Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Валентина Данилівна разом із онукою Лесею готує до друку нотатки письменника – замальовки, ескізи творів”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

“Кожному письменникові треба знайти свою Валю…” До 100'річчя від дня народження Валентини Гончар

Слово Просвіти, №25 за 2026 рік

Валентина ГАЛИЧ, докторка філологічних наук, професорка 22 липня 2026 року сповнюється 100 років Валентині Данилівні Гончар – дружині Олеся Гончара, видатного письменника, класика української літератури. За тридцять один рік, що минув від часу, коли Олесь Терентійович пішов із життя, її ім’я часто з’являлося на сторінках журналів і газет: вона охоче давала інтерв’ю, відредагувала та опублікувала те, що не встиг за життя письменник, – повість “Білий лотос”, книгу щоденникових записів митця воєнних літ “Катарсис”, упорядкувала три томи його щоденників, опублікувала власну книжку спогадів про письменника “Я повен любові”, підготувала доповнене повне видання щоденників митця у 12-томному зібранні його творів, яке, на жаль, досі не здійснилося. Крім того, за її активної участі побачили світ книги “Вінок пам’яті”, “Листи”, котрі багатогранно та рельєфно представили постать Олеся Терентійовича як художника слова, публіциста, громадського діяча, гуманіста, політика і філософа. Це далеко не все, що зробила Валентина Данилівна для вшанування і збереження пам’яті про свого чоловіка, для того, щоб його творчість попри вилучення зі шкільних програм, оглядове вивчення її у вищій школі, критику новітніх постмодерних літературознавців мала масового читача, як і за життя письменника, стояла на сторожі історичної пам’яті й духовності українського народу, вчила громаду мудрості, жити гідно й у злагоді, гармонії з природою, щоб не розгубити спадщину попередніх поколінь. Варто згадати ще й підтримку молодих дослідників творчості Олеся Гончара та її живий інтерес до конкурсу на здобуття Міжнародної українонімецької премії імені Олеся Гончара для молодих письменників України, започаткованої в 1997 році німецькими письменницею і журналісткою Тетяною Куштевською та соціологом і культурологом Дітером Карренбергом. Незважаючи на поважний вік, Валентина Данилівна залишається в лавах гончарознавців: разом із онукою Лесею готує до друку нотатки письменника – замальовки, ескізи майбутніх творів митця, що розкривають його художні задуми, громадянський зміст яких у лаконічній формі втілився й у багатьох публіцистичних творах. Валентина Данилівна – воістину берегиня духовного спадку свого чоловіка У підручниках з української літератури не згадуються імена дружин письменників, тих, хто розділив їхню долю, був поряд із ними й у хвилини тріумфу, і в миті розпачу. Пощастило лише тим, які самі займалися художньою творчістю. Та й в історії української літератури можна знайти небагато прикладів співпраці митця зі своєю дружиною. Пригадаймо Пантелеймона Куліша і Ганну Барвінок, Бориса Грінченка і Марію Загірну, Григорія Косинку і Тамару Мороз- Стрілець, Павла Тичину і Лідію Папарук, Володимира Дрозда і Ірину Жиленко... Одним із прекрасних взірців такої співпраці, коли чоловік цінує жертовність рідної людини, бере до уваги її поради, є подружжя Гончарів. Валентина Данилівна спілкується з журналістами (2002 р.) Працюючи над кандидатською дисертацією “Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика”, я вже знала, що дружину Олеся Терентійовича звуть Валентина Данилівна, очевидно, ці відомості одержала з книги “Слово про Олеся Гончара”. Безпосередньо спілкуватися з Валентиною Данилівною довелося вже після того, як відійшов у вічність Олесь Гончар. Це було 1998 року, коли громадськість України відзначала 80-річчя від дня народження письменника. Я, тоді доцент кафедри української мови Рівненського державного педагогічного інституту, задумала низку ювілейних заходів. Студенти часто чули на моїх заняттях ім’я Олеся Гончара, його творчості був присвячений спецкурс, я постійно зверталася до слова письменника, беручи у нього уроки високої культури мови. Знали студенти і про два листи Олеся Терентійовича, які він написав у відповідь на мої звернення до нього, де він схвалив вибір теми для мого наукового дослідження, спираючись на власний літературний досвід, зазначив його новизну. Ці епістолярні тексти є гостро публіцистичними творами, де йдеться про майбутнє України, роль молоді в її розбудові, сучасний літературний процес, позначений іржею постмодернізму. Я рада, що ці роздуми митця стали здобутком масового читача, увійшли до окремого 10 тому (“Листи”) 12-томного зібрання творів письменника, упорядкованого товаришем Олеся Гончара Яковом Оксютою. Я написала тоді Валентині Данилівні про те, що збираюся організувати в Рівному до ювілею. 11 березня 1998 року вже одержала відповідь: Дорога Валентино Миколаїв" но! Глибоко схвильована одержа" ними від Вас матеріалами, що пов’язані з відзначенням 80"ліття незабутнього Олеся Гончара у Ва" шому педагогічному інституті на філологічному факультеті. Тільки те, що робиться з лю" бов’ю і від душі, здатне згуртува" ти людей, так як це вдалося Вам зі своїми студентами, щоб зреалі" зувати задумане Вами до 80" ліття письменника. Дякую Вам і Вашим вихо" ванцям і за відкрите заняття “Мій Гончар”, і за стінгазету, надто ж за літературний аль" манах, який читаєш з великим хвилюванням. Приємно мені було дізнатись про ту творчо" об’єднуючу атмосферу, що па" нувала серед ваших студентів, коли Ви працювали над втілен" ням задуманого. Передайте мою подяку Богданові Сологубу за його чу" довий поетичний етюд, який мені, як і Вам, теж сподобався своєю самобутністю і поетич" ним прочитанням авторського тексту. Та й етюди інших Ваших вихованців теж заслуговують на увагу й підтримку. Один примірник альманаху я залишу в нашому архіві, а другий передаю в музей Літератури, де працює в одній великій кімнаті постійно діюча виставка про Оле" ся Терентійовича. Надсилаю Вам звіт комісії з творчої спадщини Олеся Гончара, де добре сказано і про Вас та Ва" ших вихованців. Прийміть від мене на пам’ять фотографію Олеся Терентійови" ча, хай вона нагадує Вам про ньо" го, як про людину, яка з великою шаною ставилась до тих, хто мав у собі високу духовність і переда" вав її іншим. Всього Вам світлого і надійно" го! З вдячністю – Валентина Да" нилівна. Схвальний відгук дружини письменника про наші плани глибоко схвилював студентів, ще тісніше об’єднав їх навколо ідеї з почуттям національної й громадянської гідності та глибокої пошани до особистості митця відзначити його ювілей. Це не просто слова високої риторики: студенти всупереч позиції викладача методики української літератури, що ініціював вилучення зі шкільних програм роману “Прапороносці”, на сцені Рівненського педінституту поставили фрагменти саме цього твору. Щоденникові записи останніх літ Олеся Гончара, надіслані Валентиною Данилівною, були копійовані багатьма студентами і вчителями, і за чотири роки до видання першого тому щоденників письменника були вже відомі рівнянам. Особливо всіх схвилював запис Олеся Гончара, зроблений за 10 днів до смерті – 4 липня 1995 року: “Яка таки гарна в нас мова... Дякую Богові, що дав мені народитися українцем!”. Удруге я надіслала лист Валентині Данилівні вже після 3 квітня 1998 року, розповіла, що заплановане до ювілею письменника мені разом зі студентами вдалося реалізувати, і все те одержало високий громадський резонанс у місті. Відповідь прийшла в серпні: Глибокошановна Валентино Миколаївно! Одержала від Вас привітання на день жіночого свята з добрими побажаннями та гарними слова" ми на мою адресу, хоча дещо й пе" ребільшеними. А лист Ваш мене схвилював і морально підтримав, бо в ньому йдеться про те, як Ви і Ваші студенти шанобливо й при" хильно ставитесь до творчості світлої пам’яті Олеся Гончара і ці" нуєте його як Громадянина і Лю" дину. Дякую Вам за те, що маєте намір пошанувати Олеся Теренті" йовича з день його 80"ліття, про" вівши відкриту лекцію з такою зворушливою для мене назвою “Мій Гончар” або “Дзвони пам’яті”. Приємно мені було також діз" натись, як доброзичливо Ви відгу" куєтесь про своїх студентів, як вони душею сприймають твор" чість Письменника. Розумію, що це заслуга найперше Ваша, що Ви своїм словом, своєю любов’ю і сво" їм розумінням творів Олеся Гонча" ра, певне, вмієте заторкнути сер" ця своїх слухачів. Поділяю Ваші думки щодо ме" тодистів з Міносвіти та окремих літературознавців, а також Ва" ші міркування щодо ускладненого писання деяких молодших прозаї" ків, завжди пам’ятаючи слова Олеся Терентійовича: “Думай складно, пиши ясно”. Заходи, які Ви зі своїми сту" дентами приурочуєте до ювілею, небайдужі пошукові підходи до творчості письменника додають мені настрою до праці во ім’я світлої пам’яті незабутнього Олеся, який вважав, що цікаво тоді, коли творчо, що хвилює то" ді, коли – з душею. Ви питаєте про нашу родину. У нас двоє дітей: син Юрій, кан" дидат біологічних наук, та донька Людмила, вона закінчила романо" германську філологію в Київському університеті, деякий час викла" дала там англійську мову, тепер перекладає з англійської на укра" їнську, вийшло кілька книжок. Онука Леся, мабуть, буде писати, цими днями в журналі “Київ” №1"2 (1996) опубліковано її опові" дання, Олесь Терентійович схва" лював її роботу. А щодо мемуарів, то я маю такий намір, хоча теперішня моя завантаженість не дозволяє пов" ністю віддатись цій праці. Моє вітання Вашим студен" там та професорові Олександру Галичу. Вкладаю до листа ще кіль" ка сторінок зі щоденникових запи" сів Олеся Терентійовича, гадаю, вони будуть Вам небайдужі. Книжку спогадів, яка нещо" давно вийшла, Вам надішле на моє прохання секретар Комісії по спадщині Олеся Гончара Яків Ок" сюта. Всього, всього Вам найкращо" го. Сердечно, Валентина Данилів" на. Відчувалося, якою втіхою для дружини письменника було все зроблене нами. Я раділа, що Ва- Її називали Музою Олеся Гончара, коханою Жінкою, незрадливою Подругою, першим Читачем і Редакто% ром його творів… І в свята, і в будні Вона жертовно, але не приречено, а світло й одухотворено несла свою мі% сію дружини письменника.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин