«Просвіта» сьогодні · “Без незалежної помісної української церкви ніколи не буде української державності”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Українська позиція у Вишгороді переможе
Слово Просвіти, №25 за 2023 рік
У м. Вишгороді на Княжій Горі Святої Ольги (яка і нині іменується вулицею ватутіна) стоїть церква Святих Бориса і Гліба… московського патріархату. Стоїть і за байдужості громади, і завдяки залізній підтримці місцевих чиновників. Як глум, насамперед, над собою, над жителями міста. Мабуть, страх перед ляльководами московського патріархату сильніший, аніж перед Богом і вишгородцями, якщо не дав міським керівникам сміливості прийняти власні рішення, абсолютно в межах їхніх повноважень. У 988 році в річці Почайні хрестили й вишгородців. У цей час про москву чи московське князівство ніхто й не чув – його не було. Через 1035 років мешканців славетного старовинного Вишгороду збирають на стадіоні доводити перед прибульцями свою правоту. На нашу думку, такі зустрічі потрібно проводити у військових госпіталях. За всі роки анатеми Іванові Мазепі (а це – прокльон усьому українському!) крадений патріархат повинен на коліна стати перед цією землею і його народом. Шановним містянам давно вже час зрозуміти, що нинішні міські депутати не здатні на рішення для користі міста. Їхні дії свідчать про повну залежність і неповносправність. Отже, доля міста залежить від кожного, хто живе у Вишгороді. 15 червня збори громади перенесені із сесійної зали на площу перед міськрадою через “параметри безпеки”, але ж це робочий день, тож ініціативна група чує пропозиції містян і ще раз переносить збори на вихідний день, на стадіон. Стадіон – так стадіон! Але з єдиною церквою, яка творить українську націю попри перешкоди і приниження. Будівничий православного духу українського у Вишгороді – отець Богдан Николин, настоятель єдиного в місті храму ПЦУ Святого князя Володимира. Отже, 17 червня громада міста разом із ним, військовими капеланами, міськими волонтерами, громадськими діячами і двома міськими депутатами, небайдужими містянами та під охороною численної кількості поліції рушила до перемоги духу, правди і любові до України, де церква й мова об’єднують. Мав би прийти кожен житель, бо від нашої позиції, від голосу кожного залежить важливе рішення. Нам слід визначитися: чи ми нащадки древнього княжого міста, хрещені в Почайні, чи раби московії, котра здавен руйнує Русь і до сьогодні сіє смерть усюди, де з’являється? Ще в процесі організації громадських зборів 15 червня на площі перед міськрадою не обійшлося без провокацій, штовханини та криків від “справжніх вірян”, що досить агресивно захищали “свою” церкву. За п’ять хвилин до зборів 17 червня лунає повітряна тривога, частина людей пішла в укриття, а частина чекає біля стадіону та спілкується. Нарешті, через півтори години, коли безпека зібрань підтверджена офіційно, люди повертаються, реєструються згідно з чинними правилами і починаються історичні збори громади. Одноголосно ухвалено доленосне рішення про припинення діяльності церкви московського патріархату і перехід церкви Святих Бориса і Гліба до ПЦУ. Здоровий глузд повернувся. Який московський патріархат? Хто і коли надав московитським попам право служити в українських церквах? Самі собі вкрали, самі репетують. Читаємо в соцмережах, що на стадіоні була мала кількість людей. Велика! Бо багато покликаних, але мало обраних. Прийшли небайдужі, сильні вірою та духом містяни. Вишгород проявив українську позицію. Але храм і досі московський… Пам’ятаймо: без незалежної помісної української церкви ніколи не буде української державності, Свободи й Незалежності!
Степанія СІДЛЯР, Оксана ГУСЕЙНОВА, членкині ВУТ “Просвіта” Вишгородської ОТГ особі Володимира Прокопчука за сприяння у виготовленні пам’ятної дошки Олегу Чорногузові, організації дійства у селі і сподівається на подальшу плідну співпрацю в розбудові меморіального комплексу в селі імені видатного земляка янівчан. Дякую персонально рідні нашій – Віктору Чорногузу та його дружині Юлії за впорядкування території обійстя мого батька, дбайливий догляд за садом, городом, ставком, значною територією, якою володів автор невмирущих романів та поезій. На дійстві вручили статуетку з позолотою графа Сідалковського, головного героя “Аристократа з Вапнярки”, журналісту Олександру Гамарнику, автору ідеї створення пам’ятника Сідалковському на вокзалі міста Вапнярка. Звучали чудові пісні на слова Олега Чорногуза і знаменита пісня його “Про Іванів”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
