Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Герої не вмирають · “Я світанок у полі зустріну, І побачу, крізь ранок бездонний, Бог до сонця за руку веде Україну – Камуфляжну, щасливу мадонну”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Коли йдуть Поети ГГлліібб ББааббіічч –– ввооїїнн іі ппооеетт

Слово Просвіти, №26 за 2022 рік

Українців вразила звістка про загибель захисника України, активіста, волонтера, поета Гліба Бабіча. Народився в Миколаєві в 1969 році. Доброволець ЗСУ, у 2014–2019 рр. брав участь в Антитерористичній операції і Операції об’єднаних сил. Шість ротацій. Дебальцеве, курган Могила Гостра, Де* бальцеве, Золоте, Мар’їнка – Красного* рівка, Широкине – Водяне, Попасна – Золоте, Кримське – Трьохізбенка. Вій* ськовослужбовець, активіст ГО “Справа громад”, поет, автор пісень, до 2019 року прапорщик 10*ї ОГШБр ЗСУ. Пройшов п’ять років війни та шість бойових рота* цій. Із початком повномасштабної війни з лютого 2022 року – знову у лавах ЗСУ, на захисті України. Небайдужа Людина з великим серцем і поетичною душею. 2021 року було видано збірку поезій Гліба Бабіча “Вірші та пісні”, вона вийшла друком у видавництві “Білка”. Ще Гліб Бабіч написав тексти для пі* сень, які виконує відомий гурт Kozak System. Серед них – “Подай зброю мені, брате”, “Мольфар”. Вони стали дуже по* пулярними. Ось як боляче й щиро відгукується про втрату товариша соліст гурту Kozak System Іван Леньо: “Дорогий мій, Друже. Дорогий мій, впертий і добрий, Друже. Ти прийшов в це життя як світлий Янгол. Біля тебе було завжди тепло і драйвово. Ти завжди мріяв і робив. Ти знав чого хочеш, і був переконливим в своїй правоті. Ти був унікальним поєднан* ням справжнього воїна і справжнього поета. Ми написали з тобою “Подай зброю”, “Сила і зброя”, “Досить сумних пісень”, “Свобода наче любов”, “Мольфар”, “Ті, що тримають небо над Різдвом”. У нас залишилася одна пісня, яку ми мали видавати буквально на днях – “Не покинь”. Ніколи б не подумав, що саме вона стане прощальною в нашому з то* бою житті...” Слова і пісня “Мольфар” стали знако* вими і пророчими для Гліба Бабіча. Зали* шилися цікаві спогади самого автора: “Мольфар” з’явився за один день. Раптом. Не спитавши навіть мене – чи хочу я цьо* го тягаря? Напередодні був особливий ві* зит KOZAK SYSTEM до фронту. Ми зніма* ли кліп до нашої спільної пісні “Подай зброю”. Зйомка відбувалася просто на пе* редовій. Ми знімали чесний фронтовий кліп. Тому в ньому брали участь також бій* ці з моєї 10*ї гірсько*штурмової бригади. Напередодні “Козаки” дали польовий концерт для хлопців та дівчат. Прямо у бе* тонному приміщенні укриття, майже без апаратури – наживо. І, природно, було ба* гато спілкування з людьми, які ось хвили* ну тому повернулися з передової, послуха* ли концерт, поспівали разом – і пішли на* зад у війну. Того ж вечора, наступного ран* ку і в процесі зйомок на мене сипалися де* сятки запитань. Козаки завжди приймали близько до серця і війну за свободу (вся їх* ня творчість народжена Свободою), і долю тих, хто воює за Україну. Але після такого щільного спілкування їм захотілося вник* нути, відчути і зрозуміти набагато більше. Я розповідав. Відповідав на запитання. Утому числі й на питання щодо взаємин зі смертю на війні. Згадував загиблих побра* тимів. Ми говорили про те, наскільки на* ше суспільство цінує ризик та жертву своїх воїнів. Говорили про пам’ять. Про щи* рість. Про співчуття. Багато про що. Вранці я відвіз їх до Краматорська і по* садив на поїзд до Києва. І на зворотному шляху до Попасної у мене почали виника* ти музика та слова Мольфара. Мольфар прийшов одразу. Цілісним чином, ідеєю та формою. Мабуть, вплинули наші розмови напередодні. Мольфар – це наша совість, пам’ять, щира скорбота та розуміння сен* су війни за свою країну та Свободу. Це все – про тих, хто сплачує максимальну ціну за спільне благо. І містична здатність до самопожертви. Жертвуй собою – щоб дати жити іншим. Саме такі люди боронять Ук* раїну. Мольфар – це бажання зберегти найкращих. І біль від того, що це часто бу* ває неможливим. І намір зберегти хоч би пам’ять про них. Світлу та довгу. І вдяч* ність. Коли я доїхав до Попасної – я вже знав, як звучатиме пісня. Якою буде музи* ка. І які емоції будуть у голосі та виконан* ні Івана Леньо. Точніше, передчував. Тому що пісня створювалася саме для KOZAK SYSTEM. Я відчував, що краще за них ніх* то не передасть те, що змусило мене напи* сати цю пісню. Це було як передчуття ди* ва. І диво сталося. За кілька днів я приїхав у коротке відрядження з фронту до Києва. Прий* шов на репетицію, увімк* нув мікрофон і заспівав Мольфара. Просто так, без жодного супроводу. Спер* шу було кілька хвилин повної тиші. А потім вони взяли інструменти та поча* ли грати. А Іван – співати. Саме так, як я уявляв. Без жодного слова з мого боку “як треба”... А Іван не просто співав – він ставав Мольфаром. З самого пер* шого виконання він не співав – проживав пісню. Йому діставалося найбіль* ше. Він говорив – Моль* фар за одне виконання ви* чавлює з мене більше сил та емоцій, ніж двогодин* ний концерт. Але співав знову і знову. Піс* ня народилася за день. Саме у такій формі, як її почують зараз. Але містика на цьому не скінчилася. Минуло чотири роки. Але пісня ніяк не могла дійти до слухачів. З різних причин. Головне – не складалося з тими, хто зніме для пісні максимально відповідне відео. Начебто Мольфар тримав її до головного часу. Коли почалося повномасштабне вторг* нення, ми зрозуміли – чому. Бо все загос* трилося у десятки, сотні, тисячі разів. Бо смерть збирає найщедріші жнива за останні вісімдесят років. Бо усвідомлення того, що ми стоїмо на порозі знищення – перетво* рили подвиг на спосіб життя цілої армії та цілої Нації. Вона потрібна саме зараз. І як же ж шкода, що це “зараз” таки настало...” Неповторний талант мав поет Гліб Ба* біч. Його зболені слова проростають ней* мовірною енергією, любов’ю до України. *** Не схиливши в покорі коліна, Не піддавшись брехні і прокльонам, Посміхається Богу моя Україна – В камуфляжному вбранні мадонна. Незалежна від смерті і страху, Попри біль кайданів і полону, Ти відправлена, навіть, катами на плаху, Королевою сходиш до трону. Твоє серце – любов і надія, А душа і простори – безмежні. Ти навчила дітей воювати за мрію, Від числа ворогів незалежно. Ти навчила – нащо ми, і хто ми. Щоб триматися навіть в облозі. Ти покликала йти незалежно від втоми, По прямій і тернистій дорозі. Ти як пісню співаєш свободу, Колискову – святу і бентежну. Ти джерельну, живу, незабруднену воду – Нам з долоней даєш обережно. Незалежно від щільності бою, Не хвилюйся * все буде як треба. Щоб не сталося, знаєш, завжди над тобою Твої діти утримають небо. Я світанок у полі зустріну, І побачу, крізь ранок бездонний, Бог до сонця за руку веде Україну – Камуфляжну, щасливу мадонну. 2018 *** Ти бачив сльози пшениців? Їх стогін, ніби породіллі, Святу осанну у хрестів І буйне зілля... мертве зілля... Чи чув сьогодні крик сича? Що заколисував останню Молитву спраглу від меча, Зомлілу на світанні. Ти бачив вишитий рушник, Розп’ятий днесь на вишні? Геройський лик... Господній лик, Святий у світі грішнім... Чи бачив сльози пшениців?.. Чи чув сьогодні крик сича?.. Рушник торкався до хрестів, Розп’ятий од меча... Летів до неба крик сича... *** Коли смерть присяде на бруствер, спитає – “Ну що тут ти?” Коли нас, як тісто, місить вогняний вал, Я не стану смикати Бога – вийду в канал арти. У піхоти з артою і Богом – завжди прямий канал. Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни, Продиктую чарівні цифри,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин