Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Жив, як учив

Слово Просвіти, №25 за 2024 рік

Дорога Київ – Переяслав – Полтава – Харків – Бабаї ставала своє рідним шляхом до Храму. До Серця, Думки і Душі великого й незбагненного Сковороди. Напередодні Зелених свят, 20 червня в селищі Бабаї біля Харкова відбувся Всеукраїнський круглий стіл “Людське буття у спадщині Григорія Сковороди”, присвячений 250 річчю від дня написання “Байок Харківських”. А перед цим дійством відбулися зустрічі в Переяславському університеті, Полтавському політехнічному університеті імені Юрія Кондратюка. Масоване терористичне людиновбивство, чинене вандалами-путіноїдами, які на очах усього “цивілізованого” світу продовжують відбирати життя сотень тисяч безневинних людей, дітей, позбавляючи живих дитинства, радості, любові, безпеки і миру. Допоки? Невже під носом світових лідерів пуйло й надалі вимальовуватиме червоні (від крові!) лінії, проводячи “легалізований” геноцид українців при повному потуранні (збайдужілості, безвідповідальності) збанкрутілої ООН, на тлі майже фуршетних самітів “миру” і стурбовано-спантеличених “лідерів” світу. Очевидно, вам, “світу сильних”, не зрозуміти, не відчути того, що переживають нині українці. Григорій Сковорода сказав би про таких “співчуваючих” партнерів та понад усе люблячих владу владців хіба що так: “Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?”. У Харківській області найбільше постраждалих та зруйнованих освітніх установ – понад 715 закладів освіти, зруйновано або пошкоджено 335 шкіл, понад 40 – повністю. А в цей час близько 8,5 тисяч школярів “випускалися” з харківських закладів середньої освіти. Понад 900 із них – медалісти, 85 склали НМТ на 200 балів. Є талановиті, адже всі чотири предмети написали на 200 балів! Ці випускні запам’ятаються на все життя, бо чимало святкували у сховищах разом із батьками, учителями, керівниками шкіл та друзями, знаходячи хвильку часу для осмислення питання, на яке “чомусь” немає відповіді. Чому не можна захищати життя від людожерів, які безустану вбивають українців із рашистської території? Які ще “етичні” правила, виписані лідерами світу, що переслідують ефемерні “моральні” принципи, щоби ВІКТОР ЯРЕМЕНКО ПЕРЕДПЛАТА—2024 Тижневик "Слово Просвіти" (індекс 30617) можна передплатити у відділеннях "Укрпошти" за допомогою "Каталогу видань України" на 2024 рік (стор. 24). Вартість є такою: 1 міс. — 60 грн. 3 міс. — 180 грн. 5 міс. — 300 грн. Будьмо, друзі, разом!

с. 2 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Поч. на стор. 1 Здавалося б, таке звичайне природовідповідне правило, але нічого складнішого на життєвій дорозі не зустрічається. Адже вчити, проповідувати, будити, переконувати й надихати треба не тільки словом, а й чином. Лише той, хто здатен осягнути й досягнути цієї вершинності своїх земних діянь, залишає помітний слід, незнищенну зарубку в історичній пам’яті. Сковородинська мудрість (“Ніщо не збудувати Словом, якщо зруйнувати ділом”) є наріжним глобальним принципом, цивілізаційною поведінковою нормою, що містить ключову універсальну затребуваність і водночас відповідь на вічне питання – “як жити?!” Цінність, яка не обмежується часом, простором, національними межами, станом, віком і соціальним статусом. Вона є і найбільш ваговитим педагогічним принципом, покладеним в основу виховання націй і народів. Оскільки, коли освітня, виховна, громадсько-політична чи державна функції покладені лише на фундамент норми “роби, як я сказав”, то бажаного результату не досягнути. Навіть найбільш влучна і дотепна фраза, “праведне” й гучне слово не слугують гарантією успіху. Своєрідна шкаралупа без ядра, припудрена, причесана пустота закличного слова, за яким не прямує дія, праця, вчинок, приклад для наслідування. Тому Сковорода, який творив, як жив (і навпаки), є вже тим великий, що заклав передусім для національної педагогіки, етики, освіти і особливо – для політики значно моральніше, дієвіше й благородніше поведінкове правило – “Роби, як я!” Справді, жодні інші принципи взаємодії у моделі “людина – людина” так продуктивно не діють, як дія особистого прикладу. Класична педагогіка людства, вибудована на християнській етиці. Тож “Нехай Господь заплатить за чин твій, і нехай буде нагорода твоя повна”, сказано у Святому Письмі. Цим Словом Сковорода нагадує сущим про етику відповідальності “за все живе”. За Україну! Сковорода залишив нам у спадок взірцевий приклад власного життя, високе і мудре Слово разом із праведним, жертовним і порядним Чином. Біблійні заповіти ставали дороговказом для його життєвого шляху і долі, уможливлюючи шанси бути совіснішим, чемнішим, внутрішньо (духовно) охайнішим і стійкішим, будучи більш відповідальним у найважливішій справі – говорити з Народом Правдою. Тому затребуваність Сковороди для днів сьогоднішніх, які палають війною, є особливо відчутною. Недостатньо просто більше читати, знати, навіть міфологізувати цього великого Любомудра й національного Перворозуму, адже його глибинну філософічність варто пізнати передусім Серцем. Тому й на конференції в Бабаях пропонувалося, щоби Сковороду ґрунтовно і якомога більше “перекладали” на сучасну реальність, на мову поступу й утвердження нашої ментальної рівноваги, національної ідентичності, української державності, торкаючись думки і серця, коли мова йде про творення творчої й непереможної Нації. Стосується це й “Байок Харківських”, цих справжніх 30-ти перлин нашої національної прамудрості, в яких можна знайти чесноти й аморальні виразки для всіх часів, народів та націй. Благодатна матриця для філософської, етичної, педагогічної й політичної думки сьогодення. Довівши майже “до досконалости сродність”, наголошуючи на тому, що кожен вартісний на своєму місці, коли птах може навчитися літати, але цього не дано черепасі, а кішці так і не вдасться стати левом, Сковорода по-своєму виписав ключовий принцип формування людини та людських взаємин про сродність (“життя згідного з природою”), який тлумачився багатьма просвітниками, філософами й педагогами як “природовідповідність”. Відомий дослідник творчості Сковороди О. Хиждеу вніс чимало ціннісних суджень про його світоглядні орієнтири, хоча й оцінював усе сотворене мислителем доволі суб’єктивно, опираючись на власні політичні та етичні наративи, офіційну тогочасну ідеологію імперії. Однак варто солідаризуватися з поглядом Хиждеу на глибинну вкоріненість Сковороди в народність, підкреслюючи, що філософ завжди був серед народу і жив народом, наводячи його вислів про те, що він носить свічку перед сліпцями і що саме з утроби чорного народу вилупилися білі пани. Практично він дає відповідь на запитання, чому український народ із життя, вчення і смерті Сковороди створює вірування, яке через сотню років зміцніє і перетвориться у великий епос, ідеальність, як імена Гомера, Езопа, Солона. Про таке благоговіння народу писав у статті “Слово про Сковороду” (1861 р.) і М. Костомаров, незважаючи на критичні зауваги до окремих напрямів сковородинської творчості, зазначаючи при цьому, що народ, слухаючи творіння мудрослова, навіть плакав, а його портрети часто висіли в селянських хатах по всій Україні. Так само, як Сократ, Сковорода перебував серед людей, “не обмежуючи себе ні місцем, ні часом, він учив кожного стрічного на розпуттях, на торжищах, біля цвинтаря, на паперті святих церков, у свята… і у будні. Він скрізь знаходив ідею. А хто має ідею і займається нею від серця, від душі, той скрізь із нею зустрічається”. Іван Франко стверджував, що “Сковорода був предтечею нового часу”. Тому для нинішніх реалій, сповна окутаних трагедіями та викликами війни, що особливо відчутно в Харкові, надважливо уважно знову й знову “перечитувати” Сковороду, з якого в усі часи намагалися зробити “свого”, фальшуючи й коригуючи його думку, підлаштовуючи під різномасті ідеологеми, а то й викрадаючи його від рідного народу. Безперечно, цими традиційними “крадіями” і фальсифікаторами в усі часи були московити, незалежно від того, в які шати політичних режимів вони одягалися. Більшовицько-лєнінська сатрапія навіть визначила трьох “своїх” найбільш видатних мислителів (Сковорода, Ломоносов, Мєндєлєєв), яких необхідно було монументально возвеличити в пам’ятниках на теренах срср. Задовго до цього Сковороду стали підлаштовувати під “вєлікую рассєю”, передовсім повсюдно називаючи його “рузькім Сократом”. Того, хто проповідував, що “краще бути вільним, а Свобода краще золотої клітки”, всіляко намагалися втиснути в кліше московства, якому не служив, не догоджав, не волів співати панегірики. Тому попри всю значимість описаного тим же Хиждеу в працях “Сократ і Сковорода” (1833), “Григорій Варсава Сковорода” (1835), логічно прирівнюючи його до визначного античного філософа, ці розвідки містять судження, а також суб’єктивно додумані факти, які були спробою приписати “ціннісні” витвори, не були властиві для Сковороди. Як прихильник відомої миколаївсько-імперської ідеології “самодержав’я-православ’я-народності”, Хиждеу інколи доповнював сковородинські твори сюже-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин