16 Молода країна · “За останні два роки кількість україномовних релізів зросла більш ніж удвічі”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Як українська музика перестала мовчати
Слово Просвіти, №25 за 2025 рік
Вікторія ГРИШКО, студентка НУБіП, м. Київ
Здавалося б, 33 роки незалежності – достатній термін, аби позбутися колоніального спадку. Але культурна війна не припинялася ні на мить. росія методично привласнювала українське: від пісень і роман- cів – до музики, що лягала в основу державних гімнів. Як відомо, у 1991 році було проголошено Акт незалежності України. Минуло 33 роки, відколи українці вибороли свій суверенітет. Станом на 1 січня 2004 р. Україну визнали 173 країни світу, встановивши з нею дипломатичні відносини. Але чи вдалося нам із приходом незалежності остаточно позбутися впливу росії на нашу культуру? Ворог десятиліттями намагався вкорінити в нашій свідомості своє бачення світу, свою мову й “вєлікую культуру”, підміняючи ідеї, знецінюючи наше та нав’язуючи почуття меншовартості. Російські спецслужби працювали не лише з документами чи економікою, а й з піснями, текстами, інтонаціями. Один із яскравих прикладів – історія з українським романсом “В саду осіннім айстри білі”. Цей романс, популярний в Україні до 1960-х років, був опублікований у 1961 році у збірці “Українські народні романси” під упорядкуванням Леопольда Ященка. Авторство тексту та музики невідоме, тож пісню вважали народною. Однак у ті ж 60-ті в радянському союзі з’являється “новий автор” – Борис Терентьєв, і мелодія з украденими словами стає російською піснею “Вот кто-то с горочки спустился”. Така “традиція крадіжки” повторювалась неодноразово. Дотепер російські джерела подають спотворену інформацію. В російській Вікіпедії читаємо:
“В 1958 году Апрелевский завод грампластинок выпустил грам-пластинку с русской народной песней…”, а українське походження згадується, як “похожая мелодия”. Натомість українські історики й музикознавці впевнено вказують на XIX століття як час виникнення романсу. Подібна ситуація і з радянським (нині – російським) гімном. Його мелодія, приписувана Александрову, має дивовижну схожість з маловідомою композицією Миколи Лисенка XIX століття. Український піаніст Андрій Бондаренко, досліджуючи архіви, натрапив на цю мелодію – і був вражений: під пальцями зазвучала пісня, яку весь світ знає як гімн СРСР. Ще один приклад – пісня “Священна війна”, яку радянський союз зробив символом Другої світової. Її автором називають Василя Лебедєва-Кумача (текст) та все того ж Александрова (музика). Але виявляється, що ця композиція є майже дослівною калькою з української повстанської пісні “Повстань, повстань, народе мій”, популярної у Криворізькому регіоні ще в 1920- х роках. Вона була маршем селян, які воювали проти більшовицького режиму задовго до 1941 року. росія десятиліттями видавала класичні українські твори за “велику російську культуру”. Вони крали те, що не змогли створити самі – і водночас переконували нас, що ми меншовартісні, провінційні та нецікаві світу. Але насправді – усе навпаки.
І навіть сьогодні, під час повномасштабної війни, ці крадіжки тривають. російський шоу-бізнес переробляє українські хіти: “Мам” від Скрябіна перетворюється на відеокліп із російськими призовниками, “Щедрик” перекладається російською й звучить на льодовому шоу, а “Добрий вечір тобі” виконується в інтерпретації російських дітей. Війна не стала для них бар’єром – навпаки, посилила культурну агресію. Протягом десятиліть український музичний простір піддавався тиску: популярні артисти змушені були співати російською, щоб здобути охоплення. Навіть після 2014 року, коли розпочалась війна, далеко не всі українські виконавці наважувалися свідомо змінити мову творчості. Лише повномасштабна війна у 2022-му зрушила пласт свідомості. Люди почали переосмислювати, що саме вони слухають і підтримують. І тут почалось найцікавіше. Українська сцена, попри війну, економічну нестабільність і блокування багатьох платформ, почала народжувати нове. Вибух україномовного контенту. Нові виконавці, нові теми, нова глибина. Сьогодні українська музика переживає справжній бум. За останні два роки кількість україномовних релізів зросла більш ніж удвічі. На хвилі свідомості й опору артисти надають нове дихання старим пісням і створюють потужні нові меседжі. Ka- lush Orchestra, Jerry He- il, Skofka, KOLA, Один в каное, ДахаБраха – це лише вершина айсберга. TikTok став головним каталізатором нової хвилі. SadSvit, SHUMEI, Ярина Квасній, Palin- drome – десятки нових імен з’явились завдяки коротким відео і стали символами нового покоління. Старі пісні також оживають: ремікси на “Ой у лузі червона калина”, оновлені народні мелодії, навіть колядки – все це звучить сучасно й органічно. Музика більше не про легковажну розвагу. Вона про зміст. Артисти створюють тексти, в яких є війна, біль, пам’ять, любов до країни. І водночас – сучасні ритми, трендове звучання, стильна подача. Квоти на радіо дали ще один поштовх: зараз у медіапросторі україномовні пісні займають понад половину ефіру, і це лише початок. Музика – це код нації, душа
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
