Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Святині · “Слово” прославляє ядро Русі – насамперед Київ, Чернігів та Переяслав”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

“Слово про Ігорів похід” в інформаційній безпеці сучасної України

Слово Просвіти, №25 за 2025 рік

Тарас ГОЛОТА, аспірант КНУ ім. Т. Шевченка, лавреат Міжнародної німецько' української премії імені Олеся Гончара Легко переконатись у тому, що близько 90% (!) усіх публікацій про “Слово” у світі – це публікації, здійснені громадянами ро' сії на території росії російською мовою. Мета такого засмічення світового інфор' маційного простору очевидна – перекона' ти весь світ у тому, що цей ви' шуканий текст – “жимчужина рускай літіратури”, що оспівує похід “русскіх” князів. Цей факт, що є частиною тривалої пропагандистської спроби не' доімперії зобразити українську Русь московитською, грубо спотворює історію української культури, мистецтва, літератури, нав’язує світові неправдиву концепцію Київської Русі та становить загрозу інформаційній безпеці України. А тим часом українська тра' диція дослідження поеми саме як української пам’ятки репре' зентована величними іменами Михайла Максимовича, Олександра По' тебні, Івана Франка, Михайла Грушев' ського, Івана Огієнка, Дмитра Чижевсько' го, Святослава Гординського, Михайла Брайчевського, Омеляна Пріцака та бага' тьох інших українознавців. До найтонших реконструкцій тексту “Слова” долучився й чільний філолог російської імперії рубежу ХІХ і ХХ століть німець Федір Корш – ор' ганізатор масштабних святкувань ювілеїв Тараса Шевченка, друг Симона Петлюри, автор поезій та українознавчих праць ук' раїнською мовою, шо опублікував цілу книгу на захист окремішності української мови й зрештою змусив царський уряд у 1905 році зняти заборону з українського дру' кованого слова. Найтісніший зв’язок поеми саме з українським фольклором не викликав сумнівів від самого початку дослідження пам’ятки навіть у московитів. Спершу йшлося насамперед про лексику та паралелі сталих фольклорних висловів. Новітні дослідження Юрія Мосенкіса показали ще й такі українські фонетичні риси, як вимова ятя як і (засвідчена численними римами) та українська вимова ри (як'от кривавий). У деяких випадках питомі українізми поеми виявлено шляхом реконструкції, як'от: *вели чути землі чужі; *Діви піють за Дунаєм – спів Ярославни ся чує: птицею голос незнаєм во Путивлі рано кує; *Донець каже: Игорь%княже! Звук “ять” у давнину вимовляли як двозвук (дифтонг) іе – як нині в архаїчній вимові українського Полісся (а також у Хорватії, Боснії та Герцеговині й Чорного' рії). Як показують суголосся “Слова про Ігорів похід”, цей двозвук значно частіше римовано з і, ніж із е, що засвідчує україн' ську вимову. Зрештою, візантійський імпе' ратор Костянтин Багрянородний уже в се' редині Х століття записав назву Чернігова з українською вимовою “ятя” як і. Ні “Слово про Ігорів похід”, ані били' ни не було підстав створювати на москов' щині – ці тексти прив’язані до українських реалій (географічних, історичних, культур' них). Давно спробували вигадати зв’язок “Слова” з Псковщиною – начебто через те, що в тексті змішано звуки ц і ч. Однак, по'перше, похід новгород'сіверського князя не був цікавий мешканцям півночі; по'друге, таке чергування звуків добре засвідчено українськими літописами й не є ознакою псковського діалекту. А головне – діалекти і Новгородчини, і Псковщини (до геноцидної московізації XV–XVI століть) мали численні українські та західно' слов’янські риси (аби не москва, там мала би народитись окрема мова). Зрештою, навіть сучасні псковсько'новгородські діалекти мають помітні українськомовні ри' си (українська вимова ятя як і, від' сутність %т в дієсловах теперіш' нього часу – діло, дає). Прихильники створення “Слова” на півночі мали би пояс' нити, яким побитом північного автора цікавив би похід новгород' сіверського князя та заклинання' голосіння його дружини на пу' тивльській стіні – адже і Новго' род'Сіверський, і Путивль – то су'-то українські міста, причому не та' кі великі, щоби бути добре знани' ми й оспіваними в епосі на півночі. “Слово” прославляє ядро Русі – насам' перед Київ, Чернігів та Переяслав. Це три головні руські міста, роль яких підкресле' на ще в перших угодах Русі з Візантією першої половини Х століття. Дослідники вважають, що “Слово” має риси не тільки поеми, а й драми, й уперше його було ви' конано в Києві перед князівською роди' ною, боярами та військовою дружиною в 1185 році (коли Ігор повернувся з полону) або в 1187 році (коли від половців повер' нувся син Ігоря Володимир із дружиною' половчанкою та дитиною). Та й літописні оповіді про похід Ігорів пов’язують час' тково з чернігівським, а частково з переяс' лавським князівським літописанням. У “Слові” оспіваний героїзм того самого пе' реяславського князя Володимира Глібови' ча, плач за яким (уміщений у літописі під 1187 роком) містить першу відому нині згадку назви Україна (це поетичний текст!). То до чого тут північ? Вона має такий са' мий стосунок до “Слова”, як і до билин. Головний совіцький “словавєд” Дміт' рій Ліхачьов пропагував ідеї діалогічності поеми в контексті монументальності києво' руської літератури. Але обидві ідеї він “за' позичив” (без жодних посилань – тобто просто вкрав) в українських дослідників: першу – в Олександра Білецького, другу – у Дмитра Чижевського. А пропаговане в сучасному московитському “словавєдєніі” як сучасне відкриття читання рими Свя' тославо – злато слово ціле століття тому запропоноване українським дослідником Омеляном Партицьким. Це так само, як винайдення текстології літописів Київської Русі приписують Алєксєю Шахматаву (до речі, прихильному до української мови) – але ж набагато раніше цю царину розроб' ляв український історик Микола Костома' ров. І якщо покликання на Михайла Гру' шевського у московитських виданнях іще можна зрідка знайти (він був не тільки ук' раїнським, а й союзним академіком), то згадок про Івана Франка як одного з най' фундаментальніших дослідників києво' руської літератури годі й шукати… Відомий осетинський дослідник скіфів Васо Абайти (Василь Абаєв) до 800'річчя “Слова” написав статтю (“Жанрові витоки “Слова о полку Ігоревім”” у світлі порів' няльного фольклору), яка різко дисонува' ла з традиціями московитської пропаганди і царського, і совіцького періодів. Він смі' ливо писав про радянських дослідників, що продовжували великодержавні шові' ністичні традиції служак репресивного царського режиму. І завдання українського “Слово”'знавства – сформувати і предста' вити світові об’єктивну наукову картину вершинного розвитку давньоукраїнської літератури та її найкоштовнішої перлини – “Слова про Ігорів похід”. балто'слов’янськиих. Більше того. Тракій' ці були серед нащадків Трипільської куль' тури. Тут слід цілком погодитися з виснов' ком досліджень Юрія Мосенкіса: як тра' кійські Музи оповідали кількатисячолітню історію матеріальної культури, так тракій' ський співець Орфей та бог'скоморох Діо' ніс продовжували, поряд із праслов’янами на території України, трипільську мистець' ку традицію. І саме в Україні, зокрема в Київській Русі. такі назви збереглися най' повніше. Адже остання археологічна куль' тура праслов’ян – це Київська культура на тих самих землях, де колись процвітала культура Трипільська. Детальніше про генезу давньоукраїн' ської музики йдеться в підготованій до друку книжці Юрія Мосенкіса, присвяче' ній “Слову про Ігорів похід” як героїко' епічній музичній драмі в контексті давньо' українського язичницького епосу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин