Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Голодомор-геноцид · “Роль демографів має бути відповідальною перед історією власного народу”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Проблемні питання розслідування злочинів комуністичного тоталітарного режиму

Слово Просвіти, №25 за 2023 рік

Микола ГОЛОМША, професор права, доктор філософії в галузі державного управління, заслужений юрист України Переживаємо дуже непростий час. Триває кривава російська агресія – війна, яка фактично вирішує не лише долю Укра! їни, а ставить питання захисту світового порядку. Навколо України об’єднався весь демократичний світ, тому Україна просто приречена перемогти і повернутися в сім’ю країн демократичної Європи. Відповідь на запитання, чому диктатор путін заявив про “денаціфікацію” та роз! почав агресивну політику щодо знищення Української держави та української нації в ХХІ столітті, потрібно шукати в історич! них джерелах першої половини ХХ століт! тя. У кінці 1920 року Україна не домоглась незалежності та була окупована більшови! ками на чолі з кривавим Леніним. За його наказами в 1921–1923 рр. радянською вла! дою було організовано масовий штучний голод та знищено 3,5 млн українців. За рі! шеннями диктатора Сталіна у 1932–1933 рр. комуністичний режим вчинив геноцид та знищив 10,5 млн українців. Цинічно був організований масовий штучний голод у 1946–1947 рр., під час якого загинуло 1,5 млн українців. Таким чином було фізично винищено 15,5 млн українців, але ми з ва! ми знаємо і про депортації, масові репресії та ін., однак через “старанне” приховуван! ня радянською владою даних ми не знаємо відповіді на запитання: скільки всього знищено українців за період СРСР? За роки незалежності з цього приводу всього розслідували лише дві кримінальні справи (провадження). Так, 22 травня 2009 року Головним слідчим управлінням Служ! би безпеки України за зверненнями народ! них депутатів України та громадських дія! чів було порушено кримінальну справу № 475 за фактом вчинення геноциду укра! їнців комуністичним тоталітарним режи! мом у 1932–1933 рр., за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України. Під час досудового розслідування слід! чі встановили, що організаторами цього страшного злочину були керівники кому! ністичного тоталітарного режиму СРСР: Й. Сталін, В. Молотов, Л. Каганович, П. Постишев, С. Косіор, В. Чубар та М. Хатаєвич. Це була складна кримінальна справа. Українське суспільство та міжна! родна спільнота чекала відповіді на такі питання: яка мета масового винищення (вбивств) українців та скільки було жертв голодомору в Україні. Криміналістичних або спеціальних методик з розслідування злочину геноциду фактично не існувало. Соціально!політична обстановка в держа! ві вимагала провести розслідування у стис! лі терміни. Під час розробки загального плану розслідування було опрацьовано на! укові праці Володимира Василенка, Воло! димира Сергійчука, Василя Марочка, ін! ших науковців та міжнародну практику розслідування найтяжчих злочинів. Пра! вильно вибрана тактика та методика роз! слідування надала можливість провести його в стислі терміни. Водночас нам не вдалося визначити втрати держави та нації від злочину гено! циду. Після здобуття достатніх даних про жертви геноциду слідчий постановою призначив судову експертизу науковцям Інституту демографії та соціальних дослід! жень ім. М. В. Птухи НАН України. Гене! ральною прокуратурою України було вка! зано на проведення комплексної судово! демографічної експертизи з постановкою вичерпних питань, щоб забезпечити все! бічність, повноту і об’єктивність у при! йнятті законного рішення у справі… Досу! дове слідство в справі було доручено про! водити в рамках чіткого встановлення та процесуального закріплення ознак гено! циду, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК Украї! ни, та надано вказівки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 КПК України, провести ком! плексну судову експертизу, із залученням різнофахових спеціалістів: юристів, еко! номістів, судових медиків, істориків, полі! тологів. Однак через соціально!політичні умови часу на виконання цієї вказівки в повному обсязі вже не було. Саме тому 29 грудня 2009 року слідчий, за погодженням із Генеральною прокура! турою України, за моїм підписом, заступ! ника Генпрокурора на той час, керуючись ст. ст. 1 і 2 Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього”, ст. 7 Європейської Конвенції про захист прав людини і осно! воположних свобод від 4 листопада 1950 року, Конвенцією ООН “Про незастосу! вання строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства” від 26 листопада 1968 року, ст. 62 Конституції України, п. 8 ч. 1 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 34, ст. 130 Криміналь! но!процесуального кодексу України, кри! мінальну справу № 475 направив на роз! гляд Апеляційного суду міста Києва. На жаль, у зв’язку із сильним тиском політич! но заангажованого керівництва Генпроку! ратури, саме цю постанову мені доводило! ся затверджувати в умовах конфіденцій! ності, оскільки через страх перед біло! кам’яною була заборона щодо скерування цієї справи в суд. 13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва розглянув кримінальну справу № 475, встановив спеціальний намір і ор! ганізаторів знищення української (а не будь!якої іншої) етнічно!національної групи та виніс постанову щодо закриття справи у зв’язку зі смертю Сталіна та ін! ших вказаних осіб. Прийняте судом рі! шення викликало значний позитивний ре! зонанс в Україні та світі. Однак під час розслідування через об’єктивні причини не було вирішено низ! ку важливих питань: які були масштаби злочину, наслідки для Української держави та нації, а також яку кількість жертв укра! їнців знищив комуністичний режим у 1932–1933 рр. Апеляційний суд м. Києва, приймаючи тоді постанову, не мав право! вих підстав вийти за рамки наданих до роз! гляду матеріалів, тобто врахував висновок судової науково!демографічної експерти! зи, проведеної науковим співробітником інституту демографії та соціальних дослід! жень ім. М. В. Птухи НАН України, еконо! містом О. Рудницьким. Всі розуміли, що перед черговими пре! зидентськими виборами в Україні, де кан! дидував проросійський кандидат януко! вич, справу потрібно було терміново на! правити до суду та прийняти законне рі! шення, що вказана експертиза не відобра! жала всієї кількості жертв геноциду в Ук! раїні. Так, “дані про кількість ”прямих втрат” українських селян від геноциду, що містяться в матеріалах кримінальної спра! ви, в інших надійних, загальновизнаних, авторитетних джерелах, яких дотримуєть! ся більшість зарубіжних та вітчизняних дослідників вказаного злочину тоталітар! ної сталінської системи, суттєво різнять! ся…”, зазначив у своїй статті В. Скавронік, заслужений юрист України, суддя у від! ставці, який розглядав кримінальну справу № 475 (Матеріали Міжнародної конфе! ренції “Штучні голоди в Україні ХХ сто! ліття”, Київ, 16 травня 2018 року (Київ – Дрогобич: Видавництво “Коло”, 2018. С. 296). Офіційні заяви також зробили співробітники СБ України, які приймали участь у розслідуванні. У таких складних умовах приймалися процесуальні рішення та напрацьовували! ся слідча та судова практики. Українське суспільство та міжнародна спільнота вимагали продовжити розсліду! вання особливо тяжкого злочину геноци! ду. У жовтні 2016 р. в Києві відбулася між! народна науково!практична конференція: “Голодомор 1932–1933 років: втрати укра! їнської нації”, учасники якої заявили, що комуністичний тоталітар! ний режим знищив що! найменше 7 млн україн! ців в УСРР і 3 млн за ме! жами УСРР та звернулися до Генеральної прокура! тури України та Служби безпеки України з вимо! гою продовжити розслі! дування злочинів кому! ністичного режиму. 21 жовтня 2019 року Службою безпеки Украї! ни розпочато досудове розслідування у кримі! нальному проваджені що! до виконавців вчинення особливо тяжкого злочи! ну, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України (Гено! цид). У ході досудового розслідування було встановлено, що виконавцями геноциду українців, вчиненого у 1932–1933 рр. ко! муністичним тоталітарним режимом в УССР та Північно!Кавказькому краї, були керівники ЦК КП(б)У: Любченко П. П., Строганов В. А., Кисельов А. Л., Петров! ський Г. І., Акулов І. О., Алексєєв М. О., Демченко М. Н., Майоров М. М., Саркі! сов С. А., Терехов Р. Я., Чернявський В. І., Маркітан П. П.; керівники каральних орга! нів Поляков В. В., Балицький В. А., Реденс С. Ф., Карлсон К. М., Леплевський І. М., а також перший секретар Північно!Кав! казького краю Шеболдаєв Б. П. Важливим фактом є те, що під час цьо! го розслідування та проведення судових експертиз розкрито злочинний механізм знищення українців тоталітарним режи! мом під прикриттям штучних “хлібозаготі! вель” для фізичного знищення україн! ських селян: масові депортації; насиль! ницька конфіскація продуктів харчування, реманенту, майна, худоби; використання системи натуральних штрафів; застосуван! ня режиму “чорних дошок”: а) повну ізо! ляцію спеціальними загонами українських сіл, станиць та районів; б) негайне припи! нення підвезення товарів та припинення кооперативної і державної торгівлі, виве! зення із відповідних кооперативних крам! ниць всіх наявних товарів; в) повну забо! рону колгоспної торгівлі, як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників; г) припинення всілякого кредитування, дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань; ґ) повну заборону торгівлі хлібом та борошном. Також проводилися каральні операції проти українців, які організовували опір тоталітарному режиму під час незаконних конфіскацій продуктів та майна; україн! цям заборонялося виїжджати з місць по! стійного проживання, у тому числі за межі території УСРР; в кожній області УСРР та Північно!Кавказькому краї були створені досудові органи “трійки”: у складі першо! го секретаря обкому партії, начальника обласного відділу ДПУ та обласного про! курора для винесення у позасудовому по! рядку масових вироків, у тому числі роз! стрільних. Одним із проблемних питань під час розслідування геноциду, воєнних злочинів та злочинів проти людяності є те, що істо! рики та демографи замовчували, скривали і применшували масштаби, наслідки зло! чинів та чисельність жертв. Всі такі “спе! ціалісти”, зрощені на комуністичній науці та ідеології, гальмували встановлення іс! тини на користь кремля. Однак цивілізо! ваний світ і міжнародна практика свідчить про інше. Це право судових експертів, криміналістів та слідчих (міжнародних слідчих комісій, судів чи трибуналів) вста! новлювати істину і констатувати правдиві висновки. У ході розкриття злочинів та до! судових розслідувань використовувались криміналістичні методи та методики, які відповідають законності. Завдання істори! ків працювати з історичними документами та брати участь у проведенні історико!пра! вових досліджень, які використовуються у кримінальному судочинстві. Роль демо! графів має бути відповідальною перед іс! торією власного народу. Маючи прямий стосунок до порушення кримінальної справи № 475, а також до її направлення до суду, ще раз хочу підкреслити, що в той час питання встановлення чисельності знищених українців диктатором Сталіним не було вирішено із!за суспільно!політич! них причин і тиску кремля – унеможливи! ти розслідування і керування справи про геноцид українського народу в суд. Ознайомившись з проведеними судо! вими експертизами у кримінальному про! ваджені, яке розслідує СБ України, маю нагоду заявити про те, що вони проведені на високому рівні, об’єктивно та виваже! но, що нарешті надає можливість України заявити про масштаби, вчинених злочинів демократичному світу. Завершуючи цей матеріал, хочу подя! кувати слідчим Служби безпеки України, криміналістам та експертам за їх роботу. Ця юридична практика в наш час потрібна для розкриття особливо тяжких злочинів російських фашистів, які вони вчиняють на окупованих територіях. Слава Україні!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин