Незабутні · “Берегти єдність зараз, працювати разом на перемогу – це найважливіше національне завдання, яке всі ми обов’язково виконаємо”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
28 липня – День Української Державності
Слово Просвіти, №26 за 2022 рік
Євген БУКЕТ Україна вперше відзначила День Української Держав* ності 28 липня. Відзначила в час неймовірно жорстокої вій* ни – на шостому її місяці, після восьми років бойових дій на Дон* басі, в протистоянні з москов* ською ордою, що триває впро* довж кількох століть. День Української Державнос* ті покликаний утверджувати зв’язок українців, які живуть те* пер, з нашими пращурами, які впродовж багатьох поколінь бу* дували державність українського народу. Це свято має виховати в кожного громадянина України розуміння того, що державотвор* чому досвіду українців, нашій культурі, нашій самобутності, ук* раїнському характеру не одна ти* сяча років. З огляду на наявну джерельну базу український народ почав ут* верджуватися в своїй державності понад 2000 років тому. Перші державні утворення на території сучасної України – Кіммерія, Скіфія, Боспорське царство, ан* тичні міста*держави існували ще до нашої ери. А от початковою точкою, від якої маємо право вес* ти родовід сучасної державності, є Антський племінний союз, що існував від IV до початку VII ст. Саме в цей час було засновано місто Київ. Нащадками антів були русичі, які заснували Русь – середньовіч* ну феодальну монархічну держа* ву зі столицею в Києві. День Ук* раїнської Державності невипад* ково відзначається саме 28 липня – в день Хрещення Русі. Адже са* ме ця подія, що ознаменувалася створенням Київської митрополії та призначенням до Києва пер* шого митрополита Михаїла, оз* начала перетворення Русі на пов* ноправну в християнському світі державу. Це був цивілізаційний вибір, який вплинув і продовжує впливати не лише на українські землі, а й на багато сусідніх країн. За право володіти Києвом змагалися кілька поколінь на* щадків легендарного князя Рю* рика. А представниці роду київ* ських князів є в генеалогічних де* ревах чи не всіх нинішніх монар* хів Європи. У 1240 році владу над Києвом отримав князь Данило Романович Галицький, який в наступні роки домігся підтвер* дження її і від Батия, і від Папи Римського Іннокентія IV. У 1253 році папський легат абат Опізо коронував князя Данила. Пере* творення Русі на королівство ут* вердило європейський вектор розвитку нашої країни, хоча її ге* ографічне розташування прово* кувало процеси, коли за київську спадщину змагалися не тільки за* хідні, а й східні монархи. Люблінська унія 1569 року засвідчувала, що “Київ був і є го* ловним містом Руської землі”. Згідно з документом, Київське князівство прилучалося до Коро* ни Польської на конфедератив* них засадах, зберігаючи той са* мий обсяг самостійності, що й Волинська земля. Очільником обох цих адміністративно*тери* торіальних утворень тоді був Костянтин Костянтинович, князь Острозький, Київський, маршалок Волинський і староста Володимирський. За визначенням Володимира Винниченка, державність – це устрій усього матеріального і ду* ховного буття цілого народу, ком* плекс тих інститутів економіки, політики, культури, що діють на території, населеній національ* ним колективом, і зв’язують його в компактну цілість, забезпечу* ють розвиток у сучасному та май* бутньому. Історія вчить, що лише власна держава є найкращим способом збереження життя і розвитку як цілого народу, так і кожної особистості. Скориставшись правом на повстання, закріпленим у юри* дичних документах XVII століття, гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький після за* хоплення Києва в 1648 році був коронований на князя Русі, за* снувавши першу українську дер* жаву модерного типу. Адже наці* онально*визвольна війна під проводом Богдана Хмельницько* го разом із Англійською револю* цією та тридцятирічною війною в Європі заклали основи сучасного світового порядку — поділу світу на національні держави і появу пов’язаних з цим принципів між* народного права. Саме з 1648 ро* ку походять: пріоритет націо* нальних інтересів, принцип ба* лансу сил, пріоритет держав — націй, принцип державного суве* ренітету, право вимагати невтру* чання у свої справи, рівність прав держав, зобов’язання виконувати підписані договори та інші атри* бути відносин між країнами. Вимушена військово*полі* тична угода Війська Запорозько* го з Московією, підписана в 1654 році, призвела до чотирьох укра* їнсько*московських воєн, які за* вершилися повним розгромом московитів на чолі з царем і са* мопроголошеним патріархом петром І під час Прутської кам* панії 1711 року. Але інтересами української козацької держави великі імперії пожертвували тоді заради 25*річного миру… Багато років поспіль гетьман Війська Запорозького і останній князь Русі*України Пилип Орлик намагався дипломатичним шля* хом відновити права козацької нації на власну державність. Про* те, європейські правителі, палко підтримуючи його, опікувалися лише власними національними інтересами. Тим не менше, масив документів того часу переконли* во доводить, що Україна була не* залежною самодостатньою дер* жавою, з власною Конституцією, ще на початку XVIIIстоліття, а не від 1922 року, як декому ввижа* ється… Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Ку* ліш, Михайло Драгоманов, Воло* димир Антонович, Олександр Кониський, Іван Франко, Леся Українка, Микола Міхновський, Михайло Грушевський та інші ін* телектуали ХІХ – початку ХХ століть обґрунтували доктрину українського конституціоналізму. Вони проклали міцні мости між державницькими традиціями ки* єво*руської, литовсько*руської і козацької доби та майбутньою незалежною українською держа* вою, яка народилася у вирі Пер* шої світової війни і проголосила незалежність 22 січня 1918 року. Українська революція 1917– 1921 років вплинула на геополі* тичні процеси в Європі. Україн* ська держава в межах етнічної те*
риторії хоч і ненадовго, проте стала реальністю. Й ідея соборної України стала провідною у виз* вольних змаганнях ХХ століття. Спроби відновити українську державність чи вибороти її вій* ськовим шляхом тривали впро* довж 1930*х – 1950*х років, проте змогли реалізуватися тільки 24 серпня 1991 року. Незважаючи на те, що україн* ську радянську соціалістичну республіку складно трактувати як форму української державності, від неї Україна успадкувала статус засновника Організації об’єдна* них націй та адміністративно*те* риторіальний устрій, що закріп* лений у Конституції 1996 року. Важливо зазначити, що су* часна Україна є правонаступни* ком не тільки урср, а й Україн* ської Народної Республіки. 14–15 березня 1992 року надзви* чайна сесія Української націо* нальної ради 10*го скликання, законодавчий орган УНР в екзи* лі, ухвалила рішення про переда* чу повноважень й атрибутів дер* жавної влади УНР легітимним державним органам влади Украї* ни. Ця подія вкотре засвідчила, що традиція української держав* ності не має розривів і нині ус* падкувала всі засадничі ознаки, накопичені впродовж тисячі ро* ків. Невипадково зараз у багатьох подвигах наших воїнів, у мудрос* ті наших людей у боях, навіть просто в розмовах звичайних ук* раїнців про те, що відбувається, ми можемо побачити, ми можемо почути і зрозуміти приклади та* ких же характерів, як сотні років тому. Можемо побачити прикла* ди такої ж хоробрості, такого ж ставлення до життя і найголовні* ше – ставлення до України й до ворога. Лише ті, хто абсолютно не знає правди історії й абсолютно не відчуває її сенсу, могли ухвали* ти рішення атакувати Україну. На жаль, Київ, як центр тисячоліт* ньої митрополичої кафедри, досі залишається об’єктом особливо* го інтересу москви, яка поклала Володимирове хрещення наших пращурів в основи своєї неофа* шистської ідеології “русского мі* ра”. Росія ненавидить українців як націю, бо не може змиритися з українською державністю, на* шою незалежністю і нескореніс* тю. Але після всього, що пройшов наш народ, після всього, чого ми навчилися за століття, українці ніколи не віддадуть своєї неза* лежності. І вже не зламаються зсередини, як це бувало не раз. Адже сьогодні ми нарешті маємо національну єдність – обов’язко* ву умову збереження державності. Берегти єдність зараз, працю* вати разом на перемогу – це най* важливіше національне завдан* ня, яке всі ми обов’язково вико* наємо. А отже, зможемо зробити те, що не вдавалося зробити рані* ше попереднім поколінням. Це стосується й нашого захисту в цій війні за незалежність, і нашого руху в об’єднану Європу до пов* ноправного членства у ЄС, і на* шої здатності стати однією з най* більш сучасних держав світу.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
