Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про'читання · “Марія завжди була українською актрисою й українською громадянкою”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

“Із сліз її займались діаманти…”

Слово Просвіти, №26 за 2023 рік

Роздуми над новою книгою про Марію Заньковецьку Надія ОНИЩЕНКО. “З золотого гніздечка Заньковецької. Ніжинські родини в колі видатної актриси”. – Ніжин: ПП Лисенко М. М., 2020. Микола ГРИНЬ, журналіст, лавреат Міжнародної мистецько"літературної премії імені Пантелеймона Куліша Про геніальну й знамениту на весь світ актрису Марію Заньковецьку (справжнє прізвище Адасовська) написано дуже бага" то. Від звичайних газетно"журнальних ста" тей на честь дня народження чи дати смер" ті до поезій, з яких, цілком ймовірно, мож" на скласти антологію, до монографій, у яких її життя, доля та чин сценічної діяль" ності розглядаються ледь не під мікроско" пом. Що стосується віршів, то серед них особливо мені лягла на серце поезія слав" ного Олександра Олеся, який на тридця" тилітній ювілей праці артистки проникли" во сказав: Де йшла вона – там сходили троянди. Куди дивилася – зірки. Із сліз її займались діаманти, З зітхань – знімалися чайки. Хто чув її, той чув наш степ Зелений стояв у нашому гаю; Той розумів наш біль і гнів шалений І плакав в нашому краю. Щодо монографій про Заньковецьку. Про одну з них авторства доктора філоло" гічних наук С. М. Дуриліна Надія Они" щенко відверто зізнається читачам, що шановний літератор був змушений у ті ча" си опускати багато її біографічних фактів, “бо не може відкрито посилатися на дже" рела, на заборонені імена й прізвища ре" пресованих дослідників театру, друзів акт" риси”. Авторка книги Надія Онищенко кож" ним рядком дослідження переконує чита" ча, що увага до життя і творчості Марії Заньковецької, яка в знак подяки і поваги до отчої землі в основу свого сценічного псевдоніму взяла назву рідного села Зань" ки на Ніжинщині, не випадкова. Ще б пак! Адже посилається авторка на спогади представниці родини авіаконструктора Сергія Корольова Наталії Сергіївни, у ро" дині якої зберігали легенду про дружбу з Марією Заньковецькою, вона вже в пер" шому спектаклі грала і співала з таким по" чуттям, що в самої текли сльози, а зал ри" дав… А далі, як справедливо підкреслив Олесь, “де йшла вона — там сходили тро" янди…” Яких тільки величних епітетів, незвич" них, але справедливих порівнянь, ви не надибаєте в прижиттєвих та й посмертних публікаціях про зірку першої величини на театральній сцені! У багатьох випадках безжалісні критики не могли відступитися від справедливості, коли ставили знак рів" ності між Марією Костянтинівною та іта" лійською примадонною сцени Елеонорою Дузе, яку в ті давні часи називали найсла" ветнішою артисткою світу. Отже, така ха" рактеристика стовідсотково стосується й нашої землячки. Очевидно, така оцінка була відома й Голові Центральної Ради УНР, першому президенту Української Народної Республіки Михайлу Грушев" ському, який назвав Марію Костянтинівну справжньою царицею сцени. Письменник і світової слави драматург Антон Чехов, що неодмінно наголошував про своє народження в українському місті Таганрозі, називав її українською коро" левою, якої Україна ніколи не забуде. Антон Павлович збирався спеціально писати для неї п’єси, навіть рідною ук" раїнською мовою, і цим піднести на небувалі вершини театр Кропивниць" кого, в якому наша землячка найдовше виступала. Хоч для неї і для слави укра" їнського театру вже писали Марко Кропивницький, Михайло Стариць" кий, Іван Тобілевич, Панас Мирний. Славний композитор Станіслав Людкевич, якого справедливо вважа" ють речником інтелектуалів"патріотів, поетів, письменників, науковців, мит" ців, без творчості яких і стремління до поступу нидіє не тільки національна, але й убожіє загальнолюдська культура, говорив, що найбільших артистів ніхто не звільняв від того, щоб вони всі свої сили, все своє мистецтво присвятили своїй нації. Звісно, на правому фланзі цієї шеренги митців він бачив Марію Заньковецьку. Бов період російського посиленого режиму і українофобства саме вона – найвидатніша українська артистка того часу – була при" кладом такого патріотизму й жертовності. Зі сторінок книги “З золотого гніздеч" ка Заньковецької” постають напрочуд ці" каві факти, відомі з тих же досліджень іс" ториків, краєзнавців і театрознавців. Так, у 1882 році майбутня найперша народна ар" тистка Української РСР дебютувала з не" бувалим успіхом на сцені театру Марка Кропивницького в ролі Наталки Полтав" ки. А вже у 1886 році Марія Заньковецька гостює з цим же театром у столиці тодіш" ньої імперії Петербурзі. Вистави україн" ської трупи двічі відвідав імператор Олек" сандр ІІІ з родиною і почетом. Він настіль" ки вражений талановитою грою українки, що не стримував захоплення і пропонує їй місце в імператорському театрі з нечува" ним на той час річним “жалованьєм” у су" мі 24 тисячі рублів. Але навіть така веле" тенська сума не спокушає Марію Костян" тинівну. Вона виправдовується поганим знанням російської мови та сильним укра" їнським акцентом у розмові. Наступного року – шалений успіх на сценах Москви. Своєю грою вона викликає бурю емоцій, ентузіазму та захоплення не лише у масо" вої публіки, але й підкорює серця асів то" гочасного бомонду російської інтелігенції. А серед них – Лев Толстой, Іван Павлов та митці українського походження Ілля Рє" пін та згадуваний уже Антон Чехов. Її знову запрошують перейти на росій" ську сцену. Платня – астрономічна. Цього разу від професіоналів театрального світу Олександра Суворіна і Федора Корша. Перший з них – справжній україножер, який робив такі пропозиції з неприхова" ною демонічною злобою та презирством на устах. Інший – власник театру – хоч і був лояльнішим до українства, та все ж не заслуговував довіри артистки, що вже діс" тавала зірки з неба. І знову від майстрині сцени першої величини прозвучала відмо" ва. А в автобіографії вона згодом напише, що залишилася на своїй милій, хоч тоді ще зовсім убогій – і репертуаром, і станови" щем, і ставленням до неї державної влади – українській сцені. Спіймавши облизня від артистки, той же Суворін після гастро" лей трупи українського театру особисто писав про українку Марію Заньковецьку у реакційному “Новому Врємєні”, що ось де справжній талант, ось де справжнє актор" ське мистецтво. “Я одверто кажу, – зізна" ється Суворін, – іншої такої акторки я не бачив…”. І вже в 1898 році Заньковецька бере участь і виступає на першому Всеросій" ському з’їзді театральних діячів з доповід" дю про тяжке становище українського те" атру як результат тиску і цензури, яка забо" роняла вистави про історичне минуле ук" раїнського народу та про суспільно"еконо" мічні проблеми українського селянства, життя якого їй близьке і зрозуміле, адже й батька у вже згаданих рідних Заньках спі" ткала доля розореного дідича. Цілком ймовірно, що ці слова, інші її дії зі ство" рення в Харкові українського театру з на" родним репертуаром, близьким і зрозумі" лим народним масам, рідний їм своєю мо" вою, дали підстави генералу російських військ Муравйову в січні 1919 року на мі" тингу в Києві із нагоди знищення студент" ської оборони Києва під Крутами заявити про те, якби вони в свій час повісили Кро" пивницького, Заньковецьку, Садовського і Саксаганського, то про ніякий би націона" лізм не було б тоді й мови… Ця думка ім" перського сатрапа співзвучна зі словами із карної справи співачки Марії Феофанівни Шекун"Коломійченко, з родиною якої дружила Марія Костянтинівна, розстріля" ної в 1938 році. Надія Онищенко вперше оприлюднює слова протоколу допиту, де Заньковецьку називають “личностью, объединящей весь контрреволюционный элемент города Киева”. Як тут не погодитися з думкою автора передмови “Розворушує приспану па" м’ять”, написаної до книги доктором фі" лологічних наук, професором Миколою Тимошиком, про те, що ось яку силу мала й сьогодні має “ця дивовижна плеяда ко" рифеїв українського театру, котру найбіль" ше боялися північні завойовники. І зіркою першої величини в ній була наша видатна землячка Марія Заньковецька”. Ось і ав" торка книги ще раз доречно наголошує нинішньому поколінню читачів, якому ба" гато хто намагається витолочити націо" нальну пам’ять, що “Марія завжди була українською актрисою й українською гро" мадянкою. І саме тому вона відмовилася перейти на російську сцену. Її талант був винятково національним, і це визнавали і Симон Петлюра, і Костянтин Станіслав" ський, і Петро Чайковський, і Антон Че" хов… Авторка досить доречно тут цитує сло" ва Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри і найбільш шанованого театрала Костянтина Станіславського, які наголо" шували на могутньому таланті Марії Зань" ковецької, який би зробив честь найкра" щій європейській сцені”. “Талант винят" ковий, свій, національний. Я б сказав – іс" тинно"народний”. І таїна цієї народності починалася в рідному селі, з уважного спостереження за життям і побутом сіль" ських жінок. Так поступово, але впевнено, пише авторка, харизма Заньковецької на" повнювала високим змістом провінційне існування оцих жінок. Наповнювала так, що зоря Заньковецької не згасає до цього часу і ще довго світитиме дороговказом для майбутніх поколінь прихильників Бо" гині Мельпомени. Їй пощастило реалізуватися в ХІХ сто" літті, коли вкотре вибухнув інстинкт са" мозбереження нації. У тогочасному укра" їнському репертуарі Заньковецька, під" креслює дослідниця, геніальною грою зу" міла поєднати і Шекспіра, і Гете, і Шілле" ра, і Островського. Реалізуватися не прос" то в мистецтві, а саме в українському теат" рі… І далі авторка додає: “Заньковецька на сцені виразила біль української нації так само геніально, як Шевченко у слові”. Прочитали б ці рядки і замислилися над своїми долями і вчинками різноманітні бур’яни з культурного поля держави: лобо" ди, лораки, повалії, всілякі прорашистські “свати” та сотні акторів, які у нинішній важкий час для України зрадили Материз" ну, бо у їхній творчості принципами попу" лярності є “какая разница” та “бабло не пахне…” Витонченість фігури, незвичайна укра" їнська врода, обдарована Всевишнім чудо" вим драматичним сопрано, прекрасна дикція, тонка інтуїція, швидка спостереж" ливість, вроджена особиста шляхетність, почуття міри – це далеко не повний пере" лік чеснот і принад справжньої майстрині сцени, про які йде мова в книзі Надії Они" щенко. Саме це поставило її на перше міс" це не тільки серед корифеїв українського театру, але й зрівняли Заньковецьку із зір" ками світової слави. Про це переконливо розповідає у наступних розділах й Надія Онищенко. Як і в попередніх, у них автор" ка репрезентує хронологічно і фактологіч" но об’ємний масив новітніх, в тому числі архівних матеріалів. Хоча скажу відверто, коли вперше бе" реш до рук цю книгу, закрадається сумнів: що нового і незвіданого може сказати піс" ля таких оцінок авторка книги із провін" ційного, хай і шляхетного Ніжина. На щастя, це не так. Коли перечитаєш “З зо" лотого гніздечка Заньковецької”, то такі вагання й підозри розвіюються, мов ран" ковий туман над сивим Остром, тиха течія якого розділює ніжне місто майже навпіл. Бо журналістка, редакторка і упорядниця науково"популярних і літературно"худож" ніх видань “Євреї в Ніжині”, “Як це бу" ло…”, “Сила душі”, авторка численних публікацій на краєзнавчу тематику про греків і поляків у Ніжині, директорка Цен" тру гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя та редакторка науко" во"популярного журналу “Наш україн" ський дім” Надія Онищенко пішла не тра" диційним шляхом оповідачки і не нанизу" вала відомі чи призабуті епізоди або ж сто" рінки життя славної майстрині сцени на один стрижень. Помітно, що вона навіть уникала їх ко" ментування чи фантазування для масового читача, який і сьогодні закоханий у твор" чість Марії Костянтинівни і, можливо, пробачив би такий гріх авторці. Але вона – досвідчена журналістка, невтомна і скру" пульозна дослідниця – обрала інший шлях донесення до читача правдивого слова про талановиту землячку. Просвітянка з різно" манітних джерел по рисочці, по комі, по словечку видобувала, збирала і по крапли" ні підіймала на поверхню нові вкрай ціка" ві і напрочуд важливі для науки і правди" вого зображення про життя і сценічну ді" яльність відомості про міжнародно визна" ну славну актрису. З кожної цієї зернини" краплини вона шліфувала справжні діа" манти і огранювала їх у золоту оправу. По" над те, вона зробила до назви книги інтри" гуючий підзаголовок “Ніжинські родини в колі видатної актриси”. І вже цим пере" конливо показує, що такий своєрідний опис життєвого і творчого шляху Занько" вецької має повне право на життя і цим спонукає читача до прочитання й аналізу нарисів. Бо саме через названі родини і, ві" рю, що до них згодом доєднаються й нові прізвища, не переривалася і до сьогодні живе славна театрально"культурна тради" ція Ніжина. І вона невіддільна від усієї Ук" раїни. До слова сказати, у буремні дев’яності роки тепер уже минулого століття Надії Петрівні випало працювати в Ніжинсько" му краєзнавчому музеї. Саме тоді, зізна" ється вона читачеві, розпочала досліджу" вати ніжинське коло Марії Заньковецької. Ще були живі онуки аматорів сцени, чиї імена були видрукувані на афішах поряд з іменем видатної актриси за 1912–1920 ро" ки. Коли вона розклала на столі зібрані фото, архівні документи, спогади, відчула містичний страх. Про цих, давно померлих чи закатованих в сталінських застінках людей дізнавалася таке, про що люди не здогадувалися. Тоді ж постало нестримне бажання проаналізувати ту епоху, сказати людям правду. Ось так і народжувалася ця книга. Поруч з геніальною майстринею сцени, доброї душі людини постали й інші герої, яких назвати другорядними навіть язик не повертається. Зокрема, талановиті і патріотичні ні" жинські родини, а разом з ними маловідо" мі або й зовсім незнані сторінки ніжин" ської, а відтак, за словами Миколи Тимо" шика, і загальнонаціональної історії зі чіт" ко окресленою темою – Марія Занько" вецька в колі талановитих і патріотичних родин. Услід за автором передмови хочу повторити: що ми, сучасне покоління ук" раїнців та й попереднє, могло знати про, скажімо, Москвичових, Булиг, Малиш" Федорців, Грудин, Левченків, Сіриків, Проценків, Коломийченків, Лучицьких, Назарових, Богомольців? Це перший де" сяток звичайних і водночас незвичайних ніжинських родин, по долях яких так не"

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин