Театр · “Доторкнутись до творчості Франка в такій роботі – велике щастя”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Повернення до себе
Слово Просвіти, №25 за 2024 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Вадима ГНІДАША
– На мою думку, українська класика нині почала відкриватися під іншим кутом, – зазначив Ігор Гулий, директор – художній керівник Київського академічного театру ляльок. – З’явилася певна зацікавленість у митців, глядачів, українців загалом. Почали відкриватися нові грані української класики. Раніше вона була, я б сказав, шкільного формату, а зараз почалися нові експерименти, з’явилися нові рішення. Це пов’язано також із формуванням нової ідентичності та самосвідомості українців. З пропозицією поставити “Украдене щастя” в нашому театрі прийшла режисерка Тетяна Авраменко. Ми подумали і вирішили спробувати. Наскільки мені відомо, раніше цю п’єсу в театрі ляльок саме в такому форматі не ставили. Іван Франко писав про фундаментальні речі, відчував душу українського народу. Його твори прикрасять афішу будь-якого театру. Як художньому керівникові театру мені потрібно розуміти актуальність матеріалу, рішень, які пропонує режисер, чи входить це у вектор художнього розвитку театру. А як директор я маю розуміти фінансову можливість створення вистави, чи буде вона рентабельною, чи ходитиме на неї глядач. Надзвичайно відповідальний момент, коли до тебе приходить режисер і пропонує матеріал для постановки. Намагаюся створити комфортні умови для роботи, щоб команда працювала як єдиний механізм. Коли режисери звертаються за консультаціями, треба відгукуватися, знаходити для цього час і натхнення. Я був лише на кількох репетиціях “Украденого щастя”. Там панувала чуйна, тепла атмосфера. Актори дослухалися одне до одного і підтримували. Дуже задоволений результатами, бо у виставі є зерно театру як такого. Зрозумілі ходи, режисерські рішення і художнє рішення нашого художника Миколи Данька. Головне – є симбіоз: чудовий акторський ансамбль, робота режисера, художника-постановника, художника зі світла, звукорежисерів. Звісно, ще є куди рости. Щоб вийшла чудова акторська вистава, її треба зіграти принаймні десять разів. У серпні плануємо випустити нову виставу для діток від 2 до 4 років. Це буде вистава тіньового театру про бурундуків. Спробуємо опанувати локацію нашого укриття. Будуть задіяні лише молоді актори трупи. Ставитиме спектакль Андріана Метельська. Це буде її перша післядипломна вистава і перша робота у нашому театрі. А в березні наступного року хотілося б поставити на великій сцені виставу Метерлінка “Синій птах”. А ось що розповіли актори, задіяні у виставі: Дмитро Лінартович, заслуже7 ний артист України, виконавець ролі Михайла: “Після повномасштабного вторгнення вже мав багато мистецьких проєктів. Знявся у стрічці “Фосфор”, зйомки якої проходили у Кам’янці-Подільському. Веду в Ютубі канал “Словоспів у ЗСУ”, його напрями: патріотичне виховання молоді у військовий час, підтримка воїнів, які перебувають на лікуванні та в місцях несення служби. Паралельно видав збірку поезій “Словоспів”.
Проводжу творчі зустрічі у військових частинах, шпиталях, бібліотеках, школах. Щодо “Украденого щастя”. Кілька років тому мені зателефонувала акторка Єлизавета Бойко. Говорила про те, що було б добре поставити “Украдене щастя” про Михайла Гурмана, який повернувся після війни. Спершу не склалося. Коли почалася Велика війна з Росією, я був у Херсоні, Соледарі, Бахмуті – служив розвідником у штурмових військах. Тоді було не до мистецтва. А коли після важкого поранення і контузії повернувся до Києва, Єлизавета знову мені зателефонувала з інформацією про постановку “Украденого щастя” в театрі ляльок. Звісно, я погодився. Режисерка Тетяна Авраменко звернулася до мене як до людини, що пройшла через війну. Наскільки добре це вийшло – судити глядачам. Київський академічний театр ляльок у плані обізнаності з ляльками – один із найкращих в Україні. У виставі я працював насамперед як драматичний актор, але режисерка накинула мені і завдань з так званими знаковими ляльками. Зі сторони така фігурка – мій прототип. Насправді взаємодіяти з ляльками не так просто, тому я вдячний колегам за допомогу в цій роботі. Ляльку треба наповнювати душею, робити живою, давати їй тепло. Переходити з мікро в макро. Це подвійна витрата енергії. А це дуже складно. Колектив прийняв мене добре, і я намагався віддячити тим самим. Це театр із великими традиціями. Приємно, що тут на вистави запрошують військовослужбовців, їхніх дружин, дітей, а також близьких родичів захисників, загиблих на фронті. На виставах бувають і радість, і сльози. Я самокритичний і ніколи не буваю задоволений собою. Бачу, що деякі моменти треба підтягувати. Думаю, що десь після двадцятого показу вималюється точність по внутрішньому образу, цілісності ролі. Тоді з більшою впевненістю зможу сказати, що вийшло, а що ні.
Перед прем’єрою відбувся показ вистави для акторів театру. Колегам дуже сподобалася наша робота, задоволеним залишився і директор – художній керівник. Тепер виставу показуватимуть двічі на місяць, хотілося б, аби її побачила і наша діаспора. В “Украденому щасті” є натяки на сучасність. На те вона й класика, щоб бути актуальною. Відчуття, що сьогодні такі самі люди, як у творі Франка. Тим паче, що в наших костюмах немає прив’язки до епохи. Ми старалися, намагалися не здаватися, рухатися далі. Я прихильник психологічного театру, щоб було психологічне мереживо. Щоб персонаж прийшов у виставу в одному стані, а вийшов з неї в іншому. Мій герой багато чого збагнув, але, на жаль, лише тоді, коли відірвався від цього світу. Він випереджав свій час, був, мов свічка, що горить з двох боків. Змолоду був хлопцем добрим, чесним. Але життя зробило його трохи блюзнірським, жорстким. Він встиг вхопити і систему, і фронт. Тому пішов на самознищення. Сьогодні глядача не здивуєш піротехнікою чи вибухом на сцені. Цінно, коли тут і зараз народжується жива людина. Плюс сюжет, постановка, режисерський задум. Окремі слова подяки режисерці Тетяні Авраменко, яка любить сцену і любить працювати зі знаковими речами”. Єлизавета Бойко, виконавиця ролі Анни: “Вистава “Украдене щастя” – це спільний проєкт Київського академічного театру ляльок із заслуженим артистом України, воїном ЗСУ Дмитром Лінартовичем. Зійшлися професіонали театру ляльок і професіонали драматичного театру та вирішили зробити синтетичну виставу. Наш театр за керівництва Ігоря Гулого обрав вектор європейського розвитку, де є синтетичні вистави та вистави для дорослого глядача. Усі зірки зійшлися – і народилась нова вистава з оригінальним баченням режисерки Тетяни Авраменко. Це вже третя наша спільна робота. Тетяна Авраменко – режисерка, яку я дуже поважаю. І не тільки за проукраїнську позицію, а й за те, що вона завжди вірить у своїх акторів. Як ре-
На малій сцені Київського академічного театру ляльок “Замок на горі” відбувся прем’єрний показ вистави “Украдене щастя” режисерки Тетяни Авраменко, за мотивами легендарної п’єси Івана Франка. Творці вистави намагалися продемонструвати свій погляд на один із найвідоміших драматичних творів в українській літературі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
