Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Присутність у нинішньому просторі України постаті Ірини Калинець є не лише очевидною та затребуваною, але й видається необхідною”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Символ громадянської стійкості та бійцівської мужності До роковин пам’яті Ірини Калинець

Слово Просвіти, №26 за 2022 рік

Галина РАЙБЕДЮК, професорка, лавреатка премії імені Ірини Калинець, м. Ізмаїл Оце єднання в слові та у крові, оце єднання дай нам днесь! Не просим, Боже, вічної любові, але єднання, що сильніш над смерть... Ірина Калинець Усесвітньо відома мисли* телька, активна учасниця спротиву тоталітарним ре* жимам і нацистській ідеології Ханна Аренд писала, що “навіть за найтемніших часів ми маємо право сподіватися бодай якогось промінця”, і що є такі люди на землі, які своїм життям і працею за будь*яких обставин спроможні засвітити оте “мерехтливе і не* зрідка кволе світло”, котрим ося* гають визначений їм на землі строк. З*посеред таких непере* січних особистостей, пасіонаріїв нашого народу, здатних у склад* них обставинах “українського безчасся” (І. Дзюба) Словом і Чином освячувати його духовний поступ, вирізняється постать Ірини Калинець – полум’яної Українки, Героїні світу, дисиден* тки*правозахисниці, багатоліт* ньої бранки комуно*московських політичних таборів (1972–1981), авторки глибоко ліричної поезії, художньо досконалої прози, ці* кавих творів для дітей, ґрунтов* них наукових праць та пристрас* ної публіцистки, енергійно*нев* томної громадської діячки на те* ренах державотворення. Вона “достойно пройшла життєвий шлях і залишила живим у спадок взірець чесного служіння матері* Україні”. “Непоборне прагнення до волі, почуття високої патріо* тичної відповідальності, громад* сько*політичної і християнської гідності, активної життєвої пози* ції, безперечно, дають підстави говорити про Ірину Калинець са* ме в контексті плеяди видатних українок, власне, у сенсі отієї священної присяги “Я вийду са* ма проти бурі / І стану, – поміря* єм силу!” [відомі рядки Лесі Ук* раїнки з її вірша “У чорную хмару зібралася туга моя”. – Г. Р.]”. Біографія Ірини Калинець – яскравий приклад рідкісного подвижництва та стоїцизму в бо* ротьбі за право українського на* роду мати власну державу, мову й культуру, освіту й науку, дихати своїм повітрям, будувати рідну оселю, робити самостійний вибір щодо усіх сфер національного буття. “Одержима духом непоко* ри” (Л. Сеник), вона була люди* ною гідності й честі, яка не лише літературно, але й біографічно явила “зразок національної пов* ноти і великого національного серця” (ці слова Є. Маланюка про Г. Чупринку цілком відпові* дально можна стосувати й до Іри* ни Калинець). Усепроникний і всеосяжний феномен її кипучої життєдіяльності й різногранної творчості визначило глибинне рефлексування національної ідеї та багатоаспектна практична реа* лізація смисложиттєвих проблем українського народу, котрі “зачі* пають не лише інтелект, а цілу людську істоту, отже, є насущни* ми для буття національної спіль* ноти в усій його ціннісно сприй* нятій людиною конкретності”. “З вершин сьогоднішнього дня виникає враження, що Ірина Ка* линець мовби працювала на істо* рію та своє місце в ній, – зазна* чає М. Осадчий у передмові до книги поезій “Шлюб із полином” (2012 р.). – Але протягом довгих років особисто спілкуючись з по* еткою, ми застерігаємо від подіб* ної здогадки. Кожний крок, кож* на мить, кожна життєва ситуація для Ірини Калинець “аж через вінця” сповнені беззастережної громадянської й особистої відпо* відальності за долю окремої лю* дини й України загалом як най* значущішої цінності життя”. Ірина Калинець є доволі зна* ною особистістю, тому перепові* дати віхи її життєвого й творчого шляху, мабуть, немає потреби. Усе ж варто нагадати принаймні пунктирно найважливіші з них, аби зрозуміти, чому для українс* тва її постать стала “символом гро* мадянської стійкості і бійцівської мужності” (М. Маринович). Як відомо, вона належала до тих па* сіонаріїв*інакодумців (Іван Гель, Михайло Горинь, Ігор Калинець, Стефанія Шабатура та ін.), котрі у Львові в 1960*х роках формува* ла національно зорієнтоване ін* телектуальне й культурно*мис* тецьке середовище. З настанням пори гонінь на український сво* бодопростір, однозначно прий* няла позицію протистояння ре* жиму: відкрито виступила на за* хист арештованого історика Ва* лентина Мороза, разом із В’яче* славом Чорноволом ініціювала “Комітет захисту Н. Строкатої” у відповідь на арешт 6 грудня 1971 року дружини відомого довголіт* нього політв’язня С. Караван* ського. Незважаючи на погроз* ливі численні попередження кар* них органів, вона не припиняла й літературної творчості, вже на ту пору офіційно визнаної “небла* гонадійною”. Її проникливі пое* зії, як і гострі радикальні виступи проти національної руйнації інк* римінувались за статтею 62. 1 КК України як “державний злочин”. Тут доречно навести один із фраг* ментів обвинувального висновку (10. 07. 1972): “Калинець І. О. з метою пропаганди антирадян* ських націоналістичних ідей на* писала значну кількість віршів, які проникнуті антирадянською націоналістичною ідеологією […] закликами до боротьби за “від* родження” України”. Жорстокий вирок (6 років та* борів суворого режиму й 3 роки заслання) не зламали патріотич* ного духу й твердих переконань Ірини Калинець – ні під час судо* во*слідчих процесів, ні в період неволі. Її стійкість і бійцівська мужність варті подивування та глибокого пошанування. Відомий правозахисник М. Маринович в інтерв’ю газеті “Християнський голос” (2012 р.) з цього приводу свідчив: “Якщо серед чоловіків* політв’язнів “зеківським генера* лом” був В’ячеслав Чорновіл, се* ред жінок*політбранок таким ге* нералом, наважуся припустити, була Ірина Калинець. Не перелі* чити протестів, до яких вона вда* валася за часів свого ув’язнення; численними були також і карце* ри, якими її карали за правдо* любство і вільнолюбство”. У не* вільничих умовах мужніло грома* дянське й творче “прямостоян* ня” (за В. Стусом) Ірини Кали* нець, употужнювалось її націє* центричне “Я”, міцніла тверда ві* ра в те, що “ще життя не скінчене твоє [...] Бо ще тебе чекає Украї* на”. Усі життєві випробування сприймалась нею “не як нещастя, удар долі, а навпаки, як дарунок долі, богопомазаництво, як хрест, узятий на себе свідомо і добро* вільно понесений кривавою, але радісною дорогою на Голгофу”. Символом прийдешнього, заради якого доводилось офірувати жит* тя, в невольничій ліриці поетки виступає домінантний образ свіч* ки (свічника) як знак утверджен* ня ідеї вічності, єдності з рідною землею, з “промінчиком неба Ук* раїни”, з Усевишнім: “І цей свіч* ник ще заясніє знову, / коли покличе полум’ям, як словом, / в цю землю повернутися назад, / щоб освяти* ти з рідного порогу / твій шлях до неї і на суд до Бога”. Роки неволі не затьмарили світіння національної душі й не знизили високої напруги безком* промісного слова й активного чину Ірини Калинець. До поезії вона більше не поверталась, ске* ровуючи дієвий патріотизм і пасі* онарну снагу в русло практичної діяльності. Вельми важливою та незамінною з цього погляду ви* дається її плідна й результативна праця в гуманітарній площині тав царині державотворення. Про це свідчить ефективна робота у Верховній Раді першого скли* кання як голови підкомісії з пи* тань освіти й науки та члена депу* татської групи “Незалежність” (голова – Л. Лук’яненко), чис* ленні відкриті листи*звернення до різних інстанцій та посадових осіб, публічні виступи з націо* нальних питань. В обстоюванні націєохоронних позицій Ірина Калинець завжди була послідов* ною, непоступливою та безком* промісною. Злодійський напад осоружних московитів на нашу землю “оголив” немало її перед* бачень і застережень. Так, вона викривала ворожу місію москов* ського патріархату в Україні, гнівно засуджувала “сатанинську руйнацію” його прислужниками духовного простору українців: “Вони ж з амвонів своїх благослов* ляли вбивць і злодіїв, вони ж сла* вословили богохульникам і мовчали перед брехнею, вони ж одягнули коштовні ризи задля власної вигоди [...] Очі їхні не бачать піднесених високо скрижаль Господніх...”. (Яка прозора алюзія на сьогоден* ня!). Ці перейняті ненавистю до ворога слова з її “ТРЕНОСУ у ти* сячоліття хрещення України”, датованого 1988 роком, гостро резонують у нашому нинішньому протистоянні російському оку* панту, коли “нещасні в убогості духа свого” й у “погорді до Духа Святого” московити в попів* ських рясах освячують своїх па* рафіян на жорстокі вбивства ук* раїнців. Для Ірини Калинець, іс* тинної патріотки й фахового фі* лолога, особливо важило питан* ня удержавлення й повноприсут* ності в усіх сферах української мови як ключового коду націо* нально*духовної ідентичності на* роду. Відтак настійними були її вимоги щодо повсюдної деруси* фікації, а виступи супроти то* тального зросійщення україн* ського простору – систематични* ми й аргументованими. Віддаючи багато сил справі реформування системи освіти в Україні, вона зо* середжувала акценти на потребі закриття російських шкіл, наго* лошуючи, що “їх спонсорує во* рожа нам держава – росія”. Ще у ранньому вірші “Чигирин” (цикл “Дорошенко”) поетка зневажли* во й саркастично, у стилі Шев* ченкових інвектив говорила про москву як про “облудну, фальшю перегірклу, / безвстидну, як повій* ну дівку”. Світоглядним осереддям ки* пучої діяльності Ірини Калинець була ідея державності духовної України як святині – особистої та загальнонаціональної. В інтерв’ю газеті “Поступ” (від 28 травня 2006 року) вона з цього приводу свідчила: “Коли життя добігає схилу, радше питаєш: чи хоча б якісь із твоїх ідеальних мрій здій* снилися? Україна. Незалежність… Відколи себе пам’ятаю, проголо* шення незалежності уявлялося ме* ні сповнене дзвонами всіх церков. І Україна – як град небесний…”. За її переконаннями, потужною державою Україна відбудеться лише тоді, коли “нарешті україн* ський народ стане повноправним господарем на своїй землі і буде визначати характер української держави”. А збудувати її здатні “лише свідомі українці, які бу* дуть позбавлятися від рабської психології меншовартості, які ус* відомлюватимуть свою ідентич* ність, знатимуть свою історію, шануватимуть свою мову, культу* ру, традиції, коли до малоросів повертатиметься національна гідність і гордість”. У статті “Бо славу ми вже маємо й неславу” чітко окреслено ті ключові пріо* ритети, на яких мала б вибудову* ватись концепція державності: 1) духовне, моральне і фізичне здоров’я нації; 2) освіта; 3) обо* рона”. Смислова інтерпретація різних рівнів національного сен* су буття є наскрізною в усьому доробку Ірини Калинець, більша частина якого репрезентована впорядкованим Ігорем Калинцем восьмикнижжям, що побачило світ у львівському видавництві “СПОЛОМ” у 2012–2014 рр. Ро* ком пізніше з’явився додатковий том “Метелики над могилою”, до якого увійшли не включені до по* передніх книг художньо*публі* цистичні твори та мемуаристика. Прочитання й осмислення вмі* щених у цьому виданні матеріалів переконує, що місце й роль Іри* ни Калинець у духовному поступі українського народу має ту енер* гетичну вагу, яку до певної міри можна вважати й стратегічною – з огляду на художнє візіонерство та цілісну, реалізовану на практи* ці програму (філософсько*есте* тичну, культурологічну, релігійну й державницьку). Свою мислен* нєву енергію, сенс життя й твор* чості в усі періоди життя (дов’яз* ничний, невільничий і післязас* ланський) вона спрямовувала на утвердження висоти й незнищен* ності національного духу, явивши біографію вольової українки з ідеалами християнських чеснот. ...Цьогоріч минає десять років відтоді, як Ірини Калинець немає з нами в земному світі. 31 липня 2012 року її життєве коло завер* шилось, але “коло духу триває і воно не має кінця”, озиваючись до нас, нині сущих, “сплеском сло* ва” її заповітів: “Учімося боронити свої ідеали”; “Не поклоняймося чу* жим ідолам”; “Засівайте землю свою і бережіть дари її”; “Хвалу возздайте Богові нашому”; “Не йдіть за більшістю на зло, і не від* ступайте від правди”; “...не будь* те, як народ, що втратив розум і живе без сенсу!”. Присутність у нинішньому просторі України постаті Ірини Калинець є не ли* ше очевидною та затребуваною, але й видається необхідною. По* дібна важливість великою мірою зумовлена тим, що будь*яка роз* мова про неї зазвичай виходить далеко поза межі літератури чи дисидентської біографії, що є зримою розгадкою таємниці фе* номену цієї унікальної пасіонар* ної особистості, однієї з ключо* вих постатей національного ду* ховного життя останніх десяти* літь. Вона “залишила нам пам’ять про мужність і незламність, а ще – свою творчість” (Звенислава Ка* линець*Мамчур). На могилі “бе* регині нашого духу” (Л. Киянов* ська) викарбувано рядок з її вірша “Софійське графіті”: “Я на день воскресіння прийду...”. Сьогодні ця пора настала. З нечуваною силою гартується крицева міць і непере* можна снага нації, а з нею воскре* сає Слово великої Українки – пристрасний заклик до “єднання, що сильніш над смерть” у боротьбі з осоружним окупантом: “Во ім’я волі і синів / нехай веде нас чистий гнів!”. У статті “Вибір”, опубліко* ваній на сторінках “Вечірнього Києва” ще в березні 1994 року Ірина Калинець писала: “Те, що Україна вижила у вирі тисячоліть, зберегла свою ментальність (хай нині ще не масово виражену), ство* рила високодуховну ідеологію наці* ональної держави – є для нас наді* єю”. І цей вибір стає сьогодні ре* альною потребою не тільки укра* їнського народу, але й усього сві* тового ладу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин