Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Нашого цвіту... · “Я хочу, щоб Україна стала магнітом для бізнесу, науки, культури, щоб в Опішному були черги туристів з усіх куточків світу”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

“А за що ж ми тоді воюємо?” Як українка зі США заснувала грант на підтримку українських митців

Слово Просвіти, №25 за 2023 рік

26 років тому волею долі вона перелетіла за океан, але не тільки не полишила свого коріння, а й свято береже українські традиції в родині, активно підтримує нашу державу в умовах Великої війни. 2017 року Олеся Говорун стала ініціаторкою заснування Міжнародної премії Говорунів, запропонувавши грошовий грант художнику-керамісту, який виготовить свій твір в Опішному на Полтавщині, на базі Національного музею-заповідника українського гончарства. Упродовж 7 років ця унікальна ініціатива підтримала з’яву новітніх мистецьких творів. 2022 року меценатка нагородила одразу трьох керамістів, а цьогоріч їй вдалося неймовірне – Премію Говорунів 2023 року здобудуть п’ять мистців кераміки. У сучасних реаліях це надзвичайно важлива підтримка української культури. Про Україну у спогадах, у благодійності і в серці – в ексклюзивній розмові з Олесею Говорун. – Пані Олесю, чи збереглися дитячі спогади про Україну? Що вас пов’язує з Опішним? – Я народилася в Києві, але мій батько родом з Опішного. Туту мене жили дідусь і бабуся – Микола й Олександра Говоруни. Я приїжджала сюди щоліта. І до того, як я пішла до школи, майже три роки жила з дідусем і бабусею, тому що мої батьки закінчували аспірантуру в Києві. Фактично, я виросла в Опішному, а потім, хоча й навчалась у школі в Києві, щоліта приїжджала до рідних. Тож Опішне було в моєму житті змалечку майже до того часу, коли я поїхала на навчання до Сполучених Штатів Америки. – Чим займалися ваші дідусь і бабуся, батьки? – Дідусь був військовим, свого часу брав участь у Другій світовій війні. А бабуся виховувала дітей, а потім і мене, онуку. Мені здається, у бабусі був нереалізований хист до педагогіки, усю пристрасть до книг і навчання вона вливала в мене. Дідусь і бабуся не мали вищої освіти, мій батько Дмитро Говорун був першим, хто в родині її здобув. Закінчивши Київський державний університет імені Тараса Шевченка, тато став визнаним ученим у галузі молекулярної біофізики, членом-кореспондентом Національної академії наук України, кандидатом фізикоматематичних наук, доктором біологічних наук, професором. На жаль, 2020 року він відійшов у засвіти. Моя мама Тамара Говорун родом із Чернігівщини. Вона – науковець-гуманітарій, нині їй 73 роки. Викладала психологію в Україні, Польщі, а зараз викладає в Індії. Мама мені подібна до Григорія Сковороди: теж певною мірою є “людиною світу”. – Як сталося, що доля закинула вас за океан? – Я навчалася в Києво-Могилянській академії кілька років, а потім в університеті побачила оголошення про стипендію під назвою “Акт на підтримку свободи”. Вона надавалася українським студентам з колишнього Радянського Союзу. За умовами стипендії, я мала рік навчатися у Штатах, а потім повернутися додому і налагоджувати культурну дипломатію. Проте я не змогла повернутися, бов перший день навчання зустріла свого майбутнього чоловіка, тож у мене була сильна мотивація залишитися. Тут створила сім’ю, отримала освіту, вступила в аспірантуру й отримала кандидатський ступінь у галузі психології. – Чим займаєтеся зараз? – Уже сім років я працюю в компанії Pfizer, займаюся маркетингом. Пишаюсь, що наша компанія врятувала світ під час пандемії COVID-19. Я рада, що можу позитивно впливати на здоров’я людини не тільки у Штатах, а й у багатьох країнах, де Pfizer має представництво. – Що надихнуло вас 2017 року започаткувати іменну премію в Україні? – Я любила і люблю Опішне. Пам’ятаю, коли була маленькою, дідусь із бабусею водили мене на свято Дня гончаря. Мені подобалися гончарні вироби, і ці враження залишилися на все життя. Гадаю, що мистецтво має підтримувати не тільки держава, а й громадяни. Мені б хотілося зробити внесок у культуру України, адже для мене вона починається із таких локальних ініціатив. Водночас я зможу вшанувати і зберегти світлу пам’ять про рідних. Радію, що мені вдається підтримувати цю премію щороку і навіть помножити її в останні роки. Вважаю, що вона допомагає молодим мистцям і впливає на статус Опішного як гончарської, культурної Мекки України. Напевно, ще однією мотивацією започаткувати грант було усвідомлення того, що важливо підтримувати традиційне гончарство, але водночас вливати енергію в нові ідеї сучасних художників. Сучасні мистці додають нові унікальні аспекти в розвиток кераміки, а це важливо, щоб і наступні покоління цікавилися гончарством. Молодь має бачити в цьому своєрідні тренди. – Обрання 2022 року трьох лавреатів пов’язане з початком Великої війни і бажанням підтримати, чи не так? – Так! Адже під час війни скрутно не тільки в моральному плані, а й фінансово. Звичайно, я, як і всі українці в Штатах, підтримую ЗСУ й роблю пожертви. Але я також хотіла вкласти і в Історію творять звичайні люди. Знаковими для історії їх роблять вчинки, які засвідчують рішучість сприяти розвитку своєї Батьківщини, збагаченню й утвердженню її духовних цінностей. Українка за походженням, нині мешканка США, Олеся Говорун належить саме до таких.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин