Гостя “СП” · “Нарешті можна говорити про те, що в Україні є підліткова й дитяча література всіх жанрів”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Леся ВОРОНИНА: ““ЛЛю юббллю ю ппииссааттии ккннииж жккии іі ззууссттррііччааттииссяя зз ттииммии,, ддлляя ккооггоо ппииш шуу””
Слово Просвіти, №26 за 2023 рік
В ХІ Міжнародному фестивалі “Книжковий Арсенал 2023” взяла участь відома українська письменниця Леся Воронина. Багато її книжок стали улюбленою літературою українських дітей, увійшли в хрестоматії для обов’язкового вивчення в школах. Її дотепні, захопливі історії написані з розумінням дитячої психології, у щирій тональності, яку поціновують діти. Леся – лавреатка багатьох літературних премій, її книжки перемагали у престижних конкурсах. Проте найбільша винагорода для письменниці – живі зустрічі з маленькими читачами і читачками. Тому за кожної слушної нагоди письменниця поспішає до вдячної авдиторії, влаштовуючи незабутнє свято Книжки. На нинішній “Книжковий Арсенал” письменниця завітала з новою книжкою “Гра в індіанців, або Ніколи не смійся з крокодила”. У переповнені подіями й емоціями фестивальні дні мені вдалося зустрітися з Лесею і взяти інтерв’ю для “Слова Просвіти”. Розмова суголосна часу і викликам, з якими сьогодні живуть і письменники, і читачі. Вона про те, чим є книжка для дитини під час війни. Що хвилює юних читачів сьогодні? Чому важливо читати за будьяких умов? Як писати для дітей тепер? І чому важливо писати й читати рідною мовою?
– Лесю, рада зустрітися на “Книжковому Арсеналі”, дякую, що погодилася на інтерв’ю в умовах спресованого часу, заходів, у яких ти береш найактивнішу участь. Чим, на твій погляд, особлива нинішня книжкова подія, про яку вже висловлено чимало різних думок? – Галю, я ще ніколи стільки не обіймалася з колегами-письменниками, журналістами, видавцями і просто чудовими людьми, яких на нинішньому “Книжковому Арсеналі” стільки, що хочеться обійняти всіх. Таке відчуття, що знову опинилась на Майдані, – ще коли в нас не стріляли. Коли кожен ввічливо перепрошує, якщо в тисняві й довжелезних чергах за книжками випадково тебе зачепив. І замість того, щоб насварити, усміхається. Просто душа співає, коли поруч стільки розумних, приязних, щирих людей, які так само радіють з того, що “Арсенал” живий. Що ми нарешті зустрілися і жодні москальські потвори нам не завадили. Що ж до різних думок з приводу того, що цьогоріч книжки представляли не видавництва, а книгарні, то я розумію, що це когось здивувало, а когось обурило, і, напевно, видавці мають на це право: згадаймо, в яких неймовірно складних, а часом небезпечних умовах вони змушені працювати. І саме завдяки їм з’являються нові книжки (звісно, не забуваймо й про авторів, але ж і книгарні мають виживати). Ось, наприклад, мені щотижня на електронну пошту приходить кілька повідомлень про чергові неймовірні знижки, про те, що можна купити дві книжки замість одної за ту ж ціну, про черговий шанс, яким треба скористатися. Тобто зрозуміло, що книгарні несуть колосальні збитки... Але ж ми з тобою бачили, скільки зголоднілих книголюбів роїлося коло стендів та розкладок і яким щастям світилися їхні очі, коли нарешті, вистоявши довжелезну чергу до імпровізованої “каси”, – вони виходили з “Арсеналу”, тягнучи додому свої книжкові скарби у величезних торбах та наплічниках! І саме це, на мою думку, найголовніший здобуток ХІ Міжнародного фестивалю “Книжковий Арсенал”! – На яких заходах тобі вдалося побувати за ці дні? – Далеко не на всіх, бо надзвичайно цікавих і важливих виставок, презентацій, дискусій, кінопоказів, зустрічей, майстеркласів, авторських читань організатори “Книжкового Арсеналу” підготували стільки, що охопити все було просто неможливо. А з того, що мені пощастило почути й побачити, найбільше враження на мене справила презентація воєнного щоденника “Я перетворююсь” вбитого рашистами письменника Володимира Вакуленка, смерть якого для багатьох людей стала особистим горем. Модераторка заходу Тетяна Терен, розпочинаючи презентацію, сказала: “Ми би хотіли, щоби цієї книжки не було. Щоби сьогодні на “Книжковому Арсеналі” Володимир Вакуленко презентував свій щоденник і читав вірші на Вуличній сцені Арсеналу, а в рамках дитячої програми – бавився з дітками і читав їм вірші з “Татусевої книги”. У березні 2022 року російські окупанти вбили Володю на Ізюмщині – двома пострілами з пістолета Макарова. За день до свого викрадення Володя закопав у саду на своєму подвір’ї щоденник – щоденник окупації”. Письменниця Вікторія Амеліна розповідала, як вона шукала щоденник Володі в його рідній Капитолівці на Ізюмщині. Як перекопала весь сад, бо батько Володі, вбитий горем після того, як дізнався, що тіло його сина ідентифікували, забув те місце. Як Вікторія дивом знайшла той згорток і як боялася, що не довезе його в безпечне місце через постійні обстріли й атаки ворога. А потім кожен із учасників говорив про Володю, про те, яким він був, про те, скільки встиг зробити, про його хворого сина і маму, які були присутні на презентації. Про організовані ним ще до повномасштабного вторгнення читання для дітей на сході, до яких він залучав колег. Про ці подорожі Україною згадував Сашко Дерманський, який підготував для Володиної книжки його дитячі вірші. І кожен із учасників презентації: львівська письменниця Катерина Міхаліцина, Олена Рибка – провідна редакторка видавництва “VIVAT”, яке підготувало й видало цю особливу книжку, поетка Ірина Новіцька, представник Міжнародного фонду “Відродження” Григорій Баран, Ірина Новіцька – колишня дружина Володимира, з якою вони дружили й після розлучення, – всі вони розповідали, як Володимир Вакуленко вмів любити й сваритися, захоплюватися й розчаровуватися і при цьому зберігати в собі “внутрішню дитину” – часом наївну, вразливу, але завжди чесну й безкомпромісну до фальшу й підлості. – Що можеш сказати про літературу для дітей, представлену на “Арсеналі”? – Можу сказати, що дитячої та підліткової літератури, а також письменників, котрі пишуть для дітей і підлітків, було багато і книжки, які вони презентували, насправді можуть зацікавити найвибагливіших юних читачів. Нарешті можна говорити про те, що в Україні є підліткова й дитяча література всіх жанрів. Наші книжки можуть конкурувати з іноземними бестселерами, і часом діти надають перевагу “своїм” книжкам, бо знаходять там героїв та події, які цілком можуть “приміряти” до свого життя. Почну я, певне, з перформансу дитячих письменників “Книгодрузячення – передбачення”, під час якого я разом із 26 колегами брала участь у дивовижному дійстві. В Арсенальному Лекторії по колу були розставлені стільці, на яких сиділи письменники, а навпроти них сідали на свої стільці діти і розпочиналося гадання на книжках.
Під час зустрічі з улюбленою письменницею на “Книжковому Арсеналі”
Робилося це в такий спосіб. Юні читачі розгортали книжку автора, навпроти якого сиділи, і навмання торкалися пальцем будь-якого рядка на сторінці. Результати були непередбачувані: часом кумедні, часом таємничі, несподівані, ба, навіть провокативні... Почувши передбачення, яке оголошував письменник, і отримавши автограф, треба було швиденько пересідати й проробляти ті ж дії з наступним автором та його книжкою. Було весело й цікаво, а ті, хто встиг назбирати найбільше автографів, ще й отримали приз! Відбувся цей перформанс у партнерстві “Книжкового Арсеналу” з “Простором української дитячої книги BaraBooka”. Керували процесом засновниця та активна популяризаторка дитячого читання, дитяча письменниця Тетяна Стус і Марія Артеменко, яка працює в Лабораторії дитячого читання НЦ “Мала академія наук України”. Були ще й щоденні авторські читання, на яких малі й дорослі могли почути своїх улюблених авторів, було й “читання для реготання” з Григорієм Фальковичем та Володимиром Чернишенком – блискучими авторами дотепних, парадоксальних і захопливих віршів. Та найскладнішою й найактуальнішою темою – зовсім новою для нашої сучасної літератури – були книжки й комікси, з яких діти дізнаються про війну. Як і чому варто про це писати, чи взагалі розповіді про війну не травмують дитячу психіку. – Твоя найновіша книжка, яка писалася в умовах Великої війни, вже завойовує серця дітвори і представлена сьогодні на “Книжковому Арсеналі”. Про що вона, Лесю? – Так, саме на авторських читаннях я презентувала свою нову детективну повість, що вийшла цього року в харківському видавництві “VIVAT”. Зветься вона “Гра в індіанців, або Ніколи не смійся з крокодила”. Мені хотілося розповісти дітям та молодшим підліткам про дуже важливі речі, але в жодному разі не вдаючись до дидактики та повчань. Взагалі, на мою думку, дитяча книжка, в якій немає гумору, шалених пригод, фантастичних відкриттів та боротьби з усілякими поганцями, досить швидко може набриднути і читач відкладе її вбік. Тому сюжет моєї повісті неймовірно динамічний – карколомні пригоди й небезпечні зустрічі змушують моїх героїв блискавично приймати власні рішення, від яких залежить життя видатного професора-астронома Северина Ременяки та кокерспанієля поважного віку на ім’я Бублик, а, може, й усього людства... – Ти побувала на лекторії, де обговорювалася тема, як писати для дітей про війну. Як і про що? – Так, це була найскладніша й найактуальніша тема –
Автограф-сесія зовсім нова для нашої сучасної літератури. На “Книжковому Арсеналі” були представлені книжки й комікси, з яких діти дізнаються про війну. Як і чому варто про це писати, чи взагалі розповіді про війну не травмує дитячу психіку – про це йшлося на практикумі “Як говорити з дітьми про війну за допомогою літератури: практикум від лабораторії дитячого читання НЦ “МАНУ”. Але мені здається, що ця тема заслуговує на окрему розмову, на яку варто запросити авторів, які про це пишуть, а також дитячих психологів. Це тема невичерпна. – Дякую, дорога Лесю, за нашу зустріч, за твої дивовижні книжки, якими захоплюються діти. Наша розмова справді невичерпна, як невичерпне багатство літератури для дітей. Твої книжки перекладаються з української і ти перекладаєш українською. На цьому “Книжковому Арсеналі” надзвичайно багато перекладної літератури і, Богу дякувати, жодної російської книжки. Знаю, як важливо для тебе, щоб книжки виходили рідною українською мовою. І, як бачимо, вибір хорошої україномовної літератури – величезний. Щиро бажаю, щоб здійснилися найсміливіші твої творчі задуми! І найголовніша мрія – Перемогти!
Розмову вела журналістка Галина ДАЦЮК
P. S. “ХІ Книжковий Арсенал” – вже історія. Але це той випадок, коли тебе не відпускають почуття. Коли в кадр думок потрапляють два дні зустрічей, свята, обіймів і щирої радості. Коли спочатку плануєш не йти, а потім майже фізично занурюєшся в кожну сторінку непрочитаної книжки. Коли готова обійняти не тільки рідну людину, а й кожну палітурку, і цілих два дні не можеш вийти за межі цього місця щасливих людей. Коли гладиш розкішне видання і не засмучуєшся, що не купила, а лише радієш, що воно народилося попри все, і хтось його вже ніжно кладе до торбинки. Коли бачиш різноманіття перекладної літератури рідною мовою і – жодної іхнєй! І це вперше! Коли купуєш своїм двом найріднішим книжки, і одна з них вже самостійно читає улюблені комікси. Молодший поки що лише смакує разом з “Псом Патроном” чебуреки, залишаючи розкішний присмак нинішньої події на одній зі сторінок. І ти знову не засмучуєшся. Бо коли вночі маленькі читачі пережили дві тривоги, а вранці заповнили простір Книжки, то яке значення має смачна олійна краплина на лапі улюбленого новітнього героя? Коли в такт твоїм емоціям з високого Свято-Успенського собору лунає дзвін рідної Церкви, то це ніби знак оклику нинішнього “Книжкового Арсеналу”! Україна повертається в Рідне Слово, друковане і молитовне. І коли потрапляєш перед закриттям “Книжкового Арсеналу” в омитий теплим червневим дощем світ, ти раптом розумієш, що не зробила жодної фотографії, ще одна зустріч дає тобі шанс все-таки мати її. Дякую!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
