Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №26 за 1996 рік

Слово Просвіти, №26 за 1996 рік

ж древність 1 багатство якого відзначав видатний краєзнавець минулого століття Леонтій Похилевич. Десь тут перебував свої лихі голодні часи після революції 1917 року юний Костянтин Паустовський, про що він писав у своїх спогадах -- з них же ми довідуємося, що вся монастирська братія була замордована якоюсь бандою в дні громадянської війни. ГПсля 1917 рокувсі ці монастирі були, звичайно, закриті і зруйновані, розграбовані, ці зацімлі монастирські споруди в кращому разі були пристосовані під господарські потреби колгоспників - так в храмі Миколаївського монастиря в селі Бички був якийсь склад і, звичайно, в ньому, окрім стін, нічого не залишилося від первісного вигляду. Хати ж, що були келіями монахів, частково знищені, а ті, що залишилися, стали звичайним житлом місцевих селян та колгоспними службовими приміщеннями, як можна переконатися з тих паперів, накладних, квитанцій, гаселта соцзобов'язань, які там валяються й досі. Слід зауважити ще одну цікаву 1 суттєву деталь: за картою радіаційної обстановки, місцевість, де знаходяться ці монастирі і ближні до них села, аж до Роз'їжчої включно, практично «чисті» -- наш дозиметр показав радіаційний фон, наприклад, в Бичках, значно нижчий, ніж в Києві. Що це -- випадок, співпадіння, чи Боже провидіння? Хтозна... Хай це залишиться інформацією для роздумів віруючих і атеїстів. А, можливо, 1 для досліджень вчених .., Село Товстий Ліс знаходиться в так званій «ближній зоні», за якийсь десяток кілометрів від Чорнобильської атомної. Дуже давнє село, вперше згадується в історичних документах ще 1447 року. В 1570 році частина його була надана Київським воєводою Андрієм Немировичем Києво-Михайлівському монастирю 1 затверджена за ним королями польськими Сигизмундом Першим 1 Другим. Знамените воно 1 нині СВОЄІО величною дерев'яною церквою в імя Воскресіння Христового, в СТИЛІ українського бароко, збудованою 1760 року, хоча, зазначав у минулому столітті Леонтій Похилевич, як видно з написів на деяких іконах, датованих 1731 роком, тут була церква ще раніше. Побували мив цій церкві, обстежили, зафотографували. Треба сказати, що збереглася вона добре, хоч пограбували й злочинці шісля евакуації населення безжально -- практично нічого, крім розписів на стінах, які вкрасти неможливо, в ній не залишилося. Про ікони, які тут були, нагадулоть лише плями на стінах та цвяхи, па яких вони кріпилися. Все решту розтрощено, сплюндровано. Хай судить їх Бог, тих мародерів, якщо для суду ліодського вони недосяжні на разі. Але вже нині держава повинна подбати про охорону, реставрацію і збереження цього храму, оскільки його кинішній задовільний стан дозволяє це зробити. Якщо врахувати, що це найдревтиша споруда «Іорнобильщини, яка дійшла до наших диив, циинисть учи ; й я М -ю п тони о цу ур нь я ч "й ї Я .1 пат б й - ії від цього зростає особливо -- вона може стати символом цього враженого атомною катастрофою краю... Піднявшись на самий верх її дзвіниці, я надибав на стіні напис: «Снаружи красили церковь Комаренко Ваня Олімпійович та Пінчук Александр Васильович 3 августа 1951 г. сг. Чорнобиля». Чуєте, Ваня Олімпійович чи Олександр Васильович, якщо Ви дожили до наших днів -- добре Ви її пофарбували, стоїть ця церква досі, як лялечка, «снаружі» в колір блакитного неба пофарбована, золотими хрестами увінчана, от тільки доля їй, як і всьому краю цьому, випала страшна. Осиротіла вона без людей. Я вдарив кілька разів у ринву, що править тут за дзвін, і тужний звук полинув над мертвим селом, як голосіння... Запомерлим. За мертвим селом, краєм. Бо якщо в селатридцятикілометрової зони в перспективі можливе поверненням жителів (зрештою, самосели, їх в зоні зараз мешкає майже вісімсот душ, є живим підтвердженням цієї можливості), то в цю десятикілометрову, особливо вражену радіацією «ближню зону», люди, на думку фахівців, не повернуться на постійне проживання ніколи -- вони виселені звідси однозначно навіки. Самосели Чорнобильщини -- це взагалі тема окремої розмови, але слід зауважити, що вони повернулися десь в десяток населених пунктів, переважно біля доріг, утворивши свої громади, але уникають жити поодинці -- практично немає сіл, де б жили один-два, отож з півсотні сіл та хуторів зовсім белюдні. І водночас в ЇІллінцях живе дві СОТНІ самоселів | тут навіть діти народжуються), десь сотня -- в Купованому, стільки ж в Опачичах 1 Городищі. В селах, де довелося побувати нам, немає жодної живої душі, за винятком диких звірів, 1 тут особливо помітно, як швидко природа позбувається слідів діяльності людини і повертає те, що було колись завойованедвоногими. Якби нині людина зникла, як вид на планеті, то через півсотні років про нас нагадували б хіба що пам'ятники цивілізації на кшталт «Саркофагу» над Прип'яттю. Про це слід пам'ятати завжди. Коли ми виїздили з мертвого села Товстий Ліс, зовсім стемніло. На небі з'явився окраєць Місяця, при освітленні якого на тлі неба чітко проступав тризуб церкви, він тримав наше небо на золотих хрестах. Не стане його -- і тягар наших гріхів, брила бездуховності впадуть на наші голови і розчавлять. Всього якийсь десяток кілометрів відділяють два пам'ятники, сотворені людиною -- «саркофаг» над четвертим блоком ЧАЕС і деркву в Товстому Лісі. Кожен з них уособлює певну епоху. Людина може здолати цо відстань пішки за годину, людство ж витратило на цей шлях понад двісті років. Між ними не лише простір і час -- між ними наш вибір і наша доля Данило кулиняк ПРОТ ДОМ у р РУ сн З приводу прочитаного ЧОГО НЕ СКАЖУТЬ ДОВІДНИКИ Не можу собі уявити, для чого наші письменники їздять, щоб писати, в будинки творчості (точніше, іздили, зараз вжені). Бонавітьколи пишеш опов ідання, і то час від часу треба заглянути в словник: чи правильно ти вживаєш якесь слово, чи правильно його пишеш, чи не можна б до нього підібрати синонім?.. Ну, а коли вже йдеться про статтю, то тут безенциклопедиі 1 всяких довідників не обійдешся. Бо хто отак пам'ятає, в якому році татари здобули Київ, чи коли народився Шекспір, чи які трагедії написав Квріпід. І ще багато подібних речей, які вставляєш в свої статті, щоб читачі подумали, що ти Й справді все те маєш у своїй голові. Наприклад, є в мене гарний трьохтомний «Український радянський енциклопедичний словник», а мені знадобилося уточнити, де народився Іван Багряний. Беру перший том, шукаю 1 знаходжу... Багряну Єлисавету -- «болг. поетеса, Герой Соц.праці НРБ з 1967р.» Далі перераховуються й книжки, а Твана Багряного і в помині нема. Як нема Василя Барки, Антоненка-Давидовича, Тодося Осьмачки (зате є Осьмак -- «укр. рад. архітектор»), нема Уласа Самчука. Правда, є Винниченко -- «один ідеологів укр. бурж. націоналізму... письменник». І на тім спасибі. А тепер глянемо, чи є Микола Аркас. Є! -- «укр. композитор...» Твори: опера «Катерина» за Т. Шевченком... обробки нар. пісень, романси, дуети». І ні слова про те, що він же був автором «Їсторії України». Ах, так, коли вже розмова пішла про історію: з дитинства нас у школі вчили, що татаро-монгольське іго на Русі тривало 300 років, аж поки князь Дмитрій Донський на Куликовому полі не розгромив ущент татарські війська. Але ніби десь мені трапилося прочитати, що ще до того якийсь литовський князь розбив татарів на річці Синюсі, і таким чином землі нинішньої України було звільнено раніше. Починаю шукати на літеру «С» -- ніякої Синюхи нема. Зате є окремими статтями і Дмитрій Донський, і «Куликовська битва», яка «Поклала початок визволенню рус. земель від золотоординського іга». Зрештою, трьохтомний словник вийшов у 1986 році, вже за часів так званої «перебудови», алеж такі фундаментальні видання готуються довго, так що робота над ними припала на самий «розквіт застою». Чого вимагати від редакційної колегії, тим більше, коли з десяти й членів у п'яти прізвище закінчувалося на «08», ав шостогона «ін». Краще сяду я за статтю про розстріляних українських письменників, і для того покладу біля себе довідник «Письменники Радянської України». Коли ж цебуло розстріляно Григорія Косинку? Овва, виявляється, його не було розстріляно, він просто помер 17 грудня 1934 р. А ще в цей час помер Іван Крушельницький. А днем раніше, 16 грудня 1934 р., одночасно померли Олекса Влизько і Дмитро Фальківський. Отака нагла пошесть на українських письменників. Ну, аяк там було з Миколою Хвильовим? Виявляється, він «пішов з життя 13 травня 1933 р.». Отакелегантно, замість грубого «застрілився» або «покінчив самогубством» . І як пнечитай той довідник, ніде пе знайдеш жодного слова про репресії. В такому ж довіднику, виданому в 1966 р., про Євгена Шабліовського, принаймні, сказано: «З 1937 по 1957 р. був позбавлений можливості продовжувати творчу роботу». В довіднику 1970 р. це повторено. А в найновішому довіднику, виданому 1989 р., нічого такого нема. Лишається тільки гадати, чому одна книжка Шабліовського датується 1934 р., анаступна аж 1961 р. Невже ж у 1989 році ценоура була такою прискіпливою? То для чого було взагалі видавати довідник? Адже вже всім було ясно, що все має розвалитися, почекати б іще рік-другий, і вже можна було б видавати просто довідник «Письменники України», і дати в ньому все тих же Багряного, і Винниченка, і Осьмачку, і Самчука, і Олену Телігу, 1 Ольжича, і всю нинішню літературну діаспору. Ні, хтось дуже подбав, щоб видати той довідник якнайшвидше, видати таким, як він е, цілком правильно розрахувавши, що коли вже витрачено гроші на видання одного довідника, то не буде на другий, досконаліший. А далі ще хтозна як воно повернеться. І нарешті, беру енциклопедичний довідник «Митці України». Марно б там шукати лауреата Шевченківської премії Леопольда Ященка. Або легендарних ниць-шестидесятниць Галину Севрук, Людмилу Семикіну, Галину Зубченко, скульптора Теодозію Бриж, актрису Тетяну Цимбал. Нема таких українських митців! І не було ніколи. Правда, був Василь Верховинець і він був єрепресований 1938». І що б це воно означало? Беру «Словник іншомовних слів» видання 1977 р., але там такого слова взагалі нема. Беру 8-й том Словника української мови і знаходжу: «Людина, яка зазнала репресій». Ну, а що таке ерепресія»? «Захід державного примусу, покарання». А чому б просто не сказати, що Василь Верховинець був розстріляний? Так само, як художник Михайло Бойчук, його дружина Софія Налепинська-Бойчук, яку розстріляли» в дворі київської тюрми. Про Леся Курбаса і того нема, тільки місце смерті - Соловки. Кіноактриса Марія Капніст два строки відбула на сибірських лісоповалах, аколивірити довіднику, то вона тільки й робила, що працювала в театрі та знімалась у кіно. А вийшов же цей довідник вже в незалежній Україні, аж в 1992 році. Правда, редагував його той же Кудрицький, який був, -- а може, й зараз є? -- «відповідальний редактор УРЕС» 1 видавав той самий трьохтомник, з якого я почала цю розмову. За цим усім мені бачиться чиясь добре продумана стратегія, як можна довше годувати нас фальшивою інформацією. Галина ГОРДАСЕВИЧ іч Янь ПО зо З б б б М нь ач "оз чо т чі о о п Чи чи - ч "ки, і чи; - З ча а вот о б оо г и п ни пло п Р У: он пі т - вм ки - Ми ї чо чі Тем м, чув обо оо М о оч в Ру, - я ДУ о чи об Чі и чно Що о - ї чок в і чо во 7 нь нн худож- РОЮ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин