Шевченкіана · “Коротке, мудре, талановите слово Шевченка наділене могутньою силою збуджувати в уявленні читача нові образи, нові почуття”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Григорій Косинка: “В попелі тліє горе матері… сини в бою за волю лягли!”
Слово Просвіти, №24–25 за 2022 рік
Цю статтю проєкту “Тарас Шевченко у творчій долі видатних письмен" ників” автор присвячує Григорію Косинці (1899–1934), який став жер" твою радянського лихоліття: “І стоїть замучена епоха / Над безсмертним іменем твоїм” (Андрій Малишко). Медвинчанин Володимир Мельниченко показує, що у відомому опові" данні Григорія Косинки “На золотих богів” (1920) йдеться про селянські бої не з білогвардійцями, як це завжди трактувалося, а з червоними військами біля повсталого влітку 1920 року проти більшовиків Медвина, в якому нап" рикінці серпня була проголошена знаменита Медвинська республіка.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Передслово По мові – передслово. Говорячи слова' ми Тараса Шевченка, “так, далебі, так, вибачайте, треба предисловіє”. За прикла' дом Тараса Григоровича, дуже коротке. Власне, хочу лише щиро подякувати твор' цям книги “Григорій Косинка. Повна збірка творів. Документи. Спогади” (2019), виданої Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Впорядку' вання цього, без перебільшення, видатно' го збірника здійснив знаний літературо' знавець, неперевершений архівіст Сергій Гальченко, він же написав передмову та примітки. В результаті перед нами нареш' ті розгорнуто повну драматичну панораму короткого життя видатного українського письменника'прозаїка Григорія Михайло' вича Стрільця (Косинки), який народився в листопаді 1899 року в селі Щербанівці під Обуховим, а в середині грудня 1934 ро' ку був розстріляний за вироком військової колегії найвищого суду СРСР. Реабілітова' ний у 1957 році. Процитую Сергія Гальченка: “…Цікаву інформацію можна почер' пнути найперше із трьох автобіографій, які друкуються на початку книжки, із ви' браних спогадів про письменника, напи' саних матір’ю, дружиною і найближчими друзями Г. Косинки а також із невеселого документального літопису із архівів спец' служб, які впродовж десяти років відсте' жували не лише пересування (переїзди), а буквально кожний крок письменника... З таких і подібних донесень за відсутністю правдивих документальних свідчень мож' на вибирати цікаві факти до ще ненаписа' ної повної біографії письменника”. Схиляючись у шанобливому поклоні перед істинними натхненникамий збира' чами рідкісного видання, дозволю собі зробити кілька штрихів до портрета Григо' рія Косинки, який захоплювався Тарасом Шевченком…
“Я читав “Кобзар” у бур’яні…” Згадуючи своє дитинство, Григорій Ко' синка декламував друзям Шевченків вірш “А. О. Козачковському”, написаний орі' єнтовно наприкінці червня – в грудні 1847 року в Орській фортеці: Та сам собі у бур’яні, Щоб не почув хто, не побачив, Виспівую та плачу. І довелося знов мені На старість з віршами ховатись, Мережать книжечки, співати І плакати у бур’яні. Далі Григорій Михайлович говорив: – А я, “щоб не почув хто, не побачив” читав “Кобзар” у бур’яні… Якщо врахувати, що на п’ятнадцятому році життя він “босий, прийшов до Києва на заробітки”, то “Кобзар” у сільському бур’яні хлопчик потайки читав, очевидно, коли “тринадцятий минало”… Нагадаю, як у Шевченка: Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Із цим перегукуються слова Косинки з “Автобіографії”: “Змалку – така вже доля всіх селянських дітей – я пас влітку скот…” У тій же “Автобіографії” розповідав, що першою книжкою української мовою була “Конотопська відьма” Григорія Квітки' Основ’яненка: “Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по'простому, по'мужицькому, а про те, що це книжка українського письменника, я йне подумав, де там, я довго ще після “Ко' нотопської відьми” не знав – “хто ми та чиї ми діти”…” Шевченкові слова, згадані, здавалося б, несподівано й мимохідь, якраз і свід' чать, хто насправді скинув з очей юнака, говорячи словами самого Косинки, “полу' ду русифікації: я став національно свідо' мим”.Григорій Косинка ще підлітком до' відався, що в сусідньому селі вчитель за Шевченків “Кобзар” потрапив на заслан' ня, і пізніше він особливо тепло згадав це в оповіданні “Товариш Гавриш” (1925): “…Років за п’ять до революції, як зем' ство однокласну школу поставило, прий' шла на село, разом із гребінцями, “Коно' топська відьма” Грицька Квітки, а “Коб' зар” Шевченків, казали люди, тільки в учителя Гавриша був, але його, козака, як прищикнули за той “Кобзар”, дак тільки після революції виринув!” Як відомо, своїми вчителями Григорій Косинка називав Володимира Винничен' ка, Василя Стефаника, Кнута Гамсуна, Степана Васильченка. Це засвідчено, зок' рема, в його “Автобіографії” 1925 року й підтверджено в листі до Володимира Вин' ниченка від 3 квітня 1927 року. Та сам письменник залишив і ширше, ґрунтовні' ше трактування цієї життєво важливої те' ми: “Коротке, мудре, талановите слово Шевченка наділене могутньою силою збуджувати в уявленні читача нові образи, нові почуття, що поширюють та поглиб' люють зміст навіть коротеньких віршів. Саме так я стремлюсь наслідувати Шевчен' ка в своєму слові”. (Виділено мною. – В. М.). Дружина письменника Тамара Михай' лівна Мороз'Стрілець записала важливі висловлювання Григорія Михайловича щодо Тараса Григоровича: “Хто, як не Шевченко, своїми творами пробуджував у людей свідомість та закли' кав боротися за нове життя? Хто, як не він, прищепив нам любов до народу, до Батьківщини? Хто, як не Шевченко, виховував у нас любов, повагу, малюючи світлий образ ма' тері: Слово мамо. Великеє, Найкращеє слово! Тільки його словом можна було так глибоко, всебічно розкрити таємниче твердження стародавньої народної пісні: Тільки в світі правди, – що рідная мати. Хто з поетів вміє примусити читача так усміхатися, сміятися, гніватися, сумувати та плакати разом з ним?” Говорячи з захопленням про Шевчен' ка, Косинка завжди закінчував так: “Хіба можна перелічити все те, що приховане в “Кобзарі”?!”. Гнівався, коли хтось недолуго вислов' лювався про Шевченкову поезію. Прочи' тавши статтю письменника Михайла Руд' ницького “Роковини Шевченка” (1920) іронічно зауважив: “… Заява, що муза Шевченка – “наївна і саморосла” – заява, звичайно, наївна!..”
Т. Шевченко. Автопортрет. 1840
“Злидні, а люди, шуткуючи, співають про ці злидні – характерна риса нашого народу” Тамара Мороз'Стрілець згадувала, що “Григорій Михайлович детально вивчав творчість Шевченка і звертав увагу на те, як Шевченко вміє коротко, стисло все роз' повісти”. Дружина переповіла важливі за' уваги Косинченого сприйняття поезій Кобзаря. Скажімо, він схвильовано читав дружині з поеми “Княжна” (1847): Село! І серце одпочине: Село на нашій Україні – Неначе писанка, село. Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади, біліють хати, А на горі стоять палати, Неначе диво. А кругом Широколистії тополі, А там і ліс, і ліс, і поле, І сині гори за Дніпром. Сам Бог витає над селом. Захоплено співпереживав і зворушливо коментував: – Тільки художник може відтворити пейзаж у поезії, надаючи йому такі коло' ритні барви. Хіба не виникають додаткові уявлення? Хіба перед очима не постає: со' нячний день, прозорість повітря, відчуття простору – надзвичайна стереоскопічність пейзажу? Торкаючись поезій, у яких Тарас Григо' рович оспівує батьківщину, степи, тополі, вишневі садки, могили в полі, місяць, зорі – характерний пейзаж України – Григорій Михайлович привертав особливу увагу до неповторного образу Дніпра в Шевченко' вій творчості: Меж горами старий Дніпро, Неначе в молоці дитина, Красується, любується На всю Україну. Косинка зірко підмітив, що поет оспі' вав Дніпро як “свідка” історичних подій в Україні, зокрема, наводячи рядки з вірша “До Основ’яненка” (1840): Нема Січі; очеретим У Дніпра питають: “Де-то наші діти ділись, Де вони гуляють?” Так само продумано письменник від' значив, що, передбачаючи майбутнє Укра' їни, Шевченко “теж оспівує Дніпро”: Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! Косинка наголошував, що Дніпро сто' їть у Шевченка в одному сакральному ряді з Україною: Здається – кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная країна… У своїх спогадах про чоловіка Тамара Мороз'Стрілець двічі цитувала в різних місцях ці Шевченкові рядки, в тому числі, зворушливо розповіла, як сам Григорій Михайлович прочитав їх, “вдивляючись у далечінь”, на палубі пароплава, що плив по Дніпру… Такі давні роздуми Григорія Косинки суголосні висновку в “Шевченківській ен' циклопедії” про те, що “образ Дніпра – один із центральних образів'символів Шевченкового поетичного світу, потуж' ний чинник креативної енергії та поетич' ної уяви”. За словами Тамари Михайлівни, Григо' рій Косинка “із захопленням говорив про майстерність, образність та музичність мо' ви Шевченка”: – Читаючи “Свято в Чигирині”1 у мене перед очима яскраво вимальовувалася постать Кобзаря, його обличчя, міміка – те, чого немає в тексті, й мені здавалось, що я не читав, а ніби бачив і чув: Оженився, зажурився – Нічого немає; У ряднині ростуть діти, А козак співає: “І по хаті ти-ни-ни, І по сінях ти-ни-ни, Вари, жінко, лини, Ти-ни-ни, ти-ни-ни!” “Добре! Добре! Ще раз! Ще раз!” – Кричать гайдамаки. – А я в захопленні, в запалі, ледве стри' мав бажання поплескати в долоні. – Тепер, дорослим, я перечитую й усмі' хаюсь. Як майстерно та природно відтво' рено цей епізод. Злидні, а люди, шуткую' чи, співають про ці злидні – характерна риса нашого народу. Кажучи словами Шевченка: Заспіває – заспівають Аж лихо сміється. – Те саме і в характері самого Шевчен' ка. У творі “До Основ’яненка”: Батьку ти мій, друже! Блужу в снігах та сам собі: “Ой, не шуми, луже!” – Цією піснею Шевченко з іронією пе' редає незламність, бадьорість українсько' го духу. Часто у творах Шевченка зустріча' ємо: “виспівую”, “співають”. Співає він, як автор, співають герої. Буває повний текст пісень або тільки назва пісні, як у на' веденому уривку: “Ой, не шуми, луже”. Розмірковуючи вголос про вивчення ним народної пісні, Григорій Михайлович якось зауважив, що вона “коротко, стисло відбиває історичний час життя людини, її побут, її погляди, почуття та прагнення”. Й незмінно звертався до Тараса Григоро' вича: Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України! Ці спостереження Григорія Косинки фактично мають дослідницький характер і знаходяться в магістральному руслі тодіш' ніх наукових розвідок про Шевченкову пристрасть до співу й залюбленість у на' родну пісню. Скажімо, на цю тему напри' кінці 1920'х років написав грунтовну пуб' лікацію мистецтвознавець і літературозна' вець Дмитро Ревуцький в контексті видат' них коментарів до Шевченкового Щоден' ника під редакцією Сергія Єфремова. Вче' ний висновував: “Високо'талановиту натуру Шевченка так було обдаровано музичними здібнос' тями, що вже знаючи тільки про це, можна було б передбачити надзвичайно широке коло для його музичних інтересів. Отже ж в умовах його життя доводиться говорити хіба про один могутній і неослабний му' зичний вплив на його, це – вплив народ' ньої музичної творчости”2.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
