Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
← Архів «Слова Просвіти»

Слово Просвіти, №26 за 2023 рік

16 с. · 35 записів · PDF у Вікісховищі ↗ · CC BY 4.0

Текст отримано з PDF і розділено на матеріали автоматично. Межі частини матеріалів редакційно не перевірені: окремий запис може містити кілька матеріалів, лише частину одного або службовий блок (наприклад, передплату). Першоджерело — сторінка газети в PDF.

Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 26 (1213), 29 червня — 5 липня 2023 ЮРІЙ ПЛАКСЮК

Євген БУКЕТ Фото Вікторії БУКЕТ На гостей чекала насичена програма: посиденьки біля вогнища, психологічні та розвиваючі майстер-класи, співи й танці, а також традиційний купальський обряд, концертна програма, ярмарок, екскурсія до археологічних і природних пам’яток – Четвертого Змієвого валу, давньоруського поселення в урочищі Відьманка, цілющої “Кринички біля каплички” та 350-літньої козичанської липи. Для Бишівської громади це перший досвід проведення подібного масового заходу, і те, що лише офіційно зареєстрованих його учасників було понад 700, – можна вважати успіхом. Географія учасників не обмежилася лише Києвом та областю – були представники з Херсону, Енергодару, Харкова, Запоріжжя, Тернопільщини і навіть з Криму. Тож наступного року (а організатори мають твердий намір не обмежуватися одним лише заходом) фестиваль “Купальське Коло” у Грузькому можна буде сміливо називати Всеукраїнським. Увесь тягар підготовки до фестивалю (облаштування місця проведення, будівництво сцени, формування програми та загальна координація) взяла на себе нещодавно зареєстрована громадська організація “Веселі куркулі”. Чимало організаційних робіт лягло на плечі громадської діячки і проєктної менеджерки Наталії Рудник, мешканців сіл Грузького та Веселої Слободи (староста – Тетяна Ларчикова) та Бишівської сільської територіальної громади (голова – Іван Рознай, заступник – Віталій Ключник). Для Грузького вшанування традицій пращурів, зокрема, святкування Купала – багаторічна традиція. Її започаткував заснований ще в 1975 році місцевий фольклорний колектив “Живиця”. Гружчанці давно мріяли, щоб їхнє село стало осередком всеукраїнського купальського дійства – і нарешті ця мрія стала реальністю. Проведення масштабних заходів під час війни заслуговує на повагу. Адже людям, які майже весь час перебувають у Під час екскурсії біля козичанської липи ВАСИЛЬ ЛИЗАНЧУК
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Купальське Коло

За ініціативи громадської організації “Веселі куркулі” та підтримки Бишівської сільської територіальної громади в селі Грузькому Фастівського району на Київщині відбувся фестиваль “Купальське Коло 2023”. Подія складалася з двох частин – сімейного наметового табору, який розпочався 20 червня, та, власне, фестивалю, що тривав три дні – з 23 до 25 червня. стресовому стані, необхідно звідкілясь отримувати психологічну підтримку та позитивні емоції. Тож метою заходу була підтримка одне одного, зміцнення духу кожної людини та всього нашого народу, а також створення образу майбутньої української Перемоги. Вхід на територію фестивалю – благодійний внесок – буде спрямовано на ремонт бомбосховища у Гружчанській гімназії та на підтримку 401 стрілецького батальйону. “Купальське Коло 2023” – не фестиваль у звичному форматі свята, до яких ми звикли в мирний час. Поки в Україні війна і наш народ проживає важкі часи, проходить крізь труднощі та випробовування, повноцінно святкувати та веселитися неможливо. Ми щодня пам’ятаємо, що йдуть бої, гинуть наші захисники, окуповані наші території, обстрілюються наші міста й села, гинуть мирні люди. Багатьох життя поставило перед необхідністю приймати важкі рішення. У кожного сьогодні свій фронт: військовий, волонтерський, інформаційний, медичний, духовний. І кожен на своїй ділянці наближає нашу спільну перемогу. Завданням фестивалю було зміцнити єдність українців, щоб вистояти і перемогти. Під час таборування та проведення заходу його учасники медитували та займалися йогою, слухали лекції та розучували українські народні пісні, що допомагають пережити біль втрат, грали в спортивні ігри та каталися на байдарках. Усі охочі мали можливість сплести ляльки із трави та ниток, випробувати на собі міхенді (розпис хною), відвідати майстер-клас із чаювання, пограти в психологічну гру Ліла та настільні ігри, побачити виставку картин та унікальні обереги від майстрині Галини Гружчанської, зануритися у всесвіт давніх українських обрядів – зустрічі сонця, тризни і, власне, Купальського свята, які проводили Велемир і Світолада Бабічі. А також побачити гопак із шаблями та фаєр-шоу у виконанні сім’ї Дараєвих та Анатолія Шепелюка. Фотозону фестивалю зі старовинних речей і декорованого ящика з-під орківських боєприпасів (адже українці здатні перетворювати навіть ті речі, що приносили біду, на щось корисне) спроєктувала директорка Будинку культури с. Чорногородка Марія Ізорія. У концертній програмі були представлені місцеві колективи “Ясен цвіт” (с. Ясногородка), “Сік землі” (с. Лишня), “Любисток” (с. Бишів), “Жіночі витребеньки” (смт Гостомель), Happy Dances (села Козичанка, Грузьке, Бишів), а також спеціально запрошені виконавці Стефанія Виноградова, дует “Намисто” (скрипка й бандура), етно-джазовий гурт “The Heavenly River”, дует арфи Зоряна Прядка і Ярослава Дмитрук, кобзар Святослав Силенко та ін. А гурт “Баламути” не тільки заспівав чудові українські пісні, а й закрутив усіх в танок і хороводи під теплим літнім дощиком! І у місцевих жителів, і у гостей заходу, які спеціально приїхали на фестиваль “Купальське Коло 2023”, залишилося море позитивних вражень. Усі присутні зарядилися натхненням і вірою в неминучу Перемогу України. Всі бажали одне одному зустріти наступне Купальське свято в Грузькому уже не у воєнний, а в мирний час. ЛЕСЯ ВОРОНИНА ПЕРЕДПЛАТА—2023 Тижневик “Слово Просвіти” (індекс 30617) можна передплатити у відділеннях “Укрпошти” за допомогою “Каталогу видань України “Преса поштою” на 2023 рік (IІ півріччя)” з доставкою: 1 міс. – 28,39 грн. 3 міс. – 80,17 грн. 6 міс. – 154,34 грн. Також можна передплатити нашу газету на сайтах “Укрпошти” https://pered- plata.ukrposhta.ua/ та ДП “Преса” http://presa.ua/
Разом — до Перемоги! · “Ворог вже крутиться, як вугор на розпеченій пательні, не знає, як врятуватися”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

силь і, щиро кажучи, особливо недостат" ньо зусиль наших партнерів, які хоч і дуже вагомі, але не достатні, щоб разом із нами розхитати на смерть Орду – цю трухляву “ізбушку” на курячих ніжках у дрімучих нетрях імперії зла, що має ще й піч з ядер" ним вогнем, яким тамтешня баба"яга по" грожує спалити всіх навколо. Так, ця “ізбушка” вже хитається, вже “гніль” з неї сочиться, в імперії зростає невдоволення і приголомшення своїми поразками у війні, яка для них на початку здавалась веселою і приємною прогулян" кою теренами України. Тому на цих почут" тях і намагається грати нацист Пригожин, який базікає, мовляв, його “Вагнер” довів, що Україну пройшов би за один день, на" віть не за три. Ага, як в анекдоті – “гово" ріть і ви”. Він пройшов від Ростова у на" прямку Москви рівно стільки, скільки йо" му було дозволено за сценарієм. Але про це поговоримо трохи згодом. І ось ми переходимо до наступного пункту розгляду подій і мотивів цих остан" ніх днів штучної Помпеї, у якій згорів “Вагнер”, а також всі наївні сподівання. Насамперед, варто сказати, що ті небез" печні процеси невдоволення і розпачу від поразок, санкцій, падіння рівня життя, зростаючої автаркії, чверть мільйона гро" бів та мільйон покалічених, поранених – все це дійсно набуло загрозливої сили для Кремля і його прісних. Саме масштаб внутрішніх загроз, які були викликані безрозсудною і безуспіш" ною війною проти України, змусив Кремль піти на масштабну і небезпечну операцію, покликану виправити цей згуб" ний для Кремля тренд. Наважитись на масштабну операцію, яка за їхнім задумом мала принести владні дивіденди, зміцнити або бодай утримати авторитет влади і вож" дя на високому рівні, але водночас такі масштаби і сплановані дії несли, як наслі" док, чималі загрози репутаційних втрат для Кремля, сценаристів і особисто для Путіна. Попри все, вони наважалися на це, що свідчить про усвідомлену серйозність за" гроз для існування статус"кво в орді. Цей план, звісно, був не експромтом, а є ре" тельно продуманою і послідовно підготов" леною операцією. План авторства дуже вузького кола путінського оточення. Всі інші активні дійові особи мали тільки на" кази і вказівки, не більше. Хіба що дещо могли здогадуватись. Абсолютна ж біль" шість була використана втемну. Безсумнівно, була проведена глибока оперативна підготовка, в тому числі добре замасковані вкиди “секретної” інформації у вуха керівництва провідних західних роз" відок і відповідно – за призначенням – ке" рівників їхніх держав. Які знали – як тепер самі стверджують – про підготовку того путчу. І переважна більшість заковтнула цю наживку. Таким чином, путчу був за" безпечений перший контур “справжнос" ті”. Буквально сьогодні в західній пресі з’явилась інформація, що США знали про путч, який готується, і що було відомо про це також у Кремлі. Мабуть, така додаткова інформація, яку дізнались в уряді США, примусила їх бути обережнішими у своїх припущеннях щодо справжності бунту, то" ді як в більшості столиць інших держав ця підкинута качка про справжність добре зайшла в їхні голови. Байден довго мовчав щодо путчу, і лише зараз публічно трохи висловився щодо цих подій: він уникнув будь"яких тверджень, обмежившись зая" вою, що США жодним чином не причетна до цього бунту. Чому він саме це сказав, стало зрозуміло, коли ввечері виступив Путін зі своїм черговим “воззванієм” до орди, у якому натякнув на причетність за" хідних держав до організації цього путчу. Таким чином, призначивши “винними” західні держави, собі і всім своїм акторам він сфабрикував алібі, зокрема, числен" ним генералам і ще більш численним ко" мандирам та рядовим, яких задіяли в ма" совках або навіть збили в небі для ефек" тності реквізитів справжності дійства. Суб’єктами сценарію були одиниці. І я думаю, що серед них нема, наприклад, ані Шойгу чи Герасимова та інших тузів, а
Разом — до Перемоги! · “Ворог вже крутиться, як вугор на розпеченій пательні, не знає, як врятуватися”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Цирк-шапіто Пригожина виставу закінчив Що буде далі в російсько-українській війні

Віктор СКОРИК, оглядач “СП” Імітація, вистава – це саме те, що я спрогнозував від самого початку оборудки Пригожина як один із можливих варіантів, але найімовірніший із них. Виставою задо" волені всі – і сценаристи, і глядачі – насє" лєніє всєя Орди. Сценаристи в ході своєї простої комбі" нації з трьох пальців прагнули досягти конкретних цілей. Усім ординцям цією виставою яскраво намалювали, що таке “орда без путіна” і чим це “загрожує”. Тепер можна з цією наляканою публі" кою, враженою продемонстрованими яск" равими ефектами, робити все, що зама" неться кремлівським сценаристам. При" наймні на це сподівались і розраховують затійники. А ті жертовні 13 загиблих льотчиків, 6 вертольотів і літак, а також розбомблені траси, риття доріг екскаваторами, удари по нафтобазах – це реквізити для ефектності вистави, копійчана плата, яка для сцена" ристів нічого не варта, бо “баби нарожа" ют”, зате публіка вражена реквізитами – вони ще більше занурили глядачів у “справжність” дійства і тим наполохали глядацьку залу до смерті. Тепер ця публіка радісно й полегшено зітхне і погодиться: “Хух, пронесло. Як добре, що у нас такий мудрий вождь"спасітєль!” і з улюлюкан" ням сама буде вимагати"закликати вождя і його опричників придушити на смерть всіх опозиціонерів або тих, хто на них бо" дай на крихту схожий. Клієнт готовий, до чого й треба було довести! Друга кремлівська “плюшка” для глядачів Московії така: за задумом сценаристів напруження і бродіння в ординських насєлєніях і посєлєніях, що зростали під гнітом ударів Українського війська, від яких вже згинули чверть мільйона їхніх “наших мальчіков”, тепер мають бути як рукою зняті – хитромудрою і спритною рукою “вєрховного руководітєля”. А ще ж санкції, блокування активів Московії за кордоном, а ще ж суспільна ганьба в західних державах для московитів, падіння статків тощо – тепер це все не страшно, бо глядачам наочно показали на цій виставі шапіто акторів"найманців – що таке “насправді” страшно. А решта те" пер дрібниці. Тепер глядачам “жить станєт лєгчє, жить станєт вєсєлєє”, як проголошував Сталін – кумир та ідейний пращур Путіна. У Москві навіть додатковий вихідний призначили, бо ж свято у “народа” – побє" да! А той “народ” так скучив за побєдами, які їм обіцяв вождь і про які вони всі мрія" ли як про свою особисту і спільну головну мету і сенс свого нікчемного існування у “вєлікой росії”! Натомість замість “чєрєз трі дня парад побєди в Кієвє” зазнали низ" ки ганебних поразок та з жахом очікують на нові – напередодні нового визвольного наступу славетних зміцнілих Збройних Сил України. Третім чинником, на який могли сподіватися кремлівські сценаристи, є бажання спровокувати українців на поспішні й непідготовлені дії в наступу на фронтах, спокусившись на хибне “вікно можливостей”, яке начебто відкривалось цим казусом вистави в Москві. І покарати їх на протиході. Генштабу ЗСУ – мій низький уклін і подяка. Не купились. Четвертий результат, якого прагнули досягти сценаристи, – створення наочних підстав для призначення винних у своїх нових “жестах доброї волі”, що невблаганно наближаються на фронтах війни. Зрозуміло, що це буде, насамперед, Пригожин, бо він “ударіл в спіну в рєшаю" щій момент для судєб нашей отчізни”. Са" ме тому йому виписали “ссилку” в Біло" русь. Аби трохи охолола публіка, а потім він знову буде в грі. Як з гуски вода. Таки" ми “цінними кадрами” не розкидаються. Понад те, цілком можливо, що це заслан" ня тимчасово призначеного антигероя має й інше завдання: започаткувати форму" вання “Вагнера” на території Білорусі, де, можливо, підготувати атаку на Україну, і не виключено, що з території саме Білору" сі. Але не Пригожиним єдиним. Тепер відкривається можливість і для “чисток” у верхівках Кремля та генштабу з навішу" ванням на них всіх своїх поразок і негараз" дів, корупції та некомпетентності. Ця опереткова вистава має своє голов" не коріння у тому, що Кремль і його Ген" штаб почали готувати свій відхід на фрон" тах, їм стало очевидним, що не втримають масштабний наступ ЗСУ. І це п’ята за лі" ком, але головна причина влаштування то" го шапіто. Винний і винні в неминучому відступу вже є – внаслідок цієї галасливої спецоперації. І увага “насєлєнія” від подій на фронтах зменшена в результаті шокоте" рапії постановочним бліцкриґом Приго" жина. І біль від близьких нових поразок після шоку буде “народом” менше відчу" ватися. Всьо путьом! За ці останні дні міць формувальних дій українського наступу досягла такої ре" зультативної точки, що далі зволікати кремлівці вже не мають часу. Не публічно (і не наочно, як та вистава), зараз окупан" ти відводять свої логістичні бази далеко вглиб своїх тилів, і не тільки з ближніх ти" лів, а й вже з деяких передових позицій, наприклад, на східному березі Дніпра. Го" тується впорядкований відхід, аби уникну" ти хаотичного з його втратами. До якої ме" жі відводити, вони ще самі не визначили" ся, але є ознаки, що до Чонгару на півдні, а на південному заході коливається між Бердянськом і Маріуполем. Так що ця вистава для них була саме на часі. Яку роль у цьому водевілі за сценарієм Кремля грав Пригожин – чи як актор, чи втемну – насправді неважливо, головне – результат. Хоча я думаю, що його роль не була або"або, скоріш він грав як обізнаний актор, але обізнаний обмежено, не у все він був утаємничений. Може бути й вико" ристання його у форматі проксі. Насамкінець хотів би зауважити, що я вкотре розчарований вкрай низьким рів" нем переважної більшості аналітики захід" них фахівців і політиків, державників і урядовців. Про “аналітику” ж українських влад" них осіб та їхніх “замполітів” краще про" мовчу... Підсумок: ворог вже крутиться, як вугор на розпеченій пательні, не знає, як врятуватися. А ніяк! Розпечена пательня – це правильна підготовка до кінцевого пункту призначення вєлікой орди – до пекла. Цей текст я написав одразу після того, як фюрер “Вагнера” Пригожин оголосив про “фініта ля комедія” – про те, що його імітаційний похід закінчений і його де" монстраційний загін “повертається в ка" зарми”, а також після того, як були оголо" шені умови “миру” для нього і його бродя" чої театральної трупи, члени якої навіть не здогадувались, що вони беруть участь в ро" лі акторів масовки у масштабній виставі. Доба, яка повинна була, на думку бага" тьох, перевернути всю Московію, – закін" чилась у більшості так, як це було зрежи" совано постановниками дійства. Цар усіх полякав, шокував, потім “все владнав”, усіх, хто зіграв свої ролі повинних бояр і опричників, простив – як героїв. І в усьо" му звинуватив “нацистську” Україну та її західних хазяїв. Отож! Час підбити деякі підсумки того мас" штабного шоу, що тривало добу – в актив" ній фазі і наступну добу – в інформацій" ній. У тексті вище, написаному безпосеред" ньо під час тих гарячих подій, зараз я не змінив жодного слова, жодної літери і не змінив жодного із своїх міркувань, навпа" ки, я ще більше пересвідчився у ході по" дальших подій і фактів у правильності то" дішніх оцінок, вони зараз набули ще біль" шої сили. Суто по"людськи я розумію сподівання українців і громадян держав наших парт" нерів, які в переважній більшості вважали і досі вважають, що це не інсценування, а справді бунт, на який вони покладали свої надії тому, що, як їм здавалось і здається, це свідчить, що з цим воєнним переворо" том Московії з’явились потужні тріщини у середовищі владних структур і пересічних мешканців орди, і що ця подія започаткує тамтешню громадянську війну, а отже, можливо, закінчить війну проти України, в цілому ослабить Москву і навіть, в пер" спективі, її зруйнує, фрагментує на багато державних уламків, чим покладе безслав" ний кінець імперії зла. Ну або принаймні послабить її силу у війні проти України. Гарна мрія, але варто визнати: вона поки що не здійсненна. Казки трапляються у житті, але їхній щасливий фінал робиться в житті важкою роботою, кров’ю і потом, як свого часу зауважив Вінстон Черчилль. Сподівання мають бути критичними і опиратися на ґрунт фактів, реального ана" лізу і відповідних дій. Перемогу нам ніхто не подарує, її треба досягнути своїм тру" дом – на полі бою і в тилу. Ці міркування стосуються не тільки нас, українців, а й наших партнерів. Бо вважати, всупереч фактам, що Росія вже сильно хитається і ось"ось може впасти, і що наших вже на" явних дій і результатів виявилось достат" ньо для цього – це небезпечний самооб" ман або ж приємна для нервів “аналітика”, яка не хоче бачити істинну картину, не враховує факти, що призводить до хибних, а тому згубних прогнозів. Нашим партнерам необхідно ще біль" ше допомагати Україні озброєнням, боє" припасами, фінансами та іншими засоба" ми і методами. Пройти всі лінії штучно на" мальованих меж, бо ці чаклунські лінії і кола є лише забобонами і страхами. Нато" мість треба зміцнити промені світла, від" чинити всі вікна і двері, аби сатанинська нечисть згинула від разючого світла. Тіль" ки так! Тобто не бути Хомою, що креслить кола, аби врятуватись від нечисті. Він вці" лів, але втратив глузд. Не кола треба крес" лити, а відчиняти двері та вікна для світла, аби збороти морок і залишитись при розу" мі та жити потім повним життям. Українцям треба мати витримку на фронтах і в тилу, тримати свою єдність і спільний стрій. Роби добре і завзято свою справу – роби своє, тоді й доля буде при" хильна. На моє переконання, наші успіхи в бою не тільки змусять загарбників тікати з нашої землі у свою орду, а й рано чи пізно – дати старт руйнуванню імперії зла. По" над те, якщо ми швидко і послідовно буде" мо рухатися шляхом розвитку демократич" ної і правової держави, якщо ми швидко своїми руками за допомоги наших партне" рів відбудуємо, все що зруйнувала війна, відбудуємося у модернову і екологічну державу, якщо наша країна стане комфор" тною і приязною для своїх громадян і всіх добрих друзів, то це стане осиковим кіл" ком у гниле тіло орди, яке її знищить наві" ки. Ось тоді її знищать наші успіхи та їхні чвари, які неминуче досягнуть надкритич" ної сили, що змете це сміття, цю імперську потвору з лиця Землі. А поки що... Поки ще недостатньо на" ших, без перебільшення, титанічних зу"
Суспільство · “Навіть ця короткочасна “епічна сутичка” довела, що тил нашого ворога незахищений, а бункерний щур значно слабший, ніж хоче здаватися”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

менших тузиків – поготів. Усі доводи та “беззаперечні” аргументи абсолютної більшості аналітиків, огляда" чів та політиків про справжність – це та" кож плоди спеціальної операції із створен" ня вірусу “справжності” на етапі підготов" ки, створення потрібних наративів, а та" кож прагнення вірити у бажане на шкоду дійсного, спробувати вдатися до аналізу фактів і подій неупереджено і поза ура"по" пулізмом. Аналітик має робити свою спра" ву без упереджень і зайвих емоцій. Емоції, азарт потрібні, але має бути баланс. Аргументи, що “заколотники” збили багато своєї неабиякої авіації, – в ордин" ських просторах ніколи з цим не церемо" нились: “лєс рубят – щепкі лєтят”, ця улюблена Сталіним “мудрість” є каїновою печаткою ординського існування, і цю “мудрість” залюбки взяв на озброєння ідейний нащадок Сталіна – Путін. Ще й як взяв! І давно. Висаджені в повітря бу" динки ... ой, таких провокацій і злочинів такого ж чину стільки, що довго й огидно їх наводити. Другий аргумент “справжистів” – Пригожин дійшов ледь не до Москви. Ага, він дійшов майже до адмінкордону Мос" ковської області – дійшов рівно настільки і зупинився саме там, де мав зупинитися згідно зі сценарієм. Чому він там зупинив" ся? Бо однією з головних цілей цієї опера" ції (назвемо її іронічно – спеціальна вис" тавкова операція, СВО) було залякування ординського насєлєнія виром громадян" ської війни, бунтом тощо. І головним об’єктом такого залякування була і є Мос" ква. Чому? Тому що саме Москва є най" більш великим казаном, де бурлило все більше невдоволення війною і всім, що з нею пов’язане. Тому що саме в Москві найбільше освіченої публіки та політич" ною активності. Тому що саме в столиці, в Москві, якщо й можливі, – саме там роб" ляться революції, бунти і започатковують" ся громадянські війни. Це характерно для столиць – тією чи іншою мірою – в усьому світі, але в диктаторських, тоталітарних, авторитарних держав – це імператив. Централізація в Московії є абсолют" ною, Москва і вся інша Росія – фактично два різні світи, дві держави. Саме тому во" ни не розуміють українську дійсність, де ніколи не було такої централізації, а ті ата" візми, яких, на жаль, Україна набула під час кількасотлітньої окупації ордою, знач" но ослабли, децентралізація пройшла вже значний шлях. Децентралізована держава значно стійкіша, пластичніша, гнучкіша – це структура з множиною ступенів свобо" ди, тому витриваліша, здатна, швидко і адекватно реагувати, розвиватися, вдоско" налюватися. Саме тому ординці так затято били “по центрам прінятія рєшєній”, бо їм не до тями, що не одним Києвом живе дер" жава, вона дихає на всі свої легені. А ось зупинити потішний полк перед Москвою – це саме те, що треба у реаліях орди і сце" нарію “СВО” Кремля. Результат: 1. Путіну вдалось на деякий час зміц" нити свої позиції у державі, попри деякі репутаційні втрати. 2. У Кремля розв’язані руки для поси" лення тоталітарних тенденцій і знищення будь"якої опозиції, закручування гайок у всіх сферах життя. 3. Москва відволікла увагу орди від по" разок, що вже стались і які незабаром ста" нуться. 4. Наявність такої масштабної і витрат" ної спецоперації свідчить про те, що Орді вже дуже зле. 5. Кремль цієї пірровою перемогою за" ганяє себе у все більше глухий кут: дія цьо" го наркотика – СВО (спеціальної вистав" кової операції), впорснутого задля жив" лення дряблого ординського тіла, швидко згасне, попри масштабну, “кінську” дозу. Далі потрібні будуть нові ширки, значно міцніші, що одного доброго часу приведе до щасливого кінця – летального. Для всі" єї Орди. 6. Примусити Орду дійти до летального кінця – наше головне завдання: Болівар історії не витримає двох – або добро, або зло; ми виборюємо перемогу, вибираємо добро. Нічого особистого, тільки істина. І на дорогу: нам своє робити, разом – до Перемоги! Слава Україні!
Суспільство · “Навіть ця короткочасна “епічна сутичка” довела, що тил нашого ворога незахищений, а бункерний щур значно слабший, ніж хоче здаватися”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Жабомишодраківка ХХІ століття, або Як українцям реагувати на “мятєж пріґожина”

Євген БУКЕТ Для того, що відбувалося на болотах в останні дні (маю на увазі те, що москалі назвали “мятєжом пріґожина”), україн" ська мова має досить точне визначення – “жабомишодраківка”, тобто епічна сутич" ка нікчемних лузерів, яка позиціонується як дещо надзвичайно важливе. Цей термін точніший, ніж “жабогадюкінг”, що позна" чає ситуацію, коли одні підрозділи оку" пантів просто знищують інших. Ніхто не заперечуватиме, що це було насамперед цікаве шоу, яке, на жаль для всіх нас, дуже швидко закінчилося, адже в росії багато хто не розумів, що відбуваєть" ся і міг щиро наламати багато дров. А що більше дров буде наламано всередині росії – то краще для України. Проте навіть ця короткочасна “епічна сутичка” переконливо довела, що тил на" шого ворога зовсім незахищений, а бун" керний щур значно слабший, ніж хоче зда" ватися. Власне, порівняння путіна зі щу" ром, яке активно використовується вже давно, – це теж із “жабомишодраківки”. Зізнаюсь: саме події 23–24 червня зму" сили мене нарешті знайти і почитати од" нойменну поему українського поета"пе" рекладача, етнографа і теолога Костянти" на Думитрашка, вперше надруковану в 1859 році. Літературознавці зазначають, що цей невеликий твір, написаний за прикладом “Енеїди” Котляревського, ду" же сподобався Тарасові Шевченку. Вели" кий Кобзар, його земляк і ровесник, нази" вав Думитрашка “безперечно обдарова" ною людиною” і стежив за його творчістю. Змістом бурлескно"травестійної поеми, яка принесла авторові в ХІХ столітті ви" знання і популярність, я був приємно вра" жений. Хоча де там вражений – вона пере" вершила всі мої очікування. Адже сам твір ще більш геніальний, ніж назва, що стала крилатим словом. У “Жа" бомишодраківці” автор прямо порівнює мишей із москалями: “Всі мишуки по сій мові в поход снаряджатися стали / І одяг" лися, немов москалі, у казенну муницю”. Жаби – це якесь анархічне військо, меш" канці болота (росія, як відомо, знаходить" ся “на болотах”), а ще “у тих жаб чортмає десятої клепки”. Відмінність між мишами і жабами опи" сано просто і лаконічно: “Як же нам буть в товаристві, що ми не вживемся з тобою? / Ти, пане"брате, калюжишся все у болоті, а наш брат / Їсть, хоть і крадучи, всячину…”. Проте і ті, й інші настільки впекли Богам, що мешканці Олімпу відмовилися їм до" помагати, а вирішили, що “Лучче дивити" мось з неба на жаб’ячу з мишами драку” і “Повитріщали на землю баньки і рядком полягали”. Перша асоціація, яка у мене виникла: Боги – тут українці, які з азартом і попкор" ном усі два дні, які тривав пригожинський бунт, спостерігали за цим дійством. Корот" ку його хронологію зараз описують так: “захисники росії” вирішили захопити вла" ду в росії, через що інші “захисники росії” полетіли вбивати перших “захисників ро" сії”, але ті їх самі вбили. А “герой росії” пріґожин їхав убивати “героя росії” шойґу, через що “герой росії” кадиров поїхав уби" вати “героя росії” пріґожина. А також че" рез це “герой росії” бортніков порушив справу проти “героя росії” пріґожина, але незаба" ром закрив її, оскільки найго" ловніший “герой росії” путін спочатку гарантував, що “прє" датєлі” будуть покарані, а по" тім гарантував, що не будуть. Ана тих найперших “захисників росії”, яких убили, всім начха" ти. Головне, що всі – “захис" ники росії” і “герої росії”, і можна продовжувати пишати" ся тим, які у росії героїчні за" хисники! Кульмінація поеми “Жабомишодраків" ка” описує баталію значно поетичніше. Ось лише невеликий фрагмент: Первий Песибоєць списом шпигнув навкид Ліхенора, Щоб навісний не вискакував поперед батька у пекло. Сторч полетів Ліхенор і понюхав землі, мов кабаки. А Троглодит після його улучив у бік Пеліона, Ратиця вгрузла до самого серця, звалився із нею, Мовби той сніп, Пеліон та швидко і ноги одкидав: Дядько Саміло з Перехитром, збігшись, вхопилися вручки, А Сітофаг Пеліфону надбив таки добре печінки, Бо, ухватившись за пуп, покотився, немов от завіни. Як же уздрів Лімнохаріс, що збили з ніг Поліфона, Зараз вхватив каменюку, шпурнув та й попав Троглодита, В тім’я улущив його, розколов і лушпиння з оріха. Тут Ліхенор, очвалавши, наскочив на Лімнохаріса, Списом його проколов і одправив к батькам на вечерю, А Кнамбофаг злякавсь та мерщій накивав і п’ятами, Та недалеко й утік, – наздогнала лихая година, З списом, що в спину вгруз, він стрибнув у глибокую кручу, Кров’ю своєю зробив всю калюжу, як тую варену, Тельбухи з його в воді полоскались, немовби ті хляки… Закінчилося все тим, що Богам обрид" ло спостерігати за протистоянням і вони випустили раків, які швидко розігнали і жаб, і мишей. Думаю, якби російська так звана “гро" мадянська війна” не завершилася за два дні, то Збройні Сили України неодмінно використали б цю ситуацію, щоби швидко звільнити окуповані території і поставити крапку в російсько"українській війні. Щоб, як ті раки, що для всіх росіян “страшні, як марюка пекельний. / В чор" них мундирах і штанях, а хто гарячіший – в червоних. / Спина – ковадло, а ноги, як кліщі, а в роті два списи”, усіх ворогів, не" залежно від підрозділу “жаб’ячого” чи “мишачого” – “пороспуджували і війну порішили”. Залишається додати, що автор “Жабо" мишодраківки” Костянтин Думитрашко похований на Київському історичному кладовищі “Щекавиця”. Тож, дорогі наші захисники, читайте українську класику, бийте ворогів, незва" жаючи на те, що твориться в їхньому тилу, і нехай прибуде з вами сила! Центральне правління ВУТ "Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка, редакція "Слова Просвіти" щиро співчувають члену редколегії тиж' невика Євгену Васильовичу Букету у зв'язку з важкою втратою — передчасною смертю батька Василя Миколайовича Букета (1958—2023). ської ради при Міноборони, представники Громадської спілки Всеукраїнське вій" ськово"цивільне об’єднання “Бойове бра" терство України”, Громадської організації “Центр правового і соціального захисту громадян України”, члени добровольчих формувань територіальних громад. На жаль, Мінветеранів і Мінсоцполі" тики вчергове продемонстрували свою байдужість до розв’язання порушених пи" тань і не долучились до обговорення шля" хів їхнього розв’язання. Обговорення порушених питань прой" шло конструктивно, результатами його стали підтримані рекомендації, які перед" бачено внести на розгляд Кабінету Мініс" трів України та інших центральних органів виконавчої влади. Учасники круглого столу підтвердили свою готовність до подальшого моніто" рингу ситуації з приведенням норматив" но"правових актів КМУ у відповідність до чинного законодавства та наполегливість у доведенні цього процесу до логічного за" вершення. Власн. інф.
Суспільство · “Навіть ця короткочасна “епічна сутичка” довела, що тил нашого ворога незахищений, а бункерний щур значно слабший, ніж хоче здаватися”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Важливо в обороні країни

Днями в Центральному будинку офіце" рів Збройних Сил України відбувся ініці" йований Спілкою офіцерів України круг" лий стіл “Соціальний захист добровольців формувань територіальних громад: стан, проблеми, шляхи розв’язання”. За словами голови Спілки офіцерів Олександра Саська було свідомо обмежено перелік питань для обговорення проблема" ми встановлення статусу ветерана війни та члена сім’ї загиблого, оскільки централь" ною позицією соціального захисту є визна" чення статусу (це перше). По"друге, будь" яка суспільно корисна діяльність повинна мати належну суспільну оцінку. Громадяни України, які зі зброєю в руках чинили і чи" нять спротив російській воєнній агресії, ма" ють право на таку оцінку. Тим більше, коли до зброї вони взялися за покликом совісті. По"третє, Законом України “Про ста" тус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено встановлення стату" су ветерана війни в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Проте впро" довж майже 15 місяців нормативні акти Кабінету Міністрів України у цій частині у відповідність до Закону не приведені. По" четверте, відсутність належного порядку та окремі в ньому внутрішні неузгодже" ності викликають обурення і непорозумін" ня, створюють кругообіг листів, сутність яких полягає в наданні відповідей заявни" кові, а не у вирішенні питань по суті. Отже, метою круглого столу були ви" значення проблемних питань, що гальму" ють визнання ветеранами війни осіб, які у складі добровольчих формувань територі" альних громад брали і беруть участь у від" битті російської воєнної агресії, та визна" чення шляхів їхнього розв’язання. До участі в засіданні круглого столу запрошувались представники Міноборо" ни, Мінветеранів, МОЗ, Мінсоцполітики, представники громадських організацій. Взяли участь у засіданні відповідальні по" садові особи Міноборони та МОЗ, Коман" дування Сил територіальної оборони Збройних Сил України, голова Громад"
Український шлях · “Настане час, коли Україна підніметься на такий рі% вень соціально%економічних перетворень, що наші досягнення стануть прикладом для багатьох країн”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Відстоюємо право на гідність

28 червня 1996 року в Україні відбулася подія, про яку кожний українець мріяв віками: на п’ятій сесії Верховна Рада України, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленим всенародним голосуванням 1 грудня того ж року, прийняла Конституцію – Основний Закон України. У ній відбилося віковічне бажання українців на самовизначення, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклування про зміцнення громадської злагоди, прагнення розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлення відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями. Анатолій БУТЕНКО, голова громадської організації “Центр творчих ініціатив “Єдність” Не може при добрі той жить, Хто хоче злу й добру служить, Бо, хтівши догодить обом, Він швидко стане зла рабом. І. Франко Конституція (від лат. constitu" tio) – документ, який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування пред" ставницьких, виконавчих та су" дових органів влади, виборчу систему, права й обов’язки дер" жави, суспільства та громадян. Із цього часу всі закони, що прий" матимуться в Україні, повинні обов’язково спиратися на Кон" ституцію – в іншому випадку во" ни визнаватимуться не чинними. Але ж чому не відразу, тобто з моменту проголошення незалеж" ності, держава Україна розпочала рух до здійснення своєї мрії? На це питання складно однозначно відповісти, оскільки тоді ще бага" то державних керівників не усві" домлювали до кінця, що Україна – це незалежна і самостійна краї" на, яка отримала право на само" визначення своєї внутрішньої і зовнішньої політики. З дня ухвалення Конституції минуло 27 років. І зараз кожен з нас мусить відповісти, чи справ" дилися його надії. Але, перш за все, для цього всім нам, громадя" нам України, потрібно щиро, від" верто сказати: а що я зробив для покращення власного життя і зміцнення держави Україна? І як" що власноруч нічого не зроблено, то не потрібно волати на весь світ: “Ой, яка погана держава – нічого для мене не зробила!” Так, на превеликий жаль, потрібно визнати, що серед нас ще й досі є такі люди, яким усі щось винні, а Богдан ЗАЛІЗНЯК, член НСПУ і НСЖУ, м. Львів Днями Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діа" спорою (МІОК) Національного університету “Львівська політехні" ка” запросив студентську молодь, представників академічної спіль" ноти Львівської політехніки та університетів Львова, науковців, діячів культури, медіа та громад" ськість міста на інтелектуальний діалог з Ларисою Івшиною, за" сновницею, головною редактор" кою газети “День” (1997–2022) та громадсько"культурною діячкою. Проводила цю зустріч директорка МІОК Ірина Ключковська. У своєму виступі ректор Львівської політехніки Юрій Бо" бало сказав: “Обрана тема нашої розмови “Внутрішня інтеграція України: чому це важливо” – надзвичайно вдало вибрана в цей час. Українська нація бачить май" ось про свої обов’язки перед дер" жавою і суспільством вони чо" мусь забувають. Ці люди живуть поруч із нами не одне десятиліт" тя, але мають своє уявлення про Україну, вважаючи, що спокон" вічно живуть в Малоросії і росій" ська мова для них – рідна, бо во" ни на ній думають. А нам, патріо" там своєї держави, нібито незруч" но робити їм зауваження. А це не зовсім добре, як ми зараз бачимо. Тож інколи приходить на згадку вислів із народної мудрості: “Аби відвести від себе біду, потрібно сміливо подивитися їй в очі”. У мене немає бажання псува" ти комусь настрій, але, мабуть, незайве нагадати, що день стає святковим лише тоді, коли поза" ду залишилась велика праця, мокра від поту сорочка, а на сто" лі, як підсумок великої роботи, – духмяний хліб. І рідний батько власною рукою – у мозолях, із рівчаками на долонях – щедро, радісно, із великою ніжністю й любов’ю в очах частує даром Бо" жим всіх своїх дітей. Історично визначено: усе, щоб не робилося в державі, повин" но зміцнювати право людини на визнання її гідності й добробуту. Гідність – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рів" ності з іншими людьми. І ці пра" ва, свободи та обов’язки людини й громадянина затверджені вст.ст. 21–68 ІІ розділу Конститу" ції України. Згідно з цим Зако" ном, права і свободи гарантують" ся державою і не можуть бути скасовані. Кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вира" ження своїх поглядів і переко" нань. Кожен має право на свобо" ду світогляду і віросповідання. Громадяни можуть брати участь в управлінні державними справа" ми, збиратися мирно, без зброї, на мітинги чи демонстрації. Ко" жен має право заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно по" годжується. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на освіту, реалі" зацію творчих можливостей, на охорону здоров’я, медичну допо" могу та медичне страхування, на безпечне для життя і здоров’я довкілля та відшкодування зав" даної порушенням цього права шкоди. Але про що свідчить цей стис" лий перелік прав? Виходячи із нашого життєвого досвіду, ми знаємо, що мало мати право на гідне життя, а ще й потрібно вмі" ти активно відстоювати його. І з цього приводу ми вже можемо сміливо сказати: наше суспіль" ство поступово якісно змінюєть" ся. З кожним днем стає все біль" ше людей, які усвідомлюють, що тільки за їх активної участі мо" жуть відбутися суттєві зміни вкраїні, що сприятимуть покра" щенню їхнього життя. Тож, вра" ховуючи те, що “громадяни Ук" раїни мають право брати участь в управлінні державними справа" ми…” (ст. 38), вони не вагаючись користаються цим правом і чим далі активніше беруть участь в державотворенні. Історія нашої держави бере витоки з далеких часів, і кожна подія, яка відбувалась у житті ук" раїнського народу, була безпосе" редньо пов’язана з боротьбою за незалежність країни й гідність української нації. Події на Май" дані в 2014 році стали черговим проявом непримиримості україн" ців зі свавіллям, яке дозволила собі влада під орудою горе"пре" зидента Януковича. Кардинальні зміни, що тоді відбулись у свідо" мості багатьох, були не випадко" вими: люди сміливо змогли ска" зати в очі тим, хто їх ошукує, гра" бує, що вони не влаштовують на" род. Українці обрали вільний розвиток країни і суспільства на демократичних засадах. Напев" но, всі добре пам’ятають вислів: щоб змінилося власне життя на краще, потрібно самому стати кращим. Повстанці викинули “історичне сміття” на звалище іс" торії і сміливо розвернули свій корабель, адже українцям влас" тиве демократичне управління ще з часів Київської Русі. Перше визнання людина от" римує в день свого народження. Прізвище, ім’я та по батькові, місце народження – це не просто формальні анкетні дані про осо" бу. За зразком багатьох країн сві" ту держава вважає своїм обов’яз" ком турботу про подальшу долю своїх громадян, і пріоритетними в країні вважаються програми ос" віти, охорони здоров’я й довкіл" ля, покращення дозвілля і побуту. Така норма закону є природнім явищем для тих країн, в яких сус" пільство історично визнало свя" щенним право людини на гідне життя. Невиконання цих норм знижує життєвий рівень грома" дян, і тому суспільство не зали" шає без уваги ті обставини, які досвідчені держслужбовці і фа" хівці"науковці характеризують за соціально"економічними показ" никами, які стосуються добробу" ту населення країни. Авжеж, аби зрозуміти, що і як відбувається в державі, у разі не" задовільного стану соціальної сфери, першим особам країни, хто б вони не були, доведеться відповісти на безліч запитань (ін" коли доволі незручних), почина" ючи від часів утворення держави й аж до сьогоднішнього часу. Нині мова може йти не тільки про ресурси, які належать держа" ві (тобто простому люду), але й про ті, які без нашого дозволу хтось привласнив і нахабно ними зараз користується, як йому за" манеться. Ось чому так важливо знати, хто ви, де народились, у якій сім’ї, у якій державі. Українці – толерантна і висо" коосвічена нація, і це визнав увесь світ. Працьовитість, освіче" ність і висока культура в усі часи були притаманні нашому народо" ві, а нескінченна жага до волі ро" била його непримиренним до своїх ворогів. Сьогодні триває російсько" українська війна. Майже 500 днів відбувається жорстоке протисто" яння між старим світом і новим життям, яке вибрали українці. Ми переможемо! Ми впевнені: настане час, коли наша славна Україна підніметься на такий рі" вень соціально"економічних пе" ретворень, що наші досягнення стануть прикладом для багатьох країн світу. Нам потрібно завжди пам’ятати, що наша доля – в на" ших руках і Конституція для нас завжди буде твердою опорою в усіх наших справах. Наш шлях праведний, і ми ніколи з нього не звернемо! Фото з відкритих джерел Я вишукувала перлини. Одного разу ми приїхали в Одесу – понад 15 років тому. Під час зустрічі в бібліотеці підійшов до нас чоло" вік і запитав: “У чім національна ідея України?” Виявляється, що він не виїжджав за Одесу. А ще з’ясувалося, що він – завзятий. Іван Капсамун (це про нього йдеться) – гагаузець за націо" нальністю. Після деякого часу я запросила його в газету “День”. Він – один з найкращих журна" лістів. Він – єдиний, хто мав би отримати премію Гонгадзе”. Виступ Лариси Івшиної до" повнили Андрій Содомора, пись" менник, перекладач; Роман Яців, художник"мистецтвознавець; Оксана Юринець, кандидат еко" номічних наук, і Ольга Квасниця, кандидат наук із соціальних ко" мунікацій. Наприкінці подякувала Лари" сі Івшиній за виступ і за її украї" нотворчу діяльність Ірина Ключ" ковська. Дякуємо і ми.
Український шлях · “Настане час, коли Україна підніметься на такий рі% вень соціально%економічних перетворень, що наші досягнення стануть прикладом для багатьох країн”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

Чому важлива внутрішня інтеграція

бутнє незалежної України. Цьому зараджують проєкти Лариси Олексіївни, які вилились в низку ініціатив. Це цікаво”. Справді, тема зустрічі"діалогу не тільки цікава, а й конче пот" рібна. Бо “перш ніж говорити про зовнішню інтеграцію, – ска" зала Ірина Ключковська, – муси" мо говорити про внутрішню ін" теграцію”. Спробую передати головні думки з виступу Лариси Івшиної: “Мені дуже подобається, що люди збираються в бібліотеках (бо ми зібралися саме в бібліотеці МІОК – Б. З.). Бо це – роздуми + відчуття від пережитого… Внут" рішня інтеграція України – це життєва необхідність ще в 90"х роках. Пам’ятаємо референдум… Україна дала майже 90% голо" сів за Незалежність. Український народ дав своє для розвитку краї" ни. Але зовні ми виглядали доволі скаліченою країною, що вийшла з пащі СРСР. Так може бути лише в погано вихованій родині. І це від" бувалося з Україною… З певних політичних подій в Україні склала" ся система, яка тільки використо" вувала ресурс, що склався в СРСР… Наша еліта втрачає вплив на народ. Почався період білоруси" зації. Лише два Майдани похит" нули ситуацію. Чи правильно ми боремося? Чому наслідком кож" ного Майдану стало омолоджен" ня? Внутрішня інтегрованість мо" же бути досягнута на основі гли" бокого розуміння шляху. Мої зус" трічі з університетами були прак" тикою. Політично ми не є Євро" пою зараз. Маємо навчити моло" дих. Поки що крута тільки наша армія. Наші сили – воїни – не зможуть забезпечити створення держави. Суспільство має вихову" вати свідомих громадян. Хлопці з фронту дають нам часовий люфт. Хоробрість на війні і хоробрість в політиці – різні речі. Нам треба готувати людей майбутнього. Найвагоміше – думати, з чим ми прийдемо до моменту, коли будемо мати бажану Перемогу… Ми часом – за своїх у своїм колі, але не за кращих… Я звертаюсь до інтелектуальних і духовних сил… У війні треба вибирати мужніх. У нас, на жаль, не покінчено з “п’ятою колоною”. Потрібен майданчик для національної ді" яльності. А його немає… Нам потрібне все якісне і краще… Ук" раїна між двома фронтами: 1) зовнішній ворог; 2) внутрішній союзник Москви… Ми в Україні повинні змінюватись. …Яка ідея перемоги – за Ли" пинським чи за Донцовим? У га" зеті “День” про це говорилось…
Погляд · “Промінь сподівань на кардинальні змінив житті півострова замиготів у лютому 2014 року, на тлі Революції Гідності”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Привид пікової дами

Для заголовка цієї статті я не міг не скористатися тлумаченням класичної літератури щодо одного зі значень словосполучення “пікова дама”, оскільки саме таємна недоброзичливість, починаючи з 1954 року, і була квінтесенцією взаємин, які культивувалися та примножувалися СРСР між Кримом і Україною. Юрій ПЛАКСЮК, журналіст, письменник Не важко збагнути, що за на" явності у природи Криму і Чор" ного моря умовної здатності ви" словлювати свої почуття людям, вони неодмінно скористалися б можливістю висловити населен" ню півострова своє гнівне невдо" волення його бездумним марно" тратством природних ресурсів, хижацькою експлуатацією цілю" щих властивостей південної пер" лини материкової України. А з початком повномасштабної ро" сійської агресії плюндрування унікальної території Чорномор" ського басейну стократно поси" лилося і збільшилося… Війна ні" кого і нічого не милує, лише руй" нує і вбиває. Це – аксіома! Та якою б кровопролитною вона не була, кінець усім земним жахіт" тям обов’язково настане… І як з наближенням осені йти" муть вслід за крейсером “Мос" ква” в тартарари останні рашист" ські варвари, поступово змовка" тимуть гармати, паркуватимуться в боксах вцілілі танки і бронетех" ніка, повертатимуться з фронту наші хоробрі визволителі, все впевненіше лунатимуть заяви світових політиків та дипломатів не лише про євроатлантичні уст" ремління України, а й про май" бутню соціально"економічну мо" дель Кримського півострова, про його правовий статус в рамках унітарної української держави. Звісно, така масштабна міжна" родна дискусія вперше розпоч" неться без участі і повчань крем" лівських душогубів"свинопасів, оскільки неосяжну територію де" моралізованої, розгромленої та економічно знекровленої від Ка" лінінграда до Камчатки Росії охо" пить братовбивча партійно"кри" мінальна смута. Не до Криму і Донбасу буде московській гопоті, якщо на кону стоятиме все, нею грабіжницьки нажите в епоху правління дзюдоїста Пу і його “гебешної” кліки з пітерського кооперативу “Озеро”… І на про" тивагу цьому над руїнами і згари" щами українських міст і сіл по" ступово з’являтимуться перші пагінці нового життя, реальні оз" наки майбутньої модернової Ук" раїни. Нечувана досі трагедія однієї з найпрацьовитіших і наймирні" ших в історії людства держави ставатиме предметом для дослі" джень філософів і політиків, правників і політологів, літопис" ців і журналістів... І з"поміж тра" диційної казуїстики, з переліку засадничих суджень, вирізняти" муться найсуттєвіші питання: як таке могло статися? Що завадило світовій демократичній спільноті відвернути кровопролиття, якого ще десять років тому ніхто не міг би ні передбачити, ні запобігти? Ось тоді й постануть питання, у яких рішеннях на початку 1990"х років крилися помилки першої незалежної і відносно “мо" лодої” української влади щодо адміністративно"те" риторіального устрою нині вже окупованої Автономної Республіки Крим? У чому полягав її стратегічний про" рахунок, якщо домовленості у Біловезькій пущі щодо Кримського півострова бу" ли однозначними: Крим – це Україна? Кому з київ" ських очільників було по" трібно вдаватися до політичної мімікрії, аби сповідувати дво" рушницьку політику пристосу" вання до усталеного соціально" політичного середовища на пі" вострові, до встановлених за ча" сів СРСР умов життя в Крим" ській області Української РСР? Цим самим підкласти міну спо" вільненої дії задля з’яви майбут" ніх конфліктів і в без того неп" рості взаємини між нашвидкуруч скроєним Єльциним, Кравчуком і Шушкевичем кримським бага" тонаціональним анклавом? “На якій пороховій діжці ми живемо!.. На яку клоаку перетво" рився наш Острів!” – обурювався А. Бутурлін, один із персонажів антиукраїнського провокаційно" го роману письменника В. Аксьо" нова “Острів Крим”. – Сталін встановив, що це начебто інозем" на країна… Але і не країна навіть, а просто географічна зона!” Ці авторські пасажі були написані понад сорок років тому, а таке враження, що взяті вони з ни" нішніх довоєнних реалій… Хоча тоді, у пору дев’яностих років, коли суспільно"політичний кар" кас півострова базувався на вда" ваному порозумінні і поступли" вості місцевої еліти з київською владою, він все ще продовжував залишатися незмінно радян" ським. Однак за результатами всеук" раїнського референдуму і з’яви у зв’язку з цим волевиявленням кримчан оманливої ейфорії, пра" вовий статус півострова замість збереження його обласного ста" тусу несподівано отримав цукер" ку у формі автономії – значно міцніше підґрунтя для подальшо" го культивування вседозволенос" ті і сепаратизму… На це вказували Києву результати попереднього референдуму за роки правління Ю. Мєшкова: так, 82,81% крим" чан вимагали подвійного грома" дянства, трохи менше – подаль" ших взаємин з Україною на осно" ві договорів, а для місцевих указів – силу законів. Звісно ж, і росій" ську державну мову – в усі сфери життєдіяльності населення пі" вострова! На підсилення оцінок становища в Криму персонажем роману Аксьонова, народний де" путат України Олег Габрієлян охарактеризував дев’яності роки як період правової нестійкості, що супроводжувався проникнен" ням криміналітету і втратою власності місцевими органами влади. Чи існували в нерішучої київ" ської влади можливості обрання іншого шляху співіснування ма" терика з півостровом? Безпереч" но, однак, не бажаючи допустити до місцевого керма репатрійова" них Сталіним на схід переселен" ців"татар, вона все ще продовжу" вала робити свій вибір на користь промосковської номенклатури і місцевого криміналітету. До чого це призвело – відомо кожному незаангажованому Московією адекватному громадянину Украї" ни. Так, крок за кроком, у пору президенства Кравчука, Кучми, Ющенка і Януковича, централь" на влада почала втрачати важелі впливу на розвиток подій у Кри" му. Спершу соціально"економіч" ні, потім – культурно"освітні, ана завершення – і військово"пра" вові. Промінь сподівань на карди" нальні зміни в житті півострова замиготів у лютому 2014 року, на тлі Революції Гідності в Києві. Ще не висохла на вулицях Інсти" тутській, Грушевського, Хреща" тику та на тротуарах Маріїнсько" го парку кров Героїв Небесної Сотні, як 26 лютого кримськота" тарські та проукраїнські патріоти розпочали власну революцію під стінами Верховної Ради Крим" ської автономії. Майже 12 тисяч свідомих українських громадян заблокували всі підступи до го" ловного органу кримського са" моврядування і нізащо не бажали відступити від наміру організато" рів стихійного протесту зірвати будь"які сепаратистські прояви кримських депутатів. І зірвали б, і не допустили б проведення зрад" ницького засідання щодо рефе" рендуму, якби не надійшла ко" манда Джемільову і Чубарову (швидше за все з Банкової) при" пинити і зняти блокаду. Разом, мабуть, із запевненнями, що ні" якого засідання не відбудеться, рішення про організацію рефе" рендуму не прийматимуть, а ви" рішуватиметься все в Києві зая" вами парламенту і рішеннями то" дішнього в. о. глави держави… О 22:00 майдан спорожнів, при" страсті вщухли, а вже опівночі Верховна Рада автономії, як і весь Крим, перейшли в тимчасове підпорядкування російських “зе" лених чоловічків”. Тому й не фіксують і не визна" чають історики, правники і жур" налісти події під стінами авто" номної Верховної Ради як народ" ну революцію, тим більше, Рево" люцію Гідності. Не піднялася і в мене рука назвати сімферополь" ське збурення Революцією Гід" ності. Поштовхалися – і розій" шлися! “Що ж ви так беззубо за" хищали українську державність в лютому чотирнадцятого року? – запитав я кримчанку у 2017 році (сама зізналася, що була чернігів" кою, а з 1992"го стала кримчан" кою), коли їхав поруч в автобусі до обласного центру. “Нас, свідо" мих українців, налякали повідом" лення чи плітки про те, що ради" кальні кримські татари ще задов" го до подій на майдані розпочали полювання на службовців місце" вих органів влади, помічаючи їхні квартирі і приватні помешкання спеціальними позначками, згід" но з якими нас належало б вирі" зати цілими сім’ями… Сама я з Євпаторії, працюю в соціальній службі районної ради, тому також підпадала під цю провокацію… Хоча й мала багато друзів серед татар, які, на жаль, не спростову" вали чутки, але і не підтверджува" ли їх…” “А якби не розійшлися, стоя" ли б до кінця, як київські рево" люціонери?” – знову поцікавив" ся я у літньої жінки, яка їхала на батьківщину, аби попрощатися з помираючою старшою сестрою. “Якби не розійшлися татари, а київська влада запевнила нас, що поширені вигадки про пересліду" вання державних службовців – лише провокація ФСБ, то, на" певно, не було б засідання депу" татів у Сімферополі, не було б рі" шення про референдум, в україн" ської армії з’явилися б законні підстави нас захистити, а в крим" чан і світової громадськості – підстави визнати “зелених чоло" вічків” незаконними російськи" ми терористами. Для чого я все це констатую? Передовсім, з огляду на сучасні перипетії щодо упорядкування адміністративного статусу пів" острова. Не пройшли гідно вип" робування часом та історією, а значить, не доросли до самостій" ності ні кримські татари, ні про" українські патріоти, аби Київ уд" руге ставав на ті самі граблі й уро" чисто проголошував відновлення самоврядування Кримської Ав" тономії. Шанс кримчани мали неабиякий, однак вони ним знех" тували і змарнували. Тепер буде цікаво спостеріга" ти за тим, яку модель вигадають для півострова київські можнов" ладці, щоб у майбутньому уник" нути нової конфронтації. Для ме" не особисто однозначними є два висновки: світлої пам’яті народ" ний депутат Михайло Сирота, який простояв 27"28 червня 1996 року за трибуною парламенту 23 години, аби підтримати широкі повноваження жителів півостро" ва разом з іншими депутатами" реформаторами, мало в чому тоді помилився. По"друге, новообра" ний по завершенню російсько" української війни новий парла" мент України просто прирече" ний, задля наведення в Криму ладу, бодай на чверть століття від" новити звичний до 1996 року ста" тус півострова як кримськотатар" ської національної області у складі держави Україна. І не з власною Конституцією в портфе" лі якогось новоявленого Мєшко" ва, а зі звичайним статутом! Доти, доки кримчани не перестануть ховати у своїх рукавах дарованого їм у 1954 році Московією разом з інтелектуальним ресурсом і тру" довим українським потенціалом троянського коня у вигляді піко" вої дами.
Погляд · “Промінь сподівань на кардинальні змінив житті півострова замиготів у лютому 2014 року, на тлі Революції Гідності”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Мовний закон порушують щодня

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь зазначає, що факти недотри" мання мовного закону в зов" нішній рекламі та різноманіт" них вивісках фіксуються чи не кожного дня, великі сподіван" ня – на допомогу органів міс" цевого самоврядування. “Стаття 28 закону про мову говорить про те, що уся інфор" мація для загального ознайом" лення, тобто зовнішні рекламні вивіски, повинні бути держав" ною мовою... Таких зловжи" вань у вивісках у нас чимало, усі такі порушення ми фіксує" мо чи не кожного дня. Тому на виконання 28 статті ми зверну" лися до органів місцевого са" моврядування, щоб вони ко" ристувалися законом при бла" гоустрої населених пунктів, створювали відповідні комісії і виносили попередження суб’єктам господарювання”, – сказав Кремінь в ефірі телема" рафону. Він зауважив, що деякі суб’єкти господарювання мо" жуть, звісно, залишати вивіски і зовнішню рекламу не держав" ною мовою, якщо зареєстрова" но відповідні торговельні мар" ки, але поруч з такими вивіска" ми все одно має бути надана ін" формація тим самим шрифтом і розміром українською мовою. Кремінь розповів, що сек" ретаріат уповноваженого із за" хисту державної мови з початку року отримав 240 звернень від" повідного характеру, і кожне зних свідчить про системні по" рушення в окремих населених пунктах і в окремих регіонах. “Найбільше таких пору" шень у нас на півдні і на сході. Де це можливо, суб’єкти госпо" дарювання цю ситуацію вип" равляють. Де це неможливо, я думаю, зміни буде реалізовано найближчим часом”, – заува" жив він. За словами Кременя, до" сить активно така робота ве" деться зараз у Миколаєві, де місцеві районні адміністрації зафіксували не менше тисячі таких порушень. “Я думаю, що найближчими місяцями ситуа" ція там буде виправлена”, – сказав він. Верховна Рада 25 квітня 2019 року ухвалила закон “Про забезпечення функціонування української мови як держав" ної”. Його статті впроваджу" ються в дію поетапно. Пере" важна більшість його норм на" була чинності 16 липня 2019 року. З 16 липня 2022 року набула чинності стаття 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якою за порушення мовного закону, зокрема в частині застосування державної мови у сфері інфор" мації для загального ознайом" лення та реклами, на порушни" ків накладається штраф у роз" мірі від 200 до 300 неоподатко" вуваних мінімумів доходів гро" мадян або попередження, якщо порушення вчинене вперше. За повторне протягом року вчи" нення порушення на порушни" ків буде накладатися штраф у розмірі від 500 до 700 неоподат" ковуваних мінімумів доходів громадян. За інформацією Укрінформу
Суспільство · “Не тільки журналісти, а й політики, службовці всіх рівнів, депутати мають знати правдиву українську історію”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Ідіть під три вітри вибриком! Зловісні руйнівники української національної ідентичності

Особливість нинішнього інформаційно-гуманітарного простору полягає в тому, що він є своєрідним інтелектуальним полем гострої, безкомпромісної комунікативної боротьби українців з московською маніпулятивно-отруйною пропагандою за свою автентичність, самобутність, національну ідентичність, морально-духовні, демократичні цінності, збереження і розвиток відновленої незалежності держави. Адже, як наголошувала Оксана Пахльовська, вся історія загарбницького творення російсько-царської та російсько-комуністичної імперії – це водночас драматично-трагічна історія переплавлення різних ідентичностей (насамперед української) в одну – російсько-православну, російсько-імперську та російсько-євразійську. Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівсько" го національного університету імені Івана Франка Впродовж всієї історії україн" сько"російських відносин мос" ковські загарбники прагнуть будь"що “переінакшити душу на" роду, без підкорення якої немає перемоги над ним. Їхній шові" нізм і неонацизм не знає меж”, – підкреслював професор С. Вов" канич. Тому в нинішніх умовах потужної інформаційно"психо" логічної агресії та повномасштаб" ної геноцидної, терористичної війни Російської Федерації проти України, яка є 28"ю, надзвичайно важливо медійними засобами до" носити до серця і розуму кожного українця родову, історичну сут" ність національної ідентичності, її неперервність у часі й диферен" ціацію від інших ідентичностей. Адже усвідомлене самоокреслен" ня, самоствердження особи як носія певної сукупності індивіду" альних ознак ідентичності та по" єднання їх творить колективну ідентичність, яка є національ" ною. “Національна ідентичність – це колективне чуття, зіперте на віру в належність до однієї нації ів спільність більшості атрибутів, які роблять її відмінною від ін" ших націй”, – зазначила Монт" серрат Ґібернау. Вона слушно на" голосила, що національна іден" тичність має плинний і динаміч" ний характер. Хоч усвідомлення формування нації може лишати" ся постійним упродовж тривалих періодів часу, елементи, на які спирається таке чуття, можуть ва" ріюватися. Люди, які заявляють, що поділяють якусь конкретну національну ідентичність, з різ" ною силою покликаються на віру в спільну культуру, історію, спо" рідненість, мову, релігію, терито" рію і долю. Отже, “національна ідентичність має п’ять вимірів: психологічний, культурний, те" риторіальний, історичний і полі" тичний” (М. Ґібернау). Україн" ська національна ідентичність за" корінена у спільність психологіч" них, культурних, мовних, істо" ричних, територіальних, соціаль" них, звичаєвих особливостей життєдіяльності. На цих принципових вимі" рах=засадах формується ідентич" ність кожної особи і робить її по" дібною до одних людей та відмін" ною від інших. Поєднання різних міжособистісних та інституцій" них практик творить колективну ідентичність певної множини людей. Тобто колективна іден" тичність є і засобом, і результа" том індивідуальної ідентифікації. “Вони є не непорушними біоло" гічно закоріненими сутностями, а соціально"дискурсивними конструктами”, – вважає Воло" димир Кулик. В умовах сучасної російської інформаційно"психологічної аг" ресії, спрямованої на викорінен" ня всього українського не лише в Росії, Україні, а й поза їхніми ме" жами, надзвичайно важливою є медійна місія в контексті утвер" дження української ідентичності, яка повинна надавати перевагу національним наративам над сві" товими, маючи у цьому підтрим" ку держави і суспільства. “Росій" сько"українська війна як трагедія виживання, неминуче актуалізує ідентичний філософський про" цес через справжнє пізнання себе і світу, кардинальне переосмис" лення українського шляху” (В. Ференц). Адже в Україні впродовж віків діяли і нині діють зовнішні і внутрішні політико"і" деологічні, психолого"педагогіч" ні механізми витискання оригі" нального, самобутнього – укра" їнського із власної української духовно"культурної території, що розмивало національну ідентич" ність і нині негативно впливає на її утвердження. Сучасні московські ідеологи і політики, працівники ЗМК взяли на інформаційне озброєння тезу російського історика і філософа Г. Федотова, який писав, що ми, росіяни, присутні під час бурхли" вого і надзвичайно небезпечного процесу: зародження нової укра" їнської національної свідомості, по суті, нової нації. Вона ще оста" точно не народилася, доля її ще не визначена. Убити її неможли" во, але потрібно працювати над тим, щоб її самосвідомість утвер" джувала себе як особлива форма російської свідомості. Цей ін" формаційно"психологічний, те" матично"змістовий сенс – найс" трашніший, найнебезпечніший, бо спрямований на розтління ук" раїнських морально"духовних цінностей, державницького пе" реконання, громадянської пози" ції, знищення національної іден" тичності та заміну її російською. Московські політико"ідеоло" гічні маніпулятори безцеремонно переповнюють російський, євро" пейський і світовий інформацій" но"гуманітарний простір брехли" вими постулатами, що українці і росіяни – один народ: у цього на" роду, мовляв, одна мова, одна культура, одна віра, одна історія, одна територія. Новітній “істо" рик” рашист Путін навіть опублі" кував статтю “Про історичну єд" ність росіян і українців”. Цей опус – наскрізь імперсько"мані" пулятивний. Адже в монографії доцентки Львівського національ" ного університету імені Івана Франка Ольги Щодри “Слов’яни і Русь в ранньому середньовіччі. Передумови і початки формуван" ня імперії русів” ґрунтовно стверджено, що у 838 р. уже пов" ноцінно існувала високорозвине" на, як для того часу, рання дав" ньоукраїнська держава Русь, яка належить до найстаріших держав Європи. Московія як Улус Золотої Ор" ди відома лише з 1277 р., тобто на 439 років пізніше давньоукраїн" ської держави Русь. Засновником Москви і Московської Улусу був хан Золотої Орди Менгу"Тимур. Князівством Московія стала тіль" ки у 1328 р. при Івані Калиті і до XVI ст. була у складі Орди на пра" вах звичайного Улусу. Утворилися моксельці=московити=росіяни на основі угро"фінських і татаро" монгольських племен, які не зна" ли ні хреста, ні плуга. Роси=руси" ни=українці – це історичні етно" німи одного народу, мовою якого є українська, відома ще з VI ст., а російська мова тоді навіть не снилася угро"фінським і татаро" монгольським племенам. Основою ідентичності кожної нації, в тому числі української, є мова, яка містить у собі весь спектр психологічної мотивації поведінки людини, є прогнос" тичною моделлю як для індивіду" ума, так і для цілого народу. “Мо" ва поєднує національний орга" нізм у часі й просторі, забезпечу" ючи нації духовну й культурну безперервність, певний життє" дайний уклад, світоглядну систе" му, орієнтацію у світі, моральний закон. Вона є найважливішим за" собом ідентифікації та самопіз" нання нації”, – наголошувала мовознавець Ольга Федик. З огляду на те, що мова є своєрід" ним синтезом усього національ" ного, фокусом гомогенної іден" тичності, визначальною ознакою національної держави, дзеркалом культурного розвитку, “мовне питання неминуче перестає бути тільки лінгвістичним питанням, чи, краще сказати, безпосередньо лінгвістичним, а стає також – і то часто насамперед питанням полі" тичним…”, – підкреслював про" фесор Ю. Шевельов. Привертаємо вашу увагу до фундаментальної праці всесвіт" ньовідомого німецького мово" знавця і славіста Максиміліана Фасмера “Этимологический сло" варь русского языка”. Аналіз цьо" го дослідження повністю розвін" чує тезу, що українська мова – ді" алект російської, зіпсутий впли" вом польської мови. Із 18250 (ві" сімнадцяти тисяч двохсот п’ятде" сяти) загальновживаних росій" ських слів тільки 3200 (три тисячі двісті) слів мають спільнос" лов’янські корені, що становить 17,5 відсотків, тобто менше, ніж п’яту частину. Лише 72 слова (0,39%) з російської мови є спіль" ними з українською та білорусь" кою мовами. Отже, 72 слова, які є однако" вими з українськими і білорусь" кими, та 3200 спільнослов’янсь" ких, то разом 3272 слова, що складає 17,89% від загальної кіль" кості загальновживаних слів ро" сійської мови за словником Фас" мера. Звідси випливає, що 81,11% загальновживаних слів росій" ської мови – це запозичені слова неслов’янського походження. Їх семантика (внутрішній зміст) по" яснюється відповідниками в уг" ро"фінській, татаро"монголь" ській, арабській та інших мовах. У російській мові домінують сло" ва тюркського і фінського поход" ження. Отже, “у словниковому запасі загальновживаних слів росій" ської мови 81,11% слів не мають жодного відношення до слов’ян, тим паче до українців”, — наго" лошує публіцист Д. Чобіт. Росій" ська мова – це мова обрусілих балто"фінських, угро"фінських, татаро"монгольських етносів, в основі якої церковнослов’янсь" ка, а точніше – македонський ва" ріант давньоболгарської мови. Тобто, далекі предки теперішніх українців і росіян формувалися в етнічні спільноти у зовсім різних географічних і природних умо" вах, вели різний спосіб життя, навіть було різне харчування. Ро" си=русини=українці й моксель" ці=московити=росіяни жили у різних світах, різними у них були мови, звичаї, формувалися різні ідентичності. У масмедійних матеріалах визначальною ідеєю має бути глибокий, професійний аналіз української історії, яка переко" нує, що “без національного вимі" ру, без патріотичних почуттів лю" дина не гідна свого імені; відмов" ляючись від частини своєї етніч" ної тотожності, вона неодмінно прирікає себе на деградацію”, — наголошувала Оля Гнатюк. Саме цього (цілковитої деградації ук" раїнців) прагне домогтися Мос" ковія=Росія, застосовуючи мані" пулятивну інформаційно"психо" логічну пропаганду, втілюючи концепцію “русского міра”, складовою частиною якого є “ут" вердження панросійської іден" тичності в Україні” (М. Жулин" ський) та нав’язування тези, що російська мова – мова міжнаціо" нального спілкування, одна з по" ширених міжнародних мов. Нас" правді ця теза є цілком фальши" вою, бо, за офіційною статисти" кою, 98% літератури у світі вихо" дить англійською, а 2% припадає на інші міжнародні мови (іспан" ську, німецьку, китайську тощо), серед яких нуль цілих і кілька де" сятих відсотка належить росій" ській мові. “То де ж вона пошире" на?!” – здивовано запитувала де" кілька років тому викладачка Ки" ївського університету імені Бори" са Грінченка Таїса Бурлака. Згадаймо лише один факт, який яскраво освітлює правду про “добровільний вибір росій" ської мови, як мови міжнаціо" нального спілкування”. ХХІІ з’їзд КПРС у 1961 р. проголосив, що комуністи не будуть консер" вувати і увічнювати національні відмінності, а з усією більшо" вицькою непримиренністю ви" корінюватимуть навіть найменші прояви націоналістичних пере" житків. Все ширшим ставав роз" мах чорних крил зросійщення, який призводив на “вимогу бать" ків і дітей” до зменшення кіль" кості шкіл з українською мовою викладання, ігнорування вивчен" ня української мови і літератури в російських школах, скорочення кількості годин для української літератури і мови у середніх спе" ціальних закладах. Зусібіч – по радіо і телебачен" ню, зі сторінок газет і журналів, з лекторських трибун, на науково" практичних конференціях отруй" но лунало міфічне заклинання про створення нової спільності – радянський народ, що призведе до повного злиття мов і націй. Під" ступна, зловорожа політика мос" ковського комуністичного режи" му була спрямована на нівеляцію ідентичності народів і формуван" ня злоякісної російської ідентич" ності. Убивців мови, культури, ідентичності українців Іван Огі" єнко назвав “скорпіони на укра" їнське слово”. “Майже всі сфери державно"політичного життя в Україні віками були у повному розпорядженні мови чужинців”, – підкреслила професорка Олек" сандра Сербенська. Це призвело до того, що у частини українців була приспана родова пам’ять, поневолений розум, ущерблена і сторіччями заглушувана мовна та національна ідентичність. Відомий в Україні і світі нау" ковець Олександр Савченко у книзі “Антиукраїнець, або Воля до боротьби, поразки чи зради” нагадав сповідникам “російсько" української дружби”, що вічним історичним ворогом Руси=Украї" ни є Московія=Росія. Піраміда потреб, розроблена Абрагамом Маслоу, для моксельців=росіян трансформувалася так, що загар" бання чи знищення України є їх" ньою базовою, фізіологічною потребою, яка рейтингом іде од" разу після “водки” і “хвоста се" льодкі”… Цей нездоровий фено" мен російського суспільства обу" мовлений крадіжкою української історії, української церкви, укра" їнських героїв, українських куль" турних діячів, українських зе" мель, а також зросійщенням значної частини етнічних україн" ців, які стали російською елітою і, на превеликий жаль, часто"гус" то ці “елітарії” є найлютішими ворогами українців, найвитонче" нішими руйнівниками україн" ської національної ідентичності. Не тільки журналісти, а й по" літики, службовці всіх рівнів, де" путати мають знати правдиву ук" раїнську історію, вчитися аналі" тично думати, духовно збагачува" ти інтелект, поглиблювати родову ідентичність, щоби бути націо" нально свідомими професійними патріотами. Адже кліпові знання багатьох політиків, депутатів, журналістів – це головна пробле" ма творення української націо" нальної держави. Національно свідомі журналісти покликані бу" ти каталізаторами медійного за" слону “інформаційному мотлоху”. Дуже важливо збагнути зак" лик Тараса Шевченка читати од слова до слова, не минати ані титли, ніже тії коми, щоби усві" домити “Що ми?...Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що заку" ті?..” Правдиву відповідь на ці за" питання намагалися дати студен" ти ІІІ курсу факультету журналіс" тики нашого Львівського націо" нального університету імені Іва" на Франка, які опановують дис" ципліну “Інтектуально"психоло" гічні засади функціонування ЗМК”. Коментуючи думу"казку
Суспільство · “Дар свободи, дар волі є справді безцінний. І тому ми з вами боремося, знаючи нашу з вами об’єктивну українську історію”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Степана Васильченка “Ось та Ась” про козака Ося і москаля Ася, студенти зазначали, що ду" ма"казка нагадує: українці й росі" яни ніколи не були братами. Що це за брат, який впродовж століть знущається, плюндрує Україну, забороняє українську мову, нама" гається стерти ідентичність укра" їнців?! У своїх матеріалах студен" ти наголошували, що більшість росіян, як і герой думи"казки Ась, живуть фальшивими міфа" ми: історична правда, істина травмує їх. Тому легко піддаються інформаційній маніпулятивній пропаганді. Яскравим свідчен" ням морально"психологічної травми"деградації є підтримка агресивно"цинічної, злодійсько" підступної ідеології і політики ра" шиста Путіна та його чорнокров" них поплічників. Козирною картою москов" ської маніпулятивної пропаганди є так званий український нацизм, фашизм, бандерівщина. Вони, мовляв, загрожують російській державі, як це нібито робили ко" лись мазепинці, петлюрівці. Тому будь"якими методами і способа" ми потрібно захищати, розширю" вати “русскій мір”. Кремлівське керівництво і вірні йому засоби масової інформації, перекриваю" чи всі альтернативні джерела ін" формації, не залишають серед" ньостатистичному росіянинові жодних шансів бути психічно здоровою людиною. Путін з ве" ликим пієтетом говорить, що Сталін, Гітлер, Геббельс надзви" чайно талановиті люди і він берез них приклад, володіючи ядер" ною кнопкою і телевізором. Кнопка додає йому величі у влас" них очах, а телевізор і соціальні мережі – єдина інформаційна зброя, що дозволяє йому тримати у страху російський народ і обду" рювати громадян країн усього світу. Наголошую, що патріотом і національно свідомим громадя" нином України робить не кров, а переконання, що людина є час" тка своєї Батьківщини і від сут" ності тієї частини залежить її честь і гідність. Називаю два відо" мі прізвища: Портніков і Табач" ник. Віталій Портніков, не цура" ючись єврейського коріння, сум" лінно спрямовує свій інтелект служінню незалежній Україні. Він таким чином є носієм україн" ської ідентичності. Вся діяльність Дмитра Табачника була спрямо" вана на формування в україн" ських школярів і студентів росій" ської свідомості, а нині – згань" блення української ідентичності, по суті на знищення українців як нації. Русофільську, антиукраїнську позицію займають депутати Вер" ховної Ради України М. Бужан" ський, Ю. Бойко, Н. Шуфрич та, на жаль, багато інших. Щоби у статті назвати усіх, то займе бага" то місця. Секретар РНБО Украї" ни О. Данілов таких “діячів” як Бужанський назвал “проросій" ською сволотою”. Мабуть, не дарма. Максим Бужанський 14 квітня цього року безцеремонно, безпардонно верещав “велікім могучім”, що “русскій язик – ето наш язик” і він, мовляв, має бути державним на рівні з україн" ською мовою. Безперечно, для моксельців=московитів=росіян російська – це їхня мова. Для ро" сів=русинів=українців родовою, рідною мовою є українська мова. Цей же Бужанський, якого до Верховної Ради України припро" вадив В. Зеленський, влаштував скандал на муніципальному теле" каналі “Київ”. Спекулюючи по" няттям “свобода слова”, відмо" вився розмовляти українською мовою. Вчинки М. Бужанського свідчать, що він є слугою не укра" їнського народу. То чому журна" лісти запрошують у радіо" і телес" тудії пропагандиста зловорожого “русского міра”?! Логічне запи" тання: “Якщо свобода як усві" домлена необхідність – антиук" раїнського спрямування, то кому така свобода слова служить?” Не" важко зрозуміти: московським агресорам і кремлівській п’ятій колоні в Україні, які продовжу" ють колонізувати мозок україн" ців, закладаючи основи для фор" мування російської ідентичності в українських громадян. Кожний національно свідомий українець має переконливо виголосити зов" нішнім і внутрішнім ворогам Ук" раїни: “Ідіть під три вітри вибри" ком!”. Політична і медійна діяль" ність в Україні має бути насичена сенсами, щоби кожний журна" ліст, політик, депутат, службо" вець, олігарх сприяв Перемозі над московськими загарбника" ми, розбудові української Украї" ни, в якій би кожний громадянин будь"якої національності з гідніс" тю сказав так, як Джамала під" креслює: “Я українка кримсько" татарського походження”. Для неї Україна є святинею, Батьків" щиною, а не місцем перебування, не місцем нечесного збагачення. На жаль, і нині є істоти різних на" ціональностей, прикро, що укра" їнці не виняток, які найвитонче" нішими методами мародерять Україну, висмоктують з неї кожну краплину життєдайності. До та" ких належать різні Ахметови, Ко" ломойські, Пінчуки, Фірташі, Фрідмани які також є власника" ми засобів масової комунікації. Володимир Мономах закли" кав: “Не наслідувати лиходіїв…, не лютувати словом, не хулити розмовою, гнів подавляти, поми" сел чистий мати, спонукаючи се" бе на добрі діла Господа ради...”. Для просвітлення свідомості ук" раїнських громадян, частина яких перебуває у полоні росій" ської імперської ідентичності, потрібно кардинально змінювати концепцію української ідеології і політики, функціонування усіх ЗМК, діяльність яких має ґрунту" ватися на українськоцентричних національних засадах. На наш погляд, визначальним принци" пом функціонування мас"медіа в Україні має бути націоцентризм. Цей принцип об’єднує інші принципи діяльності ЗМК, га" рантує вибір оптимальних варі" антів сприяння українському на" ціональному державотворенню. На засадах цього принципу має" мо розглядати модель медійного впливу на подальший розвиток, поглиблення і утвердження укра" їнської національної ідентичнос" ті “в структурі стратегії захисту національного інформаційного простору, генерування “захисної плівки” духовно"інтелектуальних знань українців як імунітету, що допомагає усвідомити ідею роз" витку своєї національної іден" тичності у світовому багатокуль" турному контексті”, ? писав про" фесор С. Вовканич. Проаналізувавши, осмислив" ши науково"публіцистичну твор" чість Євгена Онацького і стан" дарти його журналістської діяль" ності, професор М. Тимошик особливу увагу нинішніх доморо" щених “акул пера і смартфона” привернув до програмного жур" налістського стандарту – понад" партійного, соборницького мис" лення і українськоцентричного переконання Євгена Онацького, які є складовою національної ідентичності. Маємо знати, що україноцен" тризм ґрунтується на концепції націоналізму, який є філософію життя нації, її життєстверджен" ня, формування ідентичності, а московський рашизм, що увібрав в себе шовінізм, нацизм, фа" шизм, більшовизм і расизм – це філософія поневолення і гноб" лення інших етносів, народів, на" цій. В основі націоналізму ле" жить гуманістична національна ідея державотворення, а в основі шовінізму, нацизму, фашизму, ра" шизму і расизму – великодержав" ницький імперський інтерес. Ук" раїнський націоналізм почина" ється з любові до свого, а москов" ський рашизм – з ненависті до чужого, насамперед – до україн" ського. Мета українського націо" налізму – свобода своєї нації, а мета шовінізму, нацизму, фашиз" му, рашизму і расизму – понево" лення інших націй. Український націоналізм трактує інтернаціо" налізм як міжнаціональні відно" сини на засадах рівності націй, а московський рашизм перетворює інтернаціоналізм у засіб денаціо" налізації народів та підпорядку" вання їх імперській, великодер" жавницькій ідеї. Для українського націоналіс" та національні ознаки інших на" родів і їхні святині: мова, культу" ра, традиції, звичаї, територія, ідентичність – є об’єктом поваги і пошанування, а для шовініста, нациста, фашиста, рашиста і ра" систа – це те, що потрібно загар" бати, викорінити і замінити своїм імперським. Саме такою є мета повномасштабної війни Росій" ської Федерації проти України. Український націоналізм поро" джує патріотів, героїв, подвиж" ників, жертводавців, а росій" ський шовінізм, нацизм, фа" шизм, рашизм і расизм витворює загарбників, убивць, мародерів, грабіжників, ґвалтівників, холуїв, рабів. Український націоналізм не" має нічого спільного з шовініз" мом, нацизмом, фашизмом, ра" шизмом і расизмом, оскільки він є генетично визначеним явищем природи, а це означає, що він, на думку професора Володимира Монастирського, є творінням не так людського розуму, як Все" вишнього, а російський шові" нізм, нацизм, фашизм, рашизм і расизм є штучними, зловісними, отруйними плодами маніакаль" них імперських ідеологів і полі" тиків. Нинішня повномасштабна російсько"українська війна – це війна ідентичностей, цінностей, світоглядних орієнтирів, цивілі" зацій. Українці завжди були і є будівничими і в матеріальному, і в духовному сенсі, а моксель" ці=московити=росіяни – руй" нівники. Для медійників, як і для всіх українців, російська гено" цидна, терористична, екоцидна агресія – визначальний момент історичної Істини. Історична Правда – головна ідентична зброя національно свідомого ук" раїнського політика, депутата, журналіста, які сповідують Тара" са Шевченка: “Нема на світі Ук" раїни, немає другого Дніпра…”, “В своїй хаті своя й правда, і си" ла, і воля…”, “І чужому научай" тесь, Й свого не цурайтесь”. Кожного просить Іван Франко добре вчитися, сумлінно працю" вати задля захисту, розбудови і утвердження Української Націо" нальної Держави, “щоб ґаздою, не слугою перед світом стати”.
Суспільство · “Дар свободи, дар волі є справді безцінний. І тому ми з вами боремося, знаючи нашу з вами об’єктивну українську історію”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Митрополит Епіфаній у м. Дубно разом із військовослужбовцями помолився за перемогу України

Перебуваючи в Рівненській області, Предстоятель Православ" ної Церкви України Блаженній" ший Митрополит Епіфаній завітав до військової частини А 2755 та спільно з військовослужбовцями помолився за перемогу України. Блаженнійший Митрополит Епіфаній, вознісши молитву до Бога, звернувся до новітніх героїв із Першосвятительським словом. “Сьогодні ми підносимо на" шу молитву до Бога. Підносимо задля того, щоб Господь дарував нам перемогу. Перемогу, про яку всі ми з вами мріємо, перемогу, яку ми виборюємо, адже ми боре" мося за нашу свободу. Ми боре" мося за те, щоби мати свою єдину незалежну Українську державу, мати свою єдину Українську Цер" кву. Бо без сильної єдиної Укра" їнської Церкви ми ніколи не збу" дуємо сильної європейської де" мократичної України”, – наголо" сив Митрополит Епіфаній. “Ми покликані зберегти той великий дар свободи і незалеж" ності, примножити, утвердити й передати його наступним поко" лінням. Зараз за нього ми плати" мо з вами дуже високу ціну. Адже наші найкращі, новітні герої, найкращі сини і доньки віддають свої життя за цей безцінний дар. Бо дар свободи, дар волі є справ" ді безцінний. І тому ми з вами бо" ремося, знаючи нашу з вами об’єктивну українську історію. Нехай Господь оберігає в цей непростий час кожного із вас, на" шого новітнього героя – військо" вослужбовця. Бо для нас ви є но" вітніми героями, незалежно від то" го, чи присвоєне вам це звання державою, чи є зірка, чи немає – це неважливо. Важливо те, що ви справді маєте велику пошану, за вас ми молимося повсякденно”, – підсумував Митрополит Епіфаній. Предстоятель ПЦУ вручив Орден святого архистратига Ми" хаїла II ступеня командиру вій" ськової частини Олександру То" машевському та медалі святого Юрія Переможця військовослуж" бовцям – новітнім героям. За інформацією сайту ПЦУ
Суспільство · “Дар свободи, дар волі є справді безцінний. І тому ми з вами боремося, знаючи нашу з вами об’єктивну українську історію”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Важлива лекція українських учених у Скоп’є

На філософському факультеті македонського Університету Святих Кирила і Мефодія у Скоп’є відбулася відкрита лекція академіка і професора Київсько" го національного університету ім. Т. Шевченка Володимира Сергій" чука та доктора історичних наук Олесі Стасюк, які досліджують тему Голодомору 1932–1933 років в Україні. Про це повідомило По" сольство України в Північній Македонії. Захід відкрив декан філософ" ського факультету УКІМ, зазна" чивши, що згадана тема є надзви" чайно важливою і потребує все більшого обговорення і висвіт" лення. Своєю чергою Посол України Лариса Дір подякувала декану Р. Дуєву за надання можливості зібратися у стінах Університету, щоб донести більше інформації про Україну, про злочини держа" ви"агресора РФ в Україні. Серед іншого вона зазначила, що 6 червня РФ підірвала Кахов" ську гідроелектростанцію, що є масштабною техногенною ката" строфою. Затоплено десятки на" селених пунктів, тисячі й тисячі людей без житла, зруйновано екосистему. “Масштаби злочинів, що вчи" няються РФ, збільшуються. Вчи" нення геноциду й екоциду – це сутність кремлівського режиму. РФ проводить масштабні дезін" формаційні кампанії з метою приховати злочини, розраховує на страх і на атмосферу байдужос" ті”, – сказала пані посол. Вона наголосила, що для України зараз важливі як допомога зброєю та засобами протиповітряної оборо" ни, так і підтримка держав, які визнають дії РФ, вчинені на тери" торії України, геноцидом. Також важливо визнати Голодомор в Ук" раїні геноцидом українського на" роду, зазначила Лариса Дір. Власн. інф. Фото з Фейсбук"сторінки Посоль" ства України в Північній Македонії
Творчі обрії · “Митець у своїй внутрішній свободі за велінням серця тягнеться вгору”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Поезія рятує націю і возвеличує її народ

Ольга ХОДАЦЬКА, заступниця голови Правління Київської “Просвіти” В альманасі “Нескорена Україна” представлена творчість авторів із різних куточків нашої країни та діаспори. Усі твори написані після 24 лютого 2022 року, з початку повномасштабної війни в Україні за свою незалежність. У них – біль українського народу, відкриті рани, сльози, що запеклися в душах матерів, дружин, коханих… Невипадково першим в альманахові надруковано вірш Олександра Олеся, написаний ще в листопаді 1915 року. За словами автора передмови, поета, публіциста, заслуженого діяча мистецтв України Михайла Шевченка, “це не просто поетична збірка, яку прочитають сотні чи тисячі людей. Це книга, з якою легше вступати хоч і в останній бій із ворогом. Вступати в бій і перемогти! Тут ще раз можна повторити: “Поезія – вона рятує націю і возвеличує народ!” Щемно звучали вірші першої заступниці голови НСПУ Тетяни Фольварочної, яка сказала, що нині потрібна особиста дієва позиція всіх громадян, кожного на своєму місці, бо цього вимагає саме життя. Модераторкою поетично-музичної імпрези була директорка Будинку письменників Ніна Шаварська, яка наголосила, що “поезія – це найвеличніша форма, в якій може втілитися думка про Людину”, з усіма її болями і радощами, які нині особливо важливі для кожного жителя Гостомеля, бо міс- Альона РАДЕЦЬКА, м. Хмельницький Митець у своїй внутрішній свободі за велінням серця тягнеться вгору. Не крізь шпарини вікна, а пориванням душі та думки він прямує туди, де народжується чисте слово. Щоби, підгледівши цю таїну, гранити та шліфувати власне, аби жодне не було марним. Бо ж у творця не бува дрібниць. Його ніщо не обмежує, крім власного сумління, а саме воно ледь чутно шепоче, що і творець, і його слово прямують до Бога, Початку всього творіння. Поєднання земного й небесного демонструє хмельницька поетеса Ольга Ткач у своїй сьомій збірці “У творця не бува дрібниць”. Вона напрочуд тонко відчуває цю межу, що з’єднує два паралельних світи, які не просто так взаємопов’язані. Творець слів славить творця неба і землі, а той наділяє першого натхненням і особливим даром – передавати рядками красу життя. Творець слів перебуває під пильним поглядом Творця, бо він дозволяє йому говорити. Щоби почули. Це підтверджують слова: Світ у рядках-стежинах Визрів і ось – ожив! Той, хто ліпив із глини, Мову мені вділив. (“Вкотре остання з літер…”) Чому у творця не бува дрібниць? Бо дрібниці – це намистини, які формують вервицю шляху. Одна до одної, наче до обрію, за яким – світло. І його вистачає для всіх. Така воля творця! Наснага творити зі слів приходить у тиші. Це один із ключових концептів, який пронизує збірку. Тиша трансформована, уособлена зі світовідчуттями. Це “рай інтровертів”. Вона “гусне”, перетворюючись на мовчання. “І з мовчання ростуть ключі…” – пише поетеса. А ще додає: “І тільки тиша випробує всіх // На шлях, на ціль і на жарину в грудях”, бо “…справжня міць, коли усе стиха-то вистояло, відрізавши московському ворогові дорогу до столиці. На зустрічі звучали вірші Тетяни Левицької, Петра Засенка, Володимира Коскіна, Лесі Оленівської, Міли Сонячної, Ірини Родченко, Валентини Швежикайте, Лариси Петрової, Владлена Ковтуна, Серго Сокольника, Ольги Ходацької. Прекрасні пісні подарували глядачам народні артисти України: Анатолій Демчук і Олег Дзюба, заслужена діячка естрадного мистецтва Тетяна Мірошниченко та композитор-виконавець Ігор Якубовський. Гостей міста приємно вразив стінопис “Очі” (автори Ірина Романченко та Сергій Радьога), на якому материнський погляд спрямований у небо, бо звертається з молитвою до Бога захистити кожного, хто воює за вільну і незалежну Україну. не перестає!” (1 Кор. 13, 4–8). У цій збірці багато висоти. До неї варто тягнутися, щоби зрозуміти, навіщо ти прийшов у цей світ і для чого тут живеш. Концепт “життя” – невичерпне мірило самосвідомості. Воно пронизує буття і спрямовує його. Сьогодні ти тут, а завтра – летиш до обрію. Сьогодні стоїш на роздоріжжі, а завтра перед очима лише один шлях… І весь світ маліє, зводиться до маленького вогника на восковій свічці. І слова… “до останньої крапки в кінці”. Концепт “слово” у книзі вживається часто, є яскраво вираженим і подається у різних значеннях. Тобто є слово земне, яке йде від творця-автора, а є високе, котре, наче своєрідне посланням із неба. Найчастіше перше слово зустрічається у розділах “Горіхи слів” та “Сліди на папері”, куди Вручили диплом лавреата премії голова Хмельницької обласної організації НСПУ Петро Маліш та заступник керівника виконавчого апарату Хмельницької обласної ради Тетяна Зеленко. – Поезія Олі Ткач – висока. Письмо сконденсоване, наближене до афоризмів. Її рядки – образні та метафоричні, – зазначив Петро Маліш. – Тому цілком заслуженою є ця перемога. Ольгу Ткач привітала і подякувала за її творчі поради молода поетеса Дарина Янчук. Прекрасним душевним співом прикрасили захід подружжя Віри та Юрія Найд, викладачі Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. За інформацією Хмельницького обласного літературного музею Слова вдячності пролунали від начальниці відділу культури, молоді та спорту Гостомельської селищної ради Катерини Павленко – за подаровані письменниками книги для бібліотеки. Продовжилося прекрасне спілкування з авторкою стінопису та начальницею відділу освіти Гостомеля Наталією Рохманюк. Нові знайомства, цікаві ідеї співпраці на майбутнє. Загальна атмосфера поетично-музичної імпрези була просякнута енергетикою наснаженого патріотичним духом художнього Слова, в якому є біль утрат, але є й безмежна віра в Україну! Презентації альманахів “Нескорена Україна” з великим успіхом відбулися також в Ірпені, Переяславі, на закордонні. Про це говорить поетеса Тетяна Левицька: “Ми дійсно нескорені, поки кожен робить все можливе і неможливе заради Перемоги!” У планах поетично-мистецького десанту НСПУ – нові зустрічі з читачами міст і сіл, які спрагло чекають художнього слова – українського, рідного, від якого віє добром, красою, істиною. Від імені Правління Київської “Просвіти” (голова – народний артист України Кирило Стеценко) щиро дякую всім учасникам за активну позицію на поетично-мистецькому фронті боротьби з російською імперською експансією, за слово і чин щодо підтримки наших героїчних воїнів, за міцну й несхитну віру в Перемогу! вміщені вірші, що “залишають у душах сліди”. Тут воно виконує різну роль: “Бути слову хірургом і катом, // Знати ціни мовчанню й хвалам…”; “Слово зцілює, слово жалить, // Глушить гнівом, плекає мир…”; “Слово предвічне шепче прозріння…”; “І замість когось зігріти, / Слова у вогонь ідуть” та ін. Друге слово – Господнє – у розділі “Божий слід”. Яке лунає навіть тоді, коли до нього ніхто не прислухається: “Бог у прямому ефірі // Сам”. У розділі “Неперелітні квіти” акцент зроблено на природі як на ще одному Божому творінні. Тут авторка вдається до метафоризації й образності. У неї і “дощ по даху грає оплески”, і “…лютий в кожусі наопашки // До сонця іде по стерні”, і “Моргає небо віями перистими, // земля ж у синь любовно загляда”, і “Вечір вишиє в травах тихий спів цвіркуна”, і “А дощ гукав усю родину, // Щоб гідно провести весну” та ін. Природа – одне із тих джерел, у якому людина може ясно побачити відображення Божого лику. Але життя – це шлях, ідучи яким не лише милуєшся краєвидами обабіч, але й натираєш мозолі, а часто й борешся за те, щоби наблизитися до мети! Однак утома у світлі Творця обертається на гарт, у кожній помилці віднаходиться зерно науки, а в поразці – краплина сили до звитяг. Струнами-вітами Вишепчу світові: “Прикрий єси, та милий…” (“Вірою міряю...”) Більше роздумів про це – у розділі “Пішки до вирію” (усього у збірці п’ять розділів, тут їх назви подано у довільному порядку). Ольга Ткач зуміла за допомогою слова передати гаму відчуттів, які, наче зорі, освітлюють темряву ночі. У внутрішній боротьбі вона відшукала те, що здатне освітити й зігріти. І це тепло передається іншим – поглядом, звуком, торканням, серцем… Нескорене місто­герой Гостомель днями зустрічало поетично­музичний десант Національної спілки письменників України з презентацією альманаху “Нескорена Україна” (книга друга), виданого у 2023 році (упорядниця – Ніна Шаварська, директор Будинку письменників), у якому надруковані твори поетів, написані з початку повномасштабної війни України за свою незалежність. У віршах органічно поєднуються роздуми про непросту місію героїчного українського народу, вболівання за його долю, віра в добро, справедливість і Перемогу.
Творчі обрії · “Митець у своїй внутрішній свободі за велінням серця тягнеться вгору”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Земне й небесне – до дрібниць

Ткач О. У творця не бува дрібниць [Текст] / Ольга Ткач. – Житомир: ТОВ “Видавничий дім “Бук-Друк””, 2021. – 112 с. – // І спів, і крик, і шепіт, навіть стогін…” А далі вдається до поєднання: “…Стікши кров’ю від слова гострого, Вже у Господа просиш тиші”. Тут знову відчувається зв’язок земного і небесного, що, без перебільшення, заспокоює. Бо перед цим був спалах усвідомлення: “…Та довіку ходим голодними, Не черпавши з доброго слова” і своєрідний висновок: “Так у світі скупому водиться…”, а далі: “Хто вивчив напам’ять тишу, Тому підкориться слово”. Яка мудрість! Справді, тиша умиротворює і слово зринає увись, шукаючи Того, Хто сказав найперше. А згодом лягає на папір. Ольга Ткач у своїх віршах формує особливий світ любові, який знову ж таки йде від Бога. У ньому – прагнення поділитися з ближніми отриманим і здобутим. Бо це – істинне щастя. Бо це – прагнення душі. За цим концептом сховано багато інших, які проявляються через добро, мрію, надію, радість. Адже все взаємопов’язано. Ця любов є відповіддю на те, до чого нас закликає Слово Боже. Вона “довготерпить, милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов Олю Ткач. На знак згадки про митця слова була запалена свічка пам’яті. Хвилиною мовчання присутні вшанували Миколу Федунця, а також воїнів-захисників, які віддали життя за можливість у такий непростий час пропагувати українське слово, наснажувати молодь патріотичним духом і силою волі.
Творчі обрії · “Митець у своїй внутрішній свободі за велінням серця тягнеться вгору”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Відзнака для поетеси

У Хмельницькому обласному літературному музеї вшанували пам’ять Миколи Федунця і вручили обласну літературну премію його імені поетесі, членкині Національної спілки письменників України Ользі Ткач. За результатами конкурсу на кращу поетичну збірку перемогла її книга “У творця не бува дрібниць”. Відкрив захід директор закладу Василь Горбатюк, поділившись спогадами про Миколу Федунця, з яким пліч-опліч торував творчу стезю. Адже Микола Федорович більше двадцяти років очолював обласну письменницьку організацію, чимало зусиль прикладав для розвитку молодих талантів, зокрема, підтримував і високо цінував обдаровану тоді ще початківицю
Гостя “СП” · “Нарешті можна говорити про те, що в Україні є підліткова й дитяча література всіх жанрів”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Леся ВОРОНИНА: ““ЛЛю юббллю ю ппииссааттии ккннииж жккии іі ззууссттррііччааттииссяя зз ттииммии,, ддлляя ккооггоо ппииш шуу””

В ХІ Міжнародному фестивалі “Книжковий Арсенал 2023” взяла участь відома українська письменниця Леся Воронина. Багато її книжок стали улюбленою літературою українських дітей, увійшли в хрестоматії для обов’язкового вивчення в школах. Її дотепні, захопливі історії написані з розумінням дитячої психології, у щирій тональності, яку поціновують діти. Леся – лавреатка багатьох літературних премій, її книжки перемагали у престижних конкурсах. Проте найбільша винагорода для письменниці – живі зустрічі з маленькими читачами і читачками. Тому за кожної слушної нагоди письменниця поспішає до вдячної авдиторії, влаштовуючи незабутнє свято Книжки. На нинішній “Книжковий Арсенал” письменниця завітала з новою книжкою “Гра в індіанців, або Ніколи не смійся з крокодила”. У переповнені подіями й емоціями фестивальні дні мені вдалося зустрітися з Лесею і взяти інтерв’ю для “Слова Просвіти”. Розмова суголосна часу і викликам, з якими сьогодні живуть і письменники, і читачі. Вона про те, чим є книжка для дитини під час війни. Що хвилює юних читачів сьогодні? Чому важливо читати за будь­яких умов? Як писати для дітей тепер? І чому важливо писати й читати рідною мовою? – Лесю, рада зустрітися на “Книжковому Арсеналі”, дякую, що погодилася на інтерв’ю в умовах спресованого часу, заходів, у яких ти береш найактивнішу участь. Чим, на твій погляд, особлива нинішня книжкова подія, про яку вже висловлено чимало різних думок? – Галю, я ще ніколи стільки не обіймалася з колегами-письменниками, журналістами, видавцями і просто чудовими людьми, яких на нинішньому “Книжковому Арсеналі” стільки, що хочеться обійняти всіх. Таке відчуття, що знову опинилась на Майдані, – ще коли в нас не стріляли. Коли кожен ввічливо перепрошує, якщо в тисняві й довжелезних чергах за книжками випадково тебе зачепив. І замість того, щоб насварити, усміхається. Просто душа співає, коли поруч стільки розумних, приязних, щирих людей, які так само радіють з того, що “Арсенал” живий. Що ми нарешті зустрілися і жодні москальські потвори нам не завадили. Що ж до різних думок з приводу того, що цьогоріч книжки представляли не видавництва, а книгарні, то я розумію, що це когось здивувало, а когось обурило, і, напевно, видавці мають на це право: згадаймо, в яких неймовірно складних, а часом небезпечних умовах вони змушені працювати. І саме завдяки їм з’являються нові книжки (звісно, не забуваймо й про авторів, але ж і книгарні мають виживати). Ось, наприклад, мені щотижня на електронну пошту приходить кілька повідомлень про чергові неймовірні знижки, про те, що можна купити дві книжки замість одної за ту ж ціну, про черговий шанс, яким треба скористатися. Тобто зрозуміло, що книгарні несуть колосальні збитки... Але ж ми з тобою бачили, скільки зголоднілих книголюбів роїлося коло стендів та розкладок і яким щастям світилися їхні очі, коли нарешті, вистоявши довжелезну чергу до імпровізованої “каси”, – вони виходили з “Арсеналу”, тягнучи додому свої книжкові скарби у величезних торбах та наплічниках! І саме це, на мою думку, найголовніший здобуток ХІ Міжнародного фестивалю “Книжковий Арсенал”! – На яких заходах тобі вдалося побувати за ці дні? – Далеко не на всіх, бо надзвичайно цікавих і важливих виставок, презентацій, дискусій, кінопоказів, зустрічей, майстеркласів, авторських читань організатори “Книжкового Арсеналу” підготували стільки, що охопити все було просто неможливо. А з того, що мені пощастило почути й побачити, найбільше враження на мене справила презентація воєнного щоденника “Я перетворююсь” вбитого рашистами письменника Володимира Вакуленка, смерть якого для багатьох людей стала особистим горем. Модераторка заходу Тетяна Терен, розпочинаючи презентацію, сказала: “Ми би хотіли, щоби цієї книжки не було. Щоби сьогодні на “Книжковому Арсеналі” Володимир Вакуленко презентував свій щоденник і читав вірші на Вуличній сцені Арсеналу, а в рамках дитячої програми – бавився з дітками і читав їм вірші з “Татусевої книги”. У березні 2022 року російські окупанти вбили Володю на Ізюмщині – двома пострілами з пістолета Макарова. За день до свого викрадення Володя закопав у саду на своєму подвір’ї щоденник – щоденник окупації”. Письменниця Вікторія Амеліна розповідала, як вона шукала щоденник Володі в його рідній Капитолівці на Ізюмщині. Як перекопала весь сад, бо батько Володі, вбитий горем після того, як дізнався, що тіло його сина ідентифікували, забув те місце. Як Вікторія дивом знайшла той згорток і як боялася, що не довезе його в безпечне місце через постійні обстріли й атаки ворога. А потім кожен із учасників говорив про Володю, про те, яким він був, про те, скільки встиг зробити, про його хворого сина і маму, які були присутні на презентації. Про організовані ним ще до повномасштабного вторгнення читання для дітей на сході, до яких він залучав колег. Про ці подорожі Україною згадував Сашко Дерманський, який підготував для Володиної книжки його дитячі вірші. І кожен із учасників презентації: львівська письменниця Катерина Міхаліцина, Олена Рибка – провідна редакторка видавництва “VIVAT”, яке підготувало й видало цю особливу книжку, поетка Ірина Новіцька, представник Міжнародного фонду “Відродження” Григорій Баран, Ірина Новіцька – колишня дружина Володимира, з якою вони дружили й після розлучення, – всі вони розповідали, як Володимир Вакуленко вмів любити й сваритися, захоплюватися й розчаровуватися і при цьому зберігати в собі “внутрішню дитину” – часом наївну, вразливу, але завжди чесну й безкомпромісну до фальшу й підлості. – Що можеш сказати про літературу для дітей, представлену на “Арсеналі”? – Можу сказати, що дитячої та підліткової літератури, а також письменників, котрі пишуть для дітей і підлітків, було багато і книжки, які вони презентували, насправді можуть зацікавити найвибагливіших юних читачів. Нарешті можна говорити про те, що в Україні є підліткова й дитяча література всіх жанрів. Наші книжки можуть конкурувати з іноземними бестселерами, і часом діти надають перевагу “своїм” книжкам, бо знаходять там героїв та події, які цілком можуть “приміряти” до свого життя. Почну я, певне, з перформансу дитячих письменників “Книгодрузячення – передбачення”, під час якого я разом із 26 колегами брала участь у дивовижному дійстві. В Арсенальному Лекторії по колу були розставлені стільці, на яких сиділи письменники, а навпроти них сідали на свої стільці діти і розпочиналося гадання на книжках. Під час зустрічі з улюбленою письменницею на “Книжковому Арсеналі” Робилося це в такий спосіб. Юні читачі розгортали книжку автора, навпроти якого сиділи, і навмання торкалися пальцем будь-якого рядка на сторінці. Результати були непередбачувані: часом кумедні, часом таємничі, несподівані, ба, навіть провокативні... Почувши передбачення, яке оголошував письменник, і отримавши автограф, треба було швиденько пересідати й проробляти ті ж дії з наступним автором та його книжкою. Було весело й цікаво, а ті, хто встиг назбирати найбільше автографів, ще й отримали приз! Відбувся цей перформанс у партнерстві “Книжкового Арсеналу” з “Простором української дитячої книги BaraBooka”. Керували процесом засновниця та активна популяризаторка дитячого читання, дитяча письменниця Тетяна Стус і Марія Артеменко, яка працює в Лабораторії дитячого читання НЦ “Мала академія наук України”. Були ще й щоденні авторські читання, на яких малі й дорослі могли почути своїх улюблених авторів, було й “читання для реготання” з Григорієм Фальковичем та Володимиром Чернишенком – блискучими авторами дотепних, парадоксальних і захопливих віршів. Та найскладнішою й найактуальнішою темою – зовсім новою для нашої сучасної літератури – були книжки й комікси, з яких діти дізнаються про війну. Як і чому варто про це писати, чи взагалі розповіді про війну не травмують дитячу психіку. – Твоя найновіша книжка, яка писалася в умовах Великої війни, вже завойовує серця дітвори і представлена сьогодні на “Книжковому Арсеналі”. Про що вона, Лесю? – Так, саме на авторських читаннях я презентувала свою нову детективну повість, що вийшла цього року в харківському видавництві “VIVAT”. Зветься вона “Гра в індіанців, або Ніколи не смійся з крокодила”. Мені хотілося розповісти дітям та молодшим підліткам про дуже важливі речі, але в жодному разі не вдаючись до дидактики та повчань. Взагалі, на мою думку, дитяча книжка, в якій немає гумору, шалених пригод, фантастичних відкриттів та боротьби з усілякими поганцями, досить швидко може набриднути і читач відкладе її вбік. Тому сюжет моєї повісті неймовірно динамічний – карколомні пригоди й небезпечні зустрічі змушують моїх героїв блискавично приймати власні рішення, від яких залежить життя видатного професора-астронома Северина Ременяки та кокерспанієля поважного віку на ім’я Бублик, а, може, й усього людства... – Ти побувала на лекторії, де обговорювалася тема, як писати для дітей про війну. Як і про що? – Так, це була найскладніша й найактуальніша тема – Автограф-сесія зовсім нова для нашої сучасної літератури. На “Книжковому Арсеналі” були представлені книжки й комікси, з яких діти дізнаються про війну. Як і чому варто про це писати, чи взагалі розповіді про війну не травмує дитячу психіку – про це йшлося на практикумі “Як говорити з дітьми про війну за допомогою літератури: практикум від лабораторії дитячого читання НЦ “МАНУ”. Але мені здається, що ця тема заслуговує на окрему розмову, на яку варто запросити авторів, які про це пишуть, а також дитячих психологів. Це тема невичерпна. – Дякую, дорога Лесю, за нашу зустріч, за твої дивовижні книжки, якими захоплюються діти. Наша розмова справді невичерпна, як невичерпне багатство літератури для дітей. Твої книжки перекладаються з української і ти перекладаєш українською. На цьому “Книжковому Арсеналі” надзвичайно багато перекладної літератури і, Богу дякувати, жодної російської книжки. Знаю, як важливо для тебе, щоб книжки виходили рідною українською мовою. І, як бачимо, вибір хорошої україномовної літератури – величезний. Щиро бажаю, щоб здійснилися найсміливіші твої творчі задуми! І найголовніша мрія – Перемогти! Розмову вела журналістка Галина ДАЦЮК P. S. “ХІ Книжковий Арсенал” – вже історія. Але це той випадок, коли тебе не відпускають почуття. Коли в кадр думок потрапляють два дні зустрічей, свята, обіймів і щирої радості. Коли спочатку плануєш не йти, а потім майже фізично занурюєшся в кожну сторінку непрочитаної книжки. Коли готова обійняти не тільки рідну людину, а й кожну палітурку, і цілих два дні не можеш вийти за межі цього місця щасливих людей. Коли гладиш розкішне видання і не засмучуєшся, що не купила, а лише радієш, що воно народилося попри все, і хтось його вже ніжно кладе до торбинки. Коли бачиш різноманіття перекладної літератури рідною мовою і – жодної іхнєй! І це вперше! Коли купуєш своїм двом найріднішим книжки, і одна з них вже самостійно читає улюблені комікси. Молодший поки що лише смакує разом з “Псом Патроном” чебуреки, залишаючи розкішний присмак нинішньої події на одній зі сторінок. І ти знову не засмучуєшся. Бо коли вночі маленькі читачі пережили дві тривоги, а вранці заповнили простір Книжки, то яке значення має смачна олійна краплина на лапі улюбленого новітнього героя? Коли в такт твоїм емоціям з високого Свято-Успенського собору лунає дзвін рідної Церкви, то це ніби знак оклику нинішнього “Книжкового Арсеналу”! Україна повертається в Рідне Слово, друковане і молитовне. І коли потрапляєш перед закриттям “Книжкового Арсеналу” в омитий теплим червневим дощем світ, ти раптом розумієш, що не зробила жодної фотографії, ще одна зустріч дає тобі шанс все-таки мати її. Дякую!
Долі · “Пісні – не лише спогад про страшні часи. Це нагадування, що жити варто і що ми будемо жити.”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Люди з Міста Марії

Олена БОНДАРЕНКО Продовження. Початок у ч. 20, 23—25 за 2023 р. Оповідь п’ята. Ліна Ця жінка осяяна внутрішньою спокій" ною красою, яку породжують упевненість і віра. Здається, вона завжди була такою. Бо зовні не помітно тієї чорної вирви, що разі назавжди поділила життя на “до” і “піс" ля”… Ліна Кургузова працювала на метком" бінаті Ілліча – це, крім ”Азовсталі”, ще один маріупольський гігант. Олег, чоловік, заробивши на комбінаті ”гарячий” стаж і певні проблеми зі здоров’ям, перекваліфі" кувався на далекобійника. Обоє заробляли непогано, відкладали гроші на безбідну старість. Ліна: – Якось чоловік натрапив на інформацію про сонячні бата" реї. Це пристрої, що перетворю" ють сонячну енергію на елек" тричний струм. Ми постанови" ли, що ”безбідна старість” ще далеко, і вирішили створити… електростанцію. У грудні 2021 року встановили 56 сонячних батарей. Донбаська паливно"е" нергетична компанія брала у нас енергію, відповідно, плати" ла. Ми порахували, що протя" гом трьох"шести років вкладені гроші повернуться. Але працю" вала наша електростанція лише два місяці… У серпні 2021"го паралізува" ло батька. Купили ліжко на пульту. Жили неподалік, тож я бігала туди"сюди. Проти ночі 24 лютого якраз узяла три дні за власний рахунок, ночувала у та" та (мама на той час вже помер" ла). Аж ось вранці телефонують із роботи: комбінат переводять на ”тихий хід”, працівників від" пускають додому. Невдовзі приїхав мій рідний брат. Спочатку організували підвал у нашому будинку (неза" баром це буде майже перша лі" нія фронту). Потім перейшли до татового. Тим часом гупало все ближче… Розмови про можливий на" ступ росіян були, але мало хто ставився до цього всерйоз. 2014 року ворог не взяв Ма" ріуполь, і ми гадали, що так буде й цього разу. Пересидимо днів зо три"чотири в під" валах, наші проженуть ворога – і знову бу" де мир. Маргарита, донька, 12 років: – 24 лютого батьки сказали, щоб я швидко зібралася – приїде брат і забере мене в центр, бо там безпечно. Я не зовсім розуміла, що відбувається. Страшно стало, коли зник зв’язок із батьками, вибухи ближчали, ми спали в коридорі. У будинок навпроти прилетіло, від осколків загинув чоловік… Ліна: – 26 лютого пішли ми з Олегом, моїм чоловіком, додому погодувати пса, і тут до сусідів ”прилетіло”. Будинки горять, усе довкола вибухає, люди кричать… Побігли ми чимдуж знову до тата. Біжу, а довкола такий звук, наче хтось палицею по заліз" них воротах б’є. Чоловік кричить: ”Лягай, це осколки!” Дякувати Богу, добігли. Об" городили батькове ліжко залізом, яке було. Затулили, чим було, вікна. Сидимо втрьох – чоловік, брат і я – у підвалі, а вгорі все двигтить, як землетрус. Щопівгодини вискакуємо нагору, до батька. 2 березня влучило у двір, де стояли на" ші панелі. Частину розтрощило, частина потріскалася. Біжу до підвалу, а літак ки" дає й кидає бомби. Впала, вибила передні зуби – це вже у Дніпрі вставила… Того дня ми зібралися за 15 хвилин. Чоловік побіг у гараж за мікроавтобусом, слава Богу, він вцілів. Завантажили неру" хомого батька. Забрали собаку й кота. Спакували три наплічники – документи, білизна. Навіщось ухопили пів мішка кар" топлі. Не полишало відчуття якогось пекель" ного сюрреалізму. Прорвалися до центру. Маргарита вже була там, у свахи, невістчиної мами. Поки дісталися, я, мабуть, посивіла – за дитину переживала. Маргарита: – Коли по мене приїхали батьки, вони так мене обіймали й цілували! Ліна: – До кінця лютого люди були впевнені, що в центрі безпечно, навіть коли все по" чалося, працювали кав’ярні, сім’ї гуляли вулицями… …Підняли ми батька на шостий по" Мама і донька верх. Того ж дня він помер. Спустили тата вниз. Розібрали сидіння в машині, покла" ли його. Наступного дня поїхали шукати, де поховати. Їздили з татом два дні. На" решті знайшли дільничного поліцейсько" го, він сказав везти до себе, ховати у дворі, а це вже було неможливо. Дістали зреш" тою довідку від лікаря, поїхали в похорон" ну службу, отримали пакет, бо труни не бу" ло. Самі поклали батька. Дізналися, що в похоронному будинку на виїзді є відповід" на бригада. Рвонули туди. На трасі наші солдати риють окопи, крутять біля скроні – мовляв, ви божевільні. Все відбувається під суцільним вогнем, на шаленій швид" кості. Привезли до того ”будинку”, там сол" датики чергували. Забрали тата, наказали швидко втікати. Я доторкнулася, сказала: ”Пробач, татку”. І ми помчали знову до центру. Де батькова могила, не знаю… У свахи жили до 16 березня. Жили як усі: чоловіки ходили до річки по воду, ру" бали дрова, жінки варили якусь їжу. Мій Олег має золоті руки – зробив у дворі пі" чечку, всі на ній готували. Люди були дружні, допомагали одне одному. Не всі вижили. Сусідський хлопець загинув від уламків. Найгірше було без зв’язку. Не знали, як жити, куди їхати, що робиться в місті, в Україні. 15 березня промайнула чутка, що в багатоповерхівці ”ловить” зв’язок. Я пробралась на дванадцятий поверх і звідти побачила: Маріуполь помирає. Додзвонилася до братової дружини – вона саме була в селі під Маріуполем – і до родичів у Дніпро. Перше запитан" ня: що з Києвом? Плакала з радос" ті, коли дізналася, що Київ стоїть. Значить, стоїть Україна... 16 березня вскочили в машину й рушили. Було нас восьмеро, та ще пес і кіт. Якраз проминали драмтеатр, коли в нього влучило. Був страшенний гуркіт. Люди ки" далися на капот, благали: ”Візь" міть нас!”. Родину з трьох людей та їхню кицьку взяли. Люди розтрі" пані, в піжамах, налякані до смер" ті, розповідають про жахливі кри" ки під драмтеатром. Висадили цю родину перед Мелекиним, завезли брата і знайо" мих, куди просили. І погнали на Дніпро. У Мангуші стояли в дов" железній черзі до блокпосту. Жінка й дитина роздавали бутерброди й чай. Уявляєте: ніч, комендантська година, територія в руках ворога – і сім’я пригощає чаєм. Святі наші люди… Дорогою бачили безліч ворожої техніки, з їхніми ”зетками” та “вешками”. Вряд стояли артустановки, валили що" миті. Я гадала, що вони сунуть лише на Маріуполь, а виявилося, що й далі їх безліч. Зупиняли машину, тицяли чоловікові в чоло, роздягали, шукали синці від зброї, татуювання. До Запоріжжя їхали 32 години. Нарешті бачимо: на дорозі, біля при" ватного сектора, стоять наші вій" ськові. Один каже: ”Ви в безпеці, на українській території”. Як же жінки голосили… Маргарита: – Коли виїжджали з міста, пам’ятаю лише, як вибухнув драмте" атр, та ще як хрещена мене обіймала. І що дуже довго їхали до Запоріжжя. Я страшенно боялася російських блокпостів. Люди на них так диви" лись на мене, що хотілося зникнути. А ще вони могли забрати тата і брата. Нарешті побачили наших. Вій" ськовий спитав, чи є в машині діти, а тоді дав паляницю і яблук. Я думала, що вже не вмію усміхатись, але усмі" халась і дякувала. Ліна: – Під Запоріжжям пішли до ”Метро”, купити їжі. Бачимо: люди купують шпале" ри, наче нічого не відбувається. Охопив нас величезний подив. У Дніпрі зупинились у родичів, вони нам сильно допомогли. Записала Риту до школи. І директор, і завуч, і вчителі гарно нас прийняли, сприяли, чим могли. Пере" жили стан: ”Бігти, бігти далі!” – і лишили" ся. Маргарита: – Мама дбає, щоб я постійно була при ділі. Займаюся повітряною гімнастикою, малюю, переглядаю мультики. Навіть на" магаюся вчити японську мову. Хочу ко" лись побувати в Японії. Але жити хочу тільки в Україні. Ліна: – У Маріуполі ні в кого з нас не було ні
Долі · “Пісні – не лише спогад про страшні часи. Це нагадування, що жити варто і що ми будемо жити.”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Кіно на тлі війни

Стрічка “Ми не згаснемо” Аліси Коваленко отримала “Головну нагороду” на цьогорічному міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA в Києві. “Ми не згаснемо” оповідає історію дорослішання підлітків на сході України на тлі війни та їхньої надзвичайної подорожі до вершин Гімалайських гір. Попри похмуру реальність навколо, Андрій, Руслан, Ілля, Ліза і Лєра мріють, шукають пригод, протестують та борються зі сірістю й нудьгою. Поки світ Маргарита – у сяйві осені сліз, ні істерик. А тут – сльози дощем. Нестерпно хотілося хоч краєчком ока по" бачити дім. Але поки там окупанти – не поїду, нема там чого робити. Треба зберегти себе. Не дати ворогові знищити нас морально, психічно. Кажу собі: ”Ти повинна дбати про себе, бути нормальною мамою, дружиною – на тебе дивиться родина”. Маргарита: – Я би дуже хотіла, щоб усе будо так, як раніше. Рідний дім, рідна школа, однок" ласники, друзі… моя затишна кімната з іграшками… Я дуже сумую за всім цим. Але зараз не можу повернутися. Там росія" ни, вони погані, вони почали війну і вби" вають нас. Олег: – Не приховую: мене вибило з колії. Життя обвалилося вмить. Тримався на ус" відомленні, що маю взяти на себе відпові" дальність за дорогих мені людей. Все від мене залежне виконав. Усі, дякувати Богу, живі й цілі. Довелося змінити все відповідно до, так би мовити, реалій. Тепер моя мета – безпека і майбутнє родини. Вірю, що війна закінчиться перемогою України, і мрію про мир на нашій землі, про спокійне і щасливе життя. Ліна: – Моя мама дуже гарно співала. Свою любов до співу, музики передала мені. По" щастило співати на сцені МПК “Україн" ський дім”, брала участь у міських конкур" сах. А коли це все почалось – як заціпило. Лежачи в лікарні, випадково натрапила на кліп Тараса Тополі “Два кроки”. Там є такі слова: ”Мила, обіцяю, коли все мине…” Переглянула крізь сльози разів зо двадцять – ожила. І почала слухати музику. І повер" нулася – до музики, пісень, любові… До життя. Пісні – не лише спогад про страшні ча" си. Це нагадування, що жити варто і що ми будемо жити. навколо них занепадає, шахти закриваються, загроза ескалації війни зростає, вони не здаються та намагаються йти за покликом своїх мрій. Стрічку створено за підтримки Держкіно, Польського кіноінституту та IDFA Bertha Fund – Classic Postproduction. Оператори"постановники: Сергій Стеценко та Аліса Коваленко. Креативні продюсери: Стефан Сіоан та Аліса Коваленко. Продюсери: Валерій Калмиков, Яна Калмикова та Олексій Кобелєв (Trueman Production Co.). За інформацією Державного агентства України з питань кіно
«Просвіта» сьогодні · “Дякуємо за радість спілкування і популяризацію книги серед дітей та дорослих”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Клуб українознавства чи уроки мови?

Оксана ГУСЕЙНОВА, голова об’єднання ВУТ “Просвіта” Вишгородської ОТГ Про інтегровані уроки багато дискутують: про форму, наповне" ність, яка частина і як поєднуєть" ся, чи сприймається слухачами, чи засвоюється? З 2016 року у Вишгороді (Київська обл.) функ" ціонує безкоштовна суботня школа української мови, яка дав" но переросла суто граматичні та орфографічні нюанси і стала справжнім клубом українознав" ства. Щоправда, спочатку викла" дачі школи намагалися приділи" ти максимальну увагу правопису та граматиці, але чого вартують прописні правила, якщо не вико" ристовувати їх на практиці? Як можна засвоїти академічну науку, якщо не роздивлятися уважно та" ємні змісти і лексичні прийоми в текстах, не промовляти виразно слова пісні, не смакувати влас" ною вимовою авторські слово" твори? З моменту створення суботня школа напрочуд вдало поєднала академічні знання та доброзич" ливу манеру викладання вчитель" ки за фахом та покликанням, членкині Луганської “Просвіти” Дори Тимошевської, невтомний організаторський талант популя" ризаторки національних ідей, львів’янки Степанії Сідляр та вишгородського депутата Валерія Виговського, який спонсорував та просував конструктивні ідеї, що народжувалися у наполегли" вих ініціаторок. Слухачами школи за ці сім років були різні люди: і за віком – від 5 до 90, від дітлахів до пенсіо" нерів, і за фахом – від учнів до професійних журналістів, дирек" торів, підприємців. Що ж може об’єднувати настільки різних лю" дей, аби щосуботи збиратися і дві години приділяти урокам? Сек" рет простий і вічний – це творчі ідеї, доброзичлива атмосфера, налаштованість учасників на предмет та абсолютно прикладна метода занять, коли навіть най" складніші правила розбираються, проговорюються, пояснюються на реальному використанні в повсякденному житті, ще й за" кріплюються в творчих домашніх завданнях. Зрозуміло, що основні слухачі україномовних курсів – це в ми" нулому російськомовні наші гро" мадяни, які свідомо хочуть опа" нувати державну мову як рідну, щоб вільно спілкуватися, писати і думати нею. Такі прагнення вар" то підтримувати і заохочувати всіма можливими конструктив" ними засобами, що й роблять вишгородські ентузіасти. Останніми роками суботню школу української мови підтри" мує Вишгородська РДА, надано комфортне приміщення для за" нять, багато уроків іноді очно, а іноді дистанційно, онлайн, про" водить заступниця голови Виш" городської РДА Тетяна Волотов" ська, філологиня за фахом. І все"таки лише на емоціях та приємному спілкуванні нові знання не здобудеш. Тому спо" чатку Дора Григорівна, а потім інші викладачі суботньої україн" ської школи стали відстежувати новинки, перевіряти якість та ре" комендувати слухачам курсів ос" новні довідкові книжки для обов’язкового прочитання, щоб вивчити академічні основи розді" лів мовознавства: лексику, ор" фографію, орфоепію, фонетику тощо. А також для того, щоб можна було звернутися до поваж" ного джерела, освіжити або пере" вірити свої знання. Одна з таких книг"основ: “Я вивчу українську мову” Івана Пилиповича Ющука – україн" ського мовознавця, літературо" знавця, перекладача, громад" ського діяча, автора десятків но" ваторських підручників з україн" ської мови. Саме ця книга реко" мендується для вивчення мови, адже всі правила викладені на ко" ротких прикладах закінчених текстів українських авторів, на прислів’ях та приказках, афориз" мах, віршах. До наведених у книжці вправ автором додані ключі або правильні відповіді для того, щоб у читача завжди була можливість перевірити власні на" буті знання і не закріплювати в пам’яті помилкові випадки. При" чому вивчення правил мовлення на прикладах літератури несе в собі безліч різношарових конс" труктивів, тож читач одночасно знайомиться з ще одним пластом української культури – її літера" турою, торкається української іс" торії, бо всі твори пишуться авто" рами не у вакуумі, а несуть зако" довану або пряму інформацію про історичні події навколо. Книга Івана Ющука побудо" вана у вигляді окремих тематич" них уроків, зручна і змістовна як для викладача, так і для здобувача знань. У Вишгородській суботній школі української мови вона по" сідає достойне місце – академіч" ної основи вивчення рідної мови. Зараз достатньо підручників, довідкової літератури, словнико" вих видань, які допомагають і спонукають наших громадян пе" рейти на державну мову в побуті, спілкуватися нею з друзями та рідними, писати, читати і, зви" чайно ж, думати українською.
«Просвіта» сьогодні · “Дякуємо за радість спілкування і популяризацію книги серед дітей та дорослих”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Що єднає дітей у вільній Киселівці

Команда Січеславської “Просвіти” та освітяни з Кисе" лівської громади Херсонської об" ласті організували захопливе свя" то книжки для дітей та юнацтва: під час канікул школярі отрима" ли нетиповий гуманітарний ван" таж – сучасні книги українських видавництв. Протягом заходу просвітяни з Дніпра залучили абсолютно всіх до веселої та творчої справи – плетіння браслету зі стрічок у ко" льорах українського прапора. Де" які дітки навіть обіцяли передати сплетені браслети захисникам. Вдалий розподіл дітей та під" літків на групи за віком дав змогу кожному читачеві підібрати книжку за своїми інтересами, не" залежно від того, чи це світовий досвід з фінансової та політичної грамотності, пригодницькі чи іс" торичні твори. Корисний подарунок просві" тяни привезли для розвитку ша" хового гуртка, де займаються міс" цеві школярі Юрій Москаленко, який має здобуті титули на націо" нальних змаганнях, і Артем Же" луденко, – це набір книжок з навчання магії шахів. Передаючи літературу, голова Січеславської “Просвіти” Сергій Тютюнник побажав учасникам гуртка май" бутніх перемог та успіху на світо" вих змаганнях у цій чудовій грі, яка захоплює людей упродовж століть. “Дякуємо Січеславській “Просвіті” і “Razom for Ukraine”, які привезли нам стільки літера" циплін становить 48 років. А публіцистика для масового читача знайшла широкий по" зитивний відгук у дру" кованих ЗМІ та у Фей" сбуці. Питання, які піднімає у своїх стат" тях Валерій Романько, актуальні, сприяють зміцненню у читачів національної свідо" мості, моральних та етичних норм, любові до рідної історії та культури. Видання буде ко" рисним усім, хто ціка" виться українською історією та культурою, проблемами розвитку літературного процесу на Донеччині. тури українською мо" вою. Дітки наші будуть дуже вдячні. Запрошує" мо вас до нас у гості – завжди будемо раді!” – поділилась своїми емо" ціями пані Лілія, завіду" юча сільською бібліоте" кою, без якої не відбуло" ся б свята. “На території Кисе" лівського старостин" ського округу зараз мешкає близько 340 ді" тей, серед них є діти дошкільного, шкільного і юнацького віку – підлітки. Сьо" годні до заходу, який ми організу" вали разом із Січеславською “Просвітою”, було залучено біль" ше сотні діток! Їх поділили на дві групи, тому що воєнний час, тож ми дотримуємось правил безпе" ки. Щиро дякуємо за радість спілкування і популяризацію книги серед дітей та дорослих!” – підсумувала пані Алла, вчителька сільської школи. “Киселівка була окупована майже дев’ять місяців, тож було вкрай важливо для нас підтрима" ти мешканців, поділитися гарни" ми емоціями з дітьми і подарува" ти їм, окрім книг і солодощів, ще й трішки радості! Ми дуже щас" ливі, що це вдалося”, – зазначив Сергій Тютюнник, організатор поїздки. “Наша команда продов" жить виїзди до звільнених громад Миколаївщини та Херсонщини. Ці поїздки сприяють побудові культурних зв’язків між пред" ставниками різних українських земель. Завдяки таким подіям учасники зустрічей відчувають, що їх підтримує українська діас" пора з усього світу”. Допомога для здійснення ви" їздів надана в рамках проєкту співпраці Січеславської “Просві" ти” з “Razom for Ukraine”, укра" їнсько"американською громад" ською організацією, створеною для підтримки українського на" роду. За інформацією Січеславської “Просвіти”
«Просвіта» сьогодні · “Дякуємо за радість спілкування і популяризацію книги серед дітей та дорослих”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Літопис рідної Донеччини

Тетяна ЛИСАК, членкиня НСКУ, історик Ім’я Валерія Івановича Ро" манька добре відоме не тільки на Донеччині, а й на теренах Украї" ни. Він є членом Національних спілок письменників, журналіс" тів та краєзнавців України, лавре" атом кількох престижних все" українських премій. З 2003 року очолює Донецьку обласну крає" знавчу організацію. Більше тисячі статей публі" цистичного, краєзнавчого, нау" ково"методичного характеру на" лічується в архіві Валерія Ро" манька, окрім того, він є автором майже 30 окремих видань. У ви" данні “Вибрана публіцистика” зібрані найбільш вагомі статті Ва" лерія Романька, які свого часу бу" ли надруковані у газетах, журна" лах, альманахах, матеріалах кон" ференцій тощо. Статті Валерія Івановича присвячені важливим проблемам сьогодення – державності, мові, історії рідного краю, допомага" ють розкрити художні особливос" ті та біографічні відомості бага" тьох як добре відомих письмен" ників, так і чималої кількості менш знаних письменників"зем" ляків. Книга складається з 8 роз" ділів: “Тарас Шевченко”, “Украї" на. Державність. Мова”, “Ми" хайло Петренко”, “Володимир Сосюра”, “Василь Стус”, “Вони добре знали Донецький край”, “Краєзнавство. Краєзнавці”, “Найболючіші рядки”. Багатий та цінний матеріал зібраний у виданні “Вибрана публіцистика”, апробований на заняттях та в позааудиторних ви" ховних заходах з учнями та вчите" лями загальноосвітніх шкіл, зі студентами педагогічного вишу – педагогічний стаж автора на по" саді викладача філологічних дис" Вийшла з друку книга педагога, краєзнавця, члена ВУТ “Просвіта” зі Слов’янська Валерія Романька “Вибрана публіцистика” (видавництво “Терен”, м. Луцьк, 2023, 420 с.). Художнє оформлення – Віктор Мандрика (м. Барвінкове Харківської обл.).
Про'читання · “Марія завжди була українською актрисою й українською громадянкою”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

“Із сліз її займались діаманти…”

Роздуми над новою книгою про Марію Заньковецьку Надія ОНИЩЕНКО. “З золотого гніздечка Заньковецької. Ніжинські родини в колі видатної актриси”. – Ніжин: ПП Лисенко М. М., 2020. Микола ГРИНЬ, журналіст, лавреат Міжнародної мистецько"літературної премії імені Пантелеймона Куліша Про геніальну й знамениту на весь світ актрису Марію Заньковецьку (справжнє прізвище Адасовська) написано дуже бага" то. Від звичайних газетно"журнальних ста" тей на честь дня народження чи дати смер" ті до поезій, з яких, цілком ймовірно, мож" на скласти антологію, до монографій, у яких її життя, доля та чин сценічної діяль" ності розглядаються ледь не під мікроско" пом. Що стосується віршів, то серед них особливо мені лягла на серце поезія слав" ного Олександра Олеся, який на тридця" тилітній ювілей праці артистки проникли" во сказав: Де йшла вона – там сходили троянди. Куди дивилася – зірки. Із сліз її займались діаманти, З зітхань – знімалися чайки. Хто чув її, той чув наш степ Зелений стояв у нашому гаю; Той розумів наш біль і гнів шалений І плакав в нашому краю. Щодо монографій про Заньковецьку. Про одну з них авторства доктора філоло" гічних наук С. М. Дуриліна Надія Они" щенко відверто зізнається читачам, що шановний літератор був змушений у ті ча" си опускати багато її біографічних фактів, “бо не може відкрито посилатися на дже" рела, на заборонені імена й прізвища ре" пресованих дослідників театру, друзів акт" риси”. Авторка книги Надія Онищенко кож" ним рядком дослідження переконує чита" ча, що увага до життя і творчості Марії Заньковецької, яка в знак подяки і поваги до отчої землі в основу свого сценічного псевдоніму взяла назву рідного села Зань" ки на Ніжинщині, не випадкова. Ще б пак! Адже посилається авторка на спогади представниці родини авіаконструктора Сергія Корольова Наталії Сергіївни, у ро" дині якої зберігали легенду про дружбу з Марією Заньковецькою, вона вже в пер" шому спектаклі грала і співала з таким по" чуттям, що в самої текли сльози, а зал ри" дав… А далі, як справедливо підкреслив Олесь, “де йшла вона — там сходили тро" янди…” Яких тільки величних епітетів, незвич" них, але справедливих порівнянь, ви не надибаєте в прижиттєвих та й посмертних публікаціях про зірку першої величини на театральній сцені! У багатьох випадках безжалісні критики не могли відступитися від справедливості, коли ставили знак рів" ності між Марією Костянтинівною та іта" лійською примадонною сцени Елеонорою Дузе, яку в ті давні часи називали найсла" ветнішою артисткою світу. Отже, така ха" рактеристика стовідсотково стосується й нашої землячки. Очевидно, така оцінка була відома й Голові Центральної Ради УНР, першому президенту Української Народної Республіки Михайлу Грушев" ському, який назвав Марію Костянтинівну справжньою царицею сцени. Письменник і світової слави драматург Антон Чехов, що неодмінно наголошував про своє народження в українському місті Таганрозі, називав її українською коро" левою, якої Україна ніколи не забуде. Антон Павлович збирався спеціально писати для неї п’єси, навіть рідною ук" раїнською мовою, і цим піднести на небувалі вершини театр Кропивниць" кого, в якому наша землячка найдовше виступала. Хоч для неї і для слави укра" їнського театру вже писали Марко Кропивницький, Михайло Стариць" кий, Іван Тобілевич, Панас Мирний. Славний композитор Станіслав Людкевич, якого справедливо вважа" ють речником інтелектуалів"патріотів, поетів, письменників, науковців, мит" ців, без творчості яких і стремління до поступу нидіє не тільки національна, але й убожіє загальнолюдська культура, говорив, що найбільших артистів ніхто не звільняв від того, щоб вони всі свої сили, все своє мистецтво присвятили своїй нації. Звісно, на правому фланзі цієї шеренги митців він бачив Марію Заньковецьку. Бов період російського посиленого режиму і українофобства саме вона – найвидатніша українська артистка того часу – була при" кладом такого патріотизму й жертовності. Зі сторінок книги “З золотого гніздеч" ка Заньковецької” постають напрочуд ці" каві факти, відомі з тих же досліджень іс" ториків, краєзнавців і театрознавців. Так, у 1882 році майбутня найперша народна ар" тистка Української РСР дебютувала з не" бувалим успіхом на сцені театру Марка Кропивницького в ролі Наталки Полтав" ки. А вже у 1886 році Марія Заньковецька гостює з цим же театром у столиці тодіш" ньої імперії Петербурзі. Вистави україн" ської трупи двічі відвідав імператор Олек" сандр ІІІ з родиною і почетом. Він настіль" ки вражений талановитою грою українки, що не стримував захоплення і пропонує їй місце в імператорському театрі з нечува" ним на той час річним “жалованьєм” у су" мі 24 тисячі рублів. Але навіть така веле" тенська сума не спокушає Марію Костян" тинівну. Вона виправдовується поганим знанням російської мови та сильним укра" їнським акцентом у розмові. Наступного року – шалений успіх на сценах Москви. Своєю грою вона викликає бурю емоцій, ентузіазму та захоплення не лише у масо" вої публіки, але й підкорює серця асів то" гочасного бомонду російської інтелігенції. А серед них – Лев Толстой, Іван Павлов та митці українського походження Ілля Рє" пін та згадуваний уже Антон Чехов. Її знову запрошують перейти на росій" ську сцену. Платня – астрономічна. Цього разу від професіоналів театрального світу Олександра Суворіна і Федора Корша. Перший з них – справжній україножер, який робив такі пропозиції з неприхова" ною демонічною злобою та презирством на устах. Інший – власник театру – хоч і був лояльнішим до українства, та все ж не заслуговував довіри артистки, що вже діс" тавала зірки з неба. І знову від майстрині сцени першої величини прозвучала відмо" ва. А в автобіографії вона згодом напише, що залишилася на своїй милій, хоч тоді ще зовсім убогій – і репертуаром, і станови" щем, і ставленням до неї державної влади – українській сцені. Спіймавши облизня від артистки, той же Суворін після гастро" лей трупи українського театру особисто писав про українку Марію Заньковецьку у реакційному “Новому Врємєні”, що ось де справжній талант, ось де справжнє актор" ське мистецтво. “Я одверто кажу, – зізна" ється Суворін, – іншої такої акторки я не бачив…”. І вже в 1898 році Заньковецька бере участь і виступає на першому Всеросій" ському з’їзді театральних діячів з доповід" дю про тяжке становище українського те" атру як результат тиску і цензури, яка забо" роняла вистави про історичне минуле ук" раїнського народу та про суспільно"еконо" мічні проблеми українського селянства, життя якого їй близьке і зрозуміле, адже й батька у вже згаданих рідних Заньках спі" ткала доля розореного дідича. Цілком ймовірно, що ці слова, інші її дії зі ство" рення в Харкові українського театру з на" родним репертуаром, близьким і зрозумі" лим народним масам, рідний їм своєю мо" вою, дали підстави генералу російських військ Муравйову в січні 1919 року на мі" тингу в Києві із нагоди знищення студент" ської оборони Києва під Крутами заявити про те, якби вони в свій час повісили Кро" пивницького, Заньковецьку, Садовського і Саксаганського, то про ніякий би націона" лізм не було б тоді й мови… Ця думка ім" перського сатрапа співзвучна зі словами із карної справи співачки Марії Феофанівни Шекун"Коломійченко, з родиною якої дружила Марія Костянтинівна, розстріля" ної в 1938 році. Надія Онищенко вперше оприлюднює слова протоколу допиту, де Заньковецьку називають “личностью, объединящей весь контрреволюционный элемент города Киева”. Як тут не погодитися з думкою автора передмови “Розворушує приспану па" м’ять”, написаної до книги доктором фі" лологічних наук, професором Миколою Тимошиком, про те, що ось яку силу мала й сьогодні має “ця дивовижна плеяда ко" рифеїв українського театру, котру найбіль" ше боялися північні завойовники. І зіркою першої величини в ній була наша видатна землячка Марія Заньковецька”. Ось і ав" торка книги ще раз доречно наголошує нинішньому поколінню читачів, якому ба" гато хто намагається витолочити націо" нальну пам’ять, що “Марія завжди була українською актрисою й українською гро" мадянкою. І саме тому вона відмовилася перейти на російську сцену. Її талант був винятково національним, і це визнавали і Симон Петлюра, і Костянтин Станіслав" ський, і Петро Чайковський, і Антон Че" хов… Авторка досить доречно тут цитує сло" ва Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри і найбільш шанованого театрала Костянтина Станіславського, які наголо" шували на могутньому таланті Марії Зань" ковецької, який би зробив честь найкра" щій європейській сцені”. “Талант винят" ковий, свій, національний. Я б сказав – іс" тинно"народний”. І таїна цієї народності починалася в рідному селі, з уважного спостереження за життям і побутом сіль" ських жінок. Так поступово, але впевнено, пише авторка, харизма Заньковецької на" повнювала високим змістом провінційне існування оцих жінок. Наповнювала так, що зоря Заньковецької не згасає до цього часу і ще довго світитиме дороговказом для майбутніх поколінь прихильників Бо" гині Мельпомени. Їй пощастило реалізуватися в ХІХ сто" літті, коли вкотре вибухнув інстинкт са" мозбереження нації. У тогочасному укра" їнському репертуарі Заньковецька, під" креслює дослідниця, геніальною грою зу" міла поєднати і Шекспіра, і Гете, і Шілле" ра, і Островського. Реалізуватися не прос" то в мистецтві, а саме в українському теат" рі… І далі авторка додає: “Заньковецька на сцені виразила біль української нації так само геніально, як Шевченко у слові”. Прочитали б ці рядки і замислилися над своїми долями і вчинками різноманітні бур’яни з культурного поля держави: лобо" ди, лораки, повалії, всілякі прорашистські “свати” та сотні акторів, які у нинішній важкий час для України зрадили Материз" ну, бо у їхній творчості принципами попу" лярності є “какая разница” та “бабло не пахне…” Витонченість фігури, незвичайна укра" їнська врода, обдарована Всевишнім чудо" вим драматичним сопрано, прекрасна дикція, тонка інтуїція, швидка спостереж" ливість, вроджена особиста шляхетність, почуття міри – це далеко не повний пере" лік чеснот і принад справжньої майстрині сцени, про які йде мова в книзі Надії Они" щенко. Саме це поставило її на перше міс" це не тільки серед корифеїв українського театру, але й зрівняли Заньковецьку із зір" ками світової слави. Про це переконливо розповідає у наступних розділах й Надія Онищенко. Як і в попередніх, у них автор" ка репрезентує хронологічно і фактологіч" но об’ємний масив новітніх, в тому числі архівних матеріалів. Хоча скажу відверто, коли вперше бе" реш до рук цю книгу, закрадається сумнів: що нового і незвіданого може сказати піс" ля таких оцінок авторка книги із провін" ційного, хай і шляхетного Ніжина. На щастя, це не так. Коли перечитаєш “З зо" лотого гніздечка Заньковецької”, то такі вагання й підозри розвіюються, мов ран" ковий туман над сивим Остром, тиха течія якого розділює ніжне місто майже навпіл. Бо журналістка, редакторка і упорядниця науково"популярних і літературно"худож" ніх видань “Євреї в Ніжині”, “Як це бу" ло…”, “Сила душі”, авторка численних публікацій на краєзнавчу тематику про греків і поляків у Ніжині, директорка Цен" тру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя та редакторка науко" во"популярного журналу “Наш україн" ський дім” Надія Онищенко пішла не тра" диційним шляхом оповідачки і не нанизу" вала відомі чи призабуті епізоди або ж сто" рінки життя славної майстрині сцени на один стрижень. Помітно, що вона навіть уникала їх ко" ментування чи фантазування для масового читача, який і сьогодні закоханий у твор" чість Марії Костянтинівни і, можливо, пробачив би такий гріх авторці. Але вона – досвідчена журналістка, невтомна і скру" пульозна дослідниця – обрала інший шлях донесення до читача правдивого слова про талановиту землячку. Просвітянка з різно" манітних джерел по рисочці, по комі, по словечку видобувала, збирала і по крапли" ні підіймала на поверхню нові вкрай ціка" ві і напрочуд важливі для науки і правди" вого зображення про життя і сценічну ді" яльність відомості про міжнародно визна" ну славну актрису. З кожної цієї зернини" краплини вона шліфувала справжні діа" манти і огранювала їх у золоту оправу. По" над те, вона зробила до назви книги інтри" гуючий підзаголовок “Ніжинські родини в колі видатної актриси”. І вже цим пере" конливо показує, що такий своєрідний опис життєвого і творчого шляху Занько" вецької має повне право на життя і цим спонукає читача до прочитання й аналізу нарисів. Бо саме через названі родини і, ві" рю, що до них згодом доєднаються й нові прізвища, не переривалася і до сьогодні живе славна театрально"культурна тради" ція Ніжина. І вона невіддільна від усієї Ук" раїни. До слова сказати, у буремні дев’яності роки тепер уже минулого століття Надії Петрівні випало працювати в Ніжинсько" му краєзнавчому музеї. Саме тоді, зізна" ється вона читачеві, розпочала досліджу" вати ніжинське коло Марії Заньковецької. Ще були живі онуки аматорів сцени, чиї імена були видрукувані на афішах поряд з іменем видатної актриси за 1912–1920 ро" ки. Коли вона розклала на столі зібрані фото, архівні документи, спогади, відчула містичний страх. Про цих, давно померлих чи закатованих в сталінських застінках людей дізнавалася таке, про що люди не здогадувалися. Тоді ж постало нестримне бажання проаналізувати ту епоху, сказати людям правду. Ось так і народжувалася ця книга. Поруч з геніальною майстринею сцени, доброї душі людини постали й інші герої, яких назвати другорядними навіть язик не повертається. Зокрема, талановиті і патріотичні ні" жинські родини, а разом з ними маловідо" мі або й зовсім незнані сторінки ніжин" ської, а відтак, за словами Миколи Тимо" шика, і загальнонаціональної історії зі чіт" ко окресленою темою – Марія Занько" вецька в колі талановитих і патріотичних родин. Услід за автором передмови хочу повторити: що ми, сучасне покоління ук" раїнців та й попереднє, могло знати про, скажімо, Москвичових, Булиг, Малиш" Федорців, Грудин, Левченків, Сіриків, Проценків, Коломийченків, Лучицьких, Назарових, Богомольців? Це перший де" сяток звичайних і водночас незвичайних ніжинських родин, по долях яких так не"
Добрі новини · “На світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

милосердно, грубо і згубно пройшовся бульдозер комуно"більшовицьких репре" сій. Під ним були розчавлені талановиті, патріотичні особистості, яких доля звела з Марією Костянтинівною Заньковецькою, і про що майстерно, цікаво, детально впер" ше в сучасній науковій публіцистиці роз" повідає Надія Онищенко. Авторка з непід" робним жалем, скорботою, що викликає непрохану сльозу, відкриває читачу, як в жахливих умовах імперської сваволі вони брали від палкої прихильниці богинь Талії й Мельпомени уроки людинолюбства, правдолюбства і україноцентризму або ж, навпаки, давали майстрині сцени духовну поживу. Бо ж саме в цих та інших “гніздеч" ках” родин, садиб, де їхні господарі боро" лися за українізацію суспільства, де куль" тивували патріотизм, доброту, мужність, шляхетність, де шанували звичаї й традиції предків, де добровільно запрягалися в яр" мо громадської роботи для матері"Украї" ни, треба шукати глибокі джерела творчос" ті знаменитої артистки, ключі її непере" вершеного таланту. Не менш важливим внеском Надії Онищенко у відновлення справедливості щодо сценічного життя Марії Костянти" нівни є повний розгром тези окремих не" доброзичливців чи заздрісників таланту актриси, які просували наратив про те, що при всім величезнім таланті Заньковецька носила в собі страшного хробака: була заз" дрісна й не допускала поруч конкуренції інших талантів. Це повний маразм та нісе" нітниця. Авторка книги переконливо про це розповідає в нарисах. В одному з них “Ім’я як реліквія” вона наводить вислів Марії Костянтинівни, яка свого учня і те" атрального послідовника Бориса Рома" ницького називає “орлятком” з “мого зо" лотого гніздечка”. У нарисі про Оксану Булигу авторка цитує її слова із спогадів. Бо у пам’яті навіки відклався епізод, коли Марія Костянтинівна після зіграння Окса" ною першої ролі Мелашки в “Наймичці” подала їй руку і мовила, що в неї талант, який треба розвивати і працювати над со" бою. А через два роки Марія Костянтинів" на запропонувала їй же, Оксані Булизі, ра" зом репетирувати “Лимарівну”. Ту саму п’єсу, яку написав спеціально для Занько" вецької Панас Мирний. А ось рядки з нарису про ролі і долі од" нієї театральної династії “Лучицькі. Та" лан”. Для них, як і для самої Марії Занько" вецької та багатьох інших театральних ні" жинських родин, театр був справжнім хра" мом. Після вистави “Наймички” Тобілеви" ча публіка винагородила новачка Лучиць" кого"Оршанова гучним ревом овацій. А Марія Костянтинівна обсипала молодого партнера поцілунками і сказала його бать" кові, що його син буде чудовим актором. Пророцтво великої актриси дійсно збуло" ся. Про якого хробака може бути тут мова. Рекомендував би тут також ознайомитися та усвідомити й введені в науковий та сце" нічний простір архівні раритети"спогади із цього ж нарису, які читаєш з душевним трепетом і хвилюванням. Та чи й можна інакше? Адже представниця цієї акторської династії Анжеліна Болеславівна Лучицька без тіні сумніву говорить, що її театраль" ною вчителькою була “сама Марія Костян" тинівна”. Як реліквію пані Анжеліна збері" гала особисті речі Заньковецької: сценічні костюми, прикраси, які передала в Ніжин" ський краєзнавчий музей. Інша ж пред" ставниця цього роду Катерина на україн" ській сцені майстерно продовжила типоло" гію інтелігентності Марії Заньковецької. Згадуваний автор напутнього слова професор Микола Тимошик наголошував, що “низка чи не вперше оприлюднених фактів і епізодів заслуговує на окремі до" слідження. І це дає сподівання, що автор" ка не залишить порушену важливу тему й порадує читача новими результатами своїх невтомних і таких потрібних у нинішній, поки що, на превеликий жаль, не Україн" ській Україні, розшуків”. Побажаймо ж їй успіхів на цьому шляху і підставмо плече дослідниці. І першим внеском у цю справу є мій аналіз підшивок газети “Свобода” української громади в Америці, де відшу" кав ряд цікавих досліджень про життя і ге" ніальну творчість нашої славної землячки, яка де не йшла, там сходили троянди, та із сліз якої, за словами Олександра Олеся, займалися діаманти творчості і шани лю" дей. лися Анатолій Ткаченко, Анатолій Качан, Володимир Петрук та ін. Учасники дискусії згадували, що перші театральні постановки поеми датуються ще ХІХ століттям, а автором першої опери “Енеїди” в 1910 році був Микола Лисенко. Хотілося б додати, що понад десять театрів в Україні в різні часи бралися за постанов" ку “Енеїди” і тільки один із них в сучасній Україні отримав найвищу мистецьку пре" мію – Шевченківську. За виставу “Енеїда” за І. Котляревським у Донецькому акаде" мічному музично"драматичному театрі імені Артема лавреатами Національної премії імені Т. Шевченка стали режисер" постановник Віктор Шулаков і художній керівник Марк Бровун. Це сталося в 2003 році. Тоді ж у Донецьку відбулася і прем’єра. Наразі Донецьк під окупацією рашистів, і про колектив цього театру, що працював до літа 2014 року, залишився тільки добрий спомин. Загалом анонсована організаторами зустрічі тема “Античний світ – козацтво – українство”, піднята свого часу Іваном Котляревським, була істотно доповнена і розвинута. Ще б аудиторію читачів розши" рити!
Добрі новини · “На світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Нев’януча “Енеїда”

Ігор ЗОЦ У Національному музеї історії України відбулася літературно"історична дискусія “Енеїда” – український літературний вес" терн”. Організований спільними зусилля" ми музею та НСПУ захід пройшов на май" данчику виставки “Енеїда 225”, присвяче" ної ювілейній даті виходу в світ знаменитої поеми Івана Котляревського. Про експонати виставки, яка відкрила" ся нещодавно, розповів керівник одного з відділів музею Олександр Кучерук. Він та" кож нагадав про театральні постановки “Енеїди”, які відбувалися впродовж мину" лого століття і як за царату, так і за радян" ських часів, не віталися владою. Це й не дивно, адже в поемі змальова" но не тільки волелюбне козацтво, а й укра" їнське панство в реаліях життя XVIII сто" ліття, після руйнування української “Трої” – Запорізької Січі. “Енеїда” виражала ду" ховний світ української людини. Голова НСПУ Михайло Сидоржевський говорив про історію створення бурлескно" травестійного твору, який з’явився з"під пе" ра Івана Котляревського в 1798 році, допов" нювався автором у виданнях 1808 і 1809 ро" ків. Загалом майже 30 років творилася пое" ма, а повна її версія вийшла вже після смер" ті письменника – в 1842 році. На думку Михайла Сидоржевського, “Енеїда” Івана Котляревського зіграла унікальну роль не тільки в літературі – вона започаткувала протистояння між культурою українською та імперською. За словами письменника, поява “Енеїди” стала потужним сигналом для суспільства про появу іншої – не росій" ської культури. А після Івана Котлярев" ського прийшов Тарас Шевченко… “Без Котляревського, може, й не було б Шевченка”, – розвинувши тезу очільника Наприкінці квітня 1913 р. Леся Україн" ка, повертаючись з Єгипту, де лікувалась, заїхала до матері в Київ. Про цей останній приїзд пригадувала її наймолодша сестра Ісидора: “Щоб побачитися з Лесею, по" приїздили і ми до мами – сестра Ольга з Катеринослава з малим своїм синочком, брат Микола з Колодяжного і я зі своїм чо" ловіком із Могилева"Подільського. Одно" го вечора Леся читала родині і друзям свою ненадруковану п’єсу “Бояриня”. Усім цей твір дуже сподобався. Незабутній то був час”. 4 травня на честь Лесі Українки в Укра" їнському клубі “Родина” влаштували спе" ціальне зібрання, де було найближче това" риство. Марія Старицька організувала з учнями Музично"драматичної школи Ми" коли Лисенка декламації і співи – все за творами Лесі Українки. Лунало багато сер" дечних промов. І нікому не спадало на думку, що бачать Лесю востаннє. Наприкінці травня 1913 р. Леся приїха" ла до Кутаїсі, де її чекав чоловік Климент Квітка. Грузія – країна останнього земного НСПУ, письменник, Шевченківський лав" реат Михайло Наєнко зосередив увагу при" сутніх на перекладах “Енеїди” іншими мо" вами світу. Пан Наєнко уточнив, що твір перекладено чеською, польською, япон" ською, грузинською та іншими мовами – всього одинадцять! Письменник також на" гадав, що, крім ювілейної дати твору, ви" повнюється 120 років, як у Полтаві було відкрито пам’ятник Івану Котляревському. Тоді, в 1903 році, виступати українською публічно було заборонено. “Василеві Сте" фанику та Олені Пчілці зі Львова дозволи" ли як громадянам іншої імперії, але й Ми" хайло Коцюбинський обійшов заборону, назвавшись закордонним гостем”, – роз" повів Михайло Наєнко про характерний для того часу епізод із арсеналу боротьби московії проти української мови. Петро Засенко розповів про українського художника Анатолія Базилевича, який, на його погляд, є найкращим ілюстратором “Енеїди”. Він також зазначив, що цей твір сучасний і зараз, хоча нині не всі українці можуть миттєво процитувати бодай один рядок зі знаменитої поеми: “Еней був парубок моторний…” Своїми думками з присутніми поділи" Учасники дискусії в Національному музеї історії України
Добрі новини · “На світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу

Вшанували “деревом знань”

прихистку Лесі Українки. За станом здоров’я вона довго жила в Грузії, і хоч “проза життя” була важкою, зате поезія обступала звідусіль. У Грузії бу" ли створені драми “На полі крови”, “Камінний господар”, “Осіння каз" ка”, “Адвокат Мартіан” і, нарешті, народжується драма"феєрія “Лісова пісня” – у самісінькій Колхіді, де ар" гонавти добували на річці Ріоні золо" тий пісок, а Леся описала неповтор" ний світ української міфології, при" роди, звичаїв, самої душі народу. На жаль, здоров’я Лесі погіршува" лося. За порадою лікарів тяжкохвору поетесу перевезли до гірського міс" течка Сурамі з теплим сухим повіт" рям. Поряд були мати, сестра Ісидора і чоловік. Вранці Леся, коли спадала температура, продовжувала працюва" ти над поемою “На передмісті Алек" сандрії”. Сама вже писати не могла – диктувала матері. Це був її останній недописаний акорд – молитва до Сонця, щоб зберегло скарб великої муд" рості до кращих часів. Коли бракувало сил диктувати, вона тихенько наспівувала на" родні пісні, які записував її чоловік. А сес" тра Ісидора ходила в найближчий ліс за ожиною, бо Леся нічого не хотіла їсти, просила тільки ожини. Так Лукаш у “Лісо" вій пісні” просив блукаючу в осінньому лі" сі Долю подати йому хоч гілку ожини. У Сурамі Леся Українка подружилась із семирічною грузинкою Тамарочкою, кот" ра допомагала хворій тітоньці Лесі полива" ти виноград і квіти. Співчуваючи поетесі, угрозу вона бігала в гори, аби знайти для ті" тоньки чарівну квітку, що зцілює від усіх недуг. Крім того, у Тамарочки виявився та" лант ліпити – вона показувала новій зна" йомій своїх птахів і звірів, а одного разу виліпила і саму Лесю. Дівчинка стане ви" датною скульпторкою і саме їй, Тамарі Абакелія, Грузія довірить виліпити погруд" дя для пам’ятника Лесі Українки в Сурамі. Останній лист із Сурамі в Київ до сес" три Ольги Леся писала не сама – за неї пи" сала Ісидора, Леся зробила тільки припис" ку: “Цілую. Леся”. 1 серпня 1913 р. між першою і другою годиною ночі в грузин" ському містечку Сурамі Леся Українка для усього світу стала вічно живою, бо мала “в серці те, що не вмирає”. В одному з віршів, який Леся Українка присвятила молодому другові Нестору Гамбарашвілі, є такі пророчі слова: Як я умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень, І стримуваний пломінь засіяє, Вночі запалений, горітиме удень. Навесні в Харкові в Національному університеті імені В. Н. Каразіна відбулася не тільки церемонія привітання перемож" ців Всеукраїнської олімпіади з математи" ки, а й висаджено “дерево знань” із саду Лесі Українки – яблуня, символ примно" ження знань, процвітання і розвитку. Сад" жанець був надісланий до Каразінського університету як подарунок від Музею ро" дини Косачів і Драгоманова у Звягелі (ди" ректор Л. П. Гамма). Дерево посадили в 110"ту річницю від" ходу у вічність Лесі Українки. Місце для висадки підібране на території універси" тетського науково"дослідного інституту (НДІ) астрономії. Це невипадково, адже старший брат поетеси Михайло Петрович Косач у 1901–1903 рр. був приват"доцен" том фізико"математичного факультету Харківського університету. У церемонії, окрім школярів, їхніх батьків та вчителів, взяли участь ректор Каразінського університету Т. Є. Каганов" ська, проректор з науково"педагогічної ро" боти А. В. Бабічев, директор НДІ астроно" мії В. Г. Кайдаш, директор Центру краєз" навства імені П. Т. Тронька Каразінського університету професор С. М. Куделко, ін" ші представники адміністрації та співро" бітники університету. Все так, як у “Лісовій пісні” промовля" ла устами Мавки Леся Українка: “Будуть приходити люди, / їм промовляти душа моя буде”. Анна СТОЛЯРОВА, просвітянка, краєзнавиця, м. Харків
Абетка відомих імен · “Ми жили іншим життям, інакше дивилися на світ. А зараз наші емоції – це біль та лють, що не могло не позначитися на творчості.”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Олексій КИРИЛЛОВ: “Театр – це естетика у всьому”

Нещодавно ми писали про прем’єру мюзиклу “Тигролови” в Київському національному академічному театрі оперети. Роль Григорія Многогрішного у виставі грає соліст-вокаліст театру Олексій Кириллов. Сьогодні Олексій – гість “СП”. – Мюзикл “Тигролови” – ваша друга спільна робота з Сергієм Павлюком. (Першою була вистава “Маруся Чурай”). Що ви можете розповісти про цього режисера? – Сергій Павлюк став для ме" не справжнім відкриттям. Він ре" тельно працює з кожним акто" ром, опрацьовує образ кожного персонажа. Сергій ніколи нікого не залишає напризволяще, для нього немає головних чи друго" рядних ролей. Як режисер він на" магається відкрити кожного ак" тора і знайти його внутрішнє зер" но, його сутність. Роль Гриця Бобренка в пое" тичній драмі “Маруся Чурай” бу" ла для мене справжнім випробу" ванням та дарунком долі. Тут по" казана внутрішня боротьба героя з самим собою та вибір, який він повинен був зробити – між ко" ханням та матеріальним, на жаль, він був “на повідку” своєї матері і через слабкості зробив хибний вибір. Чого не можна сказати про роль Григорія Многогрішного з мюзиклу “Тигролови”. Головний герой у боротьбі з внутрішнім і зовнішнім переміг та знайшов своє щастя (“Сміливі завжди ма" ють щастя”). Однозначно, виста" ва “Маруся Чурай” та роль Боб" ренка Гриця подарувала мені впевненість, віру в себе та пош" товх як актору для подальшої творчої самореалізації. – Коли ви ознайомилися з ро5 маном “Тигролови”? – Колись читав цей роман, але перед початком роботи над постановкою вдруге перечитав. Я вважаю, що це знакова книга для всієї України і кожного українця. Бо як споконвіку, так і в нашому сьогоденні ми виборюємо свою самостійність, самоідентичність, право на життя в мирі та злагоді. До повномасштабного втор" гнення росії ми жили іншим жит" тям, інакше дивилися на світ. А зараз наші емоції – це біль та лють, що не могло не позначити" ся на творчості. Коли мені запропонували цю роль, я поставився до цього з ве" ликою відповідальністю. Григо" рій Многогрішний – герой, який уособлює кожного українця, що вірить у щасливе майбутнє, нашу перемогу і намагається щось ро" боти щодня, аби наблизити її – якщо не на фронті, то в тилу. – Напевно, ви вклали у персо" нажа якісь власні риси характеру? – Якщо не вкладати в персо" нажа самого себе, то не вийде ні" чого пристойного, буде лише якась калька. Ми маємо свої внутрішні та зовнішні штампи і намагаємося їх використовувати під час роботи над роллю. Водно" час прагнемо знайти нові відтінки, нову енергетику, адже не можна грати все підряд “одним мазком”, це буде нецікаво ні собі, ні глядачу. Як вже зазначив, я мав велику відповідальність щодо цього персонажу. Іван Багряний писав багато в чому автобіографічний роман. Він все це пережив і відчув. Я намагався глибо" ко зануритися в образ і до" сягти принаймні частини того, що хотів від мене ре" жисер, і того, що я відчув, коли перечитував твір. Від початку репетицій" ного процесу я місяць май" же не спав. Щодня лунали повітряні тривоги, відбувалися ракетні обстріли, це було своєрід" ним випробуванням. Але вій" ськовим набагато важче, тож наму тилу гріх на щось скаржитися. – Що можете розповісти про партнерів по сцені? – Моя головна партнерка – Катерина Ясенчук, яка грає На" талку. Ми намагалися відтворити на сцені справжнє кохання та всі" ляко підтримували одне одного. Багато працювали поза графіком, навіть у перервах між репетиція" ми. Дуже вдячний Катерині, га" даю, ми з нею знайшли спільну мову. Ігор Матейко (в ролі Сірка) – справжній чоловік, патріот, ге" рой. З перших днів війни він бо" ронив Київ, коли орки намагали" ся зайти через Оболонь, а далі став госпітальєром на передовій. Це скромна людина, професіо" нал своєї справи. Заслужена артистка України Любов Доброноженко (в ролі Сірчихи) – талановита актриса, співачка. Опановуючи кожну роль, вона намагається досягти досконалості. Ми з нею часто бе" ремо участь у концертах та вико" нуємо спільні дуети. – Наскільки ви задоволені сво5 єю роллю? – Немає жодної вистави, у якій я був би задоволений собою. (Усміхається). Завжди критично ставлюся до своїх робіт і вважаю, що треба ще попрацювати. Бачу, що потрібно змінювати у своєму новому персонажі. Для цього потрібен час, він все розставить на свої місця. Після закінчення вистави щоразу проводжу само" аналіз, розмірковую, що зробив не так і як це виправити. Думаю, що з кожним показом роль буде “обростати”. Вистава стане глиб" шою, більш випуклою. Як лю" бить говорити Сергій Павлюк: “Все буде добре!”. – Як для вас розпочалася пов5 номасштабна війна? – Готувалися до прем’єри вистави “Бал”. І тут побачили виступ цього виродка (йдеться про Путіна), у якому він виправ" довував своє вторгнення. Я мит" тю зрозумів, що зовсім скоро почнеться війна. Стан був при" гнічений. До третьої години ночі листав різні інтернет"портали. Врешті заснув. А о 04:30 пролунав перший вибух. Дім пішов ходу" ном. Моєї дружини з донечкою не було вдома. Слава Богу, за тиждень до цього вони поїхали до її батьків у Пирятин. Більшість часу я був у Києві, ми з колегами волонтерили. До" ставляли гуманітарну допомогу із заходу України, вивозили людей з Київщини. Був у самообороні, охороняв адміністративні об’єк" ти. – Яким було повернення до творчості? – Складним. Для мене досі все, що я роблю, як внутрішній сюрреалізм. Згадую свій рідний дім, Херсон – безліч смертей та знівечених душ. У нас відбуваєть" ся геноцид, а ми паралельно з цим виходимо на сцену і граємо. Важко самому собі дати відповідь на запитання, чи потрібно все це. На ранок після вибухів Ка" ховської ГЕС я дізнався, що ра" йон Острів, гідропарк, річковий порт у моєму рідному місті, Анто" нівка, Олешки – під водою. Теле" фонував друзям, цікавився, як вони. Розповідали, що їхні бать" ки сидять на дахах затоплених бу" динків на лівому березі. Орки їх не евакуюють через українські паспорти. Після цієї страшної новини грав у виставі “У джазі тільки дів" чата”. Це веселий, легкий мю" зикл, а на душі такий тягар… Все"таки сподіваюсь, що те, що ми робимо, має сенс. Ми пі" діймаємо моральний дух, підтри" муємо наших людей, даруємо їм надію на краще та віру в перемо" гу. Так, мені іноді важко мораль" но, але, якби я не займався своєю справою, то, мабуть, було б ще гірше. – Згадайте, будь ласка, яким був ваш шлях до оперети. – З дитинства я писав музику, вірші, грав у музичних гуртках, намагався знайти себе у творчос" ті. Мріяв, що в мене буде власна студія звукозапису і я професійно займатимуся аранжуванням та музикою. До того ж, закінчив во" кальне відділення музичної шко" ли в Херсоні. Щоправда, не дуже любив теоретичні музичні пред" мети, і моя вчителька з теорії му" зики казала, що я нізащо не вступлю до музичного училища. Справді, кілька моїх перших спроб продовжити навчання були невдалими, аж поки я не вступив на відділення хорового диригу" вання Херсонського училища культури, через рік перевівся на вокальне відділення, а згодом вступив до Національної музич" ної академії України, на вокальне відділення, музичної комедії, тобто профіль, близький до опе" рети. Акторську майстерність у ме" не викладав народний артист Ук" раїни Олександр Іванович Крав" ченко, царство йому небесне. Люблю, поважаю, вважаю його своїм творчим батьком. Не виста" чає поряд Олександра Івановича, його порад, усмішки, гумору та настанов. В Оперній студії Му" зичної академії разом із ним ми випустили потужну виставу “За" сватана – не вінчана” за п’єсою Івана Карпенка"Карого “Лиха іскра поле спалить”. Я грав там дві ролі – головного героя анта" гоніста Юліана і Данила"сотни" ка. Прекрасний досвід. Він допо" міг мені відкрити своє внутрішнє я та бажання займатися і надалі акторською професією. У Національній опереті Укра" їни починав працювати ще під час навчання в Музакадемії. У цьому театрі вже працювали мої однокурсники Анна Маріч і Ва" лентин Жолтиков. Вони розпові" дали, як там цікаво, який досвід вони отримують в опереті. Як ві" домо, ми вчимося для того, аби потім реалізувати себе в майбут" ній професії. Я теж захотів спро" бувати, чи вийде, чи зможу. Саме в цей час в театрі шука" ли виконавця на роль Трубадура у “Бременських музикантах” (ре" жисерка"постановниця – народ" на артистка України Тамара Ти" мошко"Горюшко). Я спробував себе в цій ролі. Можна сказати, це було і моє прослуховування, і мій дебют. Як не дивно, перший раз виходити на сцену було зов" сім не страшно (усміхається). Мене дуже підтримали Олек" сандр Кравченко та мій кум – заслужений артист України Во" лодимир Одринський. А я був упевнений, що в мене все вийде. На другий, третій раз ейфорія минула, зрозумів, наскільки це відповідально, коли виходиш на сцену національного театру в ро" лі соліста і маєш нести людям культурну естетику. – Починали грати з дитячих вистав? – Маленький глядач – най" прискіпливіший. Його не обду" риш, він усе тонко відчуває. Грати для дітей легко і складно водно" час. Я люблю грати дитячі виста" ви, люблю дітей, адже я сам бать" ко і мені подобається дарувати ді" тям радість. А вже першими до" рослими виставами були “Таке єврейське щастя”, де я грав Тар" зана, і “Звана вечеря з італійця" ми” в ролі Баландара. Доводиться грати і на вели" кій, і на камерних сценах. Між цими театральними майданчика" ми колосальна різниця. На вели" кій сцені тебе та глядачів розділя" ють кілька рядів і оркестрова яма. А на камерній сцені глядач си" дить поруч. Якщо хоча б трохи помилився, це одразу помітять. Тож треба не просто грати, а жи" ти на сцені. – Багато хто запам’ятав васу виставі “Доріан Грей”. – Це була одна з перших во" кально"драматичних ролей у мо" єму творчому багажі. Вона напи" сана для ліричного тенора, а в ме" не лірико"драматичний тенор, навіть ближче до ліричного бари" тона. Були суто технічні вокальні складності, з якими я намагався вжитися. Ця вистава дала мені великий поштовх і впевненість у своїх си" лах. Загалом кожну свою роль вважаю важливою. Будь"яку зних сьогодні граю не так, як рані" ше. Оперета – це синтетичний жанр, тому, крім вокалу, важливій акторська майстерність, і плас" тика, і драматичне мистецтво, і драматична передача тексту. Не всі актори в інших театрах після того, як проговорять текст, мо" жуть відразу перейти на вокал і навпаки. У нас це має відбувати" ся автоматично. А ще ми танцює" мо і повинні бути завжди в хоро" шій фізичній формі, бо театр – це естетика в усьому. – Маєте досвід роботи в кіно? – Так, але невеликий. Були другорядні ролі та зйомки в рек" ламних роликах на початку моєї творчої кар’єри. Сьогодні на це зовсім немає часу. – Вам доводилося працювати з різними режисерами. Можете по5 рівнювати? – По"своєму цікаво працюва" ти з будь"яким режисером. Від кожного отримуєш нову енерге" тику та знання. Не можу сказати, що хтось з них кращий, а хтось гірший. А серед партнерів, з ким най" більше працюю, хотів би виділи" ти Ольгу Федоренко, Тетяну Ді" дух, Миколу Бутковського, Сер" гія Бондаренка, Ігоря Матейка, Любов Доброноженко, Галину Грегорчак, Володимира Одрин" ського та багато інших. У нас сильний акторський склад, і з кожним партнером мені приємно та комфортно працювати. – Чи продовжуєте писати му5 зику й вірші? – На початку повномасштаб" ного вторгнення написав кілька поезій, що увійшли до колектив" ної збірки “Подільська толока”. Коли був у самообороні, то по" знайомився з поетом Тарасом Комаринським. Прочитав дещо з раннього, йому сподобалося, і я надіслав нові вірші. Деякі з них були опубліковані в тернопіль" ській пресі, а згодом – у згаданій збірці. – Є ролі, про які мрієте? – Насправді таких ролей бага" то. Мрію зіграти різнопланові ро" лі: як драматичні, так і комедійні, загалом мені до вподоби мюзик" ли. А ще в перспективі хочу спро" бувати себе як режисер. Але це вже після перемоги. Зараз треба працювати і допомагати нашим військовим. – Маєте захоплення? – З дитинства люблю малю" вати та ліпити. Колись у Херсоні до нас додому приходили з місце" вого телеканалу “Скіфія” і зніма" ли мої роботи. Малював повно" масштабні графіті, одним із них навіть розмалював вхідну зону своєї квартири. – Що б ви хотіли сказати на завершення нашої розмови? – Побажання, близькі кожно" му українцю. Всім миру, злагоди і Перемоги. Слава Україні! Слава Нації! Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру
Конкурс · “Заради світлого майбутнього працьовитого і волелюбного народу рідної України! Творімо і перемагаємо”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Живуть щасливо доньки і сини! Хай квітнуть чорнобривці, матіоли, І хризантем палахкотять вогні! Щоб світ не знав жахіть війни ніколи, Не повторились Бучі й Ірпені! Хай оживе Гостомель й Бородянка Та заспіває півник на дашку!.. І усміхнеться Україна зранку Дню Перемоги в пишному вінку! Я розмалюю фарбами руїни і “відбудую” зранені міста! Та хто поверне сивій жінці сина, Який зорею правди в небі став?.. Нехай вночі не будять нас тривоги, А сняться сни, наповнені добром. І майорить наш прапор перемоги Над кожним містом рідним і селом! Я не втомлюся радість малювати, Розлогий степ та річку осяйну!.. А в книгу ту, що довелось читати, Згорну навіки цю страшну війну! Свій рідний край не віддамо нікому Бо Україна в серці – навіки! Я намалюю Перемогу тому, У кого предки – славні козаки! Свята земля в нас воїна зростила Такого, що не скорений ніким! Із кожним днем зростає наша сила І слава лине світом гомінким! Гучніш співаймо пісню про калину, Нехай повік не журиться вона! Іде до Перемоги Україна – В промінні миру, вільна й осяйна! Аліна Говорун Моє покоління “Русский мир”, ти залишив нас без весни, Не радують теплі дні та спів солов’їний. Ми вже не просто діти, ми – діти війни, Переживаємо не за оцінки, а за звуки вибухів та стрілянини. “Русский мир”, ти хочеш залишити нас без країни і відібрати гордість та свободу? Там, куди ти прийшов – руїни замість парків, церков і заводів. Перед тим, як заплющити очі, за ще один захід сонця подякую наостанок. Закінчаться ці нескінченні лютневі ночі і повернуться до України світанки... Аріна Верхова, 10 клас, м. Обухів *** Мій крижаний погляд Залазить тобі під шкіру. Від кінчиків пальців Повільно підбирається до горла. Волосся стає дибки. Він змушує тебе кричати. Кричати мовчки від болю. Нарешті ти відчуєш те, що і я. І ніколи не станеш попереднім. Ніколи не станеш колишнім, Бо назавжди залишишся майбутнім. Те, що ти називаєш ранами, Давно стало зашкарублими шрамами На моєму [вже] кам’яному серці. Марія Хомик, 11 клас Нововолинського наукового ліцею Волинської області Батьку Дніпре! Батьку Дніпре, батьку Дніпре! Україно, мати! Дайте мені сили – ворога карати. Ой буду карати, Ой і не одного, Поки не погасне пломінь серця мого. Ой піду я у доріжку І шаблю заточу, І у герць кривавий із ордою скочу. А як порубаю, Сяду помолюся, Поки я у чистім полі з Богом не лишуся. Павло Сторожук, с. Правдівка Ярмолинецької громади Хмельницької області
Конкурс · “Заради світлого майбутнього працьовитого і волелюбного народу рідної України! Творімо і перемагаємо”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

“Білий голуб – 2023”

21 червня в Навчально"науковому інс" титуті розвитку освіти (ННІРО) НАУ від" бувся онлайн"захід – літературно"мис" тецьке свято за результатами Всеукраїн" ського поетичного конкурсу “Білий го" луб”, у якому взяли участь учні з різних об" ластей України: Волинської, Миколаїв" ської, Дніпропетровської, Київської, Львівської, Тернопільської, Чернігівської, Черкаської, Хмельницької та м. Києва. Галина Лазарєва, директорка Навчаль" но"наукового інституту розвитку освіти НАУ, заслужений працівник освіти Украї" ни, голова оргкомітету конкурсу привітала переможців, призерів та керівників"нас" тавників із високими нагородами та від" значила, що у віршах дітей і молоді – без" межна любов до Вітчизни, вдячність муж" нім захисникам і віра у світле майбутнє ук" раїнського народу. Голова журі конкурсу Василь Василаш" ко, відомий письменник, лавреат літера" турних премій ім. Лесі Українки, Володи" мира Винниченка та інших, заслужений журналіст України, учений секретар Това" риства “Знання” України вказав на важли" вість заходу і підкреслив, що творчий кон" курс єднає навколо себе дітей, молодь, учителів, письменників, бібліотекарів, творчі об’єднання та наголосив, що рідне слово, творчість підтримує нас у ці нелегкі дні. Конкурсантів також привітала член журі Ольга Довгоп’ят (Колінченко), пись" менниця, член НСПУ, лавреат літератур" ної премії ім. Г. Косинки, відмінник освіти України. Член журі Надія Кир’ян, письменни" ця, лавреатка літературної премії ім. Оле" ни Пчілки, перекладачка і журналістка на" діслала учасникам заходу вітальний лист у якому зазначила: “Другий рік конкурс “Бі" лий голуб” відбувається в умовах страш" ної, жорстокої війни, розв’язаної проти України нашим агресивним сусідом. Од" нак у цих трагічних обставинах українці не занепали духом, а навпаки, згуртувалися, зібралися і кожен на своєму місці робить усе, що може, аби наблизити нашу пере" могу. Це стосується і дорослих, і дітей. Усі вірші відзначаються щирим патріотизмом, конкурсанти пишаються героїчними вій" ськовими, волонтерами, нашими мужніми людьми, красою рідного краю. Вони ви" словлюють обурення жорстокістю, нелюд" ськими вчинками ворогів. Діти з різних куточків України об’єднані спільними думками, мріями, побажаннями”. Захоплено слухали учасники відеокон" ференції виступи Ніни Горик, члена НСПУ, заслуженого вчителя України; Іри" ни Смовської, учительки Остерського лі" цею № 2 Чернігівської області; Тетяни Ца" ренко, члена НСПУ, керівника гуртка “Пролісок” Комунальної установи “Центр розвитку дітей та молоді” Узинської місь" кої ради Білоцерківського району Київ" ської області. Із творчим натхненням юні літератори читали власні вірші: учні Остерського лі" цею № 2 Чернігівської області – Максим Смовський, учень 7 класу; Каріна Кири" ченко, учениця 11 класу; вихованці літера" турної студії “Джерельце” Львівського міського координаційно"методичного центру “Галицьке юнацтво” (керівник Ма" рія Людкевич, член НСПУ) – Христина Тхоровська, учениця 10 класу Львівського ліцею № 24 ім. М. Конопницької; Ілля Скобало, учень 2 (6) класу Львівської ук" раїнської гуманітарної гімназії ім. О. Сте" панів; Юліана Нірода, учениця 9 класу Бо" риславської ЗЗСО № 3 та ін. У літературно"мистецькому святі “Бі" лий голуб” взяли участь науково"педаго" гічні працівники НАУ, представники На" ціональної спілки письменників України, представники закладів загальної середньої освіти та позашкільних навчальних закла" дів, керівники мистецьких студій та літе" ратурних гуртків разом зі своїми вихован" цями, бібліотекарі Центральної районної бібліотеки Централізованої бібліотечної системи Голосіївського району м. Києва, представники Публічної бібліотеки Бор" щагівської громади Київської області та ін. Інформаційне забезпечення заходу здійснювала Ольга Бруяка, доцент, завіду" вач кафедри базових і спеціальних дис" циплін ННІРО НАУ. Окрасою літературно"мистецького свята стали музичні відеовиступи “Віно" чок українських пісень” у виконанні ан" самблю бандуристів “Волошки” Кому" нального закладу позашкільної освіти сфери культури “Борщагівська мистецька школа” (керівник – А. Каштан); музичний твір О. Соловйової “Повертайся живим” виконав ансамбль “Скрипалики” КЗПОСК “Борщагівська мистецька шко" ла” (керівник – О. Осікова, концертмей" стер – Р. Проказюк; пісню “Пес Патрон”, сл. К. Гнатенко, муз. А. Мігай, виконав во" кальний ансамбль “Сходинки” Комуналь" ного закладу загальної середньої освіти “Софіївсько"Борщагівський ліцей” Бор" щагівської сільської ради Бучанського ра" йону Київської області (керівник Ірина Якубовська, заслужений працівник куль" тури України). Під час відеоконференції прозвучала пісня “Білий голуб” у виконанні Віктора Кавуна, заслуженого артиста України (сл. Т. Петровської, муз. Ю. Васильківського). Зустріч відбулась у теплій творчій ат" мосфері. Переможці конкурсу “Білий голуб” на" городжені дипломами, сувенірами і книж" ками. Призери відзначені дипломами. Учителі, керівники гуртків і студій відзна" чені подяками ректора НАУ. Сердечно вітаємо талановитих пере" можців, призерів і учасників конкурсу та наставників"керівників! Бажаємо мирного неба, нових перемог, творчих злетів і пое" тичного натхнення! Щиро дякуємо всім, хто самовіддано працює, хто підтримує й розвиває юні та" ланти рідного краю. Хай “Білий голуб” допомагає юним лі" тераторам втілювати найкращі прагнення, відчувати мистецтво слова, нести радість, творити добро заради світлого майбутньо" го працьовитого і волелюбного народу рід" ної України! Творімо і перемагаємо! Тетяна ПЕТРОВСЬКА, модераторка заходу, директорка Центру допрофесійної підготовки та обдарованої учнівської молоді ННІРО НАУ, член НСПУ, заступниця голови журі конкурсу Представляємо уривки деяких віршів учасників конкурсу. Букет із польових квітів Букет для мами таточко зібрав, Та особисто передать не зможе, Тому світлину рідній надіслав, Звичайно, душу мамі розтривожив. Бо мама пригадала, як колись Такі квітки разом на полі рвали… В матусі сльози ніжно полились, Вона думками тата обійняла. Та він повернеться. Знов буде на столі Пашіти борщ і смакувати сало, І зрозуміють люди на землі: Щоб буть щасливим – треба зовсім мало. Максим Смовський, Остерський ліцей № 2 Чернігівської області Моїй Україні Люблю я милозвучну Україну… Віночками сплітаються слова, Як трепетно звучить: “Моя єдина, Найкраща, найдорожча сторона”. Схиляюсь перед силою твоєю, земле, Ти вкотре підіймаєшся з колін. Живи, а я ростиму, вчитимусь для тебе, Щоб ти була найкраща із країн! Дарина Католик, 7 клас, с. Зимне Волинської області Мамо, я не хочу вишиванки… Мамо, я не хочу вишиванки. І віночка теж не хочу з квітів. Я лиш хочу не читати зранку, Що загинули десь знову наші діти. Мамо, я не хочу шоколаду. І сережок теж нових не хочу. Хочу крила – захистить від “Градів”. І щоб лише грози серед ночі... Анна Бохонко, 9 клас Черняхівського ліцею Обухівського району Київської області Літаю в думках безперервно Найтяжче дивитись на усмішку, що ллється з могил. Найтяжче вдихати любові тяжкий чорний дим. Розплющені очі війни летять, мов град навесні. Так тяжко дивитись на страх, що тихо засів в давнині. Дерева летять уві сні, і чути крики могил, Це ти мені розказав, це ти мені говорив! Це ти мені говорив, що тяжко буде тобі, Це ти мені говорив, що прийдеш до мене вві сні, Це ти мені тут співав повстанські, незламні пісні, Це ти мені написав той лист, що тримаю в руці. Чи знав ти що буде? Знав. Ти знав все, що було колись. Ти зараз летиш немов птах, торкаєшся і тримаєш лист. Христина Тхоровська, 10 клас Львівського ліцею ім. М. Конопницької Небо без війни Я у веселки фарби попрохаю І намалюю небо без війни! Хай світить сонце у козацькім краї,
16 Янголи мистецтва · “Герої не обов’язково мають сталеві м’язи, вони мають сталевий дух”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

ською диверсійною групою під містом Васильків Київської області він загинув, захищаючи столицю. Серед українських митців, чиї портрети поповнили небесну галерею, – Олександр Тарасенко, Артем Азаров, Максим Левін, Святослав Пашинський, Любов Панченко. 1 квітня у бою за Україну на Луганщині загинув Юрій Руф. Під час повномасштабного вторгнення він став воїном, а у звичайному житті був поетом, викладачем, кандидатом технічних наук, волонтером, спортсменом, засновником просвітницького проєкту “Дух нації”. Він не сприймав малоросійства ні в словах, ні в діях. Юрій обрав шлях борця і був таким у всьому. Серед прозаїків і поетів, які могли б ще творити, але війна забрала їхні життя, – Надія Агафонова, Сергій Скальд, Наталія Харакоз, Ілля Чернілевський, Гліб Бабіч, Артем Довгополий, Володимир Вакуленко. Згадали і тих, хто допомагає художнім творам зустрітися зі своїми читачами. Серед них Євген Гулевич – редактор, перекладач, культурний менеджер, співорганізатор десятків мистецьких проєктів. 29 грудня 2022 року молодший сержант Євген Гулевич опублікував свій останній допис у Фейсбуці, а 31 грудня загинув від кулі російського снайпера під Бахмутом. Тривалий час 47-річного молодшого сержанта вважали зниклим безвісти. Через постійні обстріли його тіло вдалося забрати з поля бою лише наприкінці березня. 9 березня цього року стало відомо про загибель на фронті Володимира Бульби – співзасновника мережі музичних шкіл “Rock School”. Загалом згадали 43-х загиблих митців, і цей список далеко не повний… Після завершення концерту ми попросили Ольгу Чубареву розповісти про свої творчі плани. – Цього року виповнюється десять років моєму міжнародному проєкту “Lady Opera”, – розповіла пані Ольга. – Планую два великих концерти в Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України. Перший – 5 жовтня з Ансамблем пісні і танцю Збройних Сил України під орудою Дмитра Антонюка. З цим колективом ми вже створили багато різноманітних концертних програм. Хочеться зробити справжнє свято, сповнене позитивних емоцій. А 7 жовтня має відбутися концерт зі знаним маестро Василем Василенком, який був головним диригентом “Донбас Опера”. У 2015 році він брав участь у моєму проєкті “Lady Opera”. Веду перемовини з відомими оперними виконавцями з інших країн. Сподіваюся, що серед них знайдуться сміливці, які візьмуть участь в осінніх концертах, аби підтримати Україну у війні проти російського окупанта за свою цілісність та незалежність.
16 Янголи мистецтва · “Герої не обов’язково мають сталеві м’язи, вони мають сталевий дух”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Митець на війні

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда МЕЖУЛА Цим проєктом “Філармонія нескорених” долучилася до Міжнародного марафону пам’яті Василя Сліпака. А сама програма концерту-присвяти складалася із суто оркестрових та вокальних номерів. І це не випадково. Напрошувалася паралель між “колективним” та “індивідуальним” у сучасних реаліях війни: українське військо й окремі українські воїни. Часто ми мало знаємо про життя цих воїнів: ким вони були до війни, чим займалися, що любили. Артист, митець на війні – така трансформація професії (й особистості) завжди видається неймовірною. Це вражає, викликає захоплення, безмежну повагу й біль. Адже життя людини не просто ділиться на “до” і “після”, воно змінюється назавжди: по один бік берега – мистецтво, сцена, квіти, оплески, а по інший – лінія фронту, звуки вибухів і запах смерті… – Герої не обов’язково мають сталеві м’язи, вони мають сталевий дух, – переконана Ольга Чубарева. – Як багато неймовірних людських якостей виявила війна. Як багато творчих робіт, яскравих подій та виступів загиблих митців залишаються в пам’яті їхніх численних прихильників та поціновувачів мистецтва. Скільки надзвичайних проєктів і шалених мрій залишилися нездійсненними!.. Серця українців зараз як ніколи б’ються в унісон заради Перемоги Світла та Життя… Ідея цього проєкту виникла в січні. Важливо було реалізувати його вже зараз, а не тоді, коли закінчиться війна, оскільки людям необхідна моральна підтримка сьогодні. А наші концерти для слухачів немов ковток того життя, яким вони жили до війни. Коли почала дивитися, скільки митців загинуло на війні, то була шокована. І цей список постійно поповнюється. Завдяки їм і всім нашим воїнам ми можемо продовжувати свої проєкти, наше життя. А ми у світі культури маємо роботи все, що в наших силах. Керівництво Національної філармонії пішло мені назустріч. Програму концерту я добирала сама. Це була наша перша спільна робота з Маріупольським камерним ансамблем “Ренесанс”. Керівник цього колективу з радістю погодився на мою пропозицію взяти участь у проєкті. Ідея зацікавила всіх учасників ансамблю, вони працювали з натхненням. На мій погляд, у нас вийшов хороший тандем. Думаю, цей проєкт підтримають колеги з Національної філармонії та інших культурних установ. Наскільки я знаю, ним вже зацікавилися в Київській опері (Київському академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва). У програмі концерту – твори В. А. Моцарта, В. Белліні, Дж. Пуччіні, А. Дворжака, Дж. Каччіні, Е. Л. Веббера, С. Франка, А. П’яцолли, Ю. Шевченка та інших композиторів. Своєрідним реквіємом нашої вдячності всім, хто віддав за нас своє життя, у фіналі концерту прозвучало Адажіо Томазо Альбіоні в інтерпретації Ольги Чубаревої, однієї з найкращих, за версією міжнародної премії Ada- gio Words, виконавиць цього твору. Проєкт “Янголи мистецтва” скерований до пам’яті загиблих на війні артистів. Саме тому у виконанні ведучого Олександра Рудька звучали короткі історії з їхнього довоєнного життя. Водночас на великому екрані транслювалися кадри сценічної діяльності цих митців. Ростислав Янчишен був солістом балету Одеської національної опери, загинув у травні цього року. Дмитро Кравець – керівник дитячого театру “Казка” в Харкові, режисер, актор, драматург. 7 травня 2023-го його життя трагічно обірвалося в боях за Бахмут. Обірвалося не лише життя, а й ті казки, які він планував написати, аби зробити цей світ кращим. Життя не лише українців забирає ця війна. 3 квітня 2022 року стало відомо про загибель у Маріуполі литовського режисера Мантаса Кведаравічюса. У 2016 році він зняв фільм про війну на Донбасі. Картину назвали людською історією на тлі людських потрясінь. Того ж року прем’єра стрічки відбулася на Берлінському кінофестивалі. Також на війні загинули актори Антон Прасоленко, Роман Іваненко, Олександр Снігуровський, Сергій Шкварченко, Ярослав Гаркавко, Вадим Хлуп’янець, Олександр Шаповал, Артем Дацишин, Оксана Швець, Паша Лі. 3 жовтня минулого року з’явилася інформація про те, що російські окупанти застрелили диригента Херсонської філармонії Юрія Керпатенка. Його вбили у власному будинку в Херсоні за відмову співпрацювати з ворогом. Передчасно до небесного оркестру вирушили Костянтин Старовицький, Роман Барвінок, Антон Дербілов. Сергій Пущенко – графік і живописець, культуролог, автор понад 900 картин. Основна тема його творчості – козацтво. А сучасна боротьба має багато спільних рис із козацькою добою. У 2015–2018 роках Сергій створює цілу галерею графічних і живописних портретів українських воїнів-добровольців, загалом 113 портретів сучасних козаків. У ніч проти 2 березня 2022 року в бою з росій- У Національній філармонії України народна артистка України Ольга Чубарева представила проєкт “Янголи мистецтва”, що став присвятою загиблим митцям. У концерті взяли участь: Камерний оркестр “Ренесанс” Маріупольської камерної філармонії, художній керівник Василь Крячок, солісти: Ольга Чубарева (сопрано), Тетяна Сєдова­Жук (орган) та Олександр Рудько (художнє слово).
16 Янголи мистецтва · “Герої не обов’язково мають сталеві м’язи, вони мають сталевий дух”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

ЗЗввееррннеенннняя до наших читачів, передплатників, просвітян

Друзі! Тижневик “Слово Просвіти” – один із небагатьох нині існуючих островів незалежного українського слова в інформаційному морі — за певного “сприяння” нашої влади опинився на межі припинення свого існування. І тільки ми самі, хто любить, шанує і дорожить українським правдивим і об’єктивним словом можемо допомогти “Слову Просвіти”. Будь яка фінансова підтримка видання – це вагомий внесок в українську справу. Тож подаємо Вам наші банківські реквізити: АТ “Сенс Банк”, р/р UA 30300346000002600 2016994001; отримувач: ГО “Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка; код ЄДРПОУ/ІНН: 00031756. Призначення платежу заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж. На наше прохання про допомогу для газети “Слово Просвіти” відгукнулися: 1. Соловій Іван Михайлович — 1000 грн. 2. Канцер Микола Іванович — 1000 грн. 3. Давиденко Ніна Сергіївна — 200 грн. 4. Столярова Анна — 500 грн. 5. Боцій Семен Кирилович — 500 грн. 6. Бондарчук Андрій Іванович — 2000 грн. 7. Качуровська Наталя — 500 грн. 8. Лизанчук Василь Васильович, Білоус Оксана Михайлівна — 500 грн. Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ культури Едуард ОВЧАРЕНКО 279-39-55 Літературна редакторка Галина ДАЦЮК Коректорка Олена ГЛУШКО Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Бухгалтерія 279-41-46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10-Б, м. Київ, 01001 E-mail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org http://prosvitanews.org.ua Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Надруковано в ТОВ “Мега-Поліграф”, 04073 м. Київ, вул. Марка Вовчка, 3.
16 Янголи мистецтва · “Герої не обов’язково мають сталеві м’язи, вони мають сталевий дух”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АНОНС

Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Шеф-редактор Павло МОВЧАН Головний редактор Ігор ЗОЦ Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова) Павло МОВЧАН Микола ТИМОШИК Георгій ФІЛІПЧУК Микола ГОЛОМША Юрій ГАНДЗЮК Галина ДАЦЮК Євген БУКЕТ
Емблема «Просвіта»Просвітянин