Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-калейдоскоп · “Треба бути чарівником, щоб зафіксувати, зробити статичними, зупинити в часі і просторі, здається, неможливі найдинамічніші моменти”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Спинися, мить! Прекрасна ти! Театральні “Мізансцени” у фотороботах Анатолія Мізерного

Слово Просвіти, №26 за 2025 рік

Починаючи від Міжнародного дня театру фоє Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру (директор – Володимир Петрів) прикрашала унікальна персональна виставка фоторобіт Анатолія Мізерного під назвою “Мізансцени–2025” – мистецька фіксація найзнаковіших постатей і сценічних моментів, що візуалізують театральне життя Рівного. Анатолій Мізерний Оксана ПРИХОДЬКО, доцентка Державного університету “Київський авіаційний інститут”, просвітянка Мистецьке кредо А. Мізерного оприявнене у фаустівській максимі – спіймати мить і змусити її спинитись! Мить, яка для фотохудожника живе в мізансцені. Тому невипадково виставка має назву “Мізансцени-2025”. Мистецтву фотографії Анатолій Мізерний присвятив майже 40 років. Непересічна людина, яка дивовижно поєднала мистецтво любові до фотографії з мистецтвом любові і відчуття театру. І цьому феномену є пояснення. Адже Анатолія Мізерного можна назвати філологом-фотожурналістом, оскільки має дві професійних освіти: філологічний факультет Рівненського педінституту та факультет фотожурналістики Київського інституту журналістської майстерності. Також він член Національної спілки журналістів України та автор численних персональних фотовиставок, серед яких була вже одна під назвою “Мізансцени” у 2006 році. Логотипом виставки “Мізансцени–2025” стала цікава авторська анаграмна інсталяція-абревіація, що є мистецьким артефактом і у своєму зображенні обігрує літери А(анатолій), М(мізерний) та М(мізансцени). Виставка налічує 80 світлин, ретельно відібраних самим автором, бож є найдорожчими його серцю фотохудожника. Хронотоп фоторобіт Анатолія Мізерного – різні локації (велика, мала (камерна), горішня сцени, фоє) Рівненського театру, здебільшого в часі останніх років. І в цьому – одна з родзинок фотовиставки, адже на світлинах – актори не лише Рівненського театру, а й інших театрів України й закордоння, які відчули мистецький вайб і акторську радість перевтілення саме на рівненській сцені. Тематично світлини Анатолія Мізерного умовно можна поділити на кілька груп – насамперед “Постаті”. Коли об’єктив фотохудожника крупним планом фіксує обличчя та емоції непересічних особистостей, які своїм талантом і одержимістю улюбленої справи сформували потужну енергетику і мистецьку ауру театру, стали маркерами епохи і вплинули на формування не одного покоління акторів. Це патріархи, які стояли біля витоків Рівненського театру, – Ігор Жилінський, Алла Логошовець, подружжя Аталії та Анатолія Гаврюшенків, а також головний режисер театру часу проголошення Незалежности України – Олег Мосійчук, який реактуалізував українську класику на сцені театру. Знаковими постатями фотороботи Анатолія Мізерного під назвою “Незабутня зустріч” є і легендарний Богдан Ступка в парі з чинним директором і художнім керівником театру Володимиром Петрівим. Однією з найулюбленіших робіт автора є фотопортрет Георгія Морозюка (у ролі діда Свирида, вистава “Як наші діди парубкували”), у якому, за словами фотохудожника, зафіксовано непідробні емоції актора, що проживає свою роль, повністю розчиняючись в ідентичності свого героя. Поряд із патріархами – фотопортрети зовсім молодих акторів, які у фокусі об’єктива А. Мізерного постають харАктерними і харизматичними. Такий портретний блок символізує зв’язок поколінь. Ще одна сюжетна група – улюблені мізансцени з вистав. Треба бути справді характерником і чарівником, щоб зафіксувати, зробити статичними, зупинити в часі і просторі, здається, неможливі найдинамічніші моменти! Фіксуючи моменти, Анатолій Мізерний справді перетворюється на чарівника. Як каже сам автор неймовірних світлин, інколи йому хочеться мати шапку-невидимку, щоб опинитися в будьякому місці сцени під час вистави і зафіксувати/схопити побачене. З великою любов’ю до мізансцен навіть своє ім’я і прізвище жартівливо абревіює (скорочує) як МізАн – Мізерний Анатолій. Окремий фотоблок становлять світлини з вистав із молодим актором театру і кіно Володимиром Федінчуком, який загинув 22 січня 2024 року у війні з рашистським ворогом. Незадовго до початку служби в ЗСУ актор провіденціалістськи зіграв роль Енея в однойменній виставі “Енеїда” за поемою Івана Котляревського. Українським духом, надпотужною енергетикою, вітальною слою і незнищенністю українського воїна-козака, яким постав Еней у виконанні Володимира Федінчука, пронизані світлини Анатолія Мізерного. Частина світлин фіксують улюблені мізансцени з вистав різних театрів, які гастролювали в Рівному. Це як українські, так і закордонні театри, зокрема Польщі, Німеччини, Словаччини. Не оминула об’єктив Анатолія Мізерного й культова вже сьогодні за затребуваністю в глядача “Конотопська відьма” (за повістю Г. Квітки-Основ’яненка) в постановці Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка на рівненській сцені. Кожну з фотографій із цієї вистави А. Мізерний називає вже готовим продуктом, оскільки освітлення, світлотіні та кольористика вистави настільки бездоганні, що фотограф лиш насолоджується процесом схоплення кадру! У фокусі об’єктиву Анатолія Мізерного – і сам теперішній генеральний директор-художній керівник театру Євген Нищук під час гри в моновиставі “Момент кохання” (за оповіданням Володимира Винниченка “Момент”). Справжніми шедеврами фотомистецтва й вершиною майстерності, про яку, напевно, мріє кожен фотомитець, – є вміння зафіксувати мить у леті. Буквальне Володимир Дьяков у ролі Миколи Задорожного Експозиція в галереї Українського дому показала роботи, які досі зберігалися в архівах або взагалі не демонструвалися публіці. Великі мозаїчні композиції, кольорові панно, немов космічні мапи, розкривали внутрішній всесвіт мисткині. Виставковий простір був оформлений стримано, що тільки посилювало дію кольору та фактури самих робіт. Особливо цінним було спілкування з відвідувачами. Пані Марія, активна шанувальниця українського мистецтва, поділилася влучним спостереженням: “Виставки дають можливість вийти за межі тієї реальності, в якій ми всі перебуваємо. Це ніби втеча від напруги, від постійних тривог. А ще – це задоволення, естетика, думки, що запускаються всередині”. Під час виставки я також звернула увагу на велику кількість молоді – не лише серед відвідувачів, а й серед тих, хто уважно читає експлікації, вдивляється в роботи, обговорює побачене. Цей факт не залишився непоміченим і для пані Марії, і позаяк вона відвідує чимало виставок, мені було цікаво дізнатися, чи є місце мистецтву в житті молоді, на що отримала позитивну й обнадійливу відповідь в часи “геймерів”: “Подивіться, будь ласка, – суцільна молодь ходить! Це справді правильно, класно. Молоді дуже багато… І на Приймаченко, і на Аллі Горській, і тут – всюди. Молодь тягнеться до мистецтва, і це надихає”. “Політ” Станіслава Лозовського в ролі Хлєстакова розуміння цього оприявнюють фотороботи Анатолія Мізерного, на яких схоплено динаміку “лету” актора в моменті виконання трюку на сцені. Вражаючою є світлина, яку автор так і назвав “Політ”, зазнимкувавши мізансцену з вистави “Ревізор” українського письменника Миколи Гоголя. Фантасмагорію моменту витворює “політ” Станіслава Лозовського в ролі Хлєстакова, якого режисер-постановник убрав у жовто-сині шати. Трагічною експресією доведеної до межі людини пронизана світлина “Останній танець” (Володимир Дьяков у ролі Миколи Задорожного, за п’єсою Івана Франка “Украдене щастя”). Герой у стані афекту виконує свій останній танець, бо зважився на рішучий крок – убивство Михайла Гурмана, із яким йому зраджувала дружина Анна. Микола розуміє екзистенційну ситуацію неможливості далі так жити. Анатолій Мізерний схопив динаміку руху в танці, коли витворюється враження, що актор без рук, і фото несе динаміку смерті. Фотовиставка має не тільки естетичну, а й гуманітарну цінність: перейшовши за QR-кодом на афіші, можна придбати світлину, яка сподобалася, за донат на ЗСУ. Із десятків тисяч світлин, зроблених за багато років і які дбайливо зберігає на різних носіях, А. Мізерний, Майстер-фотохудожник від Бога, обрав лише ті, що йому найдорожчі, наймайстерніше підсвітили людину, її емоцію, її сутність і справжність, як в акторській грі, так і в житті. Сповнені енергії творчості роботи митця. Адже воістину Анатолій Мізерний – великий Майстер, який робить те, що любить, і любить те, що робить! І справді, сучасне мистецтво потребує глядача, який готовий відкрито дивитися, відчувати, шукати сенси. Молодь часто легше сприймає нові форми, абстракцію, незвичні матеріали – і виставка Мєшкової якраз створює цей відкритий простір для інтерпретації й діалогу. Для мене ця виставка стала нагодою не лише побачити маловідомі, але глибоко емоційні роботи, а й відчути, як мистецтво лікує. У час, коли ми всі живемо на межі – мистецтво не просто розраджує, воно стає тією тихою силою, що підтримує і зберігає людину. Людмила Мєшкова своєю творчістю промовляє до нашої сучасності – і її мова глибока, чесна й необхідна. Крістіна ІВАНОВА, студентка НУБіП, м. Київ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин