Про-читання · “Думне слово дає плід, у якому насіння. Насінини падають на ґрунт душі, де зітліють або проростуть, плодоносячи добром”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Таїна енергії слова правди
Слово Просвіти, №25 за 2023 рік
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Правду можна заперечити пе& ред світом, але не перед собою. Іван Пулюй, “Листи”
Без таємниці світ зникає, метелик крильми не стріпоче, не вкриє обрії безкраї блакитно&срібна велич ночі… Любомир Сеник, “Таїна”
Іван Пулюй стверджував, що закон збереження та перетворен! ня енергії поширюється й на ду! ховну царину, яку людство не! спроможне осмислити, бо і енер! гія слова поза нашим розумін! ням: “І сказав Бог: “Хай станеть! ся…! І сталося…”” (Книга Буття 1:3). Немає нічого нового і не! сподіваного під сонцем, але тіль! ки освіта дає розуміння, що з чо! го виникає і куди дівається. Тож тільки енергія слова рідної мови здатна воскресити духовні сили народу. А Оксана Забужко, пере! читуючи Тараса Шевченка, напи! сала, що “Слово – принципово розумне та ідейне…” Правда (істина) сильніша за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести – ми є і створені Богом. Що ще?.. “Ґедель (Ґедель Курт [1906–1978] – австрійський логік і математик. – Б. Д.) показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести” (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, “Філософія”). Тут варто звернутися до теорем Курта Геделя (відомих з 1931 року), яку згадує з розумінням Вадим Ску! ратівський у післямові про Пас! калеві “Думки”: “Оскільки автор “Думок… усе ж таки” математик, пригадаємо... теорему Ґеделя, яка пропонує розв’язати задачу вихо! ду за її (системи, у якій ми живе! мо) межі”. В теоремі йдеться про те, що ми не спроможні пізнати світ, не вийшовши за межі Все! світу, бо за його кінцем – поча! ток. За кінцем – початок… Не прагну досліджувати тих чи інших явищ природи, фунда! ментальних речей буття, а лише заохочую до роздумів, читання: “Процес виникнення будь!якої речі з нічого й повернення її в ні! що Аристотель означував як про! цес становлення… Отже, станов! лення або виникнення чогось він тлумачив як перехід від Ніщо до буття можливого, а відтак – до буття дійсного” (Юрій Олійник, “Живі й мертві). Думне слово дає плід, у якому насіння. Насінини падають на ґрунт душі, де зітліють або про! ростуть, плодоносячи добром, любов’ю, шляхетністю особис! тості. Душа живої людини здатна пізнавати себе і світ: “Пізнання відбувається не завдяки відчут! тям, а завдяки “душі”, лише вона бачить ідею. Стверджуючи це, Платон однозначно надає пере! вагу інтеліґібельному, світові ду! ховного на противагу досвідові, матеріально даному” (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, “Філосо! фія”). Алоїз Принц стверджує, що люди втомилися від вигаданих іс! торій. Цитую думку Євгена Бара! на (“З “Книги живих””), яку му! симо осмислити в сьогоденні, щоб не втратити молодь, Україну:
“Про досвід читання… Тепер ме! не не цікавлять історії людей. Мене веде історія душі… І нам все менше потрібно книжок!істо! рій… Проблема, як завжди, у внутрішній готовності ходи”. Слово дає плід, бо “в ньому насіння” (Книга Буття 1:11). Слова!насінини плодоносять, за! сівають людське єство вірою, на! дією, любов’ю, коханням, доб! ром, наснагою до праці. Такими є слова добротні, високохудожні, повчальні, що побільшують ду! ховність читача й утримують світу рівновазі, про яку мусимо пам’ятати, щоб не загубитися в суєті словесного перемішування й переливання з пустого в порож! нє... Слово – думне слово, його та! їна про божественне і земне ди! вовижно, гіпнотично оживає в кожному рядку поезії, прози спо! нукаючи читача до глибинного осмислення, воно ж бо має “здат! ність доносити до свідомості яск! раві образи!спогади і почуття…” (Андрій Содомора, “Про що пи! сати…”)…
Загадка дивна, певно, незбагненна в потоці літ, в щоденному труді, у дивній одержимости натхнення, в таємности і ритму, й слів рядів, у цілости з окремих літ страждальних, у попелі, з якого птах встає безсмертним, позабувши вік печальний, і в простір неба крила розів’є, щоби могли із радістю з’єднатись у небесах, в загадку тисяч літ, спуститися на землю і почати новий, таємний, дивний кололіт… Любомир Сеник, “Таїна”
Чому нам властиво любити слово рідної мови? Воно ж бо да! роване нам Усевишнім, тож него! же засмучувати нашого Небесно! го Отця непошануванням Його дару. Слово рідної мови переда! ється нам з кров’ю матері, енергі! єю рідної землі:
Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! Іван Франко, “Земле, моя всеплодющая мати...”
Мова – це насамперед діяль! ність, адже слово передає думку, бо ще “Арістотель вважав, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мо! ви можна дійти висновку щодо структури дійсності” (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, “Філосо! фія”). Слово рідної мови, таїна його енергії: “О. Потебня у праці “Думка і мова” стверджував, що мова не є засобом вираження го! тової думки. Мова – це насампе! ред діяльність, адже слово може модифікувати думку: “Коли створюється слово, тоді в мовцеві відбувається певна зміна того стану думки, яка існувала до сві! домості”... Тому мовець не пере! дає своєї думки іншому, а лише дає імпульси до пробудження власних думок співрозмовника: “Внутрішня форма слова, яке ви! мовляє той, хто говорить, дає напрям думці того, хто слухає, але лише збуджує цього остан! нього, дає тільки спосіб розвитку в ньому значень, не визначаючи меж його розуміння слова”” (Микола Ільницький, Мар’яна Гірняк, “Співзвучності і дисо! нанси, або діалог О. Потебні та Ф. Де Сосюра”. У кн. Миколи Ільницького, “Знаки доби і грані таланту”). Якої дійсності ми бажаємо? Річ у тому, що ми, якщо говорити по правді, все ж недооцінюємо силу слова рідної мови, його таї! ну, а з письма можна почерпнути неймовірно багато. Хоча ще “З Гомера, казали в давнину, кожен може взяти стільки, скільки спроможний взяти” (Андрій Со! домора, “Про що писати…”):
Один рядок Один рядок – як день прожитий, як мить, непізнана й незнана, а може, вічністю він стане, як злота самородний злиток?
У ньому все: тепер і завтра, і вчора миті незабутні, вагання, вибір на розпутті, і в гордім серці вічна ватра. Любомир Сеник, “Таїна”
“Не можна здогадатися, як функціонує слово. Про це можна дізнатися, лише побачивши його застосування” (Л. Вітґенштайн, “Філософські дослідження”). “Слово – принципово розумне та ідейне, тоді як образ і картина принципово споглядальні, зоро! ві” (Оксана Забужко, “Шевчен! ків міф України. Спроба філо! софського аналізу”)... Якщо сло! во – розумне та ідейне, то чи ми здатні зрозуміти наступний текст: “І сказав Бог: “Хай станеться…! І сталося…”” (Книга Буття 1:3, 1:6, 1:9, 1:11, 1:14, 1:20, 1:24, 1:26, 1:29). Найновіші досягнення науки свідчать, що Всесвіт виник із нік! чемної порожньої комірки п’ят! надцять мільярдів років тому: “Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме” (Послання an. Павла до євреїв 11:3). Пригадаймо розмисли Лук! реція: “Ex nibilo nibil fit” (З нічого ніщо не виникає) і те, що деякі сучасні філософи розвивають і поширюють гіпотези про смерть
Бога, але ж “Бог не з’являється в натовпі” (Серен К’єркеґор). У книжці Мічіо Кайку “Фізи! ка майбутнього” є розділ “Нано! технології” (Все з нічого?); за Луї Пастером – “Значення безмежно малого безмежно велике”. Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією…
У слові таємнім світ воскресає *** Шепче тремтливе листя на вітрі, глибоко мова ця таємнича; поклик без слів – таїна у повітрі – з неба, як вітер, лунає і кличе в світ невідомий, направду незнаний, дальній, як грому весняне відлуння; в шепоті тихім твого кохання слів таємничих, древніх, як руни, вічність сплелася світанням й смерканням; в слові таємнім світ воскресився, смерть подолавши, подібно Месії, в слові стобарвнім, стозвукім схрестився з всіма часами таємної мрії… Любомир Сеник, “Таїна”
Я дійшов висновку, що розду! ми, роздумування – це велике дійство, й щаслива та людина, яка здатна намацати свою плідну думку. До речі, ще одна цікава думка Вадима Скуратівського про Паскалеві “Думки”, яка спо! нукає мозок до праці: “”Думки“ – неймовірного значення лист у поштовій скриньці саме такого нашого сьогодення”, бо “Вся гід! ність людини в її думці” (Блез Паскаль, “Думки”)… Науковці стверджують, що “У підвалинах наукового пізнання укорінена установка на абсолют! ну відкритість істин, які, щоправ! да не одразу і не всі “даються” людині. Але це – тільки питання часу” (В. П. Мельник, “Філосо! фія. Наука. Техніка”). Сумнівні думки. Знання наші відносні і та! кими залишаться. Творець при! ховав від нас прийдешнє і багато чого з теперішнього… Таїна божественної енергії слова правди. Добротна, розумна книжка запрошує нас до співпра! ці з автором, заохочує душу (дух) трудитись, а мозок працювати, критично мислити. Адже й Бог, дбаючи про розвиток особистос! ті, щомиті запрошує нас до спіл! кування, до роздумів над Його Словом: “Покликуй до Мене – і тобі відповім, і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!” (Книга Єремії 33:3). Іван Пулюй був перекона! ний, що закон збереження та пе! ретворення енергії поширюється й на духовну царину, адже правду знищити неможливо: “Закон, що сила не пропадає, має загальне значення, бо він править не тіль! ки фізичним, але й інтелектуаль! ним світом” (Ірина Фаріон, “Мовний портрет Івана Пу! люя”). І ще одне означення: “За! кон непропащої сили в світі люд! ських відносин, культури – це іс! тина. Істина не зникає. Де прав! да – там повинна бути перемо! га”. Роздумуймо…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
