Добрі новини · “На світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Вшанували “деревом знань”
Слово Просвіти, №26 за 2023 рік
прихистку Лесі Українки. За станом здоров’я вона довго жила в Грузії, і хоч “проза життя” була важкою, зате поезія обступала звідусіль. У Грузії бу" ли створені драми “На полі крови”, “Камінний господар”, “Осіння каз" ка”, “Адвокат Мартіан” і, нарешті, народжується драма"феєрія “Лісова пісня” – у самісінькій Колхіді, де ар" гонавти добували на річці Ріоні золо" тий пісок, а Леся описала неповтор" ний світ української міфології, при" роди, звичаїв, самої душі народу. На жаль, здоров’я Лесі погіршува" лося. За порадою лікарів тяжкохвору поетесу перевезли до гірського міс" течка Сурамі з теплим сухим повіт" рям. Поряд були мати, сестра Ісидора і чоловік. Вранці Леся, коли спадала температура, продовжувала працюва" ти над поемою “На передмісті Алек" сандрії”. Сама вже писати не могла – диктувала матері. Це був її останній недописаний акорд – молитва до Сонця, щоб зберегло скарб великої муд" рості до кращих часів. Коли бракувало сил диктувати, вона тихенько наспівувала на" родні пісні, які записував її чоловік. А сес" тра Ісидора ходила в найближчий ліс за ожиною, бо Леся нічого не хотіла їсти, просила тільки ожини. Так Лукаш у “Лісо" вій пісні” просив блукаючу в осінньому лі" сі Долю подати йому хоч гілку ожини. У Сурамі Леся Українка подружилась із семирічною грузинкою Тамарочкою, кот" ра допомагала хворій тітоньці Лесі полива" ти виноград і квіти. Співчуваючи поетесі, угрозу вона бігала в гори, аби знайти для ті" тоньки чарівну квітку, що зцілює від усіх недуг. Крім того, у Тамарочки виявився та" лант ліпити – вона показувала новій зна" йомій своїх птахів і звірів, а одного разу виліпила і саму Лесю. Дівчинка стане ви" датною скульпторкою і саме їй, Тамарі Абакелія, Грузія довірить виліпити погруд" дя для пам’ятника Лесі Українки в Сурамі. Останній лист із Сурамі в Київ до сес" три Ольги Леся писала не сама – за неї пи" сала Ісидора, Леся зробила тільки припис"
ку: “Цілую. Леся”. 1 серпня 1913 р. між першою і другою годиною ночі в грузин" ському містечку Сурамі Леся Українка для усього світу стала вічно живою, бо мала “в серці те, що не вмирає”. В одному з віршів, який Леся Українка присвятила молодому другові Нестору Гамбарашвілі, є такі пророчі слова: Як я умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень, І стримуваний пломінь засіяє, Вночі запалений, горітиме удень. Навесні в Харкові в Національному університеті імені В. Н. Каразіна відбулася не тільки церемонія привітання перемож" ців Всеукраїнської олімпіади з математи" ки, а й висаджено “дерево знань” із саду Лесі Українки – яблуня, символ примно" ження знань, процвітання і розвитку. Сад" жанець був надісланий до Каразінського університету як подарунок від Музею ро" дини Косачів і Драгоманова у Звягелі (ди" ректор Л. П. Гамма). Дерево посадили в 110"ту річницю від" ходу у вічність Лесі Українки. Місце для висадки підібране на території універси" тетського науково"дослідного інституту (НДІ) астрономії. Це невипадково, адже старший брат поетеси Михайло Петрович Косач у 1901–1903 рр. був приват"доцен" том фізико"математичного факультету Харківського університету. У церемонії, окрім школярів, їхніх батьків та вчителів, взяли участь ректор Каразінського університету Т. Є. Каганов" ська, проректор з науково"педагогічної ро" боти А. В. Бабічев, директор НДІ астроно" мії В. Г. Кайдаш, директор Центру краєз" навства імені П. Т. Тронька Каразінського університету професор С. М. Куделко, ін" ші представники адміністрації та співро" бітники університету. Все так, як у “Лісовій пісні” промовля" ла устами Мавки Леся Українка: “Будуть приходити люди, / їм промовляти душа моя буде”.
Анна СТОЛЯРОВА, просвітянка, краєзнавиця, м. Харків
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
