Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменники і час · “Через театралізовану оповідь автору вдається достукатися до глибин дитячих серденят”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Казкотворець Василь Шкіря

Слово Просвіти, №25 за 2026 рік

Микола ДМИТРЕНКО, доктор філології, професор, письменник, м. Київ У сучасному тривожному світі, за умов воєнного стану набуває особливого значення майстерне письменницьке слово, звернене не лише до дорослих, але й до дітей. Це слово пізнавальне, розважальне, лікувальне. Наша дитяча література (література для дітей) багата на таланти. Не так давно пішли у кращі світи Всеволод Нестайко, Ганна Чубач, Володимир Рутківський; плідно й оригінально працюють Галина Малик, Іван Андрусяк, Зірка Мензатюк, Марина Павленко, Віктор Васильчук, Леся Мовчун, Сашко Лірник, молода Маруся Щербина. До когорти помітних авторів належить і казкотворець із Іршави на Закарпатті Василь Шкіря. Його твори відомі юному й дорослому читачеві. Це понад двадцять книжкових видань, зокрема: “Сльоза лелеки” (1991), “Як Осел вогонь сховав” (1992), “25 казочок для маленьких діточок” (1994), “Три бажання”, “Візок казок” (1998), “Іван Сила і брати-розбійники” (2005), “Майстер Нехай” (2008), “Чупакабра” (2013), “Бітанга” (2020), “Пригоди Бджілки Джавелінки та її друзів” (2023), “Хоча я й не чарівник, але без мене ранок не приходить” (2024). Василь Шкіря зовсім не випадково взявся за перо: зростав у фольклорному середовищі, де панувала ідеалізована картина життя трудівника через обряди й звичаї, пісні, легенди, родові перекази, а надто – народні казки. Почуті казки від земляків, читання казок, міфових оповідей, легенд, переказів у записах Володимира Гнатюка, Федора Потушняка, Петра Лінтура, Петра Пойди, Івана Сенька, Івана Хланти й інших збирачів та дослідників фольклору, численних літературних творів українських та зарубіжних авторів розбурхували дитячо-юнацьку уяву, вабили до написання фантастично-метафоричних сюжетів, осмислення давньої й сьогочасної йому дійсності, образного втілення побаченого, прочитаного, пережитого. Народився літератор 21 травня 1958 року в селі Загаття Іршавського району на Закарпатті. Після 8-го класу місцевої середньої школи юнак вступив на режисерський відділ Хустського культурно-освітнього училища, щоправда, провчився недовго. Здобув згодом спеціальність зоотехніка, після служби в армії (ракетні війська) заочно закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. З весни 1980 року працював кореспондентом і впродовж понад чотирьох десятиліть редактором Іршавської районної газети “Нове життя”. Глибоко пізнав світ флори і фауни рідного краю, людей різних професій, а відтак зі знанням справи написав десятки різножанрових творів про братів наших менших – тварин, а також про дітей, дорослих персон. У творчому доробку письменника переважають казки, притчі, повісті-казки, п’єси-казки. Особливість цих творів – поєднання фантастичного з реалістичним, уявного, вигаданого з дійсним. А це дійсне – переважно актуальне сьогодення з віялом проблем життя, боротьби й виживання. Традиційні герої-тварини живуть і діють за сучасних воєнних обставин російсько-української війни. От, скажімо, притча “Бджілка Джавелінка” – про Бурого і Білого Ведмедиків. У царстві Бурого – “всяка всячина: бочки з медом, медовуха, гриби, горіхи, малина, фрукти, ягоди, свіжа риба… На краю полярного царства не тільки холодно, а й голодно. Останнім часом стосунки Білого і Бурого Ведмедиків добряче зіпсувалися. І винен завжди у цьому сам полярний клишоногий: він не гребує нічим, зазіхає на чуже. То привласнить що-небудь, то знищить, то наклеп на когось зробить. Забрав півострів, відбатав чималеньку територію двох східних областей. Ще й зловтішно усміхається, що то, мовляв, споконвіку його земля. Останнім часом вирішив розширити свої володіння за рахунок сусіда. І пішов гелікоптерами, танками, бронетехнікою і ракетами”. На захист рідного краю стали Бурий Ведмедик, лісові звірята і Бджілка Джавелінка з численними подружками. Таки прогнали непроханого нахабу. Білого Ведмедика як агресора й окупанта зображено й у п’єсі-казці “Все буде Ранок!”. Тут домашні тварини, захищаючи рідне обійстя, перемагають чужинців-зайд. Патріотичний мотив, україноцентричність, родоцентризм – властиві ознаки творів письменника. Його тварини-герої, персонажі – світлі сили, які борються із силами зла, темряви й перемагають. У вступному слові “Іршавський чарівник” до книжки “Шаркань” Євген Баран зазначив, що казки, повісті-фентезі Василя Шкірі “читаються легко, просто. Нічого зайвого, нічого надскладного. Сюжет впізнаваний – про наше з вами життя не на Марсі; про заробітчанство; про економічні скрути і біди; про дітей, яких виховують самотні бабусі, а в той час їхні батьки зачепилися за роботу “по заграницях” і заробляють доляри… Про Чупакабру. Але що все-таки привертає увагу в творах Шкірі? Його добре володіння інформацією, знання побутової конкретики, увага до соціально-побутової деталі; якась народна дидактика, ненав’язлива, але по-селянськи мудра і вічна, розлита на сторінках його книги”. Справді, казки Василя Шкірі доступні для дитячого сприймання, хоч і містять елементи цілковито дорослих проблем суспільно-політичного плану (зокрема, виборчих баталій – ток-шоу “Демократія в хащі”), застерігають від екологічних катастроф, виживання людства (п’єси “Лісове збіговисько”, “Пригоди Ковідика”), морально-етичного вибору й прогнозування майбутнього тощо. Борис Кушнір, головний редактор видавницвта “Карпати”, в якому вийшла не одна книжка Василя Шкірі, зауважив: “Природно, що якраз через театралізова-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин