Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гість “СП” · “Люблю все робити тому, що це необхідно. Це те саме, що ніколи не буду для себе готувати вишуканих страв, а лише для гостей”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Віктор ЯРЕМЕНКО: “Балет “Жізель” – вінець мого творіння”

Слово Просвіти, №25 за 2024 рік

– У репертуарі Національної опери України вже був представлений балет “Жізель”. Чому ви вирішили зробити нову постановку? – Це було насамперед бажання японських імпресаріо. Вони хотіли бачити “Жізель”, але в іншому вигляді. Маю на увазі саму постановку, декорації, костюми. Прем’єра мала відбутися в Токіо. Я ще не почав ставити виставу, а костюми та декорації вже поїхали до Японії. Так сталося, що реквізит їхав до цієї країни три місяці. За свою творчу кар’єру я зробив багато оригінальних вистав – “Весілля Фігаро”, “Раймонда”, “Корсар”, “Шахерезада”, балетні сцени в оперних виставах, зокрема, у “Фаусті”. Але саме “Жізель” вважаю вінцем мого творіння. Під час роботи над цим балетом я відчував таке душевне та емоційне піднесення, якого не було на жодній моїй виставі. Тут зовсім інша лексика жестів, інше сприйняття. Відкрив багато нового. За відгуками та касовістю цей балет сьогодні в лідерах нашого театру. – Як сприйняла постановку японська публіка? – Неймовірно! Вже підписано контракт на наступний рік. Покажемо в Японії двічі гала-концерт і двадцять разів – “Жізель”. Японці – балетомани. Вони добре знають, на яку виставу йдуть, знають персонажів, їхні долі. Бачили багато поставок “Жізелі” і можуть порівнювати. Ана нашому балеті вони просто плакали. – За сюжетом балету у фіналі сходить сонце і Альберт залишається живим. А у вашій версії він зустрічається з коханою в потойбіччі. – Мабуть, ви маєте на увазі пострадянське лібрето. Зараз багато чого інакше і в першому, і в другому актах. – А що можете сказати про виконавців? – У нас кілька складів. В українській прем’єрі виступали: Ілона Кравченко (Жізель), Микита Сухоруков (Альберт), Анастасія Шевченко (Мірта), Володимир Кутузов (Ганс). Також танцювали Наталія Мацак, Ян Ваня, Ольга Голиця, Олександр Габелко, Юрія Кулик. Коли до Японії вирушили декорації, то вже були конкретні прізвища тих, хто поїде на гастролі. Під час створення балету я розповів нашій головній художниці Марії Левитській, які б хотів бачити костюми. Зокрема, я був проти білого трико, бо це ознака палацу або того, що навколо нього. Мені нагадали, що вони були у “Весіллі Фігаро”, але ж там також знать. А селяни не можуть носити одяг такого кольору. Він може бути сірий або червоний. Вважаю, що картинка вийшла чудова. Зі своєю дружиною, народною артисткою України Тетяною Білецькою від початку роботи над балетом у нас були дискусії. Спершу вона не сприймала мій фінал, деякі інші моменти, а зараз говорить, що це просто геніально. На попередньому показі танцювала її учениця Ілона Кравченко. Вона виконала сцену божевілля так, що моя дружина плакала. Надзвичайно вдячний долі, що мені була доручена ця робота. Навіть зробив собі на руці татуювання “Жізель”, а після попередніх постановок навіть не думав про це. Створюючи цей балет, я пережив такий душевний та емоційний кайф, якого не було в жодній іншій виставі. – Любов до балету вам передалася, мабуть, як спадок? – Моя мама Єлизавета Яківна Литвиненко – випускниця Київського хореографічного училища. Коли вона виступала у звітному концерті училища на сцені оперного театру, то вже була вагітна мною. Можна сказати, що я народився на цій сцені. І як всі балетні діти, практично щовечора, кожної вистави був у театрі. Знав всі ходи-виходи, всі знали мене. Можна сказати, що з Національною оперою я вже 61 рік. – Вісім років ви навчалися в Москві. А чи не було бажання залишитися на росії? – Я обожнюю рідний Київ, Дніпро, озера, нашу природу. Завжди пишався, що я киянин. А Москва мені ніколи не подобалася. Відмовився від пропозиції директора Большого театру Юрія Григоровича, який запрошував мене до себе після чергового конкурсу. Багато з тих людей, з якими я вчився та дружив у Москві, не підтримують того, що зараз відбувається на росії. Вони працюють зараз в Америці, Європі та принципово не дивляться і не слухають російську пропаганду, підтримують Україну, тож ми продовжуємо спілкуватися. Але серед тих, хто лишився на росії, є зазомбовані – от з ними точно не хочу спілкуватись. Наприклад, з донькою мого педагога та її чоловіком, до речі, українцем, родом із Прилук. Раніше ми були як одна сім’я, а зараз у нас жодних стосунків. – Ви згадали про конкурси… – Що таке міжнародний конкурс артистів балету? Я б назвав це чемпіонатом світу з балету, на якому змагаються найкращі виконавці з усієї планети. Тричі здобував перемогу на таких конкурсах, ще в 1980-х роках. А в 1986 році став наймолодшим народним артистом України. – Чи не було запаморочення від успіху? – Абсолютно ні. Я думаю, що це залежить від людини. Ніколи не намагаюся видати себе за когось іншого. Завжди такий, яким є насправді. За це мене цінять, люблять і поважають. – Пам’ятаєте свій перший вихід на сцену? – У мене навіть зберігся запис. До речі, це було в балеті “Жізель”. Я танцював паде-де з Ганною Кушнеревою в першому акті, а до цього на сцену вийшли два дударі, постояли хвилинку і пішли. Моя бабуся Ніна Євстафіївна Яременко вирішила, що одним із них був я... Вона прийшла на виставу зі своєю подругою. А коли побачила мене на сцені, то у неї був передінфарктний стан. Потім сказала: “Оце треба було вісім років навчатися, щоб потім у дудку дудіти”… Завжди з теплотою згадую свою бабусю, яка надсилала мені гроші, аби я міг приїхати на канікули до Києва, передавала якісь посилки потягом. – Ви згадували про свою дружину. Чи важко двом творчим людям в одній сім’ї? – Ми багато разом гастролювали. У нас цілі й бачення абсолютно однакові. Можливо, вона конкретніше ставить завдання: “Ти повинен зробити це!” А я можу розповісти анекдот, пояснити з гумором. Вважаю, що так до людей швидше доходить і стає зрозуміліше. Тобто цілі у нас одні, а підходи різні. Щось може не подобатися їй, щось мені, але ми завжди знаходимо спільну мову. Тетяна – репетитор усіх моїх вистав. Вважайте, що вона моя муза! А одружилися 30 квітня 1986 року, одразу після Чорнобильської катастрофи. – Як ви прийшли до постановок балетів? – Сталося це несподівано. На той час я керував балетною трупою театру. До нас прийшов запит від німецького імпресаріо, який висловив побажання, аби наступного року в нашому репертуарі був балет “Корсар”. Генеральний директор театру Петро Чуприна запитав у мене, хто б міг його поставити. Відповів, що я. З цього все й почалося. Потім захотілося до ювілею Моцарта поставити балет на його музику. З диригентом Олексієм Бакланом знайшли май- Фрагменти з балету “Жізель” же невідому його музику (крім увертюри до опери), і я зробив авторську гумористичну виставу “Весілля Фігаро”. Так само було і з “Раймондою”. Це була відповідь на запит. Я ніколи не приходив і не говорив, що у мене є ідея, що хочу щось зробити. Завжди стояв перед фактом і ставив те, що потрібно. – Зверталися до творчості українських композиторів? – Поставив балет “Володар Борисфену” на музику Євгена Станковича. Чесно кажучи, його музика не проста для балетних постановок. Але сам композитор сказав, що з усіх балетів, поставлених на його музику, цей найкращий. Щоправда, йшов він не дуже довго. Можливо, через те, що не зовсім вдала назва. – Чи виїздили ви після початку повномасштабної війни? – Ні на день не залишав Києва. Згадую ті дні, коли на вулицях майже не було людей. А повернення до творчості було непростим. Хтось на початку повномасштабного вторгнення перебував за кордоном, деякі виїхали туди в перші дні. Приблизно 70 відсотків наших артистів балету зараз прикрашають американські та європейські оперні трупи. Набрали багато молоді. Звісно, до певної міри втрачається якість. Але якщо у людини є бажання, то навіть без супершколи вона зможе багато чого досягти. Дехто почав повертатися. Спочатку робили невеликі концерти, маленькі вистави. А зараз повернулися до глобальних робіт. – Наскільки важливо артисту балету мати драматичний талант? – Не виключаємо фізіологічні дані, але саме акторська складова надзвичайно важлива. Це те, що чіпляє. Глядачі можуть не розуміти якихось тонкощів пластики, але вони бачать, що зображує актор, і вірять йому. Знову згадую крайній показ “Жізелі”. Це була неймовірна вистава завдяки тому, що доведена до максимуму, крім технічної, ще й акторська сторона. – Як щодо гастрольної діяльності? – В Японії я був п’ятнадцять разів. У Франції мав із дружиною турне більш ніж по пів року дванадцять років поспіль. Це вже була ніби рідна сцена. А ще Італія, Іспанія, Греція… Палітра просто фантастична. Бував майже всюди, крім країн Балтії. Звісно, публіка різна, але всюди високо цінує справжнє мистецтво. Насправді артист ніколи не думає, перед ким виступає. Він думає про те, як він виступає. А щодо реак- Віктор Яременко з дружиною ції публіки, то десь аплодують, десь кричать, десь свистять, у кожного своя традиція. Поставив п’ять балетів у Македонії. А кілька років тому мені зателефонували з Токіо і сказали, що бачили безліч версій балету “Корсар”, але хочуть, щоб я поставив у них свою версію. Разом із дружиною ми працювали над цим балетом трохи більше сорока днів. Побачили, що так, як працюють японці, не працює ніхто. – Яке значення мають балетні сцени в оперних виставах? – Вони надзвичайно важливі. Балетна сцена – окраса будь-якої опери. Я їх робив багато. Це опери “Кармен”, “Манон Леско” та ін. Особливо запам’яталася робота над оперою “Фауст”, де сцена під назвою “Вальпургієва ніч” триває 25 хвилин. Вона зроблена з любов’ю і користується популярністю серед глядачів. – Маєте захоплення? – Насправді їх багато. Можливо, це звучить не зовсім скромно, але талановита людина талановита в усьому. Дуже люблю готувати. Вигравав турніри з баскетболу, більярду. Якщо задіяний у якомусь спорті, то намагаюся це робити краще за всіх. Я вигравав серйозні турніри зі сквошу, пінгпонгу, більярду, на високому рівні граю в баскетбол, футбол, волейбол та ін. Основні захоплення, які мені змалечку прищепили дідусь та бабуся, – це риболовля та гриби. До війни часто ходив по гриби, звісно, зараз у лісі не буваю. Так само вже більше двох років не був на рибалці, а раніше ловив рибу торбами. На моєму балконі – чебрець, розмарин, лаванда, різні квіти. Під будинком – грядки з цибулею, часником, укропом, руколою. Висадив десять кущів помідорів та п’ять кущів огірків. Усі квіти біля нашого шістнадцятиповерхового будинку теж посадив я. – Чи є балети, які ви мрієте поставити? – Повторюсь, що люблю все робити не тому, що я цього хочу, а тому, що це необхідно. Це те саме, що ніколи не буду для себе готувати вишуканих страв, а лише тоді, коли до мене прийдуть гості. Можливо, у театру виникне потреба поставити балет “Кармен” Жоржа Бізе без вставок Щедріна чи “Есмеральду” Цезаря Пуні, або інші постановки. Робитиму, якщо це буде потрібно. – Що б ви хотіли сказати на завершення нашої розмови? – Хочу, щоб у нас було мирне небо, а Україна була незалежною державою. Щоб до нас ніхто не ліз, а якщо хтось хоче допомогти, то завжди будь ласка. Хочу, щоб ми зі своїми родинами та друзями могли спокійно ходити по гриби, на риболовлю, їздити на відпочинок до нашого Криму… Дуже хочу, аби люди були щасливі, ходили до театру, а життя продовжувалося. Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру та особистого архіву Віктора Яременка У Національному академічному театрі опери та балету України імені Тараса Шевченка нещодавно відбулася прем’єра балету “Жізель” на музику Адольфа Адана, у постановці балетмейстера-постановника, народного артиста України Віктора Яременка. Сьогодні Віктор Анатолійович – гість “СП”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин