Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · “Ми жили іншим життям, інакше дивилися на світ. А зараз наші емоції – це біль та лють, що не могло не позначитися на творчості.”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Олексій КИРИЛЛОВ: “Театр – це естетика у всьому”

Слово Просвіти, №26 за 2023 рік

Нещодавно ми писали про прем’єру мюзиклу “Тигролови” в Київському національному академічному театрі оперети. Роль Григорія Многогрішного у виставі грає соліст-вокаліст театру Олексій Кириллов. Сьогодні Олексій – гість “СП”. – Мюзикл “Тигролови” – ваша друга спільна робота з Сергієм Павлюком. (Першою була вистава “Маруся Чурай”). Що ви можете розповісти про цього режисера? – Сергій Павлюк став для ме" не справжнім відкриттям. Він ре" тельно працює з кожним акто" ром, опрацьовує образ кожного персонажа. Сергій ніколи нікого не залишає напризволяще, для нього немає головних чи друго" рядних ролей. Як режисер він на" магається відкрити кожного ак" тора і знайти його внутрішнє зер" но, його сутність. Роль Гриця Бобренка в пое" тичній драмі “Маруся Чурай” бу" ла для мене справжнім випробу" ванням та дарунком долі. Тут по" казана внутрішня боротьба героя з самим собою та вибір, який він повинен був зробити – між ко" ханням та матеріальним, на жаль, він був “на повідку” своєї матері і через слабкості зробив хибний вибір. Чого не можна сказати про роль Григорія Многогрішного з мюзиклу “Тигролови”. Головний герой у боротьбі з внутрішнім і зовнішнім переміг та знайшов своє щастя (“Сміливі завжди ма" ють щастя”). Однозначно, виста" ва “Маруся Чурай” та роль Боб" ренка Гриця подарувала мені впевненість, віру в себе та пош" товх як актору для подальшої творчої самореалізації. – Коли ви ознайомилися з ро5 маном “Тигролови”? – Колись читав цей роман, але перед початком роботи над постановкою вдруге перечитав. Я вважаю, що це знакова книга для всієї України і кожного українця. Бо як споконвіку, так і в нашому сьогоденні ми виборюємо свою самостійність, самоідентичність, право на життя в мирі та злагоді. До повномасштабного втор" гнення росії ми жили іншим жит" тям, інакше дивилися на світ. А зараз наші емоції – це біль та лють, що не могло не позначити" ся на творчості. Коли мені запропонували цю роль, я поставився до цього з ве" ликою відповідальністю. Григо" рій Многогрішний – герой, який уособлює кожного українця, що вірить у щасливе майбутнє, нашу перемогу і намагається щось ро" боти щодня, аби наблизити її – якщо не на фронті, то в тилу. – Напевно, ви вклали у персо" нажа якісь власні риси характеру? – Якщо не вкладати в персо" нажа самого себе, то не вийде ні" чого пристойного, буде лише якась калька. Ми маємо свої внутрішні та зовнішні штампи і намагаємося їх використовувати під час роботи над роллю. Водно" час прагнемо знайти нові відтінки, нову енергетику, адже не можна грати все підряд “одним мазком”, це буде нецікаво ні собі, ні глядачу. Як вже зазначив, я мав велику відповідальність щодо цього персонажу. Іван Багряний писав багато в чому автобіографічний роман. Він все це пережив і відчув. Я намагався глибо" ко зануритися в образ і до" сягти принаймні частини того, що хотів від мене ре" жисер, і того, що я відчув, коли перечитував твір. Від початку репетицій" ного процесу я місяць май" же не спав. Щодня лунали повітряні тривоги, відбувалися ракетні обстріли, це було своєрід" ним випробуванням. Але вій" ськовим набагато важче, тож наму тилу гріх на щось скаржитися. – Що можете розповісти про партнерів по сцені? – Моя головна партнерка – Катерина Ясенчук, яка грає На" талку. Ми намагалися відтворити на сцені справжнє кохання та всі" ляко підтримували одне одного. Багато працювали поза графіком, навіть у перервах між репетиція" ми. Дуже вдячний Катерині, га" даю, ми з нею знайшли спільну мову. Ігор Матейко (в ролі Сірка) – справжній чоловік, патріот, ге" рой. З перших днів війни він бо" ронив Київ, коли орки намагали" ся зайти через Оболонь, а далі став госпітальєром на передовій. Це скромна людина, професіо" нал своєї справи. Заслужена артистка України Любов Доброноженко (в ролі Сірчихи) – талановита актриса, співачка. Опановуючи кожну роль, вона намагається досягти досконалості. Ми з нею часто бе" ремо участь у концертах та вико" нуємо спільні дуети. – Наскільки ви задоволені сво5 єю роллю? – Немає жодної вистави, у якій я був би задоволений собою. (Усміхається). Завжди критично ставлюся до своїх робіт і вважаю, що треба ще попрацювати. Бачу, що потрібно змінювати у своєму новому персонажі. Для цього потрібен час, він все розставить на свої місця. Після закінчення вистави щоразу проводжу само" аналіз, розмірковую, що зробив не так і як це виправити. Думаю, що з кожним показом роль буде “обростати”. Вистава стане глиб" шою, більш випуклою. Як лю" бить говорити Сергій Павлюк: “Все буде добре!”. – Як для вас розпочалася пов5 номасштабна війна? – Готувалися до прем’єри вистави “Бал”. І тут побачили виступ цього виродка (йдеться про Путіна), у якому він виправ" довував своє вторгнення. Я мит" тю зрозумів, що зовсім скоро почнеться війна. Стан був при" гнічений. До третьої години ночі листав різні інтернет"портали. Врешті заснув. А о 04:30 пролунав перший вибух. Дім пішов ходу" ном. Моєї дружини з донечкою не було вдома. Слава Богу, за тиждень до цього вони поїхали до її батьків у Пирятин. Більшість часу я був у Києві, ми з колегами волонтерили. До" ставляли гуманітарну допомогу із заходу України, вивозили людей з Київщини. Був у самообороні, охороняв адміністративні об’єк" ти. – Яким було повернення до творчості? – Складним. Для мене досі все, що я роблю, як внутрішній сюрреалізм. Згадую свій рідний дім, Херсон – безліч смертей та знівечених душ. У нас відбуваєть" ся геноцид, а ми паралельно з цим виходимо на сцену і граємо. Важко самому собі дати відповідь на запитання, чи потрібно все це. На ранок після вибухів Ка" ховської ГЕС я дізнався, що ра" йон Острів, гідропарк, річковий порт у моєму рідному місті, Анто" нівка, Олешки – під водою. Теле" фонував друзям, цікавився, як вони. Розповідали, що їхні бать" ки сидять на дахах затоплених бу" динків на лівому березі. Орки їх не евакуюють через українські паспорти. Після цієї страшної новини грав у виставі “У джазі тільки дів" чата”. Це веселий, легкий мю" зикл, а на душі такий тягар… Все"таки сподіваюсь, що те, що ми робимо, має сенс. Ми пі" діймаємо моральний дух, підтри" муємо наших людей, даруємо їм надію на краще та віру в перемо" гу. Так, мені іноді важко мораль" но, але, якби я не займався своєю справою, то, мабуть, було б ще гірше. – Згадайте, будь ласка, яким був ваш шлях до оперети. – З дитинства я писав музику, вірші, грав у музичних гуртках, намагався знайти себе у творчос" ті. Мріяв, що в мене буде власна студія звукозапису і я професійно займатимуся аранжуванням та музикою. До того ж, закінчив во" кальне відділення музичної шко" ли в Херсоні. Щоправда, не дуже любив теоретичні музичні пред" мети, і моя вчителька з теорії му" зики казала, що я нізащо не вступлю до музичного училища. Справді, кілька моїх перших спроб продовжити навчання були невдалими, аж поки я не вступив на відділення хорового диригу" вання Херсонського училища культури, через рік перевівся на вокальне відділення, а згодом вступив до Національної музич" ної академії України, на вокальне відділення, музичної комедії, тобто профіль, близький до опе" рети. Акторську майстерність у ме" не викладав народний артист Ук" раїни Олександр Іванович Крав" ченко, царство йому небесне. Люблю, поважаю, вважаю його своїм творчим батьком. Не виста" чає поряд Олександра Івановича, його порад, усмішки, гумору та настанов. В Оперній студії Му" зичної академії разом із ним ми випустили потужну виставу “За" сватана – не вінчана” за п’єсою Івана Карпенка"Карого “Лиха іскра поле спалить”. Я грав там дві ролі – головного героя анта" гоніста Юліана і Данила"сотни" ка. Прекрасний досвід. Він допо" міг мені відкрити своє внутрішнє я та бажання займатися і надалі акторською професією. У Національній опереті Укра" їни починав працювати ще під час навчання в Музакадемії. У цьому театрі вже працювали мої однокурсники Анна Маріч і Ва" лентин Жолтиков. Вони розпові" дали, як там цікаво, який досвід вони отримують в опереті. Як ві" домо, ми вчимося для того, аби потім реалізувати себе в майбут" ній професії. Я теж захотів спро" бувати, чи вийде, чи зможу. Саме в цей час в театрі шука" ли виконавця на роль Трубадура у “Бременських музикантах” (ре" жисерка"постановниця – народ" на артистка України Тамара Ти" мошко"Горюшко). Я спробував себе в цій ролі. Можна сказати, це було і моє прослуховування, і мій дебют. Як не дивно, перший раз виходити на сцену було зов" сім не страшно (усміхається). Мене дуже підтримали Олек" сандр Кравченко та мій кум – заслужений артист України Во" лодимир Одринський. А я був упевнений, що в мене все вийде. На другий, третій раз ейфорія минула, зрозумів, наскільки це відповідально, коли виходиш на сцену національного театру в ро" лі соліста і маєш нести людям культурну естетику. – Починали грати з дитячих вистав? – Маленький глядач – най" прискіпливіший. Його не обду" риш, він усе тонко відчуває. Грати для дітей легко і складно водно" час. Я люблю грати дитячі виста" ви, люблю дітей, адже я сам бать" ко і мені подобається дарувати ді" тям радість. А вже першими до" рослими виставами були “Таке єврейське щастя”, де я грав Тар" зана, і “Звана вечеря з італійця" ми” в ролі Баландара. Доводиться грати і на вели" кій, і на камерних сценах. Між цими театральними майданчика" ми колосальна різниця. На вели" кій сцені тебе та глядачів розділя" ють кілька рядів і оркестрова яма. А на камерній сцені глядач си" дить поруч. Якщо хоча б трохи помилився, це одразу помітять. Тож треба не просто грати, а жи" ти на сцені. – Багато хто запам’ятав васу виставі “Доріан Грей”. – Це була одна з перших во" кально"драматичних ролей у мо" єму творчому багажі. Вона напи" сана для ліричного тенора, а в ме" не лірико"драматичний тенор, навіть ближче до ліричного бари" тона. Були суто технічні вокальні складності, з якими я намагався вжитися. Ця вистава дала мені великий поштовх і впевненість у своїх си" лах. Загалом кожну свою роль вважаю важливою. Будь"яку зних сьогодні граю не так, як рані" ше. Оперета – це синтетичний жанр, тому, крім вокалу, важливій акторська майстерність, і плас" тика, і драматичне мистецтво, і драматична передача тексту. Не всі актори в інших театрах після того, як проговорять текст, мо" жуть відразу перейти на вокал і навпаки. У нас це має відбувати" ся автоматично. А ще ми танцює" мо і повинні бути завжди в хоро" шій фізичній формі, бо театр – це естетика в усьому. – Маєте досвід роботи в кіно? – Так, але невеликий. Були другорядні ролі та зйомки в рек" ламних роликах на початку моєї творчої кар’єри. Сьогодні на це зовсім немає часу. – Вам доводилося працювати з різними режисерами. Можете по5 рівнювати? – По"своєму цікаво працюва" ти з будь"яким режисером. Від кожного отримуєш нову енерге" тику та знання. Не можу сказати, що хтось з них кращий, а хтось гірший. А серед партнерів, з ким най" більше працюю, хотів би виділи" ти Ольгу Федоренко, Тетяну Ді" дух, Миколу Бутковського, Сер" гія Бондаренка, Ігоря Матейка, Любов Доброноженко, Галину Грегорчак, Володимира Одрин" ського та багато інших. У нас сильний акторський склад, і з кожним партнером мені приємно та комфортно працювати. – Чи продовжуєте писати му5 зику й вірші? – На початку повномасштаб" ного вторгнення написав кілька поезій, що увійшли до колектив" ної збірки “Подільська толока”. Коли був у самообороні, то по" знайомився з поетом Тарасом Комаринським. Прочитав дещо з раннього, йому сподобалося, і я надіслав нові вірші. Деякі з них були опубліковані в тернопіль" ській пресі, а згодом – у згаданій збірці. – Є ролі, про які мрієте? – Насправді таких ролей бага" то. Мрію зіграти різнопланові ро" лі: як драматичні, так і комедійні, загалом мені до вподоби мюзик" ли. А ще в перспективі хочу спро" бувати себе як режисер. Але це вже після перемоги. Зараз треба працювати і допомагати нашим військовим. – Маєте захоплення? – З дитинства люблю малю" вати та ліпити. Колись у Херсоні до нас додому приходили з місце" вого телеканалу “Скіфія” і зніма" ли мої роботи. Малював повно" масштабні графіті, одним із них навіть розмалював вхідну зону своєї квартири. – Що б ви хотіли сказати на завершення нашої розмови? – Побажання, близькі кожно" му українцю. Всім миру, злагоди і Перемоги. Слава Україні! Слава Нації! Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин