16 Суспільство · “Мистецтво – це один із шляхів виплеснути свої емоції, біль, страх та тривогу”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Невидимі рани війни
Слово Просвіти, №25 за 2024 рік
Червень – місяць обізнаності про посттравматичний стресовий роз лад (ПТСР), і цього року він минає під слоганом Not all wounds are visible (“Невидимі рани”). У Києві реалізується серія просвітницьких і мистецьких заходів, спрямованих на підвищення обізнаності про ПТСР у військових і цивільного населення та формування нових правил поведінки в соціумі. Організаторами подій виступають Благодійний фонд United Help Ukraine і ГО “Українська вища медична школа” за організаційної підтримки ГО “Бугурт Січ”. Головною мистецькою подією в рамках цієї програми в Києві стала виставка EXIT української мисткині польського походження Алли Ронікі єр, що проходить в Музеї історії міста Києва. З кураторкою виставки Тетяною Костенко ми поговорили про перед бачення художниці Алли Ронікієр, про необхідність більшої обізнаності населення України про поняття ПТСР, а також про способи лікування ПТСР, одним із яких є мистецтво та арттерапія.
Тетяна Костенко
– Як довго ви працювали над підготов£ кою проєкту Алли Ронікієр EXIT? – Артпроєкт до місяця обізнаності про ПТСР ми почали готувати, коли з’явилася ідея показати цей стан людини через мистецтво. Адже мистецтво є універсальною мовою, зрозумілою на емоційному рівні кожній людині. Справа в тому, що мисткиня передбачила цей турбулентний стан нашого суспільства ще до повномасштабного вторгнення, за кілька років до російської агресії відобразила свої внутрішні передчуття в серії чорно-білих робіт. Тоді, ознайомившись з ними, я була шокована глибиною та темною стороною її душі. Адже зазвичай у творчості Алли були яскраві та насичені позитивними емоціями картини.
Тоді ми вирішили, що демонструвати їх глядачам не на часі. Та цей час настав саме зараз. – Чи вважаєте ви, що тема ПТСР в Ук£ раїні достатньо вивчена? – Сьогодні колективна тривога нашого суспільства перетворилася на колективний ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Поняття, яке було таким далеким для нас донедавна, стало частиною сучасного життя українців. Страшні спогади, панічні атаки, порушення сну, нічні жахи, хаотичні тригери, депресія, смуток, страх, біль – все це стало нашим сьогоденням. Мабуть, історії невідомий такий масштаб цього явища, оскільки сьогоднішню війну ми переживаємо у режимі онлайн, і навіть покинувши фізично територію України, думками ми постійно тут – позбутися цього інформаційного тиску неможливо. Науковці всього світу наразі досліджують цей феномен “українського ПТСР” та намагаються знайти ефективні “ключі” для допомоги постраждалим. Одним із таких методів є висловлювання власних переживань, намагання їх матеріалізувати у фізичну контрольовану форму. Мистецтво – це один із шляхів виплеснути свої емоції, біль, страх та тривогу, надати їм форми, контролювати їх та пояснити свої почуття іншим. Не знаючи передісторії творення серії
Алла Ронікієр. Місток картин Алли, можна припустити, що роботи написані у стані ПТСР. Метою проєктує привернення уваги до вивчення цього психічного стану та залучення суспільства до допомоги і підтримки людей, які його переживають. – Чи робили ви раніше виставки за учас£ тю Алли Ронікієр? – Це не перша виставка мисткині, в організації якої беру участь. Наша співпраця та творча синергія почалася задовго до війни, коли я працювала у Музеї міста Києва, де відбулися два артпроєкти Алли. Зокрема, виставка “Модерн – епоха жіночності” (в колаборації з музеєм моди Марини Іванової та Revival Ukraine/Відродження України), яку художниця присвятила “новому подиху” та ренесансу нашої країни. – Чи плануєте демонструвати виставку “Невидимі рани” в інших містах України та за кордоном? І чи, на вашу думку, відрізня£ ється ставлення до ПТСР в Україні і на За£ ході? – На Заході завдяки доступності інформації, освітнім програмам, ЗМІ та громадським обговоренням про ментальне
Алла Ронікієр здоров’я більш обізнані. Тут також більше відкритості суспільства до цієї теми і фінансової підтримки артпроєктів, які висвітлюють тему ментального здоров’я – через урядові гранти, приватні фонди та громадські організації. Україна ж пережила тривалий період радянського впливу, де теми ментального здоров’я замовчувалися або стигматизувалися. Але зараз, на тлі війни, фіксуємо значний прогрес у цьому напрямку, суспільство стає все більш відкритим до таких ініціатив. Щодо фінансової підтримки проєктів, пов’язаних із психічними травмами, зростає кількість приватних ініціатив та грантових програм. Виставка “Exit”, зокрема, підтримана благодійним фондом United Help Ukraine. – Які виставкові проєкти плануєте в майбутньому? – Оскільки вирішення проблем, пов’язаних з українським ПТСР, набуватиме актуальності, я планую серію відповідних артпроєктів, а також програми арттерапії для людей із психічними розладами – як для військових, так і для цивільних. І, звісно, хотілося б показати виставку “Exit” в інших містах України, зокрема у Львові. Ми з партнерами працюємо над цим. Треба говорити про “український ПТСР” і діяти, зокрема, через мистецтво.
Спілкувалася Анна ЛОБАНОВСЬКА, мистецтвознавиця
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
