Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 13сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №26 за 1996 рік

Слово Просвіти, №26 за 1996 рік

-о і Дно - ДА Р Ен ПИ соти оно 00040 ПРОБВІТИ ох 0 ото и рака че ри є если б Р озиижнннннмЗНЕСНННННЕЯ Р нії жичтя 9 ЛюрИ ПР о ий ж із Петербурга в Москву» Олек- п іщева. що навіть остережливий Сон п ичИНа. побачившись із письменнипавло оридорах Спілки, пазваю його працію лічЧ О-ПАМИІ ЦІ ДПОС ЧОеСНИХ Ій роззажливо поміркований ЮОхимовіїч: то невгамовна, помопим- | одлива Олепа Станіславівна, вірне, стецтву подружжя Писля пере письменник уже ніколи не згорнут соціальні теми, але палежало ло золотого «ропду класики Свої сюжети пому дарувоев прихильний з пумий тесть Олени Сташславівни | вели коду Компан, що мешкав на копи" пам Я йиг воажайпся не литі саській ОКОЛИЧ": рій ком цих місць, а й їх справжнім ср. бо саме з НИМ пов'язана боротьба Солом'янці з бандою Сікорського, яка А вала з залякувала населения міста в граб) оБОЛІОЦіЇ За цими розповідями на-ас Р «Рубін па Солом'янці», «Па Батиєтій пис «Оповідання» га шавіяшо спогадами ор ижки: «Дороги Близькі й далекі», По зба Червонограда»; за ЖИття писька застигли вийти ще й вибрані твори ох томах х | У року Олена Станіславівна стала странткою Інституту історії Академії наук Ук аїни. Під час вступних іспитів, коли їй р накинути четвірку, гобто провалити, ХОТІЛИ отр вона заприсяглась «усе надолужити, навіть знати більше». Й, пе гаючись, ОДразу пори- нула В наукові дослідження, щоб дотримати слова. Вона З успіхом захистила кандидатську дисертацію, а потім упоралась і з завданням докторанта. За це й називали в колективі, разом з Іншого Оленоїо, Апанпо- -кучг-- козаком. Адже ЦІ дві жінки-історики здавалося б, різним теам. а в СУТІ одній-єдиній -- Українське Середньовіччя. 1963 року Олена Компан видала СВОЮ монографію «Міста Україши В другій половині ХУТІ століття», а слідом за нею вийшла з АрУКУуУ впорядкована нею ацеглина», більша, як На 800 сторінок -- «Документи про визвольну війну українського народу 1648-1654». Р Тепер потрібно було відписатись «для публіки». За картотекою Інституту історії, дослідниці належать численні розвідки з доби пізнього феодалізму на Україні, біографії старих міст, складені нею; рецензії на всю поточну наукову мтературу з фаху тощо. Спільно з істориком мистецтва Григорієм Логвином та літературознавцем Михайлом Ткаченком Олена Компан публікує в УЇЖ'ї статтю з промовисто назвою «Створити історію української культури» (1964). Музично й мистецьки освічена людина, вона прагнула оволодіти знаннями навколишніх, чи, як тоді казали, допоміжних історичних ДИСЦИПЛІН: топоніміки, ономастики, мистецтвознавства. І осьта, пам'ятна, її стаття в «Літературній Україні». ПІ Відділ феодалізму, очолюваний в Інституті історії Володимиром Дядиченком, з-поміж себе співпрацівники називали «кафедрою козацької доби». Так сталося, що тут зібралися науковці, віддані не лише своїм заняттям, а й незрадливі поборники української державності. Серед них 7 дослідник Київської Русі, сьогочасний ПНестор, Михайло Брайчевський; дві Олени -- Медієвіст Компан і архівіст Апанович, «літописець» Ярослав Дзира. Випик справді! «Могутній гурт». І, бодай кожен із НИХ Мав СВОЮ, вузьку, царину досліджень; ВОНИ спілкувалися між собоїо, радилися, ділилися СВОЇМИ знаннями й, основне, були ОодноО- Аумцями. Українське Середньовіччя й, особливо Рене Нього феодалізму, на їхнє переко- я, на відміну від Європи, не «приймалось як суцільна безпросвітня ніч. орав п осявали не тільки заграви бузтів чатах ань, а й козацькі смолоскиПпи На засн У південних степах. Лицарство, що сво Увало за Дніпровими порогами Лу християнсько-демократичну нку. прославило Україшу в усьому королі зада військо знали не лише ПОЛЬСЬКІ Швеції й уряди інших країн -- Туреччини, Запоро; Австрії, Франції, Іспани, Італії українськ. виокремлювали СВОЇМИ діями евсип ку історію із усесвітних аналів. пузуріаан Брайчевський, що Зі СВОЇМ рався в сальним мисленням» завжди ВАМ" пошукати простори, підкинув АдУМКУ Ва ще в інтелектуальних коренів Коран є по Чадраж київського бродництва. 1, Цесуь си світового історичного про" Нового а ковінЬкОЮ на руку історикам уколійня, що обстоювали Сам й бСТІИЙКість І нозалвяєніс ке народу. сть і незалежність українського Пе ЄРрШим, кого залишили поза штатом ло Чу феодалізму, був «сеньйор» михай- Райчевський, учений із широким РОМ знань; та він зумів вийти За З- ПОЛІТИЧНОЇ ОСІ ро г | ЧА осади: перекпаліфікувавпся та ст гАловя під сильних світу сього й лені 4 ланковим, яка пидала спог праціо «Зоройні сили України» (1969), Тим часом Я рослав Дзмра, заручений підтримкою самого Скаби, підготував «Літопис Само- бидця» |(19/1). Та цайгустіші хмари аа гупалися нод головрвогїо Олени ташелавівни. Її хай, попервах, Божі провидшия підпоернуло напасть од неї, од-пак, уженопозбапило її побозпоки з появого пон зр а Мо 152 від 12 вересня Фо" у за пропозицісто ГІірезидії ака: леми наук УРСР (а насправді -- сірого кардинала Суслова та його великодержавницької свити на Україні) мали на чотири відсотки зменшити кошторис на утриманй: пя інститутського штату та... «з метою пдосконалення тематичної спрямованості роботи, впорядкування структури та кад: рового складу закладу» -- скоротити цілком ВІДДІЛ «реодалізму, тобто власне історії Украши. Михайла Брайчевського «дістали» ів Ппіституті археології; Апанович працевлаштували в... бібліотеці, серед рукописів, Дзиру, щойно переобраного за конкурсом, вигнали в три шиї |знайшов собі місце з дипломом кандидата філологічних наук у вечірній школі робітничої молоді). А «середньовічна дама» Компан, доктор наук, завчасно, в 56 років, опинилась без діла, на «заслуженому відпочинку». Бже згодом, майже через чверть століття, з'являється два томи «Історії українського Середньовіччя. Козацька доба», де проллється світло на гніт, спрямований проти свідомої національної штелігенції, Адже тоді було за рахунок чотирьох біоджетних відсотків зачинено Дожовтневий відділ і в Інституті літератури імені Тараса Шевченка, а дослідники Леонід Махновець, Володимир Крекотень та Олекса Мишанич залишились без роботи. Щоправда, двох поновили на інших посадах, а Махновець лише через півторадесятиліття потрапив, як і Брайчевський, в археологію й видав у «Науковій думці» праціо свого життя -- науковий переклад «Літопису Руського», заякий удостоївся почесного звання лауреата Державної премії України імені Шевченка. Найгіршою видалась доля «пенсіонерки» Олени Компан. Вона весь час, безперервно, трудилася в Інституті, звісно, не задля стажу, а більше для наукового престижу 1, ставши просто дружиною підупалого на здоров'ї, хоча й «видатного» |чи друкованого) письменника та бабусею двух онучат -- Івасика й Марти, не змирилась зі СВОІМ домонтаріованням; їй захотілося писати, розповідати людям правду, будити серця до самовідданої праці в ім'я рідної України. Пригадую: мені, учасникові молодіжного клубу «Сонячні кларнети», що збирався в Жовтневому палаці, доручили на черговий вечір запросити когось 1з «най-най»... Я, не вагагочись, назвав ім'я Олени Станіславівни, й вона з радістю пристала на мою пропозиціо и виступила перед зворушеною аудиторією --тарна, піднесена, світлодумна. Розповідала щось З історії архітектури давніх українських міст, закликала берегти неповторні будівлі нашого середньовіччя -- замки, мури, вежі, оздоби. Слухачі довго не відпус кали її з трибуни, а потім у залі вибухли оплески и «Анна Ахматова» (так вони були зовнішньо схожі між собою!) геть потонула у квітах. Мабуть, це була остання, така незабутня зустріч з Оленою Компан. Потім бачилися ми з нею випадково, поспіхом, десь на вулиці. А то здибались, пам'ятаю, якось несподівано біля Бессарабки. Трохи розповніла, але все ж така чепурна, моложава, з променистим успіхом; може, тільки більше пружків залятло понадбрів'ю та смуток ув очах... «Знаєте, з Гваном Шхимовичем погано...» Це було бабиного міта, а в ЛИСТОПАДІ письменника не стало Залишилась Олена Станіславівна, ях вона сказала по телефону, «В ОДНІЙ особі» Але їй не судилася надокучлива старість. бавила внучат, знаходила В собі сили праціовати. До останнього дня підтримувала стосунки з друзями-однодумцями, на громадських засадах заступала голову Українського това риства охорони пам яток історії й архітектуру» розормрала літературний архів І.О. Сенченка. . Зоріла тостатпо мало не З легенди. І менші до обурення боляче, коли у виданіті! «Жінки України» не названо й імені А вона заслужила на це, може, більше, аніж молодиці далеко не З п кола ПУ хтось із МУАРОЗНАТВ зауважив: не можна бачити в науці греба, роб наука і Самецим образом'взірцем історик великого себе | втілилась У тобі стала Олена Компаїї, академічного засягу. Народжена З СІМ І пональтного пістету, особливого із СсОсТтроїо без пона па! пазпалася українкою не лише зе пашпоргом, а Й із пореконанмняи Старший брол В'ячеслав писався росіянином; закімчиюв міжнародно ВІДДТЛеННЯ Московського університету до ВІЙНИ, пимов доброволь- цем на фронт як відмінникові, йому світило висока дипломатична посада, але перед пим висунули вимогу -: розлучитися з дружиною-німкенео (а мали вже дюрок дітей і), ПО пшдхожого Али такого чиновника; | плит маоОХЛуВ рукого па спо кор сру и поїхав за призначенням до Сибіру. Євген успадкував батькову національність -. ПО" ляк Сімпадцятилітнього забрали до війська Але па службі вище майора пе піднявся дав ляпаса своєму кривдникові - СТаршому осфіцерорі | Олена Станіславівна знала й шашувала мову батька (польську! й мову матері (російську), але СсВОСІО рідною вважала українську. Нею читала, писала, розмоврляха, виступала. Навчила її сина -- НИНІ професора, доктора технічних наук з Ішституті електрозваріовання імені Патона, прищепила мобов до українського слова 1 впукам... О, як зраділа б бабуся за своїх плеканців, уже свідомих українців! Марта, викапана Олена Станіславівна, двадцяти років із відзнакогїо закінчила історичний факультет Київського державного університету імені Шевченка і тоді ж, водиочас, захистила диплом магістра з політології у відкритому англійцями Соломонів-упіверситеті. Іва же - математик, майстер спорту з водного поло, в 29 років став кандидатом наук. Був па стажуванні з економетрики в американського професора Кмента. Дуже сподобався він ученому-економістові; той навіть хотів назавжди залишити його в себе. Та Іван зателефонував батькові: «Ні, повертаюсь додому...» Нема переводу -- козацькому роду. Ме Людське життя вимірюється не вченістю й заможністю, а твоєю вагою в суспільстві, спілкуванням з оточенням. Істинно: скажи, хто твій друг, і я знатиму, хто ти... А на шляху в Олени Станіславівни були різні зустрічні, та вона вміла вибирати собі дише тих, хто відповідав її серціо, прагненням, ідеалові. В мережі чарівної жінки заплутався й геніальний Іван Кавалерідзе на грунті творчої співпраці, й талановито-самовідданий Іван Сенченко, з яким вони звили родинне гніздів'я; Й цілий відділ інститутських істориків-україністів, що спільно обстоювали не тільки честь науки, а й українську ідею (та їх, як 11, спіткала однакова, лиха, доля). Та от без поетеси Ліни Костенко це дружнє коло було б звужене й занадто розпорошене. Адже їх називали посестрами. А заприязнилися вони з поселенням водному будинку на бульварі Лихачова, 8-А. Кожна з них мала свої клопоти й заняття, але в однодумців повсякчас знаходилася спільна розмова, і їм доводилося, остерігаючись «жучків» 1 «механічних слухавок» у кімнатах, виходити на вулицю й прогулюватись за бесідою. Ліна читала вірші, яких не пропускала цензура; вона ділилася з істориком виношеними задумами «Марусі Чурай» 1 «Берестечка», що їх можна було довірити хіба що найнерозлучнішій подрузі... А скільки історичних сцен і епізодів виника- ко п пам'яті Олени! Знаннями з доби літературних героїв вона володіла доскомоало, як фахівець. До речі, знала не лише перебіг тогочасних подій, а й подробиці з життя, Здавалося, запитай у неї про якусь дрібимціо -- і вмить заяскравіє в уяві якась барвиста, невідступно карбована картина відшумілих епох 1 днів. Але не обов'язково із «власної» царини -- дослідниці були підвладні й йниші надбання науки й культури 3 МИСТеЦІ познавства, музики, опомастики, архітекгури, мовознавства. Якось фантазія привела поетесу з Маруссюю Чурай на полтавський майдан. Забудову сучасної Полтави ЛАша оглянула під час подорожі до міста на березі Ворскли. Але їй потрібно було знати, чим вистеляли вулиці за гетьманства Хмельйиицького, Бруківкою, цеглою, чи, може, яким шшим матеріалом / Ця «деталь» мала стати історичною достовірністю, якою дихала поема-ромай. | саме від Олени Станіславівни поетеса довідалась: дошками! Тож | ступала героїня перед стратою не на холодний камінь, не на гладеньку цеглину, а на вичовганий тисячами підошов дерев'яний настил. Для образного ладу та рими в драмі «Берестечко» Ліна Василівна облюбувала назву нині поширеної в нас рослини, квітки України -- соняшника. Але як з'ясувалося в розмові з Оленою Станіславівною, національний символ з'явився в наших краях далеко пізніше; тоді його тримали за сімома замками в королівських садах Європи! Тож, і стала «перша читачка» Ліниних творів Олена Компан «співавтором» геніальних поем, де віддзеркалилась не тільки історія України, а й доля цілого покоління поетеси, а отже, і її, задушевної подрути. | У виданні «Марусі Чурай» 1979 року Ліна Костенко засвідчила свою вдячність за спільні тривоги й переживання над живими сторінками народної невпокори: «Дорогій Олені Станіславівні -- з любов'ю і пошаною. 15.Ш1.1980». І на звороті титулу -- проникливі рядки відкриття й мудрості, сповнені віри й завзяття: «Настане час, обтяжений плодами. Не страшно ім ні слави, ні хули. Мої суцвіття, биті холодами, Ви добру зав'язь, все-таки, дали. І то нічого, що чигали круки, Що проминуло так багато літ. З такого болю і такої муки Душа не створить бутафорський плід». Це - особисте зізнання і сприйняття спільної напасті всієї української інтелігенції 60-70 років. Тут охоплено також «труди 1 дні» й Олени Компан, що зазнала, як і Ліна Костенко, зазимків сталінщини 1 брежнєвщини. Але все дарма: люди працювали, не складаючи рук ,- на прийдешність. Добра зав'язь із приморожених суцвіть, що виросла з болю та муки, стала не Тільки способом життя, а й кришталево-дзвІНКОЮ поезією правди, чесними історичними розвідками-статтями, нездоланною українською ідеєю, що виколосилась у самостійну незалежність національної держави. Микола ШУДРЯ На СВІТЛИНІ: Олена Станіславівна з чоловіком 1 внуком.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин