Сторінка · с. 5сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №25 за 1996 рік
Слово Просвіти, №25 за 1996 рік
- і Щ и Р и -оь С» ,
(лово ПРОСВІТИ
І В АРГЕНТИНІ 5'ЄТЬСЯ УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ
відомих українців тут, на Материку, в
і є
Ритмічно б'ється - у такт серцям / світлим устремлічніям Є Україні. Бо й за майже сто літ - да перші українці прибули до аргентини далекого 189/ року, переважно роки І далечі живляться вони ЦІЛЮЩИМИ соками
долю / власне місце під сонцем.
з Галичини, -- не всохли там корені українства. Через з Дерева Життя Українського Роду, сподіваннями на мого кращу
|| АРГЕНТИНА -- ЗЕМЛЯ НЕВІДОМА
Коли про життя українців у Канаді, Спопучених Штатах Америки чи країнах Європимиможемо скласти бодай якесь уявленна завдяки відносно добре налагодженому інформаційному обминові, То Аргентина в ці царині залишається для нас тегга іпСОФПІіа -- землею невідомою. І ми Лише починаємо відкривати б з допомогою наших копумбів -- дапеких, але таких близьких, співвітчизників. | подивовуємо тому, що на чужом у паденно-американськом у континенті прийнялося Українське Дерево, і не пише цвте, а и плодоносить; що В грудях цієі, назагал невідомо! нам країни, б'ється й серце нашо! Вітчизни.
У плині часу життя подарувало цікаву зустріч із представниками Централі Товариства «Просвіта» з Буенос-Аийреса, сто-
з - с-о --
пиці Аргентинської Республіки, добродіями |
іваном Жеибаком ! Петром Андрусяком. Завтали вони тоді в Україну зісвЯяТОЮ МІСІЮ - напагодити культурні зв'язки з Прабатьківщиною, зав язати контакти з «Просвітою» на материку, оскільки там-
тешні просвітяни готувалися до відзначення |
70-річчя діяльности Товариства є Просвіта» в
Аргентині.
| « |ТАМ ТРЕБА ДЛЯ УКРАЇНИ ПРАЦЮВАТИ!»
Пан Петро Андрусяк народився 1923
року в селі Полпагичі Товмацького рамону на |
івано-Франківщині. А нині місто мого дитинства, вважає, називають на польський зразок -- Глумам
1935 року сім'я Андрусяків виїхала на поселення до Парагваю. Коли їхали 3і Станіслава до Львова, аби звідти рушити далі, за океан, побачив хлопчика у вишити сорочці якмись пан у потягу м запитав, куди він де. «До Парагваю!» - впевнено випалив той. «Не забувай, що ! там треба для України працювати!» - ці слОВа ВИПадкоОВвВОго попутника назавжди закарбувалися в пам'яти пана Андрусяка. | він ішов тим шляхом. Буворганізатором і першим голоаою Спілки Української Молоді в Парагва! 1945 року переїхав жити до Аргентини. Працював на будвельних конструкціях. Став головою однієї з найактивніших філій «Просвіти» у цій країні.
Пан Іван Жибак походить зі Струпкова чна Коломийщині, де прийшов у світ 1926 року. Учився у Станіславі, але науку дове-
пося довершувати в таборах полонених В |
італії. Відтак крізь вир війни потрапив до Англії, де розпочинав студії В електротехнічному інституті, а звідти 1951 року вміхав до Аргентини Працював на тамтешніх заводах в адміністраціях. дактивкст багатьох українських організацім в Аргентині. Посідав г посідає в них відповІДальні посади
На час свого приїзду в Украшму зустрівся з 9 5-річним батьком, Михайлом Жибаком, ветераном австрійської арм/і. Півстолітт я номумівська | залізобетонна стіна роз'єднувала родину Жибакв. Та й хіба пише з одну! На щастя, на власні очі побачив 4 падіння, коли 24 серпня 1991 р. Украма проголосила на весь сво про віднОВЛення своєі незалежности од захланних сусідів
--т нання -- р - - - г
са п ій п бій
НИПИРЩЮЬАРР А що сани т 0 -
|
її НАЙЧИСЕЛЬНІША З
тт | Цен ота ен
Аргентинців українського походження числиться в Аргентині майже 300 тисячі замешкали вони переважно в Буенос- Айресі (30 тисяч) ! провінціях Міійонес, Чако, Мендоса, Формоса та Рю-Негро. Понад половину громадян українського походження осіли в провінції Містонес. Саме сюди 1897 року прибули перші посепенці з Галичини, відтак -- із Волині. Перші зорганізовані колонії в Місійонесі -- Асара, Апостоліс. Прибивалися згодом Інші хвилі еміграці. Найчисельніші - У межичассі світових воєн, та особливо після другої: караюча рука Москви та й інквізиці НКВД погнали на Захід багатьох українських патріотів, яких на батьківщині неодмінно поглинув би кривавий потороч ГУЛАГУ...
Українська громадськість Аргентини тепер готується до відзначення сторіччя першопоселень.
Українці там здебільшого середнього достатку, хоча є люди й більш заможні, бідніші. З першою еміграцією прибули багато професорів, учених, які згодом реемігрували до США, Канади, інших, більш заможних крам. І в Аргентині серед українців тепер сформувався новий суспільний прошарок -- різнофахових професіоналів. У провінційних урядах українці мають своїх представників, зокрема у місцях найбільших колоній -- Містонесі і Чако.
Із майже трьохсоттисячного загалу зорганізовані в різних організаціях понад 10 тисяч українців. Представляє українців в Аргентині Українська Центральна Репрезентація, до якої належить 21 товариство. Наиймчисельніше серед них -- «Просвіта», яка об'єднує понад 30 відсотків людем.
Діють в Аргентині чотири центральних товариства -- «Просвіта», «Відродження», «Українське Католицьке Товариство» | «Братство УАПЦ». Є й інші -- Зі специфічними завданнями: три жіночих, три молодечих («Пласт», СУМ, ОУМ)... Досить дієвою є Українська організація високошкільників, яка об'єднує українців-випускників вищих студій.
Мирно співіснують - за взірець нам -- католицькі ! православні церкви, а також баптистсько-євангелістське об'єднання. За віровизнанням дві третини українців -- католики.
Діють в Аргентині суботні або недільні українські школи, ведуться курси для тих, хто не знає, але бажає вивчити батьківську мову, щоби зв'язатися з родичамив Україні. Віднедавна, ось ужекілька років, у провінції Мітионес у державній школі почали викладати українську мову. В університеті в Буенос-Айресі є курси української мови, на яких п можуть вивчати іноземці.
Коштом місцевих українців споруджено пам'ятник Українському Пророкові Тарасові Шевченкові в Буенос-Айресі.
Налагоджено аргентинськими укранцями и видавничу справу. В активі Українського зерормативно-видавничого інституту -- журнали, книжки, брошури.
Товариство «Просвіта» видає свім місячник - газету «Украмське слово», започатковану 1926 року. «Наш клич» - друкованим орган товариства «Відродження». Неперюдично,
- кни ПЕ РР РЕ ці пні
«ПРОСВОЯЧІ 4» БЕЗ КОРРОЗІЯВ
опали -ооо- Не й
нанкіййньной ання о м НН і-ї ошЕсУчи 500 ни с-г - рання
апе виходять церковні видання.
Подвижницькою можна назвати працю пана Юліана Середяка, у видавництві якого від 1953 до 1991 року надруковано біля 150 книжок, понад триста чисел сатиричного журналу «Митла».
ІУ. НЕ ВМИРАЄ ДУША НАША
в чужинському середовищі, незважаючи на численні труднощі, завдяки жертовній праці горстки свідомих українців, які суспільне ставлять понад особисте. Не губляться вони в цій країні, де крім тубільців-автохтонів, проживають переважно нащадки іспанських колонізаторів, а також італійці й араби, євреї (у столиці й містах) 1| німці... Є громади польські, вірменські, литовські, хорватські й болгарські...
..Разом із нами чекали українці Аргентини світлого Дня визволення України з-під чужоземної опіки. | він настав - 24 серпня 1991 року; а згодом, 1! грудня, | понад 90 відсотків українців підтвердили на референдумі Акт незалежности. З неви» | мовною радістю сприйняли аргентинські українці звістку про цю подію - плебісцит, який надав легітимности проголошеному Актові. Відразу ж зорганізували маніфестацію. Усією громадою пішли до Президента країни. Він прийняв делегацію і на місці підписав декрет про визнання України... | Отже, Аргентина однією з перших -- після Канади -- на американському материку визнала незалежнють України, і пер-
шою -- Українську Народну Республіку | 192! року, колип уряд уже бувна вигнанні.
А це свідчить, що там, де громада хоч і
нечисельна, але сильна и згуртована, вер- | шаться великі справи.
За сприянням української громади в Аргентині діІЄ українське посольство. Відкрито консуляти в Місійонесі (опікується також українцями Парагваю) ів Бразмли.
о
ни по Р ЕЕ.
У. «ЧУЖА СОРОЧКА НЕ ГРІЄ»
зи о ДР
бачать наші земляки, що важко нам нині живеться. Але й їм нелегко було, та власною працею досягли чимало, облаго- | роджуючи чужинську землю, бо не чекапи, що хтось прийде й зробить заних. Своя рука була владикою, ірозуміли, що людина сама є творцем свого щастя и добро- | буту. Не завидуймо їм у тому, що мають ніби більший достаток, бо ми маємо скарб набагато цінніший - свою Батьківщину, свою землю, на якій нам жити, яку и облагороджувати нам.
«Чужа сорочка не гр» - з пркотою говорив пан Андрусяк... Візьмімо на карб собі ці слова, перш ніж пускатися рідного берега...
| врмо, що таки нарешті скине з себе | Україна латану свитину й одягне святкову і вишиванку, заграє всіма барвами веселгоки, Ї обнімуться Дніпро 1 сині Карпати, Іі промені нашого спільного Сонця зігріють
українців усього світу. | вдалекій Аргентині - теж...
Бо вони таки того варті, аргентинці українського походження. А в душі - просто украммці.
- РР ни оо . с-тТо0я» »
Володимир ГЕРМАН
- шию о ПР ції - нн РОВНО Є
ни -- рано ДР
ГОСТІ З КУБАНІ -- НЕ ЗАКОРДОННІ ГОСТІ
Загальновідомо, що Кубаньз Україною пов'язують надзвичайно теплі Й дружині! родинна стосунки ,бо цей благодатимії край здавен заселяли наши предки козаки --
переселенці із Запорожжя. Гут переплелися, взаємодоповнили одна одну культури українська, російська, гірська
ШПайбільш яскраво репрезентує мис-
тецтво краю -- | своїм репертуаром, 1 специфічним убранням, ї манерою викокання -- Державний академічний
Ісубанський козачий хор з міста Краснодару (художній керівник, народний артист України й Росії, лауреат Шевченківської премії Віктор Захарченко). П'ять років діє при цьому знаному у світі колективі Крайова дитяча школа народного мистецтва.
ІОні | посланці Кубані прибули на землю своїх праотців з благодійницькою місією -- акцією «Діти Кубані -- Дітям Чорнобиля». Окреслений маршрут виступів юних талантів проліг через столицю України -- м. Київ, Рівненську 1 Волинську області.
Отож, у травні в концертному залі «Золоті Ворота» кияни мали нагоду переглянути виступ колективу, який упевнено торує собі шлях до визнання поза українсько-російськими теренами. В Україну ж зініціювали його приїзд Міністерство культури, Мінчорнобиль України та Український державний центр культурних ініціатив.
Уже з перших акордів присутні у залі відчули саме родинну атмосферу, порухом сердець уловили духовну єдність із посланцями краю, а коли залунали відомі українські народні пісні - зал застиг у приємній напрузі: це ж своє, кровне, яке не зуміли убити жодні укази й заборони в душах кубанських українців, яких, на догоду імперцям, зчаста писали у паспортах росіянами.
Щиро, природньо, без чужинського нашарування-акценту, лунають ПІСНІ «Їхав, їхавкозак містом», «Ой розвивай - ся, сухий дубе», «А ячорнява...», «Якби в лісі гриби не родили», «Ой там на товчку, на базарі», «Віють вітри, віють буйні». А коли виливається з дитячих сердець пісня-реквієм «ОЙ чого ж ти почорніло, зеленеє поле?», не в одного присутнього забриніли сльози на очах..
«Ми помиляємося, коли називаємо кубанцівгостями, - зазначивпо закінченні концерту у своєму виступі Голова ВУТ «Просвіта» Павло Мовчан. - Роде наш красний, роде наш прекрасний, не цураймося, признаваймося. Ні довгий час, ні штучні бар'єри, ані тривале замовчування не зуміли роз'єднати нас. Бо ви - не відчахнута гілка від Дерева Нашого Роду, ви є продовженням нашої великої крові, яка пульсує і в Мельбурні, 1 в Оттаві, і навіть у Парагваї. Всюди, деє українці, які виявляють наш пісенний характер!
Які ви вродливі, які ви талановиті! Як хочеться сказати вам багато доброго! І якщо, можливо, в цьому залі не стільки коїтів, як би мало бути, то невипадково на вулицях Києва зацвіли каштани. Вони зацвіли до вашого приїзду...»
Вітали колектив 1 організатори заходу, і глядачі. Були дарунки гостям, були і віддарунки: касети із записами пісень у виконанні юних артистів, рекламні календарі
Від просвітян, уже за доброю традицією гості повезли додому дарунки - Шевченків «Кобзар», «Історію України» А. Лотоцького, кассти із записами українських народних казок у виконанні провідних україиських акторів
Наш кор.
Центральне правління 4 ВУТ «Просвіта», секретаріат, редколегія газети «Слово Просвіти» пвисловлюють глибокий жаль І щирі співчуття
Яремі Петровичу ГОЯНУ у зв'язку з
непоправною втратою -- смертю матері!
ОЛЕНИ ІЛЛІВНИ ГОЯН
Хай зомляати буде пухом і вічна пам'ять
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
