Шевченкіана · “Без усвідомленого розуміння краси людина не побачить всемогутнього Бога в маленькому листочку найменшої рослини”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Тарас Шевченко: “Чекаю тебе, мого щирого друга” Розмова з Тарасом Шевченком про “благодать Божу” та “повітряні замки” – теми, довірені лише Броніславу Залеському
Слово Просвіти, №25 за 2026 рік
Броніслав Залеський (1820–1880) – польський громадський діяч, журналіст, історик і художник%аматор. Належав до гуртка польських полі% тичних засланців. З Тарасом Шевченком познайомився й потоваришував у 1849–1850 роках в Оренбурзі, допомагаючи йому опрацьовувати мате% ріали Аральської описової експедиції. За його словами, “від того часу зав’язалися в мене близькі з ним зносини”. Під час Каратауської експе% диції влітку 1851 року Тарас Григорович, який тоді багато малював, жив із Залеським у казахській кибитці і зобразив його на малюнку “Серед това% ришів”: “Шевченко рисував і чувся свобідним”. Отримав звання офіцера, звільнився від служби у 1856 році й повернувся на батьківщину, в родо% вий маєток Рачкевичі Слуцького повіту Мінської губернії. Залеський ма% теріально підтримував Шевченка, сприяючи нелегальному продажу його малюнків. Їхня щира дружба й зворушливо близькі стосунки, взаємна до% віра увіковічені в багатому й надзвичайно цікавому листуванні 1853–1860 років: збереглося 16 листів Шевченка до Залеського й 11 йо% го листів до поета. Звісно, розмова з Тарасом Шевченком уявна, але поетові тексти ре% альні, справжні, не зачеплені чужим “ніже яким словом”.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
– Дорогий Тарасе Григоровичу, всебічно дослідивши ваші стосунки з Агатою Усковою – дружиною коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова1, я дійшов висновку, що лише в листах до Броніслава Залеського ви дозволили собі вповні висловити своє захоплення нею та почуття вдячності цій жінці за щасливі хвилини спілкування… – Ця прекрасна жінка для мене є істин" на благодать Божа. Це одне"єдине ство" ріння, з яким я захоплююся іноді навіть до поезії. Отож, я більше чи менше щасливий, можна сказати, що я цілком щасливий2, тай чи може бути інакше у присутності висо" коморальної і фізично прекрасної жінки? – Це дивовижне, неймовірне зізнання вирвалося з глибини вашого щирого серця у жовтні 1854-го, тобто через півтора року після знайомства з Усковою, а ще чотири місяці по тому знову не стримали почуттів, які переповнювали вас… – Яке чудесне, дивне створіння непороч" на жінка! Це найблискучіша перлина у вінку творінь. Якби не це одне"єдине, рідне моєму серцю, я не знав би, що з собою робити. Я полюбив її піднесено, чисто, всім серцем і всією вдячною моєю душею. Не допускай, друже мій, і тіні чогось порочного у непо" рочній любові моїй. – Отут-то необхідно підтвердити – справді Агата Ускова свідчила: “Розмови про його сердечні почуття у нас ніколи не було: чоловік мій був людиною серйозною, Шевченко таких розмов не вів ні з ним, ні зо мною”. Утім, невдовзі в листі до Броніслава Залеського в квітні 1855 року з’явилися зовсім інші характеристики “прекрасної жінки” в контексті повного краху Шевченкової надії на амністію політичних засланців, яка не поширилася на нього… – Упродовж восьми років, здається, можна було б привчити себе до всіх невдач і нещасть, – нічого не бувало. Справжнє горе так страшно потрясло мене, що я ледве во" лодів собою. Я до цих пір ще не можу прий" ти до тями. У таких випадках серцю по" трібний найщиріший, найбезкорисливіший друг. Напівучасті тут не місце, вона гірше холодного егоїзму… – Та виявилося, що Агата Ускова не готова була нести хрест безкорисливого друга, більше того, направду, дружина коменданта не повинна була й не могла цього робити. Незалежно від того, які риси вдачі вона насправді мала, чи від того, якими рисами ви її самі наділили… – Агата, моя моральна опора, моя єди" на опора, і та похитнулася й раптом стала пустою і безжиттєвою. Картярка, нічого більше. Або це мені здається так, або на" справді так є… – Але чому картярка? – Вечорами взимку вона грала в карти й була жахливо не в дусі, коли їй не вдавалося скласти партію… Огидно бачити молоду прекрасну жінку за таким безглуздим за" няттям. Я тоді зовсім розчаровувався… – До речі, саме в листі до Броніслава Залеського у червні 1856 року ви довірливо повідомили про іншу, справді важливу причину, сказати б, духовного розриву з Агатою Усковою… – А чи знаєш, що у нас трапилося ма" леньке контро? Агата мала необережність дорікнути мене своїми благодіяннями, і я обтрусив прах од ніг моїх і повторюю слова великого флорентійського вигнанця Данте: Горек хлеб подаяния И жестки ступени чужого крыльца. Подія неприємна. Але я тепер почуваю себе значно спокійніше й вільніше, ніж под опікою цих, по суті, добрих людей. – Говорячи словами відомого вашого біографа Павла Зайцева, Шевченко “свою “моральну опору” втратив… Платонічний роман скінчився”. У нас немає змоги докладно розкривати подробиці цього контро, бо домовилися говорити лише про зізнання, довірені Залеському. Прошу лише, гордий і волелюбний пане Тарасе, підтвердити, що насправді ви залишалися в дружніх стосунках з Агатою Усковою та її сім’єю до самого від’їзду з Новопетровського укріплення, про це навіть є прямий запис у Щоденнику… – На городі, або в саду – літня резиденція нашої комендантші, увесь вільний час тепер я проводжу в її сімействі; у неї двоє милень" ких дітей, Наташенька і Надійка, і це єди" ний мій відпочинок у цій огидній глушині… – Знаю, що дорогою із заслання в листах до Іраклія Ускова ви, добрий і вдячний Чоловіче, незмінно вітали всіх їх, скажімо, в листопаді писали з Нижнього Новгорода… – Чи весело у Вас? Чи здорова Агафія Омелянівна? Чи здорові мої великі друзі Наташенька і Надій" ка?.. Свідчу мою найглибшу поша" ну Агафії Омелянівні. І залишаюся вдячний вам Тарас Шевченко… – А ще так само шанобливо вже з Петербурга – 4 липня 1858 року… – Як"то ви там поживає" те?... Свідчу мою найглибшу по" вагу Агафії Омелянівні… – З цими словами хай і залишаться в нашій пам’яті непорочні стосунки Тараса Григоровича з Агатою Омелянівною. Подякуємо жінці за щасливі миттєвості, які вона подарувала вам уже однією своєю присутністю. Тепер прошу вас, найдорожчий співрозмовнику, перейти до наступних історій, котрі в листі до Броніслава Залеського в лютому 1857 року ви назвали “поемами” чи “повітряними замками”. Вони пов’язані з поверненням із заслання та прекрасними мріями про спільне навчання в Академії мистецтв.
– Перше, або перша поема. Інтродуксіо: розставання з пустелею, в якій я стільки років терпів… Потім пауза до Москви. По" тім Москва… Потім, потім… ось який фі" нал. Замість петербурзької залізної дороги, я вибираю просту поштову дорогу, смолен" ську або віленську, і приїжджаю прямо в Рачкевичі3. Тут починається друга частина поеми. Зустрічаюся з тобою, плачу і цілую руки твоєї щасливої матері, цілую твого щасли" вого батька, сестер… Відпочивши від цієї повної радості, я майже силою беру тебе з обіймів твоєї щасливої матері й одного прекрасного ранку ми з тобою молимося пе" ред образом Божої Матері Остробрам" ської. Вільно так само дороге мені за спога" дами моєму серцю, як і твоєму4. З литов" ської столиці по варшавському шосе ми ле" тимо прямо в Академію мистецтв і допов" нюємо наше і без того повне щастя двома роками студентського затворницького життя. А скільки радості в цьому затвор" ницькому житті! Ця радість і це щастя зрозумілі тільки тому, хто любить божес" твенне мистецтво так, як ми з тобою йо" го любимо. Чи не правда, прекрасний, роз" кішний і не зовсім повітряний замок? Фун" дамент майже ручається за його здійснен" ність і міцність. – Яка надзвичайна, романтична, радісна, красива, божественна, фантастич-
Т. Шевченко. Серед товаришів. 1851 р. Тарас Шевченко – за столом, ліворуч – Броніслав Залеський на мрія! Та ви й самі, незламний засланцю, геніальний Поете, відзначили в тому ж листі, що то був “вищий градус моєї сердечної фантазії”. Бо надія в той час була на швидку вістку про майбутнє звільнення, що невдовзі таки прийшла, а тоді… – Пошта прийшла 14 лютого і не при" несла мені нічого такого, на чому б я ґрун" туючись, міг продовжувати свої припущен" ня. Передчуття, віра, надія. І нічого більше. – Це було немало і дозволило вам витворити другий повітряний замок або поему… – Другий повітряний замок або поема на ту саму тему. Вступ той самий. Сцена у Москві та сама. Але замість смоленської дороги вибрана петербурзька залізна, і я в Петербурзі, у скромній квартирі з двох кім" нат вивчаю мистецтво гравірування аква" тинта5 і чекаю до себе тебе, мого щирого друга. Ти приїхав. Живемо ми з тобою скром" но, майже бідно, в маленьких кімнатках, невтомно працюємо, вчимося й насолоджу" ємося своїм навчанням. Два роки проліта" ють непомітно над нами, і ми, якщо не пов" ні, то, принаймні, свідомі артисти6, через Вільно і Слуцьк повертаємося в Рачкевичі, цілуємо твою щасливу матір, батька, сес" тер… – Неймовірно, як у творчій, образній уяві ви, неперевершений Артисте, створили реальну, житейську, живу, земну картину бажаного співнавчання із Залеським… – Друга моя поема трохи прозаїчна, але, по суті, повніша першої. Так чи інакше, а ти повинен бути в Академії мистецтв, бо залишиться щілина, не зашита діра у тво" єму і моєму житті. Недостатньо бачити, любуватися прекрасним, розумним, добрим чолом людини, необхідно намалювати її на папері й любуватися нею, як творінням живого Бога. Ось що потрібно для повноти нашої радості. Для повноти нашого жит" тя… Я бажаю бачити і цілувати мого друга досконалого, а для твоєї довершеності не" обхідна Академія мистецтв. Без усвідомле" ного розуміння краси людина не побачить всемогутнього Бога в маленькому листочку найменшої рослини… – Слухаю вас, великий мрійнику й дивовижний реалісте, затамувавши подих і згадую, як радили Залеському… – Я забув тобі сказати, щоб ти ходив у вільний час у парк або в гай і робив етюди живописних дерев… – Не йде з пам’яті ваш лист до Залеського в листопаді 1856 року, в якому ви, старший за віком друг, прямо, безпосередньо запитували у нього… – Як ти збираєшся розпоряди" тися своїм майбутнім. Кого ти на" мірений з себе зробити – артиста чи чиновника? І на тому, і на іншо" му поприщі сердечно бажаю тобі успіху. Але мені щиро хотілося, щоб ти вибрав поприще артиста… – Отже, найголовніше в “повітряних замках” – щире побажання художнику-аматору Залеському закінчити Академію мистецтв і радісне прагнення працювати з ним у цій творчій царині. На жаль, якраз цього не сталося тав історичній перспективі має значення лише те, що ви, великий Артисте, навчили нас творити “повітряні замки”… – Для душ, які співчувають і люблять, повітряні замки міцніші й прекрасніші матеріальних палат
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
