Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Подолинський в науці, громадсько-політичному житті був непримиренним противником імперського колоніалізму, “кацапського” фарисейства”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Провісник істин

Слово Просвіти, №25 за 2025 рік

Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України Сергію Подолинському – 175! Всеукраїнський форум “Подвижництво першопрохідця”. Оригінальний, глибокий український мислитель. Людина неймовірно талановита й універсальна у своїх інтересах, захопленнях, досягненнях. За своє коротке, але надзвичайно творче й продуктивне життя зумів “перетнутися” в різних іпостасях з багатьма відомими в XIX столітті особистостями – від І. Франка, М. Грушевського, М. Драгоманова, І. Пулюя, М. Павлика до анархіста лаврова та маркса'енгельса… Про нього багато говорено сучасними вченими (Пімегталь, Одум, Жоан Мартинес'Альєр, український професор із Квебека Роман Сербин та ін.). Абсолютно різні люди, моти' вації, взаємини, ставлення до пропагованих ідей та ідеалів у ті часи, коли нам якось в диковинку було, що ареал пізнання тодіш' нього світу відбувався в коорди' натах носіння С. Подолинським водній руці “капіталу” маркса, а в іншій – “Кобзар” Тараса. Однак, пам’ятаючи, очевид'-но, чесноти козацького кодексу (“Лицарська регула”), де було закладено правило – “май свою думку, нікому не дозволяй знева' жати її”, він залишився все'таки вірним і відданим українській справі, шануючи впродовж життя Шевченкове Слово. Природознавець за своєю первинною освітою в Київсько' му університеті, він невдовзі от' римує вчену ступінь доктора ме' дицини в Бреславському універ' ситеті (Німеччина), навчаючись у Парижі, Цюриху. Досліджую' чи, працює в тодішньому Пів' денно'Західному відділенні гео' графічного товариства, розроб' ляє модель прогресивного роз' витку України, практично стає автором першого фундаменталь' ного посібника з політекономії, в основі якого праця “Ремесла та фабрики на Україні”. Актив' ний учасник громадсько'полі' тичного життя, організатор соці' ал'демократичного руху та ідей' ний натхненник створення укра' їнської партії, вибудованої на ідейних засадах боротьби за виз' волення від національного, соці' ального та економічного гніту українства. Його роботи “Праця людини та її відношення до розподілу енер' гії”, “Про багатство та бідність” друкувалися й читалися в Європі французькою, німецькою, італій' ською та іншими європейськими мовами, зокрема в широко відо' мому журналі “Die Neue Zeit”. Ідеї Подолинського мали вплив на суспільно'політичну думку, ставали предметом дискусій з Ен' гельсом, Марксом (листувався німецькою мовою), особливо з російськими анархістами, лібера' лами, народниками, які миттєво, зазвичай, уподібнювалися до ре' тивих монархістів'чорносотен' ців, коли мова торкалася україн' ського національного питання. Був непримиренним против' ником московських народників, які (“Енциклопедія української історії”) повністю ігнорували на' ціональне питання, зате зухвало намагались підпорядкувати (як справжні чорносотенні імперці) національні рухи під себе. Будучи науковцем, активним діячем “Молодої громади”, писав свої праці і статті українською мовою, безплатно лікував селян, співпра' цював з Драгомановим над украї' нознавчими проблемами, підтри' муючи в Європі національні ру' хи. Повернувшись з Іспанії, по' рівняв Каталонію з Україною, ра' туючи за національну свободу. Опонував і заперечував закор' донним московцям, запитуючи, чому англійці, серби, московити можуть любити свою землю і лю' дей як “націоналісти”, а українці – ні. Не забувайте, говорив він, що “ми інший народ”. Урешті'решт, не отримавши з їхнього боку жод' ного розуміння щодо національ' ного питання, стверджуючи про хибність їхніх поглядів, він дає цьому світоглядному й політич' ному збоченню різку й справед' ливу оцінку, назвавши судження “революційних” московитів “ка' цапським шарлатанством”. Радикально відійшовши від них, Подолинський співпрацює передусім із М. Драгомановим та М. Павликом, видаючи україн' ський часопис “Громада” в Жене' ві, обстоює позиції, що україн' ський рух мусить базуватися на українській традиції, що слід опиратися на ідеали українського козацтва, гайдамаччини, наро' дознавства і народолюбства, що' би доводити світу й самим собі про власну ідентичність, інак' шість, самість і самодостатність, якісно відмінні московії. Очевидно, такі ціннісні ідеа' ли, така дієва світоглядність спо' нукає молодого Подолинського до животворчої, суспільно актив' ної праці. Разом із товариством галицьких студентів “Січ” засну' вав у Відні перше українське ви' давництво. Недовго видаючи разом із М. Драгомановим і М. Павликом за кордоном (Женева) часопис “Громада”, 1881 року для україн' ців, що морилися під чужин' ством, він закладає одну пророчу політичну думку – “простому на' роду на Україні не обійтись без оружного бою і повстання (рево' люції)”. І ця революція має бути за своїм характером не класовою (на відміну від маркса), а націо' нальною. Водночас молодий україн' ський учений не перестає займа' тися науковими розвідками, які зробили його достатньо відомим у науковому середовищі Європи. Адже фундаментальна праця “Ремесла й фабрики на Україні” (допоміг видати М. Драгоманов), “Людська праця й збереження людської енергії”, “Праця люди' ни та її відношення до розподілу енергії” та інші, друковані в про' відних наукових журналах євро' пейських країн, формували ори' гінальні засади нового еколого' економічного мислення з опертям на морально'етичні принципи. Його ідеями вже тоді цікави' лися вчені Америки та Європи, продовжуючи й донині захоплю' ватися теоретичними розробка' ми українця щодо енергетики, зокрема сонячної енергії та її трансформації в людській праці, екології, економіці. Вони при' свячували цьому геніальному ук' раїнському самородку свої праці, оскільки він випереджав час, нау' ку, суспільний світогляд. Можна на мить уявити будучину цього невизнаного генія (своєрідний образ “гнаної правди”), якби до' ля дарувала йому буття сина влас' ної держави, а не сироти на такій “своїй”, але “чужій” українській землі, уярмленій імперіями. Адже своїм унікальним світобаченням, інноваційними ідеями він “пере' вертав” цілі пласти усталених на' укових концепцій “освіченої” Європи. Згадаймо його блискучий ус' піх на форумі у Франції, коли в свої неповні 29 років(!) Подолин' ський запропонував маститим ученим оригінальну еко'еконо' мічну модель, викладену в допо' віді “Людська праця, збереження сили”. Уже тоді про талановитого українця заговорила наукова Єв' ропа, друкуючи його статті в престижних часописах, ствер' джуючи про появу піонера'нова' тора ідей у сфері використання сонячної енергії. Проте його за' слугою було і те, що він не опи' рався на суто технократичні (ду' же інноваційні) підходи до роз' в’язання важливих суспільних проблем глобального характеру. Для нього економіка, енергія, екологія були невіддільними від етики суспільного життя, мо' рально'етичної культури, форму' ючи гуманні взаємини моделі “людина – природа”. При цьому не ігнорувалося поєднання вер' шинних науково'технічних, тех' нологічних ідей та розробок із традицією і досвідом, закладаючи етнокультурну компоненту в ци' вілізаційний прогрес, реалізацію суспільної парадигми, яку трохи пізніше називатимуть “сталим розвитком”. Оця не втрачена тяглість без' цінного досвіду поколінь, наро' дів і цивілізацій була невід’ємною складовою його інноваційного мислення й світобачення, оскіль' ки вважав, що значущість люд' ської “культурності”, культур різ' них народів, їхня діалогічність і творчість, багатовіковий мораль' ний, духовний і господарський досвід є неперехідними цінностя' ми. Справді, питання етизації відносин і взаємовпливів у моде' лі “людина – природа – енергія” посідали вагоме місце в еко'еко' номічних концепціях С. Подо' линського, який вважав, що не можна досягти добробуту, безпе' ки і щастя, якщо людина і людс' тво закриватимуть для себе “кни' гу Природи”. І хоча багато справді “рево' люційних” ідей не вдалося втіли' ти за період його надмірно корот' кого життя, однак вони були під' хоплені багатьма вітчизняними й зарубіжними вченими. Активно пропагувалися творчі думки По' долинського Драгомановим, Гру' шевським, через них він глибше відкрився і для В. Вернадського, який у своєму вченні про ноо' сферу опирався і на теоретичну спадщину знаного в Європі укра' їнця. Великий український науко' вець Вернадський, організатор, будівничий і перший президент Української Академії Наук, вибу' довуючи ноосферне вчення як тонкоенергетичне духовно'розу' мове, інформаційне поле куль' турного буття народів, опирався передусім на еколого'економіч' ні, морально'етичні ідеї С. Подо' линського, що базувалися на тра' диційному українському світог' ляді, правдиво називаючи його новатором і першим національ' ним екологом. У своїй відомій праці “Геохі' мія”, яку Вернадський видруку' вав спершу французькою мовою, оскільки в 1922–1926 роках читав лекції в Сорбоннському універси' теті, він з особливою пошаною відгукується про С. Подолин' ського, популяризуючи його ори' гінальні й актуальні ідеї. Аналізу' ючи його вже згадувану роботу Сергій Подолинський. Художник Геннадій Небожатко “Ремесла і фабрики…”, Вернад' ський зазначає, що Подолин' ський найкраще зрозумів “енер' гетику життя”, воліючи пере' нести цю світоглядну й техноло' гічну модель на екологічну еко' номіку. Проте варта уваги й інша нау' кова складова (окрім питань со' нячної, екологічної енергетики, екоекономіки, енергопродуктив' ної взаємодії людини з Приро' дою, вкладеної енергопраці та енергії врожаю тощо), з якою со' лідаризувався Вернадський. Ідеться про матрицю світобачен' ня, ідеологію життя, на якій ґрун' тувалася життєдіяльність науков' ця, основою чого була націєкуль' турність, українськість, що про' являлися в творчій праці, пове' дінковій нормі, громадянській позиції. Промовистим доказом суголосся цих двох значущих для національної історії особистос' тей був нібито простий, однак знаковий факт, що Подолин' ський і Вернадський не розлуча' лися з головною Книгою свого життя – “Кобзарем” Тараса Шев' ченка. У цьому фіксувалася спо' рідненість їхніх душ, свідомості, громадського і наукового чину, тяглість традиції утвердження свого національного “Я”. Треба визнати й акцентувати увагу на тому, що Подолинський в науці, громадсько'політичному житті був непримиренним про' тивником імперського колоніа' лізму, “кацапського” фарисей' ства, виступаючи за національне визволення і свободу, обстоюючи українську мову, культуру, тради' цію, правдиву історію. Брав ак' тивну участь у важливих суспіль' них громадівських справах в Ук' раїні та поза її межами. Усе це асоціювалось як торжество укра' їнськості і творилося ним лише заради знищення пут уярмлення і вільного розвитку рідного народу. Очевидно, що з такими пог' лядами було неможливо жити (іс' нувати) на тодішніх теренах ім' перської московщини, де лише на прикладі двох заборонних лін' гвоцидних (геноцидних) актів (валуєвський циркуляр та емський указ) видно, як нещадно вбивали московити українську націю, її мову, літературу, національну пам’ять, душу і серце, жорстоко витолочуючи ґрунт власного “Я”. Подолинський творив і жив саме в таких умовах, коли ядучі мос' ковські “скорпіони” вбивали ук' раїнство. Ця геноцидна політика ніко' ли не припинялася – за царів, монархістів, кадето'соціалістів, більшовиків'меншовиків, лєні' ністів'сталіністів чи здичавілих путіністів. Принагідно згадати окремі висновки з таємного до' носу полтавського губернатора багговута міністру внутрішніх справ росії, в якому наголошува' лося, що повсюди слід здійсню' вати політику, яка б заперечувала саме існування поняття “украи' на” та “украинскаго народа”, якого “никогда никакого” не бу' ло. За таких обставин, у таку по' ру, коли рідною мовою забороня' лося навіть думати, а не тільки писати, друкувати, читати, моли' тися, називатися при народженні українськими прізвищами й іме' нами, надзвичайно вагомими для народозбереження були діяння національних просвітників, по' дібних Подолинському. Знаток європейських мов і культур, він понад усе оберігав своє рідне, ук' раїнське. У ті смутні часи, емігру' вавши внаслідок репресій, він свої праці, наукові трактати ви' дає не просто українською мо' вою, а глибоко досліджує Україну в історичному, політичному, гео' графічному, демографічному, етнокультурному, господарсько' економічному, фізіологічному, екологічному контекстах. Бо ко' ли цими днями етери переповне' ні гугняво'брехливим путіним про “єдіний” народ, про Україну, яка є “рузькою”, про всю “на' шую зємлю”, де ступає нога “сал' дата'москаля”, то мимоволі пос' тають умовиводи Подолинського в його фундаментальній праці “Життя і здоров’я людей на Укра' їні” (243 с.), виданій у Женеві 1878 року. На основі ґрунтовного аналізу він ніби через 150 років нагадує мерзенним рашистам: “Увесь пів' нічний берег Чорного моря і більша частина Азовського прилягають до землі української. За часів старих Запорожців українські чайки наво' дили страх на все Чорне море. А в підошві гір Кавказу між Козаками і на Карпатах між Гуцулами одна' ково розуміють і люблять Шев' ченка…” (С. 49). А далі він ілюструє життя ук' раїнців на істинно українських землях Карпат, Полісся, частини Бессарабії, тодішніх Таврійської, Херсонської, Катеринославської,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин