Пошта “СП” · “Це безцінні сторінки нашої героїчної історії, яку надзвичайно важливо зберегти”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Про книгу, що з’явилась від любові та ненависті
Слово Просвіти, №26 за 2025 рік
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
Вже підростає друге покоління тих, для кого боротьба українців за Незалежність своєї Батьківщини наприкінці 1980-х – на початку 1990-х є далекою минувшиною. Багатьох із тих, хто виборов Незалежність України, вже немає серед живих. Більшість із них не залишила спогадів. Тому особливу цінність має книга активного учасника тих подій Михайла Ратушного “Один із Patres Patriae” (Один із батьків Вітчизни). У передмові він зазначає: “Ця книга з’явилась від Любові та Ненависті. Любові до людей, з якими доводилось разом йти, жити, працювати і боротися. І ненависті до тих, хто нас, українців, поневолює, нищить, руйнує і пробує вбити в різний спосіб. Фізично, морально, духовно. Вже багато-багато років”. Далі Михайло Ратушний пише: “Коли прізвища Хмари, Чорновола, Лук’яненка, Лупиноса, Юхновського, Драча, Павличка, з котрими мав честь працювати, більш-менш відомі широкому загалу чи про них можна прочитати в Інтернеті, то вже про Миколу Головача з Вишневого, Леоніда Бережанського з Борщагівки, Леоніда Кравчука з Гребінок на Васильківщині, Віталія Шевченка з Фастова, Валентина Лисицю з Борисполя, Богдана Павліва з Вишгорода, окрім рідні, мало хто знає. А ці люди в далеких 90-тих також сиділи в тюрмах, переслідувались. Тому як перший заступник голови Народного Руху на Київщині у 1989–90 роках, хочу залишити тут їхні імена нащадкам та історії. Бо Рух тоді був ширшим і глибшим поняттям, ніж лише громадсько-політична течія. Особливо той, допартійний. Тоді, на початку його створення, участь у ньому для багатьох обернулася переслідуваннями каральними органами, зламаними долями, розбитими сім’ями, втратою заробітку. Та саме ми, перші рухівці, стали передвісниками постання незалежної України, двигуном національнокультурного відродження Українського народу в кінці ХХ сторіччя”. Книга М. Ратушного “Один із Patres Patriae” – це збірка спогадів, промов і есеїв. Автор народився в селі Чернихівці Збаразького району на Тернопільщині. Говорячи про естафету національно-визвольної боротьби українського народу, він починає від рідного села. Михайло Ратушний звертає увагу на
Євген ДЗЮБА, директор БФ “Генерала УПА Романа Шухевича”
Ми не забули, що 30 червня 1907 р. у Львові народився великий син України Роман Шухевич, ініціатор створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) – парламенту нашого народу. Голова Генерального Секретаріату – уряду Української Самостійної Соборної Держави, Генеральний Секретар військових справ (1942–1950), ініціатор створення колективного керівного органу ОУНр (революційної) – Голова Бюро Проводу ОУНр. Організатор і Головний командир УПА – Української Повстанської армії (1943–1950), генерал-хорунжий УПА, Лицар Бронзового хреста бойової заслуги, Золотого хреста бойової заслуги І класу, Золотого хреста заслуги.
роль “Просвіти” в цій боротьбі. Він наголошує: “Тобі не відкриється суть впливовості “Просвіти”, коли не дослідиш роль черниховецького дідича Федоровича, котрий жертвував величезні кошти з праці черниховецьких хліборобів на її діяльність”. Дядько Михайла Микола Ратушний був засуджений до 25 років ГУЛАГу за участь в ОУН і УПА. Після звільнення йому не дозволили повернутися в Західну Україну. Він знайшов роботу лише на шахтах Донбасу і оселився в Краснодоні на Луганщині. Коли було відновлено “Просвіту”, то старий оунівець і упівець Микола Ратушний з місцевими активістами розгорнув діяльність уній. Він добре розумів значення культури і просвіти. Михайло Ратушний розповідає про становлення Руху. Ратушний працював учителем англійської мови в селі Гнідин Бориспільського району на Київщині. Директоркою школи була Валентина Стрілько. У вересні 1989 року рухівці провели екологічний мітинг під синьо-жовтими прапорами у Борисполі. Ратушний згадує: “Ми показали перед людьми, що не боїмося. Міліції, райкому, КГБ, крикунів. Страх був цементним розчином тодішнього режиму. Коли ж ми спокійно, не ховаючись, не анонімно, не тікаючи, почали доводити свою позицію: називати Москву і КПСС головними винуватцями Чорнобильської та інших катастроф в історії України, – загал і сам переставав боятися і все активніше проявляв громадянську позицію. До мікрофонів, до Руху, до роботи почали все активніше долучатися місцеві”. А перший синьо-жовтий прапор на цьому мітингу підняв бориспільський школяр Юрій Нога, згодом активний учасник Спілки Української Молоді та студентського голодування. Збереження пам’яток національної культури теж було в центрі уваги Руху, що розпочинав свою діяльність. Коли Бориспільський міськвиконком вирішив знести стародавнє Книшове кладовище, де спочивав прах автора Гімну України “Ще не вмерла Україна” Павла Чубинського, Бориспільська організація Руху, ще не зареєстрована, закликала громадськість до боротьби.. Завдяки письменнику, краєзнавцю Дмитру Чередниченку, котрий мав стару світлину Книшового кладовища, де чітко видно могилу Чубинського, вдалося знайти точне місце поховання. Рухівці встановили на могилі величний дубовий хрест. Оголошення про мітинг на Книшовому кладовищі опублікував головний редактор місцевої газети “Трудова слава” Валентин Лисиця. Зібралося до п’яти тисяч людей. Михайло Ратушний ділиться спогадами про Установчий з’їзд Руху, в якому брали участь різні люди: “Талановиті українські поети, члени КПСС Іван Драч та Дмитро Павличко в своєму житті зазнали й особистих переслідувань тодішнього режиму, й, завдяки колаборації з цим режимом, отримували від нього різні подачки і привілеї. Вони мали страх. А такі молоді безпартійні рухівці, як я, натхненні прикладами учасників національно-визвольних змагань середини ХХ століття чи політв’язнями, що також були присутні на з’їзді, – страху не мали, а мали величезну віру в можливість здобуття Україною Незалежності в умовах, що тоді складались на теренах Радянського Союзу”. Бориспільська організація Руху взаємодіяла з Броварським осередком Руху в проведенні спільних акцій, мітингів – чи то пов’язаних з Биківнею, чи з антибільшовицьким повстанням 1920 року, що охопило ці райони, тощо. Михайло Ратушний писав про причину невдач в українському державотворенні: “На відміну від хлібороба, який з кожного врожаю відбирає краще зерно на насіння, в нас столітньою системою гноблення вироблена злочинна селекція: з кожного покоління нації винищувалися кращі представники. Спочатку – ті, хто здатний до опору, потім – спроможні діяти, далі – мислячі, і от уже маячить перспектива – виродження”. А як не згадати виступ народного депутата Михайла Ратушного у Верховній Раді під час голосування про відмову від ядерної зброї, коли він пророче застерігав: “Найстрашніше – це може декого спровокувати на агресію супроти незалежної України”. Тоді думку націоналістів проігнорували, і за це тепер розплачуємося великою кров’ю. Цікаві й спогади про те, як приймали Конституцію України: “Дискусія про синьо-жовтий прапор, тризуб і гімн на слова Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” зайшла в глухий кут, а депутати комуністи та представники деяких національних меншин заявили, що вони за ці символи ніколи не проголосують, бо їхні виборці категорично проти – тоді слово взяв депутат Гуров з Кривого Рогу, директор великого промислового підприємства, і заявив російською мовою, що це брехня, що на Сході України вже звикли до синьожовтого прапора і ці питання не є такими гострими для сприйняття його виборцями, тому він сам буде голосувати і закликає своїх колег із східних областей голосувати за державні символи, запропоновані Тимчасовою Спеціальною Комісією. І після його виступу на табло зразу появилась так необхідна цифра більше 300 голосів”. М. Ратушний стверджує: “Лиш у поєднанні національновизвольного та соціально-визвольного елементів можна говорити про державотворчий процес”. У статті “Державне будівництво та національна безпека України” Ратушний нагадує про перїнську Державу або загинеш в боротьбі за неї (1950). Роман Шухевич – світовий рекордсмен: 25 років із 43 років життя – на керівних посадах у підпільній політичній організації. Сім років – керівник Повстанської армії. В інших країнах керівники тримались 2-3 роки. На запитання сина Юрія: “Батьку, чому ми не відходимо на Захід?” Роман Шухевич відповів: “А хто нас там чекає? Ми потрібні Україні!” Так, Шухевич нам потрібен. Але ми досі не маємо пам’ятника славному сину України у столиці держави, за яку він віддав життя. Немає достойного пам’ятника навіть у Львові, де він народився і віддав життя за Україну. Тому ініціативна група створила Благодійний Фонд “Генерала УПА Романа Шухевича”, який ший пункт Декалогу українського націоналіста: “Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї”. Він розмірковує: “Вдумаймось у перший пункт Декалогу. “Державу…” Але не будь-яку, а “Українську Державу”, але не просто так, не в подарунок, а “здобудеш” – а якщо ні – тоді наступає “або”… Сьогоднішній час мало чим різниться від всіх часів, що були перед нами – він і ті, попередні, є часом боротьби”. Окремі розділи книги присвячено заступнику голови Проводу ОУН (б), директору Центру національного відродження імені Степана Бандери Іванові Гавдиді, Герою Радянського Союзу (за Афганістан), підполковнику Ярославові Горошку, що вступив до ОУН (б), вбивства яких так і не були розкриті, та журналісту Георгію Гонгадзе, вбивство якого теж не було розслідуване до кінця. Михайло Ратушний завершує книгу спогадом про те, як він 24 лютого 2022 року на блокпосту під Києвом наспівував рядки з вірша багаторічного політв’язня Анатолія Лупиноса: “Життя триває, точиться війна”. Книга “Один із Patres Patriae” містить багато цікавої інформації і є взірцем для наслідування учасникам боротьби за Незалежність України, як тим першим, так і сучасним. Все це безцінні сторінки нашої героїчної історії, яку надзвичайно важливо зберегти. Зараз Михайло Ратушний проводить презентації своєї книги в Києві та інших містах України. Коли я працював директором Ірпінського історико-краєзнавчого музею, то зібрав матеріали про участь наших земляків у боротьбі за проголошення Незалежності України. Вже мали надати музею більшу площу. Але начальниця відділу культури Євгенія Антонюк звільнила мене. Що з тими матеріалами – невідомо. Багато експонатів викинули на смітник. Навіть із постійної експозиції зникли матеріали про наших краян – учасників національно-визвольної боротьби. Євгенія Антонюк відкрито обзиває їх “смітником”. І це начальник відділу культури Міста-героя Ірпеня…
було зареєстровано 30 травня 2025 р. Фонд – неприбуткова організація, мета – зібрати кошти і встановити великому синові України в Києві 30.06.2027 р. пам’ятник або бюст. Якщо не вдасться зібрати потрібну суму, продовжити термін або передати кошти музею Романа Шухевича у Львові. Благодійний Фонд оголошує збір коштів (картка-ключ до рахунку БФ): 4246 0010 0819 5830 – гривня 4149 4975 2225 4046 – долар 4149 4975 2223 4188 – євро ПриватБанк. Контактний телефон: ([контакт приховано] (Viber, WhatsApp, Te- legram) Електронна адреса: [контакт приховано] Зі Статутом БФ можна ознайомитись у Facebook на сторінці Євгена Дзюби.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
