Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Українці – народ непереможний, бо з нами – могутня сила: любов до волі й до України”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Слово правди Любови Сердунич

Слово Просвіти, №25 за 2026 рік

Броніслав СОХАЦЬКИЙ, доктор філософії, м. Львів Над всіх старшин найстарша правда. Леся Українка У багатогранній творчості Любови Сердунич вагоме місце займають теми, пов’язані з висвітленням нею проблем ролі й значення Слова в житті нашого народу. Свідчення цього – створена нею велика, потужна книга з інтригуючою назвою: “Ша- Блія”. Саме слово “правда” вжите письменницею у вузькому й широкому значеннях. У першому варіанті це адекватні істини, аксіоматичні знання про суспільство та природу; а в другому – свобода, справедливість, соціальна рівність. Обидва варіанти цього складного феномену включають у своє єство об’єктивні та суб’єктивні умови людського існування. Прообраз згаданого явища – це суспільне буття Вітчизни. У поетичному здобутку Любови Сердунич виокремлено основні об’єктивні та суб’єктивні умови, в яких нині існує наше суспільство. Саме вони й послужили авторці як предмети для створення багатьох персонажів та образів у поезіях громадянського звучання. Вельми уважно розглядаючи й оцінюючи нинішню політичну владу, поетка викриває, критикує дуже серйозні, небезпечні недуги: хабарництво, корупцію, безвідповідальність, уседозволеність, невігластво, зраду… Звинувачує авторка й нині сущого Президента держави Зеленського за популізм, авторитарні замашки. Він ревно обіцяв виборцям скрутити голову корупційній гідрі – тепер обома руками чіпляється за надто насиджене президентське крісло. Не було в авторки кредиту довір’я й до попередніх очільників нашої влади, всіляких віртуальних патріотів, які перед виборами невідчепно, словоблудливо, настирливо торочили довірливим масам про свою їм відданість. Про це – у таких поезіях: “Свобода”, “Майдан”, “Гендлярі”, “Василеві Стусові”, “Кисільні береги”, “Мойсеї”, “Де"путани”, “Віртуальні патріоти”… Виразним, переконливим художнім образом у збірці бачимо образ української мови. На мою думку, кожна вільна людина, її всебічний розвиток неможливий без рідної мови та виконання нею відомих життєтворчих функцій. Таке істинне узагальнення ми подибуємо у багатьох патріотично наснажених віршах Любови Сердунич. Напр.: “Зі словом рідним”, “З мовою ми – нація”, “Найдавніша із мов”, “О слово!”, “Мово превелична”, “Рідна мово”, “Стежка слова” й інших. Поетка нагадує, що впродовж багатьох століть українську мову хотіли вбити чужинці та “свої” вороги: байдужі малороси, хохли, манкурти. Проте на зло всім її ворогам наша мова все-таки вистояла, не дала згубити себе і нині має у своєму складі понад 256 тисяч слів. Любов Сердунич рішуче виступає за збереження мовного арсеналу від засмічення всілякими суржиками, сленгами, нецензурщиною. Ця її думка суголосна з мудрою думкою світлої пам’яти незабутнього Д. Павличка, який у вірші “Мово рідна, радосте й тривого” писав, що матюки – це страшніше за штики, це, по суті, отруйні змії. Характерно: Любов Андріївна, будучи носієм величезного мовного багатства, і сама творить нові власні слова. Ось деякі з них: шаблія, впершень, завкраїнені, світлодуша, народець"збродець, ословитися, шаблевіршя, розвиднень, начворили, аборигеньмо, чужизна, злотобатон, завесниться, висниться, переословлюю, перевисную, віршень, гайно, віршороби, набреха, щасливість… Її неологізми – це свідчення високої ерудиції, таланту, унікального працелюбства мисткині в доволі важкій галузі: красному письменстві. В ньому вона, безперечно, вже досягла європейського рівня. Водночас із великою повагою мисткиня ставиться й до багатої народної мудрості: прислів’їв. Вона називає їх невід’ємним складником духовної культури талановитого українського народу. Читачам шляхетно пропонує прислів’я, завіршовані нею у райках (жанр поезії) і в класичних віршах: життя – не казка; гідність – усьому вища; хто очі має – не пітьма; хто йде з мечем – від меча і загине; зі стежок народжується шлях; злоба породжує злобу; ненависть перейде у лють; мовчати легше, аніж говорити; кохання – спрага серця; не має той майбутнього, хто не шанує пращурів; без серця нема людини; миру нема без любови; душа літає птахом; ночі нема без дня… Перелічені тут прислів’я фактично дотичні до змісту та лейтмотиву рецензованої мною книги. Крім міркувань поетки про соціально-політичну й економічну якість нашого суспільства, є в авторки певні притомні глибокі розмисли і про стан природного середовища, нашого довкілля. За змістом і формами їх можна поділити на два основних типи: радісний та сумний. Перший – це її думки про такі явища природи, як сонце, земля, вода, жито, пшениця, яблуня, ліс, трави, бджоли, небо, надри. Вони дають людям матеріальне й душевне задоволення, це необхідна умова людського існування. Другий тип – це роздуми авторки про меркантильне, нерозумне ставлення багатіїв, олігархів до не безмежних ресурсів країни, особливо до її надр, землі, водойм, лісів. Про це Л. Сердунич із болем пише у вірші “Пливуть Карпати”: “Ідуть ліси на меблі нам без міри. Рубаємо, вивозимо…”, “Добрались до лісів, і вод, і надр”. У лісовому царстві природолюбка бачить красу, наснажується мелодіями різних птахів: солов’їв, зозуль, горобчиків… Доморощені товстосуми в шаленій гонитві за безмірними прибутками перетворили колись найбільш заліснений край України (Карпати) на лисі місця. Добрались вони вже й до земель і річок. Природне довкілля України, на жаль, понад 14 років люто нищать і рашисти-фашисти, які нанесли йому збитків уже на астрономічну суму: понад 7 трлн гривень! У “ШаБлії” чимало мовлено і про найцінніше духовне добро, скарб: любов. Вона, як твердить Л. Сердунич, володіє великою силою впливу на свідомість і поведінку людей. Поетка виокремлює і всебічно осмислює конкретні, усталені в нашому суспільстві такі типи любови, як: любов батьків до своїх дітей, любов дітей до мами й тата, любов до Неньки-України, до батьківською історією. У Києві та на Львівщині покази відбулися за участю пані Наталії Осьмак. На думку Марії Яремчук, найкращий спосіб перетворити глядача, який раніше ніколи не дивився документалістику, на поціновувача історичного неігрового кіно, – це особистий контакт на творчих зустрічах, щини, друзів. А ще проводить паралелі між такими почуттями, як любов і закоханість. Найвищий тип любови, на її думку, – це материнська любов. Сама ж посада “материнство”, як вона слушно мислить, – це найвища, найпочесніша з-поміж усіх нині знаних людству посад. У зворушливому вірші “Хата і жінка” читаємо: “Хату утримує жінка // За три, кажуть, кутики. В небі ще рясно зоринок – // Жінка вже крутиться”. І далі – про коло споконвічних обов’язків, які виконують наші невтомні матері та дружини. Берегинь родини наші чоловіки й діти повинні шанувати і бути вдячними за науку, як жити, за їхню саможертовність, працьовитість і терпеливість, не напружувати їхні чуттєві нерви нікчемними вчинками і сварками. Багатьма полум’яними віршами славить поетка і патріотичну любов, тобто любов до України. Назву лише деякі з них: “Шевченкова любов”, “З Чернечої гори”, “Україна – це назавжди”, “Моє Поділля”, “Мені Україна потрібна!”, “Боротись варто!”, “Служи Вкраїні!” та багато інших. Ця форма важливого, благородного почуття, наголошує мисткиня, нині має величезне значення у боротьбі нашого народу за волю, рівність, незалежність, рідну культуру. Для Любови Сердунич взірцями були і є славні лицарі України: козаки, звитяжні воїни УПА, шістдесятники, герої Небесної Сотні. Їхні подвиги нині героїчно повторюють захисники на фронтах сучасної московитсько-української війни, з яких за нашу свободу загинуло уже понад 55 тисяч воїнів. Щиро вірить авторка-патріотка у нашу неминучу перемогу над нелюдамивиродками з “росії”. Вона іменує їх неандертальцями, які можуть лише грабувати і вбивати. Про війну мовить у чудовому вірші “Фашистам із рф – капут!”: “В нас біль породжує любов. … Ми миру прагнемо й прогресу, А з раші тхне капеересом”. Після цієї кровожерливої війни, твердо надіється поетка, наш народ своєю невтомною працею й розумом загоїть чиспрезентаціях. Вивчення історії – найефективніший спосіб розвитку критичного мислення, вважає режисерка, адже, знаючи, чим завершилася подія, ми можемо неупереджено її проаналізувати. Під час туру команда завітала не лише в обласні центри. 13 із 22 кінопоказів відбулися в районних центрах та невеликих сільських громадах, де немає кінотеатрів. “Якщо ми не будемо активно просувати українське кіно до глядача, спонукати не лише до розваг та відпочинку, а й до пізнання нового, місце українського контенту з легкістю займе ворожий”, – вважають автори фільму “неВідомі українці. Кирило Осьмак”. “Тому ми вдячні всім, хто допоміг нам розповісти історію Президента УГВР глядачам”, – підсумовують творці стрічки. За інформацією соціальних мереж Любов Сердунич. “ШаБлія” (Громадянська поезія. Харків: “Укр-Паблишер”, 2025, 362 с.: іл.).

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин