“Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена”. КУ, ст. 15 · с. 9сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «ПЕРШОДРУК», с. 8
ПЕРШОДРУК
Слово Просвіти, №26 за 2007 рік
нальний егоїзм як головний чинник творчості Ю. Іллєнка”.
Гоголівська польська панночка переконала мене всім своїм болюче-блискуче-бездоганним тілом, що я дурень. За якісь півгодини біле, як барітінірована підложка фотопаперу, тіло було вже вдягнене. І на підборах. На столі заступника директора було прибрано. Власне, що там було прибирати, крім вм’ятини?
Беата з аркушем паперу, на якому її рукою було написано: Заявка на сценарій української народної казки про Івана Купайла, — увійшла в кабінет Василя Земляка зі мною і двома філіжанками міцної кави.
Я ніс до кави пляшку вірменського коньяку три зірки. Пляшка знайшлась у тумбочкє письмового стола з вм’ятиною. Їх там було багато. Пляшок, а не вм’ятин. Ось для чого там стояв письмовий стіл, дійшло до мене. Дві тумби, в одній коньяк, у другій — горілка. — Юрко, я ж тобі казав, що ти казкар… Ось і знімай собі казочки…. нема тобі чого соватися в сучасність… в політику і у… мистецтво… безсмертну прозу хай пише Василь Земляк… Щось я не пригадую в своєму дитинстві такої казки про Купала? — Це так… у Гоголя… з “Вечорів на хуторі поблизу Диканьки” — я намагався інтонаційно принизити значення Гоголя в світовій літературі, а, може, й звести його нанівець. Але марно, зря старался, як сказав Белінський про Гоголя. Головний редактор кіностудії Довженка Василь Сидорович Земляк, на моє щастя, про Гоголя нічого не чув. А може, був розумніший за мене і за Гоголя — зробив вигляд, що нічого не чув.
Почав я розкручувати заявку Беатриси у сценарій зі сцени хрещення Петруся. Сцена була така: хрестить святий отець немовля, майбутнього героя фільму бідолашного Петруся. Нарікає, звичайно, Петром, бо таку Гоголя в “Вечері на Івана Купала”. Наприкінці обряду додає вже від себе, бо дитина страшенно галасує в купелі, схоже, хоче, втекти з купелі — ніби протестує проти майбутнього сценарного життя. Святий отець заспокоює немовля: — Життя — кара невелика — мусиш відбути. Я цього не придумав. Ці слова я вихопив з уст заступника голови Верховної Ради УРСР двічі героя Радянського Союзу тов. Сидора Ковпака. Ну, того, що партизанив по всій Україні при німцях. До речі, Василь Сидорович Земляк казав, що він теж із партизан. Коли Сидір Ковпак уже партизанив у Верховній Раді за більшовиків, то йому надсилали тисячами листи з ГУЛАГу його колишні товариші по зброї. Вони благали помилування. Вони всі, як один, писали приблизно таке: “Батьку Верховний Начальник! За що мене покарано на 25 років позбавлення волі? Я ж лише, коли повернувся з партизан, на танцях у сільському клубі випив трохи, не більше, ніж у партизанах, і сказав Настусі, коли вона погрожувала мені, що скаже своєму батькові, голові сільради, як я її крєпко мацаю: імив я твою сільраду, — лише і сказав я, — разом із Верховною Радою, в мене там сам Сидір Ковпак сидить… Насправді ж я ніколи не імив ні Настусі, ні совецкої власті, а навпаки, вона мене. Змилуйся, Батьку Сидір, Гражданін Верховний Начальник Ковпак!” Двічі Герой Радянського Союзу Сидір Ковпак писав на всіх без винятку листах однаковий для всіх вердикт власноручно: “Кара невелика — мусиш від: бути. Сидір Ковпак”. Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
