Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Святині · “Ті слова, ті мелодії немовби творилися, нагадуючи нам, що існує інший мелос, інші змісти, інші ритми, інша Україна”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Адамічна мова і голос Адамцевича

Слово Просвіти, №25 за 2025 рік

Павло МОВЧАН У закапелках нашої пам’яті зберігають' ся не лише обличчя, не лише події чи зо' рові враження, але й голоси. Людські голо' си... Твоїх батьків, рідних, сусідів, голоси віддаленілих друзів, голоси пташок, води, вітпів і громів... Варто лише стишитися, пригадати – і почуєш, як співає молоко в дійниці, як щебечуть ластівки, як клеко' чуть на гнізді чорногузи... Лише на мить заплющ очі – і почуєш людські голоси, що виповнюють хатній простір, бо сьогодні храмове свято і з довколишніх сіл приїхали твої родичі: тітки, дядьки, двоюрідні брати і сестри... Боже! Який ти багатий! Яка ней' мовірно велика Мовчанівська родина! А як вона злагоджено співає, яка гармонія, яка висока енергетична хвиля, що підхоплює й підносить тебе в піднебесся, звідки чуєш особливо тонко: село співає... Вся Велика Вільшанка співає, бо Михайлове чудо, і на цій високій звуковій хвилі можна піднес' тися до самого Творця Всесвіту! Дякую до' лі за щедрі дарунки – вознесіння душі. В моїй пам’яті, зрозуміла річ, живуть співочі голоси матері і мого старшого бра' та, до яких з роками доплюсувалися голо' си відомих українських співаків Бориса Гмирі, Івана Козловського, Оксани Петру' сенко, Дмитра Гнатюка – завдяки радіофі' кації, забутим чорним тарілкам на стінах. Не буду перераховувати весь пантеон солов’їної величі України, а лише виок' ремлю з цього ряду кобзаря Євгена Адам' цевича, особисте знайомство з яким відбу' лося шістдесят один рік тому на борту па' роплава, що був зафрахтований групою митців'літераторів на чолі з неймовірним Б. Антоненком'Давидовичем. 21 травня відчалили з Київського річ' кового вокзалу до Канева, до Чернечої гори. З приємністю згадую те товариство: Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Сто' роженко, Володимир Прядка, Іван Світ' личний, Григір Тютюнник, Василь Лопа' та, Надія Світлична, Ераст Біняшевський і... Євген Адамцевич! Неймовірне товариство, неймовірна мандрівка ще живим, не спотвореним Київським та Канівським водосховища' ми Славутичем. Дійсно, Сла'ву'ти'чем... Той, хто плавав старими пароплавами, може пригадати повільну, але потужну те' чію, хлюпання за палубою води, яку мож' на було безбоязно пити з пригорщів. А з обох берегів дніпровських, вкритих роз' кішними вербами й вільхами, – со' лов’їний спів. Той спів ніби надихнув славетного старця, і ми, всі, хто зібралися в трюмі пароплава, затамувавши подих, слухали ті слова, ті мелодії, які немовби творилися, нагадуючи нам, що існує ін' ший мелос, інші змісти, інші ритми, інша Україна... Це була ніч із солов’ями, Адам' цевичем, бандурою і українськими дума' ми. Це була моя перша мандрівка до Та' раса Шевченка. Запам’яталася Ліна Костенко з її прекрасними віршами, запам’ятався вог' нистий Іван Драч і тихий голос Івана Світ' личного. Голоси... голоси... голоси... Так, саме українськими словом і голосами була

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин