Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Генералу було нелегко психологічно – “серед людей давно не був, звик іншими командувати, а тут довелося мені командувати ним”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Як командувач УПА в Одесі лікувався

Слово Просвіти, №25 за 2024 рік

Василь ВЕЛЬМОЖКО, член НСКУ, м. Одеса Роки підпільної боротьби серйозно підірвали здоров’я командувача УПА. Постійне перебування в замкненому сирому середовищі “криївок” призвело до загострення ревматизму та проблем із серцем і легенями. Вперше Роман Шухевич вимушений був здійснити візит до лікаря в 1946 році через біль у колінному суглобі, який розпухав. На початку наступного року у генерала-підпільника з’явилася пухлина навколо коліна, і повстанці, порадившись, вирішили, що командиру потрібно піти до лікаря. Вибрали лікаря з міста Ходорів, розташованого на південному сході Львівської області. Вранці командир, одягнувшись у ватник, у старій шапці, з пістолетом і гранатою в кишені, на самоті вирушив з лісу на обстеження. Ходорівський лікар діагностував у генерала складну форму ревматоїдного артриту. Складність полягала ще й утому, що медик прописав хворому спокій, дієтичне харчування і постійний догляд. Забезпечити все це в похідних умовах було практично неможливо. Через кілька місяців, у травні 1947-го, Шухевичу вдалося трохи поправити здоров’я, коли він вибрався зі схрону в лісовий табір УПА. У червні під виглядом “бухгалтера” він потрапив на прийом до львівського лікаря Матвія Лотовича, який виявив у підпільника не тільки ревматизм суглобів, а й хвороби шлунка, а також ослаблення серцевого м’яза. Нова зустріч з Лотовичем відбулася в лютому наступного року – “бухгалтер” скаржився на біль у серці, а лікар, відзначивши певний прогрес у лікуванні ревматизму, констатував, що проблеми із серцем тривають. Повстанський командарм отримав рекомендації з лікування, а також список препаратів. З цього моменту Шухевич, прислухавшись до вимог львівського медика, попрощався з підземними схронами. Літо він намагався проводити в лісовому таборі зі своєю армією, а взимку жив на конспіративних квартирах. Лікування не приносило бажаних результатів. Ба більше, Шухевича мучив частий головний біль, спричинений високим тиском. Про стан командувача УПА на той час стало відомо й співробітникам МДБ, які почали вести ретельний нагляд майже за всіма медичними закладами регіону. Окрім того, приблизно до чотирьох десятків львівських аптек приставили підглядачів, які повинні були повідомляти про всіх підозрілих покупців. Повстанці, у свою чергу, почали купувати ліки для Шухевича винятково через відданих націоналістичній ідеї лікарів або студентів-медиків. З часом оточенню підпільного командувача стало зрозуміло, що лікувати командира УПА треба в стаціонарі, інакше він довго не протягне. На нараді вирішили вивезти Шухевича за межі заходу України, щоб генерал зміг кардинально поправити здоров’я. Місцем лікування обрали Одесу, яка славилася кваліфікованими медиками та курортами. Першою на розвідку до моря вирушила Галина Дидик, зв’язкова УПА і довірена особа Шухевича, яка діяла під псевдонімом “Анна”. Путівку на південний курорт їй роздобув голова артілі “Червоний промінь” Іван Парубчак, який співпрацював з Богдан ЗАЛІЗНЯК Прочитав збірник статей Миколи Жулинського “Нація. Культура. Література” з підзаголовком “Національно-культурні міфи та ідейно-естетичні пошуки української літератури”. Про що книжка? Вважаю за потрібне передати авторське формулювання: “У збірнику статей представлено роздуми автора над національно-культурними міфами та реаліями українського суспільства, перспективою його національного самовизначення, розкрито ідейно-естетичні пошуки української літератури. Книга розрахована на літературознавців, істориків, аспірантів, студентів, викладачів, учнів старших класів, усіх, хто небайдужий до українського слова і долі нації”. Абсолютно згоден з автором книжки. Скажу більше: усі три складові збірника – підпіллям і оформив документи на Галину Дидик через Львівську облліспромспілку. “Анна” виїхала до Одеси за фальшивим паспортом на ім’я Софії Ксьонжик. У санаторії імені Карла Маркса, що на Куяльнику, вона провела місяць. Лікувалася як сердечниця, хоча була абсолютно здоровою. Вже потім згадувала, що прийняті тоді ліки через багато років негативно позначилися на її самопочутті. “Одночасно побачила, що на Східній Україні люди як люди. Що це не ті типи, до яких ми звикли тут – енкаведисти, – пише у своїх спогадах зв’язкова. – А головне те, що коли вони дізналися, що я з Галичини, стали до мене дуже добре ставитися”. Навесні 1948 року серцева хвороба Шухевича загострилася, він вже не міг повноцінно працювати. Тоді Дидик, використовуючи напрацьовані зв’язки, дістала два направлення на лікування в одеський “Лермонтовський” санаторій. Оформили їх за підробними документами, виданими двом “вчителям” – Ганні Хом’як і Ярославу Польовому. На лікування “вчителі” полетіли літаком з Івано- Франківська. Прибувши на місце, підпільники пройшли обстеження в поліклініці санаторію, а потім, за рекомендацією лікарів, купили за готівку путівки, які коштували по 10 тис. крб кожна. Наступні півтора місяці пара перебувала під наглядом кардіологів. У період лікування Шухевич і Дидик вільно гуляли містом, відвідували музеї, оперний театр, фотографувалися. Підпільники настільки осміліли, що зробили “Польовому” кардіограму у військовому госпіталі. “Я пішла туди попроситися. Але мені сказали, що вони нікому не роблять. Однак коли почули, що ми – галичани, що я приїхала з хворою людиною зі Львова, дуже добре поставилися і зробили кардіограму”, – згадувала Галина Дидик. Зв’язкова розповідала, що генералу було нелегко психологічно – “серед людей він уже давно не був, звик іншими командувати, а тут довелося мені командувати ним”. Крім того, пригнічувало постійне очікування неприємностей – кожен вихід у місто міг стати останнім. Тому поки Шухевич був на процедурах, Галина Дидик чекала його під дверима кабінету з пістолетом у кишені. Сам же командарм навіть у такі моменти не розлучався з ампулою отрути. Одеські “канікули” минули досить швидко. Назад пара їхала за новим маршрутом: спочатку літаком до Чернівців, звідти – поїздом до Кишинева і лише потім залізницею – до Львова. Лікування на морі позитивно позначилося на стані Шухевича – протягом другої половини літа і восени 1948-го він не мав проблем зі здоров’ям. Але вже взимку хвороби повернулися. Командувач УПА знову став ходити до перевірених львівських лікарів, але поліпшення не наставало. Тому в червні 1949 року він зважився знову поїхати на лікування до моря. У товаристві зі зв’язковою Галиною Дидик, з тими самими підробними документами Шухевич прибув до Одеси. Спочатку підпільники поселилися на квартирі навпроти санаторію “Аркадія”, але незабаром, за рекомендацією лікарів, переїхали в село Крижанівку, де зупинилися в будинку бригадира місцевого рибного колгоспу Матвія Жуматіна. Лікувався командарм у тих самих лікарів, що й раніше. Під час другого візиту на південь з Шухевичем стався неприємний випадок: купаючись у морі, він загубив медальйон із зображенням Богородиці, який йому в дитинстві подарувала мати. Як згадує зв’язкова, після безуспішних пошуків генерал сказав: “Це означає, що незабаром я загину”. До Львова пара повернулася через Київ. Як і минулого разу, до настання холодів скарг на погане самопочуття соратники від Шухевича не чули. Однак пізньої осені настала нова криза: навіть переходи в 10- 15 км давалися Шухевичу важко. Незважаючи на постійне лікування, дієти, уколи та інші процедури, ситуація не змінювалася. Взимку 1950 року Шухевич намагався активно працювати. Поїздки до Одеси переконали його, що повстанський рух можна відродити і на сході України. Генерал працював над планами перенесення підпільних баз на схід, будівництва нових криївок, розробляв інструкції для роботи з молоддю, з населенням сходу України. А зв’язкові УПА об’їздили майже всі обласні центри України, організовуючи конспіративні квартири. Цей процес обірвався 5 березня 1950 року, коли в ході спецоперації МДБ Роман Шухевич загинув. Лише після його смерті радянські спецслужби дізналися про те, що коли вони шукали “бандита” Шухевича в Галичині, той лікувався в санаторіях Одеси. Слідчі МДБ, розбираючись у тому, як командарм УПА примудрявся виїжджати “на моря”, констатували в рапорті, що “місцевими (одеськими) органами міліції вони (Шухевич і Дидик) були тимчасово прописані згідно з наданими підробленими документами”. Причому в паспорт Шухевича була вклеєна така сама фотографія, яка була у збірці № 1 МДБ СРСР, що містила орієнтування на розшукуваних по всьому Союзу державних злочинців. Влада заднім числом покарала керівництво Одеської міліції “за втрату пильності”. Варто нагадати, що з 1999 по 2011 роки в Одесі був провулок Романа Шухевича, але за часів президентства Януковича, коли міським головою був Олексій Костусєв, цю назву скасували. У 2022 році, до 115-ї річниці, київські скульптори виготовили меморіальну дошку на знак перебування і лікування Романа Шухевича в санаторії “Лермонтовський”, але службовці медичного управління Міністерства оборони України не дали дозвіл на її встановлення на території санаторію. У серпні 2022 року військовослужбовці 80-ї окремої десантноштурмової бригади започаткували збір підписів за присвоєння бригаді почесного імені генерал-хорунжого Романа Шухевича, але 22 листопада 2023 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв бригаді почесне найменування “Галицька”. Наприкінці 2022 року на замовлення Українського інституту національної пам’яті та за підтримки “Ветеранс Хаб Одеса” створено документальний фільм з циклу “Український Південь” під назвою “Спецоперація УПА: Шухевич в Одесі”. бальної світової політики, вона повністю змінила політичну карту Європи”. Збірник “Нація. Культура. Література” Микола Жулинський розпочинає таким висловом: “Для нас важливо визначити взаємовідношення Особи, Культури і Всесвіту – спроєктувати філософсько-релігійну систему на розв’язання цієї тріади, в якій закладена вічна суперечливість… І кожен з нас повинен повсякчасно гордо і невтомно тримати в руках жезл національного обов’язку – набувати втрачену батьківщину для себе і для свого ближнього, бо якщо не набудеш власної батьківщини, втратиш увесь світ”. Власне, цей збірник Миколи Жулинського працює на збереження нашої Батьківщини – України. Тож подякуємо автору за книгу і висвітлення головного – потреби українцям розвивати національну ідею – теоретично і практично. 30 червня виповнюється 117-та річниця від дня народження командувача Української повстанської армії (УПА) Романа Шухевича (Тараса Чупринки). А в Одесі можна відзначити 75-ту річницю останнього відвідування і лікування легендарного ватажка повстанців в санаторії “Лермонтовський”. Після того, як червона армія розпочала наступ на землі заходу України, в березні 1944 року в донесеннях чекістів вперше з’явилося його ім’я. Відтоді Роман Шухевич став об’єктом полювання радянських спецслужб. І що довше повстанці чинили опір владі СРСР, то активніше розшукували підпільного командувача більшовицькі нишпорки.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин