Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Після Перемоги над російськими агресорами нинішнє покоління українців розвіє над безоднями ворожу психологію малоросійства”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

“Харошиє русскіє”: хто вони?

Слово Просвіти, №26 за 2022 рік

Юрій КИСЕЛЬОВ, член ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Луганськ – Умань Однією з головних ментальних проб* лем, на які натрапило українське суспільс* тво після початку повномасштабного кремлівського вторгнення 24 лютого 2022 року, є ставлення до росіян, які висловлю* ють критичні оцінки воєнним діям, ініці* йованим їхнім зверхником В. Путіним, і навіть виявляють відвертий протест проти несправедливої, загарбницької війни, що фактично вилилася в масове й безглузде вбивство беззбройних цивільних україн* ців. Такі громадяни Росії вже отримали за* гальновживане визначення – “харошиє русскіє”. Справді, як бути з ними? На перший погляд, усе гранично просто – будь*які ви* яви незгоди з аґресивною політикою Кремля, що грубо суперечить усім нормам міжнародного права й руйнує базові за* гальнолюдські цінності, треба вітати. Саме так, якби не одне “але”. Цим “але” є вся багатостолітня історія російсько*україн* ських взаємин, що визначили (ми про це писали раніше) екзистенційний характер протистояння Руси*України та москов* ської орди. Через що навіть найрадикаль* ніші російські ліберали на кшталт “каде* тів” у 1905*1917 рр. або демократів 1991 р. зупиняли вилив свого демократизму, як тільки заходило про Україну. “Російська демократія закінчується там, де почина* ється українське питання”, – влучно за* значив у 1915 р. наш видатний співвітчиз* ник Володимир Іванович Вернадський. І сьогодні багато російських інтелекту* алів гостро засуджують Путіна, очолюва* ний ним режим і ним же розв’язану війну. Це дуже різні люди, так само різними є й мотиви, що сформували їхню політичну й громадянську позицію. Зокрема, значна частка нинішніх російських опозиціонерів у минулому перебували у владному середо* вищі (А. Ілларіонов, М. Касьянов, І. По* номарьов та ін.), деякі віддавна є “диси* дентами” (Д. Биков, Г. Каспаров, О. На* вальний) або змушені стати еміґрантами (Є. Кисельов, О. Невзоров, Ю. Швець). Так що ж єднає багатьох із них, що змушує нас до них ставитися неоднозначно? Під час виступів “хароших русскіх” можна, поряд із засудженням кремлівської воєнщини, часто чути висловлюваний десь на підсвідомому рівні жаль за втраче* ними можливостями російсько*україн* ської інтеґрації. Звичайно, йдеться про рух України до Росії. Ці діячі – люди цілком розумні – прекрасно усвідомлюють, що путінське повномасштабне вторгнення стало точкою неповернення, за якою нес* прийняття, а часто й відверта ненависть українців до всього російського лише зростатимуть. Тому для таких опозиційних росіян війна є бідою, що унеможливлює повернення до спроб “інтеґрувати” Украї* ну мирним шляхом. Яскравим прикладом “харошева рус* скава” є постать журналіста Олександра Невзорова, чия історія з отриманням ук* раїнського громадянства стала скандаль* ною. Цей ексцентричний телеведучий не* одноразово змінював свою позицію щодо базових цивілізаційних питань. Розпо* чавши свою діяльність на хвилі “перебу* дови” як демократ, він незабаром став со* вєтським патріотом, чи великоросій* ським шовіністом, прославляючи штурм вільнюського телецентру в січні 1991 р. (документальний фільм “Наші”), в ході якого загинули мирні люди, які стали на захист щойно відновленої литовської дер* жавності. Авторові не все відомо про сві* тоглядну еволюцію журналіста впродовж наступних 20*25 років, лише наприкінці 2010*х він, різко засуджуючи путінський режим, став постійно висловлюватися проти російської аґресії щодо України. Звичайно, це дуже добре, що О. Невзоров не уподібнився Д. Кисельову чи В. Со* ловйову. Але чи надовго вистачить пітер* ського телепубліциста в його проукраїн* ськості? На нашу думку, питання відкри* те, а отже – щодо таких українцям треба бути пильними. Принаймні, з наданням громадянства не поспішати, поки вони не виявлятимуть себе впродовж кількох ро* ків. Згідно з опитуваннями громадської думки, близько 80*85% росіян підтриму* ють політику Путіна. Отже, решта 15*20% – це “харошиє русскіє”. Можливо, серед інтелектуалів цей відсоток є дещо біль* шим. Але й вони, засуджуючи війну, не по* лишають ідеї “собіранія” Москвою зе* мель, тільки іншими методами. То що, всі росіяни однакові у своїй ім* перськості? Звичайно, ні. З*поміж “харо* ших русскіх” є невеличка щопта справді адекватних росіян, які не визнають так званої “слов’янської єдності” (яка є без* глуздям, адже більшість слов’янських на* родів давно зробили вибір на користь Єв* ропи й НАТО) і не сумніваються у праві українців на власне самовизначення. Але в разі активного висловлювання своєї пози* ції їхня доля може стати трагічною. Взір* цем таких росіян була Валерія Новодвор* ська, чия раптова (а чи випадкова?) смерть припала саме на час початку кремлівської експансії до України в 2014 р. Або взяти леґіон “Свободная Россия”, який нині во* ює на боці нашої держави проти рашистів. Це вільні духом росіяни, які на фронті – не словом, а ділом – щоденно втілюють давнє гасло Антибільшовицького блоку народів: “Свобода народам! Свобода лю* дині!”. Отже, межу між “харошимі русскімі” та справді адекватними росіянами можна провести таким чином: “хароший русскій” виступає проти Путіна й війни як методу повернення України в орбіту Росії, бажає демократичних реформ у своїй країні, але при цьому далі бачить нашу державу у сфе* рі інтересів Москви, а російську історію починає від старокиївських князів. Нато* мість, справді адекватний росіянин вважає Україну рівною Росії, визнає за українця* ми належну їм давньокиївську спадщину, а минуле свого народу починає від північ* них лісів і боліт, серед яких згодом і поста* ла Москва. Чи означає це, що “харошимі русскімі” українці мають нехтувати? Ні, бо до пев* ного часу вони нам однозначно корисні. Поки Путін і його прихвостні при владі в Кремлі, для України позитивом є все, що їхню владу підточує. Але користь від росій* ських демократичних діячів не буде для нас вічною. Прийшовши до влади, вони, найімовірніше, завдаватимуть Україні шкоди. Тобто, єднання з “харошимі рус* скімі” для українців може мати лише так* тичний характер. Спільне стратегічне ба* чення для нас можливе з тими одиницями з числа росіян, які повністю відкидають концепцію “братніх народів” чи, тим біль* ше, “єдінава народа”. Особливо з леґіоне* рами, кров’ю поєднаними з українськими воїнами. Українці завжди з повагою ставилися до всіх народів. Але в умовах війни здоро* ва недовіра та пильність рятують життя. Цілої нації. Отож, поважаймо своїх добро* зичливців, але пильнуймо, чи немає, бува, серед них ворогів.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин