Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура без провінції · “Музей9садиба – це місце сили, де збережено автентичний простір життя мистця”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

“ТОБЕЖ” – як курсова робота теж Третьокурсники факультету мистецтв ТНПУ ім. В. Гнатюка підготували комедію за п’єсою сербського драматурга Б. Нушича

Слово Просвіти, №25 за 2026 рік

Микола ШОТ Світлини автора “ТОБЕЖ” з-під пера сербського драматурга з’явився майже сто років тому. Але теми, які він порушив у своєму творі, й нині – на злобу дня. Насамперед читачу поясню, що “ТОБЕЖ” – не якесь чергове слово, яке зараз безкінечно витягують з різних, переважно англійської, мов, щоб засвідчити свою “велику освіченість”. “ТОБЕЖ” – це абревіатура, що означає “Товариство белградських емансипованих жінок”. Понад десяток пані зібралися в цій організації. Виконавиця ролі голови цієї структури – пані Лазич – студентка Ніка Сорока, можливо, трохи й загостро, але водночас по-простому визначила сенс зібрань учасниць “ТОБЕЖу” та тему самого драматичного твору: “Це п’єса про 12 ідіоток, які нічого не збираються робити вдома, не дивляться за дітьми, не прагнуть будувати та тримати міцну сім’ю, а хіба займаються начебто корисними справами, насправді ж збираються й пліткують”. На вушко почув, що, коли студентам запропонували як курсову роботу підготувати саме “ТОБЕЖ”, вони без ентузіазму прийняли цей задум. Серед причин – багато акторської праці треба докласти, та й ресурсів. Адже треба було подбати про придбання чи пошиття костюмів, суконь, іншого реквізиту. Але вже після прем’єри, коли відчули сповна синергію, що підсилила і гру молодих акторів, і щире сприйняття глядачів, переконалися, що справа варта вистави. Скажу від себе: постановку сприйняв на одному диханні. Схоже, студенти славно попрацювали, кожен “вріс” у свою роль, старався донести її глядацькому загалу правдиво, так, як розуміє, клопоти, турботи, викрутаси, наївність і ще чимало проблем та емоцій своїх персонажів. “Ми намагалися додати до образу дійової особи щось із власного життя чи тих людей, яких бачимо навколо себе”, – зазначив виконавець ролі пана Лазича Святослав Топорівський. Тим часом режисер-постановник, професор В’ячеслав Світлана ПРУГЛО, завідувачка інформаційної служби Національного музею гончарства Фото Т. та Ю. Пошивайлів У сучасному світі музеї дедалі частіше перестають бути місцем лише зберігання експонатів. Особливу роль відіграють музеї-садиби – простори, де збережено не лише речі, а й атмосферу життя, творчості, думок і духовного світу видатних особистостей. Саме там відвідувач має можливість відчути живий зв’язок із людиною, яка творила історію, культуру чи мистецтво свого краю. Музей-садиба – це не лише будинок із меморіальними речами. Це місце сили, де збережено автентичний простір життя мистця. Такі музеї мають особливу ауру. На відміну від традиційних музейних експозицій, вони дозволяють побачити людину не лише через її творчий доробок, ай через повсякденне життя. Там можна пройти стежками, якими ходив майстер, зазирнути до його майстерні, побачити предме- Хім’як переконаний, що, дивлячись виставу, глядачу “треба і глибоко задуматися над проблемами, що порушують персонажі, і похвилюватися, увімкнути емоції, десь навіть сплакнути чи посміятися”. Тож розумію тепер, чому вибір В’ячеслава Антоновича випав саме на “ТОБЕЖ”. Зрештою, ця п’єса Б. Нушича захопила його не лише своєю соціальною темою, а й багатством характерних ролей. Тут їх цілий пишний букет. І справді, яку пані чи пана з персонажів не взяти, кожен залишається чимось пам’ятний для глядача й важкою, але знаковою творчою справою для молодого актора чи акторки. Жанр цієї вистави виконавці визначили як комедія, власне, за автором. Хоча В’ячеслав Антонович каже, що, залежно від кута зору режисера, її можна поставити “як глибоку драму із сарказмом, як фарс, сатиричну комедію”. Він же вирішив балансувати й поєднав у своїй комедії драму та сатиру. Від слів автора старався не відходити, хіба глядачу хотілося заспівати разом із героями сучасну веселу й жартівливу пісню “Колись в мене була хлопців рота”. А от серед третьокурсників, які представили “ТОБЕЖ” як свою курсову роботу, хлопців не те що роти нема, навіть відділення не назбирати. Точніше, їх на курсі лише три бравих молодці. Святослав Топорівський зіграв пана Лазича – чоловіка голови товариства “ТОБЕЖ”, Станіслав Коржевський – пана Сушича, а Ігор Новіков – пана Марковича. Доля їхніх героїв? Аби збагнути, варто лише як приклад навести одну сцену. Ось хтось телефонує, пан Лазич піднімає слухавку й каже: “Дружини немає вдома. Коли буде? Звідки мені знати. Іноді забігає, іноді – ні. Після-вчора я її, здається, бачив”. Такий стан справ призвів до того, що їхня донька завагітніла, народила дитину, а вони й не відали про це тривалими місяцями, зате активно займалися власними справами. Тим часом пан Маркович теж розшукує дружину, яка вчора пішла й не повернулася. Згодом дізнається, що вона опинилася аж у Львові. У пана Сушича клопоти теж неабиякі – дружина все засідає в товаристві та забуває своїй двомісячній дитині “залишити груди”. Тож він, “Сіма Сушич, начальник державного арбітражу, зобов’язаний возити дитячий візок зеленими вулицями сонячного Белграда”. І знаєте, чого бажає через власну безпорадність, невдалі спроби змінити поганий стан речей? “Хочу, щоб на мене всі вказували пальцем, хочу стати міським божевільним, вуличною примарою, хочу, щоб газети рясніли моїми фотографіями”, – зізнається в компанії чоловіків. Гурт жінок, звісно, живе своїм життям – здебільшого із заздрістю переймається нарядами, поїздками учасниць товариства, не проти перемити кісточки одна одній, попліткувати тощо. Яскравими, запальними, владними, сильними в ролях таких жінок мені запам’яталися чи видалися насамперед студентки Ніка Сорока, Катерина Шелудько, Тамара Вощило, Софія Юзьків, Марія Бойко та інші. Виставу творили командою, гуртом. І не лише силами третьокурсників. Адже їх просто кількісно не вистачає, щоб вивести всіх дійових осіб “ТОБЕЖу” на сцену. Тож у деяких ролях були зайняті також студенти першого курсу, а образ Душка втілив четвертокурсник Владислав Невгад. “Пишаємося їхньою згуртованістю, взаємопідтримкою, готовністю допомагати одне одному та тією дружньою, творчою атмосферою, яка панує на нашій кафедрі”, – прочитав на сторінці кафедри театрального мистецтва в одній із соцмереж. Постановку, чи то пак курсову роботу, з великим задоволенням подивився-перевірив також ректор ТНПУ ім. В. Гнатюка, професор, член-кореспондент НАПН України Богдан Буяк. “Курсова робота була крута, – зазначив Богдан Богданович. – У п’єсі та виставі є багато пересічених із сучасністю тем. Тому постановка актуальна й для нашого часу. Студенти відобразили ті вічні проблеми дуже вдало”. не лише професією, а способом мислення, частиною їхньої душі. Незабутнє враження залишає й Меморіальний музей-садиба гончаря Василя Омеляненка – одного з найяскравіших майстрів української глиняної скульптури. Там збережено особисті речі майстра, його інструменти, предмети побуту та численні твори. Нині в процесі створення перебувають ще три садиби: Музей-садиба художниці-керамістки Наталі Кормелюк (Музей кераміки української діаспори), Музей-садиба гончарського містицизму Андрія Ільїнського та Музей-садиба гончаря-характерника Сергія Радька. Після відвідин Національного музею-заповідника українського гончарства виникає просте, але дуже сильне відчуття: сюди хочеться повернутися ще раз. Бо це не лише музейні садиби. Це живі історії людей, які перетворили глину на мистецтво, а своє життя – на частину культурної спадщини України. Не минуло й 12 років, як у Тернополі у сценічному дійстві вже вдруге звернулися до драматургічної спадщини відомого сербського автора%класика Браніслава Нушича. У 1880%ті роки він, зокрема, написав сатиричну комедію “Народни посланик”, тобто “На% родний депутат”. І зі сторінок цього твору темні справи передвиборної кампанії “сплили” в комедії, точніше, в політичній сатирі під назвою “Народний депутат”, яку поставив у Тер% нопільському академічному драмтеатрі ім. Тараса Шевченка народний артист України В’ячеслав Жила. Тепер героїв Нушича на підмостки вивели майбутні професійні актори, наразі – третьокурсники факультету мистецтв (кафедра театрального мистецтва) Терно% пільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Хлопці та дівчата зіграли в постанов% ці народного артиста Украї% ни, професора В’ячеслава Хім’яка “ТОБЕЖ”. Студенти9актори взялися після вистави вітати з успіхом режисера9поста9 новника “ТОБЕЖу”, народного артиста України, професора В’ячеслава Хім’яка Зліва направо: Станіслав Коржевський у ролі пана Сушича, Святослав То9 порівський – пана Лазича, Ігор Новіков – пана Марковича

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин