Суспільство · “Не тільки журналісти, а й політики, службовці всіх рівнів, депутати мають знати правдиву українську історію”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Ідіть під три вітри вибриком! Зловісні руйнівники української національної ідентичності
Слово Просвіти, №26 за 2023 рік
Особливість нинішнього інформаційно-гуманітарного простору полягає в тому, що він є своєрідним інтелектуальним полем гострої, безкомпромісної комунікативної боротьби українців з московською маніпулятивно-отруйною пропагандою за свою автентичність, самобутність, національну ідентичність, морально-духовні, демократичні цінності, збереження і розвиток відновленої незалежності держави. Адже, як наголошувала Оксана Пахльовська, вся історія загарбницького творення російсько-царської та російсько-комуністичної імперії – це водночас драматично-трагічна історія переплавлення різних ідентичностей (насамперед української) в одну – російсько-православну, російсько-імперську та російсько-євразійську.
Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівсько" го національного університету імені Івана Франка
Впродовж всієї історії україн" сько"російських відносин мос" ковські загарбники прагнуть будь"що “переінакшити душу на" роду, без підкорення якої немає перемоги над ним. Їхній шові" нізм і неонацизм не знає меж”, – підкреслював професор С. Вов" канич. Тому в нинішніх умовах потужної інформаційно"психо" логічної агресії та повномасштаб" ної геноцидної, терористичної війни Російської Федерації проти України, яка є 28"ю, надзвичайно важливо медійними засобами до" носити до серця і розуму кожного українця родову, історичну сут" ність національної ідентичності, її неперервність у часі й диферен" ціацію від інших ідентичностей. Адже усвідомлене самоокреслен" ня, самоствердження особи як носія певної сукупності індивіду" альних ознак ідентичності та по" єднання їх творить колективну ідентичність, яка є національ" ною. “Національна ідентичність – це колективне чуття, зіперте на віру в належність до однієї нації ів спільність більшості атрибутів, які роблять її відмінною від ін" ших націй”, – зазначила Монт" серрат Ґібернау. Вона слушно на" голосила, що національна іден" тичність має плинний і динаміч" ний характер. Хоч усвідомлення формування нації може лишати" ся постійним упродовж тривалих періодів часу, елементи, на які спирається таке чуття, можуть ва" ріюватися. Люди, які заявляють, що поділяють якусь конкретну національну ідентичність, з різ" ною силою покликаються на віру в спільну культуру, історію, спо" рідненість, мову, релігію, терито" рію і долю. Отже, “національна ідентичність має п’ять вимірів: психологічний, культурний, те" риторіальний, історичний і полі" тичний” (М. Ґібернау). Україн" ська національна ідентичність за" корінена у спільність психологіч" них, культурних, мовних, істо" ричних, територіальних, соціаль" них, звичаєвих особливостей життєдіяльності. На цих принципових вимі" рах=засадах формується ідентич" ність кожної особи і робить її по" дібною до одних людей та відмін" ною від інших. Поєднання різних міжособистісних та інституцій" них практик творить колективну ідентичність певної множини людей. Тобто колективна іден" тичність є і засобом, і результа" том індивідуальної ідентифікації. “Вони є не непорушними біоло" гічно закоріненими сутностями, а соціально"дискурсивними конструктами”, – вважає Воло" димир Кулик.
В умовах сучасної російської інформаційно"психологічної аг" ресії, спрямованої на викорінен" ня всього українського не лише в Росії, Україні, а й поза їхніми ме" жами, надзвичайно важливою є медійна місія в контексті утвер" дження української ідентичності, яка повинна надавати перевагу національним наративам над сві" товими, маючи у цьому підтрим" ку держави і суспільства. “Росій" сько"українська війна як трагедія виживання, неминуче актуалізує ідентичний філософський про" цес через справжнє пізнання себе і світу, кардинальне переосмис" лення українського шляху” (В. Ференц). Адже в Україні впродовж віків діяли і нині діють зовнішні і внутрішні політико"і" деологічні, психолого"педагогіч" ні механізми витискання оригі" нального, самобутнього – укра" їнського із власної української духовно"культурної території, що розмивало національну ідентич" ність і нині негативно впливає на її утвердження. Сучасні московські ідеологи і політики, працівники ЗМК взяли на інформаційне озброєння тезу російського історика і філософа Г. Федотова, який писав, що ми, росіяни, присутні під час бурхли" вого і надзвичайно небезпечного процесу: зародження нової укра" їнської національної свідомості, по суті, нової нації. Вона ще оста" точно не народилася, доля її ще не визначена. Убити її неможли" во, але