Погляд · “Промінь сподівань на кардинальні змінив житті півострова замиготів у лютому 2014 року, на тлі Революції Гідності”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Привид пікової дами
Слово Просвіти, №26 за 2023 рік
Для заголовка цієї статті я не міг не скористатися тлумаченням класичної літератури щодо одного зі значень словосполучення “пікова дама”, оскільки саме таємна недоброзичливість, починаючи з 1954 року, і була квінтесенцією взаємин, які культивувалися та примножувалися СРСР між Кримом і Україною.
Юрій ПЛАКСЮК, журналіст, письменник
Не важко збагнути, що за на" явності у природи Криму і Чор" ного моря умовної здатності ви" словлювати свої почуття людям, вони неодмінно скористалися б можливістю висловити населен" ню півострова своє гнівне невдо" волення його бездумним марно" тратством природних ресурсів, хижацькою експлуатацією цілю" щих властивостей південної пер" лини материкової України. А з початком повномасштабної ро" сійської агресії плюндрування унікальної території Чорномор" ського басейну стократно поси" лилося і збільшилося… Війна ні" кого і нічого не милує, лише руй" нує і вбиває. Це – аксіома! Та якою б кровопролитною вона не була, кінець усім земним жахіт" тям обов’язково настане… І як з наближенням осені йти" муть вслід за крейсером “Мос" ква” в тартарари останні рашист" ські варвари, поступово змовка" тимуть гармати, паркуватимуться в боксах вцілілі танки і бронетех" ніка, повертатимуться з фронту наші хоробрі визволителі, все впевненіше лунатимуть заяви світових політиків та дипломатів не лише про євроатлантичні уст" ремління України, а й про май" бутню соціально"економічну мо" дель Кримського півострова, про його правовий статус в рамках унітарної української держави. Звісно, така масштабна міжна" родна дискусія вперше розпоч" неться без участі і повчань крем" лівських душогубів"свинопасів, оскільки неосяжну територію де" моралізованої, розгромленої та економічно знекровленої від Ка" лінінграда до Камчатки Росії охо" пить братовбивча партійно"кри" мінальна смута. Не до Криму і Донбасу буде московській гопоті, якщо на кону стоятиме все, нею грабіжницьки нажите в епоху правління дзюдоїста Пу і його “гебешної” кліки з пітерського кооперативу “Озеро”… І на про" тивагу цьому над руїнами і згари" щами українських міст і сіл по" ступово з’являтимуться перші пагінці нового життя, реальні оз" наки майбутньої модернової Ук" раїни. Нечувана досі трагедія однієї з найпрацьовитіших і наймирні" ших в історії людства держави ставатиме предметом для дослі" джень філософів і політиків, правників і політологів, літопис" ців і журналістів... І з"поміж тра" диційної казуїстики, з переліку засадничих суджень, вирізняти" муться найсуттєвіші питання: як таке могло статися? Що завадило світовій демократичній спільноті відвернути кровопролиття, якого ще десять років тому ніхто не міг би ні передбачити, ні запобігти? Ось тоді й постануть питання, у яких рішеннях на початку 1990"х років крилися помилки першої незалежної і відносно “мо" лодої” української влади щодо адміністративно"те" риторіального устрою нині вже окупованої Автономної Республіки Крим? У чому полягав її стратегічний про" рахунок, якщо домовленості у Біловезькій пущі щодо Кримського півострова бу" ли однозначними: Крим – це Україна? Кому з київ" ських очільників було по" трібно вдаватися до політичної мімікрії, аби сповідувати дво" рушницьку політику пристосу" вання до усталеного соціально" політичного середовища на пі" вострові, до встановлених за ча" сів СРСР умов життя в Крим" ській області Української РСР? Цим самим підкласти міну спо" вільненої дії задля з’яви майбут" ніх конфліктів і в без того неп" рості взаємини між нашвидкуруч скроєним Єльциним, Кравчуком і Шушкевичем кримським бага" тонаціональним анклавом? “На якій пороховій діжці ми живемо!.. На яку клоаку перетво" рився наш Острів!” – обурювався А. Бутурлін, один із персонажів антиукраїнського провокаційно" го роману письменника В. Аксьо" нова “Острів Крим”. – Сталін встановив, що це начебто інозем" на країна… Але і не країна навіть, а просто географічна зона!” Ці авторські пасажі були написані понад сорок років тому, а таке враження, що взяті вони з ни" нішніх довоєнних реалій… Хоча тоді, у пору дев’яностих років, коли суспільно"політичний кар" кас півострова базувався на вда" ваному порозумінні і поступли" вості місцевої еліти з київською владою, він все ще продовжував залишатися незмінно радян" ським. Однак за результатами всеук" раїнського референдуму і з’яви у зв’язку з цим волевиявленням кримчан оманливої ейфорії, пра" вовий статус півострова замість збереження його обласного ста" тусу несподівано отримав цукер" ку у формі автономії – значно міцніше підґрунтя для подальшо" го культивування вседозволенос" ті і сепаратизму… На це вказували Києву результати попереднього референдуму за роки правління Ю. Мєшкова: так, 82,81% крим" чан вимагали подвійного грома" дянства, трохи менше – подаль" ших взаємин з Україною на осно" ві договорів, а для місцевих указів – силу законів. Звісно ж, і росій" ську державну мову – в усі сфери життєдіяльності населення пі" вострова! На підсилення оцінок становища в Криму персонажем роману Аксьонова, народний де" путат України Олег Габрієлян охарактеризував дев’яності роки як період правової нестійкості, що супроводжувався проникнен" ням криміналітету і втратою власності місцевими органами влади. Чи існували в нерішучої київ" ської влади можливості обрання іншого шляху співіснування ма" терика з півостровом? Безпереч" но, однак, не бажаючи допустити до місцевого керма репатрійова" них Сталіним на схід переселен" ців"татар, вона все ще продовжу" вала робити свій вибір на користь промосковської номенклатури і місцевого криміналітету. До чого це призвело – відомо кожному незаангажованому Московією адекватному громадянину Украї" ни. Так, крок за кроком, у пору президенства Кравчука, Кучми, Ющенка і Януковича, централь" на влада почала втрачати важелі впливу на розвиток подій у Кри" му. Спершу соціально"економіч" ні, потім – культурно"освітні, ана завершення – і військово"пра" вові. Промінь сподівань на карди" нальні зміни в житті півострова замиготів у лютому 2014 року, на тлі Революції Гідності в Києві. Ще не висохла на вулицях Інсти" тутській, Грушевського, Хреща" тику та на тротуарах Маріїнсько" го парку кров Героїв Небесної Сотні, як 26 лютого кримськота" тарські та проукраїнські патріоти розпочали власну революцію під стінами Верховної Ради Крим" ської автономії. Майже 12 тисяч свідомих українських громадян заблокували всі підступи до го" ловного органу кримського са" моврядування і нізащо не бажали відступити від наміру організато" рів стихійного протесту зірвати будь"які сепаратистські прояви кримських депутатів. І зірвали б, і не допустили б проведення зрад" ницького засідання щодо рефе" рендуму, якби не надійшла ко" манда Джемільову і Чубарову (швидше за все з Банкової) при" пинити і зняти блокаду. Разом, мабуть, із запевненнями, що ні" якого засідання не відбудеться, рішення про організацію рефе" рендуму не прийматимуть, а ви" рішуватиметься все в Києві зая" вами парламенту і рішеннями то" дішнього в. о. глави держави… О 22:00 майдан спорожнів, при" страсті вщухли, а вже опівночі Верховна Рада автономії, як і весь Крим, перейшли в тимчасове підпорядкування російських “зе" лених чоловічків”. Тому й не фіксують і не визна" чають історики, правники і жур"
налісти події під стінами авто" номної Верховної Ради як народ" ну революцію, тим більше, Рево" люцію Гідності. Не піднялася і в мене рука назвати сімферополь" ське збурення Революцією Гід" ності. Поштовхалися – і розій" шлися! “Що ж ви так беззубо за" хищали українську державність в лютому чотирнадцятого року? – запитав я кримчанку у 2017 році (сама зізналася, що була чернігів" кою, а з 1992"го стала кримчан" кою), коли їхав поруч в автобусі до обласного центру. “Нас, свідо" мих українців, налякали повідом" лення чи плітки про те, що ради" кальні кримські татари ще задов" го до подій на майдані розпочали полювання на службовців місце" вих органів влади, помічаючи їхні квартирі і приватні помешкання спеціальними позначками, згід" но з якими нас належало б вирі" зати цілими сім’ями… Сама я з Євпаторії, працюю в соціальній службі районної ради, тому також підпадала під цю провокацію… Хоча й мала багато друзів серед татар, які, на жаль, не спростову" вали чутки, але і не підтверджува" ли їх…” “А якби не розійшлися, стоя" ли б до кінця, як київські рево" люціонери?” – знову поцікавив" ся я у літньої жінки, яка їхала на батьківщину, аби попрощатися з помираючою старшою сестрою. “Якби не розійшлися татари, а київська влада запевнила нас, що поширені вигадки про пересліду" вання державних службовців – лише провокація ФСБ, то, на" певно, не було б засідання депу" татів у Сімферополі, не було б рі" шення про референдум, в україн" ської армії з’явилися б законні підстави нас захистити, а в крим" чан і світової громадськості – підстави визнати “зелених чоло" вічків” незаконними російськи" ми терористами. Для чого я все це констатую? Передовсім, з огляду на сучасні перипетії щодо упорядкування адміністративного статусу пів" острова. Не пройшли гідно вип" робування часом та історією, а значить, не доросли до самостій" ності ні кримські татари, ні про" українські патріоти, аби Київ уд" руге ставав на ті самі граблі й уро" чисто проголошував відновлення самоврядування Кримської Ав" тономії. Шанс кримчани мали неабиякий, однак вони ним знех" тували і змарнували. Тепер буде цікаво спостеріга" ти за тим, яку модель вигадають для півострова київські можнов" ладці, щоб у майбутньому уник" нути нової конфронтації. Для ме" не особисто однозначними є два висновки: світлої пам’яті народ" ний депутат Михайло Сирота, який простояв 27"28 червня 1996 року за трибуною парламенту 23 години, аби підтримати широкі повноваження жителів півостро" ва разом з іншими депутатами" реформаторами, мало в чому тоді помилився. По"друге, новообра" ний по завершенню російсько" української війни новий парла" мент України просто прирече" ний, задля наведення в Криму ладу, бодай на чверть століття від" новити звичний до 1996 року ста" тус півострова як кримськотатар" ської національної області у складі держави Україна. І не з власною Конституцією в портфе" лі якогось новоявленого Мєшко" ва, а зі звичайним статутом! Доти, доки кримчани не перестануть ховати у своїх рукавах дарованого їм у 1954 році Московією разом з інтелектуальним ресурсом і тру" довим українським потенціалом троянського коня у вигляді піко" вої дами.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
