Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу
ПОВЕ РЕВНО м СвеваіГО ГО МЛ Де РОГ СОГИ їометоуєе їпе муаіегтагк
ГАЗЕТА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» ІМЕНІ ІАРАСА ШЕВЧЕНКА СЕРПЕНЬ, Ч.8 (27) 1996 РОКУ
б нт Ше
і б 'ї -
п нн абс нвуччувн
ГИ дк ну -- тн | аканта ніюня "ко чуть моя чю хо б Ї дн а р ка ха пором ж ца о Мн
ці 1 Ю М "і ай льні ак а о а а нини Я. Ки її чо Ж я Ж ни до ач о,
-
Вдивляючись розгублено і радісно в лице плинного, пекучого, натхненной го сьогодення, яке дійшло своєї першої Щ. часової позначки - - 5-0ї річниці неза- ЩО. Шар ЗЕ. з; то ово - лежності України, запитуємо: які ми?! Шок да бо ЧР Я са із 3 Б Кб он о - і Шкода, що шпальти нашої газети б нано не годні вмістити бодай фотографії всіх найпомітніших, національно значущих подій, -- прочитаймо і побачимо їх внутрішнім зором 1 відчуймо ще й ще радість і піднесення, відчай і розпуку, і вклонімося матерям нашим -- Вірі, Надії, Любові. Саме вони благословне ЕР ЗЛЕ БА ляють національних трудівників чо. Ла в Ж мм р | України, вони запалювали свої високі ьо - ож ЗньнЕ зорі в найтемніші ночі, воний сьогодні знами, коли сумнів чи зневіра заходять в душу, розтерзану нестабільністю, З хЮ непослідовністю, недобросовісністю, оса ЗНУ десятками «не».., що розпинають нас. .. ОО СО Х а Ж но І все ж, - будьмо гідні того, що о ро поко | У БВ є чена маємо, -- нашої незалежності! Не Ро б: зав УЛ загубімо в бурхливих повсякденних іслопотах її високого, чистого, божественного звучання і хай буде видющоюю наша Надія, і незламною Віра, 1 помічною Любов...
рт ж УР зала я шо я я
я
б чАД» міні
ніжки рн Йі - чх я | 1 - ой ч ч Р Рана - і " з - - - -
ЧО Ма вічі
| вк оо
ж - Р ні
- г зон й їі
" йі:
п а Б км ню
ин о на 10 . б. п А 5 "У ю б чча ть рю А. я п "ь з - Мчч й
оч
г
НАРОДЖЕННЯМ ЛЮДИН
| і Ї і
неба зно я т 4 "Р г ь б ші - й і
с--ю опо нання
ча Дії - ій пт
ооо Р
Іі, РН
РР Р Бан нн НИ
ні ПРА о ДА ьо нії - ос ДРУ п ана т
Р ри їй п
т -и ї
о- МИИИИЕРННХХ нн нЕРННЙНИ
ї наши аамчнннннннии
П'ЯТЬ РОКЯТВ ФІЗ АЛЕЖдІОСТІЯ
ннаннаници НЕ нн
-- Чомуця дата, яка бачилася з відстані дещо інакше, сприймається сьогод неоднозначно? Чомурадість не розпирає мого єства, як це було, коли приймалася Декларація, чи коли проголошувався Акт про Незалежність, чи тоді, коли підіймався національний прапор над маківкою Верховної Ради?! Намагаюся розібратися в самому собі, збагнути причини «муляння» душевного.
Тепер вже стало зрозумілим, що духовно-ідеологічна орієнтація є величезною регулятивною силою, яка, власне, ТОДІ 1 була домінуючою в нашому
національному житті Без цього піднесення загального, без ціЄІ суспільної тенденції Україна не відбулася б Нова історична реальність, яка склалася тепер, спершу виникла як моральна потреба, як потреба
духовного оновлення, 1 ЦІЛКОМ логічно мусить перейти в діяння, В загальнонаціональний
культурно-просвітницький рух, в ідеологічну завершеність.
Друга фаза не відбулася. І не лише тому, що ми мало були до неї підготовлені, айчерезштучне пригальмовування, ато й свідому антиспрямованість провідної політичної сили, що прийшла до влади. Мусимо про це говорити відверто аби уникнути непередбачуваних наслідків: держава без ідеології. Не відбулося найважливішого і найнеобхіднішого для національного організму це самоідентифікації, що особисто мною трактується як єдність переконань, що,
нн ем шо чозжниннюмо зни ач ЕЛЕНИРР - - -- --
ПН ее
-іййв заенчН
відповідно, визначають і світогляд, | ПЕВНУ -утність
форму поведінки, г" ЯК відсутніс
розбіжностей поміж реальною дійсністю
| духовною сфероїо
Ми стали свідками самоїдентифікаци, яка проявилася В розмиванні традиційного образу України, в розмиванні художніх критеріїв, паціональних пріоритетів, в неспроможності політичної еліти сформулювати національно-державнінтереси; вскепсовані та відвертому ігноруванні національної справи Відсутність держав"
кризи
Павло МОВЧАН:
ЧИ ВІДБУДЕТЬСЯ САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ?
ної ідеології як системи ідей та ПОГЛЯДІВ, що могли б зконсолмідувати суспільство, стати його своєрідним обручем, всередити якого могли б існувати своєрідні регламентації, в ім'я загального благополуччя. Окрім ворожого наставлення де національної справи, несприйняття По має місце скептичність, з якого деякі «державники» підходять до своїх службових обов'язків, керуючись головним пришципом: «своя сорочка...».
До національної ідеї та справи застосували технократичний підхід, що формував відповідний державний курс України. Тому не риторичним було моє звернення до Президента: чи можлива Україна без патріотизму і відповідної ідеології Потрібно збагнути, що ідеологія надає певного сенсу та ДОЦільності ВСІМ" ТИМ змінам, що сталися і будуть відбуватися й надалі в суспільстві, пояснювати
ко
і нні п
не НВ --
- | "ДГ б '-ь необхідність цих змін та визначати пер. спективу розвитку суспільства, ча спрогнозовувати події вже на наступу; роки, аби могло відбуватиєд самовтзпання та діалог поміж різними перствами населення, ане були ся | монологи ситих, яких ми бачемо тепер, чуємо. Належна ідеологія прив'язує лір. диту до певної соціальної групи, робить, ії толерантною до інших, впливає на |; моральний стан, на п дИ, прив'язує до рідного кореня, а не спонукає шукати єдиного сьогодні найпоширенішого
рішення: вирватися будь-що на Захід відірватися від рідного грунту.
Сьогодні людина доведена до такого стану (про причини не буду мовити - вони потребують іншої розмови), щоїй не до самоідентифікаціи, вона не має іншого вибору, як боротися за власне виживання. Тому вона 1 морально, і політично стала пасивною. Ось власна що і загірчує солодке слово «незалежність», що затьмарує національну перспективу. В поняття самоідентифікаци входить 1 мовне тання, і релігійне, і культурне, г словом. вся сума духовних чинників, які діяли потужно на момент проголошення Незалежності України п'ять років тому. Покладаю надію, що друтої фази, згадуваної вище, нам не минути. Інакше матимемо суцільну бутафорію під умовною назвою Украшна
ще они на що с ї "В Ре
Кор.:-- Шановний Леоніде Макаровичу! Неможливо в ці дні не почати з того, з чого починалося: з Вас і з Вашої особи. Отже, які найяскравіші події ви пережили зацейчас і згадайте найпам'ятиши для вас діт за 5 років незалежності.
Л.К. - Найперше, що є пам'ятне, це вже більш-менш демократичне обрання народних депутатів Верховної Ради минулого скликапня, -- альтернативна ситуація, альтернативні кандидати, була боротьба справжня. |
пам'ятиою залишилася Перша сесія Вер-перше засідання, коли у Верховну Раду зійшлися люди різні, -- Рух, демократичні сили,
ховної Ради того скликання,
он пен Р и а
це вже була
партійні сили... А я депутат уже багатьох скликань, і я пам'ятаю ті часи, де була одностайність, іде всі, або майже всі депутати були членами комуністичної партії, і денавіть натяку не було наякесь вільнодумство, не було! А тут... Це було для мене перше реальне бачення початку нового життя: уже в перший день перед входом до Верховної Ради зібралася маса людей, які зверталися до депутатів і вже
починалися жваві розмови, піднесення... От відчувалось, що починається нова доба!
Друге, що мені запам'яталося, це обрання мене Головою Верховної Ради, -- це було 22 липня 1990 року. Це була подія для мене, -- це Голова Верховної Ради України -- хоч це й була тоді республіка, але я вже бачив, що тут у мене відкриваються якісь можливості більші, ніж були до цього. І свідчило про це 16 липня, -. перед цим, - прийняття Декларації про Держав: ний суверенітет. Але найпам'ятниші, звичайно, для мене дні, це з 19 по 24 серпня 1991 року, коли В Москві відбулося ГКЧП, і нам потрібно було реагувати на це дуже виважено, г" ! дипломатично, 1 політично, 1 в правовому сеисі, як тільКИ МОЖЛИВО, А24серпня я вийшов на трибуну Верховної Ради з доповіддю. Закіичилась доповідь, були два обговорення 1 Верховна Рада прийняла Акт про Ддержатту пезалежнисть України. Це було свято для України, для
паб ж а з МИРА оо й
ня
Леонід КРАВЧУК:
НШОГО НАРОДУ НЕМАЄ!
РН РА нн
депутатів! НУу, а потім, -- І грудня 1991 року -- Всенародний референдум, коли воля народу була зафіксована в конкретному документі, -- референдумі, який був схвалений практично 92 відсотками українського народу. І, насамканець, -- грудня, Біловежзькі зустрічі. І світанок нової доби вже абсолютно і вечір імперії. Кор. -- Ддеоніде Макаровичу, за ЦІ роки ви стали всевітньо відомою людиною, стали об'єктом різного ставлення людей, - спектр його дуже цікавий, -- від різного до любові, Ї цьому сприяла бага-
то в чому Ваша позиція: Ви вмієте шанувати те, що Вам дає доля, народ...
Л.К. -- Я дивлюся реально завжди на речі, мене привчило життя до цього. Я ні зчого не роблю трагедії, нічого не драматизуло, я завжди прагну визначити коріить причини того, що відбувається. Доля людини, яка на виду, людити, яка причетна до великих справ, -- взагалі суперечлива-то п сприймають, то не сприймають, то комусь здається, що вона робить погано, комусь, що добре, 1 завжди потрібна відстань у часі, аби більш точно, 1 в історичному сенсі, змалювати цю людину. Гому я на це дивлюся як реаліст, -- І припливи були, і відпливи, -- це все нормально. Ну, 1 один, визначальний для мене принцип, сенс, підхід, -- по всякому можна це назвати, -- я ділю людей на дві групи: які за Україну і які проти. Я можу прощати людині багато що, тільки не прощаю ніколи, коли вона руйнує державу, ганьбить Україну, топчеться по власній історі, по власній культурі, по власній мові -- я цього не прощаю Печтта справа, що не вживаю до цих людей
ня ни нн
ніколи якихось «міцних» слів, ЯКИХОСЬ образливих, -- в мене в лексиконі 1 думці їх не має, - алея не прощаю цих людей зате, що вони, позбавлені почут" тя патріотизму, відчуття свого місця на землі, свого кореня, любові до всього, що робить величним народ 1 його силу
І я їх шкодую, я жалкую, що вони є ром
мені дивно на них дивитися, - але не прощаю їх ніколи. Оцей принцип основний у моєму житті: ставлення людей до України, і він мені дозволяє нормально жити, Ось і в нинішній Верховній
Раді. Я дивлюсь як депутат голосу" Якщо він голосує за Україну, " хай він | комуніст, але це людина ще не втрачт" на. Я пе можу погодитися з тим. що МИ повинні жити, ділячи Україшту на ворогі? і на прихильників, на патріотів 7 непатріотів: у нас одна Україна. оди? народ. Я людина не «крайня».! не хоч) бачити в людях ворогів: так ніколи 7 країні порядку не Оудле Наста? - падаести все до одного якогось знаме?" ника: ми є народ, в насє різн! пог є суперечливості в поглядах на історію релігію, -- але це все наше. Іншого тако" го народу немає
. Кор. - Якою Ви бачите перепе України?
Л.К. -- Вона буде жити вон розвиватись, стане справді демом ною, цивілізованою, багатою. г А? Це потрібен час. У нас все Є АЛ» цьо наші корені, : наша історія - можливості людські. Пройшло ще ду - мало часу, -- нам треба пожити 0 умід що0О Україна стала могутньою дле? такою стане!
ктиАУ
РРО Р Р РЕ оці БО
-го дао ФОМІН"
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
брів си 1 м
| |
|
т
ПЯЧЬ РОКТВ 1ЄЗАЛЕЖЧМОСЧІ Я
за па ач
Кор.: Пане Михайле, Ви прожили п ять років незалежності на перших лініях, на барикадах, в головній шерензі. І багато хто з українців дослухався саме до Ва-
шого виваженого, аргументованого слова, яке важливе І для читачів «Слова Просвіти». Отож, саме від Бас хотіли б
почути про найщасливіші дні з ЦИХ П ЯтТИ РОКІВ Косів: Щасливих днів було справді
багато, -- вони були настільки значущі й щасливі, що, можливо, ми навіть не можемо сьогодні осягнути їх уповні! Мене дивує, що деякі напп співвіТтчиИЗНИКИ навуть не відчувають цього солодкого 1 гіркого слова -- свобода! Тож ми здобули свободу! Та ж свободу, за яку віками люди, народи віддавали життя! А скальки ж люду впало за свободу у нас...
----Шам'ятаєте таку стрілецьку пісню:
«Скільки народу впало за свободу, --
«встояти не було сили!». Ми здобули
свободу! І незнищені, 1 оце є найголовнішим. Звичайно, свободаце не є щось таке, що дарується, як суцільна радість, - це піркий мед, за який треба платити. Так от, коли в 1990 році я прийшов у цю Верховну Раду, то пішов у Комісію з питань Державного суверенітету. Більше того, коли я приїхав, у мене уже був готовий проект Декларації про державний суверенітет України. Нас було б співавторів, у тому числі й наш просвітянин Юрій Гнаткевич, який запропонував свій проект, Сергій Головатий, у якого був свій проект, Степан Хмара, Дорогунцов, і мій проект. З цих шести проектів ми зробили те, що тепер відоме під ЦІЄЮ Декларацією. Ми працювали від травня до 16 липня, -- цебула щоденна каторжнапрадця.Я пам'ятаю, як ми сперечалися тоді навіть за назву «Про Державний суверенітет України», -- нам казали: «Як України"? Таж Української радянської...» І ми мусили дуже здалека заходити, щоб все-таки домогтися свого. До нас приходили генерали, які лякали нас, що станеться катастрофа, війна, якщо ми залишимо рядок «Україна має свої власні Збройні Сили...» Але ми вперто трималися свого. | щастя було в тому, що ми глибоко вірили в те, що робили, що наша віра і наша переконаність давали нам силу. Я пам'ятаю по годинах 19 серпня 1991 року. Я був тоді у Львові. Мене розбудили о б-ій годині, -- я працював тоді разом з В. Чорноволом у Львівському облвиконкомі, і вже тоді, 0 7-1й, я почав писати звернення, -- ці три сторінки рукопису у мене збережені...
Кор. Це найдорожчнии Ваш рукопис...
Косів: Так, бо за ці З сторінки я міг одержати те, що одержав -- Акт проголошоення незалежності, або зовсім інший гонорар, І дуже серйозний, -- за мною могло лише загудіти... І вже о 9-
ій годині було звернення Львівської обласноїРади, а потім я притьмом примчався сюди, в Київ, ми почали засідати в Народій Радії, разомзпредставниками Народної Ради, --
зокрема, нас тоді було троє -- Олесь Шевченко, Роман Лубківський, ія. І ми, на основі цього тексту, написали Звернення Народної Ради. Почали працювати над текстом Акта про незалежність 1
про проведення Референдуму, - це була
щаслива робота, щаслива... Я ніколи не забуду, як академік Юхновський, наш
старійшина, сказав: «Хлопці, давайте
спочатку промовимо «Отче Наш...» Ї ми промовили «Отче наш» і взялися за цю роботу...»
Кор.: Неймовірно...
Косів: Так, неймовірні, щасливі дні!.. Були у насі відступи, і втрати, - навійні не може бути суцільних успіхів. Але те, що ми на п'ятому році незалежності нарешті дійшли до Конституції, прийняли такий варіант, який ще місяць тому вважався неприйнятним у цьому залі, -- то це велика перемога!
Для мене 10 стаття Конституції, як для засновника Товариства української мови їм. Тараса Шевченка «Просвіта», де записано про те, що «державною мовою України є українська», що держава сприяє розвитку і застосуванню української мови на всій території України в усіх державних сферах, - це мрія!
Кор..: Можна сказати, що Товариство свою програму виконало?
Косів: Звичайно, ми свою програму виконали, але у нас, ще роботи, роботи 1 роботи! Але ми випростуємося, і основа для того, аби Україна стала справді національною, закладені.
Кор.: Мені ще приємно говорити з Вами/їт тому; що Ви-- львів'янин, активно брали участь у національній боротьбі, -- а роль Львова, роль Галичини у ній -- надзвичайно висока. Мені довелося разом із учасниками поетичного фестивалю бути у Львові того дня, коли знімали пам'ятник Леніну, -- львів'яни, які не боялися вголос говорити про тоталітарну систему правду першими вдалися до дій...
Косів: Мені пригадався епізод з науки Ісуса Христа, який звернувся до апостолів з такими словами: «Будьте розчиною для світу». Мусить бути хтось розчиною, каталізатором, збудником національних ідей. І ось такою розчиною були галичани для України. Але, повірте, галичани дуже люблять всю Україну.
Кор.: І практично роблять багато для всієї України...
Косів: Так, ви пам'ятаєте, ще через Шашкевича, через ІванаФранка, через
усіх наших світочів утверджувалася ідея, що ми -- то лише клаптик, а вся Украша, Велика Україна, там, над Дніпром. Скажімо, Акт злуки 22 січня 1919 року. Це ж була ініціатива діячів Західно- Української Народної Республіки. Ми завжди прагнули утверджувати те, що називається Соборністю. Ось таким є Львів. І таким він має лишитися. Цей процес вростання і зближення тих, хто виріс в українському Прикарпатті 1 на українському Придніпров'ї, -- цей процес буде проходити дуже швидко. Кор.: Не зважаючиси на велику
Михайло КОСІВ:
ЩОБ МИ МАЛИ ПІДСТАВИ ГОРДИТИСЯ СВОЄЮ ДЕРЖАВОЮ!
зайнятість, -- Ви очолюєте одну з найвідповідальніших комісій у Верховній Раді, -- Ви ще й активний просвітянин, від самого початку «Просвіти». Я не закликаю Вас до похвал, але варто сказати про те, що в ці п'ять років просвітяни були помітними людьми в Україні...
Косів: Без сумніву. Скажімо, ті ж вибори 1990 року, -- уже в той час тут основну роль відігравала саме «Просвіта», хоч були уже й політичні партії. |
Як любить повторювати Роман Іваничук, -- «Просвіта» має залишитися назавжди». Можуть модифікуватися політичні парті, але «Просвіта» має залишитися на своїх просвітянських засадах назавжди, - це духовність народу, а плекати, вирощувати духовність -- це не є завдання, яке раптом може закінчитися. Мене дуже турбує, власне, я іноді навіть з жахом дивлюся на ТІ всі процеси, які відбуваються нині: чи народ готовий психологічно до того, що несе так званий нинішній ринок? Психологічно, морально не готові, напшп люди навіть не усвідомлюють, що навкруг них діється, що 1 як відбувається. Я іноді думаю: чи збережуть наші діти наші народні пісні? чи будуть ці пісні зворушувати моїх онуків так, як зворушують мене? Я не маю нічого проти новітніх віянь у музиці, разом зі своїми дітьми відвідую концерти сучасної пісні, але, в той же час, тривожуся, бо це віками плекалося, це наша ментальність -- наша пісня, наше народне мистецтво, -- кераміка, вишивка -- це ж шедеври, які вийшли з народу і жили в народі! І що, викинемо це все?! І це ж для цього треба, щоб «Просвіта» працювала, і щоб все це лишилося, щоб ми передали це в майбутні покоління.
Кор.: Михайле Васильовичу, ні-ні, та
й почуємо: незалежність нам дісталася задарма, та й узагалі, -- у чому вона, незалежність 7 І доводиться -- незрідка! -- бачити розчарованих людей, , І рахувати чужих серед своїх, обманюватися нацпристосуванцями... А хіба Вам, пане Михайле, недоводилося чути про те, що, мовляв, час національних героїв минув, настав час ділових людей, які вміють робити гроші...
Косів; Ви повернули нашу бесіду в інше русло, але це теж має стосунок до теми нашої розмови. Коли ми говоримо, що наша свобода дісталася нам без жертв, то маємо на увазі відсутність пострілів, убитих, поранених, гулагів, голодоморів. Але в нас не обліковані жертви душевні.
В Івана Франка є такі рядки «Молотять день і ніч, не жито, а людські душі, - так скрито, що й сліз не бачиш! Лиш по тім міркуєш: оцю душу вбито!» Навколо багато вбитих душ -- особливо тривожно за молодь, -- Чи виберуть вони вірно, до кого пристати, чи працюватимуть на батьківській ниві?
Але є надії. Я, наприклад, читаю журнал «Молода політика». Цікавий журнал, цікаві люди. Є у нас на Львівщині «Молода Просвіта». Є молодий «Рух», - там дуже серйозні молоді люди 1 це тішить. Зараз з'являється багато молодіжних християнських організацій, -- скажімо, «Обнова», «Українська молодь Христові», які охопили всю Україну. Так що, є Й такі й такі явища. Для мене в таких випадках важливо, що закладено в основу, що є головним, що дає надію. Оті підвалини майбутньої суспільності української ми маємо зараз закладати разом із молодими. ен
Кор.: Що б Ви хотіли побажати читачам «Слова Просвіти» 7
Косів: Я хотів би всім нам побажати цього святого почуття, -- щоб ми, прокидаючись вранці, відчували гордість за свою державу, за свою Україну.
Я був у США, бачив, як це притаманно американцям! Як вони люблять свою державу, свій прапор, свій гімн! Я би хотів, щоб таке святе почуття любові - органічне, ане нав'язане, - випливало з того, ідо людина полюбила свій благословенний край - ці прекрасні ріки, гаї, поля, небо, незрівнянно голубе, і щоб кожен, хто живе в Україні, радів з того, що він тут живе! Щоб українці мали підстави і причини гордитися своєю державою!
Розмови вела Любов ГОЛОТА
1авоач
Фотолітопис
ЕЕ
занеаненнннининнннннннн ЧАННЯ
«ПРОСВЯЧІ 0»: 1868-1996
лово ПРОСВІТИ
Хто стежив за роботою Верховної Ради під час прийняття Конституції України, той не міг не помітити тої напруженої, упертої боротьби, яка точилася навколо десятої статті проекту Конституції. Представники антиукроїнських, антидержавних сип навіть стовили вимогу, щоб статтю десяту було записано в такому вигляді: «Державними мовами в Україні є російсько й українська мови» |саме так першою - роамська, другою - українсько)
Але процес становлення незалежної Української держави вже пішов. | він незворотний. Бо історія має свою логіку, яка хоч часом | з неймовірними труднощами, але прокладає собі шлях у життя. Ї в ухволеній 28 червня 1996 року Конституції України цю статтю сформульовано відповідно до Іісторичної вимоги: «Державною мовою в Україні є укроїнська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на вай території України»
Національна мова - могутній важіль прогресу. | Україні тепер, як ніколи, потрібне повернення до неї. Не тільки на словах, а йна ділі. У житті
Мова - явище водночас індивідуальне й соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, і суспільство в цілому. Причому обидві ці 7 основні функції взаємопов'язані й невіддільні одна від одної, Мова однаково спрямована як у внутрішній, психічний Світ людини, так і в зовнішній, СОЦІАЛЬНИЙ СВІТ людей. Тим вона забезпечує єдність індивіда й суспільства, безперервне їхнє взаємозбагачення й взаємопідтримку. Через мову здійснюється спадкоємний зв'язок між минулими, теперішніми й майбутніми поколіннями народу.
Саме завдяки цим властивостям мова може виконувати й виконує такі важливі конкретні суспільні й держовні функції:
а) інтегруючу - мова об'єднує людей, навіть поділених на класи, клани й партії, створює в них відчуття певної близькості, спорідненості , отже, сприяє перетворенню населення в народ;
б) регулятивну - за допомогою мови регулюються стосунки між людьми в СУСПІЛЬСТВІ, узгоджуються їхні інтереси, на ній базуються закони й однакове тлумачення їх, тобто суспільство неухильно цивілізується,
в) суспільно-виховну - через мову утверджуються певні моральні цінності в суспільстві, виробляється поняття про позитивні й негативні якості, про добро і зло, формується громадська думко, суспільство поступово стає одухотворенішим, людянішим,
г) акумулятивну - мова дає змогу нагромаджувати й узагальнювати життєвий ДОСВІД, набутий народом як у даний час на всій його території, так | протягом усього попереднього історичного існування, | таким чином створює умови для його поступального ду: ховного й матеріального розвитку,
д вирівнювальну - завдяки мові певно інформація, певні знання стають нобутком широкого кола людей, внаслідок чого дедол! зростає культурний | інтелектуальний рівень усього суспільства, його творчі можливості.
Але ці функції мова може справно виконувати, якщо вона єдина, Спільно для всіх членів суспільства. Адже коли Бог схотів заводити морнославному будівництву вавилонської вежі, він змішав мову її будівників - і цього було достатньо, щоб будівництво вежі припинилося
Як стверджує сучасний філософ К. Шудря, «мова -- один із найцінніших набутків модерної нації, потужний генератор її духу, почуття самодостатності. Зруйнування цього глибинного мовного оргонізму рівнозначне позбавленню народу його спадшини, традицій, культури». «Для суспільства важлива ноявність єдиної мови», -- справедливо зауважує російський мовознавець Л. боронниково
Це розуміли й розуміють не Тільки філософи й мовознавці, а й політики. | політики, мабуть, насамперед
Варто уважніше приглянутися до твореміня Російської імперії. Крім грубої сили (воно
бупа і в Турецької імперії), у цьому процес! була задіяна ще й наполеглива, послідовна мовна політика | а от цього турки не зробили, і їхня Оттоманська імперія розпалася при першому ж струсі)
Ще на зорі становлення Російської імперії російський цар Олексій Михайлович, укладаючи 166/ року з поляками так зване Андрусівське перемир'я, вважав за доцільне в договорі поставити питання и про викорінення української мови. Зокрема сто: совно української книги він.вимогав, щоб «все те в которьх местностях книги печатань! и их слагатели, також печатники, или друка ри, смертью казненьи книги собрав сожжень! бьли и впредь чтобь крепкий заказ бьл безчестньх книг (тобто українських. - І Ю) никому с наших коропевского величество подданьх нигде не печатоть под страхом смертной казни». Відомий і указ ГІетра І про заборону друкувати в Україні книги, «щоб ніякої різниці і окремого наріччя в них не було». Катерино ЇЇ в одному із своїх указів писоло: «Ніщо так не об'єднує переможених з переможцями, як єдність мови», і категорично вимагала «усі справи... вести російською мовою». Щойно 1914 року російські війська ввійшли в Галичину, новопоставлений губернатор Галичини Бобринський у своїй окупаційній програмі на одне з перших місць ставить мовне питання: «Я буду тут запроваджувати російську мову, закон і порядки» Це пише кілька фактів з безлічі подібних.
Не менше, якщо не більше уваги утвердженню російської мови на загарбаних у різні часи неросійських землях приділяло й комуністичне керівництво московської держави. Досить згадати хоч би постанову РНК СРСР і ЦК ВКПІб) від 13 березня 1938 року - уже сама назва красномовно свідЧИТЬ ПО ї спрямування: «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей». Мета цього не приховувалася: «Російська мова допомагає народам Радянського Союзу об'єднатися в єдину братню сім'ю». Для цього, як г для армії, ні коштів, ні часу московські правителі ніколи не жоліли.
Російська мова -- це ще кожен з нас добре пам'ятає - на кожному кроці вивищувалося І всі інші мови принижувоалися: «Русский язьік являєтся подлинньм кладезем знаний». «Русский язьк - важнейшее средство развития человеческой личности». «Русский язькк - величайшее достояние советских народов». «Великий русский язьк». «Я русский бьш вьуучил только за то.» | так до нескінченності. А грузинська, вірменська, литовська, естонська, українська, інші мови - хіба вони гірші? Насправді ж, усі мови великі. Бо нема кращих і гірших, вищих і нижчих мов. Але завжди найвищою була і буде мова рідного народу и рідної землі
| осьце настирливе нав'язування російської мови інородцям дало свої незаперечні плоди скільки «русскоязьшчного населения», зовсім не етнічних росіян, ще й досі вперто цурається своєї прабоатьківської мови, а то и ненавидить її і тужить зо розваленою імперією та уважно прислухається до Москви Отже, не все одно, яка мова в кроїні є фактично державною
Мовне питання в розбудові держави має першорядне значення Ківб менше, ніж економічне. Про це свідчить історія не пише Російської імперії, а й багатьох інших країн
Франція, яка | зо площею, | за КІЛЬКІСТЮ населення подібна до України, тепер одно з найвпливовіших держав світу. Її мова є мо: пою міжнародного спІіЛКУВОННЯ навряд чи кому прийде в гопову запитати, якою мовою звичайно розмовляють ! творять французи Таке питання було б смішним. Бо ж якою іще, акщо не французького
А проте ноприкінці |В століття МОВНО ситуація у Франції була навіть набагато
гіршою, ніж тепер в Україні. Ось що з того приводу пише історик французької мови А Доза: «У 17/90 р. ще цілих шість мільйонів французів (із 25 мільйонів) не знають фрамнцузької мови |! приблизно стільки само не можуть вести нею зв'язної розмови |до цього числа входили 4-5 мільйонів нефранцузів)» /
Й
залитий
чина он івана НЕННЯ ЛНР
злшоо чи 05
оці, м РІ
СТАТТЯ ДЕСЯТА КОНСТИТУЦІЇ
нідвананнннно-
- штасаютин! с -
ення
департаментах насел очи|спансь" енту. Але
прикордонних | розмовляло німОецькоЮ, ІТОЛІЙСЬКОЇ! кою мовами, залежно від департем навіть та третина, шо знала французьку мову, розмовляла переважно діалектами.
Коли це з'ясувалося, мовне питання відрозу політичного значення Французький буржуазний уряд вживає ВСІХ заходів Де утвердження французької мови на ВСІЙ АР торії держави Організовуються початков! школи Ідекрет 1793 року), у яких не ТІЛЬКИ вивчається французька мово, 9 и усе виклодання ведеться нею Налагоджується видання газет | книжок французькою мовою Французька мова поширюється через армію, службо з якій стає обов'язковою. Тільки Французь- «ою мовою послуговуються, зрозуміла Р'з, держовні службовці. Інакше б не було держави. Не було б сучасної Франції з 1 ВСесвітнььвідомою культурою.
Інша європейська країна Італія довгий час аж до середини минулого століття була під владою то Австрії, то Франції | кожен ОКУпант насаджував тут свою мову. Зокрема, Наполеонноавіть видав 1804 року спеціальний указ, яким французька мово 8 окупованій Францією частині (талії запроводжувалася як державна. Отож коли 1860 року Італія виз: волилася 3-під чужоземного панування, італійська мова ледве животіла. Мовознавці свідчать: «Дослідник новітньої історії МОВИ Італії Т. Де Мауро справедливо звернув увагу на кількісний бік справи, який має принципово важливе значення. За його даними, із понад 25 млн. італійців у цей час тільки 600 тис. володіли національною мовою (тобто говорили по-італійському); майже для 9870 населення країни італійська мова була «чужою». Із названих 600 тис. переважна більшість - 400 тис. - бупа зосереджено в Тоскані і 70 тис. - у Римі. Решта 130 тис були щодо всього іншого населення Італії зовсім мізерною величиною, тобто становили трохи більше півпроцента»
Принагідно зазначу, що, за переписом 1989 року, українською мовою в Укроїні вільно володіли 40 399 897 громадян, тобто майже 8095 населення. Це стільки вільно володіло, а розуміли й розуміють її, очевидно, майже всі. За винятком хіба що тих, хто йне хоче її знати або ж зовсім недавно при: мандрував в Україну
В Італії, як бачимо, мовна Ситуація на початку творення національної держави, порівняно з теперішньою нашою, була, мож: на б сказати, катастрофічною. Але ітолійські політичні діячі не знехтували мовним питанмням. «Італію створено, тепер треба створити італійців», - ДОХОДИТЬ ВИСНОВКУ ОДИН з керівників національно-визвольного руху. Відомий письменник, голова мовної комісії Алессандро Мандзоні 1868 року подає міністру народної освіти доповідь «Про єдність мови і засоби її утвердження», у якій він цілком слушно ного: пошував: «Слідом зо єдністю управління, збройних сил і законів єдність мови найбільшою мірою сприяє тому, щоб зробити єдність нації віДдЧчУТНОЮ, МІЦНОЮ и блоготворною» У розробленій ним програмі пропонувалося в школи направляти пише тих учителів, які добре володіють пталійською мовою, видавати підручники, словники, встановити мовну цензуру над вивіСсКкОМмМИи, оголошеннями, місцевою інформацією в пресі тощо. | італія стапо європейською державою
Ще один приклад з недавнього часу Індонезія: незалежність здобула 1945 року, насолоння 195 МАЛН., близько 300 мов і понад 1000 діОЛектів Здавалося О, така держава ке життєздатна, вона повинна 6 розсипатися, тим більше що розташовано но багатьох островах Але цього не стапося. | цементує її як держову великою мірою єдина мопа | Ще 1928 року, коли тільки розгорталася боротьба проти голландських колонізаторів іа незалежність Індонезії, на Конгресі індонезійської молоді було висунуто гасло «Одно зтчизнаО, ОДИимі народ, одна мова» У 1939 році Конгрес народів Індонезії прого
набуло
(Закиїгчення на стор. 5) З
Просвітянські новину
ДОЛУЧАЙТЕСЬ ДО ПАШОГО ГУРТУ!
| липня І9906 року в місті Коло
Франк ірської обласної організації «Мо ЛОде Просдіта» з
Молодіжний Просвітянський рух в
Україні має славні традиції, тож і нин переконані делегати й учасники заходу, молодь не повинна СТОЯТИ осторон, процесів РО зЗбудови нашої неза лежно держави Світ ЛІ необхідні тепер для П становлення
Молоді руки, гарячі серця
помисли Й активні дії вкрай
Зібрання молодих просвітян ухвалило
звернення до Всеукраїнського товарис-
тва «Просвіта » ІМЕН! Тараса Шевченка
ло юнаків і дівчат соборної України В ньому зокрема зазначено
« | Об'єднавшись сьогодні б єдиному гурті «Молода Просвіта», віримо, що
сильна організація нашфшонально свідомої
молоді може сериозно впливати на ситуацію в державі формування молодіжної політики, вирішення найскладніших проблем, Формування еліти української нації (Культурної духовної, творчої господарської)
із наешого середовища виростатимуть майбутні президенти І прем єри. політики | громадські ДІЯЧІ галузей!
«Молода Просвіта» робить свій пер-
ший крок Із славного міста нод Прутодь.
-- Коломиї, девідбувся Перший Все Собор Духовної України, де ніколи не вмирав високий національний духі Запрошуємо всіх юнаків | дівчат ІЗ усіх регіонів України долучитись до нашого гурту, утворити Всеукраїнську молодіжну організацію є Молода Просвіта». Бо ми -- відповідальні 3а Своє майбутнє, за долю нашої держави власний добробут | благополуччя! До гурту! До прації»
НАШІ ЗУСИЛЛЯ ДАЛИ ПЛОДИ
Чіа порозі п ятих роковин незалежності України подумки повертаємося до того. як починалася 1989 року наша «Просвіта» Вишгородська районна організація ТУМ АЛ Тараса Шевченка була не ТІЛЬКИ
ОСВіТнЬОЮ, ПрОСВІТНИЦЬККОЮ, але и пер" шою полІТИЧНОЮ організацією альтернативною комларти но геренах Вишгородщини | хоча модна проблема
залишається політично І дониНн маємо а певні досягнення на культурній ниві. ОО 6 дитячих сСсадюкюор гепер мкраї ІОМОДНІ, За винятком Кількох груп, усі три ШКОЛИ" геж задвинятком деяких класів знесено багатотонного більшовицького Ідоло | споруджено пам'ятник Гарасові Шевченку. Зроблено чимало інших корисних
справ для налагодтжеі (Я українського Життя | Однак вічно вчорашні - гараються гальмувати переможну ходу нашого Відродження. Вони чинять опір перейме" нуванню вулиць за що змагоє
Вишгородська міська демократично радо з Ініціативи ройонного 00 єднання «Просвіта» Це слід зазначити о, ца національно-демократичні орі -анізації БИШ городщини -- Рух, УРП КУН Козашже товариство, КМін, деякі церковні ГРОМе ди створені ентузіадстами ЯКІ пройшля школу «Просвіти» з Наші зусилля дали реальні П одЙ нагоди п'ятої річниці Незалежно т Україні ІД, Імені прариминя рамоні ОГО 00 єднан Київського крайового правління «Просоіт
СТОЮ дДСіх ентузіаєтів нового життя просвітян України краян, Як! СТОЯЛИ 9 ОИТОКІВ) | НОШОЇ організації Мико І ермончука Миколу Маричевстк ого, Володимира Комашкова. Петре Круто | ка Та інших Слід згадати 0 цем Уа МІХ хто в різні роки очо ОВО райо! об'єднання «Просвіти» - г БОГдАФнеа Поу (І Залентина Криничку, усіх Тих хто" октивно праоціоє у «Просвіт» Олександр ДРО БАХА ПИ ни ней цій чері" - о
| |
- рот чи
- - ой Гн
професіонали різно
--і
Ф
тт
РЕЯ РО оз Війни
то юс по рн охо, рій са ово зодино Зо З
з
бай Р нн ні З
Сан бань, 6 історії | чостин найавт , НІМЕЦЬ ЩО те КОЮ ін НаШо 7 ДО СпЯ Санскі ЯК кни дубан ТЯТИМХ Ще переді й уч НеЧИС МІЛКО скрит габан украї! племі не мс ЯКИМ - саме ВИТОЇ Най! ї
озА0 РУ Сана Зорі!
доОї МО
На
Ме ба НК на
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
пот'Нніатива
«"ППРОСВОЯЗЧІ 0: 1868-1996
оч и
ен 0
ие -
Просвітянські новини
СЛОВО, СКУПАНЕ В САНСКРИТІ
Санскрит для укроїнця -- рідна говань. боне лише наші фахіоці з найдавнішої історі Європи й України як П невід ємної частини зокрема, стверджують це | налавторитетніші британські ФРрОГЩузькі,
,німецькі інши сомокритологи овожають, що територія сучасної України є колискою індоєвропейської цивілізації /А мова наша українська найближча за звучанням до священної мови ведичних одкровень -- санскриту
Незаперечний І той факт. що «| Чгое да» як. книга божественної мудрості обнародувано на наших теренох, том де тятивою бринить блакитна артерія Дніпра
Що знає про санскрит у сьогоденні пересічний українець? Майже нічого. Та и мучена громадськість, за винятком нечисленних Фахівців. відверто кажучи, мілко плаває в цих проблемах А сСанг-
«скрит -- це наша найглибша | найрідніша гавань, яку надовго відгородили від українського материка різних мастей | племен шовіністи, для яких ми були як не малоросами, то малополяками чи ще якимись «мало» та «дрібно»
А ми таки народ великий! Ми вічні саме у санскриті!
«очні би шдонести правдиве слово про
витоки українства, про санскрит як найперше українське слово, що сформу-
о вс! інш індоєвропейські! «язики»,
упа ентузіастів -- фФахівцівісториків, українознадців вирішили створити культурно-просвітницьке товариство санскритологів
«Збягель» Назва багатозначна, символічна, бо перекладається зі санскриту як «торжестоо (трумеФ) Сонця»
І9 липня у приміщенні ВУТ «Просвіта» відбулося перше засідання ініціативного комітету зі створення Говариства санскритологів. Своє слово про доцільність започаткування такої культурнопросоітницької організації Висловили науковці Василь Кобилюх зі /ьвова, Микола Шудря, Тамара Усатенко з Києва, журналіст, лпературознавець | автор поетичної збірки «Звягель», голова Житомирської «Просвіти» Анатолій Журавський, відповідальний секретар ЗУТ «Просвіта» Микола Нестерчук
Доводиться сподіватися лише, що ця знайде широкий відгомін | ЯФидтримку серед науковців України | сториків и українознадвців, бізнесменів, які допомогли 6 матеріалізувати правдиве слово про санскрит як давньоукраїнську мову в конкретних друкованих виданнях укласти відповідні словники і монографії "аразі ж дещицю із наукових розвідок стосовно санскриту можна вичитати з подачі пана Василя Кобилюха на сторінках газети «Народний лікар України», в поодиноких публікаціях інших авторів на
-ораю
санскритологій.
шпальтах українських часописів «індо- Європа», «Всесдіт» Санскрит як рідна гавань українця
чекає нових | свіжих вітрильників ентузіастів, як! під синьо-жовтою барвоїо своїх знамен легко долатимуть підводні рифи | бар'єри на шляху до визнання древності нашого Роду, якому нема переводу Бо на сторожі коло нього стоїть Слово Слово, скупане у санскриті
Юрко НАДЗБРУЧАНЕЦЬ
ЗАРЕЄСТРОВАНО КУТин
Міністерство юстиції України зареєструвало всеукраїнську громадську організацію -- Конгрес української інтелігенції (КУН) Основна мета діяльності Куїн -- об'єднання й координація зусиль членів організаці задля консолідації українського народу у процесі розбудови держави на засодах української націобнальної ідеї. Голова КУЇн -- відомий громадський діяч, поет І публіцист Іван
посив маланську мову загольнонаціональною, назвавши її індОнезійсько Ків голпандську, розвиненішу й досить поширену в том чає й Індонезії, як того хотіли колонізатори, а мову мапоайців, які, до речі, становлять лишо близько 596 населення країни. Індонезійська мово
п нозаложній Індонезії дістоОЛО СсТОТус держав- НОЇ | вивбпчоннй В шкоп! Є обов'язковим
Викладання в середній і вищій школі ведеться тільки індонозійською мовою
Як стверджує дослідник, «у становленні індонезійської незалежної держави, у розвитку сучасної індонезійської культури, а також у здійсненні державної політики Республіки Індонезії величезна роль належить індонезійській мові -- бахаса Ііндонесіа». Ця мова об'єднує «численні народи країни і тому є надзвичайно важливим чинником (їхньої політичної, економічної й культурної консолідації»
Індія. Як тільки 15 серпня 194/ року воно стала незалежною, відразу виникла проблема державної (офіційної) мови. | спільною мовою Індійського Союзу було проголошено гінді, хоч позиції колоніальної англійської мови поки що там досить міцні. Це зумовлено зокрема й тим, що Індія об'єднує понад 200 народів і національностей Україна об'єднує лише два народи: український і кримськототарський. Усі інші національності мають свої батьківщини поза межами України, у тому числі й найбільша - російська.
У конституції справді багатонаціональної Росії записано: «Державною мовою Російської Федерації на всій її території є російська мова». У конституції Іспанії, де теж є кілька корінних націй зі своїми мовами, говориться: «Кожний громадянин повинен знати іспанську мову й користуватися нею». Без знання англійської мови людина не може стати громадянином США.
Іноді кажуть, нібито в Швейцарії є кілька
державних мов. Це не зовсім так. Загаль-
ношвейцарської державної мови там нема, а є, так би мовити, кантональні державні мопби, щ( це зумовлено історично, бо Шівейцарія виникло як союз різномовних овбвтономних кантонів. Їз 26 кантонів у Швейцарії 19
німецькомовні, б франкомовні, |
італомовний Реторомоанці не мають власно-
го контону, 0 живуть на території нимецькомовного кантону
Стосунки між цими мовами строго регламентовані Як пише дослідник, «незважаючи на те що німецька мова поширена в більшості кантонів (19 із 26) і нею розмовляє більша частина населення країни (6596), вона виконує максимальні суспільні функції (офіційна адміністративна мова) тільки в межах своїх кантонів, подібно до того як французька й Італійська мови -- кожна на своїй території. | державність кожної мови в межах того чи іншого кантону дотримується неухильно. Так, у кантоні Вале, де проживають поряд із франкомовними | німецькомовні швейцарці, які становлять меншість, і де законом установлено рівноправність мов, германошвейцарцям потрібне знання французької мови, якщо вони хочуть, «щоб їхній голос був почутий у кантональному парламенті».
Україна як держава, на відміну і від Швейцарії, Ї від Росії, і від багатьох інших країн, в історичному часі формувалася й виникла на моноетнічній основі. Українська мово в ній була основною ще за часів Київської Русі. Що ж до російської мови, то вона прийшла в Україну тільки після 1654 року спочатку як союзницька, потім - як окупаційна й нарешті - Як колоніальна. До речі, був такий час, коли окупаційною чи колоніальною мовою в Україні була й польська мова.
Серед аргументів на користь того, що державною в Укроїні повинна бути насамперед російська мова, наводився й наводиться часом і такий: мовляв, російською мовою створено одну з найбільших літератур світу.
Але ж розвиток людство но тій чи іншій культурі чи літературі не зупинився. Він триває и триватиме нескінчемно І українці мають такі сОмі шанси створити своєю мовою не менш багату літературу | хоч воно й так не бідна), розвивати світову ноуку, мати своїх паурестів Нобелівських премій і врештюрешт змусити світ вивчати укроїнську мову, як це зробили французи, німці, англійці. Духовна залежність народу від іншого народу -- така ж протиприродно річ, як і фізичне поневолення,
Підстави вірити в українське відродження дає нам Конституція Укроїни, особливо її десята стаття. Важливо тільки, щоб Конституція була не лише на папері, о й у жити. Адже ненормально, копи державною проголошується одно мова, а державні службовці, армія, виробництво, вищо школо культивують і утверджують іншу, діти не мають книжок укроїнською мовою |вони є написані и перекладені і навіть видані, тільки мізерними тиражами), у кіосках важко знайти журнал чи газету на вибір, подивитися фільм, придбати відеокасету українською мовою.
Мовна проблема - це проблема політична. Влада, яка дбає про розбудову й зміцнення держави, не може бути байдужою до державної мови, до її місця, до її функціонування в суспільстві. Державо будується насамлеред у душах людей. А формує ці душі і шлях до них прокладає мова. Чия влада, того й мова, і чия мова, того й влада, - казали ще стародавні римляни.
Водночас утвердження української мови як державної аж ніяк не може означати ліквідацію чи навіть приниження мов національних меншин. Навпаки, піднесення української мови як державної передбачає паралельний вільний розвиток інших мов в Україні. І це гарантує та сама десята стаття Конституції незалежної України.
/ван ЮЩУК
На чолі громади Київської «Просвіти» під час стотисячної демонстраші 18 березня 1917 року йшли з прапорами двоє людей. Їван Щитковський ніс прапор із портретом Тараса Шевченка, а нашональний пралор ніс п'ятдесятилітній чоловік. Він, мабуть, дуже хвилювався, бо ж уперше йшов київськими вулицями з жовто-блакитним прапором
Ким був він, цей худорлявий добродій із сивиною у волоссі й молодечим запалом в очах? Ті, хто йшов за ним, відповіли б: Володимир Миколайович Леонтович, український письменник і культурно-громадський діяч.
Мабуть, не випадково йому була довірена така почесна місія, бо понад 22 років він був, без сумніву, одним їз найактивніших просвітян. Уже з 1891 р, коли Володимир Миколайович став глаєним (депутатом) Лубенського й губерніального Полтавського земств, він впливав на рішення культурних та освітиїх питань Полтавщини
За його участю була збудована земська школа в селі Оріхівщина (тепер Оріхівка). Він наполягав, аби павчания в українських народних школах велося рідною мовою. Уклав про це докладну записку і подав її на розгляд губерніального земства у Полтаві («К вопросу о составленин учебников для сельских школ», Полтава, 190 р.).
Ше з 90-х років дбав Володимир Леонтович про створення бібліотек для народу. Неодноразово вій звертався з цього приводу до Володимира Павловича Науменка, видатного педагога й директора Київської гімназії, Так, у листі від 14 жовтня 1896 р, він пише: «Вибачте, будь ласка, що так часто набридаю Вам, і, якщо Ваша ласка та якщо можливо, вишліть по одному примірнику книжок до народної бібліотеки села Хильківки».
В шшому листі від 30-го вересня 1896 р. (обидва листи зберігаються в рукописному прідділі Національної бібліотеки їм. В. Вернадського) він знову просить Володимира Науменка надіслати книжки в місто Білоцерківка Хорольського повіту : подає список бажаних книжок. Серед авторів бачимо Кропивницького, Глібова, Кошобинського, РІісчуя- Левицького, Марка Вовчка, Котляревського, Квітку- Основ'яненка, Карпенка- Карого, Старицького, Кониського, ШЩоголіва, Панаса Мирного, Дніпрову Чайку. Їз листа Володимира Леонтовича до Бориса Грінчешка під 28.10.1897 р. довідуємось: «Гозавчора робив вечірні читання селянам. Читав з Ваших видань біографію Стефенсона. Киижка страшенно зацікавила -- от якби таких популярно-наукових більше, селяни їми дужче цікавляться, шіж оповіданнями. "Гакий тепер вже напрям на селі» І Леонтович залучає до цієї справи авторів, сам пише иауково-популярні киижки. Про це знаходимо підтвердження в листах. Так, він писав до Бориса Грінченка в листі від 13021900 5. «Зараз складаю популяріу статто, в якій хочу
Володимир Леонтович (1566-1933)
"о Громадський діяч і письменник. Член Товариства Українських Поступовців, член Центральної Ради, міністр земельних справ за Гетьмана ту,
ВОЛОДИМИР ЛЕОНТОВИЧ: | ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ
помер на еміграції у Празі. Останнє видання в (| ( 31
Києві -- повість «Пани їй люди» (1929 р.) з передмовою Сергія Єфремова. Ім'я ппсьменника 1 відомого просвітянина було затавроване «украшським буржуазним націоналізмом» та | 50 ПМ З Чон о З з геть забуте за радянських часів. Творчість ОЗААВЙ "Зо о | українського патріота, який усе життя надихав- | | ПДМ ЗЛ
ся національною їдеєю, немогла б 'УТИ ДО ВПОДОБИ ЩО Б ЗА В ни
БІЛЬШОВИЗМУ.
народжения Болодимира Леонтовича.
красний рід просвітяй України.
с о ооо БЕ. п
пояснити поселянам, на віщо їм треба звернути увагу, обираючи нові місця. Під цією приключкою хочу розказати дещо про те, які бупають клімати, грунти, які бувають умови життя в різних краях». В іншому листі згадує, що пише брошуру з соціології «Історія розвитку суду».
Дбаючи про те, аби знання доходили до народу, Володимир Леонтович 1898 року засігував разом із Є. Чикаленком, відомим громадським діячем 1 меценатом, Говариство для пауковопопулярних видань. Узагалі, просвітийцька Діяльність посідала чільне місце в длнстуваніі письменника.
У своїх спогадах Олександр Лотоцький, відомий український письменник і громадський діяч, писав, що Володимир Миколайович буп ОДПИМ із пайенергійніших комісіонерів просвітницького Товариства у Києді, що розповсіоджували українські кинжки
На хвилі подій 1905 р. відбулася відміна указів про заборону друкування українською мовою. Ї р останні дії цього року Володимирові Миколай: овичу вдалося після нелегких клопотів здобути дозвіл на першу всеукраїнську газету «Громадська Думка», що вже наступиого року прибрала легендарпу назву «Рада», зваспопииками якої разом їз Леонтопичем були Євген Чикаленко та Василь Симиренко, видатний мепенат української
чні мо но
Сун ні
-'з о - - - Ч .-' я
Але тепер у відроджуваній Українській дер- КУБ УЗ оз жаві їмгя видатного українського письменника |, чі У | Володимира Леоптовича повертається із заб ут- | тя. В дьому році відзначаємо 130-річчя від дня
І ця розповідь хай буде одним із камінчиків, РАВ С - ОбЯКОЮ зом які треба збирати, абп відновити пам'ять про ПОЗА ЗАД со З
чч
Ро б чн оч З з РР о ей зі аби че п'ю А "вача м "м ас УОЗ У СУМ Хм соломка а
з
іа о
о
«б ц п ж че чі че "б айй М вий бю я ди чи ь
культури.
Володимир Миколайович прилучився до складания найбільшого словника україшської мопи (виданий під редакцією Грінченка 1907 р.), зібравши в Лубенському повіті 151 слово та словосполучення.
Під час війни 1914 р. з шішативи Любові Шульгиної та Людмили Черняхівської Старицької були створені шпиталь для українських вояків та притулки для дітей-біженців, де навчали української грамоти, читали українські книжки й усіх предметів навчали українською мовою
23 березня 1917 р. Володимир Миколайопич був обраний заступником голови (головою був Михайло Грушевський) Українського Наукового Товариства і брав участь у розробці ідеї створення Української академії наук.
Отак упродовж багатьох років Володимир Миколайович Леонтович не цурався жодної праці, користувався кожною нагодою, ніколи не шкоду-зав часу для загальної просогтницької спрапи, сподіваючись не на подяку, а на те, аби піднести національну їдею, принести хоч якусь користь споєму пародопі.
От тому й доручили київські проспітяни Володимирові Леоптовичу нести на чолі сроєї громади нашональний прапор.
Олена ЛЕОНТОВИЧ
при ож
УКРА РЕРЖ ЯВА91А УтзТо «ПРИ УЛЬ
оакій
рун осіб ол
зааиннннн ВИННИХ
УРОК ТРЕТІЙ
ЯК НАС ВИЖИВАЛИ
З ВЛАСНОЇ ЗЕМЛІ
Таке питання на кількох сторінках фундаментально висвітлити неможливо Щоби глибше зрозуміти мотиви 1 методи геноциду української нації, які застосовували нашо сусіди, й особливо Російська імперія -- СРСР, треба хоча би прочитати фундаментальні праці академіка С. Рудницького (1877--1937) 1 доктора філософ В. Лизанчука «Навічно кайдани кували» (1995 р), а також інших дослідників І очевидців.
Щоби вижити нас із власної землі, нас ділили не тільки територіально на Україну радянську (свою) 1 на Західну Україну (ворожу). Царі ділили українську націю на «своїх», що прийняли підданство і верховенство Росії 1 Московського патріархату, 1 мазепинців, що хотіли самостійної України. А далі лєнінці почали ділити вже по-своєму. Тих, хто зрікся українства і став на шлях російськоімперського інтернаціоналізму, вважали справжніми лєнінцями. Інші ж, на заході і сході, півночі 1 півдні, що служили своїй землі, нації, мові, культурі, стали ізгоями на своїй Батьківщині -- мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями, а в теперішній Чечні - «бандформированиями». -
Усе це комуністичною 1 царською пропагандою культивувалося для того, щоб українці боролися між собою, знищували самі себе, ане з своїми справжніми гнобителями. Ця практика реанімується знову лєнінцями-інтернаціоналістами. Як із фіговим листком, вони носяться з ідеєю захисту прав «русскоязьгчного населения», яке в Україні ніхто не утискає. Робиться це для того, щоби під галас обікрасти й українця, і росіянина, щоби прийти до влади, реанімувати режим, який знищив щонайменше 30 млн
українців. Хочуть відновити СРСР, фактично розгортають діяльність проти українського народу 1 держави України.
Уже від самого 1917 року для лєнінців рівність націй була ширмою, за якою стояло прагнення керувати економікою «національних окраїн» із російського імперського центру. Тому вже з 1917 року більшовики з Петрограда 1 Москви відряджали в Україну десятки тисяч партійних функціонерів, воєначальників, партійних керівників, урядовців, комісарів, чекістів. Всі вони вкублювалися у Києві, обласних, окружних та районних центрах, утворювали політичний 1 економічний генералітет.
Згідно з переписом населення, у 1926 році в Україні мешкало 23,6 млн. українців (8095), 2.7 мли. росіян (9,290), 1,6 млн. євреїв (5,49). А тепер подиві , як формувалася влада. У 1929 році у складі голів та членів сільвиконкомів українці становили 8895; 496 були росіянами, 1,296 -- євреї, 4,790 німці і поляки. У складі міськвиконкомів працювало 22, 390 росіян, 20,19, євреїв, 51,69 українців. У республіканському апараті працювало вже близько 649) неукраїнців, а в обласному державному апараті неукраїнців було 739! Отож українці, що жили головним чином у селах, годували 1 одягали неукраїнську чиновницьку рать.
Національні меншини, в основному росіяни 1 євреї, становили в Україні 2090, а в навчальному 1927--28 році у вузах України навчалося 51,290 студентів неукраїнців та 44,49 аспірантів неукраїнців. Перевага національних мен" шин у культурно-просвітницькй справі над українською нацією підтверджується і тим, що в цей час республіканські видавництва витускали для нас 4590 усієї книжкової продукції, в основному ростйськомовної.
Навіть голодомор в Україні був використаний не тільки для здолания опору українського селянства колективізації, але й для витіснення українця з української землі, про що свідчать багато архівних докумеїттів, один із них, дуже красномовими, наводимо нижче:
Їй
іно
29 декабря 1933 года
Срочно. Секретно. Нач. ГУЛАГ ОГПУ
тов. Берматну ВПК при СИК СССР при сем претро-
ПА п и
вождаєт отерсводку М» 35 о переселетий на Украйту по состоянию на 28 декабря с.г. Одновременно ВПК при СНК СССР сообщаєт, что преподантькшйи пла переселемия вьтолнен на 104,79о. Всего переселено 21 856 колтозньмг гозяйстів, 117149 человек, 14 879 лошадей, 21898 коров и 38 705 галов разтого скота (в числе последних входят телки, свиньи и овцьі) Приложенис по текстпу
Зам. председателя ВПК при СНК СССР Рудь
(Приложение) Секретио. (Див табл. -- Прим. ред.)
Цей документіз партіино-кагебістських архівів свідчить Про спланованість комуністичною верхівкою голодомору в Україні. Ще не вивівся трупний запах в українських хатах, як Москва організувала масові переселення російських 1 білоруських колгоспників на українську землю. Невідомо поки що, наскільки верхівка КПРС виконала план по знищенню українських селян, але плани по переселенню росіян в Україну перевиконувалися, що наочно видно з наведеної довідки. Все, що заподіяла верхівка комуністичної партії проти українського народу, повинен знати кожен українець 1 кожен росіянин тому, щоби таке жахливе варварство не могло повторитися, щоби
ПРОДОВЖЕННЯ, ПОЧ. Ч. 6 |
відносини будувалися на хороших сусідських засадах. ,
Кандидат історичних наук В. Марочкін, шукаючи матеріали про визвольну діяльність ОУН-УПА в Центральному архіві громадських організацій (колишній архівінституту марксизму-ле нінізму при ЦК КПУ), знайшов документ, який також має знати кожен українець, документ, який красномовно висвітлює суть московського імперіалізму, приховані мрії ЦЕ КПРС, що прикривались словоблудством про рівність націй в СРСР, про братерські відносини між націями.
«Совершетто секретно»
ПРИКАЗ М» 007822 июня 1944 г. г. Москва
ПО НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗАССР И НА- РОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ОБОРОНЬЇ СОЮЗА ССР.
Содержаниг: О ликвидации саботажа на Украйне ио контроле над командирамийцкрасноармейцами, мобилизованньмми из освобожденньх областей Украйн»юі...
.ПРИКАЗЬТІВАЮ:
І Вьшлать в отдельнье края Союза ССР всех украийнцев, проживавших под властьтю немецкит оккутантіов
2 Ввіселенис производить:
а) в первую очередь украйнцев, кото-
я
на 28 декабря 1933 г. Область Область отправления прибьітия Горьковская ПОдесская Ивановская Донецкая БССР Одесская пПчОо Харьковская Западная Днепропетровск
аслитто З они БАНЬ оно ній ан НОВ ЕЕ БР линии
рье работали м служили У немцев;
б) во вторую очередь ФоВЛОТ остальньсс украйнцев; котор нє ЗНакС тес жизнь во время немецкой октутиа За
в) вьіселениє начать после інв будет собрам урожай и сдатгосусар
для нужд Красной Армийц | Як г) вьіселенис производить То,
ше Р ьночью ивнезатто, «иттобьтї не датьскрьйт
» 20 ся другим й не дать знать о семьи, которьте находятся в ГР
Армий |
є Я 3 Надкрасноармей цамий кома нОкед ми из оккупироватнья облас
установить следующиий контроль ал а) завести в особьм отдела стеци
нь дела на каждого; Ме б) все письма проверять не через ц зуру, а через особьшй отдел; в) прикрєтит»ь одного секреттого со трудника на 5 чоловек КОМА ндиров и красноармейцев: он 4. Для борьбьг с ант шсоветскими бат дами перебросить 12 и 25 карательноіє
дивизии НКВД. Приказ обьявить до командира полка
включительно. Народнький комиссар Внутренних Дел
Союза ССР БЕРИЯ У Зам. народного комиссара Обороноьі
Союза ССР ЖУКОВ Верно: начальник 4 отделения, полков-
ник ФЕДОРОВ (ЦДАГОУ, ф. 1, от.70, стр. 997, ар. 91).
Ніякого саботажу небуло. Відразу після звільнення території тих, що були старш, мобілізовували в діючу армію і необізнаних кидали на передову, а 14--15-літніх хлопців забирали від батьків на відбудову шахт Донбасу. Ці перші там гинули або вертались каліками.
Згідно з наказом, виселенню підлягали всі українці, в тому числі 1 сестри, брати і батьки тих, що гинули на фронтах у боротьбі з нацизмом. Досвід виселення був великий -- відвиселення селян, що не хотли йти в колгоспи, від виселення окремих «ворогів народу» аж до виселення в Сибір цілих народів: кримських татарів, інгушів, німців, вірменів та інших, яких більша частина загинула по дорозі від хвороб, холоду 1 голоду.
Цього хижацького варварства не сталося не тому, що не вистачало вагонів (як пояснював на ХХ з'їзді комуністів М Хрущов), а тому, що комуністична кліка злякалася всеукратнського повстання. Це був не 1933 р., коли комісари демонстрували свою силу над беззбройними селянами України. У Західній Україні діяли загартовані в боях проти німців 1
більшовиків десятки тисяч вояків
-- нний
пск дню о тан син
0
ьо
Сводная ведомость об отправлениий зшелонов с переселенцами на Украийну по СОС бяниЮ
Количество
К-во К-во хозяйств лошадей коров 2120 1348 2062 9527 1619 3498 4630 3864 2295 4800 2329 3472 6679 9719 7521
оці гою рун тних ан ПЕ Р о РИ по п
--
Української Повстанської Армії УПА цю армію підтримував народ, а тому у
міг протягом 10 років здолати ні До ані московські сатралпи, дивізії НКВД То, саме бандерівцям усі українці, що комуністи і соціалісти, повинні дякуват що не загинули по дорозі до Сибіру або
сибірських болотах
Незважаючи на те, що цей хижацу план виселення українців із рідної зай не вдався, виселення все-таки продо валось, але підлішими, більш піде ; методами, непомітними для широкого за. галу. Згадаймо відправк новобранців-Українців подалі за цей України, примусовий розподілспе після закінчення технікуму чи інституту оргнабори на будови комунізму аж до Тихого океану, щоби забули рідну м звичаї, культуру 1 те, що вони українці Таким же чином надсилали в Україну росіян, а крім того, селили відставників
Унастдок цього за межами України на теренах колишнього Союзу проживає понад 15 млн українців. КПРС за Т0 років панування в Україні досягла значно більших успіхів у нищенні українців, аніж царі за 300-річне панування.
За період між переписами населення 1926 111989 рр. українців в Україні поменшало з 809 до 72,79, а росіян збільшилося з 9,2 до 22,190, з це незважаючи на те, що за цей період кількість українців збільшилася за рахунок західних етнічних репіонів України. Хоч 1 з цих районів було вислано не менше 2 млн. осіб. Про це свідчить лист міністра МІБ України Н
Ковальчука Д. Коротченку від 16.09.1915)
року, в якому стверджується, що за останні 1,5 року з Західних областей виселено
до Сибіру 130 тис. чоловік (в - у
сім" селян)
За даними перепису 1989 року, найбільше українців проживало в найважчих кліматичних умовах Російської імперії: у Магадані -- 15,490, на Чукотці - 16,8,у Ханти-Мансійському окрузі -- 11,6, у Ком -- 8.3, наКамчатці -- 9.1. на Сахаліні - б,5, у Тюмені - 8,4, у Якутії -- 7, у Приморі- 8.39, Ці цифри, звичайно, не відображають реальної демогра фічної картини тому, що багато українців записані росіянами. Немає також даних про українців на їх корінних територіях, що сьогодні відтіишли до Курської, Білгородської, Воронезької (Слобожанщина) областей, Краснодарського та Ставропільського країв (Кубань, вона ж Малиновий край).
На конкурсі «Пєсня-95» Е П'єха - Почесний громадянин Росії -- співала «Россию никому не отдам, ни врагам, НИ друзьям!» Як вірно. Україна також дорога українцям, а комунофашисти їі відібрали від мільйонів українців, українських книг, українського театру
української школи, українських звичаїв" |
українського клімату, до якого українець був пристосований протягом тисячоліть (в Україні росіянин усе це має; має ! повагу в українця більшу, НІЖ У Росії). Згідно з даними російської преси; З колишніх республік СРСР повернулося 8 Росію понад 2 млн.осіб. Батьківщина вста" новила квоту на в'їзд «земляків», відмовляє їм 1 в наданні російського громадянства (його отримали всього понад 990 біженців); забороняє селитися прибулим навіть У безлюдному Нечорнозем'ї, хоча та 39 останні 25 років кількість населення СКО" ротилася з 1 млн. 240 тис ДО 500 п чоловік Звідси випливає, що Росії потріб
росіяни за меясами своєї держави; щоб У
- їх
майбутньому використати хо Ро
імперських планах, а не для того, Щ нта ж
росіяни будували своє особисте Так що добре думаймої українці і рос й що живуть в Україні, не даймо себе 9 жо рити. Краще жити дружно ! буду" нашу спіЛЬНУ Батьківщину- Україну
ДИР
зн" ції -Уб - зааннннанитияніййй 8
ані 0 -- дос се
К-во бо
вьтолненийя зшелонов плана | 35 106 44 104 51 103 80 106,6 | 109 102,7
Др и ні
та ще позбавили
бю
рин ІНД АТ
- они о ні че
зані сін й РІВ РАНОЮ - - я
пр і
, Вели академпі рою Хар Розстри листопа зверхнії одностр: ВИСЛІВ д поступу мову, в: серед ч йняв. Й нещасн сліпий звиток : може ві У та землі, к його рі, народ ІстоїЇ нація в будемо але укіІ націон:
забле ЯКІ ВСІ. шити україн
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
ни
(лово ПРОСВІТУ
МКР,А991.4 - РЕРЖ АВ,А91 41091 АЛЬФА
УРОК ЧЕТВЕРТИЙ ЧОМУ НАРОД ПОВИНЕН БЕРЕГТИ СВОЮ МОВУ?
" Великий український народознавець академік С. Л. Рудницький (зав. кафедрою Харківського геодезичного інституту Розстріляний комуністами-сталінцями З листопада 1937 року) писав: «Мова -- це зверхній знак народності, наче вояцький однострій. А рівночасно -- це найгарніший вислів духу й одинока підойма духовного поступу. Коли відберемо народові його мову, він житиме лиш як расова група серед чужого народу, якого мову перейняв. А поки перейме, -- буде такий нещасний нарід тинятись по світу як сліпий прошарок, для якого всякий розвиток замкнений, якого життя-буття не може вийти зі злиднів».
У такому положенні, на своїй власній землі, коли у народу видирають і нищать його рідну мову, опинився український народ,
Історично склалося, що 50-мільйонна нація втратила свою державність. Тут не будемо з'ясовувати, хто у цьому винен, але українська мова як основний чинник національної гідності зазнавала всілякого ення протягом багатьох століть, в
-о з боку Польщі 1 Московщини,
які всілякими способами старалися знищити українство їі перетворити український народ на рабів на своїй історичні землі. Імперіалісти з Росії дооре розуміли і тепер розуміють, що, руйнуючи українську мову, вони руйнують національні гордість, честь українця, перетворюють його в глину, з якої можна злитити зрадника, ката, убивцю своїх же громадян; "гарматне "м'ясо задля відстоювання імперських інтересів, у вола, який буде тнути спину і віддавати своє життя для задоволення імперіалістів Уже після підписання угади з Московією, тобто після прийняття «протекції» московського царя, починається гноблення української мови. В 1686 році Київська митрополія підпорядковується
Московському патріархатові 1 перестакниги
грютьдрукуватися церковні Фаусраїнською мовою. У 1720 р. Петро І
видає Указ про заборону києво-печерській та чернігівській друкарням друкувати книги українською мовою. У 1763 році указом Катерини П забороняється викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії, а в 1811 році цей навчальний заклад закривається. У 1862 році примусово закриваються недільні школи, що організовувались українською інтелігенцією. У 1863 році антиукраїнська реакція завершилась таємним циркуляром міністра внутрішніх справ Валуєва, в якому всім державним структурам наказувалося душити все українське, доводити, «что никакого особенного малороссийского язьгка не бьгло, нет и не может бьть..». У 1876 році Емським Указом Алєксандра П забороняється повністю видання книжок українською мовою, а указом Алєксандра ПІ в 1888 році забороняється вживання української мови в офщійних установах і хрещення українськими іменами. У 1896 році забороняються українські книги для дітей ахотябьг по существу содержания и представлялись благонамеренньтми». У 1910 році уряд Столипіна зарахував український народ до «іновєрцєв» і заборонив будь-які українські організації. Столипін вважав, що покликом Російської держави є боротьба проти відродження України. У 1924 році польський уряд прийняв постанову, що забороняла користування українською мовою в державних установах, почалась
полонізація українських шкіл. У зв'язку з викладеними докумен-
о б о г-ГГг-ГГГГоі---
тальними даними постає запитання: на що царям і їх опричникам було видавати стільки указів про заборону українських книжок, аабороняти українську мову в навчальних закладах, театрах, церктпих, пе дозволяти користуватися неїо в державних установах на своїй українській аемлі, лкщо «никакого малороссийского язьша не бьшло»? Брешуть супостати, ім потрібно було перетворити якомога швидше українців у рабів на їхній історичній землі, а мова це робити заважала.
Про ганебність російської політики стосовно до інших народів писали дипломати, вчені, публіцисти багатьох країн світу.
Посол, професор Копенгагенського університету Н. Ц. Фредеріксен писав: «Заборона української мови і літератури в Росії це варварство, це ганьба! Така політика нерозумна. Вона мусить витворювати зростаюче невдоволення 1 неминуче відвертати народ від великоросів».
Французький публіцист, що був два рази міністром, І. Гійо: «Перш усього треба зазначити одно: це ясно, що культура українців була багато вища, як культура москалів. Москальська сила не
чн ік чего но ба пл ьо ля ль й - ' - "кій, й і - 3 Р й Р - ЧУ Р ь Р й . Р, - - ч Р и". М аби б ба чн Ри то », /'. ЧИЙ ' іа - : ч, РефАЧ й й й " - і ї '
зи,
а
оч тя ій РИ
й ч
г п Р т ой Чи й ль кн и Р У а "ч РО -
зн; ії
р ри до ч
Р "/ змій чий -
представляє собою ніяк цивілізованого елементу. Вона здавлює й абсорбує народи, а то українців здавна...»
Літератор, соціолог Ф. Опергаймер: «В Росії привалюються народності до землі, викорінюється кожну неросійську мову і кожну окремішність, бажаючи утворити одноцільну державу, один народ, одну мову, з одним самодержавцем і папою водній особі. А великанська держава замінилась тим часом у гниле багно, в якому не може рости 1 розвиватися ніяка ростина культури чи людське щастя.
Нарід, що бореться за свою мову і окремішність, бореться в купі з тим за культуру 1 щастя цілого людства. Тому нехай Вам, Українці, світить в Вашій боротьбі зоря щастя!»
Виходить, чужі люди розуміють значення української мови для України, для добробуту наших дітей і нащадків. Тоді питається, хто ж ці громадяни України, які стараються знищити українську мову, а знею і щастя дітей і нащадків громадян, що живуть в Україні?!
Шсля декількох років відлиги, за які почало відроджуватись українство, починається знову його нищення. 1933 рік. Телеграма Сталіна про припинення «українізації». На Кубані протягом 3-х днів кінця грудня 1933 року заборонена українська мова в школах, на радіо, в газетах. І не стало в цьому краї українців. За переписом населення 1926 року на Кубані проживало українців 61,595, а за переписом населення 1939 року їх стало всього 491!
У 1958 році Пленум ЦК КПРС ухвалив постанову про перехід українських шкіл на викладання російською мовою. 17.04 1959
" У РОЇ ; . 5 -ав - и я" я ч.ч - й г . з й А кю чк й я, з ч - КС Я ой РРРУЧН АіАА ЧДАь - У . Ч , " з "кч й "| Точ з - Чі бі п - Р Ж б чі - кі - тот я і г ' ор - У - і що зи 51) оч че З ще ко і ї.. - У ті з ЧУ ї б ч ч - ч ' б ї . - "Ж " і с ч/б - чи ч ш ї ле рчи Ж п и щі я іч ій й -'б "я чин г. | Ф , 4 б би Р і бін зд і ар рачнич і "і ч . - я т ві я | Мч й, - ярів Чи п й - п, Р шт б М ." кю і. цю ко б ен ж що - і 4 і ж ч г чі - Е Гм и чо ер кру "й - у Ж, й
то Р род пн А
о Фк | . КОЮ
року Верховна Рада УРСР прийняла відповідну постанову. 1964 рік -- умисний гиадпал Державної публічної бібліотеки АП УРСР. 1975 рис -- поновлення цензурування «Кобзаря» Т. Шевченка. 1983 рік -- Постанова ЦК КІІРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи щодо покращення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших закладах союзних республік», за якою вчителю російської мови в сільській місцевості підвищувалась зарплата на 1590 і забезпечувався поділ класу на групи. Тобто нищилась українська мова на українській землі грошима, заробленими українцем, 1 все робилось комуністами за сценарієм, описаним соціологом Ф. Опергаймером. Причому з яким фарисейським лицемірством! Щоби його усвідомити, досить прочитати «Додаток до пункту 3, прот. 2 Мо 85. Цілком таємно. Заходи по організації виконання Постанови ЦК КПРС від 31 серпня 1978 року «Про подальше вдосконалення і викладання російської мови в союзних республіках». Задумаймося, якщо КПРС--КПУ видає постанову в інтересах народів союзних республік, то чому вона є цілком таємною від цих народів?! Або ще «Додаток до
і з - ч В Й ; у
пункту 1-г, прот. П Мо 70. Не для преси. «Постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 10 червня 1983 року відносно виконання Постанови ЦК КПРС від 26 травня 1983 року.» І знову, якщо для народу, то чому не для преси?. Мова нищилась 1 шляхом висилання українців за межі України, тобто велося нищення носив української мови і фізично, і морально.
Сьогодні прибулі таким же чином в Україну росіяни, фактично ті, що хочуть відновити російську імперію на теренах України, вимагають друтої державної мови, щоби продовжити нищення української мови, не давати їй розвиватися 1 цвісти, мотивуючи це тим, що, наприклад, у Канаді існує дві державних мови -- англійська і французька. Тільки забувають додати, що на державній посаді кожен повинен досконало знати обидві мови, щоби не було приниження гідності кожної нації. І, головне, забувають, що англійці і фра нцузи прибули в Канаду як рівні, на неосвоєну землю. Росіяни ж прибули на українську землю, в Україну, а тому повинні поважати мову землі, на якій сьогодні живуть.
Відомий письменник Ізраїль Клейнер сказав: «Кожна людина, хоч би де вона жила, мусить виявляти найглибаиту повагу до культури, мови, інтересів того народу, серед якого вона живе. Це елементарна вимога моралі, етики.. Неможливо підтримувати власну національно-культурну гідність, не поважаючи такої гідності в інших», Але чомусь наш «старший брат» не хоче вивчати українську мову, хоча саме українці навчили росіян (москвинів) і писати, і читати. Згадаймо переведення викладацького складу Києво-Могилянсь-
чн ПП З нн п
кої Академії з Києва до Москви.
Зневага до української мови -- то зневага до україншв. Якщо це не так, то хіба може існувати проблема мови для слов'янських націй? Певен, шо кожний розумиий і доброзичливий слов'янин може вивчити будь-яку зі слов'янських мов за 3--4 місяці, а тим більше росіянин -- українську мову, якщо він бажає миру і алагоди на українській землі. Тільки дурень або ледар може не бажати знати ще одну мову і не здатен вивчити мову землі, на якій живе десятки років. Буваючи в академмістечку Сибірського відділення АН СРСР, колись почув фразу, яка закарбувалася в пам'яті: «Если профессор не может на протяженим 3 лет освомйть иностранньгй язьк, то профессор ли он!»
Подивіться на молодих людей, що іадять
потрібно пам'ятати, що зневага до мови веде до ворожнечі, до біди, до самознищення слов'янських народів. В Угорщині, Чехії, Словаччині, Прибалтійських республіках почали ненавидіти росіян, вважаючи їх окупантами і варварами, що не здатні упродовж десятка років опанувати мову землі, на якій живуть. Сьогодні у слов'янській Польщі ніхто не йде вчитися на російську філологію і теологію. Сьогодні й лівий Президент Польші хоче швидше вступити в НАТО. Задумаймося, розтопче повагу до себе українця? Зброєю, кулаком 1 матюком у сьогоднішньому Тут до місця слід навести слова Р. Гамзанащо мені сьогодні жить.» Колись вони сприймались як красива фраза. Сьогодні чеченці з ними відстоюють свободу, хочуть жити на своїй землі зі своєю мовою ї звичаями, без імперських наставників і зас
Дуже прикро, що і сучасна Росія не
поважає українців, які живуть на 11 теренах. Не створила жодної української школи, хоч українці своєю працею на російській землі роблять відповідний внесок до бюджету Російської незалежної держави. Така ж ситуація в Криму -- на 700 тисяч українців лише 1 українська школа. Не краща ситуація й у східних областях. А нечесні люди кричать, що провадиться українізація кримчан. Брехня ніколи не робила краще. А тому слід виконувати Конституцію України і не сіяти ненависть між українцем і росіянином на мовному грунті. Росія вже має понад 2 млн. біженців із колишніх республік. Комусь дуже хочеться, щоб їх було більше -- на злиднях 1 крові хочуть побільше нахапати грошей.
Українська мова багата Тільки одне слово «говорити» має понад 40 синонімів. За класифікацією ЮНЕСКО українська мова за влучністю передачі образу, дії, мелодійністю посідає 3 місце в світі після французької та іранської. Тому пишаймося своєю українською мовою. Бережімо, не даваймо її нікому принижувати. Українська мова -- це невід'ємна частина української нації. Тут, до речі, слід підкреслити, що націоналізм, позбавлений шовінізму, расизму, нацизму (національної винятковості), є нищо інше як патріотизм -- природний стан для кожної нормальної людини. Хіба можна уявити собі Ніну Матвієнко чи Анатолія Литвинова без української мови? Тому громадяни України повинні дотримуватися Конституції. Держава Україна гарантує вільне вивчення мов і культур усіх етноменшин, які живуть у державі Україна.
(Далі буде)
Юрій ЖУК,
заслужемнії діяч мауки / техміки України,
доктор технічних наук, професор, м. Полтава
п
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
ї
ажиноннннннй бін ЗБОРУ
чм СЯ Я ПРОСУПОРУ омиля
сні
р
Слово ПРОСВІТИ
Ідеться, ймовірно, од лукавого, що живемо учас бездуховности. Ця сентенція служить хіба ширмою для слабкодухости бездуховних. А особистість од Бога й у най-несприятливши для суспільства часи здатна навіть серед хаосу й марноти довкілля викресати Іскру Божу й обігріти нею світ.
Ото ж бо й воно, що «Не треба думати мізерно. Безсмертя є ще дежне-де». Не хлібом же єдиним живе людина. Тим паче коли над п Вітчизною сходить СОНЦЕ НОВОГО ЗАВІТУ.
Людмила Семикіна - саме із людей вищих вимірів. Іколи, заземними мірками, назвемо її за фахом художником-дизайнером одягу, то визнаємо, що до Говерли духа нам ще ой як далеко: для когось 1 Сонце -- всього-на-всього буденне у своєму повторі світило...
На щастя, не всі ще розучилися дивуватися красі. Свідченням тому -- Зздвиг народу у Центрі «Український дім» у передвечір'ї свята Маковія: Богиня Шляхетности, зависловом Івана СВІТЛИЧНОГО, Людмила Семикіна відкрила для небайдужих до верховин мистецтва свій Дивосвіт.
«У цих строях кожний українець зможе почуватися шляхтичем, -- ОЦінив її витвори на урочистостях з нагоди відкриття виставки «Високий Замок» сподвижник по духу художник Опанас Заливаха. -- У них ми виростаємо зі спецівок у сутність духу».
-- Ці скарби - нетлінні. «Міль» ніколи їх не зрозуміє, - висловив своє захоплення побаченим дивом рукотворним Голова Всеукраїнської «Просвіти» Павло Мовчан. Нашому читачеві цікаво буде знати, що саме Товариство «Просвіта» виступило одним із співорганізаторів виставки. У цьому ж ряді - Міністерство культури 1 мистецтв України, Міжнародна організація «Жіноча громада», культурний центр «Світ - Л». Генеральний спонсор -- «Кредитімпекс Банк». Продюсери -- відомі мистецтвознавці Тамара Лі та організатор багатьох виставок Ольга Холодова.
До слова сказати, що на відкритті виставки були присутніми відомі політики головного ряду, бізнесмени, знамениті діячі культури і дипломати, зокрема Й Посол Російської Федерації в Україні Юрій Дубінін.
Засловами самого Майстра, вона представила в цьому залі лише маленький епізод своїх робіт із 12 папок, які чекають на життя. «Мої костюми -- це не лише діалог із минулим, із проминулою красою, але й обов'язок перед часом -- нагадати продух предків, що живев нас». За це «нагадування про дух предків» Ліодмилу Семикіну двічі виключали Зі Спілки художників України. 1964 року у співавторстві з Аллого Горською, Галиною Зубченко, Галиною Севрук 1 Опанасом Заливахою створювала вітражу Київському університеті до 150-річчя
ЛЮОМНАЙ | СЕМИКІНОЇ
від дня народження Великого Кобзаря Компартина цензура винесла СВІЙ ЗДУ манний» вирок: знищити «адейно-порочний твір, який дає викривлений образ Т. Г. Шевченка». Але знову ж, як мовила геніальна українка Ліна
Мостенко, «Що доля нелегка; з в ЦІ користь 1 СВОЯ Є Блаженний сон дупи невтомна
мистецтву не сприяє». И трудівниця на Ниві Краси не впадає в дрімоту образ - адерзає; творить 13 сіро! солдатської тканини комуністичної епохи своїх жар-птиць. Народжуються сери строїв під красномовними назвами «Скіфський степ», «Поліська легенда», «Княжа доба», «Ретро», «Модерн»...
Диктатори приходять і відходять, а краса залишається, рятує свії. І Ліодмила Семикіна-- творецьцієї краси- - ставить завданням завтрашнього дня пошук нових п граней. А чому ж вона долучилася самедомистецтва костюма? Ось відповідь мисткині: «По-перше, -- наснаженість поезією 60-х. Лицарством і героїкою вона гідна вбратись у нові шати. Парнас часу надихав і народжував образи. Було бажання поєднати зміст і форму, зняти невідповідний сірий одяг. Подумки народжувалася нова пластика. Я не мусила вигадувати ідеал. Він був навіч. Ось наша еліта, наша аристократія духу - ще не взаконені лицарі відваги, академіки гідності епохи. До епохи й герой, до епохи й негідник. Убивство Алли Горської -- посмішка ката, плата за духовні й моральні цінності. Відплатити - за кривду, заобразу, за брехню. Винагородити 1 захистити. Це був мій виклик. І це стало другою причиною виникнення Ккостюма».
Свій виклик епосі облуди й брехні зробив і сам час: кануть у небуття сірі
анкаведистські шинелі. Душа б Украши одягається у нові, привабливі освіту шати, 7 СТро! Людмили Са Аля У них, за висловом Георгія Якут в на «концентрація нашої духовності» духовність хочуть збагнути наразі Чей Антлія, запрошулочи на майбутнє б
тавку до себе. «Виставка матиме У с.
С У УОСКЕІЯ; - упевнений пан па Ддубити.
Цю
Може, й там нарешті зне лише те, що ми «дети одной цив ции», але й що можемо розмовляти й «первопрестольною» як рівні з рівними» своїх оригінальних строях, створенуу українськими аристократами духу. й себе удома збагнемо-таки колись з «талант потрібен нам як державні ЦІННІСТЬ».
«Я хотіла Вас возвеличити», -- призна. лася іменинниця того дня своїм численним гостям. 1 їй це, без тіні сумніву, удалося Тож на сторожі українства відтепер сто. ятимуть поруч не лише Слово Шевченка але й Високий Замок Людмили Семикіної
-- строї для української душі.
Юрко НАДЗБРУЧАНЕЦЬ
Цілком природно, що во єтнічні групи в
Канад! приречені но асиміляцію, но повне занглійщення. Колись це робилося так, що по школах вимагали від учнів говорити лише англійською мовою. За якусь там укроїнську фразу суворі вчительки навіть карали українських дітей. А дорослі, перебуваючи в океані чужої мови, під час праці переходили до неї безповобоотно. Але не всі! Укроїнські поселенці,
оселившись на преріях комлактно, побудувавши свої церкви, клюби то «рідні школи», намагались акнайбільше зберегти і мову, ! народні звичаї та обряди. Після другої світової війни новий приплив, переважно свідомих україншв, посилив це загальне явище
Оскільки Канспа - демократична країно,
політичні партії часто ведуть пропаганду за обиранна своїх послів до уряду А щоб здобути гопоси у виборах, змушені залицятися також до етнічних груп, кількість яких постійно зростає
Найдіяльніші укроїнці також ставали парпамен
гаристами й т п. Наприклад, Михайла Лучковича обрали послом до федерального уряду в Оттаві! ще 1926 р Посадниками міст були обрані Вільям Василь) Гавреляк Лаврентій Дикур в Едмонтомі, Степан Дзюбо у Вінніпезі, сенатором - ДР Повло Юзик від Манітоби. Прем'єром провінції Соскочевану вже вдруте обрано Роя Романова
Донедавна губернатором Канади, в мені коропеви Єлизавети, був Рамон Гнатишин, Сим сематора Гнатишина. Згадано пише кількох для прикладу. Взагалі кажучи, українці виявили змом му активність у політичному житті Коноди ДАРИ, етнічні групи їм, здоється, но дорівнпоють
Не випадково, що но такому ТЛ! канадським
уряд був змушений прихильно стовитися Ло
етнічних груп, які вносили СВІЙ різноманітний вклад у розбудову країни. Сенатор ГП КОзик підрахував, що «українці розорали цілини більше (приблизно десять мільйонів акрів) протягом 70- ти років, ніж десять разів численніші канадські французи в Квебеку (понод п'ять мільйонів акрів) за 300 років» (Бог а Веїег Сапода - За кращу Конаду, Торонто, 1973, стор. 50).
Похвалу но адресу етників ще раніше висловив тодішній прем'єр-міністер Джан Діфенбейкер (родом із Саскачевану, виростав серед наших поселенців, розумів укроїнську мову); «Канадо - не перетоплюючий казан... Це родніше квітник, у який пересаджено найвитриволіші то найяскравіші квіти з багатьох країн - І кожно квітка в новому оточенні зберігає свої найкращі якості, зо які її любили та хвалили в її рідній країні» (сказане 1961 р)
Завдяки такій заябі, стався важливий зворот у політиці Канади Українські поселенці максимально використали цю нагоду Уже на початку 60-х років посипалися т зв «бріфи» (письмові внесення) до федерольного уряду, складені вперше в Ед: монтоні Ініціятиву
проявляли колишній посол Михайло Лучкович, др Манолій Лупул, професор Альбертського університету, Опісля директор Канадського інсти: гуту українських студій |до речі, фінансованого провінційним урядом), одвокат Петро Саваримі, опісля президент Консервативної партії Альбер ги, якийсь чос канцлер Альбортського університету, інші правники, вчителі Діяльну участь брали також священики українських церков УС ОДНОСТОМ! іо ВимлОгОЛИ фінансопої допомоги під уряду для піДТримки ук роїнської мови в школах, укроїнських хорів, драматичних 1 танцю зальних гуртків, створеніня й видавання підручникій та імйших книжок укроїнською мовою, заснупан ня українських музеїв ї т п
Значною підтримкою для згадоних вимог стапа першо конференція канадських слов ям проведено у Бенфі 1965 р Її привітав тодішній
нанні -
РР ПЕР РО а ли 9 то Пт о то
прем'єр-міністр Лестер Пірсон, який того ж року, з іншої нагоди запропонував нове політичне кредо: «Канада - це багаторасове суспільство третина нашого населення англосакського походження, третино - французького Іі третина - нефранцузи й неанглійці. У такій ситуації ми не можемо домагатися, щоб англійськомовно група виглядала як свого роду понівно росо» (М/еекепа Мааалте, З квітня 1965 р)
Ці слова були ніби відповіддю зі столиці Канади на домогоння етнічних груп. Одночасно замість офіційної двокультурности, основаної но двох офіційних мовах Канади - англійської то французької -- виникло поняття «багатокультурність» Адже п кроїні ІСНУЄ богото принесених культур, які потребують підтримки в їхньому розвитку Показово, що конференція, скликано 1970 р. в Торонті з участю федерапь:
ші нОГО уряду, проишла під У | вирозним гослом Соп- - з 000: Миксийиго ну |Канодо - богатокупь і турної). Так ініціятиво українців Альберти підхоплена етнічними
ІНнІШІИМмИ групами по всій Канаді, набуло до- Кк Т р и н м багатокультурнос ти
рятІвного коло для пото поОюЮчих У процесі
ОСИМІЛЯЦІЇ 1988 року федеральний уряд офіційно при
мняв зоконопроєскт про баготокультурність
відомий як ВІЇ С-93, за обов'язковий закон. З цієї нагоди відомий український діяч Василь Верига уазначий, що це «перший державний акт бого токультурности в цілому світі» |Укроїнський голос 12 вересня 1988 р.) Хоча й невеликою, українці з Каноді протягом яких 25 років користувалися фінанс овою ПІДТРИМКОЮ ЯК Ффедорольної - ок І провінційного урядіо для різних оспітніх | культур них проєктів. Яких 15 років існують даомоані (онгпійсько-укроїнські) школи, уряд фінансує при» готування 4 ПидоОВвоОння підручників та читанок з української мови, яку викладають також щонайменше в 10 університетах Канади, Хочо й че
часто, ої ок 2, Овтори все ж таки дістають субсидії но
ВидоОніня СОСОІіх творів У провінціях до живуть
р. Б
українці, діють різні ансамблі Едмонтонський хор «Дніпро» користується популярністю не Заході Канади, не раз виступав уже - ПІД ПРОВОДОМ
диригента Володимира Колеснико - в КІЛЬКОХ - С пе
3і її (
1нак
ДІД"
містах Укроїни, з великим успіхом А понаніній 9 НОЗІ чий ансамбль «Шумка» здобув світове визнамия са Осередки укроїнської купьтури діють В Едмом лив: ТОНІ Сас КОТУНІ, Вінніпез! и Торомті Відкрито музеї укроїнської культури в Саскатуні, Торонті - а Вінніпезі, ічших міСТтОХ Культурну працю прово" з б дить Український архів му зей 8 Едмонтомт еко | канадським інститу? українських студій видо» ара багато книжок на укроОіїнськ! теми зокреме, | б монументальну, у П ати ТОМОХ, Еосусіоредю с (/Ккгоі/пе Обсяги, завдяки боготокультурност 9 - 5 жертовній праці окремих українців - ера Яке ж майбутнє доктрини багатокультурічев йти в Канаді? 3 погляду Подій у Квебеку, Деяк 70 і шовіністичноО настроєні одиниці, яких нікОЛИ не "СЛ бракувало, висловлюють побоювання, шо" ІНШУ вар чиспенніші етнічні групи, почнуть домо/атий МИ «незалежних держав». Очевидно, ДФ цього " відо діЙдДе Однак требо стояти на сторож! здобути» булі етниками прав. інакше доктрино багатокультуй даті ности може стати необов язковим законом. 9 7 деф прискорить усебічнеанглійщення ван: 171 Р, Яр СЛАВУТИ лал! Канаді ВМ ВОСТІ пери маГетч пер ІСТО реп и) поп ЩО І Ми | ДЕ, Ж 5 рог хвієі гак На світлинах українські СО темот У ря пер Манітоба; пісна й у Комаді виз олу уУКОСІнціВ рани
м с л- - оч ОО " і пре , - 7 П.- 4 . т
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
биття Р
зл отв кожне
лоєзая я почти
анианнннннвнананн канон
М «НІКОЛИ НЕ СМІЙТЕ ЖАЛІТИ МЕНЕ -- БО, МОЖЕ, ЛИШ Я БУВ ПО-СПРАВЖНЬОМУ ВІЛЬНИЙ» |
2/
Хоч постична творчість Миколи Дашило вича Руденка неабнякео явіишое п нашій поезії його більше знають, як ко ТиИДоиьоОгОо пжилента. ак борця за права людини, як трозаїка | фантаста, як автора скономіЧНИХ ліджень Як пост Микола Датиловимч і по сьогодні стоїть ніби на узбіччі загального ятерату риого пропесу , ного вірші ке можли «лостоюються престижних антологій та саме ім'я поста не часто чуємо в розмовах критиків тро сучасну поезію Звідки ця байдужість! ? От якби Микола Руденко, як, скажімо, Василь Стус сконав у таборі, ось тоді б ми його зозпесли! І прочитали о уважнише і пидали б краще ! місце знайшли 0 серел перших! А доки пост живий, він ніби заважає, ніби заступає комусь світло чи дорогу до примхливої слани хоч яка там у постів сьогодні слава! Та й поет Мижола Руденко, крім усього, занадто градиційний, настільки тралиційнигї, що ніби й не наш сучасник. Це ії не дивно в наш ультрамолігий час, коли таке сум'яття і у зашшому суспільстОі й у нашому мистецтві, коли ігнорується будь-яксо упорядкування, коли посзією нозивають усе, що кому замасеться. автоматизм ПСИХІКИ, ІМІТОаЦІЮ
інь, бОсзумство, в якому намагаються обачити якесь божественне одкровення, вульгарність і метафізику, коли позацензурна лексика стає нормативною... Так, М. Руденко поєт тралишиний, як традиційне життя, як традиційні кохання, молитва, хліб
Існує чимало визначень поезії: поезія -- це стиль, пОосзія - дущшалюдніі, посзія - Ггонитва за дійсністю | Одні переконують нас, що вірші мають активно впливати на суспільстоо перше міспе відводять громадянським моти: нам у посзії, інші -- павлаки -- намагаються довести, що література не повинна брати на себе обов'язки вчттеля чи наставника, а має служити пиключнио красі. Навіть самі поети мало що прояснили в дьому плані. Неоднора 3080 стверджувалося ПСООХІДІО осучаснювати повертати словам їх
ЩО МОП, ЗеРршиСнИй зміст О ПИ ПОСТИ ЗВІДМОНЛЯЛИСЯ ВІЛ ДИГТМГУ | БІД рим, рід рОзділових знакіо, іні в їм яше більшої орипниатьності віДМОПВЛЯ ЛИСЯ МІД СЛІВ | гористувалися МАКОМ и
ше роздіЛлОВИМмИи Та і ЯАЛЯДСЯ справжити талант, ні ФІД ЧОГО ме вілмоОГ вся, пе задирав носа, як наша Д) ПЬКа» гисля кількох див перебу ват ня в Свропі, брав зляложені слова: творі ТИВ поезії Для Широкого кола "птачіп особ тищшо при азбЛИВвОЮ ( пОЄ21я, за якою стоїть Пепі ресІчнао ДОЛЯ люлини бо "ака ПОСЗІЯ, Як ісмократичтиа, їн перевантажена сумишішним новаторством 3 глибокими переживаннями , зтим що паболіло
че граються і не експериментують. Той, кому правді болігть
особливо доля трагічна
правило
намагається висловитись про: Даю ик просто і природио воно 0 Того ж, якшо говорити про "Єповториість "ЮЛлськоОї особистості, то пн що юабувати, що найбільш неповторит ми оо чаю, луша, голос, чи, принаймні, 7 рено Лле для того, щоб вони ять - Р: в поетичному творі пере- Пав нн точно, без прикрас і кано яра Доїния порожнечі і висмокту | ЄЛЬЦя тут не допоможуть Життя Миколи Даниловича Руденка скла-
чалос вит "Так, що Йому нічого пе треба було тати | не було необхідності запо зичу ТИ чужий
духовний доспід Баченого | "тачало її па шрші, їі на романи, "ОКО ління Можна з певністю сказати, що пережило а "КОГО пипомає честі, НслЕжЖати, історії Д| "Трагічниші момеїти люде кКОЇ ер збіглося з голодом 33-го і Ди ФІСГО, юність іл, ен порою розчарувань 1 тяжких
и. Ї нарешті, у своє надвечір'я
АР ІЛ л Дапиловичу доля пола ру мелаї пос, шо
ДР ТУ
и о
х які чогла подарувати письменникові. Але
а ткоди виставила йому та шляху най "аланту! Переважна більшість
Й ло Пе ричр РмОТЛЬ росирюати ідеологічні пута,
7 РПИІВИц, каборои і застережеть. Але Й ті шо тяжко, часом запізно, прозрінали
нер ОЖИТОГО ні
з пійною, пора
| кидали пиклик тоталітарній системі, опиня-
тися в таких умовах, пізнавали такі переслідупання, цькування, заборони, ареш "и, що про справжню творчу активність годі було й думати
А з яким оптимізмом, з якими сподіваннями па краще поверталося це покоління переможців додому в 45 році. Гордість за свою батькі ворипну ' природна людська радість, що пройшли через пекло і лишилися живими, переповнювали груди. І, звичайно ж, обпікала глибока печаль за полеглими. Це, власне, було головними мотивами післявоєнної поезії, здебільшого поверхової, декларативної, але щирої. Вірші М. Руденка тих років мало чим відрізнялися з-поміж інших. Ї, мабуть, ніхто з поетів»"фронтовиків не припускав навіть думки, що тема війни буде для них чи не сдиною рятівдною темою, розкриваючи яку можна буде висловити хоч якусь, хай підредаговану, правду. І, звичайно ж, табу і ца цю фронтову правду було першим поштовхом до прозріншя 1 розчарувань, які були лещо згодом пригальмовані ХХ з'їздом і розвінчуванням культу особи великого керманича. На той час багатьом здавалося, що надходить новий час. Усі жили в чеканні демократичних змін. Поезія намагалася, хоч г досить обережно, заговорити про справжні цитності, людську особистість.
Пригадаймо, скільки було написано віршів, спрямованих проти нівеляції особистості, проти так званої теорії гвинтиків. Досить популярною стає в ті часи космічна тема. Микола Руденко один із перших після раннього Гичити заговорив про єдність КОСМОСУ | людини. Його космогонічні медитації нпебули, узичайно, втечею від соціальних проблем, павпаки, чим масштабніше мислив поет; чим вище підшмалася його душа до зоряших світил тим більше вій бачив на землі й усе гострішим ставало песприйняття навколишньої дійсності Він рідко влавався до гіперболізації людиті Причний герой Миколи Руденка залишався земним 1 страждаючим, вії не був, як у поезіях багатьох поетів, навіть у Межелайтіса имось подіОбНИМ ДО гігантського пам'ятника уртема на схилі Сіверського Дінця у Святогорську чи нашого «кигоського шедевру» над музеєм Великої Вітчизняної війни Для причного героя М Руденка Зорі: лодни едва прояви СДИІОго Життя »
Гам, поза хмарами кров'ю заграви Пебо пливе -- мов задумлива мати Кров невмируща вливається в трави, Щоб відродитись І знову страждати
Мудрє страждання... Нічого крім тебе Нє освячу степовою росою!
Світлу красу добуваючи з себе
Ти невснтимість гамуєш красою
Може, колись розпізнає наука Правду на дні філософської чаші Всесвіт -- це мука... Одбічна мука, -- Га, що народжує радощі наши
Для М. Руденка 60-ті роки, певне, були найважчими. Одному Богу відомо, що творилося тоді в душі поета, в души ліодини, яка мала все, до чого прагіула переважна більшість письменників: книти, славу, премії, посади, матеріальний достаток .. Стільки було безсонних ночей, болючих роздумів з переоцінкою цінностей Які відбулися діалоги між постом і його совІіСТЮ!? Яку треба було мати мужність, щоб усім спокусам сказати «ні», вибрати правду, розуміючи, що пого чекає (Сьогодні ми говоримо про Миколу Даниловича, як про людиту, що стала совіс тю не лише свого покоління, а можна без перебільшення сказати, СОВІСТЮ нації Але ж сам поєт пе був пророком 1 не міг знати шо ше за Його життя розвалиться найбільша з імперій, 1, Оезперечно, готувався до вірцціго, ло того Й ім'я його буде заборонепе, с кажучи вже про твори А що до грамЗдя ко кої мужності поєта, то варто процитувати Стуса, який писав «Громадянської мужності Шевченка чи Толстого І9 століття ядно не вистачило б для умов 20-го століття, коли
КоОжетІ справжній літератор мусить питримувати падлюдські перезантаження в новітних сурдокамерах. » Можна ще додати, що громадський подвит та ще в умовах такої системи, як радянська, менш помітний, ніж подвиг на фронті, не такий яскравий, але набагато значиміший і важчий. Га назад повороту вже не було. Поет переживав круте сходження й оновлення. І чим вищу набирав висоту, чим значимішою ставала його творчість, тим менше писали про нього критики. Охоронці комуністичної ідеології все більше перекотувалися, що робити, як до цього, ставку на Миколу Руденка немає сенсу. Тепер його намагалися замовчувати, 1, власне, ізолювали від літературного процесу. Ніби і є такий письменник і ніби його немає. В якійсь мірі такому становищу Руденка сприяла зокрема і поява талановитої молоді, на яку була переключена увага і літературної критики і читачів поезії. Ї незважаючи на те, що вірші Руденка того періоду культурою письма, широтою мислення, епічністю не поступалися кращим поезіям того часу, а в чомусь і переважали їх, принаймні, доповнювали їх, уміло відсували на узбіччя літературного процесу, затінювали. На жаль, і дотепер значення тих творів не визначено, їх не проаналізовано, Особливо вирізняються його філософські речі, якими не така вже й багата наша поезія. Настільки це була серйозна філософська лірика, далека від абстрактного мудрування.
19711 р. встигла побачити світ збірка «Оновлення». Це книга болісних прозрінь, гіркоти, каяття і спокути. В нашій післявоєнній поезії нічого подібного ще не було. Окремі мотиви можна, звичайно, знайти в творчості Первомайського, Бажана чи Рильського Зокрема останній писав: «Є така поезія Верлена, де поет себе питає сам у гіркому каятті: «Шалеший, що зробив ти із своїм життям?!» О якби лиш не таке питання на вечірнім виписалось тлі...» Але говорилось усе це якось притишепо, напівголосом, з оглядкою. В поезіях М Руденка вперше заговорила людина, для якої аже не існувало вищих інстанцій, крім Бога, людина, що звіЛЬШТИЛася Від ІДСОЛОГІЧНИХ ДОГМ
Пелегко, забувши про славу та користь, Усе, чим ти жив, протрусить через сито / в грудях долаючи кволість та хворість, Самого себе до глибин замісити
/а спершу на тебе впадуть потрясіння, Гемов землетруси, шо здурюють сушу, пІеначе на поле сміттєве насіння, невіра і сумніви ляжуть на душу
Га за зневірою 1 сумнівами поетові уже було яспо, шо
пильно звірила гроза Ваги добра І зла І, здаживши всі «проти» Ії «зл» Мецші судьбу дала Гаку судьбу, що їй ворогам Ії не побажаї Рубці -- душі, цвяшки -- А слову -- урожай
ПОГАаМІ,
Уже наближався полудень вису поста. Та чим важче було пому, як людині, чим заплятіше пого цькували, чим більше замовчували, тим більше він працював, тим урожайнішим ставало його слово. Пишуться нові вірші, фантастичний роман «Чарівний бумерангь дослідження «Слідами космічиої катастрофи», з являються його знамениті «Економічні монологи »
Поет пише численні листи до ЦІЄ КПУ, в яких грунтовно розкриває безглуздість кол госппо"радгоспиої системи, застерігає рід майбутньої катастрофи сільського господар: стра та економіки, власне, ще тоді пост передбачав наше сьогодення Тоді ж Микола Руденко знайомиться з Лидрієм Сахаровим, стає керівником Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод У 1975 році його, тепер уже | формально, виключають зі Спілки письменникіп, а ще через два роки арештовують Судопий вирок сім років таборів 1 п'ять -- заслання р районах
півночі | Неолноразопо йому пропотують умінити СВОЇ погляди, покаятися
Так просто все: напишеш каяття--
ї роздобулеш право на життя
У таборах Микола Данилович продовжує писати. Можна позаздрити його працездатпості і працелюбству. Його поетичний сріт густо заселений, як рідко в якого поста, людьми. Перед читачем ціла галерея людських характерів, часом майстерно виписаних Любов до людини рятує поста від самотності, допомогає йому вистояти. На тоненьких тютюнових папірцях мікроскопічними літерами занотовується передумане, відчуте, пережііге. Різними шляхами попадають ті папірці в руки вірної дружини і друга Раїси Опанлсівни, яка розшифровує написане, передруковує, поширює, за що згодом теж буде арештована і зазнає 1 таборів і вигнання.
У табірних творах Миколи Руденка все таж незламна сила духу, жага пізнання світу і себе. Ніякого тобі квиління, ніякого страху перед жахливою дійсністю. Вони прямо таки вражають своїм оптимізмом, просвітленістю навіть в порівнянні з мужніми, сповненими драматизму, віршами В. Стуса, Читаючи їх, часом стає соромно за «сльозоточиву продукцію» свою 1 своїх колег, яким не довелося дивитися на обрій крізь колючі дроти. Воістипу, говорить мужі «Караюсь, мучусь, але не каюсь»ь. А мучило Миколу Даниловича не стільки своє становище зека, стільки доля близьких йому людей, яких переслідували з відомих причин, мучила доля України. Що ж до себе, то він відмітав будьяку жалість:
Мій спокій беріг би червониії квиток, До мене горнулися б діти й онуки.
Ї мав би на старість почесний куток -- Не табірші нари, не карцерні муки.
Та все ж коли час мій земний промине, Ви друзі, підносячи келих недільний, Ніколи не смійте жаліти мене
Бо, може, лиш я був по-справжньому
ВІЛЬНИІЇ.
Це, звичайно, не значить, що в поста не
боліла душа за втраченою волею, не було гірких роздумів. Але про все це він пише просто, без надриву, без нагнітання псевдоемоцій, як у вірші «Благання».
Не інший хтось -- мене загнало слово Сюди, де дротом заткана нора. Благаю, всемогутній душолове, Пусти мене на волю -- вже пора! Я звершив Боже і людське веління І вже чогось нового не скажу
із того, що майбутні покоління
Як вирок покладуть на цю межу. Я ще не долюбив жіночі руки
І не дослухав пісню у гаю.
А десь ростуть без дідуся онуки -- Впусти їх, Боже, в бороду мою
Певне, тільки зачерствіле серце пе здригпнеться від таких слів, від такого благання л певимушенисть і природість, із якою вислов поє поет свої гіркі почуття, лише підсилюють ДІСВІСТЬ ПОГО СПОВІДІ, ЙОГО слова Мене особлишщо хвилює табірна інтимна лірика поета, де говорить не стільки розум, скільки душа Адже більше від того, що є в душі, поет не спроможний сказати, бо душа -- пеєдина сила вічності всередиіщі нас І пайвища поезія певне, функція душі, а нерозуму Саме душа наділяє п, поезію, особливою енергією, яку пе замінити ніякими модерністськими хитромудрощами, шяким версифікаторством, коли техніка поглинає зміст, а вміння віршувати стає самодостатнім
Серед лірики такого плапу виділяються поОСма «Йобачення »
Пишучи про Миколу Даниловича Руденка, ми усвідОМЛЮСМО, як багато ще не сказали, пе встигли глибше проаналізувати його пос гичну творчість, не встигли розповісти про пього, як про цікавого прозаїка, філософа,
особливо
економіста, соціолога, громадянина. Та й не ставили перед собог такої мети справа
Це рже критиків, літературознавціюр Сподіваємося, що пвони знайдуться, Адже прикро, що творчість такого поста, залишається недослІДЖеНО, по"справжньому не прочитаногю Пепце дається взнаки паша хохлацька натура і загальне байдуже ставлення до національної культури. Та хоч як би там не було, і в наш нелегкий час усе зобов'язує поста служити іЇстині, бути зпіленням духовної сили і нести її у світ. Цю місію Микола Датиловигм Руденко пиконупав г виконує з гідністю і мужністю. Тож поба: жліїмо йому здоров'я І творчої снаги
Леонід ТАЛАЛАЙ
ни
Р; іГз.
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
житя ЛЮРСЬКУ
лово ПРОСВІТИ
7. ...4 ворожнечі не було
Я - мешканець села Сопова на Прикарпатті,
Жигалюк Михайло син Андріїв. Тут я народився
Ще є та хото | кімната. Тут ходив до школи. Учив класах директор-укроїнець із Тернопільщини Никола Гринів. А релігію викла: дов отець Романовський. Ударив він мене колись своєю тростинкою по чолі. Раз - за Колумба, другий раз - за Ноя. Та пошли йому, Господи,
мене у 5-7
царство небесне, | земля йому пером хай буде, чогось то й навчив
От я м дивуюся теперішні священики ДІЛЯТЬ
нас но котоликів і православних - київських | московських | за Польщі були ці церкви, а ворожнечі не було Тепер - маємо цілу бучу Цим святі отці мені нагадують колишніх комуністів, які ділили нас | | ще тепер це роблять) на східних І західних Кроще б пояснили порафіянам усю правду, хто є старший брат, ахто молодший. Хай би знали, що наш народ є старшим од північного сусіда.
Усякого було в житті: і лихого, ії доброго Інколи й руки хотілося накласти но себе за кривди всілякі. Та згадував отця Романовського, який казав, що це найтяжчий гріх, за який попри чистилище дорого до пекло відразу веде, а том чорти у гарячій смолі повішельника чи потопель-
ника варити будуть вічно. Ставало страшно | жити ж хотілося, хай там що!
2. Оповім, як я «став» комуністом,
хоч т не був ним ніколи і вже й не буду. Отже, про все по порядку
Тато, аби не жати, як той казав, жито ще зелене, продав у Сопові усе своє майно 1 виїхав на парцеляцію до Кадовбів на Гернопіллі А мені, | 7-річному, раз закортіло піти до Сопова, тут уся челядь, із якою разом до школи ходили. Вона й обступила мене в неділю коло читальні, де тепер пам'ятник Шевченкові г січовим Стрільцям та полеглим на італійському фронті. Я хвалюся, як-то ми жиємо но Поділлі. А хтось давай питати, як там таниюють, Відповідаю, що не так, як тут, бо аміють | польку, | «вальца», | фокСТрота, і тОНнГоО | краков'яка.. Роблю пляц, аби показати А тут дзвони до вечірні бам-бам-м-м.. Усі хлопці, як по КОМОНДІ, КОПеЛлюжхи 3 ГОЛІВ ЗНЯЛИ, 0 Я, ХВОЛЬКО, трохи спізнився. Вони капелюхи на голови кладуть, ая піднімаю руку, аби зняти. Ї Їотім подумав, що вже пізно, і не зняв
Уся челядь накинулась на мене: «Комуняко!» -- ї відійшла. А хлопці питають, що я наробив Найбільше ж я переживов, оби про це на Тернопільшині не узноли, там бісм ГОЗДІВ ІЗ Сопово є Через два тижні таки дійшло ця новино до Кадовбів, де ми жили. Прийшов постерунковий : забрав мене на постерунок, а там давай бити. Де ти, каже, був того й того дня. Саме тоді я й задумав був утопитися. Та наука отця Романовського відвернуло від лиха.
3 Прийде Люципер зі сходу
Якось приїхали до Кадовбів на фірі парубки з сусідньої Новосілки Язловецької, до якої нас приписали. Файні коні у них, віз і шестиметрові драбини, но возі повно конюшини. Усіх кадовбецьких вони чомусь комуністами називали. Сиджу я зажурений но камінні, завезенім під читальню. Аж тут підійшов до мене Влацько з тої компанії. «Чого зажурився, козаче?» -- питає У мене від цих слів аж серце тьохнуло. Закликав він мене на неділю до читальні української (були ще й польські).
Почав я ходити до Новосілки Язловецької, що тепер не Язловецькоа, а Яблунівська. Ото хлопці й розказують, що в Росії робітники і селяни вигнали буржуїв та іншу нечисть і взяли владу у свої руки. Тепер Дніпрогес будують і будуть керувати з одного місця на 200 кілометрів. Чудо, думаю, та й годі!
Якось челядь готувалася до танців Підходить до мене великий, дужий парубок, запрошує но шпацерунок. По дорозі зайшли до нього до хати, він дістав пироги з мандебуркою в сметані, Ми поїли, а він г: дає мені газету, складену, як портсигар. Дивися, каже, прочитай, ! нікому не показуй, і мене не видай. Бо мені можуть сім років дати, а тоді тобі смерть.
Я сховав газету у пазуху ! пішов полями. Причаївся посеред жито і став читати цю газету УВО. На першій сторінці було про фашистського кривавого като Пілсудського Юзя. Далі писалося про те, як у Росії Ягода зі своїми чекістами людей грабують т знущаються над ними Голодом морять. Навіть токе було: один господар зібрався спати, а тут два з тої банди забрали його посеред ночі босого, лише в сорочці, повели до річки, прорубали ополонку і цього нещасного під під забили...
Я ледве не зваріював. Другої днини я віддав газету Іванові Гоповецькому. А но УВО розсер: дився: от, думаю, буржуазія понописує, хібо може така сваволя бути. Ще ж не кінець світо! Від думок усяких у мене голово як мактра була Хлопці ж он про Дніпрогес розповідають
Не бупо нам кому відкрити очі, розтлумачити що | як. А учили ж колись нас у церкві, що примде
Люципер зі сходу! буде людей у пекло заганяти
| вм прийшов до нос. Ц) комуністи зняли з нос
ярмо дерев'яне, а заклали но наші плечі сталеве 4. Нові гнобителі -- нові порядки
Пригадую кінець 39-го | плакат у Коломиї
нання енанне о ванн ен Б
«Гражданє, Красная Армія возьлє ворот города» Народу - голці ніде впасти Сунуть танки фронтом, шикуються рядами Командир звертається до натовпу «Гражданє, пропустітє к центру» Люди сипонули по гротуарах, а сталеві потвори підїхали до магістрату Вітають містяни визволителів хлібом-сіллю, зі сльозами на очах
Дивлюся, єврей-законник із закрученими пейсами | борідкою пробрався до танкістів | питає «Панове-товариші, а ви жидів б'єте?» Танкіст Із другого ряду відповів: «Ми, дядька, нікаво нє бйом». На тому й розійшлися
Через декілька днів політрук на «мітінг» кличе, по-нашому -- віче. Ось тут І сторі, й молі швиденько зібралися Навіть інваліди на милицях прискакали
Він виліз на трибуну, хлепнув води зі шклянки й каже: «Ви плотілі полякам нєпомеєрниє налой, ані с вас шкуру дролі». А натовп і запитує «А які у вас податки?» Той не розгубився: «У нас - 0. процента. Пускай англо-амеріконскіє монополісти научатся у нас хазяйнічать. У нас трактора, камбайни, калхози | савхози У нас калхоз виращіваєт вілок капусти 40 кг» Знову голос із натовпу «Давайте зберемо по людині від села й поїдемо побачити тоті ваші «калхози»
-- Нєльзя Граніца закрита.
че зіннеУ РЕГОРА С. я"
тк Р ші жов и оте я (лей і " РР
ау о че оУучічиРичео Й Жею яві хиб ф'чь ня "а пакту ттеяна
І Гі» ' -. 1 й чи За ва ою -
Сов уз й . б
-- Так ви ж відкрили її
-- Ето правітєльство открило, оно г закрило Ето єго дєло. -- | тут же знову за своє «Полякі захватілі ваші самиє лучшіє зємлі і посадіпі своїх поляков, целиє колонії польскіє. Прєдлогаю тайним голосованієм опрєделіть, что делать с етімі осаднікамі. Нада їх висєліть Ніу | заодно проголосуимте, хатітє Пі ви совецком власті ПІ нет | пріСоОєДіненіяЯ к Восточнойм Українє, котороя входіт в состав СССР»
Ось так і обдурили наших громадян, ! доте перніхто не збагне, що плебісцит був проведений А осодники Опинилися но Уралі, в Сибіру, Якутії, Верхоянську, Моагадані м Анадирі
5 «Кто билнічєм, тот станєт..?»
Було у нас і друге голосування. Приїхав секретар райкому партії, як той єврем казав, «пан-товаріщ» Іізащенко. А в цей час у село, додому, повернулися три чоловіки, які відбули Освенцім Гопяки судили іх на СІМ років три дали їм за розповсюдження нелегальної
комуністичної літератури, Три за приналежність до КПЗУ, рік ще за щось От Іващенко и накозов їм написати списки депутатів до «СЄЛЬСОВЄТО» Подивився на мене й розпорядився вписати туди теж Я сказав, що є бідняком і чужаком у селі, но що той відповів: «Кто бил нічєм, тот стонет всєм»
Відбулося таємне голосувоння Поїхали у район підраховувати голоси Ось так я став не пише депутатом, але й головою «сєльсавєта» Почав я розпитувати, скільки ж отримав ГОЛОСІВ, аби працювати на Совєтскую Власть Один Із них скривився | сказав, що 121 треба працювати на цю владу
6 | бджіл колективізовували
Приїхав якось Іващенко у село и побачив, як під горою якийсь газда виставив вулики з бджопами.
-- Чья пасєка? - питає
- Та тут одного господаря, - відповідаю.
- Сколько ульєв?
- До 90
- Нужно їх забрать
- Куди?
- Гдето под Заболотовом єсть сєло Замулінци, там коОпхоз
терен ест Фа я.
- верекре б. ПО Р чн
да,
7 Парк ри ; пи ХО РРОДОИХ ГУ За УСЕ рРУОРЕРЕРЯВНОЕ
зафрженифічн а с ДР РИ п РР
СЯ
ї б МИТ ртуті РИй - й
ї т
Ин
Я й кажу, бо ж, як-не-як, голова сільради, що не треба цього робити. Він відступив на три кроки, зміряв мене з ніг до голови | ПОЧОВ обливати брудом усяким. Мовляв, я «поДКуЛОЧНніІк», і ледь не «враг норода». Сипав і сипов прокльони А я, як кажуть, вилупив боньки на нього | стою як укопаний Він повернувся, сплюнув, узяв цигорку, запалив та й каже: «Міхаіл Андрєєвіч, что ти сєбє думаєш?» А я кажу: «Нам треба організовувати колгосп, то м у нас власні бджопи будуть» Той одразу подобрів, але залишився незадоволеним. Ще живий той чоловік із лівого берега Пістиньки, під Микитинцями, Михайло Гоянюк, який знає, що я не віддав бджіл Василя Івана Павлового
7 Не з того Інтернаціоналу
Якось телефонує мені пан-товориш Іващенко й наказує «Забері у попа всю пітєратуру і прівєзі в район». Я позичив бесаги і прийшов до священика. «Отче духовний, здавойте книги, газети у район». Він | навонтажив мене газета:
о-- - р щи
осниии ТИЙ оажинннн есть
нації
ми - польськими Й УКРОТНСЬКИМИ Навіть було гам газета УНДО, що об'єд» ало священиків | заможних людей, оле не ржу!їв, бо токих серед укроїнців не було, нема й не буде. Я закинув бесаги на плечі! подався босоніж, через Мишин, Ключеви 7 У Печеніжин
У райкомі мене футбопили 3 кобінету 6 кабінет. Нарешті я зустрів |ващенка й кажу, що літературу 8 мене нісло не приймає Він | скерував мене до НКВД. Там те ж саме футбоплення Нарешті надибав один кабінет, заходжу Сидять там двоє вгодованих хлопаків 26-28 років Один -- навпроти дверей, інший - зліво
Цей, що навпроти: єїто нада?» Відповідаю «Я приніс лтературу ВД священика» «Висипай, -каже, - НО ПОЛ? Думаю, підніме зараз газету УНДО, а він «Каменяра» вихопив 1як накинеться на мене «Бто «Камєняри», єто Їван Франко, єто другой інтернашоналі Ето самиє заклятиє врай савєтского народсі». А другий тільки глипоє но мене. Думаю, заарештує зароз Хотів вискочити через вікно, але ж усе одно спіймають. Потім вирішив, коли будуть вести коридором, якось утечу. А він сипле на мене лайкою, як триндичиха Відсунув шухляду, дістав В язку ключів. А другий і каже: «Саша, ОСТОВЬ?. Той відсунув ключі, узяв ручку, вмочив у чорнильницо ! почав щось шкрябати. Знову другий: «Чєво стоїш?» Я вийшов, і так потім біг, аж вітер у вухах свистів. Добіг до ключівського лісу й гадаю, чи не взяти револьверо |у мене був удомд) і застрелити тоту гадину. «А самому потім що, у борсуковій норі жити? - подумав. -- Та й що Істи буду?» | зауважив, що вже друга годино, с я и крихти у роті не мав. Треба буде іти в село ! красти. Але згадав, як отець духовний учив у школ! Заповідей Божих не чужелож, не бажай жони ближнього твого, люби ближнього як Самого себе, не вкради, не вбий.. Так я й передумав убивати
гада
8 «Хай тебе совіти годують» ---
Прийшов я додому, віддав бесаги, узяв мішок і пішов до газди. «Вуйку, продаийте мені плетку кукурудзи» (Гілетка - мірка дерев яна з вушком ча 25 юлограмів). А він каже, що не має Я - до ІНШОГО З ТИМ ЖеЕЄ А він зміряв мене з ніг до голози | ВІДОРІЗОВ «Ти працюєш на совітів хай вони тебе й годують. А я не маю для тебе кукурудзи:
А третій, оглянувши мене, сказав У мене немає, та як для тебе, то поділюся Давай мішок
Й ж т" Р ші Дпе ти зноєш, Скільки коштує В колом ПпЛетко
кукурудзисі - «Два рублг -- «Так, дво-рублі Йдемо до комори, я тобі нос аплю
Дав дін мені мірку, алє сипаов потихеньку ! аказав пильнувати, абиде зеренце не упало мо землю бо го ГОІХ ДА копи я ПІШОВ 8ІД НЬОГО ен курям насипаєв, а вони що «є поїли те притой: тапи Навадогін почув: «Їо тм повинен ще у мене
пень СсОопати -- АЛЕ ж, вумку це вжое три рубл буде: Нічого. Я інакше не можу». Знав, що я голодний. | мусив відробити потім день А ТОД! заніс плетку до млина, замологв, приніс ДОДОМУ | мав на затірку
9 Яко таті серед ночі
Опівночі прийшов до мене черговим із альради й каже, що, напевне, Петра Іванихи Ільчишиної хочуть забрати на висилку, там машино Стоїть Я прийшов, бачу, Петро одягається, зіщупившись Двоє, по-міщанському зодягнені, сидять ІЗ ДВОХ боків біля нього. Й Іващенко з ними. Запитую, що це має бути. А він відповідає, що так «нОДАа» 4 протестував, запевняючи, що це мій перший помічник. Той як цитьне на мене, я аж зблід І кажу, що раз така спрово, то щоб і мене брали 9 заліз на машину г сиджу. Вони мене скинули з неї, натиснули на гоз 1 поїхали
Заходжу знову до Петра. У кімнаті було дво менших брати, мама. Заспокоюю усіх І кожу, аби Петро лягав спати. А він ніби не чує, руки у нього трясуться. Порадив я йому спати надворі прив'язати пса, оби, на випадок чого, гавкав, також наладувати дубельтівку. Якщо поткнуться знову, щоби стріляв. Прізвища Петрового не пам'ятаю, а Иванихи Іільчишиної - то так ПО-місцевому його кликали. А хотіли забрати тому. що був керівником «Каменярів», організовувов молодь ще за Польщі
10. Багато міг би ще вам оповісти
про те, що пережив, бо скоро вже доведеться до СВОЇХ ДІДІВ-ПрадіДів перебиратися Знаю, що один із них варив аль для пано і прожив 146 років, син мого помер у 134 роки; Іван, мій прадід, - У 50 Дідо мій мав 102 роки, а тато - 93. Мені ж тепер 80 Поки що
Упорядкував / переповів за Миханла Жигалюка ВОЛОДИМИР ГЕРМАН
Продовжити цю розповідь, ча жаль, уже Мч доведеться: кілько років гому, у своїх ЗО пере" бравоз-таки добродій Жигалюхк до своїх проотив: 4 був він шу, пОо-кКОЛОЦцЬКкОМмМУу ансловлюючно». характерником, по-нинішньому єкстросенсом- Дар свій при смерти передав доньці Олемі, ЯК9 й використовує його для зцілення людських Душ г піл. / воно, сподіваймося, розповість про СВОГО батька якщо не нам, то дітям / омукам своїм. ОС го аже буде ічшо розповідь і під ічшою мазвою 7" «Козоння про Михойла»
ост о нн о А Ав
--ій
2
оте "та
ер ЗіД по
ЧА
ми
Пк лід
не
«С га
МІ.
м ВІ те
«І
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
писали про найвидатнішого політичного діяча України 1940--1950-х років, і якими б талачовитими, висококваліфікованими й глибокоерудованими вони не були, нарис Петра Дужого назавжди залишиться оригінальним і неповторним. Підставою для такого висновку є блискуче поєднання в особі автора всебічної обізнаності з дотичними джерелами та пітературою і безпосередня боготорічна інтелектуальна праця та боротьба в Оргонізації, яка саме під проводом Степана Бандери досягла найвищого несення своєї націонольно-визвольної
"ЗФВОЛІОЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ і ВПЛИВУ, ЩО ВИЛИЛИСЯ в легендарно-героїчний повстанський рух 1940--1960-х років. Практично автор готувався до створення книги «Степан Бандера - символ Нації» протягом усього зрілого життя Перед тим, як узятися за таке відповідальне дослідження, він опублікував декілька сотень стотей, повідомлень і рецензій, присвячених героїчній боротьбі ОУН і УПА. Починаючи від 1936 року, його публікації появлялися на сторінках укроїнських календарів книжкового зрозко, чосописів «Життя і знання», «Просвіта», випускалися окремими виданнями.
П. Дужий ще 1937 року опублікував п'єсу «Обжинки». В поневоленому гітлерівцями Львові під псевдонімом Арсен Панасенко Підпільно вийшло його книга «Роки революції | державного будівництва в Україні 191/- 1923» (1942) Під час перебування в
Де
Скільки 6 авторів, тепер чи в будуччині, не
щи 0 їБ ані
п РУ -
с -- - - ні інно
й
п ьо
меЕЛОЖУЮМ ИЙ МОЯ
я РЕ
-
пео пРОвідн/ка
Ес РА АР Р о Р
(Петро Дужий. Степан Бандера -- символ Нації. Ескізний нарис про життя І діяльність Провідника ОУН. -- (Львів): Галицька Видавнича Спілка,
1996. - Частина перша. - 190 с,
т що з
пня
роайсько-більшовицькому ув'язненні писав протиімперські поезії, значну частину з яких зумів І9/8 р передати за кордон, Через два роки ця збірка під назвою «Розкуте слово» за підписом Панас Скелястий побачило світ У Мельбурні (1980)
Дуже вчасними і потрібними для українського читача, були й залишаються праці ГП. Дужого «50-літні роковини Першої Конференції Поневолених Народів Сходу Європи й Азії» (Стрий, 1993), «За яку Україну боровся Степан Бандера» (Київ -- Львів, 1994) та інші.
Винятково вагоме науково-пізнавальне | політично-виховне значення для українського постколоніального суспільства має найновіша книга Петра Дужого «Степан Бандера - символ Нації», першу частину якої подарувала читачам «Галицька Видавнича Спілка» всередині 1996 року, а другу завершує готувати до друку.
Наукову апробацію праця пройшла на сторінках газети «Шлях перемоги», де протягом останніх років вона друкувалася окремими розділами.
Дослідник порушив безліч питань, які потребують спеціального монографічного чи дисертаційного висвітлення, і в кожному сказав своє виважене і обмірковане протягом кількох десятиріч слово. Адже в ОУН автор активно працював уже від 1934 р. а в її юнацьких структурах почав свою діяльність ще раніше (1932). Пережив він довголітні ув'язнення в польських, німецьких та російських тюрмах і таборах, був засуджений гітлерівцями (1943) ії більшовиками (1947) до смертної кари. В історії національно-визвольного руху ГП. Дужий назавжди залишиться і як практик-організатор, і як талановитий пропагандист націоналістичних ідей, і як обдарований публіцист та редактор видань ОУН та УПА, між тим г часопису «ідея і чин»..
У вступних заувагах розкривається суть | значення терміну «бандерівець», яким зчаста чужинці називають усіх українців | зроблено
це грунтовніше | переконливіше, ніж будьколи раніше. Відтак з'ясовується родинне оточення, історико-політичні особливості становища Галичини на початку життєвого шляху Степана Бандери, його дитячі та юнацькі роки, вплив на формування світогляду подій, пов'язаних з існуванням ЗУНР то УНР, боротьбою Українських Січових Стрільців тощо.
Належну увагу звернуто на особистість Андрія Бандери - батька Провідника ОУН, і його участі в Українській Галицькій Армії, де він працював капеланом.
Коротко охарактеризовано діяльність Української Військової Організації (УВО) | «Просвіти», участь у них С. Бандери. Розкрито антиукраїнську політику польських поневолювачів у 1920-1930 роках.
ПІ. Дужий знайомить читачів і з історією створення та діяльністю ОУН, і з її ідейно-політичними основами, спростовує різні спроби викривленого розуміння українського націоналізму, його устроєвих |статутних) та програмових засад.
Переконливо доводиться, що духова спадщина Т. Шевченка стала найголовнішою підвалиною ідеології цього руху. Згаданий тут і наведені далі аргументи показують його як явище загальноукраїнське, всенаціональне (с. 42-49). У такому ж аспекті розглядається творчість Івана Франка, Лесі Укроїнки, Василя Стефаника, Миколи Міхновського...
Захоплюючим і практично всестороннім кодексом організаційних законів і моралі кожного нашого самостійника-державника стали три основоположні твори: «Декалог. Десять заповідей Українського Націоналіста»; «12 прикмет характеру Українського Націоналіста» і «44 правила життя Українського Націоналіста» Наведено й текст «Молитви Українського Націоналіста», що стала четвертим твором у цьому циклі (с. 94- 95). Їх знали не тільки всі учасники національно-визвольного руху 1930-1960-х років, алей мільйони їхніх прихильників, починаючи від шкільного віку. Знали й виконували...
вні ни ПРЕ РЕ. о --и нії нні
З'ясовано історію створення ОУН | ролю С. Бандери в розбудові її мережі, залученні до неї всіх верств Укроїнського Народу Автор знайомить читача з біогрофією зосновнико І першого керівника цієї Організації полковника Євгена Коновальця, розглядає політичну і літературну творчість Богдана Кравціво, Володимира Яніва, Святослава Мотали та інших незламних борців 30 волю і добро Нації
Світового розголосу набули масові акції зо українську школу та національно-патріотичне виховання, такі ж виступи проти алкоголізму, пияцтва, що їх проводила ОУН на західноукроїнських землях в 1932-33 роер
До сліз зворушує читачів розповідь про Василя Біласа і Дмитра Данилишино (с. 102- І08). Багатьом українцям, особливо ж молодим, автор допоможе зорієнтуватися в напрямках І суті діяльності політичних партій 1920-1930-х років |с 109-115), зрозуміти специфіку позицій Дмитра Донцова і його взаємин з ОУН |с 116-121)
Неодноразово стверджується, що організований український націоналізм починається з Братства Тарасівців, яке виникло наприкінці ХІХ сторіччя.
Досить докладно розглянуто Варшоавський і Львівський судові процеси проти ОУН та її чільних діячів, головно ж, Степана Бандери (с 137-154), З'ясовано систему провокацій і терору московсько-більшовицьких імперіалістів і польських шовіністів. Вдало розкрито заслуги перед Україною Євгена Коновальця, його вчасне усвідомлення виняткового організаційного, політичного |і теоретичного таланту Степана Бандери, з'ясовано їхню співпрацю і обставини трагічної смерті засновника ОУН.
Велика увага, часто більша ніж власне на біографії Степана Бандери, зосереджена на висвітленні актуальних питань історії, ідеології, внутрішньої і зовнішньої політики, стратегії : тактики, а також практичної боротьби Організації. Послідовно розкривається етноцидна діяльність супроти українського народу російських, польських, чеських і угорських шовіністів, подібних намірів німецьких нацистів.
Завдяки названим (а вони ж далеко не всі) надбанням нова книга Петра Дужого довго слугуватиме своєрідним довідником і теоретично фактографічним порадником для кожного, хто прагне знати правду про ОУН та її найвизначнішого Провідника.
Григорій ДЕМ'ЯН
"Іменини книжки
Читач уже стомився від низькопробного чтива, яким повсюдно завалені книжкові розкладки. І поетична книжка "-0Ло», видана у світ всеукраїнською газетою для жінок «Я, ти, ми», є приємним винятком із потоку сьогочас- НОЇ КНИЖКОВОЇ продукції.
Газета «Я, ти, ми» -- це світ жіночих АУМОК і почуттів, проблем та інтересів, сподівань і вчинків, болю та радощів. А своєрідним камертоном до різнобарв'я тем протягом існування газети був єди- ЧИЙ вірш, вибраний поетесою зі свого Творчого доробку і супроводжуваний оригінальним автокоментарем. Таким чином, упродовж шести років читачі мали Змогу познайомитися з творчістю Чілого сузір'я талановитих українських ченок 7 Таких неповторних у Своїх
зРчих пошуках і здобутках!
Мас витала в повітрі й урешті Ріалізувалась у своєрідну антологію ОДНОГО вірша, про котру довгий час яв колектив редакції. Книжку склали Рші 63-х українських сучасних поетес. Якось один радіожурналіст назвав її і | | поезії». Але ж | не поділяється на чоловічу тазу Є мистецтво і не мистецтво. Є і ІЯ | не поезія. То вже інша річ, що ть теми, що їх чоловік і жінка Кк переживають у житт - а відображають у творчості порізному. иклад, жінка інакше пише ж, кохання у віршах, аніж це почуття
"Ловлює й ословлює чоловік. Жінка -- натура більш емоційна, наділена тон- ШИм сприйняттям довкілля, що й стало
датним підгрунтям для розквіту її
творчого потенціалу. На сучасному небосхилі української поезії сяє сузір'я жіночих імен, чия творчість може бути окрасою будь-якої з європейських літератур.
Отож під обкладинкою антології «Соло» цих імен 63 -- неоднакових, несхожих, обдарованих поетичним голосом різного звучання 1 тембру, тональності й емоційного забарвлення. И
стоптане будня злою ногою... -- Хочу спокою...
Так, антологія пронизана наскрізь болями 1 тривогами сьогодення і цим цінна, бо є документом нашої епохи, свідком нашого складного і суперечливого часу, тягар котрого несе на своїх плечах українська жінка. Жінці нелегко живеться у цьому немилосердному і сповненому випробувань, перепон та страждань світі. До того ж якщо жінка 77 творча особистість. Адже скільки клопотів, проблем, зокрема побутових,
Со «оС оо ОцОгО кер ФІ /оССЯ 2-7
одна з них -- відома поетеса Наталка
ЩО іх
щодень, щогодини повинні
могла б приєднатися кожна з 63-х поетес -- без поезії життя для них неможливе, немислиме, адже саме поезія допамагає всім нам жити у цьому жорстокому 1 сповненому суперечностей світі. Завж-
ди у нелегкі часи поезія стає тим
рятівним крутом, котрий допомогає триматися на плаву потопаючим душам. Поезія -- мов релігія, котра дарує надію,
вносить розраду, дає опертя у житті.
У колі авторів антології «Соло» --
відомі громадські діячки Атена Пашко, Антоніна Листопад, Галина Гордасевич, Олена Крандакова. Але всіх цих жінок об'єднують наразі не їхні політичні платформи, громадська заангажованість, а любов до поетичного слова, що від часів легендарної Марусі Чурай притаманна українкам.
Упорядники намагалися якнайповніше
представити творчість жінок, котрі активно працюють у літературі, від славетної Ліни Костенко -- до представниць наймолодшої генерації Віки Івченко та п'ятнадцятирічної Оксани Самари,
Поклад звертається до своїх сучасниць. Як тобі, жінко, в цьому столітті, в цьому шаленстві, в цім чорновітті, в емансипації -- без відпочинку"?.. -- Хочу дитинку...
Грози твій замок поруйнували, -- сльози лишили, пісню забрали,
рани марудять сердце розбите... -- Хочу любити...
Ти ж проклинала, попіл згортала, а німота все піміша ставала, -- тріскали доль голубі циферблати... -- Хочу прощати...
Жінко-росинко, жінко-богине, будь же висока -- світло загине,
вирішувати наші посестри! Саме про це написала у своєму автокоментарі відома українська поетеса Любов Голота: «Благаючи в долі і в Бога щастя і здоров'я на многи літа для чоловіка та доньки, благаю 1 сил для себе, аби мати терпіння бути з ними завжди матір'ю і жінкою, опорою 1 помічницею, забуваючи власні амбіції, в тому числі і поетичні».
«Що є поезія у сьогоднішньому світі ? » -7 запитує поетеса Світлана Короненко. І сама ж відповідає: «Можливо, те саме, що квіти. Без них світ міг би обійтися, міг би прожити... НІ, проіснувати, Саме проіснувати, бо коли є квіти, додаються нові фарби до чорно-білого світу. З'являються колір, аромат, А ще -- краса! Словом, те, що є життям | без чого життя неможливе». Мабуть, до цих слів
котра так багатообіцяюче заявила про себе дебютною збіркою «Посмішка сфінкса», виданою 1995 року видавництвом «Веселка». Юна авторка намагається осмислити філософські питання Буття і Смерті, Вічності і Безмежжя, Долі та їй Суті, Зради -- і Віри, Надії, Любові. Над ними б'ється впродовж століть не одне покоління філософів -- і ці ж вічні «прокляті» питання непокоять, бентежать душу тендітної київської ліцеїстки. Хочеться сподіватися, що антологія одного вірша «Соло» зацікавить усіх шанувальників красного письменства.
/рина ЛОБОВИК, редактор-упорядник антології аСоло»
-
БУирН-НИМУ
Слово ПРОСВІТИ
Вони про себе не говорять Їм ніколи говорити. Вони працюють. Усі - втрьох батько - Дмитро Чередниченко, мати - Галина Кирпа, дочка - Оляна Рута (Чередниченко). Працюють, незалежно від усяких тих чи тих скрут. Ї їх знають люди, и про них знають. Хоча ж і таке: на колір і смак товариш не всяк. Га коли мета одна, то люди гуртуються, єднаються, мобілізуються.
«Вважаємо, що літературна, перекладацька, наукова, просвітницька діяльність у творчій співдружності з Г. Кирпою є гідним продовженням традицій, утверджених видатним українським ученим, педагогом, перекладачем, державним, громадським І церковним діячем Іваном Огієнком, 1 цим збагачує та примножує українську культуру, розширює обрії й світобачення, готує грунт для майбутнього розвою її талантів. » Так думає ректор Київського інституту удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка професор Віктор Слюсаренко.
І то правда. Свідок тому Богі добрії люди, бо й Чередниченко ї Кирпа завжди на видноті, їхня подвижницька (і сподвиж-
ницька) робота захоплює одних, дратує інших, але нікого не залишає байдужим. «Буває, питають: «Як ти встигаєш усе Це робити?» О, якби ж хто знав, що я нічого не встигаю...» - говорить Дмитро. - І так усе життя. А збоку іноді здається то те, то не те. Коли б, скажімо, в сімдесятих пильні дізналися, над яким букварем я працював, то сьогодні б уже й розмови ніякої не було А так, бачте, буквар і пригодився комусь...»
А скількох письменників, учених, народознавців, художників, народних майстрів, композиторів, педагогів залучили Чередниченко й Кирпа до творення моделі Малої академії народних мистецтв у Ї нідині (спасибі за підтримку директорові - Валентині Стрілько), Хутір-Горі, Стецівці, Броварах та інших школах. Саме в цих духовних осередках і випробовувалися, експериментувалися рукописи їхніх підручників.
| от влітку 1992 року вийшли перші нашональні підручники для початкової школи: «Дмитро Чередниченко. Материнка. Український буквар»; Оксана Верес - «Ластівка», «Біла хата», «Писанка», «Зелена неділя» (Оксана Верес - це спільний псевдонім Галини Кирпи й Дмитра Чередниченка) - читанки для другого, третього й четвертого класів і так звана літня читанка для позакласного читання в початковій школі. Усі ці підручники побачили світ у видавництві «Освіта» за | сприяння організаційно-вилавничого комітету, що иого очолювали професори Анатолій Погрібний ; Роман Воронка (до складу його входили представники Міносвіти, «Просвіти», видавництва, а також педагоги й автори). Підтримала українська діаспора. Видобував папір наці підручники в колишнього прем'єра Фокіна мудрий і розважливий Олесь Гончар. Друкувала харківська книжкова фабрика «Глобус».
Чим далі, тим надійніше входять у життя сучасної школи щі підручники, особливо в практику творчого вчителя. Підоспіла пора їх і перевидати. Що найбільше зворушує, коли гортаєш ці підручники? Це те, що тут бачиш, яка ж багатюща наша культура! У них є класика, й сучасна література, й українська діаспора. Тут подано десятки, сотні імен, про які раніше годі було и згадувати, введено в обіг всеукраїнські скарби нашої культури. У читанках з'явилися імена Івана Багряного, Василя Стуса, Євге: на Маланюка, Тараса Мельничука, Леоніда Полтави, Олекси Кобця, Миколи Щербака, Басиля Симоненка, Лесі Храпливої, Світлани Кузьменко, Галі Мазуренко, Віри Вовк, Дмитра Чуба (Нитченка), Катерини Перелісної, Олександри Копач, Василя Сухомлинського, Оксани Лятуринської, Ігоря Качуровського.. Як уже писалося, тут - народні прислів'я, загадки, прикмети, смішинки, повір'я, пісні, казки, є розповіді
Зк
| Чо я и пло п ло р: У ся с ї М г "о чн ьо паю А. ; -
бе - Т -
Гу « я. - . М 17 сус
про кобзарів, митців, народних героїв, є історичні оповіді, колядки, щедрівки, веснянки . Зрештою, є дух рідної землі, є та жива вода, без якої нічого не ростиме здоровим. Якось уже автори цих підручників говорили: «Ми прагли їх побудувати так, щоб учитель мав волю творчого вибору, щоб господарем уроку був педагог, а не догма, щоб учитель володів і розпоряджався бага: тющим художнім матеріалом, щоб діти вчилися найбільших святощів життя -- Читання, і щоб їм хотілося читати». І час показав, що авторам творчий задум удався. Адже створення національних підручників стало вагомою підставою для Комітету у справах премії імені Івана Огієнка, аби надати звання цьогорічних лауреатів у галузі освіти саме Дмитрові Чередниченку Й Галині Кирпі. До таких же щирих підстав прилучилися й інші, не менш поважні - створення концепції «Історія в початковій школі», посібника для початкової школи з етики «Андрійкова книжка» -- 1-ГО, 2-ГО, 3-гой 4-го класів (Г. Кирпа у співавторстві з В. Стрілько), видання ось уже п'ять років щомісячної українознавчої газети для українського шкільництва «Жива вода», теоретично-методичне розроблення та обгрунтування моделі Малої академії народних мистецтв і впровадження в життя шкіл України (Гнідин, Хутір-Гора, Стешвка, Бровари, Русів, Підвисоке, Зібранівка, Крупове, Сварицевичі, Канів та ін.), впорядкування й підготовка до друку творів українських письменників для дітей і, нарешті, - щедрий ужинок влас ної творчості «для маленьких, для малих і трохи більшеньких».
У «Відкритому листі Дмитрові Чередниченку» з нагоди його шістдесятиліття Петро Засенко писав: «Чимало минуло часу Від нашого першого знайомства. Пішли за обрій життя наші батьки і матері. Ми втратили багатьох побратимів. Народилася Держава Україна. Усе міняється. Лише не проходить пора Україною жити, і любить Україну не минає пора...» Авжеж так. За всяких часів і умовин роботи в імя вітчизни тобою задумане - така їхня доля. І їхній карб Зібрати й видати 1971 (!) року книжку в ім'я (чи задля) майбутньої Малої академії наро: дних мистецтв (про те, як різьбити, мосяжнити, вишивати, ліпити, гончарити, розписувати писанки, влаштувати у школі вертеп...) - цена тоді було сміливо й відважно Дмитро відважився й дійшов, власне, самої необхідності такого видання Чи, скажімо, провести через всілякі рогатки (тоді ж) два гоми антології української малої прози по: чатку ХХ ст («Весняна прорість», «Чорнозем підвівся»). Третього не вдалося - редактора Чередниченка «попросили» з Ввидавниці" ва... Не простилося й Галині, що в одному з журналів гуртувала порядне коло авторів, що есунулася» в дитячу літературу Їм
ЗАВЖДИУКРАЇОЮ ЖИТИ
обом (тобто - Оксані Верес) вдалося витримати остракізм з боку всіляких ревнивців, що неприязно зустріли з'яву таких палких подвижників духовного відродження. Але ж караван за всяких умовин мусить ІТИ, - вважають східні мудреш. Отож читаємо у спецвипуску «Радосинь» добрі слова професора Слюсаренка (кінець 1995 р ): «З березня 1992 року, ось уже четвертий рік, Дмитро Чередниченко керує літературним об'єднанням «Радосинь» нашого інституту, літературні семінари якого формують потужну поетичну 1: перекладацьку течію сучасного духовного оновлення суспільства, педагогічного середовища, людської душі Діяльність об'єднання дає змогу педа гогічній інтелігенції удосконалити власну літературну та перекладацьку майстерність. Літературне об'єднання сьогодні -- це предтеча літературно-педагогічного факультету, що в майбутньому готуватиме кадри для роботи з обдарованими дітьми і студентами, формуватиме й розширюватиме коло поетів-учителів, письменників-педагогів». А для студійців - власний добрий приклад майстра: книга поем «Родень» і збірка віршів для дітей «Священна діброва», а також двомовне видання «Чюрльонісів шлях» ( поезії Чюрльоніса в художньому оформленні Оляни Рути). Галина Кирпа разом із донькою Оляною Рутою ось уже тривалим час ведуть у газеті «Час» чудову сторінку для дітей «Мачинка», що прилюбилася юним читачам. Галина підготувала чимало перекладів зі шведської, норвезької, датської - також для юних, «Аби наші діти знали світову літературу», - Говорить вона. Чекає на видання (авжеж!) і збірка її віршів «Мий любий пане Боже» - про шукання и пізнання дитиною Бога... Їхня донька Оляна випустила три свої книжки 7 є Рожеві птахи», «Мені пора», «Стежка через жито», підготувала четверту - «Соната для дощу без оркестру» Пише поезію, прозу, літературо», мистец: твознавчу есеїстику, публіцистику Побачила світ низка книжок у її художньому оформленні - Леоніда Полтави, Олександри Копач, Наталки Поклад, М К Чюрльоніса, Марії Овдієнко, дві батькові й три свої Готується до художньої виставки Перейшла на третій курс філології Київського університету імені Гараса Шевченка. Отож сьогодні маємо говорити про «широту |! багатогранність літературного, перекладацького, мистецтвознавчого, педагогічного, методичного і громадського внеску Д. Чередниченка у співпраці з Г Кирпою щодо розвитку української духовної культури, зокрема літератури, мистецтва, освіти, науки, утвердження державності України, миру ! злагоди в ній власною громадською діяльністю» (Віктор Слюсаренко), а також про ту їхню надійну зміну письменницю й художницю Оляну Руту
Семем КАРДАШ
ОЛЯНА РУТА
Колеса сонячного лоскоту
Їздять по шибках весняних вікон Годинник ДОМОВИВСЯ З небом. |Доб воно не вдихало повні груяи
Темряви,
Аж поки він змориться.
| тоді будуть Попелясті носаті страшні ТІНІ Від гарної білої квітки
На білій стіні.
Неоднаково божевільні. І хаоси наші різні
Я вільна
А ти тримаєшся
За вітрила корабля, Що поплив собі
Ген позавчора
І я не знаю, ЧИ ТИ ТУТ, Чи ти -
Моє ген позавчора.
іс
Прегарний світ рути
Безлад - руїни спокою
А ще колись мені снились Руїни якогось замку
Мабуть, спокій -- руїни безладу. Замок - руїни того.
Що його колись не було
Я - це руїни моєї відсутності Тут,
У прегарному світі руїн
жи
Чийсь товариш поїхав
У далеку дорогу.
Гуркотить поїзд
І щось бере із собою
Кожного з нас потроху,
Ось уже скоро-скоро
Приїде товариш із далекої дороги -- | привезе нас
Додому.
"яке ь;
7 зі кі
" - к
Батькову книжку оформила донька -- Оляна Чередни" ченко -- поетеса Рута.
ПР л-
|
ри
111
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
років - Навіть для життя окремої людини -- надзвичайно короткий термін. А для історії -- тим паче. Але наша історія твориться на наших очах. Коли говори-
мий результат цього постутпту
і ,
ти ро ідродження 1991 року Києво-
чогилянської Академії і перший випуск -
з студентів, які одержали вищу освіту ак незалежній Україні. Вдумаймося в зданий кажуть про Національний університет «Кисво- Могилянська Академія». Збігнєв Бжезінський (США)
«Вражений тим прогресом, якого досяг-ха Києво-Могилянська Академія»
Відбувається відродження справді неза- | -хежного українського інтелектуального життя». Жорж Ніва ( Швейцарія): «Інтелектуальне життя процвітає у ваших
будівлях на Подолі». Генрік и (фірма «Маєрськ Україна»): «Подивований активністю ваших студентів. Вони освічені, добре зорієнтовані в тому, що конкретно можуть і хочуть робити». Богдан Кутптич (фірма «Діджитело): «Знаю НаУКМА як унверситет, де сміливо вводяться новації, так необхідні Україні»
Нота бене: за "результатами соціологічного опитування 1 1,1 відсотка студентів Академії хочуть стати Президентом України. Не ментшіє!
Про те, чим відрізняється цей вуз від інших в Україні, можна розповідати багато. НаУКМА поєднує в собі моделі ШшенічНноамериканських 1 є вропейських університетів. Освітня програма тут ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ за принципом вільного творчого навчання. Студенти НаУКМА мають право на вибір дисциплін, кожен складає Індивідуальний план навчатня Протягом чотирьох років необхідно назтігне менше 120 залікових балів. А 12 ЧУСКНИКІв цього року зуміли так "анізувати свою освітніо програму ЩО змогли отримати не одну, а дві ЧПеЦІалізації олереваг чаУКМА п президент мобутий рюховедцький відніс зокрема НА авторитет, сильну професуру,
ЧИХ студентів, вступне тестування, чЄмократизм сто но | Е хивостей . сунків тощо. До мож навчання з -Учасну МОТОДОЛОГІЮ щтотовку срОАНе визнання,
ЗІХ кадрів. А щодо слаб-
КОстей
то пра які існують для Академпі, ент бачить с дії
Н їх С Кк ти
«Уренці - сті, бракові реальної коннансовій ослабленні онтузіазму, би залежності. денти? зи про НаУКМА самі сту- І проку нав "Рія Казадарова, студентка Чаух, ро об ня факультету суспільних Можливість, ІЗ Херсона: «Академтія дає ня нан перебудувати своє мислен- КА тИВУВ; ОвиХ засадах.. Щодо и Росла ззадрні української мови тут. я Мершу осІЙСЬКоМОоОВНОМУ оточенні 1
Відомо, що друтою робо- НИКА. - нашому Університеті є-но "й нею також треба володіти чаля Коваленко (киянка). На УКМА "правдилися мог уявлення про "сокий рівень вимог, 9СВіта, широкий погляд на Ому в лає Академія. Не думаю, що о при отримала б усе це Особ- РУ перших атмосфера перш студентів. Мені здається,
, Випускниках, лежить велика ВІДПОВІДальність -- по нас будуть судити про всю Академію. Думаю, ми но підведемо Києво-Могилянської». Ігор Когут, бакалавр факультету суспільних наук, родом із Грускавця. Він -- перший лауреат преми їм. М. Кравця «За практичний внесок у справу розбудови України |на-
ука, громадська діяльність, підприємництво)»: «Якби такий Університет, як наш, -- маю на увазі
дею, а може, й ідеологію, -- відродили були десять років тому, то після референдуму 1991 року, напевно, знайшлося б більше людей, здатних будувати справді пезалежну 1 справді соборну Україну. Академія спромоглася на створення мінімоделі такої соборності. Тут і До-нас, 1 Львів, і Київ, і навіть Крим хочуть бачити Україну розвиненою |і процвітаючою. МИ змогли знайти спільну мову, хоча часами це було дуже важко, адже ми дуже різні».
Отже, закладено поважний гадмурівок для добротної освіти й виховання повноцінних громадян України. Ось що про це говорить ректор НаУКМА С. Гванток: «Розвиток особистості -- це високий принцип будь-якого університету. Мені здається, що наша структура освіти найбільш сприяє цьому. Тобто обраний нами принцип вільного творчого навчання дуже сприяє шствердженню особистості, передбачає право студента па самостійне формування своєї! освіти й майбутньої професії. Ще один дуже важливий аспект -- це колектив, у якому живе студент. У нас дуже сильний «онтингент студентів: сам вступ до Києво-Могилянської Академи вимагає пеабияких якостей і знань. Але й після вступу втриматися тут непросто: маємо значний відсів 1 одразу по вступові, и навіть на другому чи третьому році навчання. Отже, маємо високу нижню плапку -- так сказав би про рівень наших студентів. Тут варто згадати й про дуже важливий момент розвитку особистості, надто в паших умовах: формування національної свідомості. Багато хто дуже по-різному розуміє, що це таке. Є. неза які хочуть будь-що зупинити спроби виховувати повноцінного громадянина незалежної демократичної України. Це найважче наше завдання тут: формува-
ти майбутнє такої України. Я вважаю: немає культури без національної культури, на запозиченій далеко не підеш...»
А що мають студенти НаУКМА, крім інтенсивної навчальної програми? Самоорганізація студентського життя: Студентська колегія, форум європейських студентів |АЕСЕЕ). Розвиток наукових здібностей: студентське наукове товариство. Самоствердження, самовиявлення -- через студентське інформаційне товариство «СМІТ», журнали «Кіно- Театр», «Центр Європи», експериментальний театр-студію під керівництвом Валерія Більченка. А ще жє культурно-мистецький центр, а це: лабораторія старовинної музики, академічна капела «Почайна», а також студія кераміки та емальєрного мистецтва, студентський кіноклуб.
Чи забуто тут про спорт? У жодному разі: спортивних секцій -- до десяти, регулярні змагання, виборювання командних та особистих першостей із тенісу, шахів, волейболу тощо.
Є в НаУКМА унікальні структури, що подібних їм не існує в інших вузах України: центр працевлаштування студентів, який допомагає в пошукові робочих місць; відділ соціально- ПСИХОЛОГІЧНОЇ адаптації: він має завдання падавати психологічну допомогу в кризових ситуаціях, відділ міжнародного співробітництва, який зокрема сприяє
стажуванню студентів і викладачів за |
кордоном.
А ще ж не згадано про наукову бібліотеку, що п фонд на сьогодні складає 200 тис ТОМІВ, про інформаційно-комп'ютерний центр, комп'ютерт класи
Що ж до першого повного випуску бакалаврів, який відбувся нещодавно, то ось кілька цифр: 15Ї бакалавр -- це випускники трьох факультетів,
гуманітарних, суспільних і природни- |
чих наук. Зачас навчання 9 випускників пройшли річне стажування в різших університетах США, 4 -- у Дрезденському технічному університеті, двоє вивчали (рранцузьку мову у Женевському університеті. Серед випускників переважають кияни, на другому місці -- вихідці з Черкас, Миколаєва, Львова та Львівської області. Майже всі випускники, навчаючись, уже працювали, зокрема в Світовому банку та Європейському банку реконструкції та розвитку, фірмах «Мерседес-Бенц», «Крафт Якобс».
Ось що сказав у короткому інтерв'ю перший Президент незалежпої Украйти, перший п патрон Л. М, Кравчук: «Раді, що свого часу я підписав указ про застування Києво-Могилянської Академії. Вистояли натиск певних сил, які протистояли цій справі. Були різні думки, сумніви, ревнощі існуючих у Кисрі вузів. Сьогодні бачимо: зроблено, і своєчасно, добру справу, Я щасливий: в життя пішов новий заг освічених людей, бакалаврів, які мають міцні знання й переконання. Вони мають пишатися, бо отримали освіту вже у незалежній Україні ідадуть можливість своїй Батьківщині зробити ще один крок уперед».
Людмила ТАРАН
СВЯТКУЄМО
В адміністрації Президента України відбувся черговий брифінг, присвячений підготовці та відзначенню п'ятої річниці Незалежності України. Організаційний комітет по проведенню свята очолює глава держави Леонід Кучма.
У брифінгу взяли участь глава адміністрації Президента Дмитро Табачник та віце-прем'єр-міністр України Іван Курас. Найбільше уваги було приділено основним заходам, які провадитимуться в Україні з нагоди цієї дати. Зокрема передбачено:
?Ї серпня -- урочисте відкриття відреставрованого Палацу культури «Україна»;
21-22 серпня -- урочисті збори і святкові концерти в Автономній Республіці Крим та областях України;
22 серпня - розширене урочисте засідання Української Всесвітньої Координаційної Ради. Київ, Будинок вчителя;
22 серпня -- відкриття Всеукраїнської художньої виставки. Київ, Будинок художника;
22 серпня -- ВСеукраїнський телеміст «Від Дінця до Тиси» (ідея -- соборність України);
23 серпня -- покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку від Президента України, Верховної Ради, уряду. інших органів державної виконавчої влади, установ та організацій, зарубіжних представництв;
23 серпня -- відкриття виставки «Україна: п'ять років Незалежності». Київський палац спорту;
23 серпня -- вручення державних нагород у Маріїнському палаці;
23 серпня -- урочисте засідання та святковий концерт у Києві;
24 серпня -- військовий парад у м. Києві на Хрещатику;
23-25 серпня -- у місті Києві відбудуться виставки квітів; на майдані Незалежності -- концерт за участю кращих виконавців; театралізоване свяго «Хаий буде вільна Україна на всі віки, на всі часи!», на Співочому полі Печерського ландшафтного парку -- святковий концерт «Немає другої Вкраїни, немає другого Дніпра»;
26 серпня - початок роботи ІЇнго Конгресу Міжнародної Асоціяції Україністів. Місто Харків;
27 серпня -- презентація книги-альбому «Україна: п'ять років Незалежності»;
серпень-вересень -- випуск тригомного видання «Нагороди України»;
серпень -- змагання з різних видів спорту на Кубок Незалежності України;
серпень-вересень -- відкритий конкурс на розробку проекту монумента Незалежності України;
серпень-грудень -- показ у кінотеатрах та телебаченню кращих фільмів українських кіностудії;
серпень-вересень -- Всеукраїнський телевізійний фестиваль для дітеїї та юнацтва.
Слово ПРОСВІТИ
Наш індекс 30617 Будьте з нами!
НИВІ Бл АГОР,АЧІЗІ А
Слово ПРОСВІТИ
Швидко минає літечко й уже у розпалі передвісник золотої осені -- серпень.
Закінчуються основні роботи у полі
Вінець важкої річної праці хлібороба -- жнива -- споконвіку в Україні відзначалися урочисто, велично -- піснями, обрядами, святковими дійствами
На цю благословенну пору припадає одне з найбільших церковних свят -- Преображення Господнє, інакше Спаса, тобто -пасителя, який спокутує гріхи наші У цей день, 19 серпня за новим стилем, святять фрукти й овочі, обжинкове колосся, щоби з благословенням їх споживати 1
дякувати Богові за те, що дав нам хліб святий.
А в основі цього величного християнського 1 водночас народного свята -- урочистості на честь завершення врожаю, збирання плодів. У залежності від часу їх визрівання, його справляють тричі перший Спас -- водяний, або Маковея -- 14 серпня, друтий -- яблучний, або медовий -- 19 серпня, третій -- горіховий -- 29 серпня.
Народ запримітив: із першого Спаса починали відлітати у теплі краї ластівки 1 стрижі «Ластівка весну зачинає, осінь викликає». Якщо на друтого Спаса сухо, то и осінь буде суха, лагідна, якщо дощ, то осінь буде мокра. І ще. Якщо журавлі відлітають до третього Спаса, то на Покрову буде мороз, якщо не відлітають, -- то газнише
І нарешті, широковідоме «Прийшов Спас -- готуй рукавиці про запас» Адже в окремих районах України, зокрема в середній смузі, вже починалися приморозки.
Готувалися до свята заздалегідь і дуже сумлінно. Насамперед робили «трійцю» господиня приносила засушене зілля: зеленосвятське, купальське, маковійське; господар брав першу для трійці свічку 1 промовляв: «Пресвята, родюча земле наша, ниви, сади, городи, -- світ сонця вам». Далі починав обгортати приготовлене зілля. А потім господар Орав другу свічку: «Празедне сонце, місяцю ясний, зорі світлі, небо пречисте, будьте милостиві до людей . 1 до худібки». Брав третю свічку; «Ліси, зода, повітря чисте, всі душа праведні -- всім вам на добро, на пожиток».
Покінчивши з трійцею, господарі вибирали в саду найкращі плоди -- для освячення.
Дівчата перед Спасом увечері збиралися і плели вінки на голову та віночки з колосся на хрест у церкву. Всеий у церкві, й у хаті, й на подвір'ї повинно нагадувати про свято врожаю.
Свято Спаса -- закінчення сільськогосподарського року народ дуже шанував. Тому воно оповите численними апокрифічними сказаннями і легендами. В одній із них говориться про подію земного життя Ісуса Христа -- його чудового преображення, яке бачили його учні. Якось разом із Петром, Ісанном та Яковом Христос піднявся на гору. Тут на мить його обличчя засяяло, мов сонце, а одяг став білий, як сніг. З'явилися пророки Ілля та Мойсей, почали розмовляти з Христом. Світла хмара осяяла їх 1 голос із неба промовив: «Це мій син улюблений». Свідчення євангелістів стали основою для запровадження свята на честь цієї події у четвертому столітті нашої ери для православної церкви й у ХУ столітті -- католицької.
Отож, освятивши у церкві дари природи, прийшовши додому, треба сідати за «спасівський обід» -- розговлятися. Споживають овочі, фрукти, мед При цьому слід не забувати перехреститися. За обідом дякують Богові за урожай. Освячений вінок лежить посеред столу й аж увечері його гидвішують пд образами. З цього вінка, як ' з торішнього «дідуха» господар має вим'яти трохи зерна 1 посвятити осіннє настиня, змішати його зі свілджовимолоченим житом.
Спас -- це день поминання померлих. За народною міфологією, це третій виступі мерців на світ у весняно-літню пору: вони з'являються на Страсний четвер, на Зелені свята ії на Спаса
Свято Преображення за церковним календарем не таке вже давнє. Воно прийшло
Ж ОВЯЧОМОЇ..
Про «спасову бороду», обжинковий вінок, «квітку» та інші жниварські звичаї
в Київську Русь із Візантії разоміз християнством.
Але саме на цю астрономічну дату припадає давньоукраїнське свято на честь закінчення жнив -- «Обжинки». Адже народ наш одвіку хліборобський. І ще в добу родового побуту нашими пращурами був створений культ хліба. Він має надзвичайну шану 1 вважався символом святості, щастя, здоров'я та багатства.
Час жнив розподіляється на три етапи: зажинки, власне жнива 1 обжинки. До кожного періоду народ створив різноманітні за змістом 1 характером пісні, які співалися на початку роботи, під час збирання врожаю, 1 нарешті -- на завершення праці на ниві
Коли дожинали жито, женці співали «Зажурилися стодоли, що не повнії сторони, сторони..» або «Кружали женчики, кружали, жито, пшеницю не вижали..».
За дожинковими традиціями, які характерні для багатьох слов'янських народів, був звичай залишати в полі жмуток невижатого збіжжя. Він називався Велесовою, або «Спасовою бородою»,а в деяких місцевостях -- «цаповою бородою», «козою» або «перепілкою» Те кажуть -- «Іллі на бороду» Чому саме?
Бо у наших предків серед багатьох богів чи не найшановатшим був бог скотарства, багатства й усілякого достатку -- Велес. Йому віддавали шану і подяку
-за гарний урожай. Припускають, що він
був духом предків, тому пізніше став скотарським богом. Із часом, зі зміною світогляду, віри, з прийняттям християнства, давнє українське свято на честь збирання врожаю, хліба, овочів, якими треба було запасатися на зиму, поступово змінювало своє первісне значення, наповнювалося християнським змістом. Бог урожаю перевтілився у християнській релігії Спасом, «Велесова борода» замінилася «Спасовою», або «Іллєвою». Адже в деяких місцевостях на Іллю починали сіяти озимину.
У зв'язку з освяченням фруктів-овочів -- святом садовини -- виникають нові обряди 1 звичаї: не їсти до Спаса яблук, груш, слив тим батькам, у яких померли діти. Бо, за біблейською легендою, на тому світі від пресвятої Діви Марії не дістануться їм яблука, грушки і сливки, абатьки не будуть мати гарного врожаю. Псля освячення ця заборона знімалася.
Р т "пе ПА й иинита чний їз оо, гийайитамоя я я ново ово фо я ож ро вово
пану ьвеюоівомі
' г зт фо ож
"виь ачно: зни по Ох Ин 8
диня
ж
б т ьо й
«жо 0 Зворбчоюою я Ж
б'є
аби пон з яз Й б - б
зов чо | і чн
РУТ "онов
Йой РОЮ Ре, РОН Р Р ПР ПО о нн пф чач оз "оби Ж З ч" . Й ПА й РР РЕ ЛРС й Он о.
"авт єов ю в вій вого г гяюрчирРоет най во й й 7? прин А Мо
З
У своїй книзі «Звичаї нашого народу» суть «бороди», як описує Олекса Воропай, правдоподібно пояснюється тим, що це останній притулок польового духа, який у слов'янській міфології уявлявся у вигляді кози. На Волині «борода» так і називається -- «коза». Адже це символ родючості. А чому «перепелиця»? Це теж ніби остання схованка для птаха.
Цей обряд проводився дуже цікаво. Жінки з чотирьох сторін серпами розпушують землю. Стебла заламують на схід сонця, пригинаючи колоски до землі, закручують їх віднизу до верху й пов'язують червоною стрічкою. Далі виминають 1з колосся трохи зерна й сіють його поміж стеблами «бороди», при цьому приказуючи: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого, вдовиці і сироті»
Усередину колосся ще клали хлібину, дрібку солі, ставили жбан із водою. Це щоб у господі не переводився хліб. Подекуди женці йшли танком навколо «бороди» і приспівували: «Оце тобі, «борода», хліб, сіль та вода». Парубкам казали пролазити через ту «бороду», щоби були багаті, при цьому добряче пхали нижче спини
Після цього женці кидали через голову назад себе серпа. Якщо він падав гострим кінцем у землю, то наступного року буде врожай, а якщо тупим кінцем або держаком, то це погана прикмета. Так роблять тричі
Відправляючи обряд з «бородою», люди старалися повернути землі її плодючу силу. Адже не випадково існувало повір я, що сила землі ховається від жниць в останніх стеблах жита 1 пшениці Залишаючи їх невижатими, лишали урожайну силу на полі до наступного року, а заламуючи колосся, передавали цю силу в землю, Тому й вважалося, що найбільшгу силу мають колоски останнього снопа, «квітки», обжинкового вінка. Їх зерна завжди старалися посіяти.
У той же день, коли закінчуються жнива, женці ходять по полю 1 збирають колоски, а потім складають їх у «квітку», «вінок» або невеликий сніп-Рай. Другим яскравим обрядовим моментом обжинків був вінок із жита чи пшениці, що символізував щедрий урожай та успішне завершення жнив.
Закосичений маками, волошками, калиною, вінок прикрашав найкращу
Р. ч Р я - м п о т ЧЛ "ою ок сту у рис сн о льна ча ж о Кк кбдню и пох я ня аа оо я а кт м
Кк ан
- "б б Гу мо
.- . 1 а Чи чи Чі
и чи - й '
чо В
пью пе ль пожонов ть й . Р нн лат с 0 су Аі чо чат чи
п'-ш нич вві. б-ка бо роїв, о чочувово вою сля РО
оч а" ьо б-р бе А ТУ С Р Да
оч; "М. зі зло я г
ьо ом пеню мо
тож нон, М
й оно ВОЛЬ
Чо Й п на
оч
сфе "0-й »
дівчину -- «княгиню» -- вправну 1 гарну собою. Найстарший жнець підлерезує її перевеслом із колосся і урочисто кладе їй
на голову вінець. На Поділлі, крім вінка, ще плететься
«квітка» -- п'ять чи шість невеличких снопиків або пучків висотою близько 30 см, сплетених разом, які знизу розділяються на три пучки, тому мають гарну опору. Зовні це справді нагадує квітку. Процесія женців на чолі з «княгинею», у якої на голові вінок, а в руках «квітка», поряд із хлопцем, який ніс останній сніп -Рай, ішла з поля з піснями Дорогою лунала пісня
Зашуміла діброва,
Залящала дорога,
Господареві женці идуть,
Золотий вінок несуть
Як заходять женці в село, то чується:
Наше село веселе,
Ми віночок несемо,
Ми віночок несемо,
Не з золота -- з яриці,
З одної пшениці
Підходячи до двору господаря, женці співають:
Несемо вам полон
Ізо всіх сторон,
І зпр, 1 з подвіря.
На господарське подпгір'я
З подвір'я -- на стодоли,
З стодоли -- до комори,
З комори -- на низоньку,
В щасливу годиноньку
Нарешті перед хатою господерия виконується пісенне звертання:
Вийди, господарю, в цей час,
Викупи вінок у нас РЧИ
Дай нам таляр битий Д
За цей вінок витий
Або
Одімкни, пане, нові ворота,
Несем віночок з щирого золота
Ой, зайди, пане, хоч на ганочок,
Ой, викуп, викуп, долотий віночок
Перед ворітьми господарі радо вітають процесію й запрошують усіх до хати «Княтиня» здоровить тосподарів : при цьому говорить: «А дай, Боже, щоб ми на другий рік діждалися зито жати, жито-пшеницю і всяку яриницю- ?. Двоє женців здіймають вінок із «княгині» 1 кладуть на голову господареві. У відповідь господар дякує женцям, а дівчину-«княгиню» о0бдаровує гришми 1 говорить: «Пошли, Боже, щоб 1 на тебе в церкві щасливо зложили вінець!» Після цього старші женці передають господарю сніп-Рай, потім квітку -- китицю з колосся. На Різдво цей сніп буде , «дідухом». Вінок вішають на соречан й | сніп-Рай ставлять на покуть, а під н " хліб-сіль, воду та мед чи горілку. Це все чекає на Спаса (колишнє свято врожаю), буде святитися разом із фруктами, городиною та медом-воском.
Слід зазначити, що обряди, про які иде мова у нашій оповіді, проводяться під час колективної праці, коли обжинки робляться «толокою», на яку господарі запрошували якомога більше женчиків, щоби було більше щастя на ниві. У цей день намагалися їм якнайкраще догодити, щоби вони благословили й накликали добробут. Багатші наймали в день обжинків музики. Посадивши за СТІЛ женців-гостей, частували їх кращими стравами і прислуговували їм самі господарі, які, за традиційним звичаєм, самі за стіл не сідали. Після вечері у супроводі жнивних пісень урочисто заносили сніп- Рай до стодоли, де він залишався до Вілії -- Святої вечері
Особливо виділяється в обжинках величальна тематика Величають господаря, господиню, «бороду», вінок, ниву, женців. Тепер величання сприймається як урочистий, святковий прийом. Але колись, У сиву давнину, кожне вимовлене слово було наповнене магічно-заклинальною силою до природи з проханням допомогти виростити добрий урожай, через побажання здоров'я, добробуту, гараздів у сім'ї, гарного збіжжя.
Ольга РУТКОВСЬКА, мародозмавець, провідний фах/вець Українського державмого Центру культурних Іміціати?
ПЕ
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
ств о рент пло го и а Анрі ни р
р
чиЙ'явейцьнинняя" з ронинав" - 090 делдадоо: орлнечниячии рик ння 09000140 14.04
Ран ЛИ о
и ен
ПА. ОР
чо яю "і
Р т 13 ані ьо СР
і-й од
вони аж до долини Ешколу, ам галузку з одним гроном і вдвог понесли цого на
« також узяли ІЗ геранатив та з жердини
зац ТТ
| викограду,
фи Книга Числа, 13:23
| чотири сотні гранатовихт яблук для двог мережив, -- два ряди гранатовиг ябЛУК для одного мережива, на покриття обохт голівок маковиць, що на
стовтив... верту Перша книга царів, 7:42
|
|
|
|
|
|
|
| Круглі рожеві плоди па кінчиках пружних пагонів, повні соковитого
гранчастого насіння, а також червоні,
| паче кров, квіти грапатника здавна були зразком для образного порівняння.
| «Твої губки -- немов кармазинова ни-
| тка, твої устолька красні, мов частина
| гранатового ябл ука -- скроня твоя за серпанком твоїм!» (Пісня над піснями,
| 43). Серед прикрас Господнього хра-
| му, збудованого Соломоном, привертає
| увагу виконане слном вдови мідяне литво плодів гранатника. І сьогодні
| гранат залишається своєрідним
| мірилом краси, його всипані квітом куші символізують вічне життя. Довер-
| шен уявою художника форми плодів і
Ес нь сю ння сна сить сь дань чна, соеою скнню скано
по
І голубка вернулась до нього вечірнього СУ, -- 1 0сь у неї в дзьобку лист Оливковий зірваний. І довідався Ной, що | спала вода 3-над землі.
| Книга Буття, 8:11
| Коли ж деякі з галузок відломилися, а роки, бувши дике оливне дерево, прище- Пився між них і став спальником товщу Мивного корет ся, то невитваляйся перед | алузками; а коли витваляєшся, то знай, (ро не ти носиш кореня, але корінь тебе. Послання св. апостола Павла до Римлян, 11:17,16 | Звичайно це низеньке дерево, якихось
стрів, але іноді досягає 20-метрової
ВИ . У нак Любить світло і прості р, стовбур рн Дко росте криво, примхливо
ЛИсто УВШИ навсебіч гілля з довгастими сточками. Оливові гаї -- олеарії -- на
кр Рода пагорбах вражають своє Чожного, хто їх уперше побаі темно зелено олива пе скидає свого | ГУ : у ізнизу я о згори, сріблясто-сірого
Истя бл - "Чозеленою, ав
являються кі білих кві Трохи схожих
| приваблюють
| Пло бджіл. олив АН -- чорні або темно-фіолетові
Ки, завбі 3 | "ІЛЬШКки з невеличку сливу, | Твердою кі З / 7
вважається есні у пазухах листків тиці дрібненьких, жовтутів із чотирма пелюстками, на бузкові; вони запашні й
|| ДЕРЕВО МИРУ 7 ПВЕРДИНІ ЗЕМНОЇ
страждав
ЩО м сточкою, Заради цих плодів, кю» бтжть від 20 до 4094 олії, нектару широ (2 міцної деревини, оливу почали | "зади за кілька тисячоліть до Р.Х. | йшаног ЧИ її однією з ликом ШИХ рослин. З'явившися па чт му Сході, що є для нас далеким
Золотих давіночків-квітіп зустрічаємо в дю
ОздОбі інтер'єрів та па декоративних тка-
типах.
Плоди гранатника. що їх принесли розвідники Мойсея, мали переконати "'Мжраїльтян у багатстві краю Ханаанського; отже, вони цінували ці фрукти нарівні З виноградом. Хоча грапнатиик не був одтєю з головних харчових культур, як Фігове дерево або фінікова пальма, проте ми вважався показником добробуту разом з іншими рослинами «великої сімки». Незчисленні ягідки з зернятками всередиш шантувалися як символ родіочості. З ших 1 нині готують папої і вина, а також улюблений па Сході соус «наршараба». Шкуринку ж, багату на дубильні речовипи, використовують для обробки шкір та фарбування тканин.
Висока популярність граната за біблійних часів має ще одне, проте і прозаїчне пояснення: давні народи Близького Сходу не знали ні лимопів, апельсинів та решти цитрусових, ані багатьох інших сучасних культурних фруктів та овочів. Невідомі були не тільки ананаси, а й такі звичайні для нас помідори або огірки. Тому прекрасний, облитий квітом кущ гранатника мав для давніх єгиптян або ізраїльтян значно більше практичного сенсу, ніж це можна
ПРНРОНОНЕНЕЕЕ
Півднем, олива вирощувалася у Давньому Єгипті і розповсюдилася по всіх Середземноморських країнах. Звідти її завезли на Кавказ і до Криму.
У дикому вигляді, як і виноград, європейська олива пе зустрічається. Це одна з причит, чому оливові дерева сприймалися, як дарунок Божий. Вони не вимагали особливого догляду, нескладною була й стародавня технологія одержання олії. Дозрілі плоди товкли у ступі або пресували кам'яним точилом. Спочатку спливала найкраща, жовта олія, потім - зеленкувата. Її вживали у їжу, нею лікувалися, освітлювали приміщення, змащували шкіру... Вона ж входила до складу мира
для святого помазання, посвяти вищого духівництва і царів, згідно з релігійними
приписами (Вихід, 30:23-25). З прадавніх часів оливові дерева вважаються ознакою
добробуту тієї місцевості, де їх вирощу-
іють, ознакою міцності й надійності роду, що ними володіє. Завдяки цьому оливова гілка стала емблемою миру й оновлешня, тверді земної. Згадаймо хоча б той листок
оливи, що його принесла Ноєві після ї
потопу голубка. Як | Напевно, олива - найбільш довголітня
з усіх культурних рослин. У Святих Місцях окремі оливові дерева доходять
двохтисячолітнього віку 1 є живими
пам'ятками історії, свідками євантельських подій. Назва Гефсиманського гаю, де і молився Ісус перед тим, як схопили його па муки, пережтадаєттвя З давньоєврейської мови як олійне точило -- камінь, З-ПІД якого під крекОМ точиться оливкова ОЛІЯ. У цій святій міспині й досі збереглося кілька прерліх олипвових дерев, християнські ІСІ О М рають кісточки від цих олив і роблять із
уЯПЦитИи сьогодії.,. ле не змарішла краса ного, не щезли й іі якості: сік плодів, так званий греналнй, консервують і запа- СОїОті на зиму, ним ліисують Хпорих на апемію. Відвар із квітів зміднюоє шлупок і оздоровлює ясна, язик та піднебіння, аз шткуринок -- допомагає при опіках та запаленнях. Народна медицина використовує всі частини цієї рослини, навіть кору зі стовбура й гілок. Це свідчить про глибоку давність культури гранатника, що підтверджують зображення його гілок з плодами на стінах фараонпових гробниць.
Ніжині гранати далеко пе завезеш волами, ба навіть кіньми. Тому в Україні ще у середині ХІХ століття були вони рідкісними й дорогими гостинцями. У фольклорній традиції -- це яблука з « рай-дерева», що росте в далекому (їрії заморському, куди на цілу зиму відлітають гуси-лебеді. Така слава граната відбилася у наївних «мальовках» -- розписах та вишивках, героїнею яких є птиця Жар. Схожий на павича птах, сидячи на дивовижному золотому дереві, ласує отими казковими яблуками -- так, як у вірші Ігоря Калинця:
З мансарди замшілої мистець, як одуд, визирає:
Що його ще на полотні нині вдати?
Навтпроти райські яблука на дереві райськім
Клювати внадилася рай-птиця віддавна.
З настанням епохи залізниць і пароплавів ерайські яблука» - гранати -- почали масово з'являтися на ринках
ч- Ре - - я - рт, Щи? -онірот лька оті
т
них чотки. Зображуючи природу біблійної країни, письменники й поети не обминали оливу. Вона є окрасою краєвиду у поемі Пантелеймона Куліша «Магомет і Хадиза». І вкотре -- серед винограду й збіжжя: Скрізь пишно слалися, мов златоткані ризи, Лани хвилястого, густого жнива, І обіймалася з виногроном олива.
Це прекраспе дерево і сьогодні обдаровує людину своїми плодами. Оливки солять, маринують, консервують зеленими (так звані лікулі). А з дозрілих оливок, як і в минулі тисячоліття, видушують найкращу в світі харчову рослинну олію
З ї гоже - РИ Р 7 змівию, 20 еуьююмх ті Ро - - Р і Р Ро пін -ій рій осей А ТАЮ
Східної Європи. Та, власне, культура гранатника в Україні ніколи далі риму на північ не просувалася, за винятком кімнатного граната, дуже схожого на зви | чайний, але з маленькими листочками, квіточками й плодами. Це карликове деревце останнім часом розповсюдилося по! наших містах, збагативши колекції хатніх| рослин у еркерах та на підвіконнях. НОРА можливо, швидше потепління клімату, що настає з року в рік, допоможе Й| великим єрайським яблукам» пересели- | тися на береги Дніпра.
п с б о 11
ь - Ї . й 1 « " - Л . - 1 г й і РІ а | в Г Ї Ч і ' , " йт'є Ю й ь і. - і зді ря й. -. Й цій РО) п че - а о" рій і чя | нд , ь . 77 | - . я | - РК ьо! щ шо і й я і ч , й "й шій - і їж че -" і Т й -'ь - й до - Я в С нію -. дій - а яті ї г ьоГа Р чі я ч Р. й і. - ь 1 РІ : Я Ї і РУ - М. . - - і де нії й ГУ. З і | | | '. я - ее" -ї: : й 1 ли ї ій , РИ Р б ї а - РИ Р рії і і т зр | їй чі Е ї "Т ЧТ і ой 2, і й ї : «ГО ПУ Ро вч | у» Р | | у "Я «3 ета. Р - ; й Гм мч - І " і з УГА - Ч . М - Жо, Р | ч ї Е- "г у | г Р М ч ТТ ї : - М і . Ї 2 ч й Ї Р і Й | РІ 4 "й о "о ". Р і ї - й ; Р Р - ї . б ї й 1 ' т і ПУ Р і РАЙ и 4 . | «і і | СТ Я б и. чика, зі. - | и | чо ї | - а 1 і , і | І і й й «Я ої от . | ай Ці й. чиї Г й є-У ; ГП - 7) - й ї, Ї іі - | евоз й і ї | 1 , - і - Ї - - М - г | і . б. б рао-о2 й чар т - - я Р Й і - Г рю ' - "б і й - ц ? ч й Й : - й і Р і; у і ЩА аі і ; і - " - зі
"- прованську, що використовується У зезозе
медицині як дієтичний продукт, профілактичний засіб від судинного склерозу та для виготовлення мазей і лініментів. Олія дещо нижчої якості зветься просто олявковою. Цісля цього залишки плодів подрібнюють разом із кісТОЧКами, підігрівають, пресують -- і одержують високоякісну технічтту олію, яку наші дідусі називали дерев'яною, тобто добутою з плодів дерева.
В Україну оливкова олія завозилася з південних країн, переважно з Туреччини, : коштувала досить дорого. Її замійник для харчових потреб знайшовся лише по початку мипулого століття, коли з амери- Канської «сонячної квітки», яка спочатку була суто декоративною, пародпі
селекціонери вивели промислові сорти
соняшника. Вопи давали не тільки медопос квіти та насіння для лузашія, а й
добру олію. І практично у кожному селі
з'явилися дерев'яні олійтиці з гвинтовими пресами, що чавили з підсмажетих зерняток золотаву олію. Отже, прізвище Олійник, хоч і не претендує на давній родовід, але свідчить про приналежність до вельми шанованого і корисного фаху. Соняшники ж прикрасили наші краєвиди
зання | зажеютеюття піно ьо А нн рн и У
не згірше від біблійних олив, на радість| бджолярам і поетам. Та якщо соняшнику холоди не страшні, бо він устигає вирости й дати! пасіння за одне літо, то оливові дерева| потребують сухого, спечного літа і м'якої, ВОЛОГОї зими, отже, субтропічного! клімату. Вони витримують лише корот-| кочасні морози, а при - 10 градусах ї| нижче примерзають. Тому то культура оливи прижплася у нас тільки "а! південному узбережжі Криму. Алеї тут є| олива-патріарх! Під Ялтою, у РИКІовиюмуч ботанічному саду росте могутиє оливоге
дерево, що досягло 500-річного віку. (Далі буде) |
"юю | пжню дижининнях | яятниннях 080 єю п НД "Пи 0пиєююиь 0|юютюю 0бяююютню 0бяюююююе 0бежюююно бяююєює 04 яти и
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
зві 0 чинни
Р
золотий ТОЛОС УКР АЗИМ
ДІАНА ПЕТРИНЕНКО:
Народна артистка України та СРСР, лауреати Державної премії України імені
Т.Г. Шевченка, професор Національної му-
зичної академії -- усе ц
Ім'я це відоме мільйонам слухачів. Але, захоплюючись 11 чарівним стівом, ми не
е Діана Петриненко...
завжди замислюємось, -- чи віддаємо на-
лежне нашим туславленим
згадуємо тро них наскільки вони цього
митцям, чи настальки часто, заслуговують? До-
тепер стівачка, що затисала величезний репертуар, не випустила жодної платівки. Калометри студійних плівок ще лиша-
ються «мертвим кат
італом», лише аноді
з являючись у радіоефтрі. Чи припустимо
так нехтувати націо
нальним надбанням,
до якого, безумовно, належить ії мистецт-
во Дтани Петриненко Нещодавно коресто
7, ндентові «СП» то-
щастило відвідати гостинну оселю Діани
Гнатавни. Наближаю затишному кварталі
чись до будинку в Гарасівської, пере-
бирав у пам'яті численні звання артистки 1, чесно кажучи, готувався зустрітись з
гордовитою т неприст, сталося шпакше -- ро тетплотю 1 відвертою.
- Діано Гнатівно, дозвольте почати з традиційного запитання: як спів увійшов у Ваше життя 7
-- Співаю, скільки себе пам'ятаю. Років з чотирьох-п'яти. Тільки-но я почула радіоточку, виникло бажання «копіювати» спів. Захоплювалась виконанням Марії Литвиненко-Вольгемут, 301 Гайдай, але найбільше мені подобалась Оксана Петрусенко, вона була найближчою моїй натурі. Згодом, побачивши, як я співаю, батько купував мені платівки. Такя попервах і вчилася співу.
-- А відкОЛИ Ваша причетність до вокалу стала професійною й
- Скажу чесно, - я ніколи не мріяла стати артисткоОІО. Але, на щастя, в мене є брат Івап. Він учився в Києві на вокальному відділі музичного училища |тепер він сам очоліоє цей відділ). Ї| ось одного дня, 1947 року, він буквально за руку привів мене до свого педагога - Марини Іванівни Єгоричевої. Я запитала: «Навіщо мені
вчитися, я й так умшо співати 7». Але, як виявило-
ся, вчитися було потрібно. | потім, протягом усього мого творчого шляху Марина Іванівна була постійною порадницего Також я завдячуто Зої Юхимівні Ліхтмай, з якого гадготувала багато програм уже пізніше в консерватори, в камерлому класі.
-- Доводилося Вам брати участь у міжнародних конкурсах /
-- Так. Перший у мосму
р данні ее нійне ни й
«Слово Просвіти»
Товариство "Просвіта імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво нід 16.03.1993 р.
Засновник - Всеукраїнське
упною «зіркою». Але змова вийшла дуже
житті конкурс проходив у Відні. Це був конкурс вокалістів, влаштований паралельно з Міжнародним фестивалем у 1959 році. Тоді до Києва приїхало багато лауреатів, серед яких були Микола Кондратюк, Юрій Гуляєв, Зоя Христич, Надія Куделя. Серед переможців були і львів'яни. Я теж стала лауреатом цього конкурсу. Мушу сказати, що спочатку, виходячи на сцену після перемоги на конкурсі, страшенно хвилювалась - адже треба було довести слухачеві, що я гідна присудженого звання. Те саме було й коли отримала звання народної артистки. Здається, кращою чи гіршою від цього не стала, а відповідальність зросла.
-- Чи Існує, на Башу
думку, українська вокальна школа і що вона собою являє 7 - Українська музична школа, звичайно, істтує. Ї вона завжди славилась у колишньому СРСР. Всі намагалися приїхати вчитися саме до нас. Але, я думаю, ще більше славилась Украша своїми голосами. Їх усюди чули, любили, тому й наша вокальна школа набувала слави. Дуже показовим був концерт, нещодавно влаштований Іриною Архиповою в нашій Національнти опері. Там виступали співаки украшського походження, що тепер праціоють на кращих сценах світу. До речі, сама Ірина Костянтит вна є наполовиігу украшкою - по матері.
-- Хто з педагогів уосо0-
мо 1007
Олександр Попомарів, Іван Ющук Відповідальний редактор
ий РР й
ьо кА пить і Пи Р нн учать: 0090 снічї яйця - ба
й " п" в'Євоою и о
З б б НОР Аг -й нт ЕЬьЛНайьо зай ото а воно ой до но ЧУ . -Ль Ба ТЦ Ок а
« їм на
лював нашу вокальну школу?
- Можу назвати тих, кого знаю. Це Марія Донець-Тессейр, Дометій Євтушенко, раніше -- Олена Муравиова 1, звичайно ж, мій професор - Марина Іванівна Єгоричева, яка є нетільки видатним педагогом, але і надзвичайно освіченою й ерудованого ліодиною.
-- А як почалася Ваша педагогічна діяльність
-- По-перше, закінчивши консерваторіо, я не хотіла нікуди від 'т"жджати з Києва, в мене вже ріс син. Спочатку отримала роботу солісткою в Державній академічній хоровій капелі «Думка». Тоді там опрацьовували колосальний репертуар - «Реквієм» Моцарта, Дев'яту симфоншио Бетховена. Потім я знову прийшла в клас до Марини Ізанівни як аспірантка й асистентка. Відтоді й викладаю і маю дуже великий педагогічний стаж.
- Який сенс Би вкладаєте у вислів «режим співака» 8
-- Я не дотримуюся режиму! Хіба що ніколи не вживала алкогольних напоїв, але не тому, що співачка, а тому, що яїх не терплю. Вважаю, що для вокаліста дуже важливо нормально виспатися, Особисто для мене -- це чи не єдина умова режиму. Проте, коли я розмовляіо Зі студентами, мені завжди єщо їм порадити
-- Якими країнами пролягали Ваші гастрольні подорожі ?
-- По-перше, через увесь колиштїій СРСР. Відвідала всі країни Європи. Була в
Шеф-редактор Павло Мовчан! Редколегія: Юрій Бадзьо, Ярема Г оян, | Анатолій Журавський,
Анатолій | Погрібнийм,
Р пн а 1 " Га РАН чи з'я й'я ють Р оч Р ОРБЧі а ніж Пи чи о й - й | ь'ю й. чі я - чт из , чо і ів, бо щ Рай ін и і - ра Ж ; - і-й "Ва я « бай" ко ще яти й 'жіжоюою й - Р ік кирРЕР чо ворач "А Р б Ре "аб Ї ' " па"олюю ЛЮ чую й . й ож ие а ав б б'-'ч'Ю і РА РА алноной поч ни б мі ж прожи мрію пи -е 1 Й -б "кб . аю бі ' і па вчи о о . РР г чо ї - обо ї - '. "и и ''" б я - - ги ц ли г я оці 1 чи - би і я і ока о нг Ма і "оо ї у "б «ТРИ», |. е и - і її ані з Чо | цію і у - я а Н «Гой Р - печу УР б а кія РИгЯГ вини Р и в'«ЗАЛЮТИО "а! ня г и ій чною я жом . . роя | и - й й іч "чи "и б'ю - " чі | ор. г Фе ше . з й Пк па Ре ьо - - нонінднчатесь з, : . чо . ИН он я - і їв й. - - . | Я . з ї щі б я з Чи " і ка іні - - Я, з "У й " - я - люз чо " ї -. Ч Г ї учи 4 і | 5 я аі "б - Й "і - т ї їі 5. щ . п. чи ї ій : . имя оч чи а о ч - чи
чпан і виб - - ж оон о тн а ли зле зн -о в ЕНН
Мч й віт ат о Во Р РА пон воля ами юні,
ки ний
"ооо й
Японіи, Канаді, Америці. Найчастше поїздки за кордоп влаштовувалися товариством міжнародних зв'язків. Ще в 60-1 роки доводилося контактувати З представниками української діаспори. Від ших часто надходили виклики. Приїхавши до Америки, бувало, зустрічаєш якусь старшу пані, авона й каже: «Це я твоя тітка, я виклик зробила». Спавалаїм не тільки український, а й західний репертуар, і завжди -- українською мовою
Багато також доводилося їздити із збірними шефськими концертами на новобудови, на БАМ тощо. Такі концерти завжди були благодійними, за них не платили артистам.
-- Діано Гнатівно, скільки маєте записів 7
-- Нарадіоє безліч моїх фрондових та трансляційних фонограм А платівки в мене, на жаль, немає. Навіть сама не мало цих записів, хоча б на ПЛІВЦІ.
-- Як формуєте репертуарі
-- По-перше, з італійських арій -- Россит, Белліні, Донщетті Потім а "Гендель, Бах. 9 російських авторів -- Римський-Корсаков, Рахматнов. Їм я присвячувала навіть окремі відділи. Із французів - Шоссом, Равель. Бласне, робота в філармонії мене завждитриваблювала тим, що я сама могла обирати репертуар. Хоча міністерство й контромовало програми, але можна
Індекс ЗО617
І ДААЬНК ли си і ссли
рда нн НИ
-і РИРОри ПЕРЕ ПР о
було написати одне, а співати те, до чого лежить душа. Хіба ж може мистецтво містити в собі якусь крамолу/
-- Чи перехрещувались ваші життєві і творчі стежки зі стежками Івана Семеновича Коаловського ? Адже нін часто бував у Києві і завжди цікавився музичним життям Украши
-- Так, Іван Семенович уважно стежив за вокальним життям в Україні Дійсно, меші доводилося з ним зустрічатись, зберігаю кілька вітальних телеграм від нього. А перша наша зустріч сталася в Москі, гід час гастролей капели «Думка». Я тоді була солісткою 1 виступала під своїм дівочим прізвищем -- Паливода. Після концерту Їван Семенович підійшов до мене, подякував завиступ, а потім каже «А чи не могли б ви якось змінити прізвище? Адже не може бути Діана, 1 раптом -- Паливода! Це все одно що -- Вероніка Нетудихата!» Ая, між тим, уже була одружена ий у паспортів мене було прізвище Петриненко. Сказала про це Іванові Семеновичу, моє нове прізвище йому вельми сподобалось 1 він заспокоївся
-- Усі ми «родом» 13 дитинства, й путівку у життя дають нам батьки...
«СПІВАЮ, СКІЛЬКИ СЕБЕ ПАМ'ЯТАЮ»
-- Мої батьки походять з села Сазонівка, що на межі Полтавської та Черкаської областей. Батько закінчив прихідську школу, потім займався самоосвітою, став «висуванцем». Коли під Час вІЙШИ ми попали в оточення в Оржиці, його розстріляли шмці.. А мати до війни була домогосподаркою, а після війни я забрала п до Києва, вона гляділа мого Тараса. У Сазонівці в мене мало не в кожнти хаті - рідня! І всі співають ! стпвали -- й дідусі, й бабусі..
-- Хто робить аранжування ваших пісень Чи Ви співаєте лише нотовані видат твори 7
-- Поки вчилась, співала готові обробки Лисенка Лятошинського тощо Потім багато обробок для мене робила заслужена артистка Украши модмила Марцевич, МІЙ концертмейстер. Робив обробки 1 Тарас, але па папері вони не записаїй
- Чи сповна Україна проявила себє на міжнародних вокальних конкурсах протягом п яти років незалежності /
-- Вважаю, що в цьому відПпОШеННІ більше відзначились іїнструменталісти. Біда наша в тому, що часто дізнаємось про копкурси запізно, коли вже приїхав якимсь лауреат. У мене теж Є ГІДІП студенти, але, за браком інформації, їм важко потрапити на міжнародним конкурс
-- Як часто відвідуєте Нашональну оперу?
-- На жаль, не випадає
Адреса "Слова Просвіти" - 252001, Киів", завулок Музейний, 8, Всеукраїнське «Просвіта» імені Тараса Шевченка,
Слово ПРОСВІТ
ІІТЕА ПЕ ДЕ он шт
що с 2.0 сло 04 в РН
соби 00
Хіба коли стиває мій учені, Володимир Базир
-- Яку музику любите слухати на дозвіллі 8
- Це залежить від настро Іноді хочеться слухати тільки «Ректіємь» Найчастіше слухаю вокальну музику, слухаю й свого сина. іноді мені присилають платівки з-за кордоту
- Хто з партнерів по концертній ДІЯЛЬНОСТІ запам'ятався Вам найбільше
- Головним чином я співала сольні концерти Тому основні партнери -- це концертмейстери. Крім уже згаданої Людмили Марцевич, можу назвати Елеонору Пірадову, Аллу Толстих. А з співаків - Анатолія Мокренката Миколу Кондратюка.
Пригадуєте Ваші перша враження від оперного театру?
-- Перша оперна вистава, яку я почула, -- «Наймичка» Вериківського у Львівській опері, куди мене привів мій дядько Спочатку я нічого не зрозумапла - було забагато вражень. Потім, уже в Києві, прийшло захоплення Єлизаветою Чавдар.Яб п слухала день 1 ніч! Яка це була Джальда, яка Лісі -- ла! Коли я вчила каватину Людмили, то вже мала платівку Чавдар з п запи-
сом. Тому намагалафу, ,
«підслуховувати» наслідувати й спів. Слухала часто 1 таких співачок, як Олійниченко, Бем
А потім й самій довелося вийти на сцену оперної студи Київської консерватори. Співала угор 5 «Лісовій пісні» Віталія Кирейка. Це була прем єра, ми тільки-но переїхали до пового приміщення консерватори
-- Як заповнюєте години дозвілля
-- Часто виникає бажання сісти за кермо - 1їхати невідомо куди. Найчастіше дозвілля проводжу на дачі в Обухівському районі під Києвом. Там -- справжня українська Швейцарія! Цю місцевість навіть оспівала
у своїх віршах Ліна Кос».
тенко
мрія Діани Петриненко"
- Морія?. Найбільше Я хочу щоб в Україні нормалі зувалося життя Хочу бачити щасливими свого сина та онукаА Мирослава звичайно, постуіяно вбомваю за моїх студентів. Може, мені мож ча дорікнути, що я надтє добра з ними. але інакше те можу, адже и вони ІНОДІ довіряють мені щось гаке. чого не кажуть навіть батькам
Ось такарозмоава вин" а внас з Діаною Гнатівною Петриненко. Бона тільки-но звільнилась від кОЧСЄрва" торських екзаменів, а вже наступногодня передбачався її виступ у Будинку письменників. Отже, виконавська педагогічна ДІЯЛЬНІСТЬ співачки продовжується. Побажаємо й здоровя успіху та гворчого натжнемим
Розмову 8/8 Олександр МОСКАЛЕЦЬ
Товариство тел.228-01-30
Зам. Мо 0315335 Наклад 000 |
Виготовлено з готових фотоформ на комбінаті «Преса України»
нан жо оо - нини
що и
Яка найзапові/ гніишої «