Читацьке віче · “Важливо, щоб патріотичні структури в усіх регіонах відчували підтримку держави, а не навпаки”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
“Коло моря Чорного, Дністра і Дунаю...” Про дієву просвітянську географію
Слово Просвіти, №25 за 2023 рік
Сергій ЛАЩЕНКО, м. Львів
Працюючи над статтею “Вій! на і карта добрих справ” (СП від 18.05.2023 р.), я усвідомлював, що для просування вперед нам по! трібні не так вивірені плани, як конкретні справи. Звичайно, справи позитивні, “україноцен! тричні”. Тому був приємно вра! жений, отримавши з Одещини від голови Чорноморського літе! ратурного товариства “Сузір’я” Валентини Сидорук бандероль із просвітянською літературою. Це були кілька примірників “Рідно! го слова” (орган Чорноморського міського об’єднання товариства “Просвіта”), а також зі смаком зроблені книжечки: “Ми діти твої, Україно!”, “Хлюпни нам, море, свіжі лави...”, “Летіть, жу! равлики”, “Слово, моя ти єдиная зброє” та інші. Боже, як приєм! но, що люди працюють з молод! дю! Подібних літературних пода! рунків з Одещини я давно не от! римував. Принаймні з 24 лютого 2022 року. Хоча три роки тому книжечки Валентини Сидорук та збірочки юних авторів я уже від! возив у Матеївці, що під Коломи! єю. Та й у Львові їх читали. Але то були інші твори, а час не стоїть на місці... Тому з інтере! сом занурився в читання. Це ли! ше на перший погляд здається, що нічого принципово нового школярі не напишуть. Рік війни — це не так вже й мало. Тим паче, що багато дітей надовго виїздили за кордон. І обстріли, і пережи! вання за рідних, і ці зарубіжні мандрівки впливають на світо! гляд дітей – під час війни вони рано дорослішають. Отже, читаю. Поетичні та прозові твори дітей не розчаровують. До речі, кожен вірш чи оповідання може містити важливу інформацію та багато розповісти мешканцям інших ре! гіонів. Пишуть діти приблизно те саме, що написали б учні львів! ських, закарпатських чи волин! ських шкіл. Проте є й неминучі відмінності. Насамперед нагаду! вання про географічні “родзин! ки” свого краю, про те, чим мож! на пишатися. Скажімо, семи! класниця Дар’я Сіліон з Олексан! дрівської школи з гордістю пише: Це найбільше щастя – Жити в ріднім краї Коло моря Чорного, Дністра і Дунаю... Оскільки переміщені з пів! денного сходу вже встигли побу! вати практично в кожному вели! кому населеному пункті заходу України, то й вислані Валенти! ною Сидорук дитячі твори також могли б бути непоганими посіб! никами для зміцнення горизон! тальних зв’язків між школярами. Та й дорослим було б цікаво по! знайомитися з вмістом брошур. Зрештою, навіть деякі прізвища привертають увагу. Є типово ук! раїнські, але трапляються й рід! кісні для Галичини: Ахназарова, Тодорова, Олізов, Русєв, Меріда, Демир, Аліханіді, Албул, Фучи! жий... І це вже певна інформація про багатонаціональний причор! номорський регіон. А який внут! рішній світ цих дітей? Звісно, у кожного свій, але дев’ятикласник Микола Сидорук у невеликому прозовому творі “Навіщо ми вчи! мося?” приємно дивує зрілістю думки: “Поки є можливість, тре! ба накопичувати знання, багато читати, бо потім може й не бути часу... Якось я натрапив на слова, сказані писарем Томашевським ще в 1680 році: “Шукай пожитку в книгах, у духовному харчі – і доступишся вічного життя”.
*** Інколи діти бувають надміру категоричними, а втім... В інших регіонах хіба не так? Скажімо, Поліна Тодорова пише: “Планета вмирає, і вбивають її не прибуль! ці з космосу, а ми – люди. Через цю безгосподарність ми можемо залишитися без рідного дому. На мою думку, без людей наша пла! нета квітла б і залишалася такою ж прекрасною, як той ставок із мого дитинства...” Цікаво, а японські діти чи школярі з Ні! меччини могли б написати так, як Поліна? Чи в їхніх країнах си! туація з екологією набагато кра! ща? Знаю, що у нині безлісних Данії, Ірландії, Великій Британії плануються масштабні посадки нових лісів. Отже, не скрізь роль людини є деструктивною. Звісно, школярі Одещини про це можуть і не знати, але те, що не бояться аналізувати і висловлювати свою точку зору, – це добре. Деякі поетичні твори чітко фіксують зміни у свідомості юних мешканців Причорномор’я. Ска! жімо, Софія Логвіна з Чорномор! ська у вірші “Мій ангел носить форму ЗСУ” пише: Не вірю я в Бога, Не вірю я в сили, Не вірю у чари, як ви б не просили. Єдиний мій ангел, мій Бог, чарівник – герой ЗСУ. Це мій рятівник! Мабуть, доброю є ідея поєд! нувати в книжечках твори шко! лярів та дорослих мешканців краю: Олександра Кривошапки, Валерія Демиденка, Леоніда Ку! лаковського, Леонтія Павлюка, Василя Павленка тощо. Доброю, тому що це дає можливість порів! нювати точку зору різних поко! лінь. Василь Павленко, як і Софій! ка Логвіна, не може обійти пи! тання віри: Жере, п’є кров людську злоба московська! І ти, Христос, твої церкви, дорога твоя жертовна, братолюбний галас – Чого вони Московію навчили? Чомусь мені здається, що просвітяни Галичини намагалися б обійти гострі кути, які стосу! ються оцінки християнства. Хі! ба ж добре писати: “Не вірю в Бо! га”? Водночас вважаю, що сила України саме в її розмаїтті. Якщо у когось з українців сходу на!
стільки загострене почуття спра! ведливості і воно прагне заявити про себе на повний голос, то будь!які заборони тут безсилі. Навпаки, було б раціональніше тиснути на Західний світ (Європу і США) через всі наші релігійні структури. Мовляв, настав мо! мент істини! Якщо вам, захище! ним Україною, вона не так вже й потрібна, то ми без неї просто за! гинемо. Якщо в якійсь ідеології відсутня опція “справедливість”, то ця ідеологія нежиттєздатна. Принаймні в ХХІ столітті. Тож думайте! Зрозумійте, що таке Росія. Що таке Україна, яка віками захищала Європу від вар! варів. Зараз не так молитви пот! рібні, як зброя! Жодна молитва не воскресить наших невинно убієнних, зате зброя збереже ти! сячі українських життів! Саме та! кий делікатний тиск був би не зайвим. Дадуть більше зброї – добре. Не дадуть – тоді, може, зміниться ставлення до мільйонів росіян, які живуть в Європі та США, але досі не відмовилися від імперського мислення. На цю ка! тегорію також треба тиснути: і мі! тингами, і телепередачами, і пуб! лікаціями в пресі. Український біль повинен трансформуватися у конкретні дії та суттєві геополі! тичні зміни. Лише так і не інак! ше! Ось такі думки навіюють кни! жечки, вислані з Чорноморська. Як важливо, щоб у суспільстві завжди були люди, які займають! ся конкретними справами! При! нагідно зазначу, що на одеську га! зету “Чорноморські новини” я вийшов завдяки ідейному просві! тянину Миколі Солоненку з Ко! ломиї. Він дуже високо оцінив роботу головного редактора газе! ти Івана Мельника. Це було років п’ять чи трохи більше тому. А дванадцять років тому, тобто в 2011 році, ми з паном Миколою познайомились в Севастополі завдяки кримській просвітянці Богдані Процак. І саме тоді від! ставний офіцер порадив мені з’їз! дити до коломиянина Геннадія Романюка. Тоді ми разом з Генна! дієм почали творили мережу і в листопаді 2022 року вийшов том 12, 1917 рік. Видання буде корисним та цікавим для фахо! вих істориків, краєзнавців, генеа! логів, спеціалістів з історії укра! їнської газети, а також для широ! кого кола допитливих читачів, які хочуть ознайомитись з історі! єю України, спираючись на пер! шоджерела. Громадська спілка “Українська культурна спадщи! на”, Центр вивчення сімейної іс! торії “Метрика” разом з Кому! нальним підприємством “Видав! ництво “Гадяч” Гадяцька міська рада (директорка Наталія Рубан)
продовжує роботу над створен! ням макету тому XIII–XIV 1918–1919 рр. Репринтне видан! ня “Газета Гадяцького земства, 1906–1919 рр.”. У наших подаль! ших планах на 2023 рік підготов! ка до друку першого тому видан! ня, який буде містити матеріали газети за 1906 рік, а також розпо! вість про період, що передував виходу газети. До підготовки цього тому ми запросили Львівську національну наукову бібліотеку України імені Василя Стефаника, авторка пе! редмови Олеся Дроздовська.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
