Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Мова, Рідне Слово є нашою Єдністю, Безпекою, Силою та Прогресом”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Воїни звитяги та свободи», с. 1

Воїни звитяги та свободи

Слово Просвіти, №26 за 2022 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 28 липня. Нацист, терорист лавроv нині здійснює за дорученням свого пахана путлєра “африканське” турне, щоби якось, хоча б в Ефіопії, реанімувати бездиханну руzькомірську “велич”. Дарма, адже весь цивілізований світ уже остаточно переконався в тому, що моzковія здатна лише на “дипломатію” кривавого м’ясника. Такою є реальність й оцінка кровожерливої політики кремля. Сьогодні сенат США визнав роzію країною, що є спонсором тероризму. Хоча було б правдивіше державою*терористом ХХІ століття. 155*й день повномасштабної війни моzковських рашистів проти Українського народу підтверджує факт, що ця токсична для людства недоімперія орків асоціюєть* ся у світі як найбільше зло, яке руйнує без* пеку, розвиток, життя. 28 липня Україна вперше відзначила День Української державності. На жаль, в умовах віроломної агресії моzковитської орди, коли вся мапа України оповита три* вожними сиренами, руйнуваннями, смер* тями, які несуть путлєровські асвабадітєлі. Якось рвотно читаються слова турецького очільника про те, що “ми дивимося на путі* на як на друга, а не ворога”. Якими ж кри* теріями варто послуговуватися, щоби долі понад 10 мільйонів українців*біженців; де* сятки тисяч смертей мирних людей; 358 вбитих дітей та 693 поранених й покаліче* них окреслювалися такими “дружніми” оцінками щодо путіна, що є образою для всіх українців. Адже з ним неможливо асо* ціювати будь*яку людську подобу. Людо* жерна звірина. І треба, нарешті, переста* вати тішити себе ілюзіями, обманюючи людство, що ця бункерна істота, знищую* чи все живе, здатна до діалогу, комунікації, розуміння. Чому ж ті політики, котрі намагаються “зберегти обличчя” цієї людиновбивчої потвори, публічно не заявлять, що він є “носієм” “вєлікой культури” руzні, яка виплоджує вбивць, ґвалтівників, мароде* рів, що своїм дикунським розбоєм уже зруйнували в Україні 2197 закладів освіти (223 – дощенту), знищили понад 400 об’єктів культурних пам’яток. Моzковія несе не тільки смерть людям, але й жор* стоко руйнує історичні будівлі, церкви, музеї, пам’ятники, художні галереї, бібліо* теки, несучи духовну смерть українцям, їх* ній національній ідентичності. Недарма диктатор путін у годинному вереску*про* мові напередодні вторгнення в Україну закликав до “денацифікації”. Цю безпросвітну глупоту влучно про* коментував знаний у світі історик Тімоті Снайдер, зазначивши, що “нацист” – за визначенням путіна – це українець, який відмовляється визнати себе роzіянином. А якщо “відмовляється”, то підлягає зни* щенню народ, його держава, національна культура, ідентичність, рідна українська мова, віра, історична пам’ять. У цьому ко* роткому нацистському посилі міститься вся ідеологія кремлівського ординства, що тотожне фашизму й народовбивству. Тому злодійські удари по історичних, освітніх, наукових спорудах, пам’ятниках національної культури, мистецтва є спла* нованими воєнними злочинами (відповід* но до Римського статуту). Отже, перед Ук* раїною, що підписала Римський статут, нагальним завданням є його ратифікація. Бо лише в тому випадку уможливиться ефективна співпраця з Міжнародним кри* мінальним судом для розслідування зло* чинів про завдані руйнування та втрачені культурні цінності. Щоби не відбулося повторення “досвіду” з нерозслідуваними “культурними” злочинами в колишній Югославії. А ось Український інститут при МЗС України, що є, на жаль, мало публічним, нині мусить активніше розповідати про варварів*кацапів ХХІ століття, котрі впро* довж віків тільки й існували (вегетували) для того, щоби руйнувати, витолочувати, знищувати культурні та історичні об’єкти України. Однак цього разу не вдасться, бо віри* мо в Збройні Сили України, що захистять, збережуть, переможуть. Але щоби не окацапитись, маємо всі шанувати історію розвитку Української державної ідеї, яка завжди опиралася на найвищу цінність – БОРОТЬБУ, добре пам’ятаючи Шевченкове застереження, щоби не “кохалися” з москалями. “Бо мос* калі – чужі люде…”. Їх потрібно тільки до* лати й поборювати. Іншого не дано. Бо* ротьба з московитами мусить проявлятися всіма, скрізь і всюди, як безальтернатив* ний змаг та громадянський обов’язок. Понад 110 років тому Дмитро Донцов у статті “Шевченко і патріоти” напише: “відмова від боротьби (з москалем), від тіні протесту є симптомом морального пони* ження і розкладу”. Слава Богу, що на скри* жалях Української Держави гордо, на ці* лий світ, майорить та звучить: “Слава Ук* раїні! Слава Нації! Смерть Ворогам!”. Боротьба – наш оберіг і національний стяг. Українці – непереможні! 23 липня. На тлі війни та злочинів нелюдів*моzковитів нібито й не на часі розмова про наболілі мовно*культурні теми. Однак це не так. Адже поза національною матрицею будь*який народ, втрачаючи власну ідентичність, історичність, сакральність буття, імунітет державної живучості, стає жертвою чужинських експансій. Торкаюся цього чутливого суспільного нерва, оскільки натрапив на вислови співачки полякової, яка ще не так давно полюбляла в кокошнику наспівувати руzькомірські шлягери. Бо, на її думку, саме продаючись у такому асортименті, можна досягати “успіхів”, стаючи “знаменитістю”. Правда, сьогодні все ніби інакше. Вона майже імперативно стверджує, що розуміє, “хто для нас ворог. Ми його бачимо, і знаємо, як з ним боротися. З ним варто воювати. Проте ми влаштовуємо срачі всередині нашого суспільства з різних приводів. Останній хейт – це мовне питання. Суспільство розколюють, а це на руку нашим ворогам”. Погоджуюсь, що йде війна. Але розв’язана вона нацистською раzєєю, пут* лєрівськими орками, фашистським кацап* станом, здичавілими моzковитами, любі* тєлямі руzкого міра. А ще – внутрішніми запроданцями з їхнім магучім язіком. Наводжу приклад, який підкреслює, що війна йде повсюди, а загрози йдуть не від національно стурбованих, а від печер* них моzкворотих. Так, викладач Київської Політехніки насіров сьогодні настійливо пропагує (попри норми закону) викладання роzій* ською, не воліючи державну знати, вико* ристовувати, навчаючи студентів. Зміст проведеного ним зухвалого анкетування лише засвідчує живучість злоякісних пух* лин “руzькомірства” в освітньо*науковому просторі навіть у найбільш шанованих “національних” університетах. Бо коли читаєш: “Вы хотели бы лекции слушать на русском, как живой рассказ с англоязычными терминами или сухо и убого, но соловьиною?”, то стає лячно, усвідомлю* ючи, в яких мерзенних руках українофоб* них педагогів і науковців перебуває наша молодь, формується майбутня українська інтелігенція. Подібними “наставниками” з насірових досі засмічується освітній процесу низці наших університетів (і не тільки). Натомість окремі зарубіжні універси* тети, зокрема польські, пропонують укра* їнським студентам викладання україн* ською. Наприклад, Краківська Політехніка розпочинає в 2022/2023 навчальному році безкоштовне навчання інженерів україн* ською мовою для тих, хто має українське громадянство, втікає від війни та говорить українською. Формується унікальна мо* дель навчання на стратегічних для України напрямках, безпрецедентна в польській системі вищої освіти, що є виявом поваги до рідної мови українців та високого розу* міння значущості для Нації цінності Мо* ви. Промовистий факт для наслідування від європейської Нації, яка знає ціну і ве* лич материнського Слова. Водночас нага* давши нам, що Мова, Рідне Слово і є на* шою Єдністю, Безпекою, Силою та Прогре* сом. Доречно пригадати вчення відомого філософа Й. Фіхте про “рідну” і “чужі” мови, які містили свої синоніми “живого” і “мертвого” народів. Невже в Україні треба постійно дово* дити, що війна нацистської московії є ек* зистенційною, світоглядною? Невже не бачать, з якою люттю кремлівські нелюди нищать українські національно*культурні цінності, бібліотеки, музеї, дошкільні за* клади, школи, університети, академії, те* атри, історичні пам’ятники? Особливо нестерпною для них є Українська Мова, оскільки стала наймогутнішою зброєю проти моzковії впродовж 400 років. Віками війна для цієї здичавілої орди слугувала знищенню української мови, во* ни розуміли, що здолати Україну й Україн* ців можна, лише остаточно витолочивши цей духовний скарб Нації. Але цього ніко* ли не станеться, тому клятий москаль при* речений на згубу. Однак знаймо: навіть якщо припинять* ся бойові дії, то війна з моzковитами про* довжуватиметься. Адже їхньою метою є знищення України як Держави та Українців як Народу, Нації. Тому й здійснюватиметь* ся вона на всіх напрямах життєдіяльності і торкатиметься всіх – держави, громадян* ського суспільства, кожного сущого, вели* кого і малого. Мусимо знайти в цій борні своє місце громадянина, живучи найважні* шою місією ліквідації рашистської недоім* перії. Тому захищати всім і всюди Україн* ську Мову, оберігати, творити й розвивати її верховинну вартість є тотожним захисту України, Народу, Рідної Землі. І саме вона здатна консолідувати, інтегрувати всі наці* ональні сили антипутінського, антимоz* ковського, антиімперського характеру. Очевидно, що клуб любітєлєй “харо* шіх руzькіх” для цього нам не в поміч. Бо все пов’язане з моквою необхідно вичави* ти з національного організму, замінивши непотріб україноцентричними цінностя* ми, знаннями, досягненнями світової культури. Але не такими “прикладами”, якими час від часу нас “годують” окремі очільники. Не знаю, яке враження на ін* ших справило нещодавнє пішохідне ін* терв’ю мера столиці Української Держави Кличка відомому любітєлю “руzкості” Гордону. Неприємно й образливо. Київ* ський Голова української столиці, який мусить бути законодавцем державної, культурної, політичної “моди”, запропо* нував киянам та всім українцям у суспіль* ному національному просторі довготрива* ле й нудне цвенькання поганою кацап* ською мовою. У письменника Василя Герасим’юка є показовий для цього баговиння поетич* ний доробок – “Де гуцули?”. Тож невже отаким лахміттям владоможці й надалі збираються забавляти українців під час війни і після неї, забалакуючи, що Україна нарешті стане українською. Як Польща – польською, Франція – французькою, Ру* мунія – румунською. Бо якось живуть і процвітають фіни та шведи, практично ставши членами НАТО, які (на відміну від наших зверхників) ша* нують рідну (державну) мову, не назвавши жодну із своїх вулиць чи майданів пушкін* ськими, не читаючи захекано доzтоєвських “ідіотів” чи “бєсів”, не захоплюючись бул* гаківськими білогвардійцями, не витрача* ючи кошти та час на поклоніння пам’ят* никам єкатєрінам та асвабадітєлям. Зате їхні діти, студенти університетів, добре володіють двома іноземними мова* ми (рідна + дві іноземні), прекрасно обіз* нані не з “муму”, а з високою європей* ською культурою. А учні на естонських островах мають такі ж гарні успіхи в нав* чанні, як і школярі в Тарту чи Таллінні. І все життя їхнє чомусь добре ладиться без вєлікой культури і магучєго язика. Воєнний час з особливою суворістю за* питує нас, наших урядників, очільників міністерств та відомств, моzквощелепних мерів, а чи адаптивними є національно** культурна, освітня, наукова, інформаційна політика та практика щодо інтересів наці* ональної безпеки України? Чи відповіда* ють національним інтересам, забезпечу* ють життєствердність Нації та Держави нині діючі концепції та програми історич* ної, мовної, літературної, мистецької, ме* дійної, філософської освіти, зважаючи на світоглядний характер сучасної роzійсько-* української війни? Постає величезний фронт робіт. На* самперед, у зрощенні кадрового потенціа* лу, його ідейно*політичної, національно** патріотичної свідомості та функціональної компетентності. Адже судячи з того, що так багато зрадників України виявилося в структурах, на які, згідно з Конституцією, покладається “забезпечення державної без* пеки і захист державного кордону”, то на* гальною необхідністю стають якісні змінив змісті та системі підготовки, підбору і розстановки кадрів. Значний масив кола*

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин