“Головне, щоб не стиралася людська душа”. · 9 Гість редакції · с. 9сторінка оригіналу ↗
«Всі ми мусимо йти до мети»
Слово Просвіти, №26 за 2019 рік
ся. Богдан Дмитрович — менеджер навіть не європейського, а світового рівня. Театр докорінно змінив свій вигляд ззовні і зсередини. У нас одна з найкращих звукових апаратур в Україні, у нас яскраві, потужні постановки. Завжди аншлаги. І все це заслуга однієї людини, яка перевернула весь творчий світ театру. Серед наших проектів — міжнародні фестивалі “О фест” і “Карпатський простір”. Разом зі Струтинським ми придумали, щоб в опереті був “Поетичний театр Олександра Кравченка”. Зі своїми друзями по сцені в Арт-центрі ім. Івана Козловського створили поетичні вистави за творами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, а також за моїми власними віршами. Хочу, щоб надалі проект мав не лише український, а й міжнародний характер. Наш художній керівник любить незвичні речі. Серед них моновистави за участю Дмитра Шарабуріна про Георга Отса та Асі Середи-Голдун. — Знаковою для театру стала вистава “Моя чарівна леді”, в який Ви створили колоритний образ Альфреда Дулітла. — Це була одна з перших постановок Богдана Струтинського у нашому театрі. Ми з ним довго думали над тим, яким буде мій персонаж, у чому його специфіка. Є люди, які ховаються за маскою якоїсь гри. Дулітл грає перед своїми друзями, перед масою людей, аби виманити з них гроші. Але все це лише маска. Насправді, вважаю, Альфред непересічна людина. “Усі ми боїмося, — говорить мій герой. — Ми жне знаємо, що нас чекає в нашій розірваній, розкраденій, розбитій країні”. Вистава, якій уже 15 років, надзвичайно сучасна. В ній кожному актору є що зіграти. І насамперед у цьому заслуга режисера. Він дав мені свободу, я можу фантазувати. — Також маєте цікаву роль у виставі “Фіалка Монмартру”. — Це остання постановка Сергія Сміяна. Я дуже любив цю людину. Сергій Костьович був прекрасним режисером, багато чого мене навчив. Він дав мені роль міністра вишуканих мистецтв — генерала Фраскатті. І такі керівники, як Фраскатті, були всюди. Приходили і до театру оперети партійні керівники, які вносили партійну філософію в життя театру. А насправді були такими ж недалекими, як і мій персонаж. Ще одного генерала — Харрісона Хауелла, граю у виставі “Цілуй мене, Кет”. Задоволений, що мав можливість попрацювати з Іраклієм Гогія — керівником театру “Ахметелі” з Тбілісі, який приїхав до нас на постановку “Хануми”. Він підійшов до мене і сказав, що хоче, аби я зіграв князя Вано Пантіашвілі, тому що не бачить іншого актора на цю роль. Я сказав, що я складна людини, зі мною важко працювати. “Ні, я знайду спільну мову, обіцяю тобі, ти гратимеш цю роль”, — сказав Іраклій. Мені надзвичайно сподобалася романтика його душі. Знов же таки, Богдан Струтинський дав мені можливість попрацювати з таким прекрасним режисером. І я дуже вдячний долі, що в мене була така можливість. Нещодавно у нас вийшла “Маруся Чурай” у постановці Сергія Павлюка. Вистава прекрасна. І я дуже радий, що мені довірили роль Богдана Хмельницького. Ще одна нова постановка Богдана Струтинського — “Скрипаль на даху”, де я граю Лазаря. Сподіваюсь, попереду ще багато ролей, які зможу зіграти. Специфіка роботи в театрі оперети вимагає від актора більше фахових можливостей: не лише мати драматичний хист, а й уміти танцювати і співати. Вимоги нашого театру надзвичайно високі. Часто кажуть, що в опереті “стираються” голоси. Не знаю, чи це справді так, але головне, щоб не стиралася людська душа. — Також займаєтеся викладацькою діяльністю? — Я професор Київської національної музичної академії України ім. П. І Чайковського. До цього 32 роки викладав у Національному університеті культури. Сюди перейшов за пропозицією Сергія Сміяна. У мене є свій режисерський курс. Серед студентів — прекрасні першокурсниці Аня Янчук і Віка Кузік-Добрянська. У них відкриті серця. Також два шестикурсники, які цього року випускаються. Це Олександра Шевельова і Сергій Воробйов. Вони вже без п’яти хвилин майстри, які вже виходять у широкий шлях оперного мистецтва. Є ще п’ятикурсник — соліст Національної опери України Андрій Маслаков. Надзвичайно талановита людина. Вже ставив вистави у Німеччині, на Кубі. Зараз хоче поставити “Моцарт-бок”. А я йому допомагаю у створенні режисерського рішення. Також у мене вийшов підручник “Риторика”, за яким навчаються студенти. — Над чим ще працюєте? — Завершую роботу над п’єсою. Вирішив спробувати себе і в цьому жанрі. Це буде твір на релігійну тематику. Ми завжди нестимемо свій хрест, який нам довірила доля. Але чи завжди усвідомлюємо свою відповідальність за ту місію, яку нам відведено у цьому світі? Буду щасливий, якщо п’єса зацікавить якийсь театр. Також є плани щодо моновистави. Над цим питанням працюю разом з головним балетмейстером нашого театру Вадимом Прокопенком. Ще над одним проєктом, можливо, працюватиму разом з головним художником Національної оперети України Сашком Білозубом.
Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
