Арт-калейдоскоп · “Можливо, ця історія ніколи не була правдою. А можливо, правда – не в подіях, а в намірі”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Модель народження давньоукраїнського священного співу
Слово Просвіти, №26 за 2025 рік
Витонченому скрипалеві та композиторові Кирилові Стеценку ніше король) Гаральд Суворий, що сватався до дочки Ярослава Мудрого Єлизавети і складав на її честь пісні про кохання (деякі з яких збереглися до нашого часу). У “Слові про Ігорів похід” струни гусел образно названі співочими лебедями, а пальці гусельника – соколами, що полюють на лебедів. Створений пізніше на основі “Слова” текст (“Задонщина”), який спирався на повніший текст “Слова”, детальніше говорить про спів Бояна під гусла. Відомо, що будь-який віршований фольклорний твір був призначений для співу з музичним супроводом. Відновлення поетичного ладу і літописної поезії, і “Слова про Ігорів похід” означає, що ці твори (пісні про Олега Віщого, Ігоря Старого, Святослава Хороброго. Олега Деревлянського, Володимира Великого, Мстислава Хороброго та ін.) співали під музику – у супроводі гусел. Ключовим для розуміння генези давньоукраїнського співочого мистецтва є саме слово співати (піяти, піти). Його давно порівнювали з давньогрецькою назвою гімну не честь Аполлона (бога-шамана, подібного Боянові) – пеан (паян, паяон, паявон). Але і праслов’янська назва співу, і давньогрецька назва гімну – невідомого походження, а невідоме не можна пояснити через невідоме. Однак, якщо погодитися з виведенням “співу” від “поїння” (в обох випадках корінь пой-), то це дозволяє побудувати цілісну концепцію генези культового співу. Для праслов’янської мови (поширеного на українській території джерела української милозвучності) назва співу була питомою й символічно похідною від пиття. Цю назву було запозичено до давньої Греції дуже давно (як засвідчують написи, іще до 1200 р. до н. е.). У ті часи Паявон було іменем окремого божества, образ якого пізніше поєднався з образом
Аполлона. Це означає, ще в ІІ тисячолітті до н. е. в Україні був поширений культовий спів, що впливав навіть на стародавню Грецію! Центральним містом Греції XVI–XIII століть до н. е., головою об’єднання давньогрецьких міст були Мікени (саме мікенському цареві служив полководцем легендарний Геракл). А в часи заснування Мікен на Грецію справили значний культурний вплив колісничі з України (носії археологічної культури, яку називають культурою багатоваликової або багатопружкової кераміки або бабинською). Саме вони, контактуючи з праслов’янами тщинецької культури, могли принести до Греції священний спів, що був предком всесвітньовідомих українських пісень. Поряд із тим тогочасна давньогрецька мова запозичила й низку інших слов’янських та слов’яно-балтійських слів – це був потужний культурний вплив з українських земель на грецькі. Натомість раніша спроба зіставлення праслов’янського слова голос і українського галас із осетинською паралеллю останнього, давньогрецькими глосса, гласса “мова, слово” та грузинським галоба “церковний спів” потребує перегляду. Давньогрецькі слова насправді споріднені не з голос, а з українською назвою рослини гліг із первісним значенням “гострий”. Грузинське слово виявилося запозиченням із індоєвропейських мов і, можливо, має бути виключене з цього зіставлення. Таким чином, залишається насамперед українсько-осетинська паралель, яка може сягати сарматських співочих традицій. Розвиток музики, про який ішлося раніше, разом із розвитком співу становлять мистецьку систему, що вказують на високий рівень вокального та інструментального мистецтва в Україні не тільки за часів Київської Русі, а й задовго до її виникнення. Еволюції цих видів мистецтва, їхньому збереженню та поширенню сприяв насамперед сакральний, культовий образ музики та співу.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
