На часі · “Розкрити зміст сучасних оригінальних творів української літератури”. · с. 22сторінка оригіналу ↗
Історична доля української книги
Слово Просвіти, №24–25 за 2022 рік
Історія книги захоплює його понад усе життя, тому що він – бібліофіл і з насолодою полює за таємницями творчості видатних майстрів української графіки – як широко зна" них, так і невідомих та забутих. Втім, Петро Володимирович Нестеренко, член Націо" нальної спілки художників України та президент Українського екслібрис"клубу, канди" дат мистецтвознавства, митець і просто людина, знана у світі українського мистецтва, десятиріччями збирає у свій історичний архів унікальні свідоцтва про розвиток вітчизня" ної книжкової графіки ще за часів сивої давнини і до сьогодення. Книга, на думку Петра Нестеренка, це пам’ятка культури певного часу, квінтесенція образотворчого мистец" тва, яка здійснена засобами поліграфії. В українському мистецтвознавстві успішно працювало чимало дослід" ників"книгознавців, але поза їх увагою залишалися ба" гато мистецьких та дизайнерських елементів, що ста" новлять архітектурну естетику книги. За комплексне вивчення цих аспектів узявся Петро Нестеренко, який виклав свої роздуми щодо розвитку української книжко" вої графіки у монографії “Художній образ української книги ХХ–ХХІ століть”, виданої нещодавно.
Володимир СКРИНЧЕНКО
Сучасна молодь вважає, що все необхідне можна знайти в електронних носіях. Дійсно, як' що потрібно терміново отримати коротку інформацію, то це спра' цьовує, але ж це не йде ні в яке порівняння з тією насолодою, коли береш в руки необхідну й цікаву книжку. У ній колектив та' лановитих митців доносить до читача засобами сучасної висо' коякісної поліграфії справжнє мистецьке диво. Тому й виникає якийсь оптимізм, відчуття щастя та бажання жити і творити. І щас' тя це надає сучасна графіка, якою займається ціла плеяда таланови' тих ілюстраторів, що допомага' ють нам розкрити творчі задуми прозаїків та поетів.
Шляхами розвитку української книжкової графіки В Україні книжкова графіка завжди була на високому рівні: починаючи з часів бароко, коли працювали видатні графіки – Ле' онтій і Олександр Тарасевичі, Іван Щирський та інші майстри, а українська книжкова гравюра досягла високомистецького рів' ня, й до сьогодення, коли офор' млені нашими граверами видан' ня отримують престижні міжна' родні нагороди. Геніальні творчі знахідки ілюстраторів початку ХХ століття – Олени Кульчиць' кої, Георгія Нарбута, Василя Кричевського та багатьох інших заклали високий стандарт націо' нальної книжкової графіки, смі' ливо поєднуючи світові тенден' ції, академічну освіту та відголос' ки народної орнаментики. Само' бутніми були і експерименти школи Михайла Бойчука, яка зробила вагомий внесок у розви' ток книжкової графіки. Митці потужно втілювали в ній засади свого нового погляду на завдання образотворчого мистецтва як та' кого, чиє коріння сягає візантій' ських і західноєвропейських тра' дицій, поєднаних з українською народною творчістю. Взагалі, графіка ХХ століття – це величезна і багатюща галузь вітчизняної художньої культури. Вона успішно развивалася в усіх сферах, зокрема, в станковій ав' торській та естампній графіці, журнальній та книжковій, ужит' ковій графіці, плакаті, екслібрисі тощо. Одним із новаторів україн' ської книжкової графіки другої половини ХХ століття справед' ливо визнано Георгія Якутовича. Саме з нього можна починати “відлигу” у сфері книжкової гра' фіки. Твори Сергія Адамовича та Анатолія Базилевича, Георгія Малакова і Василя Чебаника, Олександра Данченка та Михай' ла Дерегуса, Василя Лопати, Сер' гія Якутовича та багатьох інших асоціюються з творами світової та української літературної кла' сики. За останні роки активізу' вався випуск і творів сучасних ук' раїнських літераторів. Відповід'-но, розвивається й книжкова гра' фіка, яка породила чимало нових імен ілюстраторів. Книжкова графіка доповнюється новими комп’ютерними технологіями, та все ж, не зрозумівши і не осмис' ливши надбання минулого, важ' ко створити щось вартісне у май' бутньому. Українська книжкова графіка і на сьогодні має видатні здобут' ки, що пов’язане з попитом на ринку саме на українські видан' ня, зниженням попиту на книж' ки російських видавництв, впли' вом масштабних літературних ар' марків, таких як Книжковий Ар' сенал у Києві чи Форум видавців у Львові. Все більше на ринку з’являється видань, ілюстрова' них високопрофесійними укра' їнськими митцями, які стежать за світовими тенденціями та експе' риментують. Традиційно силь' ною в Україні залишається кла' сична книжкова графіка, але митці відкриті і до експерименту. Майстри, прагнучи до новатор' ських рішень, що допомагають розкрити зміст сучасних оригі' нальних творів, приділяють на' лежну увагу всім компонентам книжкового оформлення: титу' лові, шмуцтитулам, форзацам, фронтиспісам, обкладинці, супе' робкладинці, композиції сторі' нок, розташуванню ілюстрацій. Про все це можна говорити як про майстерне єднання традицій і новаторства в оформленні су' часної української книги.
Книга як особливий мистецький продукт Книга – це об’ємний носій інформації, який є синтезом ро' боти письменника, редактора, митця, поліграфіста, що беруть участь у її творенні. Кожне дру' коване видання має відповідати вимогам свого часу. Тримаючи в руках книгу, людина сприймає її як твір мистецтва, а підвищення культури видавничої справи в Ук' раїні передбачає постійне вдос' коналення всіх ланок процесу її створення. Отже, важливого зна' чення набуває рівень підготовки та кваліфікації фахівців, які бе' руть участь у цьому процесі. Під' вищення культури видання, важ' ливими елементами якого є супе' робкладинка, форзац, вимагає вдосконалення рівня видавничо' го та поліграфічного виробниц' тва. Одним з найважливі' ших елементів зовнішньо' го оформлення книги є су' перобкладинка, яка крім функції її захисту від пош' кодження несе ще й додат' кову інформацію у вигляді текста і зображення. При цьому інформаційні та ес' тетичні завдання супероб' кладинки переважають. Вона огортає основну об' кладинку, приклеєну до книжкового блока. Від' носна самостійність супе' робкладинок щодо книж' кового блока дозволяє ін' формативно наповнити її більше, ніж обкладинку, зокрема інформацією про саму книжку, про серію книжок, видавництво та його діяльність, про авто' ра тощо, тобто вона вико' нує ще й рекламну фун' кцію. Композиція супероб' кладинки тісно пов’язана з оформленням оправи, та все ж має свої особливості. Наванта' жена декоративними й зобра' жувальними елементами, супе' робкладинка часто розглядаєть' ся лише як площинне зображу' вальне поле, як аркуш паперу, що огортає книгу. Важливу роль відіграє фут' ляр як важливий елемент зовніш' нього оформлення, який виконує захисну та естетичну функції книги. Йому на сторінках спеціа' лізованих видань фактично не приділяється уваги, але футляр книги, головним чином, картон' на коробка, виконує функцію за' хисту особливо цінних видань від пошкоджень їх при тран' спортуванні. А ще він мо' же бути додатковим деко' ративно'графічним засо' бом оформлення книги або елементом, який об’єднує групу видань, ви' конуючи при цьому рек' ламну та естетичну фун' кції, особливо для видань поліпшеного оформлення. Оформлюючи футляр, ху' дожники використовують широкий спектр худож' ньо'зображальних можли' востей. Петро Нестеренко на' водить чимало прикладів художнього оформлення книги, посилаючись на видання минулих років, зокрема книги Бориса Ва' луєнко “Архітектура кни' ги”, яка вийшла друком у видавництві “Мистецтво” 1976 року. Зазвичай у фут' лярах друкували ювілейні видання, зокрема багато ілюстроване видання “Ки' ївський університет. 1834–1984”, яке побачило світ 1984 року у київському видав' ництві “Либідь”. Проте мистецтво оформлен' ня ювілейних видань багатогран' не, йому притаманні пафос та
Базилевич А. До поеми І. Котляревського “Енеїда”. 1969
урочистість. Причому одним з важливих його складників є обк' ладинка, виготовлена зазвичай з картону. До її творення нерідко залучаються й скульптори; особ' ливо це стосується медальєрного оформлення книг. Відомі ювілей' ні видання творів Тараса Шев' ченка (у п’яти томах) 1939 року, із барельєфними портретами у виг' ляді медальйонів на обкладинках з бібліотеки Національної акаде' мії образотворчого мистецтва і архітектури та з фондової колек' ції Музею книги і друкарства Ук' раїни. Протягом 40'50'х років минулого століття виходили ок' ремим друком багатотомні ви' дання творів Івана Франка та Ле'
Лопата В. “Хмельницький і Барабаш”. Дереворит. 1970
сі Українки із барельєфними пор' третами. У середині 50'х років настала переломна доба в розвит' ку ілюстрування та оформлення книги. Це був час, коли художни' ки звернулися до пошуків у нап' рямку запозичення техніч' них прийомів народного мистецтва. Приділялася особлива увага найрізнома' нітнішим за своїм рисунком шрифтам, які почали вико' нувати не лише інформатив' ні функції, а й суто декора' тивні.
Історична драма української книги Українська книга як і мо' ва має багатовікову й драма' тичну історію. Розуміння то' го, що літературний шедевр повинен мати належне зов' нішнє оформлення, усвідом' лювали ще в глибоку давни' ну, а в добу Раннього серед' ньовіччя почали виготовля' ти в Європі розкішні оклади для богослужбових книг. До найдавніших зразків нале' жить Мстиславове Єванге' ліє, переписане в Києві на
Петро Нестеренко замовлення новгородського кня' зя Мстислава, старшого сина Во' лодимира Мономаха. Окрасою багатьох музейних зібрань є кни' ги, надруковані у Львові, Києві, Чернигові, Почаєві та інших цен' трах друкарства. З часом, напри' кінці ХVІІ століття розпочалася на Україні публікація рукопис' них книг, яка триває до сьогоден' ня. В Державному музеї книги і друкарства експонуються факси' мільні видання пам’яток давньо' руської писемності: “Остромиро' ве Євангеліє”, “Ізборник Святос' лава” (1073), “Повість временних літ” летописця Нестора (початок ХІІ ст.), “Псалтир Київський” (1397) та “Пересопницьке Єван' геліє” (1560'і рр.), на оригіналі якого Президенти України при' сягали Конституції України. Однак небагато в історії циві' лізації випадків, коли заборона вживання рідної мови, як в Ук' раїні, зазнавала таких неймо' вірних утисків. І розпочалося це вже після підписання Богданом Хмельницьким у Переяславі до' говору з московським царем. Відтоді розпочалася неоголо' шена війна Московщини з Ук' раїною: спочатку шляхом під' порядкування Київської митро' полії Московській патріархії 1686 року,а потім пішов наступ іна українську культуру. За прав' ління Петра І видано серію ука' зів, одним з яких (1720) повніс' тю заборонено друкування книг українською мовою. Розуміючи роль і вагу освіти, царизм, поз' бавивши український народ власної книги, циркуляром 1784 заборонив у Києво'Моги' лянській академії викладання українською мовою. Усе, що впливало на розвиток україн' ської мови (книгодрукування, освіта, художня література, те' атр, преса), постійно перебувало “під опікою” царського уряду. Водного з найчисленніших наро' дів Російської імперії до ХІХ сто' ліття не було перекладу Святого Письма рідною мовою. Царський уряд неодноразово підтверджував заборону української мови свої' ми циркулярами (указ Валуєва 1863'го, Емський указ 1876'го). Це боляче вразило й українську літературу, яка до Тараса Шев' ченка вважалася “літературою другого ґатунку”. Проте, в роки Незалежності, починаючи з 2000'х років, спос' терігається поступове піднесення книговидавництва. Демократич' ні зміни у нашому суспільстві ак' тивізували мистецьке життя, внаслідок чого пожвавилася й виставкова робота. Передова ін' телігенція стала на захист свого історичного і культурного мину' лого. Активно друкуються дитячі книжки, випускаються чисельні переклади зарубіжної класичної і сучасної літератури. Українські майстри, прагнучи до новатор' ських рішень, приділяють належ' ну увагу всім компонентам книж' кового оформлення, що допома' гають їм розкрити зміст сучасних оригінальних творів української літератури.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
