Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №26 за 1996 рік
Слово Просвіти, №26 за 1996 рік
Баня Б я и си інн Ркни
РЕА АН о - - - -- о
- йно ПРИВІТ
й
Ось іминуврік -- рік без Олеся Гончара... Космічний холод і протяг звідти, де сяяла його усмішка, де світила зболена, але така жива, вишнева карість його очей.
Вранці, 28 червня, плачучи від радості біля радіоприймача під охриплі від безсоння голосинародних депутатів, що співали щойно затверджений Конституцією гімн України, я раптом подумала: не дожив Олесь Терентійович, не діждався...
| всеж -- дожив, діждався, досяг, - - переміг! Саме він, як ніхто інший. Бо це його ім'я, його доля, цого талант у цьому сторіччі найбільш відповідають тому, що є Україна сьогоднішня.
Народжений у 1918 році, коли Україна виборювала незалежність, сиротою-підлітком перейшовши жахітні муки і видива голодомору 33-гороку, юнацьким гострим розумом і зором прозрівши зловісні ночі 37-го, беззастережно підставивши гострі молоді студентські крила під мінометну плиту найбільшої! світової війни, у 28 літ ставши живим класиком ! перейшовши вогонь, воду і мідні труби слави, перетертий на жорнах заздрісних зубів ! постійно конвойований системою, принижуваний улесливими ненависниками, ранимий І прощаючий, проникливий, знаючий, точний, уважний до всього! всіх, -- тільки тепер відкривається нам у всій своїй повноті. Бо Олесь Гончар -- не був, а є | сьогодні -- бін Золоте перо України. / цієї миті він найбільша Особистість нашого часу. | через десять, двадцять років він буде Сучасником, бо це з його уст новітня Україна підхопила слова про рідну мову, ПР?
суверенітет, про незнищенність України І про щастя народитися українцем.
Иого впевненість, його прозріння грунтувалися на безмежній відданості і любові до всього, що було справді українським. А якась -- майже небесна -- совісність надавала його Слову тої переконливості, якою володіють лише одиниці серед письменників. «Найкраща країна -- правда», «Найвища краса -- краса вірності», - - сказав він вустами своїх героїв і сам жив з відчуттям цієї краси І цієї правди.
Колись давно, чотирнадцятилітньою школяркою, я прочитала «Тронку» і зрозуміла, яка я щаслива, що маю з своєму узголівї наш величний, вільний, пшеничний степ. Студенткою-першокурсницею я побачила всю ганебну вакханалію навколо «Собору» в Дніпропетровську, на рідному -- гончарівськоми! -- філафаці. Уже тепер, коли деякі молодці зрозуміли право гласності як право Хамових синів, чуються голоси, які б хотіли знищити те, що дано Україні Богом І долею, -- Що о. - Гончара і його слово, Іні перші, ні другі незнають: степ м і і незнищенний, степ вічний, степ завждиперемагає тих, хтокотитьсяпоньомупотоптом, проростаєбудяками, вгризається бульдозерами. Проходить рік, десятиріччя, проходить сторіччя астепвідновлюється в своїх горицвітах, в своїй відкритості лише небу | сонцю, виколихується пшеницями, викочує перикотиполя, аби знову зеленіти, цвісти, вмирати і народжуватися з веснами..
Лице степу - - целице української землі. А обличчя Олеся Гончара - - це лик українця ХХ сторіччя.
Народившись у пору відродження степу і помер-
чі б ч кю . с бі,
ню
ча
б его а Звоано КЕР Є 3 зкетроерАу | |
ши, віджнивувавши, Олесь Гончар сущий. Він з нами, він тут, ми любимо його ще з більшою ніжністю. І навіть нанашусльозу відгукується він тихим зимовим усміхом, як усміхаються зимові сніжні поля
Полтавщини І Придніпров'я. Гляньте в небо України - 8 ньому Гончареві усміхнені птиці.
Любов ГОЛОТА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
