Святині · “Ті слова, ті мелодії немовби творилися, нагадуючи нам, що існує інший мелос, інші змісти, інші ритми, інша Україна”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Два редактори “Слова” – поет*язичник і цензор*християнин
Слово Просвіти, №25 за 2025 рік
Юрій МОСЕНКІС, заслужений діяч мистецтв України, доктор філологічних наук
Поет язичницької традиції Як припускають, у Київській Русі ще довго після християнізації існувало про' тиставлення усних поетичних творів із язич' ницькою символікою і писемних прозових текстів із християнською ідеологією. Оці' нюючи язичницькі компоненти “Слова”, слід зважати не тільки на тривале двовір’я, а й на підкреслений дослідниками “язич' ницький ренесанс” ХІІ століття. Очевидно, поет'редактор (так само як і автор поеми) уже не відправляв язичницьких культів, але ще був носієм дохристиянських фоль' клорних символів. Реконструкція тексту “Слова” на осно' ві поетичних суголось дозволяє побачити, що, зокрема, усі згадки Трояна в тексті ви' являються вторинними, не входячи до пое' тичних суголось із сусідніми словами. Так, замість въ тропу Трояню реконструюємо съвиваючи словеса // обаполъ сеи годины, // рыща волкомъ (рысью?) в пути дідьни (рима годины – дідьни з українською вимовою ятя). Подібно до того, замість въ землю Трояню реконструюємо точну риму въсту' пи дівою в землю дідьню. Замість были вічи Трояни (ураховуючи виписку з рукопису “Слова” січи) відтворюємо …съвычая и обычая. Были січи Святъславли(чь), были лі' та Ярославли… Нарешті, замість на сед(ь)момъ віці Трояни відновлюємо на са' момъ віці Святъславли (969 – 1068). Редак' тор поетизував (символізував, міфологізу' вав) текст, двічі виправивши дідьнь на Тро' янь і двічі – Святъславль на Троянь. Даж(дь)бог згаданий у поемі двічі – по' гибашеть жизнь Даждь%божа внука і въ си' лахъ Дажь%божа внука. Але у виписці 1307 року з давнішого і справнішого тексту “Слова” сказано гыняше жизнь наша – Даждь'бога не згадано. У першому випад' ку замість Даждь%божа внука можна від' творити наша (рима з гыняше) або Святъ' славличя (рима з Гориславличи), тоді як на' явність в оригіналі цього місця вислову Даждь%божа внука вважаємо маловірогід' ним з огляду як на суголосся, так і на ци' товану виписку. Навпаки, в іншому місці, зважаючи на суголосся, ім’я Даж(дь)'бога могло бути наявним в оригі' налі, пропонуємо реконс' трукцію *Въы стала лъжа (нужа?) и мука // Въы силахъ Дажьбожа вънука. Очевид'-но, поет'редактор асоціював сонячного Дажбога з Яро' славом (Мудрим), зважаючи на давньоукраїнське ярь “весна”, ярий та Ярило (на' родний відповідник Дажбо' га?), а також на небесного покровителя Ярослава Муд' рого Георгія – борця з тем' ними силами. Дажбожі ону' ки – це Ярослаові онуки. День святого Георгія припадає на 23 квітня (6 травня), коли Ігор Новгород'Сівер' ський із християнським іменем Георгій удень свого небесного покровителя висту' пив у похід. Очевидно, Дажбога він (і його родовідна гілка – Ольговичі) уважав за язичницького небесного покровителя. Суголосся однозначно змушує випра' вити а кощіи по різани на більш поетичне а съвязьни по різани “а полоняники по дріб' ній монеті”. У свідомості редактора було тюркське слово кощи “полоняник” із асо' ціацією з казковим Кощієм (згадаймо, що казка про Кощія нерідко починається з опису його перебування в ув’язненні), що міг бути іпостассю Велеса (тоді як против' ник Кощія був уособленням Перуна). Оче' видно, редагування відбувалось у той час, коли контакти з тюрками були активними, а знання їхніх мов – звичним. (Хоча, на' приклад, типова для “Слова” монорима властива не тільки тюркській, а й, зокре' ма, старофранцузькій епічній поезії того часу). Також суголосся свідчать, що на місці милыя хоти було *страстьны любови (!) – рима з красьны Глібовьны, а на місці съ хо' тию на кровать було *съ женою на ложе – любив поетичний редактор слово хоть (архаїчніша форма називного відмінка – хоти, як кънягыни, пустыни). Вторинною (не пов’язаною суголоссями з сусідніми словами) є й інша “однослівна формула” – лада (про особу чоловічої статі – самого Ігоря!). Редактор також послідовно ви' правляв *язвы на раны. Очевидно, поетичному редакторові на' лежить Хинова (у “Задонщині” Хинела, що дає кращі суголосся з сусідніми словами) – явна образна назва половців (вірогідно, з натяком на давніх гуннів): у заклинанні Ярославни вітер миче на Ігореве військо хиновські = половецькі стрілки. Так само редакторові належить і буй, що зазвичай негативно позначає гординю (у літописі під 1096 р. Олег Святославич “Горисла' вич” въсприимъ смыслъ буи и словеса велича' ва). У “Слові” и великое буєство подасть Хинови має точну паралель в Іпатіївському літописі: Половци… взяша гордость вели' кую). Літописним словам гордость і Полов' ци відповідають у поемі значно більш об' разні, небуденні буєсть и Хинова. Припус' каємо, що вони належать поетичному ре' дакторові. Найцікавішим було утворення Боянъ віщии (віштии, очевидно, з віштичь, пор. сербське вештица “відьма”) із бо Янь Вы’шятичь, яке могло бути наслідком не тільки переписування, а й переспівування тексту (на зразок засвистали козаченьки з засвіт встали козаченьки). Суголосся віш' тичь – Вы’шятичь указує на українське чи' тання ятя. Отже, ми пов’язуємо з поетичним язичницьким редактором уведення до тек' сту “Слова” слів Троянь (замість діднь удвох випадках і Святославль у двох місцях), Боян віщий (замість бо Ян Вишатич), Хино' ва або Хинела (замість половці), хоть “коха' на” (замість любов в одному місці й жона в іншому), лада “чоловік”, кощій “полоня' ник” (замість связень “в’язень”), рана (за' мість язва “рана”), буєсть (замість гор' дость). Є всі підстави назвати ці слова поетизмами. Сміливим, але ризикованим було би при' пущення, що автор “Слова” ху' дожньо витончив, поетично ускладнив певну основу тексту, близьку до літописної. Якщо та' кий текст'основа існував іще до автора “Слова”, то його поети' зацію (зокрема, насичення зга' даними поетизмами) міг здій' снити сам автор. Утім, щойно висловлену гі' потезу не можна прийняти: ре' конструювавши віршований текст “Слова” без зазначених поетизмів, ми отримуємо текст, далекий від літописного й у плані звукової техніки значно досконаліший за літописний. Зна' чить, після поета'автора попрацював по' ет'редактор (дещо зіпсувавши суголосся тексту).
Християнський книжник-цензор Поетична реконструкція тексту на ос' нові суголось показує, що Дивъ (дивь) бу' ло вжито замість імені Велеса: а) *Велесъ кличеть вьрьху древесе, // Велить чюти земли чюжі – // Волозі и Поморию…; б) *Сънесеся хула на хвалу, // Треснуся во' лость на волю, // Вьржеся Велесъ на зем' лю… Наприкінці поеми Велешя “Велесо' ва” було замінене на віщя, реконструкція: *Аже и Велешя душа // Въ къняже телесе суща… Виходить, що до редагування Велес – предок і покровитель Бояна – посідав центральне місце серед язичницьких богів “Слова”: його ім’я було вживано найчас' тіше. Водночасм це дозволяє вирішити давнє питання, на чиєму боці Див – русів чи половців. Якщо Див – іпостась Велеса (душа Велеса, “зовнішня душа” шамана' співця Бояна?), то він – однозначно на бо' ці русів. Вислів Игореви Богъ путь кажеть може бути реконструйований у формі *Игорь% кънязю // Хорсъ ходъ каже, що вказує на ще одне виправлення тексту християнським редактором. Виявлення двох згаданих редакторів засвідчує відтворювальну потужність ме' тоду “поетичної реконструкції” на основі суголось.
виповнена Україна. Село переспівувалося із селом, куток із кутком, кожен сущий до' повнював своїм відлунням невмирущу симфонію українського простору, який вимірюється не лише горизонталлю, а й вертикаллю... Вібрації ширилися по зем' ній поверхні і одночасно підносилися в ук' раїнський Космос, який руйнується не' натлою рашкою майже щоночі, приземля' ючи наші душі і наші єства. Проте в хвилини тиші ми підносимо свої співучі душі до Господа в молитовно' му єднанні, благаючи лише одного: згинь, сатанинське поріддя! Намагаючись віді' брати нашу горизонталь, засягає і на нашу космічну складову, на ті обшири, які були не підвладні жодній людиноподібній сут' ності... Адже в почині було Слово. І Голос як відлуння Логосу або його складова. Бо я певен, що й Голос був у почині. Саме голо' сом була обдарована першолюдина. Голо' сом! Яким, власне, означався світ і всесвіт. Саме голос сформував першомову – мову адамічну, за визначенням видатного фран' цузького вченого Рене Генона. Мова першозмістів і першовідчуттів. Я безмежно вдячний долі за подаровану можливість почути і пізнати Голос Адам' цевича. А його Козацький марш, який прозву' чав шістдесят один рік тому над широкими водами Славутича і повторився у вересні 1989 року на першому з’їзді Руху, мене за' ряджає на щоденне осягнення таких кате' горій, як рідне Слово і рідномов’я.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