потрібно працювати над тим, щоб її самосвідомість утвер" джувала себе як особлива форма російської свідомості. Цей ін" формаційно"психологічний, те" матично"змістовий сенс – найс" трашніший, найнебезпечніший, бо спрямований на розтління ук" раїнських морально"духовних цінностей, державницького пе" реконання, громадянської пози" ції, знищення національної іден" тичності та заміну її російською. Московські політико"ідеоло" гічні маніпулятори безцеремонно переповнюють російський, євро" пейський і світовий інформацій" но"гуманітарний простір брехли" вими постулатами, що українці і росіяни – один народ: у цього на" роду, мовляв, одна мова, одна культура, одна віра, одна історія, одна територія. Новітній “істо" рик” рашист Путін навіть опублі" кував статтю “Про історичну єд" ність росіян і українців”. Цей опус – наскрізь імперсько"мані" пулятивний. Адже в монографії доцентки Львівського національ" ного університету імені Івана Франка Ольги Щодри “Слов’яни і Русь в ранньому середньовіччі. Передумови і початки формуван" ня імперії русів” ґрунтовно стверджено, що у 838 р. уже пов" ноцінно існувала високорозвине" на, як для того часу, рання дав" ньоукраїнська держава Русь, яка належить до найстаріших держав Європи. Московія як Улус Золотої Ор"
ди відома лише з 1277 р., тобто на 439 років пізніше давньоукраїн" ської держави Русь. Засновником Москви і Московської Улусу був хан Золотої Орди Менгу"Тимур. Князівством Московія стала тіль" ки у 1328 р. при Івані Калиті і до XVI ст. була у складі Орди на пра" вах звичайного Улусу. Утворилися моксельці=московити=росіяни на основі угро"фінських і татаро" монгольських племен, які не зна" ли ні хреста, ні плуга. Роси=руси" ни=українці – це історичні етно" німи одного народу, мовою якого є українська, відома ще з VI ст., а російська мова тоді навіть не снилася угро"фінським і татаро" монгольським племенам. Основою ідентичності кожної нації, в тому числі української, є мова, яка містить у собі весь спектр психологічної мотивації поведінки людини, є прогнос" тичною моделлю як для індивіду" ума, так і для цілого народу. “Мо" ва поєднує національний орга" нізм у часі й просторі, забезпечу" ючи нації духовну й культурну безперервність, певний життє" дайний уклад, світоглядну систе" му, орієнтацію у світі, моральний закон. Вона є найважливішим за" собом ідентифікації та самопіз" нання нації”, – наголошувала мовознавець Ольга Федик. З огляду на те, що мова є своєрід" ним синтезом усього національ" ного, фокусом гомогенної іден" тичності, визначальною ознакою національної держави, дзеркалом культурного розвитку, “мовне питання неминуче перестає бути тільки лінгвістичним питанням, чи, краще сказати, безпосередньо лінгвістичним, а стає також – і то часто насамперед питанням полі" тичним…”, – підкреслював про" фесор Ю. Шевельов. Привертаємо вашу увагу до фундаментальної праці всесвіт" ньовідомого німецького мово" знавця і славіста Максиміліана Фасмера “Этимологический сло" варь русского языка”. Аналіз цьо" го дослідження повністю розвін" чує тезу, що українська мова – ді" алект російської, зіпсутий впли" вом польської мови. Із 18250 (ві" сімнадцяти тисяч двохсот п’ятде" сяти) загальновживаних росій" ських слів тільки 3200 (три тисячі двісті) слів мають спільнос" лов’янські корені, що становить 17,5 відсотків, тобто менше, ніж п’яту частину. Лише 72 слова (0,39%) з російської мови є спіль" ними з українською та білорусь" кою мовами. Отже, 72 слова, які є однако" вими з українськими і білорусь" кими, та 3200 спільнослов’янсь" ких, то разом 3272 слова, що складає 17,89% від загальної кіль" кості загальновживаних слів ро" сійської мови за словником Фас" мера. Звідси випливає, що 81,11% загальновживаних слів росій" ської мови – це запозичені слова неслов’янського походження. Їх семантика (внутрішній зміст) по" яснюється відповідниками в уг"
ро"фінській, татаро"монголь" ській, арабській та інших мовах. У російській мові домінують сло" ва тюркського і фінського поход" ження. Отже, “у словниковому запасі загальновживаних слів росій" ської мови 81,11% слів не мають жодного відношення до слов’ян, тим паче до українців”, — наго" лошує публіцист Д. Чобіт. Росій" ська мова – це мова обрусілих балто"фінських, угро"фінських, татаро"монгольських етносів, в основі якої церковнослов’янсь" ка, а точніше – македонський ва" ріант давньоболгарської мови. Тобто, далекі предки теперішніх українців і росіян формувалися в етнічні спільноти у зовсім різних географічних і природних умо" вах, вели різний спосіб життя, навіть було різне харчування. Ро" си=русини=українці й моксель" ці=московити=росіяни жили у різних світах, різними у них були мови, звичаї, формувалися різні ідентичності. У масмедійних матеріалах визначальною ідеєю має бути глибокий, професійний аналіз української історії, яка переко" нує, що “без національного вимі" ру, без патріотичних почуттів лю" дина не гідна свого імені; відмов" ляючись від частини своєї етніч" ної тотожності, вона неодмінно прирікає себе на деградацію”, — наголошувала Оля Гнатюк. Саме цього (цілковитої деградації ук" раїнців) прагне домогтися Мос" ковія=Росія, застосовуючи мані" пулятивну інформаційно"психо" логічну пропаганду, втілюючи концепцію “русского міра”, складовою частиною якого є “ут" вердження панросійської іден" тичності в Україні” (М. Жулин" ський) та нав’язування тези, що російська мова – мова міжнаціо" нального спілкування, одна з по" ширених міжнародних мов. Нас" правді ця теза є цілком фальши" вою, бо, за офіційною статисти" кою, 98% літератури у світі вихо" дить англійською, а 2% припадає на інші міжнародні мови (іспан" ську, німецьку, китайську тощо), серед яких нуль цілих і кілька де" сятих відсотка належить росій" ській мові. “То де ж вона пошире" на?!” – здивовано запитувала де" кілька років тому викладачка Ки" ївського університету імені Бори" са Грінченка Таїса Бурлака. Згадаймо лише один факт, який яскраво освітлює правду про “добровільний вибір росій" ської мови, як мови міжнаціо" нального спілкування”. ХХІІ з’їзд КПРС у 1961 р. проголосив, що комуністи не будуть консер" вувати і увічнювати національні відмінності, а з усією більшо" вицькою непримиренністю ви" корінюватимуть навіть найменші прояви націоналістичних пере" житків. Все ширшим ставав роз" мах чорних крил зросійщення, який призводив на “вимогу бать" ків і дітей” до зменшення кіль" кості шкіл з українською мовою викладання, ігнорування вивчен" ня української мови і літератури в російських школах, скорочення кількості годин для української літератури і мови у середніх спе" ціальних закладах. Зусібіч – по радіо і телебачен" ню, зі сторінок газет і журналів, з лекторських трибун, на науково" практичних конференціях отруй" но лунало міфічне заклинання про створення нової спільності – радянський народ, що призведе до повного злиття мов і націй. Під" ступна, зловорожа політика мос" ковського комуністичного режи" му була спрямована на нівеляцію ідентичності народів і формуван" ня злоякісної російської ідентич" ності. Убивців мови, культури, ідентичності українців Іван Огі" єнко назвав “скорпіони на укра" їнське слово”. “Майже всі сфери державно"політичного життя в Україні віками були у повному розпорядженні мови чужинців”, – підкреслила професорка Олек" сандра Сербенська. Це призвело до того, що у частини українців була приспана родова пам’ять, поневолений розум, ущерблена і сторіччями заглушувана мовна та національна ідентичність. Відомий в Україні і світі нау" ковець Олександр Савченко у книзі “Антиукраїнець, або Воля до боротьби, поразки чи зради” нагадав сповідникам “російсько" української дружби”, що вічним історичним ворогом Руси=Украї" ни є Московія=Росія. Піраміда потреб, розроблена Абрагамом Маслоу, для моксельців=росіян трансформувалася так, що загар" бання чи знищення України є їх" ньою базовою, фізіологічною потребою, яка рейтингом іде од" разу після “водки” і “хвоста се" льодкі”… Цей нездоровий фено" мен російського суспільства обу" мовлений крадіжкою української історії, української церкви, укра" їнських героїв, українських куль" турних діячів, українських зе" мель, а також зросійщенням значної частини етнічних україн" ців, які стали російською елітою і, на превеликий жаль, часто"гус" то ці “елітарії” є найлютішими ворогами українців, найвитонче" нішими руйнівниками україн" ської національної ідентичності. Не тільки журналісти, а й по" літики, службовці всіх рівнів, де" путати мають знати правдиву ук" раїнську історію, вчитися аналі" тично думати, духовно збагачува" ти інтелект, поглиблювати родову ідентичність, щоби бути націо" нально свідомими професійними патріотами. Адже кліпові знання багатьох політиків, депутатів, журналістів – це головна пробле" ма творення української націо" нальної держави. Національно свідомі журналісти покликані бу" ти каталізаторами медійного за" слону “інформаційному мотлоху”. Дуже важливо збагнути зак" лик Тараса Шевченка читати од слова до слова, не минати ані титли, ніже тії коми, щоби усві" домити “Що ми?...Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що заку" ті?..” Правдиву відповідь на ці за" питання намагалися дати студен" ти ІІІ курсу факультету журналіс" тики нашого Львівського націо" нального університету імені Іва" на Франка, які опановують дис" ципліну “Інтектуально"психоло" гічні засади функціонування ЗМК”. Коментуючи думу"казку
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
