Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Щоденник · “А зараз – ніяких обіцянок, бо за кілька годин – дорога”. · с. 20сторінка оригіналу ↗

У хвилини затишшя гладжу поля по колосках, як пухнастих тварин

Слово Просвіти, №24–25 за 2022 рік

Ігор ЛУЦЕНКО 13 червня Проїхатися між двома прифронтовими містами на Донбасі – гостре щастя, бо ви' падкове і нечасте. 15 хвилин прекрасних краєвидів туди і 15 назад. Ніжно'зелені, ще не випалені сонцем кольори дісталися червню від травня. Чорнозем, пшениця, акацієві, грабові липові гаї. Могили на пагорбах, вологі байраки. Так, як на Поділлі чи на Волині, чи на Хар' ківщині. Фазани і зайці, відчувши слабкість людського царства, підняли повстання – ходять через дороги повільно, без поваги до автівок – мовляв, хто ви такі, ми вас вже не боїмося! *** Як тільки я приїжджаю в Бахмут, сюди Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із соціальних мереж Марина СОЧЕНКО, заслужена діячка мистецтв України: “Першого дня війни довелося пішки пройти мало не весь Київ. Порожнє й тем' не місто вразило. Старший син Любомир вже був у територіальній обороні столиці (зараз він солдат Збройних сил України), згодом добровольцями тероборони стали чоловік і молодший син. А я брала участь у збиранні теплого одягу, їжі та медикамен' тів для одного з гуманітарних центрів. І, звісно ж, малювала. Перша робота часів широкомасштабної війни має назву “Слава ЗСУ!” Вдячна нашим захисникам, присвятила їм вісім років життя й творчос' ті. Потім зробила портрет Віталія Скаку' на, який 26 лютого підірвав міст у Гені' чеську і загинув. Надзвичайно вразила іс' торія цього хлопця. Загалом у перші дні було дуже страшно, в уяві виринав знище' ний росіянами Грозний. Згадую свою виставку, яку робила кіль' ка років тому в Нових Петрівцях. Там мене познайомили з Іриною Цвілою – скром' ною, милою жінкою, ландшафтною ди' зайнеркою, фотографинею, яка вже брала участь у бойових діях на Донбасі. Домови' лися, що зроблю її портрет, але тоді не склалося. Боляче було дізнатися, що Ірина прилітають дві, три, чотири ракети. Від ви' бухів хитає будинки, замовкає царство бджіл і джмелів, собаки і коти ховаються. Ракети падають одна за одною, а в ме' не немає слів, якими я міг би втішати жи' телів міста. Що я можу сказати? Що це ще дрібниці, гірше буде, якщо 122 і 152 мм гаубиці наблизяться на дис' танцію пострілу? Що смерті немає сенсу боятися, бо ко' жен, хто народився – той помре? Це – правда, але від неї їм ніяк не по' легшає, а я так хочу чимось їм зарадити. 19 червня Буквально кілька годин у Києві. Лікар, донька, мати, лікар, потім – мотоцикл, і їздити рідними вулицями. На парі літрів торішнього бензину. Просто їздити і дивитися на диво – довгі ряди ресторанних стільців, розстав' лених просто неба, де сидять спокійні лю' ди. Швидко ж я розучився пересуватися містом... Зараз ніби дістаю себе, довоєнно' го, струшую пил, і бачу, що треба буде ще сильно постаратися, щоб вжитися назад у цю роль. У мотоцикла розрядився акумулятор, але це мене не зупиняє. Я скручую криш' ку, щоразу стартую за допомогою спеці' ального павербенку. Сам мотоцикл від довгого стояння брудний і скуйовджений – такий само, як я, погано римується з причесаними дере' вами і будівлями і дитячою метушнею. Я їжджу містом, дивлюся на свої спога' ди. Кожен сантиметр щось скаже. Мирний Київ не знає, який він пре' красний. *** Хтось засуджує ніження і безтурботу тилу, але дарма. Це місто грішне, як багато інших, але воно і красиве. Найкрасивіше воно десь тут, ось зараз – на зломі весни і літа. І точно не заслужило на ту люту стра' ту, яку йому приготували зайди. Пахнуть прекрасно київські липи. Так само мають і мусять цвісти його дівчата, це їх творцем дане право, так встановлено природою. Тож нехай вони цвітуть, разом з квіта' ми і птахами плетуть диво'літо, і нехай це буде частиною сенсу, чого ми полишили Київ. Я точно не чекаю на вдячність; спосте' рігати за рожевим сном міста – це вже ого' го. *** Довоєнний бензин у баку закінчується. Раніше вечірній Київ щось обіцяв мені, якесь незрозуміле до кінця щастя. Звісно, обманював, але я був не проти. А зараз – ніяких обіцянок, бо за кілька годин – дорога. Френдстрічка перетворюється у поми' нальний список. Фб'бульбашка всихає, найкращі йдуть. 21 червня На днях коло нас пролетіли наші вер' Ігор Луценко – редактор і журналіст інтернет"видань, громадський діяч руху за збереження історичної забудови міста Києва, економіст за освітою. Активіст Євромайдану, народний депутат Верховної Ради VІІІ скликання. Разом із Юрієм Вербицьким був викрадений невідомими з київської лікарні під час Революції гідності 21 січня 2014 р. Тепер – старший вогнеметник ЗСУ. тольоти, котрі завдавали удар по ворожих позиціях. Це вперше, коли я спостерігав гвин' токрили ЗСУ. До того, всі 4 місяці інтен' сивних бойових дій, я бачив лише ворожі гелікоптери, і навіть зазняв, як збили один із них. Це відео стало одною з класичних картинок цієї війни. Потрапляв і під залпи з цих вертольо' тів. І от нарешті – наші! Сам факт наявності цих бойових ма' шин – радість для піхоти. Це значить, що наша армія здатна збе' регти таку грізну зброю і працювати нею, попри багатократну перевагу противника у засобах ППО, у ракетах, котрі на усій тери' торії України можуть нищити аеродроми, де базуються гелікоптери. Як же нам, все'таки, зараз пощастило мати свою державу і свою армію! Десятки мільйонів українців – вбитих, замордованих за попередні століття – на' віть не мали шансу взяти зброю і битися на смерть. ни з Ірпеня. Там птахи поробили на вікнах пошкоджених будівель гнізда. Присвятив цій темі й нові роботи “Світло”, “Пам’ять”, “Привітання життя”. Малюю старе місто Луцьк, воно захоп' лює, кілька полотен присвятив Луцькому замку. Серед створених останнім часом картин – “Вечір. Луцький замок”, “Після дощу”, “Луцьк. Весна в старому місті”, “Повітряна тривога”, “Розстріляна тиша”. Також захоплюють неповторні волинські краєвиди. Але коли дивишся на всю цю красу, то мимоволі виникає думка, чи не востаннє ти все це бачиш. Орки нещадно нищать пам’ятки нашої культури, твори мистецтва. Болить душа за знищеними музеями Марії Примаченко, Григорія Сковороди. Усі наші думки про те, щоб Перемога прийшла якомога швидше!” Дмитро КОВАЛЬ, лавреат премії імені Михайла Дерегуса: “Для мене особисто війна з Росією роз' почалася вісім років тому. За цей час я пе' реосмислив багато речей, а власний внут' рішній світ повністю перевернувся. Мій троюрідний брат Сашко Коваль з 2014 року служив у полку “Азов”. Як і я, він народився на Хотинщині Чернівецької області. Щойно закінчивши школу, пішов в АТО і загинув від важкого поранення. За' раз одна із вулиць у нашому рідному Хоти' ні носить його ім’я…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин