Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Дивно, але й тепер дехто називає росіян братами українців”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Не слов’яни, а головні злочинці світової історії

Слово Просвіти, №24–25 за 2022 рік

Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка Нині часто можна почути: “Навіть у найстрашнішо' му сні не могли присни' тися звірства, які чинять росій' ські солдати на загарбаних укра' їнських землях”. “Ми не очікува' ли, що Путін так з нами вчи' нить”. “Звідки у росіян садист' ська жорстокість?”. Дивно, але й тепер дехто називає росіян брата' ми українців. Прикро, що досі окремі авторитетні європейські політики вважають, що білоруси, росіяни і українці – один велико' російський народ. Навіяна брехливою москов' ською пропагандою історична неправда нуртує у багатьох голо' вах, заважає зайняти чітку, прозо' ру українську національно'дер' жавницьку позицію, породжує сепаратистів, колаборантів, зрад' ників. Уже видано чимало науко' вих досліджень, художніх творів, публіцистичних статей, прозву' чало в телерадіоефірі та розпов' сюджено в соціальних мережах сотні повідомлень, що росіяни – не слов’яни. Автор цих рядків у своїх науково'публіцистичних працях ґрунтовно стверджує, що русини=українці та моксель' ці=росіяни не одного роду'пле' мені, це – різні етноси, і спадко' ємницею Русі=Київської Русі є Україна, а не Московія=Росія, яка нині розгорнула 28'му жор' стоку широкомасштабну війну з метою знищення української на' ції. Привертаю увагу до книжки “Незборима Україна”, у якій Во' лодимир Іванишин на основі ма' теріалів багатьох дослідників іс' торії, мови та культури розкрив, показав різні корені походження і формування українського і ро' сійського народів – слов’янсько' го (українського) та угро'фін' сько'татарського (російського) етносів. Генетичну основу мок' сельців=московитів=моска' лів=росіян=кацапів склали пле' мена угро'фінського, татаро' монгольського та іранського по' ходження: весь, ем, карели, ікор' ці, ладожани, вежани, чудь, меря, мордва, мурома, мокси, чуваші, черемиси, комі, перм, печера, ям, зимигола, корсь, нарова, ліб, кипчаки, кінгіт, сіджиут, чичими, огузи, тухчи, ачма, чаруки, булга' ри та інші племена. “Майже вся Європейська частина теперіш' ньої Росії, за винятком новгород' ських і псковських земель, була заселена більшістю цих племен, що не знали ні плуга, ні хреста, – наголошує Михайло Сидоржев' ський. – І саме на їхній основі сформувався етнос, що набагато пізніше дістав назву “русскіє”, “єдіний русскій народ”, “русская нація”. Український народ утворився на основі слов’янських племен – полян, деревлян, сіверян, дулібів, тиверців та ін. Давньоукраїнська держава Русь уже була відома, розвинена на рівні європейських країн у 838 р. Про це ґрунтовно написано у монографії львівської вченої Ольги Щодри “Слов’яни і Русь в ранньому середньовіччі”. Історик Андрій Лизлов (сучасник Петра I) у праці “Скіфська істо' рія” доводив, що племена Мос' ковії не мають нічого спільного з русичами (руськими). Видатний російський історик Василь Клю' чевський так характеризував ет' нічну своєрідність Залісся: “Це була країна, яка лежала поза ста' рою корінною Руссю і в XI століт' ті була скоріше чужорідною, ніж руською країною”. У IX–XII сто' літтях не існувало російського народу. Московія як князівство з’яви' лася у 1277 році і була звичайним Улусом Золотої Орди. Засновни' ком Москви і Московського Улу' су був хан Золотої Орди Менгу' Тимур, а не Юрій Долгорукий. Великокняжий стіл Московія от' римала тільки в 1328 р. при Івані Калиті та до XVI століття була у складі Орди на правах звичайно' го Улусу. Тоді етнос Московсько' го Улусу був переважно фінсько' татарським. Московити возили данину в Крим до 1700 року. Тата' ро'монголи володіли Московщи' ною майже 400 років (1237– 1613). Від Золотої Орди Моско' вію визволив Кримський хан Менглі'Гірей. Централізована тиранічна Московська держава дуже інтен' сивно збільшувалась завдяки за' воюванням і приєднанням чужих земель. У XIII ст. площа Москов' ського князівства становила 216 тис. кв. км, у XIV ст. – 560, у XVI ст. – 8270, у XVII ст. – 14392, у XVIII ст. – 17080, у XIX ст. – 22000, у XX ст. – 23000 тис. кв. км. На запитання, як сталося, що із районних масштабів Москов' ського князівства за 500 років ви' никла наддержава площею понад 23 млн кв. км (53 % площі Євро' пи та 38 % площі Азії), росіянин безапеляційно відповідає, що Московія розросталася внаслідок “воссоєдінєнія”, “освобождє' нія”, “добровольного прісоєдінє' нія” – і жодним словом не згадає про московські=російські загарб' ницькі, колоніальні війни. Московія “живила” свою ідео' логію не європейськими “хартія' ми вольності” (як в Англії), не освіченими реформами лібераль' них князів (як, приміром, у Фло' ренції), а необмеженим правом “велікого государя” чинити зі своїми “людішками” і “холопа' ми” (до останніх належали навіть близькі бояри) так, як він вважає за потрібне” (І. Сюндюков). Ціл' ковитою протилежністю само' владній Москві був Великий Новгород – вільна вічова респуб' ліка, яка успадкувала живі демок' ратичні традиції давньоукраїн' ської держави Русь. Російський імперський істо' рик Микола Карамзін правдиво описав, як московський князь Іван III знищував вічеву респуб' ліку. 14 липня 1471 року військо Великого Новгорода було роз' громлено “московітянами” (сло' во Карамзіна) біля річки Ше' лонь, трохи на південь від Новго' рода. “Почалося страшне спусто' шення, винищували все вогнем і мечем. Дим, полум’я, криваві рі' ки, стогін і крик від сходу до за' ходу неслися до берегів озера Іль' мень. Московітяни виявили не' описане оскаженіння: не було пощади ані бідним хліборобам, ані жінкам. Із жорстокістю, при' таманною тодішнім часам, воє' вода Холмський, захопивши бранців'новгородців, наказав відрізати їм носи й губи й посла' ти їх, скалічених, до Новгорода”, – так описав московські звірства Микола Карамзін. Через сім ро' ків – у січні 1478 р. Великий Нов' город став однією з провінцій Москви, адже “віче було скасова'-но, вічовий дзвін перевезений до Москви, ізольовану посадницю Марфу Борецьку запроторили довічно до в’язниці” (І. Сюндю' ков). Саме з 1478 р. Іван III почав титулувати себе “государ всєя Ру' сі”. Однак московити не могли змиритися з духом древніх вічо' вих традицій у старому Новгоро' ді. Майже через 100 цар Іван IV Грозний вирішив остаточно зни' щити новгородців. У книзі “Істо' рія держави Російської” Микола Карамзін написав, що 2 січня 1570 р. численна государева дру' жина увійшла до Новгорода, у якому запанувала тиша жаху. 6 січня прибув цар Іван Грозний, а 7 січня почався царський “суд” над вільнодумними новгородця' ми. М. Карамзін описує його так: “Судили Іоанн і син його в такий спосіб: щодня представляли їм від п’ятисот до тисячі і більше новгородців; били їх, мучили, па' лили якоюсь речовиною вогня' ною, прив’язували головою або ногами до саней, тягнули на бе' рег Волхова, де ця річка не замер' зає зимою, і кидали з моста у во' ду цілими сімействами, дружин із чоловіками, матерів із немовля' тами. Ратники московські їздили човнами по Волхову з палями, баграми й сокирами: хто із кину' тих у річку спливав, того кололи, розсікали на частини. Ці вбив' ства закінчилися загальним гра' бунком: Іван IV Грозний із дру' жиною об’їхав усі обителі навко' ло міста; взяв скарбниці церковній монастирські; велів спустоши' ти двори й келії, винищити хліб, коней, худобу; піддав також і весь Новгород грабежу, крамниці, до' ми, церкви; сам їздив з вулиці на вулицю, дивився, як хижі воїни вдиралися в палати й комори, відбивали ворота, влазили у вік' на, ділили між собою шовкові тканини, хутра… Руйнування Ве' ликого Новгорода тривало близь' ко шести тижнів”. Публіцист Ігор Сюндюков у ґрунтовному дослідженні “Заги' бель Великого Новгорода”, опуб' лікованому у книзі “Детокс”, яка побачила світ за редакцією Лари' си Івшиної у 2021 р., слушно за' значив, що Карамзін хоч був ро' сійським імперським державни' ком, але про злодіяння царів пи' сав. Отже, ті, хто зараховує себе до державників українських, по' винні вивчити історію падіння слов’янського Великого Новго' рода. Бо необхідно знати, як Москва, “забираючи землі”, ча' вила, знищувала завойовані на' роди. Закликаю кожного жителя України всебічно вивчати історію українсько'російських взаємин, щоби до серця і розуму кожної особи дійшла правда про москов' ську=російську політику духов' ного геноциду, терору, деморалі' зації українців, яка триває понад 850 років, починаючи від 1169 ро' ку – першого зловісного руйну' вання золотоверхого Києва пів' нічними заміськими племенами – суздальцями Андрія Боголюб' ського. Неймовірно жорстокі репресії пройняли жахом Україну після того, як у 1708–1709 роках геть' ман Іван Мазепа з допомогою шведського короля Карла XII спробував вирвати український народ з московського рабства. Французький посол у Московії із жахом доносив у Париж: “Мос' ковський генерал Меншиков приніс в Україну всі страхіття помсти та війни. Всіх приятелів Мазепи безчесно катовано. Укра' їна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства…”. Лише в гетьманській столиці Ба' турині вирізано, за різними дани' ми, від 6000 до 15 000 мешканців. З “Історії Русів” довідуємося, що трагедію Батурина завершено вогнем і розтопленою сіркою: “Усе місто і всі публічні його бу' дівлі, себто церкви та урядові бу' динки з їхніми архівами, арсена' ли і магазини із записами, з усіх кінців запалено і обернено на по' пелище. Тіла побитих християн та немовлят кинуто на вулицях і поза містом. Меншиков, поспі' шаючи з відступом і бувши чужий людяності, полишав їх на поталу птицям небесним і звірам зем' ним, а сам, обтяжений незлічен' ними коштовностями та скарба' ми, міськими й національними, і забравши з арсеналу 315 гармат, одійшов від міста і, переходячи околиці міста, палив і руйнував усе, що траплялося йому на доро' зі, обертаючи житла народні на пустелю”. У травні 1709 р. московські війська здобули і зруйнували Чортомлицьку Січ, яка існувала понад століття. Моксельці зне' славили навіть гробницю давніх отаманів і забрали гармати, укра' їнський козацький скарб і прапо' ри. Петро I неймовірно втішився, почувши новину про зруйнуван' ня Січі, і писав до Меншикова: “Ми прийняли з великою радіс' тю звістку, що ви здобули це прокляте місце, джерело всякого лиха і надії наших ворогів”. Він також повідомляв генералові Ап' раскіну, “що полковник Яковлєв

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин