Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Якийсь глибокий серцезнавець сказав, що найвірніший дружбометр – це гроші”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Розмова з Тарасом Шевченком Про дружбу, гроші, борги та “чарівне сімейство мадам Гільде”

Слово Просвіти, №25 за 2024 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Передслово Авторський вступ до вже надрукованих розмов, звісна річ, уявних, з Тарасом Шевченком1, як правило, лапідарний, а саме: Шевченкові тексти справжні, вони не зачеплені чужим “ніже яким словом”. Проте цього разу необхідно попередити читача, що нам доведеться заторкнути найінтимніші зізнання Тараса Григоровича. Крий Боже, не йдеться про раніше нікому не відомі тексти й документи, всі вони опубліковані в Шевченковому Щоденнику (Журналі) ще на початку минулого століття. Поготів майже сто років тому видатний український шевченкознавець Сергій Єфремов у Передмові до редагованого ним академічного видання Щоденних записок Тараса Шевченка спеціально наголосив: “Це справжній, не надуманий і навмисне не вигаданий, не підкрашений і не підроблений великої душі документ, одверта сповідь людини, що ні з чим не криється, нічого не таїть про себе й ні з чим не ховається – навіть з власними своїми вадами та негарними вчинками, аж до “глумления пьянственного”, або навіть з мало принадними походеньками в “очаровательном семействе” якої-небудь m-me Гильде… Видко, що людина ані трохи не позувала, не рисувалася, не спиналась на котурни, не драпувалася в якусь пишну тогу, не кокетувала й перед собою…”2. Як після цієї давньої мудрості пояснити вдумливому сучасникові, чому Шевченкові записи про Гільде зовсім не знайшли відображення, скажімо, у знаменитому літописі Петра Жура “Труди і дні Кобзаря”, що достойно складає останній 12-й том сучасного Повного зібрання творів Тараса Шевченка? А в Алфавітному покажчику імен до 5-го тому цього видання, в якому опубліковано Щоденник, Гільде згадано, як і у поета, шість разів, але без будь-якого коментаря. На мій погляд, із такою практикою необхідно, нарешті, покінчити. Тарас Григорович нікого, у тому числі його майбутніх біографів і коментаторів, не уповноважував самочинно вилучати названі ним імена та прізвища чи замовчувати інформацію про них. Більше того, він не має найменшої потреби в охоронцях його морального обличчя. Ще відомий український літературознавець Олександр Білецький (1884–1961) точно виснував, що в подібних епізодах у Щоденнику Шевченко “не сповідається і не кається”. Отже, Тарас Григорович погодився “на раду тиху, на розмову”, слухаємо його до7 слівну щиру, відверту розповідь. Епізод, яким починається зав’язка й несподіваний розвиток унікального та різнобічного сюжету розмови, взято мною з Шевченкового запису в Щоденнику 26 листопада 1857 року, коли поет дорогою з заслання в Петербург, уже третій місяць перебував у Нижньому Новгороді й навіть хотів, якщо вірити йому буквально, зовсім покинути ведення безцінної “прозаїчної, незмінної, вірної хроніки”. Чим не інтрига? У ході розмови самі собою вималювали7 ся важливі теми: дружба, гроші, борги та, нез моєї волі, “чарівне сімейство мадам Гіль7 де”… Нічого не надумано, не вигадано мною… Спочатку просто поцікавився, чи дійсно набрид Щоденник або Журнал, як його ще називав Тарас Григорович… – Я хотів було зовсім покинути свій монотонний журнал, але сьогодні трапилося зі мною те, чого раніше ніколи не бувало. Шрейдерс, Кадинський (правильно – Кадницький. – В. М.) і Фрейліх (правильно – Фреліх. – В. М.)3 попросили мене нарисувати їхні портрети і запропонували гроші наперед. Я ніколи не брав грошей наперед за роботу, а сьогодні взяв і, добре помогоричувавши, відправився в чарівне сімейство мадам Гільде і там переночував. І там украли у мене гроші, 125 рублів. І по заслузі: наперед не бери незароблених грошей… – Незадовго до цієї прикрої події ви навіть особливо відзначали в Щоденнику, що у мадам Гільде був “благополучний нічліг”… Але не цього разу! Бо таки чималі гроші вкрадено! Хоч у поліцію біжи якомога… Втім, у вас є знайомий поліцмейстер Петро Кудлай… – Шкода мені стало незароблених грошей. У такій досаді пішов я до Кудлая просити поліцейської участі в моєму горі. Кудлай сам нездоровий, не може вийти з квартири, але обіцяв мені одного зі своїх підручних, якогось відчайдушного доку. Подивимося, чи сотворить чудо вищезгаданий дока. – Сотворив? Такого ще не творилось… – Годині о першій прийшов до мене дока, я розповів йому, в чому справа, і пообіцяв за труди 25 рублів. Але, на жаль, при всьому його старанні результату ніякого. Що з воза впало, те пропало. Значить, про цей кепський анекдот і думати нічого. Я так і зробив. – Але не перестали думати про свій борг перед знайомими і вже наступного дня, 30 листопада… – Сьогодні почав груповий портрет своїх щедрих приятелів. Не знаю, чи вийде щось путнє з цієї затії, приятелі неакуратні в сеансах, обставина важлива під час роботи. Побачу, що далі буде, і якщо сеанси затягнуться, то намалюю окремо кожного олівцем і тим покінчу мій рахунок із приятелями. Чого б мені дуже не хотілося, адже задуманий малюнок сепією дуже вдало згрупувався. І мені хотілося б достойно сплатити їм свій борг. – Можна лише захоплюватися тим, з якою наполегливістю ви це робили… При7 наймні, ледь перебралися на квартиру до, го7 ворячи вашими словами, “колишнього сту7 дента Київського університету” Шрейдерса, як 10 січня вже нового 1858 року… – Намалював портрет Шрейдерса, і досить вдало. Частина боргу, значить, сплачена. Треба ще намалювати Фрейліха і Кадинського, й тоді квити. Але коли це станеться, не знаю. – Справді, на той час ясно було, що за7 думаний груповий портрет завершити не вдасться, і художник уперто й невпинно йшов до варіантної мети… – Сьогодні намалював портрет Кадинського. Залишається намалювати Фрейліха – і квити. – Це сталося 12 лютого 1858 року, а від’їхали ви, Тарасе Григоровичу, з Нижньо7 го Новгорода 8 березня. Цим періодом і да7 тується портрет архітектора Миколи Фрелі7 ха, виконаний, як і два попередні, на тонова7 ному папері італійським та білим олівцем, замість групового портрета трьох приятелів. Отже – квити! Браво! Браво! За цим стоїть один із ваших життєвих принципів… – Спочатку сплачується борг, потім задовольняється голодна нужда, а на решту купується задоволення. Так принаймні роблять порядні люди. А я і тінню боюся бути схожим на безалаберного розгільдяя. Кутнув і я на свій пай колись. Досить. – Всього і всякого бувало у вашому щас7 ливому і стражденному житті… – І всякий день перед нами – стид наш перед нами. – Знаю, вам у житті довелося стикатися з тим, що позичені гроші не повертали чи не платили за намальований портрет… – Закінчилися сеанси, пішов я до друга за мздою; друг зайнятий, нікого не приймає, вдруге те саме, третій, четвертий, і так до десяти разів – усе те саме. Я плюнув другові на поріг та й ходити перестав. Таких друзів у мене було багато і, як на підбір, усі люди військові. Віра без діл мертва єсть. Так і дружба без істотних доказів – пусте, лукаве слово. Блаженні, стократ блаженні друзі, життя яких було осінено райдужним сяйвом усміхненого щастя, і голодна нужда своїм залізним посохом випробування жодного разу не постукала в двері їхньої безкорисливої дружби. – Посох нужди неодноразово стукав у ваші двері, завжди на допомогу приходили справжні друзі… – У моєму становищі природно, що я постійно потребував копійки… Пошли, Господи, всім людям таку дружбу і такого друга, як Лазаревський4… Не пам’ятаю, хто саме, але якийсь глибокий серцезнавець сказав, що найвірніший дружбометр – це гроші. І він сказав справедливо. Істинна, справжня дружба, яка виявляється тільки в критичних, важких випадках, і та навіть вимагає цього холодного мірила. Найживіша, одухотворена мова дружби – це гроші. І що більша нужда, то щиріша дружба, яка проганяє цю голодну відьму. Я був такий щасливий у своєму, можна сказати, коловоротному житті, що неодноразово куштував од плоду цього райського древа… – Безмежно вдячний за ці глибокі мірку7 вання, виловлені з житейського моря… Те7 пер дозвольте повернутися до того дня 29 листопада 1857 року, коли стало зовсім ясно, що гроші, котрі ви так довго відпра7 цьовували, не будуть повернуті навіть із до7 помогою поліцейського доки. Як провели другу половину поганого дня? – Пішов до Шрейдерса обідати і з досади мало знову не нализався. Після обіду зайшов до тієї ж підступної мадам Гільде (яка християнська незлобивість!), відпочив трохи… – Мадам Гільде ви згадували в Щоден7 нику й до того, та й після… – Ніч і наступну добу провів у чарівному сімействі madame Гільде; пішов до ma- dame Гільде, де й кинув якір на ніч; подався я в чарівне сімейство мадам Гільде, але нудьга і там мене знайшла… – Звернув увагу на чудернацький запис у Щоденнику на початку грудня 18577го, з якого випливає, що ви, так би мовити, зав7 дали збитків “сімейству мадам Гільде”… – У компанії чесних артистів святкував іменини загальної й особливо театральної красуні, на ім’я Ганна Дмитрівна, ана прізвисько не знаю, і святкував без хитрощів, тобто пристойним нагоді та місцю продовженням, – ясніше, на шкоду чарівному сімейству мадам Гульди5. – Отим7бо й ба! Та не сумніваюся – вас уже пригнічувало незмірно, що тієї злощас7 ної ночі, коли залишалися до ранку, за ва7 шими словами, в храмі Пріапа6, в Нижній Новгород заїжджав Федір Лазаревський, третій із шести славних братів Лазарев7 ських, аби побачитися з вами, але не зміг цього зробити. З чиновником Оренбурзької прикордонної комісії Федором Лазарев7 ським ви познайомились у червні 1847 року в Оренбурзі, й він був одним із перших, хто підтримав засланця. Про це ви навіть писали Варварі Рєпніній у березні 18507го… – Це один із найблагородніших людей! Він перший не встидився моєї сірої шинелі, і перший зустрів мене після повернення мого з киргизького степу… – А того ранку, повернувшись од мадам Гільде… – Вранці приходжу додому, інше лихо: вночі проїхав Федір Лазаревський. Був у Даля7, посилав шукати мене по всьому місту і, зрозуміло, мене не знайшли. І тепер його візитівка лежить у мене на столі, як страшний докір совісті. – Звісно, необхідно було зайти до Воло7 димира Даля. Та що ж йому можна було по7 яснити? – Хоч не хоч, а сьогодні я мусів обідати у Даля та вигадувати надзвичайну пригоду, що трапилася зі мною минулої ночі. Але замість фігурної брехні я сказав брехню лаконічну: я сказав, що їздив у Балахну з Брилкіним8, так заради власного задоволення, і тим покінчив справу. – Власне кажучи, ви таки їздили з при7 ятелем Миколою Брилкіним у повітове міс7 то Балахну вище Нижнього Новгорода, але-то було ще 24 вересня… З тієї Балахни вам довелося починати і виправдавчий лист до Михайла Лазаревського, написаний 29 лис7 топада 18577го… – Щодо тієї фатальної ночі повторив Михайлу Лазаревському ту саму брехню, що й Володимиру Далю. – Який вигляд це мало? – Милий мій друже! Позавчора чортові не було чого робить, то він носив мене в Балахну, трохи не за тридцять верст од Нижнього, а Федор якраз в той день і переїхав через Нижній. І що б йому було підождать до завтра… – А що ж інше можна було придумати? – Одна брехня веде за собою іншу, це звичайна річ… – Та Балахна ще довго гикалася… Федір Лазаревський аж на початку грудня 1857 ро7 ку писав із Петербурга в Нижній Новгород: “Жаль, жаль, жаль, милий мій друже, що тебе понесло в Балахну саме в той день, як я приїхав у Нижній”… У середині грудня ви навіть занотували про це у Щоденнику… – Через Даля одержав листа від Федора Лазаревського. Пише він, що незабаром поїде знову кудись через Нижній, і просить мене не їздити в Балахну. Не поїду. Цур їй! – Чистий серцем Кобзарю, доки будете мучити душу і серцем боліти? Нагадаю вам і скажу всім, хто не знає, що 12 липня 1858 року, в день сорокаріччя Михайла Ла7 заревського, ви подарували йому свій Що7 денник, завдяки якому ми й маємо змогу діз7 натися про всі ці історії. Це була ваша щира правда і вища спокута перед істинними дру7 зями… ______________ 1 Див. Мельниченко В. Розмова з Тарасом Шевченком // Слово Просвіти. 2024. 7–13 березня; Його ж. Розмова з Тарасом Шевченком (про книги, які, “читая, оживаєм…”) // Слово Просвіти. 2024. 25 квітня – 1 травня; Його ж. Розмова з Тарасом Шевченком. Про жахливу історію з мерзотниками // Слово Просвіти. 2024. 6–19 червня. 2 Цит. за: Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Том четвертий. Щоденні записки (Журнал). К., 1927. С. XXII. 3 Костянтин Шрейдерс, Андрій Кадницький і Микола Фреліх – Шевченкові знайомі в Нижньому Новгороді. На початку 1858 року Шевченко поселився у Шрейдерса, той неодноразово виконував його доручення в Петербурзі. 4 Лазаревський Михайло Матвійович (1818–1867) – один з найближчих друзів Шевченка, другий із шести братів Лазаревських. Шевченко познайомився з ним у липні-серпні 1848 року в Орській фортеці. Під час заслання підтримував поета матеріально, брав участь в організації визволення його з заслання. Після повернення до Петербурга, Шевченко близько трьох місяців жив на квартирі Лазаревського. 5 Тарас Шевченко саме так іронічно назвав у цьому випадку господиню “сімейства”. 6 У давньогрецькій міфології Пріап – син Діоніса й Афродіти, бог садів і виноградників, плодючості й дітородіння, покровитель плотських насолод, а римляни вважали Пріапа ще й покровителем повій, звідників і гуляк. 7 Володимир Іванович Даль (1801–1872) – автор “Тлумачного словника живої великоруської мови”. Збирав матеріали до Словника української мови (близько 8 тис. слів, неопубліковано). Шевченко познайомився з ним ще до заслання. Даль мешкав у Нижньому Новгороді. 8 Брилкін Микола Олександрович (роки життя невідомі) – підприємець, один із організаторів Волзького пароплавства. Шевченко познайомився з ним 20 вересня 1857 року в день приїзду до Нижнього Новгорода, підтримував дружні стосунки.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин