Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Відкриваючи в Шевченкові все більше земного, людяного, маємо ширше осягнути його геніальність”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Антонія ЦВІД: “Шевченко, який завжди зі мною…”

Слово Просвіти, №25 за 2023 рік

Антонія Цвід — українська поетеса, прозаїк і громадська діячка. Авторка двох десятків різножанрових книг, член НСПУ, Товариства “Просвіта”, Міжнародного руху “Poetas del Мundo”, а також – товариства “KulturLeben”, Центральної спілки українців Німеччини в Берліні. Володарка Міжнародних літературних нагород, серед яких німецько-французька ім. Антуана де Сент-Екзюпері. В січні 2023 року за творчу діяльність в Німеччині письменниця відзначена “Золотим дипломом”. Творчо працюючи в Берліні, підготувала до друку книгу письменницьких розвідок “Таємниці Тараса Шевченка. Неймовірні історії кохання”, що побачила світ у львівському видавництві “Піраміда”. Це видання є своєрідним продовженням її трилогії – роману-перфомансу “Возлюбленик муз і грацій. Кохані жінки Тараса Шевченка”. Нещодавно письменниця розпочала благодійний тур європейськими країнами, метою якого є підтримка поранених українських воїнів, які перебувають на реабілітації за кордоном. Вона презентує поезію воєнного періоду та книгу своїх письменницьких розвідок про Тараса Шевченка в Берліні, Парижі, Будапешті, Афінах... Напередодні зустрічі з Антонією Цвід у Празі пропонуємо інтерв’ю з письменницею. – Пані Антоніє, як відомо, перші презентації вашої нової кни& ги, а також поезій відбулися вже в українській громаді Німеччини тав Берлінській організації “Kultur& Leben”. Нещодавно ви також ма& ли виступ перед учасниками XIV З’їзд у Європейського Конгресу Ук& раїнців у Берліні, а щойно поверну& лися з Парижа, де мали душевний прийом. Розкажіть, як взагалі ви& никла ідея європейського туру? – Перша моя творча участь в роботі Світового Конгресу Украї! ни відбулася ще у Львові 2017 ро! ку, коли вийшло друком моє трикнижжя про Тараса Шевченка “Возлюбленик муз і грацій”. Тоді ж романи розлетілися по різних континентах. А виступ на XIV З’їзді Європейського Конгресу Українців в Берліні став старто! вим майданчиком для благодій! ного туру Європою. Вже відбуло! ся кілька вечорів у Берліні та Па! рижі. Як винила ідея туру? Мені не давало спокою запитання, що я можу зробити в ці часи лихоліття для рідного народу? Я – поетеса, прозаїк – можу проводити благо! дійні презентації своїх книг на підтримку наших воїнів, принай! мні тих, які перебувають у госпі! талях за кордоном. Для початку я планую після першого етапу пре! зентацій в різних столицях Євро! пи, які завершую до кінця чер! вня, разом з ЦСУН в Берліні, членом якої я відтак є, і її очіль! ницею пані Л. Млош, розпочати відвідини госпіталів, що органі! зація робить регулярно, і зробити особистий внесок в підтримку наших поранених військових, а також подарувати їм свої книги. Я написала вірші й поеми про війну. Але крім того, я підготува! ла книгу письменницьких розві! док “Таємниці Тараса Шевченка. Неймовірні історії кохання”. В її основу лягли багаторічні дослід! ження, які відкривають невідомі сторінки життя нашого Пророка. Дискусії навколо сучасних версій про життя й кохання Тараса Шев! ченка спонукали мене глибше вдатися до вивчення версій дос! лідників, думки яких часто супе! речать одна одній. Відкриваючи в Шевченкові все більше земного, людяного, маємо ширше осягну! ти його геніальність. Так і зародилася ідея цього ту! ру столицями Європи – презен! тації своїх поезій і письменниць! ких розвідок про Шевченка. Лю! ди з різних країн запрошують ме! не. Ось і вчора несподівано отри! мала запрошення провести вечір в Словаччині… Я з радістю відгу! куюся на бажання українських громад і іноземних читачів з різ! них країн. – Зустріч з українською діаспорою Чеської Республіки відбудеться в славетній Празькій Криївці. Що приваблює вас у Празі? – Насамперед вабить уже са! ме слово “Криївка”, бо ж свого часу написала книгу про неймо! вірну поетесу і зв’язкову УПА Ка! терину Мандрик!Куйбіду й кри! ївки. До речі, вже з її спогадів, які описувала в книзі, добре знала, на які моторошні тортури спро! можні росіяни, який їхній справ! жній менталітет. За Григорієм Сковородою українцям прита! манна “філософія серця”, а росі! янам – “філософія розуму”. Ми живемо серцем, а вони – розра! хунком. Ми – мирна нація, а во! ни – загарбники. Коли вийде пе! ревидання цієї книги, мабуть, у вашій “Криївці” відбудеться ще одна презентація… – Поза сумнівом. – Звичайно, вабить і неймовірна краса Златої Праги, її історія… Багато культурних та історичних зв’язків здавна єднають Україну та Чехію. У Празі знайшов свій останній прихисток мій улюблений український поет, земляк Олександр Олесь. Кілька років тому мені випала честь разом з колегами промовити слово над його могилою під час перепо! ховання в Україні. А нині в Празі проживає добре відомий нам обом україн! ський поет, вірші якого ціную, до того ж, причет! на до упорядкування збір! ки його вибраних творів. І знаєте, хто це? Анатолій Крат! – Ага! Сприймаю вашу похвалу, як відповідь на мою пародію на ваш вірш, яку я подав у збірці “Прометей поміж грудей”. – Але це не повний перелік… Свого часу Шевченко, головний персонаж моїх романів та пись! менницьких розвідок, був добре обізнаний з творами чеських та словацьких слов’янофілів: Вац! лава Ганки, Яна Коллара та Йозе! фа Шафарика. Про останнього автор “Кобзаря” вперше почув від Йосипа Бодянського в Москві в 1844 році. Професор саме по! вернувся з Праги, де певний час працював під керівництвом Ша! фарика. Здається, саме від нього він привіз і дав погортати Тарасо! ві літопис Самійла Величка. Цей епізод я описала в своєму романі “І темнії ночі, і ласки дівочі”, що входить до трилогії “Возлюбле! ник муз і грацій”. Шевченко присвятив Шафарикові поему “Єретик”, яка була видана окре! мою книжкою в оригіналі (ла! тинкою) з паралельним перекла! дом на чеську мову Франтішка Тихого. Хоча слов’янські теми в творчості Тараса Шевченка з’яв! лялися ще до зустрічі з Бодян! ським, зокрема, в поемі “Гайда! маки” (1841), але його вплив на молодого поета був незапереч! ним. – Як вам вдалося за таких скрутних умов завершити роботу над своїми дослідженнями ще й видати їх? Можете назвати тих, хто морально й матеріально в цей важкий для України час підтримав вашу титанічну працю, яка забрала не один рік вашого життя? Вам довелося працювати над нею навіть за кордоном, де опинилися че- Погруддя Тарасові Шевченкові в Парижі рез війну. Чи не перевелися ще в Україні меценати, якими ввійшли в історію Острозькі, Терещенки, Ханенки, Симиренки, Алчевські? – Дуже непросто нині й писа! ти, і видавати. Я дякую Богові за людей, які підтримують письмен! ників сьогодні. Це люди, які ро! зуміють, що підтримка духовнос! ті українського народу – це та! кож задля нашої Перемоги. Зви! чайно, тут не йдеться про те, що статки цих благодійників можуть рівнятися зі внесками наших ко! лишніх меценатів, яких ви назва! ли. Нині це насамперед люди культури й науки, які розуміють вагу й потребу такої підтримки. Мені приємно і вам подякувати за підтримку мого видання, хоч я, здається, навіть і не просила… – Я завжди радо підтримую ваші праці, знаючи їхню вагу – і не так важливо: поезія це чи проза, чи ось таке письменницьке дослідження… – А все ж, це вказує на висо! кий рівень свідомости людини. Хочу низько вклонитися й іншим меценатам. А це насамперед жур! налістка зі США Галина Угрина та її чоловік пан Михайло. Вони підтримали вже друге моє видан! ня. А ще такі жертовні люди, як письменниця Галина Кавка з Огайо (США), голова НСУН в Берліні Людмила Млош. Особли! ва моя вдячність моєму землякові академіку Василю Кременю, який не лише мудрим словом, а й ділом підтримує мої видання. На! магається сприяти мені також Ярослава Хортяні з Бу! дапешта, екс!прези! дент Європейського Конгресу Українців. Певна, що ці імена увійдуть до золотої скарбнички україн! ської жертовності задля високої духовності на! шого народу. Духовна присут! ність Тараса Шевченка завжди зі мною. Навіть у найважчий час отри! мала запрошення голо! ви Центральної спілки українців Німеччини Людмили Млош на не! пересічну подію – ви! садження пагона верби Тараса Шевченка, при! везеного з Казахстану, за участи представни! ків українського по! сольства та мерії міста Оранієнбург, неподалік Берліна. На урочистій церемонії я розповіла історію цієї верби, яку поет виламав, йдучи етапом на Мангишлак. За спога! дами Б. Залеського, він зустрів Тараса під Оренбургом скривав! леного, і той розповів, що його понесли коні в Губерлінських го! рах і мало не вбили. Певна, та па! лиця була в крові поета, тож і проросла в Мангишлацькій пус! телі. Відтак я відчула потребу за! сісти за робочий стіл. – Пані Антоніє, ви починали як поетеса і видали чимало поетичних збірок. Ваша громадянська лірика – наснажено патріотична, філософськи осмислена, проте ще на зорі незалежності України українські, а також польські чи німецькі критики назвали Антонію Цвід засновницею саме філософсько-еротичного напряму в сучасній поезії. Ваші вірші, як не дивно, єдиної із сучасних європейських авторів, увійшли до польської антології “Перли лірики європейської” в когорті таких світових імен, як: Сапфо, Петрарка, Шекспір, Байрон, Гете, Гейне... Як це сталося? – Так, моя поезія була гаряче сприйнята в Польщі. На Міжна! родному поетичному фестивалі в Познані поет Едмунд Петрик на! голосив: “Ми звикли до того, що зірки любовної лірики приходять до нас з Парижу, а тепер, слухаю! чи поезію Антонії Цвід, розуміє! мо, що – з Києва”. До речі, до згаданої вами антології потрапи! ла також мініатюра з першої моєї книжки “Проспект Любові”: Душа – немов морська стихія! У саме серце б’є прибій. Ні слова не скажу тобі, Лиш захоплю тебе, як хвиля, і утоплю – в собі. Коли мені упорядник книги Олександр Навроцький на на! ступному Міжнародному поетич! ному симпозіумі у Варшаві вру! чив два примірники цієї книги в присутності моїх колег Юрка Андруховича й Оксанки Забужко, я почувалася досить незручно. Ми тоді були молоді і лише вхо! дили в літературу. Вони несподі! вано взялися за прозу, а я ще віри! ла в свою поетичну зірку – надто бурхливий мала сплеск… Мене підтримали старші літератори: Микола Жулинський, Володимир Забаштанський, Петро Перебий! ніс, Любов Голота, Павло Мов! чан, Борис Олійник, Ліна Кос! тенко, яка рекомендувала мене до Спілки письменників України… Але я завжди трималася якось осібно, бо відчувала, що талант не мусить товктися в гурті, тож не бажала переходити на прозу. Можливо, я й помилялася… Коли б знала, що доля все одно винесе мене на гребінь романіста, публі! циста – почала б раніше.

с. 12 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 10 – Робота над книгою довела, що навіть понад півтори століття по відході у вічність Кобзаря українську громадськість все більше бентежить чимало питань про його особисте… І особливої уваги заслуговують сучасні дослідження шевченкознавців, які не припиняють пошуків нових відомостей про Пророка. Не дивно, що вони зацікавили вас… – Так, коли я працювала над тими “розкопками”, відкрила чи! мало не відомих мені версій про долю Шевченка, які часом супе! речать офіційним. Це змусило мене переглянути їхню правди! вість на основі доступних мені документів. Я зрозуміла, що в ме! не є й чимало недоговореного в трилогії. Та й взагалі, збагнула, що починати романи про життя Шевченка треба не з моменту зустрічі його із Сошенком, як це було в моїм трикнижжі (перші роки життя було подано у вигляді спогадів), а з дня його народжен! ня. Так моя трилогія помножила! ся. Але що спонукало написати й видати книгу своїх письменниць! ких розвідок? Я зрозуміла, що де! які використані в романах нові версії біографів поета в худож! ньому творі читач може сприйня! ти за авторські домисли. Тож ви! никла потреба створити підмурі! вок для наступної серії романів – зібравши всі віднайдені версії до! купи, видати книгу розвідок про кохання Тараса Шевченка. Бо жне мною сказано, що кожна вер! сія має право на життя. Хоч я вра! ховую хибність окремих з них і, певно, що не використовую їх в праці над художніми творами. Так, опираючись на архівні документи, спогади сучасників, листування поета та його твори, у своїх розвідках “Таємниці Тараса Шевченка. Неймовірні історії ко! хання” я зібрала й проаналізувала на предмет відповідності реаліям найрезонансніші версії дослідни! ків долі поета, намагаючись знайти відповіді на цілу низку за! питань. Зокрема, чи справді ко! хана поета Ядвіга Гусиковська здала його польським повстан! цям? Через яку жахливу таємни! цю графиня Анастасія Толстая знищила щоденник свого чолові! ка? З якої причини Ганні Закрев! ській повідомили про буцім смерть її дівчинки при народжен! ні? Йдеться також і про стосунки поета з казашкою Катею, яку ак! сакали називають його люблени! цею, а також – з онукою генерала Ренні Анною, яка, за деякими дослідженнями, є останньою на! реченою Шевченка. У новій книзі я намагаюся проаналізувати й такі питання особистого життя поета, як ймо! вірність аристократичного по! ходження поета, а також те, чи бував Шевченко у Варшаві, чи навідував місця Конотопської битви і чи був знайомий особисто з Миколою Гоголем. – Тобто ваша книга – це своєрідний підсумок, симбіоз нових пошуків сучасного шевченкознавства у царині поглиблення знань про особисте життя українського генія. А як вона відразу ж потрапила на сторінки часопису “Київ”? – До мене звернулася відома письменниця Теодозія Зарівна із запитанням, чи не маю я чогось цікавого до часопису “Київ”, який вона редагує. А я щойно поставила крапку в рукописі цієї книги. Я їй спочатку скидала шматками на пошту, ще допра! цьовувала, а потім вже скинула весь рукопис. – Ви справді провели колосальну роботу, опираючись на архівні документи, а потім довго вагалися, чи варто взагалі оприлюднювати резонансні версії невідомих романтичних стосунків поета з коханими музами та нареченими. Професор Віктор Жадько в своїй передмові до книги зазначив, що ця книга “становить непересічне явище чималої ваги не лише в українському літературознавстві, а в історії української літератури”. Якими були ще реакції критиків, можливо, істориків, шевченкознавців і просто пересічних читачів на ваші дослідницькі версії? – Я щиро вдячна професорові Віктору Жадьку за таку безогляд! ну й щиру підтримку мого видан! ня. Він ознайомився з рукописом і письмово, так би мовити, якби у вигляді внутрішньої рецензії, дав кілька вагомих порад, які я враху! вала, виводячи остаточний варі! ант книги. Хоч, може, й не все в ній гладко, але не помиляється лише той, хто нічого не робить. До речі, в багатьох своїх статтях з книги я покладалася на дослід! ження цього неупередженого шевченкознавця. Вдячна також академіку Василю Кременю, який читав і схвалив цю книгу так само, як і мої попередні рома! ни. Книга щойно вийшла з друку, але на публікації в журналі, які я висвітлювала у Фейсбуці, було дуже багато схвальних відгуків, зокрема й від літераторів. Відразу вийшло й кілька схвальних ре! цензій і ваша, пане Крат, була першою, яку Ви опублікували в “Буквоїді”. Мені було приємно читати ваші обґрунтовані вис! новки, а судячи з відгуків на ва! шу публікацію, читачам теж. Вийшла рецензія також наукови! ці Людмили Коткової в тижневи! ку “Слово Просвіти”, у якій вона наголошує на сенсаційності цієї книжки. А також цікавий допис письменника Володимира Гапта! ря – своєрідний огляд всієї моєї творчости, починаючи з поетич! них збірок і завершуючи трилогі! єю “Возлюбленик муз і грацій” та цією книгою письменницьких розвідок. Вона була опублікова! на в “Українській літературній газеті” з передруком в одному з часописів. Надзвичайно багато було позитивних відгуків у Фейс! буці. Це був такий живий пульсу! ючий організм. Я згодом все ж опублікую їх у книзі своїх публі! цистичних праць. Хоча припус! каю, що можуть бути різні думки і судження – це природний про! цес. Так було і з моїм трикниж! жям. Але істина завжди перема! гає. – Як, на вашу думку, співвідносяться між собою дві суперечливі особи – Шевченко як, з одного боку, талановитий митець, апостол правди, заступник знедолених, а з іншого – як перелюбник, який мав інтимні стосунки навіть із заміжніми жінками, що вважається в християнстві гріхом... – На жаль чи на щастя, я не стала Колумбом у цій тематиці саме в плані біографічних дослід! жень (не беру до уваги свою ху! дожню трилогію “Возлюбленик муз і грацій”). Про це можна по! читати і в інших сучасних дослід! ників долі Шевченка, скажімо, в книзі доктора наук світлої пам’яти Станіслава Росовецького “Сучасна біографія Шевченка”, що вийшла 2020 року, тобто після моєї трилогії. В ній, за словами рецензентки Роксани Харчук, бі! ограф “зачіпає не тільки пробле! му начебто аристократичної Шевченкової генеалогії з предка! ми!опришками включно, його можливих позашлюбних дітей і культ романтичного кохання, котрий охоплює неймовірну кількість коханок і таємних дру! жин…” Нещодавно вийшла кни! га на цю тему науковця і шевчен! кознавця Володимира Поліщука, який мешкає в Черкасах – Тара! совому краї. Та відповідь моя коротка: в кожній людині земне є й боже! ственне. Тарас Григорович був живою людиною, як і всі люди. Не ідеалізуй нікого й нічого в сві! ті, – закликали ще стародавні фі! лософи. Цей вислів наштовхує на думку, а чи не поневолили ми посмертно нашого Кобзаря, ідеа! лізуючи образ генія, свідомо чи підсвідомо роблячи поетові “вед! межу послугу”? Чи не створили Ідола, якого адекватно не сприй! має нинішня молодь, і, мабуть, не сприйняв би сам поет, судячи з його чесної і людяної натури та вільнолюбства. Він ненавидів всяких ідолів і сам писав Варфо! ломієві: “Я тільки не фарисей і не ідолопоклонник”. Тож творити Тарасова верба і ми ідола – це лише на шкоду автори! тетові. Бо всякий ідеал – відляку! ючий. Слідом за В. Сиротенком запитую: “Так, він не був святим. Помилявся і каявся. Але ж і на сонці є плями. Чому ж ми не хо! чемо бачити в Тарасові Людину? Чому відмовляємо йому в гріхах, які нині взагалі гріхами не вважа! ються?” Творчість є прерогати! вою вільних людей; раби творити неспроможні. Переконана, не можна відбирати волю навіть піс! ля відходу у вічність, бо це по! збавляє всіх можливостей твори! ти. А без творчости немає розвит! ку. Жінка в уяві Шевченка зав! жди перебувала в ореолі святос! ти. І він обожнював її красу на полотні чи папері. Більш ніж на пів століття мистецькі еротичні твори Шевченка були заховані від поглядів любителів і знавців мистецтва – до ювілейних виста! вок 1924 року, і були репродуко! вані й представлені лише в ра! дянському академічному зібранні творів 1964 року. Тобто – уявіть собі! – через століття по смерті Шевченка! Пройшовши школу Й. Рустема, який започаткував курс оголеної натури, а також пе! рехопивши таємниці пензля майстра жіночого портрета Йога! на Лампі, (у присутності юного Тараса той змальовував його пані – баронесу Софію Енгельгардт, припускається, оголеною), Шев! ченко до кінця життя буде відда! ний темі зображення жіночої вроди. “Оголені”, “ню”, “акти” й натюрморти зі скульптурними торсами належать до класичної західноєвропейської традиції. Проте Шевченко обробляв влас! не поле, ніким до того не оране. Здається, що від романтизму він,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин