Слово многоцінне · “янголе, янголятку, дай йому те, що можеш, дай йому більше, ще більше”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Вісь життя біля серця Крупка В. Вісь: поезії. – Київ: Ліра-К, 140 с.
Слово Просвіти, №25 за 2024 рік
Євгенія ЮРЧЕНКО, письменниця, журналістка, просвітянка
Нова книга Віктора Крупки з метафорично-символічною назвою “Вісь” наповнена експресивним згустком емоцій, крізь призму яких набувають особливого вираження такі категорії естетики й концепти художньої літератури, як Віра, Любов, Справжність, Правда. Вісь для ліричного героя – це дорога до батьківської хати, найрідніші люди, праця, пам’ять, краса. Тут, як і в збірці Віктора Крупки “Сон це”, чільне місце займають мотиви сонця як втілення добра і життєствердження, однак якщо в попередній книзі його герой – сонячний схимник, який перебуває поміж сном і сонцем (“сон це в сонці чекатиме щонайліпшої зав’язі”), то в збірці “Вісь” він стає мольфаром-провидцем, візуалізує перемогу, наповнюючи світ читача неосяжною силою віри: сонце носив на плечі-то лівому, а то правому. і був такий, мов снага, і був такий, наче правда. Книга складається з двох розділів – “Нахилився цей світ”, “Коло нього Бог орав”, які ніби метафори минулого й сьогодення, адже у 2020–2021 роках світ таки нахилився, а тепер побіля воїна-захисника сам Бог оре життєву ниву, щоб засіяти її зернами перемоги, добра і щастя. Поезія Віктора Крупки, як завше, життєствердна, магнетична й сакрально-містична, де образи водночас і знайомі, і загадкові. Наприклад: “босі ноги знають небокраї: / ти вертаєшся… ти не Мойсей” (“віриш цій весні”); “коли вже й світ у дірочку проліз, / коли за світом / трохи більше світу…” (“уже не діти і не світ”); “ми ще були заколисаними пекторалями” (“етика починань”); “час, наче хрестик у міста на тілі” (“слухати – мовчати”) тощо. Архетипи дому, роду, матері, дитини,
рідної землі – ті основи, на яких тримається поетичний Всесвіт автора. Вони формують вісь, навколо якої коловертить, вирує життя з коханням, із пристрастю, з війною, з чеканням, вірою в перемогу і мир. Зачудування й розчарування, тиша і тривога – мозаїка філософських роздумів поета, яка наповнює особливим відчуттям належності і приналежності своїй землі – Україні, що, зрештою, робить книгу цікавою і неповторною для вдумливого читача: тиша, якої не стало, вервиця-тиша. тліють сирени, ракети, мовчання, плачі… і небеса продірявлені все ж таки пишуть палену в обріях, але стрімку далечінь. Поезії Віктора Крупки притаманна життєдайна експресія, його слово живе, дихає, проростає, у ньому вирує і християнське, і язичницьке начало, тому й натрапляємо почасти на відгомін фольклорних мотивів та образів: янголе, янголятку, дай йому те, що можеш, дай йому більше, ще більше, жита-життя йому дай. янголе, янголятку, вірить кринична вода і біля хати вишні в долю його прегожу. Важливим у розрізі ідейно-естетичного розуміння поезії є концепт молитви. В автора вона або вгадується між рядків, або лунає на повен голос, бо інакше – ніяк: повертайся живим. і хай зустрічі знатимуть сльози од розчулених вір,
які вивершив твій Серафим, повертайся – і з травнями знову плекатимеш спрагле колосся. повертайся живим. Молитовним началом позначений у книзі також образ жінки. Він незвичний, загадковий, незбагненний. Виникає враження, що це сама Берегиня наближається до ліричного героя, стає зримішою: жінко, що тобі вплести у коси: квітку чи стрічку? жінко, ти до світанку наче й не ти… де та межа? не знайти ані з сонцем, ні з свічкою, не роздивитися з доcвіду висоти. ще не вмивалася, відала більше ніж знала. тиха вода не дивилась у серце гінке. просто жила між немеркнучих ритуалів, де тільки небо й земля… а до ймення – ген-ген. жінко, ще до молитви, в молитві чи після... може, й не треба ні стрічки, ні квітки, ні слів. ти не буваєш ні ранньою, ані пізньою – світу окраєць тобі легковірно білів. Жінка в молитві і жінка як молитва – істини, що не потребують пояснень, адже в цьому проявляються її духовно-буттєві характеристики, її велич. Одним із ключових образів у поезії Віктора Крупки є образ матері, який вирізняється тяглістю: ще від часів “Тихої надлюбові” – до “Сон ця” та до “Вісі”. Художнє слово автора, напевно, ніколи не стане урбаністичним, бо наснага народжена феноменами рідного: поля, річки, лісу, сонця,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
