Інформаційний простір · “Ми повинні перемогти, інакше щезнемо як народ”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Газети із запахом війни
Слово Просвіти, №25 за 2025 рік
Ігор ЗОЦ Фото з відкритих джерел
Війна українців за свою Неза' лежність вже який рік у центрі уваги вітчизняних медіа. Проте не всі з них розповідають про на' ших захисників, не так багато ін' формації про героїв, які віддали своє життя за Україну. І чи справ' ді не забуті їх імена? Переглянув кілька наймасовіших газет і ділю' ся враженнями. Ось замітка “В історії і в на' ших серцях” (“Сільські вісті” №37, 10.09.2024.), де розповіда' ється про те, що іменами чоти' рьох бойових льотчиків, посмерт'-но нагороджених званнями Геро' їв України, назвали вулиці в Ми' колаєві. Вадим Благовісний, Ген' надій Матуляк, Данило Мураш' ко, Єгор Середюк служили у 299'й бригаді тактичної авіації імені генерал'лейтенанта Василя Нікі' форова. У Повітряних силах Ук' раїни розповіли про бойовий шлях кожного із звитяжців. Зок' рема, про те, що підполковник Вадим Благовісний здійснив 95 бойових вильотів. Воював на Ми' колаївщині, Чернігівщині, Хер' сонщині, Луганщині, Донеччині, Харківщині. Знищив 100 оди' ниць броньованої техніки, понад 80 автотранспортних засобів, близько 40 автоцистерн із паль' но'мастильними матеріалами та більш ніж 800 загарбників. Заги' нув 7 вересня 2022 року, викону' ючи бойове завдання. 14 вересня йому мало виповнитися 27 років. Поховали героя на Чернігівщи' ні... Так само скромненько напи' сано і про його побратимів. З од' ного боку – подяка приватній га' зеті, що спом’янули Героїв, а з ін' шого – хіба це не державна спра' ва популяризувати подвиги Геро' їв війни? Якби влада, відповідні відомства активно працювали в інформаційній сфері – імена Ге' роїв України були б на слуху! Атак хто наразі назве кілька імен?.. Хто розповість світу, що в Ук' раїні матері полеглих героїв зво' дять своїм коштом храми в пам’ять про Захисників, як це зробила жителька Дніпровщи' ни?! Інформація про це не потра' пила в праймтайм олігархічних телеканалів, і якби не “Сільські вісті” (№47, 19.11.2024), може б, і не дізналися про непересічну по' дію. Відтак у замітці “На честь сина” газета розповідає, що в знаменитій на весь світ художнім розписом Петриківці з’явився перший храм ПЦУ. Певна річ, він розмальований дивовижними петриківськими квітами. А зведе' на церква за власні заощадження місцевої жительки Ірини Тезик, виплату їй за загиблого сина Кос' тянтина, а також коштом її рід' них і близьких. На честь сина і в пам’ять про інших земляків, які не повернулися з війни, мати і спорудила неповторний храм. Її Костя, спеціаліст з ІТ'техноло'
Перекур є – перемир’я немає
Мальва Кржанівська гій, з початком широкомасштаб' ного вторгнення пішов боронити Вітчизну добровольцем. Спершу потрапив у тероборону, згодом опинився на Сході. Під позивним “Кастет” служив гранатометни' ком у 32'й штурмовій бригаді. За' гинув 2023'го коло Бахмута. Був єдиним сином у матері...
Календар'газета “Публіка” (№46, 12.11.2024.) на першій шпальті анонсує “Історії війни” на стор. 8 і 9. Під рубрикою “Об' личчя перемоги” тижневик роз' міщує розповіді про захисників. З посиланням на джерело – Фей' сбук – газета пише про зенітний ракетний дивізіон ЗРК С'300 по' вітряного командування “Захід”, який знищив 55 ворожих ракет та БПЛА. Є розповідь про бійців ін' женерно'саперної роти 1'ї окре' мої танкової Сіверської бригади Сухопутних військ ЗСУ та інших Захисників. Окрема шпальта – “Вічна пам’ять” присвячена полеглим воїнам. Їх фото доповнено корот' кими біографічними довідками. Друкується Молитва за воїнів і тих, хто потерпає від війни, а та' кож повідомлення редакції “Пуб' ліки”, яка перераховує по 10 ко' пійок із кожного реалізованого уроздріб чи за передплатою но' мера газети до “Благодійного Фонду Діти Героїв”. Цей фонд надає всебічну довгострокову до' помогу дітям. Дві шпальти про війну вихо' дять щономера. Відрадно: журна' лісти намагаються урізноманіт' нити контент. Так, у номері від 5 листопада друкуються добірки світлин “Посмішки наших Воїнів – безцінні” та фото з Харкова патрульних, що з перших хвилин рятували людей з'під завалів житлового будинку після влучання росій' ської авіабомби. Завжди цікаво прочитати про такі оптимістичні ситуації, як приміром “Історія танкіста, якому вряту' вав життя дзвінок ма' тері” (“Публіка” №51. 17.12.2024.). Солдат Сергій з позивним “Смайлик” розпові' дає, як на початку ро' сійського вторгнення захищав Київщину. “Перший відчутний момент був 27 лютого 2022 року. Ми тоді працювали на САУ. Десь у 5 метрах від неї прилетіла ракета. Не знаю, яка саме, але ду' же потужна. Мені тоді дуже пощастило. Чо' мусь дуже захотілося подзвонити матері. Ві' дійшов, аби її набрати, і саме в цей момент прилетіло. Воронка утворилася 2 на 4 метри”, – зга' дує “Смайлик”. А про свою мо' тивацію служити в ЗСУ військо' вослужбовець з грудня 2021 р. го' ворить лаконічно, але без вагань: “Краще я буду знаходитися тут, ніж противник буде в мене вдома. Краще я загину, ніж ворог буде щось робити з моєю родиною. Ніхто з нас не воює за депутатів, політи' ків. Усі воюють, щоб за' хистити свою сім’ю”. Тема мотивації захис' ників розкривається в ба' гатьох журналістських публікаціях і це важливо для розуміння історичного вибору нації, що склада' ється з доль сотень тисяч людей. “Я не хочу, аби мої діти потім почали говори' ти російською. Якщо люди будуть ховатися, а не захи' щатися, то Донбасом воно не обмежиться. Воно піде далі. Я цього не хочу”, – зіз' нається Олег, піхотинець 100'ї окремої механізованої бригади в інтерв’ю АрміяInform, яке друкує “Публіка” (№11, 18.03.2025.). Певно, читачі не залишили без уваги “Історію професорки, яка проміняла роботу в Омані на службу в ЗСУ” (“Публіка” №49, 03.12.2024.). Видання пише, що Оксана Чорна, економіст, канди' дат наук, стала на захист Вітчиз' ни в якості водія'санітара ще в 2015 році, а після демобілізації так і не змогла перейти з військо' вого на цивільне життя – волон' терила. Так сталося, що її запро' сили в університет в Омані, де з літа 2017 працювала професором економіки. Але в березні 2022 по' вернулася в Україну, кинувши все. “Чоловік пішов служити до свого підрозділу, а я бойовим ме' диком в 57'му бригаду. Тоді три' вали бої поблизу населених пун' ктів Тошківка, Новотошківка, Лисичанськ. Я вивозила поране' них. Як на мене, це були най' страшніші бої за весь час широ' комасштабного вторгнення. По' тім була оборона Херсону, Бахму' ту, згодом Авдіївки. Було дуже важко”, – згадує Оксана Чорна. Наразі лейтенант Оксана Чорна вже на посаді офіцера служби зв’язків з громадськістю отримала нове призначення. “Її війна триває”, – пише газета. А випадків, коли на захист країни стають цілими сім’ями, багато. “Воює вся родина” – в короткій замітці “Публіка” (№8, 25.02. 2025.) пише про Катерину – патрульну поліцейську із Запо' ріжжя, яка в бригаді “Хижак” ке' рує БПЛА Matrice 30, що забезпе' чує роботу групи FPV'дронів. Її чоловік також на фронті. Захист країни називають “сімейною справою”.
Після деякої перерви повер' нувшись до огляду календар'га' зети “Публіка”, з приємністю відзначаю, що видання не зміни' ло підходу до висвітлення подій російсько'української війни. Постійно друкуються матеріали про захисників і їхню бойову ро' боту. Так, у номері 7 від 18.02.2025 р. газета розміщує невелику зари' совку “Молодший сержант із по' зивним Кліщ” та розповідь про фронтові будні солдата Володи' мира під заголовком “Прописка” на позиції, виходи “по'сірому” та росіяни'зомбаки”. Тижневик активно викорис' товує такі фахові джерела, як ін' тернет'видання Міноборони Ук' раїни АрміяInform, Фейсбук Ге' нерального штабу ЗСУ. “Сільські вісті” – газета за' хисту інтересів селян України ви' ходить один раз на тиждень і поп' ри невеликий обсяг порівняно з “товстими” тижневиками, як
Генерал Сергій Кривонос
“Публіка” постійно розміщує ма' теріали з війни. Так, у №44 (2024) інтерв’ю з уродженцем Рівного командиром роти Миколою Стригуновим під заголовком “Го' ловне завдання – зберегти лю' дей”. На жаль, не завжди це вда' ється. От і в цьому ж номері під рубрикою “Сини твої, Україно” виходить нарис “Нескорений “Вікінг” про полеглого сержанта ЗСУ Геннадія Керничного. Автор пише про Геннадія, як про люди' ну'легенду, недаремно ще за жит' тя воїн був нагороджений орде' нами “За мужність” II і III ступе' нів. Серед героїв газетних шпальт – люди різні, але всі працюють на перемогу! Так у випуску за 5.11.2024 р. “Сільські вісті” дру' кує замальовку Оксани Зленко про кухаря на війні. Анастасія Лосінець побувала в самому пек' лі – в Бахмуті. “Наша кухня базувалася в од' ному з підвалів... Але хіба порів' няти з тим пеклом, у якому були наші хлопці? Стіни горіли, пла' вився метал – а вони витримува' ли! Кожний день я починала з молитви за них і за Україну: всі вони стали мені найріднішими в світі синами та братами. А готу' вали ми там і на 600 чоловік!” – розповідає 53'річна пані Анаста' сія. Газета надає свідчення люди' ни з війни лише з кількох речень, але вони чітко показують, яке безмірне зло коїть росія: “Неви'
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
